На главную страницу
Обличча Майдану
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Релігійна віра як предмет релігієзнавчого дослідження

Версия для печати Версия для печати

Головна трудність пов’язана з вивченням релігійної віри саме в межах релігієзнавства, яке, за визначенням, не може зупиниться на психологічній, гносеологічній, соціологічній, онтологічній та ін. інтерпретаціях, а повинно дати цілісне розуміння релігійної віри

Дослідження релігійної віри ускладнюється щонайменше трьома обставинами. Ідеться, по-перше, про принципову ірраціональність віри як такої і релігійної віри зокрема, по-друге, – про багатогранність феномена релігійної віри, який повинен вивчатися в усьому різноманітті своїх проявів і підстав. Але головна трудність пов’язана з вивченням релігійної віри саме в межах релігієзнавства, яке, за визначенням, не може зупиниться на психологічній, гносеологічній, соціологічній, онтологічній та ін. інтерпретаціях, а повинно дати цілісне розуміння релігійної віри. Воно формується в безпосередній залежності від того, яким чином розуміються завдання і власний предмет релігієзнавчої науки й, отже, виявляється практично неможливим виявити деяку лінійну історію наукового вивчення релігійної віри.

Процес концептуалізації феномена релігійної віри має не таку вже й довгу історію. Архаїчні суспільства, так само як і суспільства, у яких панували релігійні переконання просто не могли дистанціюватися від одного з осьових феноменів власної культури. Лише загальнокультурні зміни, що охопили європейську цивілізацію в XV – XVII століттях (тобто приблизно з початком епохи Відродження), дозволили усвідомити залежність культурного погляду на світ від релігійної віри. Можна вважати, проводячи паралель із античністю, що релігійна віра, як свого часу і міфологія, стає предметом теоретичного розгляду лише в момент власної кризи.

Саме із цих позицій ми й ставимо за мету розглянути релігійну віру як предмет дослідження.

У зв’язку з указаними проблемними вузлами дослідження релігійної віри необхідно побудувати його логіку так, щоб уникнути певного передбачення результату, коли приховано передпослана вивченню позиція підкріплюється спеціально підібраними раціональними аргументами, проте й не приректи себе на еклектичну мозаїку з різних поглядів на релігійну віру. Видається, що необхідно почати з попереднього (можна назвати його інтуїтивним) уявлення про релігійну віру, без якого ми просто не маємо предмета дослідження, а потім, отримавши певний фактичний матеріал, звернутися до традицій інтерпретації релігійної віри в тих сферах знання, які вимушені були зробити релігійну віру предметом власного дослідження. Тільки після з’ясування різних позицій у розумінні сутності релігійної віри можна буде уточнити вихідне поняття та здійснити демаркацію релігійної віри від близьких культурних феноменів.

Розмірковуючи про релігійну віру необхідно зупиниться на родовому понятті, у яке поняття «релігійна віра» включається як його підвид. Ідеться про віру як таку. Поняття віри значно ширше за поняття віри релігійної й характеризує нескінченну кількість культурних ситуацій, у яких передбачається наявність упевненості в деякому становищі речей. Віра, у тому числі й релігійна, передбачає упевненість у наявності деяких об’єктів та їх сукупностей, які прямо не спостерігаються, а також упевненість у наявності деяких реальностей. Найважливішим моментом віри (і віри релігійної особливо) є психологічна заспокоєність, емоційна задоволеність, яка супроводжує гносеологічну інтенцію. Релігійна віра, крім того, характеризується внутрішньою довірою, яку людина відчуває до релігійного об’єкту.

Не є секретом, що дійсність дана людині в її безпосередньому сприйнятті лише частково. Певна частина навколишніх об’єктів, речей та їх сукупностей, які не дані тут і зараз у чуттєвому досвіді, прирікають людину на віру в їх об’єктивне існування. Такої віри тим більше потребують фрагменти дійсності, які принципово не можуть стати предметом цілісного сприйняття через свій розмір, абстрактність або з інших причин (наприклад, такі об’єкти, як міста, гірські кряжі чи галактики). З іншого боку, було б дивним сумніватися в наявності в будинку зворотної сторони або припускати, що з нашим виходом із кімнати вона зникає. Віра як упевненість є основою нашої повсякденної поведінки, а її щосекундне практичне підтвердження робить людину майже не здатною до осмислення цього факту. Проте віра в її гносеологічному аспекті є необхідним атрибутом людського життя.

Такий аспект розуміння віри став предметом спеціального розгляду в когнітивній психології, зокрема в дослідженнях процесів сприйняття навколишньої дійсності. Американський психолог У. Найссер підкреслює гносеологічне значення віри для повноцінного сприйняття світу, який, незважаючи на часткову репрезентацію в людських відчуттях, сприймається повністю, включаючи й елементи, які в чуттєвому сприйнятті відсутні: «У нормальному оточенні більшість доступних сприйняттю об’єктів і подій володіють значенням. Вони надають різноманітні можливості для дії: указують на те, що вже трапилося або ще повинно трапитися; природно включаються в ширший контекст і мають індивідуальність, що виходить за рамки їх елементарних фізичних властивостей. Ці значення можуть сприйматися й дійсно сприймаються» [3, с. 91].

Безперечно, позитивні функції гносеологічної упевненості інколи обертаються своїм негативним боком в образі стереотипів та упереджень. Проте останні тільки підкреслюють значущість віри, дозволяючи зрозуміти механізми здійснення орієнтації у світі, що на неї спираються. Наприклад, знаменитий психолог і філософ А. Маслоу вказує на негативні сторони «раціоналізації», під якою він розуміє діяльність, підпорядковану сліпій вірі, стереотипу: «Мабуть, найвідомішим прикладом цього процесу (діяльності під впливом сліпої віри) є феномен раціоналізації. ...Раціоналізацію можна визначити як підхід до реальності з уже готовим уявленням або думкою про неї, тобто як інтелектуальну активність, спрямовану на обґрунтування заздалегідь зроблених висновків («він погана людина, і я доведу це»). Раціоналізація схожа на різновид розумової діяльності, але по суті її не можна назвати мисленням у кращому розумінні цього слова, бо результат цієї діяльності вирішений наперед, вирок заздалегідь відомий і не підлягає скасуванню. Скептично піднята брова, розмова на підвищених тонах, нервозність під час виступу опонента – усе це як димова завіса над реальністю; людині немає потреби мислити, якщо їй відома відповідь на всі питання. Часто таке ставлення до істини навіть не одягнене в інтелектуальний одяг: людина просто вірить або переконана, їй тяжко навіть зображати із себе мислячу істоту. Віра вимагає ще менше зусиль, ніж раціоналізація» [2].

На відміну від «буденної» віри віра релігійна спрямована на об’єкти, які належать до сакральної сфери. Але гносеологічний момент характерний і для релігійного сприйняття світу на основі віри. Релігійна свідомість передбачає наявність певних істот, предметів, реальностей, які не надані (або частково надані в чуттєвому сприйнятті). Зокрема може йтися:

- про трансцендентні об’єкти віри, які відкриваються лише надприродним чином у релігійному досвіді (як, наприклад, Бог у монотеїстичних релігіях);
- про сакральні об’єкти, які частково присутні в навколишньому світі, але переважно приховані від безпосереднього сприйняття (боги та герої античної міфології, ангели в християнстві);
- про елементи дійсності, які сприймаються людиною, але справжній сенс яких пізнається тільки поглядом, озброєним релігійною вірою (наприклад, ті чи інші вчинки людини, яка впевнена, що діє за власним бажанням, але насправді є лише інструментом вищих сил).

У всіх цих випадках лише впевненість релігійно мислячої людини в існуванні деякої відсутньої в безпосередньому сприйнятті частини Всесвіту наділяє її буттям. Така упевненість стає підставою певної культурної поведінки індивіда й отримує певне підтвердження в його соціально значущій діяльності. Можна констатувати, таким чином, що релігійна віра необхідним чином передбачає гносеологічну інтенцію.

Не менш важливим аспектом віри як такої є той психологічний фон, який характеризує стан людини, впевненої в деякому становищі речей. Психологічна фіксація раціональної упевненості досить глибоко була проаналізована в американському прагматизмі. Зокрема, Ч. Пірс указував на психологічну перевагу стану впевненості перед станом сумніву. З погляду засновника прагматизму як філософської концепції, саме психологічна комфортність дозволяє людині орієнтуватися у світі, у якому відсутні чіткі критерії істинності деякого знання. Послідовник Ч. Пірса У. Джемс підкреслював, що віра “передбачає впевненість у тому, що з теоретичної точки зору може збуджувати сумніви. Оскільки мірою віри може служити готовність до дії, то можна твердити, що віра – це готовність діяти заради мети, досягнення якої не гарантоване заздалегідь” [1, с. 103].

Релігійна віра не тільки передбачає психологічну впевненість, але й прямо шукає такої упевненості. Психологічна «складова» релігійної віри конституюється емоційним задоволенням, яке формується навколо усвідомлення своєрідної захищеності від зовнішніх загроз. Віруюча людина, по-перше, набуває психічної стабільності від усвідомлення впевненості в сьогоднішньому дні, усвідомлення власного місця в потоці подій. Психологічна упевненість подібного роду стає підставою розміреного, неспішного виконання раз і назавжди встановленого ладу, утіленого в річному колі свят, що поступово змінюють одне інше, традиційних занять (наприклад, переході від полювання до збирання й риболовлі, від посівної до жнив).

По-друге, внутрішня задоволеність віруючої людини ґрунтується й на усвідомленні власного місця в бутті. Фактичне безсилля перед стихією, залежність від зовнішніх обставин доповнюється в пізніші історичні часи усвідомленням нікчемності людини перед безмірністю космосу. Релігійна віра стає своєрідним компенсатором недосконалості людини, що доповнює мікрокосм індивідуального буття до макрокосму Всесвіту. Починаючи зі стародавніх архаїчних вірувань і закінчуючи сучасними релігійно-філософськими пошуками в межах монотеїстичних традицій, можна простежити тенденцію до поєднання людини з космічними сутностями й силами за допомогою віри в їх вихідну єдність.

По-третє, слід пам’ятати, що релігійна віра лише побічно спрямована на земний світ і навіть космос сам по собі не складає її головного об’єкта. Релігійна віра спрямована передусім на сакральне, тобто на щось із погляду віруючої свідомості, безумовно вище. Об’єкт релігійної віри володіє всією можливою (з погляду віруючого суб’єкта) досконалістю (у ранні часи: багатством, усезнанням, силою, а пізніше – усемогутністю, усеблагістю тощо). Установлюючи контакт із божеством, віруючий з’єднується з аксіологічною вершиною власної культури, із найбільш бажаною метою можливих дій. Психологічна задоволеність від свідомості подібного возз’єднання із сакральним перевищує будь-яку іншу, отриману від мирських благ, і піднімає віруючого на ступінь блаженства. Невипадковим є те, що психологічний стан релігійного блаженства стає бажаною метою можливих містичних практик, які оголошуються не лише вищим типом культурної діяльності, але й суттю релігійного. Саме на пошуку таких психологічних станів ґрунтуються містичні традиції.

Можна стверджувати, що емоційний супровід інтелектуальної впевненості в існуванні вищої сили, відповідальної за космічний лад і наявний стан будь-якого елементу навколишнього світу є необхідною складовою релігійної віри, який скеровує релігійного суб’єкта в його діях і виступає в ролі своєрідного критерію для знаходження його справжнього місця у Всесвіті.

Нарешті, ще одним, можливо, найбільш яскравим аспектом релігійної віри є її вкоріненість у людській волі. У всі часи релігійна віра випробовувалася її стійкістю й непохитністю. Мова могла йти про «упертість» тубільців, що не бажали відмовитися від власних забобонів і піддатися на умовляння місіонерів прийняти нову релігію, про міцність у вірі християнських мучеників, про готовність до самоспалення російських розкольників, про багатовікову збройну боротьбу Запорозької Січі в обороні православної віри – у будь-якому із цих і безлічі інших випадків ми стикаємося із готовністю віруючого пожертвувати матеріальними благами, власним здоров’ям і навіть життям заради власної віри.

Цей факт свідчить про те місце, яке релігійні об’єкти займають у структурі Всесвіту. Але саме їх значущість стає причиною готовності віруючого до певних дій. Релігійна віра нерозривно пов’язана з мотиваційною сферою і примушує свого суб’єкта діяти в напрямі збереження того становища речей, яке конституюється вірою.

Е. Фромм одного разу відзначив, що в іудаїзмі уявлення про віру були нерозривно пов’язані зі стійкістю віруючої людини: «Доречно нагадати, що термін «віра», як він уживається в Старому Завіті – «емуна», означає «стійкість» і таким чином більшою мірою позначає певну якість людського сприйняття, рису вдачі, чим повноту віри в щось» [4]. При цьому стійкість у вірі не може бути відокремленою від довіри, взаємної відвертості людини й об’єкта віри (особливо в розвинених релігійних системах, коли йдеться про особистого Бога). Власне стійкість, на яку було вказано, є діалектичним продовженням довіри, порушення якої розглядається релігійною людиною як зрада. За умови, що всеблагий Бог не може порушити взаємне зобов’язання в однобічному порядку, відповідальною за руйнування релігійного зв’язку може бути тільки людина. Свідомість тягаря можливої вини й робить суб’єкта релігійної віри стійким до будь-яких можливих у земному світі загроз, у тому числі й загрози фізичного знищення.

Таким чином, «вольовий» вимір релігійної віри, який утілюється в схильності релігійної людини визначатися у своїх діях, виходячи з вимог віри й уявлення, і стає підставою (виходячи з переконаності про відповідальність перед об’єктом віри) уявлень про належне, є одним із основних у визначенні сутності релігійної віри.

Висновки

Підводячи підсумок зробленому в статті релігієзнавчому аналізу феномена релігійної віри, треба зупиниться на тих центральних моментах, без яких уявлення про предмет дослідження не буде повним. У першу чергу це стосується висновку про необхідність дослідження феномена віри в міждисциплінарній площині, у якій релігійна віра постає в усій цілісності своїх суттєвих якостей. Такий підхід можна вважати релігієзнавчим, оскільки предмет досліджується без забарвлення в теологічні, психологічні або прагматичні тони.

Релігійна віра у світлі релігієзнавчого аналізу виступає як варіант людського вірування взагалі, якому притаманний гносеологічний момент, проте «пізнавальна» функція релігійної віри пов’язана з галуззю знання, що принципово (а не тимчасово або частково, як у випадку з буденною вірою) не може стати предметом чуттєвого пізнання, оскільки 1) включає трансцендентні об’єкти; 2) включає сакральні об’єкти, частково присутні в навколишньому світі, але переважно приховані від безпосереднього сприйняття; 3) включає елементи дійсності, які сприймаються людиною, але справжній сенс яких пізнається лише поглядом, що озброєний релігійною вірою.

У психологічному плані релігійна віра завжди пов’язана із сильним емоційним фоном, який супроводжує відчуття інтелектуальної впевненості в існуванні вищої сили, відповідальної за космічний лад та існуючий стан речей у навколишньому світі.
Найважливішою характеристикою релігійної віри виступає її «вольовий» вимір, який виражається в схильності релігійної людини підкорятися у своїх діях вимогам віри. Підставою життєдіяльності релігійної людини стає уявлення про відповідальність перед об’єктом віри, а релігійні імперативи сприймаються нею як категоричні приписи.

Література:

1. Джемс У. Зависимость веры от воли и другие опыты популярной философии / У. Джемс. – СПб., 1904. – С. 103.
2. Маслоу А. Г. Мотивация и личность [(пер.с англ.) А. М. Татлыбаевой]. – СПб. : Евразия, 1999. – 478с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lib.ru/PSIHO/MASLOU/motivaciq.txt
3. Найссер У. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологи / У. Найссер. – М., 1981. – 232 с.
4. Фромм Э. Человек для себя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://psylib.org.ua/books/fromm04/

Анастасія Костенко,
аспірант Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка

Актуальність даної розвідки зумовлюється необхідністю методологічного опрацювання концепту «релігійна віра» у системі філософського знання. Для цього авторка розглядає попередні (інтуїтивні) уявлення про релігійну віру як віру взагалі, її буденний рівень, виокремлює її гносеологічний та психологічний аспекти. У висновках зазначається, що характерними ознаками релігієзнавчого підходу до дослідження релігійної віри є: 1) міждисциплінарність; 2) пов’язаність з галуззю знання; 3) presence of «volitional» imperative.

Ключові слова: релігійна віра, релігієзнавство, гносеологія, психологія, об’єкт, суб’єкт релігійної віри.

Журнал "Схід" №2 (93),
березень-квітень 2009 р.


| Количество показов: 6037 |  Автор:  Анастасія Костенко |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.59 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (18) 
Демография (97) 
День в истории (48) 
Здравоохранение (196) 
Книжный мир (19) 
Культура (354) 
Лица эпохи (159) 
Молодежная политика (140) 
Наука и технологии (276) 
Образование (547) 
Общество (462) 
Политика (1050) 
Право (353) 
Социология (124) 
Экология (46) 
Экономика (541) 
Энергетика (58) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Кушнірик Ярослав Денисович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т.17 (літературознавство)

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua