На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Образование

Шкільна дисципліна: самоорганізація чи зашморг?

Версия для печати Версия для печати

Проблеми дисципліни є ключовими, коли люди беруться за ту чи іншу спільну справу. Організація шкільного навчання є однією з таких

Ми найбільш працелюбний народ: придумали
дачу, щоб після трудового тижня відпочивати
з лопатою та граблями на грядках.
(Побутовий гумор).

Штрихи до "портрету"

Проблеми дисципліни є ключовими, коли люди беруться за ту чи іншу спільну справу. Організація шкільного навчання є однією з таких. Головні особливості шкільної дисципліни у тім, що справу організують дорослі, а реалізацію навчальної та культурно-творчої діяльності здійснюють діти. Автор орієнтується на тих читачів, котрі бачать шкільну освіту дещо ширшою, ніж архаїчну модель "вчитель пояснює, а учень звітує". Радісно, що вже не тільки сучасні педагоги (прикро, але в основному іноземні), а й просто розумні люди усвідомлюють: "Якщо тип освітньої діяльності не є продуктивним, то таке є не освітою, а всього лише перемелюванням бази даних".

Ось приклад: "Стремление набить голову информацией порождает однозначную реакцию: "Не хочу!". Полученные таким способом знания бесполезны – они могут лишь непродолжительное время находиться в памяти в пассивном виде, подобно грузам на складе, и очень быстро приходят в негодность – забываются. Между тем можно очень легко исправить сложившуюся ситуацию с образованием. Для этого необходимо всего лишь перенаправить намерение обучающегося в другую сторону. Во-первых, в корне изменить методику обучения: не выучить, а сделать практически. В таком случае мозг будет работать, как ему положено, – в качестве творца, а не складского помещения. Во-вторых, сменить цель обучения: не отчитаться, а научить других. Да, именно так. Есть специальные школы, в которых дети в буквальном смысле обучают друг друга, то есть попеременно играют роли учеников и учителей. Учащиеся таких школ блестяще осваивают сложные программы в рекордно короткие сроки. И все это благодаря тому, что намерение стало активным. К слову сказать, таких школ – единицы и туда очень трудно попасть. Казалось бы, почему не внедрить повсеместно этот передовой метод, подтвердивший свою стопроцентную эффективность? Дело в том, что структуре это не выгодно – ей нужны не таланты, не выдающиеся личности, не яркие индивидуальности, а исправно работающие элементы. Так что все в порядке, образовательная система – само совершенство!".
http://ezoterik.org/articles/articles/category/41/message/865/ - Вадим Зеланд "Трансерфинг реальности".

Не має проблем з дисципліною на уроках у того вчителя, в якого учні під час уроку можуть підійти чи до нього самого, чи до товариша з тим чи іншим питанням. Звісно, що для такого треба підготувати певний обсяг роботи, котра кожного учня спонукатиме до персонально-продуктивної діяльності, а не до переписування/заслуховування в однаковому для всіх темпі якогось одного зразка, потім іншого і так з уроку в урок. Не те, що заскучаєш, а й завити можна від безвиході, як у відомій усмішці: "Що ж ви мені не сказали, що ця волинка на цілих десять років?".

Зрозуміло, що там, де учасники по-справжньому зацікавлені у позитивній результативності своєї діяльності замість традиційного питання дисципліни стоїть задача оптимальної самоорганізації. За відсутності такого система не виходить за межі рабства. Це дуже важливо щодо школи, котра не має морального права ігнорувати ту очевидність, про яку пише Сергій Дацюк: "Водночас працелюбність українців розповсюджується винятково на фізичну працю, і зовсім не торкається праці розумової. Якщо народ не спонукати до розумової праці (прямим примусом, стражданнями, переживанням рабства), то сам по собі він не здатен ані робити наукові відкриття, ані досягати творчих злетів у мистецтві чи літературі. І тільки тривалий примус може дати досягнення світового рівня".

Якщо ігнорувати такий історичний спадок у національному характері нічого братися за осучаснення шляхів досягнення шкільної дисципліни: як щодо учнів, так і щодо вчителів. Автору протягом свого учнівського, потім студентського життя довелося бачити, що у середньому лише 5 учнів класу чи десь так само студентів групи легко та без примусу вчили практично все, що випадало за програмою.

Мало хто з українських вчителів постійно читає розумних авторів: якби не сказати, що взагалі нічого не читає окрім параграфів підручника на завтра. З якої причини – то вже інша справа.

Розум має здатність абстрактно мислити, але все ж залишається не більше, ніж "логічною машиною". Це до того, що світ у своїх проявах не вичерпується однією лише причинно-наслідковою логікою. Світ людей тим більше: це ЕОМ діють завжди як безвідмовні машини "процедур та протоколів". Звісно, що у цім як цінність, так і обмеженість "машинної" філософії життя.

Багато важливого у людській діяльності визначається не процедурами, а особистісними факторами. При цьому носії цих факторів постійно перебувають або у стані розвитку, або деградації і рідко у статичній стабільності. Ніщо не впливає на розвиток/деградацію сильніше, ніж загально-культурний фон оточення. Ознакою високої культури шкільного буття є здатність вчителів постійно відтворювати у душах своїх учнів внутрішнє бажання до того, щоб насилля над собою перетворювати у переконання. Якщо від чогось відмовлятися (бешкетувати на уроках тощо) чи до чогось себе спонукати (активно вчитися тощо), то за переконанням, а не з необхідності. Без такого вектору життєдіяльності постійно поставатиме невимовне: "Необхідно кому? Вчителю, директору, …?".

Ось тут і момент для дорослих: дієво показати дітям, "что такое хорошо, а что такое плохо". Але з цим у дорослих українців справи погані: "за споживанням горілки Україна займає третю позицію у світі - після Росії та США (дослідження International Wine & Spirits Research). Щорічне споживання гіркої (не в пляшках, а в перерахунку на 100-відсотковий спирт) у РФ досягає 18 л, в Україні - 13 л на людину на рік (дані Business Analytica).Пива в натуральному вираженні (літрах) українці споживають майже в п’ять разів більше, ніж горілки, - 60 л на рік на людину. А соку за минулий рік українці випили до 18 л".

Якщо отакий у нас "здоровий дух у здоровому тілі", то чім не національна проблема щодо формування самодисципліни як динамічного стереотипу до тверезого погляду на життя, починаючи зі шкільних років? Утім, поки що наші кроки у цьому напрямі якісь аж надто непевні. Ось витяг з наказу освітнього відомства щодо проведення традиційного шкільного випускного свята. До речі, вдумаймося у назву: "Яка радість - випустили нарешті?" Так от, у наказі записано: "Заборонити проведення в навчальному закладі та орендованих приміщеннях заходів розважального характеру із вживанням спиртних напоїв".

Постають питання:

- Кому адресована заборона: педагогам, батькам чи дітям, котрі вже не школярі?
- Що забороняється: розважальний захід чи лише спиртне під час розважального заходу?
- Педагогічний захід і розважальний це одне й те ж чи ні?
- Якщо мова про захід батьків, а не педагогів в орендованому приміщенні, то чи повинні педагоги там боротися проти вживання спиртного з батьками та їхними дітьми, котрі того хочуть?

Автор часто згадує, як реагували співвітчизники на його повідомлення про арабів, котрі ніколи не вживають алкогольних напоїв, навіть на весіллях. Відразу звучало зустрічне питання: "Як же вони живуть?". Розповідати про те, що французькі жінки радо вступають у шлюб з арабами, котрі досягли суспільної значимості на теренах Франції, бо ті є по-чоловічому гарними та вправними було даремним. Ніхто не слухав ні цього, ні розповідей про виносливість арабів чи про їхню здатність поєднувати схильність до споглядання з активною працелюбністю у навчанні: що не запитай з програмної теорії практично всі все знають. Це вже тепер стало звичним, що найбільш поширене чоловіче ім'я новонародженого у Лондоні – Мохамед. Усвідомлення того, що залежність між якістю життя та кількістю споживаного алкоголю є обернено пропорційною, як чи не по експоненті, у нас ще не наступило. Чи настане колись? Без системного прикладу шкільної еліти, мабуть, не дочекаємося.

Поки що такими "наказами" справу не покращити, а навпаки – лише її споганити. Свідома дисципліна до культурної поведінки не "документами" ставиться, а адекватною тому поведінкою дорослих: "Если взрослый диктует правило "нельзя, и все", подкрепляя его аргументом "потому, что потому", тогда это вовсе не взрослый, а глупый ребенок, наделенный властью. Не лучше ли на равных обсудить и смоделировать ситуацию по принципу "что будет, если…". Принуждение искривляет зеркало, а потому дает противоположный результат. Для того чтобы снять поляризацию, необходимо пересмотреть свою политику и перейти от демонстрации власти к завоеванию уважения, а авторитарность сменить на доверительные отношения. Вместо принуждения лучше сделать так, чтобы ребенок сам захотел выполнить то, что от него требуется. Для этого необходимо всего лишь придумать, как превратить обременительную для ребенка обязанность в способ повышения его значимости. Подтверждение и укрепление собственной значимости лежат в основе мотивации всех людей, а детей – в особенности".
http://ezoterik.org/articles/articles/category/41/message/865/ - Вадим Зеланд "Трансерфинг реальности".

Нове "обличчя"

Дорогой товарищ Витя,
Я пишу Вам про говно.
Вы фортуну не вините,
Что на Вас ползет оно.
Потому, что в Вашем крае,
Извините и увы,
Жить нельзя, с говном играя
Так рискованно, как Вы.
(Игорь Губерман – Виктору Шендеровичу)

Цей епіграф-2 до того, що вчителю варто пам’ятати про невдячність з боку будь-кого від його спроб вказати на "недоліки" поведінки. Старшокласники тому не виключення. Саме вчителям старшої школи важливо усвідомити чітку різницю між боротьбою з порушеннями дисципліни і боротьбою з порушниками дисципліни. Різниця надзвичайно суттєва. Єдине, що вона так і лишається непомітною для тих, хто вбачає у педагогіці лише ланцюг процедур та протокольних правил (методичні засоби). Таким педпрацівникам видається, що поняття культурного, освітнього чи психологічного поля взаємодії є не більшим, ніж ефемерна філософія як синонім пустопорожніх розмов, відірваних від життя. Сучасна ж педагогіка показала, що не лише традиційна модель "батога та пряника" здатна підтримувати навчальну дисципліну. Інноваційні варіанти "формул" навчально-виховної дисципліни полягають у створенні шкільного поля діяльності учнів до творення та відтворення особистісного рівня суспільної значимості.

Але ж завжди існують деструктивні прояви з боку учнів, яким би талановитим та шанованим не був педагог чи окремий колектив. Заперечувати таке – було б рівнозначним лицемірству чи маніакальній самовпевненості.

Абсолютно вірно. Тому-то в багатьох країнах спокійно сприймають спонтанні асоціальні прояви деяких учнів. У таких випадках застосовують наступну тактику.

З одного боку "порушника" не шикують по стійці "струнко", щоб привселюдно прочитати йому мораль у сподіваннях негайно переробити "негідника" у "порядну людину". Здорова психіка свідома того, що такого одним днем не досягти, а тим більше, якщо ще й відсутнє бажання самого "пацієнта".

З іншого боку, не скочуються до роботи на уроці в атмосфері безперервної боротьби з тим чи іншим порушником. Старшокласники хоча ще й молоді, але вже досить свідомі щодо своїх дій люди. Тому урок зупиняється, щоб запросити чергового педагога (вихователя, психолога тощо), котрий перепроваджує порушника дисципліни до спеціальної класної кімнати, де він буде працювати вже самостійно з підручником чи іншим матеріалом під наглядом цього чергового педагога.

У той же день про випадок вилучення із занять буде повідомлено батькам учня.

У відомості де фіксується стан поведінки та присутність на заняттях буде зроблена відповідна відмітка.

На кінець закінчення навчання у персональному підсумковому резюме закладу щодо кожного випускника буде підбито підсумок як про рівень навчальної компетентності (освіченість), так і про його ставлення до навчання (соціалізація).

Не виключено, що під час конкурсного відбору для подальшого навчання у тому чи іншому дорослому навчальному закладі з боку останнього буде зроблено запит на того чи іншого випускника, щоб адекватно розв’язати проблему відбору між тими, хто отримав формально рівні основні показники.

Відчуваєте різницю між таким підходом та нашими "винаходами" середнього балу чи системи пільг? Це як у державно-релігійній практиці: одні народи йдуть до Вершителя, щоб просити, а інші – щоб порадитися як зробити.

Перехрестне як географічне, так і історико-культурне становище України є надзвичайно цікавим: що ж вибере Україна як національна одиниця? Звісно, що якість цього вибору залежить від рівня освіченості громадян, котра починається зі справжньої шкільної дисципліни, що у свою чергу вже ніяк не може бути синонімом простої моделі "зашморга". Важливо зробити інноваційно-дійові кроки до моделі "відповідальної самоорганізації". Щоб за справи у школі відповідав її директор і не лицемірним поясненням, що у нього погані виконавці, а за освітній рівень держави – її Міністр освіти і не подібним поясненням, що у нього руки оповиті поганими законодавчими актами тощо. І так аж до рівня кожного окремого вчителя, викладача та учня чи студента. Звісно, що без зворотного впливу як від останніх, так і від суспільства як замовника на організаторські "верхи" повноцінного позитивного результату не отримати.

Автор свідомий того, що сучасні українські освітянські керівники не поспішатимуть звернути увагу на написане "якимось там завучем". Та цьому є добра альтернатива – увага до напрацювань системного рівня від Нобелівських лауреатів: "Розробка оптимальних механізмів ґрунтується на теорії ігор, що виникла у 1940-х роках як математичний інструмент для управлінням соціальними системами. Згідно з теорією, кожен учасник економічної гри обирає найвигіднішу стратегію. Теорія механізмів полягає у приведенні довільних форм взаємодії до нових правил гри, які змушують людей говорити правду. Такі механізми названі "узгодженими за стимулами". Цілі встановлюються конструкторами економічних механізмів і часто відображають їхні індивідуальні потреби" - Леонід Гурвіч (США) – лауреат Нобелівської премії з економіки 2007 року. Усвідомлюючи , що не можливо уникнути зворотного взаємного впливу між глобальним та локальним аналітики відзначають: "Наприкінці життя Гурвіч усвідомив цю проблему і розкрив своє бачення у статті з риторичним запитанням "Хто наглядатиме за наглядачами?". Критикуючи тезу Ювенала "переможців не судять", учений доводив необхідність побудови суспільства, яке дає можливість наглядати за владою і очищати громадське середовище від недобросовісних конструкторів. Серед найважливіших принципів Гурвіча була віра в те, що окремі люди можуть піднятися над своїми персональними інтересами і діяти на благо суспільства, а воно делегуватиме їм повноваження для ефективнішого управління економікою" -
http://www.epravda.com.ua/publications/2010/05/7/234331/.

Звісно, щоб успішно адаптувати такі здобутки вищого ґатунку щодо суспільно-економічних систем до освітніх систем треба мати адекватні загальноосвітні компетенції, а не лише "голе" знання з теми. Тут одними засіданнями чи туполобим копіюванням чужого досвіду нової власної якості не сконструювати. Важливо ще мати, як казав один автомеханік "… те, що за гроші не купити – "мастило" у голові".

З одного боку, - без сукупності нових суспільно значимих елементів саморегульованої природи як повноцінного МЕХАНІЗМУ нового "обличчя" шкільної дисципліни не створити. З іншого, - зі старим дисциплінарним механізмом "батога та пряника" у школі вже близького майбутнього робити нічого. Це якщо усвідомлювати: як компетентісний підхід до організації навчання, так і особистісно-орієнтоване навчання школярів для світу є успішно засвоєним уроком ще із 70-х років минулого століття. Наразі цивілізація береться за системну побудову МЕТА-ШКОЛИ як школи, де учнів навчають створювати інноваційно-дійові знання. Не має сумніву, що історично-перспективні нації успішно справляться і з цією задачею. Нам би по-справжньому задуматися: "Чи будемо ми, українці, серед таких, чи як то було раніше – обмежимося окремими видатними постатями та окремими зразковими колективами?".


| Количество показов: 4977 |  Автор (привязка):  Бєлий Володимир Іванович |  Голосов:  9 |  Рейтинг:  3.64 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:



Отзывы 1 - 10 из 14
Начало | Пред. | 1 2 | След. | Конец

Val Pro, 01.08.2010 13:37:37 Цитировать Имя

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: «Бытовой» тезис про единомышленников? Вероятно. Поскольку БОЛЬШЕЕ время суток бытом и занимаюсь, живу ведь в селе со всеми вытекающими последствиями.

Это - не грубость с моей стороны. Надеюсь, что Вы понимаете: для обсуждения таких серьезнейших вещей одних частных "мнений" недостаточно, каким бы житейским опытом они не были бы порождены. Нужны теоретические работы и практические апробации. Иначе будет брехня. Что мы и имеем сейчас.

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: ЗНО –«перенос финансовых выгод»? Конечно! Это на поверхности.

Что Вы, что Вы! Какая "поверхность"? Вы когда-нибудь слышали, чтобы хоть на одном из этих "чудесных" полит-ток-шоу обсуждались эти выгоды? Об это НИКТО и НИГДЕ не говорит и не пишет - все покрыто мраком. А прикрываются борьбой с коррупцией и "равными возможностями". Еще раз замечу: идея равенства - бредовая, не человеческая! И ею тоже морочат голову - никто же не задумывается об этом.

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: А вот о европейцах и нас. В голову приходит 33,37…
И, к тому же, МЫ равняемся на НИХ. Жаль, конечно, но так оно есть. И МЫ готовим детей для работы ТАМ! А воспитывают ОНИ в детях и любовь к своей стране, и уважение К СЕБЕ-любимым…
И потом, я не в праве «чихать».

Не хотите - не чихайте. Я здесь остаюсь при своем мнении. Если у нас не умеют воспитывать в семьях, то больше нигде и не смогут. Про "33,37…" - не понял. Вы часто говорите загадками. А я - достаточно туповат, чтобы притормаживать в таких случаях. Не фиг на них равняться! Я, конечно, не радикальный православный, но отлично понимаю, что ценность целомудрия принадлежит только православному Русскому миру. Думаю, что больше никакому. Поэтому уж я точно (подозреваю, что и мои близкие, друзья, даже и не православные) на них равняться не будут.


Татьяна Сердечная, 31.07.2010 16:37:01 Цитировать Имя

Уважаемый Val Pro!
По поводу ИНАКОМЫСЛИЯ и ПОНИМАНИЯ СОГЛАШАЮСЬ целиком и полностью. Таким образом и МЫ с друзьями ОБОГАЩАЕМСЯ идеями и взглядами друг друга.

«Бытовой» тезис про единомышленников? Вероятно. Поскольку БОЛЬШЕЕ время суток бытом и занимаюсь, живу ведь в селе со всеми вытекающими последствиями.

Что касается тестов и экзаменов. Для собственного сына я выбираю ТЕСТЫ, но не в том качестве, которое присутствует сегодня, а тесты, аналогичные МОГИЛЯНСКИМ года два-три… назад.

ЗНО –«перенос финансовых выгод»? Конечно! Это на поверхности. Но большей части населения в чём разница?

Ваше «чихать» напомнило отца. Кстати, ему потребовался в жизни лишь техникум, чтобы стать ведущим инженером-проэктировщиком , который брался за работу вплоть до 70 лет. Так что для подготовки качественных инженеров, возможно , достаточно
техникумов(колледжей)?

А вот о европейцах и нас. В голову приходит 33,37…

И, к тому же, МЫ равняемся на НИХ. Жаль, конечно, но так оно есть. И МЫ готовим детей для работы ТАМ!
А воспитывают ОНИ в детях и любовь к своей стране, и уважение К СЕБЕ-любимым…

И потом, я не в праве «чихать».
smile:(


Val Pro, 29.07.2010 11:50:44 Цитировать Имя

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: Убеждать в чём-то человека, имеющего собственную точку зрения – пустая трата времени. Мы либо находим единомышленников, либо нет.

Уважаемая Татьяна!

У меня - ДРУГАЯ точка зрения, но это не значит, что с ней НЕЛЬЗЯ спорить: не к "единомыслию" нужно стремиться, а к движению РАЗНЫХ мыслей. Чужую мысль нужно ведь ПОНЯТЬ (что это такое - пока не предмет обсуждения), но совсем не обязательно с ней соглашаться. Мы с друзьями "питаемся" мыслями друг друга, но часто и не соглашаемся друг с другом. Мысли просто "должны быть". Но не должно быть "одной мысли на всех". Так что Ваш тезис про единомышленников для меня низкий и слабый. "Бытовой". Непрофессиональный.

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: Ваша фраза о профессиональности провокационна.

Это просто не понял.

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: Введение ЗНО – попытка дать детям (в массе) РАВНЫЕ условия для оценивания ЗНАНИЙ, которые приобретаются многолетним ПОСТОЯННЫМ трудом.

Тесты проверяют не знания, а память и оперативные способности с ней работать. Я бы понимал, что вводится в билет, например, третьим вопросом маленький тестик - такое было бы весьма кстати. Но разорвать работу с учеником "независимым" вопросником - это дурь. Вы НИГДЕ не найдете НИКАКИХ теоретических проработок, насколько это хорошо/нехорошо и/или правильно/не правильно. Все это сделано исключительно для переноса финансовых выгод (причем, значительно бОльших!) в другую область.

Ну и что, что "легче" стало педагогам и управленцам? Хорошенький критерий качества образования - "легче жить"!

Про "равные условия" - это вообще не из образовательной парадигмы. И вообще - это же дурацкая идея - "идея равенства"! Поддерживать ее - обманывать незрелые души детей!

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: Оценив ход работы одного из двух выпускников на медаль, учителя обрекли человека на психологические проблемы, поскольку конкурировать пришлось с немедалистами, лучше владеющими материалом программы, но не лучшими в школе.(Реальность).

Ай-ай-ай! Какая жестокая реальность! И что? Будем закрывать на это глаза и придумывать обманки?

Цитата
Татьяна Сердечная пишет: Но, с моей точки зрения, более необходимо обратить внимание на ВОСПИТАНИЕ людей. Поскольку звать в Украину европейцев стыдно. Как-то не очень хочется слушать фразы на подобие: «Мне должны платить за то, что я езжу в таких условиях», или «В Эту страну я не поеду!»

Лично мне - чихать на "европейцев". Тоже мне, нашли на кого равняться! Где были эти "воспитанные", когда жгли евреев? Где были эти "воспитанные", когда бомбили Белград?.. Это ведь ИМЕННО ОНИ ввели в ход "двойные стандарты"! Это они - светочи воспитания? Да Боже упаси!


Татьяна Сердечная, 28.07.2010 19:25:00 Цитировать Имя

Уважаемый Val Pro !
Убеждать в чём-то человека, имеющего собственную точку зрения – пустая трата времени. Мы либо находим единомышленников, либо нет.

Ваша фраза о профессиональности провокационна.

Введение ЗНО – попытка дать детям (в массе) РАВНЫЕ условия для оценивания ЗНАНИЙ, которые приобретаются многолетним ПОСТОЯННЫМ трудом.
Оценив ход работы одного из двух выпускников на медаль, учителя обрекли человека на психологические проблемы, поскольку конкурировать пришлось с немедалистами,лучше владеющими материалом программы, но не лучшими в школе.(Реальность).

Но, с моей точки зрения, более необходимо обратить внимание на ВОСПИТАНИЕ людей. Поскольку звать в Украину европейцев стыдно. Как-то не очень хочется слушать фразы на подобие: «Мне должны платить за то, что я езжу в таких условиях», или «В Эту страну я не поеду!»


smile:oops:


Val Pro, 31.05.2010 17:03:56 Цитировать Имя

Цитата
Fima Redko пишет:
1- якщо слідувати логиці пана Pro Val, то систему прийому до ВНЗ потрібно повністю змінювати, допускаючи до навчання всіх бажаючих, щоби в процесі спостереження виявити гідних отримати диплом. На це ЗЛИДЕННА держава піти не в змозі.

Ничего нового: когда экзаменатор принимает ответ на вопросы билета, он всегда видит ход решения, проделываемый экзаменуемым. Причем здесь "ЗЛИДЕННА держава" и почему она не может допустить такой привычный процесс - НЕ ПОНИМАЮ. Поделитесь секретом!

Цитата
Fima Redko пишет:
2- ШКІЛЬНА ДИСЦИПЛІНА, певно, САМООРГАНІЗАЦІЯ.

Этот тезис - только лозунг. Нужна ли самоорганизация в организации школьной дисциплины? Да, наверное. Достаточно ли ее будет для хорошей организации работы конкретной школы? Наверное, нет. В чем именно она выражается и что еще нужно? Да мало ли что! Столько всего - и этому учили, и это все умели делать еще 30 лет назад. Теперь - да, НЕ МОГУТ, наверное, уже некому учить. Да и некого: все же теперь такие самоорганизованные, слова им не скажи - сами с усами!

Цитата
Fima Redko пишет:
3- Процеси, що відбуваються в школі, є відображенням процесів, що відбуваються в державі. Допоки держава не самоорганізується, змін в шкільному житті не варто чекати.

При такой логике мы никогда ничего не дождемся. У меня логика, точнее - онтология - другая: именно образовательная система ОПРЕДЕЛЯЕТ конституцию ВСЕХ институтов и общественных систем. См., например, "Перспективы образования: raison d'etre автономии Нового Университета: от романтики к прагматике" (http://edu.futurisrael.org/ProskAutUniver-2.htm), а также "Классная перекличка" (http://2000.net.ua/print?a=%2Fc%2F52371)

Цитата
Fima Redko пишет:
4- Не слід скидати з важелів і швидкий темп соціального розшарування суспільства.

И здесь очень значимо вот это замечание про социальное расслоение!
Вот это есть указание на проблему. Мы не умеем с этим справляться. И с этим социокультурным обстоятельством, по-видимому, не могут научить справляться - в первую очередь(!) - в учительских вузах. У нас в жутком состоянии гуманитарные науки.

Политизация через неонационализм заменила проблематику развития общественных систем. Гуманитарии, вместо того, чтобы заниматься своим прямым делом, понеслись, расталкивая друг друга локтями, записываться в разные конгрессы "украинской интеллигенции". Сдача системы русского языка привела к тотальному краху всего корпуса гуманитарных дисциплин. Теперь нет (а может, и не будет никогда) инструментария для работы с усложняющимися отношениями и структурами в общественных системах. Западные методики вносят идиотические представления и техники, неадекватные ни человеку, ни общественным системам наших "постсоветских" стран.

Цитата
Fima Redko пишет:
5- Вважаю, що Андрій Набоков побачив проблему, чи побачать її ті, хто має можливість впливу на ситуацію.

А я не вижу того, что, как Вы говорите, увидел А. Набоков. И в чем же именно, с его точки зрения, проблема? Уточните, пожалуйста.

Вот Вы - проблему наметили, подчеркну это еще раз: социальное расслоение и отсутствие средств/методов для изучения этого и работы со всем комплексом возникающих проблем. И, со своей стороны, я считаю, что я оказываю влияние (своими силами и средствами) на ситуацию, когда (поняв суть дела) пишу свои статьи и комменты к статьям небезразличных к этой проблематике специалистов, а также работая в непосредственном контакте с молодежью.


Fima Redko, 31.05.2010 13:11:01 Цитировать Имя

1- якщо слідувати логиці пана Pro Val, то систему прийому до ВНЗ потрібно повністю змінювати, допускаючи до навчання всіх бажаючих, щоби в процесі спостереження виявити гідних отримати диплом. На це ЗЛИДЕННА держава піти не в змозі.

2- ШКІЛЬНА ДИСЦИПЛІНА, певно, САМООРГАНІЗАЦІЯ.
3- Процеси, що відбуваються в школі, є відображенням процесів, що відбуваються в державі. Допоки держава не самоорганізується, змін в шкільному житті не варто чекати.
4- Не слід скидати з важелів і швидкий темп соціального розшарування суспільства.
5- Вважаю, що Андрій Набоков побачив проблему, чи побачать її ті, хто має можливість впливу на ситуацію.


Val Pro, 29.05.2010 01:39:42 Цитировать Имя

Цитата
Андрей Набоков пишет:
Государство имеет...
Учитель желает...
Родитель хочет...


Можно вести разговор, конечно, и на таком уровне. Но от этого ни результатов, ни чего-то вообще пользительного мы не дождемся. Почему? Поскольку это, увы, не профессионально. Хотя слезу вышибает... Нет? Ну, пусть тогда у кого-то возникнет от этого желание радоваться...

К сожалению, в широких кругах давно специально привили дрянную идейку, мол, "говорите, ребята, по-проще, и народ к вам потянется!". И мало кто задумывается, что именно эта идейка и повлекла системный развал. Вместо того, чтобы искать специальные конструкции для выражения и анализа сложных вещей, последние стали выражать в лучшем случае журналистским языком, а большей частью - просто бытовым. Эмоции - да, выражаются, появляются и проявляются. А больше ничего ждать от этих языков и нельзя. Они не приспособлены для идеирования, проектирования, технологизирования и строительства.

Можно и дальше двигаться в стратегии снижения уровня дискуссий. И это считается нормальным для сегодняшних заочных дискуссий... Когда 300 лет назад философы спорили друг с другом в многолетней переписке, то от этого рождались мощнейшие концепции - да хоть того же университета. Сегодня мы уже на такое, видать, не способны даже при наличии таких экспертоемких сайтов... Увы...


Андрей Набоков, 28.05.2010 16:23:43 Цитировать Имя

Спасибо за ответ ;-)

если поточнее, кейс можно описать так:
Государство имеет целью получить от школьного учителя некое "человеческое сырье", способное в будущем занять рабочие места (как существующие, так и планируемые) и выдать результат, который был бы не хуже, чем у предыдущего поколения. Чем лучшие места это сырье займет, тем больше оно заплатит налогов государству.
Учитель желает получить результат в виде поступившего в престижный ВУЗ ученика. При этом реальные знания - только часть результата, остальное - суммарные баллы, которые есть результат работы самого учителя. Чем больший процент поступивших - тем больше социальная ценность нашего учителя :-)
Родитель хочет результата в виде поступившего в вуз ребенка, и в этом совпадает с целью учителя.
Ученик считает целью похвалу учителя в любой форме и свое социальное место (рейтинг) среди других учеников. Следование дисциплине - не цель, а средство получить похвалу учителя.


Val Pro, 28.05.2010 15:23:26 Цитировать Имя

Цитата
Андрей Набоков пишет:
...может быть разгадка в том, что "результаты" обучения для ученика, учителя, родителя и государства разные?


Уважаемый Андрей!

В каком-то смысле Вы правы. Но у нас - был ОДИН предмет и мы, насколько я понимал, его удерживали. Вы же задаете ЗНАЧИТЕЛЬНОЕ РАСШИРЕНИЕ ТЕМЫ. Поэтому поясню некоторые моменты, поскольку в заочных дискуссиях очень тяжело удерживать ОДНУ тему. А Ваш вопрос я понимаю как хорошую провокацию, чтобы не зацикливаться на чем-то одном, что не очень интересно другим, включенным своими интересами во всю эту тематику.

Итак. Сначала разведу результаты и цели. Безусловно, результаты нужно сопоставлять с поставленными ДО начала процесса целями. Однако, здесь есть одно хитрое и скрытое "НО!" А именно: цели ставят люди (и только!) для самих себя (т.е. не со стороны). В системах же машинного типа (ничего плохого в этом техническом термине нет, пояснять это не буду из-за неуместности и нового расширения) говорят о 'функциях' и о 'назначении'. Цели нужны будут только тогда, когда создастся новая для всех ситуация(!). И вот чтобы из нее выбираться и будут нужны цели - чтобы опять зайти в нормативно заданные механизмы для отработки функций и назначений. Ситуация - это особое, не машинообразное представление о со-присутственности в каком-то процессе. Предположу, что ни в школе, ни в вузах ни в одном предмете не учат ставить цели, не учат выходить из ситуаций. Хотя определенно есть такие мастера педагогической работы, которые сами научились анализировать ситуации, выбираться из них и потом методично ставить эту способность своим ученикам.

Также нужно сказать, что функции и назначения определяются той системой деятельности, в которую включены ученики и учителя (и еще кто-то) и которую из внешней позиции можно рассматривать как некую целостную систему. Определенно также можно говорить, что есть несколько достаточно известных систем, которые могут рассматриваться как то ли сопряженные, то ли соподчиненные. И каждый раз в отношении каждой из таких систем функции и назначения по виду одних и тех же 'элементов' (так как смотрим мы на одних и тех же людей) будут разными.

И теперь еще один важный ход: в машинных системах НЕТ результата (будем так означать некий 'уникальный' 'сухой остаток' на людях, который я уже ранее пометил), а есть только заведомо определенные ПРОДУКТЫ целостных систем. Определенные нормативно и всегда подлежащие учету и контролю при их сверке с... хотя бы набором известной документации. И в этом случае ответ на Ваш вопрос будет однозначным: да, для РАЗНЫХ систем будут и РАЗНЫМИ... только я бы теперь говорил - продукты. Поскольку 'результаты' - это уже про другое, это - про людей, а не про элементы систем и не про системы. (Это все говорится очень жестко ТОЛЬКО для разового понимания.)

И здесь еще добавлю: очень трудно научить людей быть элементами систем (машин). Всё человеческое в нас этому сопротивляется. Но только машины имеют ту мощность, которая нужна во всех случаях, когда требуется профессиональный подход.

Я рассуждал конечно же абстрактно, но думаю, что не настолько, чтобы нельзя было понять тот КРУГ (может, и не более) новых предметов, который пришлось описать при ответе на Ваш вопрос. И я старался не отходить слишком далеко от изначальной темы, от касания которой и у Вас возникло некоторое свое собственное видение. И конечно же в каждом конкретном случае нужно стараться поточнее его описать, чтобы его анализ не был размазанным и позволял бы методично (сегодня модно употреблять для этих случаев понятие 'кейс') накапливать опыт такой работы.


Андрей Набоков, 27.05.2010 17:01:07 Цитировать Имя

Господа, а может быть разгадка в том, что "результаты" обучения для ученика, учителя, родителя и государства разные? Ни критерии, ни шаг шкалы не совпадают, и не могут совпасть... цели обучения разные у них. Вы сейчас спорите про какой результат? Простите, что грубо вмешиваюсь smile:-)


Отзывы 1 - 10 из 14
Начало | Пред. | 1 2 | След. | Конец


Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Чала Марина Станіславівна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Історія. т. 12 Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua