На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Культура

Традиційна весняна обрядовість приазовських греків

Версия для печати Версия для печати

Узагальнена і проаналізована календарна обрядовість маріупольських греків.

Унікальність цього етносу пов’язана з яскраво визначеною самоідентифікацією, тому, за більш ніж двісті років після переселення із Криму до Приазов’я, вони зберегли свою мову та традиційну культуру. Греки-румеї (еллінофони) та греки-уруми (тюркофони) є носіями античності, східного світу та слов’янської культури.

Календарна обрядовість греків Приазов’я, у своєї більшості, пов’язана з аграрними культами. Вона зберігалася до початку ХХ ст., а протягом наступного століття значно трансформувалася, і до наших часів дійшли лише деякі елементи, які є реліктами. Ці історичні явища несуть у собі релігійні уявлення та культуру багатьох народів з давніх часів. Тому, для висвітлення етнічної історії грецького народу, прояви традиційної духовної культури визивають широкий науковий інтерес .

Метою роботи є дослідження семантики народної культури маріупольських греків за допомогою порівняльно-історичного методу.

Джерелом для нашої статті послугували польові етнографічні дослідження у грецьких селах тюркофонів і еллінофонів, які заснували в Приазов’ї свої населені пункти у 1779-1780 рр.

Маріупольські греки пронесли скрізь століття численні традиції, які вказують на різноманітні етнокультурні зв’язки з народами Середземномор’я та Причорномор’я. Античні землеробські культи, які переплітаються з аграрними культами тюрків були характерні для землеробської обрядовості у традиційних календарних святах приазовських греків.

Особливо великий інтерес визивають весняні обряди, які відбувалися перед початком сільськогосподарських робот. Ця пора багата віруваннями та ритуалами, виконання яких нерідко осмислювалися як магічна процедура. Молодіжні забави та розваги передбачали вплив на пробудження природи та її родючість. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. у маріупольських греків першого понеділка після Великодня (початок Фоминого тижня) починалося свято Арту (рум., урум.) або Псатирі (урум.). Семантика якого зв’язана з закликанням весни та „качанням” крашанок. Дівчата з усієї околиці збиралися разом для проведення цього землеробського обряду. Обов`язковими були ритуальні дії з обрядовим хлібом - арту (урум), артос (рум. < дав. грецьк. Άρτος - проскура або хліб, зазвичай пшеничний). За формою він був був округлої форми із хрестом, де по краях хреста і в середині запікалося по яйцю за кількістю членів родини. Після магічних дій з обрядовим хлібом і заклинань поверталися додому, де господиня, розламавши артос руками, давала шматок кожному члену сім’ї [1].

Іноді не тільки дівчата, а й батьки та діти йшли на своє поле, качали свячені яйця серед молодого жита. Обряди з використанням яйця існують у багатьох народів, зокрема і в українців [2]. За свідченнями сучасних інформаторів зі с. Ялта, весняне землеробське свято було поширене у румейських селах до 1930-х рр.

На восьмий день після Великодня, на проводи - Арту кüну (урум. Кüну < тюрк. Gün - день) пекли коровай округлої форми - арту, коржі із запеченими яйцями - арт (рум.Урзуф, Ялта), артус (рум. Каракуба) та готували ритуальні крашанки спеціально для проводів - Арту йимирта (урум. < тюрк. Yumurta - яйце). Але у зв’язку з колективізацією, це свято у середовищі приазовських греків мало-помалу забувалося, і на сьогодні тільки дехто зі старших людей згадує деякі його елементи.

Для проведення свята жителі збиралися біля церкви, звідки священик з іконою вів своїх прихожан до колодязя, де він проводив обряд освячення води. Наступною ритуальною дією було зав’язування на кущі шипшини стрічок-оберегів і кидання монет у колодязь. Усі дії супроводжувалися проханнями у Господа здоров’я і благополуччя. І лише після цього брали головний символ свята - хліб із дріжджового тіста з яйцем всередині - арту (урум. Карань), який катали по траві біля колодязя. Після чого священик освячував арту, розламував його на шматочки й роздавав разом із вином. Народне гуляння з піснями й танцями тривало до пізнього вечора.

Існує версія, що термін артос має тюркські корені й походить від давньотюркського слова artut - приношення, дар. Сучасні тюрки й до сьогодні печуть тільки квасний хліб [3]. М. Хаджи надає наступну трансформацію слова artut: артут - артус - артос - άρτος. Але ми більш згодні із тим, що термін та обряд має античне походження.

В урумів, наприклад, у селі Мангуш, аналогічна ритуальна страва називається - Псатирь і традиційно виготовлялася разом із Великодневими пасками. Це був своєрідний символ страждань Боголюдини і страждань греків у мусульманському ярмі. Переказ свідчить, що псатирі греки почали пекти в Криму після заборони паски татарами. Його з піснями качали у посівах і ворожили на майбутній урожай [4]. Супроводжується ритуал танцями-хороводами. Вдень святкували лише дівчата, а ввечері до них приєднувалися і хлопці, яких дівчата частували приготовленими стравами. Все це мало сприяти успішнішому зростанню хлібів і, насамкінець, урожаю, але відповідні пісні не збереглися до теперішнього часу [5].

Надзвичайно популярним до 1930-х років серед маріупольських греків, як урумів, так і румеїв, було свято “Мишеняти”[6]. За описами того часу воно відзначалося на Переполовинення Великодня - на 25-й день після свята або на свято Трійці - на 50-й день Великодня. Свято мало різні назви по селах: Сичанджик, Сичанчих (урум. Комар. < тур. sıçancık - щур), Пінкустін, Пендикості, Пєнтікості (рум.). Тройца да барйам ельлісінє (урум. Маріуполь) , Пондикострія (< грецьк. Ποντικός - миша), Зелене свято (рум. Урзуф, Ялта) було виключно жіночим [7]. Дівчата випікали печиво - санчікі (урум. Карань), пенді-калачі (рум.), сабань-калачі (урум. < тур. saban - плуг), які виносилися в поле, на посіви. Печиво розкидалося серед посівів: “Ось вам, миші, ваша частка, не чіпайте нашого поля”. За положенням круглого калача, у середині якого було запечене великоднє червоне яйце, визначали, чи буде рік врожайним. Водночас із гори кидали хліб, що також мав форму мишеняти, а діти намагалися схопити його. У цей день влаштовувалися ігри, хороводи, співалися пісні. В урумських селах ще пам’ятають пісню “Сичан” (урум. В. Янісоль) і танець Сичанжих (урум. Комар “Мишка”), які й сьогодні виконуються на сільських святах . У слов’янських народів у день Переполовинення здійснюється обряд освячення води, а жителі йдуть у поля для здійснення традиційних землеробських обрядів.

Дослідник 1930-х років М. Гайдай дещо інакше описував свято в урумському селищі Мангуш, називаючи його счанчик, або байрам йирим беши (урум. < тур. bayram yırmı beşi - свято двадцять п’ять), і визначає його як сімейну традицію. Цього дня уся сім’я виїздила в поле, щоб оглянути посіви, обкурити ладаном ниву і встромити у землю запалену свічку. Після цього сім’я з’їдала привезений счанчик [8].

Пендікости, як і деякі з наведених вище звичаїв, спостерігав В. Кондаракі у кримських аутинців та анатолійців і описав їх без істотних відмінностей та розбіжностей. Дослідник зазначав, що “…хазяїн (у татарському селі) поблизу Ялти запропонував мені невеликий хліб із знаменням хреста, в центрі якого було яйце”. На питання, що цей звичай означає, татарин нічого не міг відповісти, але сказав, що так здавна заведено у сусідніх грецьких селах [9]. Найдавніші згадки про звичай запікати яйце у хліб зустрічаються у народів Середземномор’я. Свято Πεντηκοστή розповсюджене у Греції [10]. Звідси воно поширилося на інші території, заселені греками. Слід зазначити, що до сьогодні у Греції на весінні свята запікають червоне яйце у калач і виробляють булочки у формі мишенят [11]. Аналогічні обряди побутують серед багатьох християнських народів, де піднімання вгору, підкидання чого-небудь - давні магічні дії язичництва, які мають стимулювати розвиток рослинності. Хороводи, танці, катання на гойдалках - все це прийоми родючості, характерні для землеробської обрядовості європейських народів [12].

Проаналізувавши інформацію, отриману від респондентів, і зіставивши її з письмовими описами цих свят у Криму та в Приазов’ї, доходимо висновку, що на початку ХХ ст. греки Приазов’я мали два головних землеробських свята. Однак до середини ХХ ст. вони почали забуватися, а сучасні інформатори ледь орієнтувалися у датах проведення свят Арту, Псатирь, Сичанджіх, Пондікострія. Інформатори ж молодшого віку зовсім не пам’ятають цих свят [13].

Умовна межа між весняними й літніми циклами народної обрядовості проходить між закінченням сезону весняних польових робіт і початком сезону збирання урожаю. Практично всі обряди цього періоду пов’язані з аграрним культом родючості. У ритуальних діях поєднуються елементи солярного язичницького культу й церковних православних свят. Поклоніння силам природи простежується в обряді викликання дощу - д’ірйалеш (урум. Богатир), чірі - чірі врексі (рум. Чермалик), що проводився у всіх грецьких селах. Жителі збиралися за селом, зазвичай біля річок або джерел, і священик читав молитву - йалбармах (урум. Бешево), ібадет (рум. В.Каракуба < тюрк. Ibadet - поклоніння, молитва), дува (урум. Карань < тюрк. Dua - молитва) з проханням про дощ. Так, у с. Карань обряд викликання дощу називався Дувааг чихлар (урум. Карань “Благословення на дощ”), коли після загального звернення “уберегти від засухи”, греки купалися або обмивалися водою. А у с. Бешево, щоб викликати дощ - йавдур (урум. Бешево < тюрк. Yağmur - дощ), господині намагалися на вулиці несподівано облити водою дівчинку-первістка в сім’ї. У с. Чермалик на подвір’ї обливали водою старшого - протукарс (рум. Чермалик) із дітей, а господиня пригощала учасників обряду яйцями, пирогами, солодощами [14].

До 1940-х рр. у румейському с. М. Янісоль, коли довго не було дощу, дорослі просили дітей пограти в дощик - Биксетін врушіца (рум. М. Янісоль). Для здійснення обряду вибирали 3-4 дівчинки, одну з яких заквітчували, давали їй сито, де лежало декілька яєць. Дівчинка піднімала сито над головою, а в цей час її ніби ненавмисно обливали водою. Коли дитяча гра продовжувалася на вулицях, то вся молодь брала участь в обливаннях. А господині обдаровували дітей дрібними грошима [15]. У наш час цей обряд зберігся у пам’яті старших людей. Хоча і тепер бувають випадки, коли, сподіваючись на дощ під час літньої засухи, літні люди обливають первістка водою. Під час експедиції 1999 року у с. В. Янісоль ми спостерігали такі дії у деяких родинах. На сьогодні збереглася пісня, яка супроводжувала обрядові дії викликання дощу: “Чірі чірі врексі, мел ке гала, кат’ара хала” (рум. Чермалик), що має аналогічний переклад зі словами побажання дощу, меду та молока, м’яких калачів [16].

Грецький аматор М. Хорош, який тривалий час займався вивченням грецького обрядового фольклору, підкреслює, що наведений приклад не відрізняється ритмом від подібних українських дитячих пісень, де первістка обливали водою [17]. Цей обряд можна порівняти з українським водінням Куста, у якому дівчинку вбирали в зелене віття і юрбою водили від хати до хати. У Греції цю дівчинку називали перперуна [18]. Процесія, у якій брали участь лише дівчатка, ходила по селу й співала пісні-заклики, звертаючись до Бога з проханням послати дощ (аналог - українське: „Дощику, дощику, припусти, припусти...”). За твердженням Ю. Іванової, цей обряд відомий у всьому реґіоні Південно-Східної Європи, маючи загально-балканську основу [19]. Колективна молитва про дощ (тур. yağmur duacı, yağmur duası - молитва на дощ), у якій брало участь все доросле мусульманське населення, є широко розповсюджена у Центральній та Східній Анатолії [20]. Отже, обряд викликання дощу у греків Приазов’я можна співставити із загальною моделлю церемоній викликання дощу, які можуть бути інтерпретовані як язичницькі пережитки стародавніх сезонних свят античності, Стародавнього Сходу та багатьох сучасних народів світу [21]. Про язичницьке коріння цього обряду говорить той факт, що він не підтримувався ні мусульманським, ні християнським духовенством і сприймався як вид чаклунства. 

Висновок

Отже, календарна звичаєво-обрядова культура греків зазнала певних змін, які знаходяться у двох площинах. Перша – це консервація рудиментів давніх звичаїв маріупольських греків, які збереглися спочатку у відносній етнічній ізоляції, а пізніше урізноманітнилися у процесі контактів у іноетнічному середовищі. Друга полягає у змінах, яких зазнала етнічна культура греків Приазов’я зі часів їхнього переселення. Відбувалися процеси трансформації етнічних компонентів згідно з новими соціально-побутовими умовами.

Щодо впливу історико-політичного, економічного та соціально-вікового факторів на збереженість календарної обрядовості маріупольських греків, то, по-перше, за часів радянської влади, яка проводила політику русифікації, значно змінилася календарна обрядовість греків, тобто національні особливості не підтримувалися державою і навіть переслідувалися. Лише “орієнтування” на радянський спосіб життя давало можливість вижити. Це було особливо актуальним після періоду репресій. По-друге, важливу роль у збереженні традиційної культури відіграє соціально-віковий фактор. Він полягає у неоднорідному ставленні різних вікових груп до календарної обрядовості. Часто інформатори, старші 60-ти років, розповідають про традиційну грецьку обрядовість, підкреслюючи свої атеїстичні погляди, і тому не пов’язують календарну обрядовість із церквою та православним календарем. Але ця група передала інформацію своїм нащадкам.

На жаль, нам не вдалося остаточно з’ясувати походження й значення усіх згаданих термінів та достеменно простежити їхню трансформацію. Етимологічні дослідження термінів ще досить рідкісні й вимагають подальших пошуків.

Література:

1. Зап. автором у 1992 році від М. Хорош у с. В. Янісоль // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 682.
2. Рижик Є. Календарні обряди українців Холмщини і Підляшшя // Холмщина й Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження. - К., 1997. - С. 253.
3. Аджи М. Европа, тюрки, Великая Степь. - М., 1998. - С. 178.
4. Князева Т. Н. Магические черты аграрных обрядов греков Приазов’я // Мариуполь: история и перспективы: Сб. тр. науч. практ. конф. - Мариуполь, 2002. - С. 151.
5. Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 866.
6. Марков С. И. Заметки о быте греков Мариуполя // Мариуполь и его окрестности. - Мариуполь, 1892. - С. 411; Шевченко В. І. Спроба описати й витлумачити два весняних хліборобських свята маріупольських греків. // Етнографічний вісник. - 1930. - Кн. 9.- С. 11.
7. Араджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е XVII гг. -90-е гг. ХХв.) - Симферополь: Издательский дом „Амена”, 1999. - С. 69.
8. Гайдай М. М. Пісенний фольклор греків Приазов’я. // Під одним небом. - К.,1996. - С. 62.
9. Кондараки В. Х. Универсальное описание Крыма. - СПб, 1875. - Ч.8.- С. 67.
10. Μέγας Γ. Α. Ελληνικές γιορτές και έθιμα της Λαϊκής λατρείας. - Αθήνα: Εστία, 2004. - Σ. 252-255.
11. Βουτσινα Ευη Λ. ΄Οσες γεύσεις φέρνει ο χρόνος. - Αθηνα, 2000. - Σ. 30-35.
12. Покровская Л. В. Земледельческая обрядность // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. - М., 1983. - С. 81.
13. Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 567-587.
14. Зап. автором у 2005 році від Ф. Шебаніц (1944 р. н.), родом із с. Чермалик // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 1194.
15. Зап. автором у 2002 році від А. Негрей (1905 р. н) у с. Малоянісоль // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 869.
16. Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк. 1281.
17. Зап. автором у 1996 році від М. Хорош (1929 р. н.) у с. В. Янісоль // Архів МДГУ. - Ф. 1. - Спр. 06-3. - Арк.. 154.
18. Μέγας Γ. Α. Ελληνικές γιορτές και έθιμα της Λαϊκής λατρείας. - Σ. 271.
19. Иванова Ю. В. Греки. // Календарные обычаи и обряды в странах Зарубежной Европы (конец XIX-начало XX вв.). Летне-осенние праздники. - М.: Наука, 1978. - С. 274.
20. Aydinoğlu G. Delice-Hacıobsı Köyünde Yağmur duası // Ibid. - 1970. - № 252. - S. 5686; Boratan H. N. Türk halkbilimi. 100 sorunda Türk Folkloru. - Istanbul, 1973. - S. 172.
21. Фрэзер Д. Д. Золотая ветвь. - М., 1983. - С.75, 76, 131.

Ірина Пономарьова,
кандидат історичних наук, доцент, декан історичного факультету Маріупольського державного гуманітарного університету


| Количество показов: 3812 |  Автор:  Ірина Пономарьова |  Голосов:  2 |  Рейтинг:  3.1 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Гвоздєва Надія Павлівна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

"Український культурологічний Центр": 12 років діяльності у Донецьку

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua