На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Экономика

Слабка ланка

Версия для печати Версия для печати

Далеко не вся європейська еліта вбачає своє щастя лише у системно-бюрократичних джерелах життєвих благ – більша її частина є динамічно-дійовою системою, що здатна до суспільно-економічного продуктивного конструювання світової історії

Главное для историка – факты.
Для агитатора – интонация.
Віктор Суворов (В. Резун)

Для практикуючого шкільного вчителя фактами є організація, структура, зміст та мотиваційні чинники професійної діяльності. В той же час для "супутників" освітньої діяльності (агітаторів) інтонацією є розмови про "розумне, добре і вічне" та емоційні формули про "серце, що віддається дітям" і заклики до "гуманної педагогіки".

"Слабка ланка" школи

Зрозуміло, що у специфічних замкнених асоціальних системах навчання буває жорстоким, але щоб педагогіка, прийнята у суспільстві, не була синонімом гуманності? Тоді доречним буде питання: "Що ж це за суспільство таке, щоб спеціально агітувати за гуманність в освіті? Невже суспільство – це не ТЕ, де скрізь людям роблять добре?". Тим не менш, у нас саме так – агітація до гуманізму "має місце бути". А все це тому, що певні недоліки організації можна скорегувати, щоб порядним людям скрізь було добре, а можна перетворити на перманентну проблему – щоб весь час відтворювати поле діяльності для "агітаторів". Тим паче, що для пострадянських країн висока статусність ідеологічних "працівників" є напрацьованою традицією. От тільки якщо головні ресурси вкладати в "агітаторів", то легко отримати системне спотворення – замість власне навчально-виховної діяльності – лише її киплячу видимість. Звісно, що за такого підходу отримуємо дефіцитний стан щодо ресурсного наповнення фактичної навчальної діяльності. Відомо, що буває багато та наполегливо працюють, але результатів катма. У тому числі і виховного плану: недовчений випускник слабкої школи також хоче гарно жити, а тому йде на обман та злочини. У кращому випадку – займається профанацією роботи. Все це є наслідком відомої формули: "Розумні знають, як зробити те чи інше, але лише дуже розумні знають, ЩО взагалі не варто робити". Не можна довіряти розумним освітянам чи науковцям побудову їхньої власної системи. Освітній системі потрібен вихід за власні межі задля життєдайного зворотного зв'язку із дуже розумними загальносуспільними конструкторами.

З останнім у нас все ще погано. Ось приклад від того ж Віктора Суворова: "Советский Союз выпускал больше всего в мире инженеров, врачей, учителей. И вот однажды в Узбекистане был проведен внезапный экзамен среди студентов-экономистов выпускного курса. Была поставлена одна, но очень сложная задача: от двух третьих отнять одну вторую. Понятно, задача трудная, но согласимся: экономисту в его работе надо владеть не только марксистско-ленинской методологией. Понимая, что задача представляет сложность, экзаменаторы время на решение не ограничивали: кому-то потребуется всего один час, а кому-то и целый день – тут не вопрос времени, главное – решили бы. Хоть через день, хоть через два. Правильный ответ дали 23% опрошенных. Можно бы и радоваться такому результату. Беда в том, что остальные ответа правильного не дали.

Что же делать с такими экономистами? Ответ простой: выпустить, выдать дипломы, кому – с золотой медалью, кому без оной. А был ли другой выход? Раньше таких же выпускали. И позже. Чем эти хуже? Только тем, что их сейчас проверили. А предшественников не проверяли. И дипломы выдали. И пошли экономисты в большой мир с путевкой в жизнь. И если с нашей экономикой не все ладно, так за это надо благодарить тех самых экономистов...".

Українським освітнім "агітаторам", у яких все ж зберігся внутрішній голос совісті та сорому, досить зайти до сучасної школи та й попросити дев’ятикласників, котрі мають 8 балів з математики, "відняти від двох третіх одну другу". На додачу поставити пару простих запитань про головні властивості прямокутного трикутника та квадрату. Гарантовано – "агітатори" отримають стан здивованої прострації. За чесної позиції, доведеться їм опісля задуматись, щоб закричати у свої "агітаційні сурми": "Люди добрі, схаменіться. Що ви робите? Як з такою підготовкою опісля основної школи можна по-справжньому займатися освітою старшокласників? На яку якість вищої освіти можна розраховувати за такого первинного фактичного базису?".

Що ж можна віднести до ознак того, що сучасні суспільні діячі-організатори є дуже розумними?

Однією з таких ознак є готовність враховувати положення сучасної theory of constraints.

Уважний сучасний освітній експерт неминуче скаже: "Люди добрі, усвідомте – не має сенсу витрачатись на підтримку старого радянського устрою шкільної освіти. Вже немає Радянського Союзу, за якого, до речі, далеко не кожен міг вступити до інституту. Вже немає радянських учнів. Теперішні українські школярі народилися у "сучасній" Україні, де в "нових" університетах, що розташувалися у будівлях колишніх радянських дитсадків, може навчатися хто завгодно".

Можна розгорнути багато зусиль у багатьох напрямках і назвати те системним підходом, але нас неминуче наздожене ефект "слабкої ланки". Слабкою ланкою сучасної української освіти є основна школа, тобто п’яті – дев’яті класи. Точніше – "слабкою ланкою" є учень основної школи. Діти у цьому віці не спроможні справитись із усім тим навчально-виховним обсягом, що їм нав’язали дорослі, котрі, у свою чергу, є вихідцями отого "вузького місця". Самі у своїх дорослих справах пасуть задніх на фоні світової спільноти, а покладають сподівання, що їхні діти, за рахунок безмежно екстенсивного навчального навантаження, стануть успішнішими. Не стануть, бо усьому розумному існують природні межі – безмежною є лише дурість. Прикро, але проблема слабкої ланки нашої основної школи "сидить" не стільки в учнях та вчителях, як в організаторах їхньої діяльності.

Тим, кому доля доручила організовувати НОВІТНЮ загальнонаціональну систему освіти, конче потрібно вивчити сучасну теорію обмежень (theory of constraints) доктора Голдрата.

За будь-якої діяльності, серед її складових обов’язково є ланка, котра неминуче накладатиме обмеження щодо збільшення обсягів продукції. Щоб хто не робив, а певна ділянка не може дати більше, ніж … Тому прямолінійний ентузіазм до фронтального збільшення обсягів діяльності без врахування можливостей "вузького місця" призводить не до зростання результатів діяльності, а навпаки – до збільшення таких непродуктивних витрат, як "затарення" на виробництві чи "самовигоряння" педагогів в освіті.

Щодо школи, то хто тільки не покладає на неї доленосних надій. Політикам ввижається, що школа покликана "зберегти" село (у посткріпацько-радянському вигляді). Пожежники, санітарні лікарі, бібліотекарі, військові, міліція, податківці, численні громадські організації ТОЩ-О-О-О чергою йдуть до класів, щоб сказати своє вагоме слово. Тільки мало хто з них зверне увагу на ефективність усіх тих "заходів" і практично ніхто не цікавиться, який же рівень розуміння дітьми всього того, що вони їм розповідають. Більше того, організатори шкільного життя дітей самі не усвідомлюють, що якщо людина щось зрозуміла, то це ще зовсім не означає, що її розуміння відповідає первинному аналогу. Якщо зрозуміли адекватно викладеному, то це ще зовсім не означає, що його засвоїли. Якщо засвоїли, то ще не факт, що будуть здатні застосовувати. Якщо стануть застосовувати, то не має гарантій, що робитиметься те правильно.

Справжня освіченість визначається не кількістю прослуханого чи побаченого, а є функцією від системного застосування фундаментальних базових освітніх компонентів. Таке робиться не кількістю предметів та додаткових курсів, не "катком" формального інформування, а гармонійним підбором як предметів, так і їхнього змісту та формами практичного його опрацювання у межах ПРИРОДОВІДПОВІДНОГО МІНІМУМУ – "більше" не означає "краще". Світ вирішення цієї проблеми по-сучасному здійснює завдяки розробці національного освітнього курикулуму. У нас же мало хто з керівників взагалі здатен вимовити з легкістю саме слово "курикулум", а те, що у цьому плані ентузіазм Сергія Клепко дає паростки й в Україні, взагалі мало кого цікавить – тим більш практично. Все ще покладаємо надії на екстенсивний труд вчителів та учнів. Пора вже й прозріти: задача основної школи полягає не у нагромадженні освітньо-виховних фрагментів, а у розвитку фундаментальних освітніх здатностей кожного школяра. Звісно, що КОЖЕН школяр є завжди ІНШИМ, ніж його товариш. Тому-то без усвідомлення існування ще однієї природної "слабкої ланки", вже особистісного рівня, нормальної шкільної структури також не побудувати.

"Слабка ланка" школяра

З наближенням до випускного класу, за курс основної школи (9-й клас в Україні), стає все видніше, у чому кожен учень має власне природне обмеження. У когось є сильним розумовий інтелект, а в когось – емоційний, у когось художнє бачення, а в когось сильною є фізична сфера.

Тому-то вдумливі організатори освітньої діяльності обов'язково передбачають спеціальний ПЕРЕХІД між основною та старшою школою – перехід від мережі класів до мережі ПРОФІЛЬНИХ загальноосвітніх закладів для старшокласників.

Мережа закладів передбачає прості, але природовідповідні істини: сильному аналітичному інтелекту нічого робити зі слабкими біцепсами у спортивному інтернаті, хай з того й виходять члени збірної країни, а сильному біцепсами зі слабким аналітичним апаратом нічого робити у фізико-математичному ліцеї, хай як він не любить гратися за комп’ютером. Так само школяреві зі слабко розвиненим емоційним інтелектом чи слабкими хореографічними, музичними, сценічними здатностями нічого робити у художньому ліцеї, хай би яку тобі зовнішність "а ля Ален Делон" не дарувала йому природа.

Звісно, що для такого суспільного конструювання обійтися без впливу зовнішнього ДУЖЕ РОЗУМНОГО джерела силами лише самих освітян не є можливим. Як зараз кажуть – потрібна політична воля. Але й на тому рівні існує своя "слабка ланка".

"Слабка ланка" влади

Слабкою ланкою нашої сучасної влади є її фактична відсутність як такої у справжньому сенсі терміну. В Україні замість дійової влади є лише люди у владі. Вони, у більшості своїй (не про виключення з правила мова), кожного дня діють по-різному – у залежності від того, ХТО до них прийшов та ХТО зараз над ними. Одним словом – ситуаційно, але ніяк не системно чи, тим більше, – стратегічно. Без стратегії народ має не владу, а почергово-системний волюнтаризм: то з боку низів, то з боку верхів. І це зовсім не той ХАОС, який силою факторів певної свободи діяльності поступово творить новий, більш сучасний, порядок.

Небезпека такого стану в Україні посилюється ще й тим, що наш сучасний політичний істеблішмент вустами політичних "експертів" розповідає народу з екранів телевізорів про варіанти того, ЩО опісля наявного рішення влади вона ж, влада, зробить наступне задля себе любимої. У цих експертних "висновках" зовсім не йдеться про те, ЩО зміниться у житті самого народу від сьогоднішнього рішення влади: кому стане краще, а кому – гірше, як і не йдеться про те, ХТО є КИМ на отих полюсах покращення та погіршення зі суспільно ціннісної та моральної сторони справи.

Щось подібне маємо й в освіті. Проголошується красивий лозунг "Рівний доступ до освіти", який одні розуміють як рівність у змагальності, бо кожен з нас відрізняється від іншого, а інші розуміють як автоматичну доступність у незалежності від фактичної особистісної здатності.

Ой, якби за такого не скотитися цілій Україні до стану "слабкої ланки" європейської міжнародної громади. Розумні та цілеспрямовані щодо ефективності суспільно-економічної діяльності впливові елітні кластери не можуть пройти повз "вузьких місць" системи, бо підсумковий результат діяльності світового глобального виміру прямо залежить від розширення продуктивно-пропускної здатності отих "вузьких місць" – розширення є дійовим засобом для зняття обмежень на природний розвиток суспільств.

Важливо усвідомлювати, що далеко не вся європейська еліта вбачає своє щастя лише у системно-бюрократичних джерелах життєвих благ – більша її частина є динамічно-дійовою системою, що здатна до суспільно-економічного продуктивного КОНСТРУЮВАННЯ світової історії. Побіжною ознакою того слугує хоча б той факт, що світові країни-лідери не ховають від населення свої піввікові архіви та не закривають двері під час засідань парламентів та урядів, не ховаються від відповідальності за так званими колегіальними рішеннями тощо. Пам’ятаймо про це, щоб потім не "кусати лікті" та не потирати лоба, у черговий раз наступивши на вже так набридлі історичні "граблі".


| Количество показов: 1149 |  Автор:  Влад Другов |  Голосов:  16 |  Рейтинг:  4.2 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Шелковенко Ігор Миколайович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Придністровський дайджест № 61

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua