На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Ранок "пластмасових ножів" або міжелітна "розборка в США" (напередодні 11 вересня). Частина І

Версия для печати Версия для печати

Одинадцяте вересня 2001 року. Вранці від побаченого на телеекранах телевізорів весь світ вжахнувся від скоєного у Сполучених Штатах. Два “Боїнги-747” врізалися у верхню частину 410-метрових хмарочосів World Trade Centre. Цієї години, як нам повідомляли, у них мало перебувати 40-50 тис. осіб. Згодом у подібний спосіб було зруйноване ліве крило будівлі Пентагону у Вашингтоні. Літак, що прямував на Білий Дім був збитий недалеко від Піттсбургу

Бундючна, самовпевнена, сонна у своїй ситості Америка, яка впродовж тривалого часу виробляла на своїх “фабриках мрій” величезну кількість фільмів, де адреналіново переживала власну віртуальну загибель, раптом зіткнулася з страшною реальністю, втечу від якої її громадяни кинулися топити у спиртному.

Довідково. Дослідження, проведене Національним центром з наркоманії та токсикології засвідчило, що через два місяці після терактів 11 вересня в США у кілька разів виріс попит на алкоголь та наркотики, і, за прогнозами фахівців, він буде збільшуватися й надалі. У списку лідирують штати Нью-Йорк, Вашингтон, Нью-Джерси і Пенсільванія, де відбулися теракти. Крім того, активніше споживати спиртне стало і населення Флориди, де дещо пізніше була зареєстрована перша смерть від сибірської виразки. 

На думку керівника Центру по наркоманії і токсикології Джозефа Каліфано, “не виникає сумнівів у тому, що причина зростання тяжіння до алкоголю та наркотиків – психологічна травма, отримана американцями 11 вересня. Тому можна з упевненістю сказати, що спалах алкоголізму і наркоманії – тільки перша хвиля[1]".

У цьому кривавому спектаклі вражає кількість проведених відеозйомок, які зафіксували першу атаку у найрізноманітніших ракурсах. Замислимося, хто їх так ретельно й заздалегідь підготував, розставив на точно розраховані, з погляду показовості, місця? На другу атаку, зрозуміло, вже підоспіли телевізійники. У момент цього яскравого і страшного видовища раптом всі усвідомили ступінь беззахисності наймогутнішої країни світу перед невідомою страшною силою, що зуміла організувати таке криваве видовище. Пережитий громадянами Сполучених Штатів шок, призвів до усвідомлення кожною окремою людиною своєї цілковитої незахищеності, крихкості у порівнянні з масштабами задуманого і здійсненого.

Довідково. Хронологія основних подій 11 вересня 2001 р. виглядає так: 

8:45 ранку – пасажирський літак Boeing таранить хмарочос Всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку на висоті 85-го поверху. 

9:03 ранку: через 18 хвилин після першого нападу у другу вежу ВТЦ врізається інший пасажирський літак і вибухає. 

9:43 ранку: двомоторний літак, що кружляв над будинком Пентагону, впав на територію військового відомства США (Пентагон) і вибухнув. 

10:10 ранку: Літак United Airlines, рейс № 93, що мав за ціль Білий Дім, був збитий в окрузі Сомерсет, штат Пенсільванія, у 130 км від Піттсбурга.
 

Президент Буш, у першому своєму зверненні до нації сказав дурницю, назвавши організаторів теракту “боягузливими негідниками ”. Руйнація манхеттенських веж не була нападом “з-за рогу” чи “ударом у спину”. Вона була своєрідним посланням певному адресату з метою дати зрозуміти яка сила йому протистоїть. Таран хмарочосів та Пентагону ще не був початком війни, хоча саме таку кваліфікацію подій намагалися обстоювати офіційні органи та інформаційні засоби. Для війни й цілі обиралися б інші: об’єкти атомної енергетики, системи відстежування та інформаційного забезпечення, склади з боєприпасами тощо. У даному випадку об’єктами нападу стали символи Америки. Проведена акція мала на меті вразити національну гордість та престиж країни, показати у що може перетворитися, наче б то захищена з усіх боків, наддержава.

Американський уряд оголосив про атаку терористів на Сполучені Штати. На роль винуватця, без належного обгрунтування, був призначений Усама бен Ладен. І чим більше нас переконували в цьому, тим менше у це вірилося. Не до кінця розгадана, для широкого кола людей, таємниця в усій повноті не розкрита й донині. Її контури проступають через стоси написаних матеріалів, через тисячі годин радіомовлення, через численні припущення, версії, а то й через відверту брехню. Мерехтлива, неначе промені зірки, вона інколи спалахувала невідомим фактом, зблискувала якимось химерним мереживом, осявала здогадкою і знову занурювалася у купу облудних слів, щоб зникнути під цим нашаруванням, зробленим досвідченою рукою “медіатинкаря”.

Якщо перерахувати хоча б частину питань, на які слід дати бодай найпростішу відповідь, (що ми далі зробимо), то складається дивовижне мереживо, яке не збігається з офіційною версією. Здивування викликає вже те, що теракти ніяким чином і ні ким не позначені. Вони, мов, не були обумовлені певною метою. Жодна організація не пред’явила урядові США ніяких вимог і ніхто всерйоз не взяв на себе відповідальність.

Це не виглядало й акцією відплати, оскільки й сам “терорист №1” як міг відхрещувався від цього жахливого дійства. Не чути було й погроз у плані відповіді на якісь можливі дії Сполучених Штатів. Постійні ж намагання долучити до трагедії Ірак та його лідера С.Хусейна, швидко провалилися через відсутність бодай якихось доказів. Світ уже не сприймав на віру того, що пропонувала американська пропагандистська машина і вимагав серйозних обгрунтувань. І хоча низка країн брала участь у спільних діях, але обмежувалися переважно гуманітарним аспектом або окремими заявами, не зважаючи на Великобританію, яка й донині намагається обгрунтувати необхідність нападу, навіть після того, коли іракський керівник заявив про надання найширших можливостей для здійснення інспекційної місії міжнародними комісіями під егідою ООН. Незважаючи на те, що інспектори так нічого і не знайшли, все одно нападу на Ірак навряд чи вдасться запобігти.

Довідково. За проектом Д.Чейні та першого заступника американського міністра оборони Пола Вулфовиця, а також на підставі розробок Центра міжнародних стратегічних досліджень США, передбачається, що після усунення Хусейна, Ірак буде розчленовано на три частини. Новою державою – Об'єднаним Хашимітським Королівством із столицею в Аммані буде управляти йорданський монарх Абдалла ІІ. Північні та північно-західні райони Іраку, заселені переважно курдами, стануть самостійною державою. Південні райони країни, у яких проживають в основному мусульмани-шиїти, будуть об’єднані з Кувейтом[2]. Такі ж плани розчленування існують і щодо Саудівської Аравії, Ірану, який здатний створити ядерну боєголовку у 2004 році тощо.

То чим же виявився акт терору? Справді помстою екстремістських арабських угрупувань, чи здійсненням певними політичними силами жорстокого плану по захопленню влади в країні? А можливо був нанесений превентивний удар, який мав далекоглядну мету? Хто може дати остаточну відповідь на поставлені питання? Хіба що ті, хто це замислив. Але вони мовчать. Організатори провокації і ті, хто стояв за лаштунками цього страшного дійства, не боялися дестабілізації як в середині країни так і в усьому світі. На таке можуть зважитися ті, хто не підпадає під дію законів, а покарання ніколи не дорівнює скоєному злочину. Тут діє своя логіка і свої закони, що не вписуються в жодні стандарти нормального людського буття. Тут застосовуються технології, які існують лише для внутрішнього вжитку. Протиборчі сторони не виставляють їх на огляд. У цих сферах грають масштабно, а на їхніх шахівницях долі країн і континентів. Виграш – одноосібний контроль на усією планетою. А для пересічних громадян, щоб забезпечити “об’єктивність”, боротьба між конкуруючими силами завжди демонструватиметься на поверхах значно нижчих, як приміром скандал Клінтон-Левінські чи фінансові махінації вищих посадовців нинішньої адміністрації.

Довідково. Дослідники зауважили, що інформація про звинувачення Буша в тому, що він заздалегідь знав про теракти, надзвичайно швидко зникла зі шпальтів газет та телепрограм. Причина містилася в тому, що якби справа була доведена до кінця, то неодмінно б величезна й густа тінь підозри впала б на опонентів нинішнього американського президента в особі демократів.

Атака на Всесвітній торгівельний центр насправді була прологом до нового перерозподілу світу між двома групами еліт, одна з яких орієнтується на світовий уряд (і представлена переважно демократами), а інша (республіканці) у якості одноосібного лідера бачать Америку.

Тероризм чи «тероризм»? 

Варто звернути увагу на таку подію. У другій половини літа 2001 року сталася перша зустріч на високому рівні, що відбулася у столиці Пакистану, між представниками адміністрації США і афганського режиму “Талібан”. від американської сторони у зустрічі, в завершення своєї південно-азіатської поїздки взяла участь помічник держсекретаря США зі справ Південної Азії К.Рокка, від “Талібану” – посол талібів у Пакистані Абдул Салам Заєф. Представник США свої переговори з Заєфом охарактеризувала як “частину процесу діалогу Сполучених Штатів з рухом “Талібан” та іншими афганськими сторонами, метою якого було довести до них стурбованість США подіями в Афганістані” (варто пригадати заборону талібами вирощувати мак, що зменшило кількість виробленого в Афганістані наркотику на 90%). Представник “Талібану” в Пакистані оцінив зустріч як “вельми успішну та таку, що пройшла у дружній атмосфері” і підкреслив, що “Талібан” не розглядає США у якості ворога та чекає аналогічного підходу з боку Білого дому. Чим відповів Білий дім усім відомо.

Довідково. Крім того, за даним французької газети Le Figaro та Radio France International, Усама бен Ладен 4 липня 2001 року прибув у Дубай (Саудівська Аравія) з пакистанського міста Кветта і був доставлений в американський шпиталь. Там його 12 липня відвідав співробітник ЦРУ. 14 липня бен Ладен покинув Дубай, а на наступний день до Штатів повернувся і співробітник ЦРУ (яке категорично спростувало це повідомлення). Через два тижні після цього прикордонна служба Об’єднаних Арабських еміратів заарештувала в аеропорту Дубай франко-алжирського ісламського активіста Джамаля Бегхала. На допиті він засвідчив, що наприкінці 2000 року його викликав в Афганістан Абу Цоубейда – керівна постать в організації “Аль Каіда” і він одержав завдання підірвати американське посольство в Парижі. Щодо Америки, то ним не було висловлено негативного ставлення до неї, а він намагався вказати на специфіку цього питання. Так у 1999 р. телебачення АВС та PBS Фронта взяли у нього інтерв’ю, де він заявив, що “…вони (американці) віддали себе на милість нелояльного уряду,… це – Ізраїль всередині Америки. Візьміть такі впливові міністерства як Держсекретаря (МЗС), Міністерство оборони та ЦРУ, і ви побачите, що Євреї верховодять у них. Вони використовують Америку для посування своїх планів на увесь світ”)[3]. До того ж, як зауважують фахівці, він жодного разу не висловився проти демократії.

Аналіз конкретних випадків, все настирніше породжує сумніви щодо участі ісламістських організацій у теракті, особливо крізь призму хронології цієї події. Тут можна виокремити такі моменти. Про таран World Trade Centre Дж.Бушу повідомили о 9.22 ранку. О дев’ятій тридцять він, перебуваючи у штаті Флорида, виступив з заявою, у якій лише припускає можливість терористичного акту. З цієї миті й аж до двадцятої години тридцяти хвилин, у проміжку яких глава держави виступав кілька разів, він взагалі не вживає слово «тероризм». 

Невдовзі після атаки, о десятій годині ранку, прем'єр-міністр Великобританії Т.Блер робить заяву, де, зокрема, зауважив: “Цей масовий тероризм є виразом нового злого духу у сьогоднішньому світі. Він виходить від фанатиків, для яких людське життя нічого не варте, і ми, представники демократичних суспільств світу, повинні згуртуватися для спільної боротьби, щоб знищити цього диявола”. Тобто, ще не прозвучала офіційна версія з боку США щодо кваліфікації цього нападу і визначення кола учасників, а британський прем’єр вже твердо показує на ворога, його належність до певної суспільно-політичної течії і пропонує світовій спільноті об’єднатися проти нього.

Тож виступаючи о 20.30 із зверненням до нації, президент Сполучених Штатів наголосив, що по американському способові життя та свободі “нанесено низку терористичних ударів” і “…всі ті, хто прагне до миру і безпеки на всій планеті, згуртуються разом, щоб виграти війну проти терору". Простий порівняльний аналіз засвідчує повтор Бушем думок ранкової заяви Блера. Виходить, що британський глава уряду окреслив для президента Америки ідеологічні настанови щодо подальшого розгортання дій. Тож виходить, що сам Дж.Буш впродовж тривалого часу не знав як кваліфікувати те, що сталося й, вочевидь, у спецслужб також не було прийнятного варіанту відповіді на це питання.

З цього моменту у кращих традиціях інформаційно-психологічної війни почалося розроблення теми. Поняття “мусульманського тероризму” трансформувалося в “міжнародний”, “світовий”, “глобальний”, а функціонально – у “ядерний” та “біологічний”. У відповідності з цими віртуальними утвореннями сталася реальна зміна підходів у формульованні принципів концепції національної безпеки США, де обумовлювалася можливість розгортання військових операцій, з нанесенням превентивних ядерних ударів супроти будь-якої країни.

Тобто прийняття Бушем рятівної британської версії засвідчило фактичну капітуляцію виконавчої влади США перед справжніми організаторами терактів. Сталося перенесення курсу на боротьбу з ідеологічно оформленим віртуальним противником, без будь-якої його параметризації та змістовного розкриття цього поняття.

Довідково. Акценти, розставлені Сполученими Штатами та Великобританією у боротьбі з “тероризмом”, політизація “ісламського фактору” та схвальне ставлення до антитерористичної акції, дозволило ряду країн жорсткіше почати приборкування внутрішніх опозиційних груп та регіонів. У цьому сенсі активізував свої дії уряд Іспанії з приводу баскських сепаратистів, а уряд Великобританії наголосив, що протистояння у Північній Ірландії є боротьбою з терористичними угрупуваннями. На тлі військової операції США в Афганістані, Китай, який прихильно поставився до боротьби Америки з тероризмом, виступив з закликом до світового співтовариства підтримати боротьбу, яку веде КНР з ісламськими сепаратистами в Уйгурському АО. Індія також робить спроби приборкати мусульманські опозиційні сили країни. ОБСЄ значно пом’якшило своє ставлення до проведення військових операцій у Чечні, оскільки Путін також заявив про спільну боротьбу з «міжнародним тероризмом». 

З цього приводу стала помітною тенденція, що міжнародні організації у ситуації боротьби з тероризмом виконують функцію легітимації внутрішніх конфліктів у випадку, коли правлячі кола тієї чи іншої країни висловили б свою підтримку антитерористичним операціям на чолі із США.

Прикметно те, що масштаб заходів у межах ведення “антитерористичної війни” ніяк не відповідав справжньому змістові того феномену, який означувався як “тероризм”. До того ж у міжнародній політиці чи юриспруденції відсутній такий суб’єкт, як “світовий[4]” чи “глобальний” тероризм, оскільки мова тоді повинна йти про спільну ідеологію, план дій, органи управління, інфраструктуру, армію, місце перебування тощо. Історія ж тероризму, якій нараховується понад дві тисячі років, засвідчує, що терористичні організації, чи навіть ті, хто їх підтримує, ніколи не пребували в жодних об’єднаннях, навіть нетривких. Пов’язано це з різноспрямованими цілями, інтересами, світоглядними розбіжностями і т.ін. Тому вони не здатні створити щось на зразок коаліції.

Довідково. В усьому світі існує приблизно п’ятьсот різноманітних терористичних організацій, значна частина з яких є ісламськими, що базуються на Близькому Сході. Є держави, які справедливо чи безпідставно зараховуються до “спонсорів” так званого “міжнародного тероризму”. До них відносять Лівію, Судан, Ірак, Іран, Сирію, Кубу тощо. Офіси терористичних організацій є й у Західній Європі, наприклад в Англії, й донині. Їх особливо ніхто не турбує. Щорічно Держдепартамент США публікує доповідь про тероризм із ретельною статистикою й аналізом тенденцій. І якби світовій спільноті раптом забажалося зруйнувати ці організації, то завдання вирішувалося б системою заходів оперативного характеру, спецназівцями, а не застосуванням потужної військової сили, що вимагає величезних ресурсів.

Відомий аналітик стратегічних проблем, член ради Військової академії імені Насера, член Лондонського королівського коледжу з вивчення оборонних проблем і т.ін. доктор Махмуд Кхалаф брав участь у тренувальних курсах команд особливого призначення армії США на територіях Сполучених Штатів та Німеччини і тому добре обізнаний з такими проблемами. Він засвідчує, що у випадку з тараном Всесвітнього торгівельного центру та Пентагону “мова йде про технічну операцією величезних масштабів”. Лише орган планування такої операції “мав складатися принаймні зі ста технічних фахівців”, які повинні працювати “над узгодженням плану не менше одного року”. Окрім того кожна стадія проведення подібної операції мала багато деталей, кожна з яких вимагала проведення заходів прикриття, не говорячи про вибір цілей, що також є надскладним технічним завданням.

Видатний американський економіст, філософ, історик Л.Ларуш, який спирається на дані воєнних фахівців, переконаний, що “неспроможність ісламської версії” можна вважати доведеною. Військово-технічні характеристики спланованих і здійснених ударів недоступні, на його думку, не лише для бен Ладена та “Аль Каіди”, але й для будь-якої іншої, стосовно Сполучених Штатів, “зовнішньої сили”.

Аналіз інформаційних джерел дозволяє виокремити й низку конкретних суперечностей (неузгодженостей), неточностей, а то і неправдивого фактажу та підтасовування у кваліфікації та поясненні подій, джерел причин та визначенні винуватців “теракту”. Вони вимагають свого з’ясування, але чомусь нехтуються при формулюванні офіційного погляду на цю проблему.

По-перше, навряд чи потрібно пояснювати той факт, що захопити літаки за допомогою пластмасових ножів для різки паперу неможливо. Гадається, що навіть пересічній людині на інтуїтивному рівні зрозуміло,

По-друге, поява бездоказової інформації про тих, хто викрав літаки, серед яких більша частина ніби-то походила з Саудівської Аравії. Якщо це відповідає дійсності, то чому американські збройні сили напали тільки на Афганістан, хоча, за логікою, ракетно-бомбовий удар вони б мали нанести, у першу чергу, по країні безпосередніх учасників “теракту”?

По-третє, задіяні американцями, під час бойових дій, проти “терористів” ресурси значно перевищували необхідний рівень. Для американських військових є характерним витрачати старі боєприпаси і, разом з цим, випробовувати нові, що однаково було вигідним для військово-промислового комплексу США. Це підтверджується й тим, що обгрунтування необхідності проведення масштабної військової операції робилося виходячи з приблизних уявлень про місце знаходження самого Бен Ладена чи баз “терористів” або їхнього скупчення. В історії воєнного мистецтва, напевно, це перший випадок коли значна кількість проведених військових операцій здійснювалася на підставі припущень, а не перевірених розвідувальних даних.

По-четверте, підкріплення “факту” атаки тим, що в зоні теракту було знайдено автомобіль в якому знаходилася інструкція для здійснення польотів та Коран, наводить на думку, що організатори “теракту” свідомо залишали сліди, які читаються досить однозначно. Подібного рівня “документи” були знайдені і в печерах Тора Бора. А згодом з невідомого джерела ЦРУ отримало 54 відеокасети з матеріалами, що стосувалися діяльності Бен Ладена. Але США чомусь не надали можливості експертам з інших країн познайомитися з ними. Ті ж, які були свого часу продемонстровані, виявилися так примітивно підготовленими, що викликали у експертів іронічне ставлення як до наданих матеріалів так і до офіційних пояснень.

До того ж рівень виявлених “слідів” не узгоджується з вимогами високого фахового рівня підготовки для управління літаками, на яких здійснювалися складні фігури пілотажу, підльоти до цілі і повертання назад, тривалого баражування у повітрі і т.ін.

Довідково. Наприклад, перший літак здійснив такий маневр. Він летів по прямій, а потім круто повернув і після цього врізався у хмарочос.

 Літак, який впав на Пентагон, вилетів з аеропорту Даллес під Вашингтоном о 8.10, але таранив його о 9.43, хоча аеропорт знаходиться у 10 хвилинах польоту від воєнного відомства. Тобто він спочатку полетів на Захід, а потім повернув назад.

Така ж історія була і з літаком, що нібито мав атакувати Білий Дім.

 

Олександр Чередниченко,
кандидат психологічних наук, політолог

 

Український культурологічний центр Донецька
Донецьке відділення Товариства "Україна-Світ"


[1] KMNews.ru, 12.12.2001р.
[2] ИТАР-ТАСС (з посиланням на турецьку газету «Хюрриет») 08.10.2002р.
[3] Правда.Ру, 18.04.2002
[4] Що стосується «міжнародного тероризму», то це поняття має свою історію, хоча зміст його розпливчастий, юридично чітко не оформлений. Під час холодної війни терористичні угрупування виконували роль інструменту у протистоянні двох держав – Америки та СРСР, тому воно набуло політичного визначення. Сьогодні, як показано вище, зміст його значно розширився, оскільки має відповідати тим завданням, які мають реалізувати США. 

Далі буде...


| Количество показов: 5087 |  Автор:  Чередниченко Олександр  |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.3 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Морикіт Богдан Васильович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Методы оптимизации творческого мышления

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua