На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Експертний висновок щодо законопроекту "Про мови в Україні"

Версия для печати Версия для печати

Ухвала Вченої ради НаУКМА

протокол № 7 від 23 вересня 2010 р.

15. Про ставлення Вченої ради НаУКМА до законопроекту "Про мови в Україні"

Заслухавши й обговоривши експертний висновок проф. В.В. Василенка та проф. В.Є. Панченка із зазначеного питання, Вчена рада
УХВАЛИЛА:

1. Підтримати експертний висновок щодо неконституційності та необхідності зняття з розгляду Верховною Радою України законопроекту "Про мови в Україні".

2. Направити ухвалу Вченої ради НаУКМА Президентові України В. Ф. Януковичу, Голові Верховної Ради В.М. Литвину та передати у засоби масової інформації з метою оприлюднення.

 

Голова Вченої ради                          С. М. КВІТ
Секретар Вченої ради                       Л. В. ПІЗНЮК

 

Експертний висновок щодо законопроекту "Про мови в Україні"

1. Аналіз внесеного 7 вересня 2010 року на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України "Про мови в Україні" свідчить, що і концепція даного законопроекту, і більшість його ключових норм суперечать Конституції України, рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України та ґрунтується на довільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.

2. Частина 1 ст. 4 законопроекту передбачає, що "засади державної мовної політики визначаються Конституцією України", а порядок застосування мов в Україні – "виключно цим базовим законом". Проте даний законопроект кардинально ревізує засади державної мовної політики в Україні, вводячи у правове поле такі не передбачені Конституцією України поняття, як "регіональна мова", "мовна група", "мовна меншина", "регіональна мовна група", "українсько-російська двомовність", "мовне самовизначення" (ст.ст. 1,3,7), і зобов’язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, установи, організації, підприємства, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 ст.8).

3. Весь зміст законопроекту дає підстави стверджувати, що в разі його прийняття як фактично закону російської мови (за змістом законопроекту), російській буде надано статус другої державної мови, що суперечить Конституції України.

Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І "Загальні засади Конституції України", який закріплює основи конституційного ладу в Україну. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття "конституційний лад". Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 ст.5 Конституції України). Поняття і терміни ст.10, яка визначає основи мовної політики в України, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому ст.156 Конституції.

4. Запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених ст.10 Конституції України, є порушенням Основного закону, яке слід кваліфікувати як зазіхання на засади конституційного ладу в Україні.

5. Законопроект спотворює суть Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, покликаної захищати такі мови, а не встановлювати статус мов і порядок їх застосування.

6. Українсько-російська двомовність трактується у ст.7 законопроекту як "важливе надбання українського народу". При цьому ігноруються драматичні обставини ХУІІІ-ХХ століть, коли українська мова та її носії зазнавали утисків і жорстоких репресій з боку урядів як царської, так і радянської імперій.

У цій статті також стверджується, що російська мова "є рідною, або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України". Це не відповідає дійсності: згідно з результатами Всеукраїнського перепису 2001 року, рідною назвали російську мову 29,6 % населення, а не «більшість громадян України». Що ж до кількості тих, хто "повсякденно користується" нею, то перепис не зафіксував таких даних.

7. Ключовою щодо використання регіональних мов є частина 3 ст. 8 законопроекту: вона передбачає, що "заходи, спрямовані на використання регіональних мов, або мов меншин", можуть застосовуватися "за умови, якщо кількість осіб носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення".

Визначена кількість носіїв регіональної мови – 10 % і більше – є довільною (такого критерію немає в міжнародно-правових актах) і покликана забезпечити статус, рівнозначний статусу державної мови, лише для російської мови, оскільки "носіями регіональної мови", як це випливає з частини 5 ст. 8, слід вважати не тих для кого вона є рідною, а тих, хто її "переважно вживає". Ця норма унеможливлює виконання частини 4 Прикінцевих положень, згідно з якими Кабінет Міністрів України має доручити "спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі статистики в тримісячний термін забезпечити відповідні місцеві ради даними Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення адміністративно-територіальних одиниць", оскільки Всеукраїнський перепис 2001 р. визначав мовний склад населення за критерієм саме рідної мови. Питання про мову, яку громадянин "переважно вживає", не ставилося.

8. Ст. 21 законопроекту цілковито руйнує освітню практику, що склалася в Україні після прийняття в 1989 р. "Закону про мови в Українській РСР". Запровадження принципу вільного вибору мови навчання (та ще й "у будь-який час періоду навчання") провокує конфліктність на мовній основі усередині навчального закладу, серйозно ускладнює організацію навчального процесу, потребує бюджетних асигнувань для збільшення числа педагогічних кадрів та розширення матеріальної бази. У ряді випадків її буде неможливо виконати (якщо, скажімо, йдеться про реалізацію прав кримських татар навчатися рідною мовою в школі чи в університеті, де навчання здійснюється російською мовою).

9. У частині 4 ст. 21 законопроекту неприйнятним через його невизначеність є критерій "достатньої кількості" заяв, необхідних для відкриття окремого класу, в якому навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому: розмитість норми створює умови довільного тлумачення її.

10. Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють принцип вільного мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

11. Законопроект не враховує принципової вимоги Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов стосовно того, що "охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх", і не передбачає заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до ст. 3 Європейської Хартії.

12. У разі ухвалення і втілення пропонованого законопроекту "Про мови в Україні" неминуче відбудеться марґіналізація української мови, витіснення її з найважливіших сфер суспільного життя, що, врешті-решт, призведе до зникнення української нації як системотвірного чинника незалежної української державності. Відсутність мотивації щодо опанування української мови спричинить у найближчій перспективі мовну ізоляцію і відчуження регіонів України один від одного, що, своєю чергою, покладе початок "мовної федералізації" України та її дезінтеграції як держави.

Висновки

1. Законопроект має бути знятий з розгляду у Верховній Раді як такий, що суперечить основоположним принципам Конституції України, вимогам Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов і становить загрозу цілісності української держави та самому її існуванню.

2. Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект за участі фахівців, а не представників окремих політичних сил.

 

22 вересня 2010 р.

Доктор юридичних наук, професор В. А. Василенко
(Надзвичайний і Повноважний Посол України)

Доктор філологічних наук, професор В. Є. Панченко (народний депутат України першого скликання, керівник Наукового центру досліджень сучасної літератури НаУКМА)


| Количество показов: 3094 |  Автор:  Доктор юридичних наук, професор В. А. Василенко, Доктор філологічних наук, професор В. Є. Панченко |  Голосов:  15 |  Рейтинг:  3.77 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:



Владимир Крылов, 28.09.2010 08:46:31 Цитировать Имя

Уважаемые эксперты! Укажите пожалуйста каким официальным текстом "Европейской Хартии региональных языков или языков меньшинств" вы пользовались в своем экспертном заключении.
В статье 3 в ратифицированном Украиной тексте Хартии ничего нет про официальные, а тем более государственные языки. Между прочим партия и депутаты Бундестага не поддержали инициативу Меркель законодательно утвердить немецкий язык в качестве государственного на территории ФРГ.

Ваша версия:
11. Законопроект не враховує принципової вимоги Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов стосовно того, що "охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх", і не передбачає заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до ст. 3 Європейської Хартії.

Официальная версия на сайте ВР Украины:
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин
(http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws...g=994_014)
Стаття 3
Процедура виконання
1. Кожна Договірна Держава визначає у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затвердження кожну регіональну мову або мову меншини чи офіційну мову, яка менш широко використовується на всій її території або частині території і до якої застосовуються пункти, визначені відповідно до пункту 2
статті 2.
2. Будь-яка Сторона може, в подальшому в будь-який час, повідомити Генерального секретаря про те, що вона приймає зобов'язання, які випливають з положень будь-якого іншого пункту Хартії, який вона ще не визначила у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затвердження, або про те, що вона застосовуватиме пункт 1 цієї статті до інших регіональних мов або мов меншин чи до інших офіційних мов, які менш широко використовуються на всій її території або частині території.
3. Зобов'язання, зазначені у попередньому пункті, вважаються складовою частиною ратифікації, прийняття або затвердження і мають таку ж силу від дати їхнього повідомлення.



Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Панченко Олександр Владиславович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Концепція проекту «Енерго-ефективний район»

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua