На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Від порівнянь до дій – ліцей у новітній Україні. Частина VІ

Версия для печати Версия для печати

Закінчення. Початок дивитися:

Від порівнянь до дій – ліцей у новітній Україні
Від порівнянь до дій – ліцей у новітній Україні. Частина ІІ
Від порівнянь до дій – ліцей у новітній Україні. Частина ІІІ

Від порівнянь до дій – ліцей у новітній Україні. Частина ІV

Від порівнянь до дій – ліцей у новітній Україні. Частина V

В країнах, де у керівництва стоять по-справжньому освічені люди, давно старша школа є виключно різною, починаючи з рівня та обсягу інтелектуального навантаження

Херсон – Алжир – Франція – Херсон: Феодосія, Чаплинка, Цюрупинськ, Велика Лепетиха …

Хто любить срібло, той не насититься сріблом; хто любить багатство, той не матиме від такої любові ніякої користі.
Книга Екклезіаста

Фінансова самостійність української школи

► За відсутності свободи до відповідальних дій у шкільному середовищі, автоматично виростає адекватна соціальна cамоорганізація всього суспільства, а з неї плачевні наслідки – убоге життя більшості населення, відтак організованої країни.

Чи існують спроби до збільшення свободи соціально позитивної діяльності сучасної школи? Так. Один з прикладів – це київські адміністративні ініціативи організувати роботу УСІХ шкіл міста на принципах відповідальної фінансової самостійності. Чи буде чиниться цьому певний опір з метою залишити все по-старому? Звісно, що буде. Питання у тім, як його враховувати, щоб досягти успіху. Те, що наша школа чекає як УСПІШНИЙ прояв свого подальшого розвитку, у більшості країн давно працює як звична практика, і з нею ніхто не бореться. Щодо опору, то його зовнішні прояви не важко як врахувати, так і подолати. Значно складнішим буде з нашими внутрішніми мотивами, котрі і за опір-то не вважатимуться: найважчий противник – невидимий противник. Мова про наш менталітет у тій його частині, котра визначає як РОЗУМІТИ та як ВИКОРИСТОВУВАТИ свободу. Ми ризикуємо від несвободи, котру "забезпечувала" бюрократична централізація фінансових ресурсів школи, потрапити до рук несвободи від власної шкільної адміністрації чи окремого її очільника. Як же не впасти до "нової – старої" ями невільного шкільного життя? Треба ясно розуміти, що корінь проблеми – не в особистості керівника школи, а у порядках, котрі він зобов'язаний захищати та втілювати у життя. Чи всі ми пам'ятаємо, як з'їзд народних депутатів СРСР на зорі "перебудови" грубо "закрив рота" академіку Дмитрію Сахарову, коли той пояснював: "Перш, ніж братися за вирішення доленосних питань, треба випрацювати чіткі "правила гри" та механізми по забезпеченню їх дотримання". Його не послухати, і усі прогресивні наміри швидко розсипались у прах розрухи, котра прийшла слід.

Бути людиною по суті означає бути людиною всередині людства.
Моріс Мерло-Понті

► Нагадаю вже наведену "картинку" з контексту фінансової самостійності французької школи. Доля подарувала можливість бути присутнім на засіданні Адміністративної Ради ліцею "Les bruіers" на півночі Франції (м. Сент Етьєн де Рувре). До Ради входять директорка, заступники, завідувачі предметних кафедр та інтендант. Вирішували, як витратити 10 тис. франків: на монтаж автоматичних воріт, щоб учителі могли швидко заїжджати у двір ліцею, не очікуючи, доки вахтер відчинить ворота вручну, чи на придбання навчального обладнання?

Виступили представники від кожної з пропозицій: сторони виклали свої аргументи. Проголосували з перевагою в один голос на користь обладнання, але директорка каже: "Я маю право поставити питання на повторне голосування з новим обговоренням". Саме вона більш прискіпливо описала переваги автоматизації заїзду машин до ліцею, щоб переконати голосувати на користь цього рішення. Повторно голосують – один голос на користь нових автоматизованих воріт. Засідання закінчують, підписують протокол і передають його інтенданту для виконання рішення. Без цієї ПРОЦЕДУРИ гроші використати НЕ МОЖНА. Натомість у нас можна почути: "Якщо ви хочете використовувати гроші на основі колегіальних рішень, то для чого тоді вам директор?". Як для чого? Для забезпечення дотримання СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕДУР, щоб не страждати від самодурства чи м'якотілої "доброти" локального "самодержця". Чи зрозуміємо ми це? Невже це так тяжко?

Хіба, окрім роботи з фінансовими потоками у ручному режимі, не існують інших, більш соціально значимих варіацій особистісної самореалізації керівника закладу? Кому, як не директору школи, самостверджуватись через навчально-виховні досягнення своєї педагогічної команди?

Втілення порядних суспільно-шкільних механізмів фінансової політики у роботу закладу є вагомим ствердженням значимості фігури директора, але не його особиста поточна робота з платіжними документами: не директорська-то є справа. Вона – для педантичного та прискіпливого інтенданта, бо гроші люблять точний рахунок та всепоглинаючу до нього увагу. Директору ж потрібен як час, так і свобода дій до ТВОРЕННЯ творчої та сильної освітянської команди, котра жила б динамічною "технологічною грою" з дітьми, а не статикою матеріального фундаменту школи.

Чи зрозуміємо ми це? Невже для нашого менталітету воно є непідйомним? Відкіля ж іще, як не з проблемного власного менталітету, може з'явитися сумнів в успіху застосування фінансової самостійності сучасної української школи?

Ліцеї в Україні

► Частина еліти, котра складається виключно з природно обдарованих, сприймає життя легко і зосереджується на ескалації споживання. Паралельно існує так званий "середній шкільний клас", представники котрого, опиняючись серед природно обдарованих, часто стають більш успішнішими за них завдяки роботі над собою. Набувши досвіду успішного розвитку своєї власної особистості, вони націлюються вже не стільки на споживання, як на здійснення інноваційних перетворень самого суспільства. Часто їх називають диваками. Звісно, що ментально здорове суспільство, замість з ними боротися, буде їх підтримувати. Тому майбутнє наших як ліцеїв, так і університетів – в їхньому укрупненні задля збільшення "питомої ваги" профілізації освіти на кінцевих її етапах як прямого ресурсу до вищої суспільної якості. До речі, середній клас характеризує не стільки певний матеріальний рівень життя, котрий йому хтось (держава, фірма і т.п.) надає. Головним є те, що середній клас складають люди, здатні здобувати отой матеріальний рівень завдяки особистісній порядності, моральності та професійності, тобто здобувати чесно. Саме вони складають життєвий базис, про котрий мовлять: "Сіль землі". Без добре організованого освітнього поля такого у державних масштабах не здобути, бо виховання – це не розмови про чесноти, а насичення чеснотами поточного життя громади, що починається зі шкільної звички навчатися без списування та без шпаргалок. Чи виявимося ми, українці, здатні на таке? Скажемо собі чесно, що поки не здатні.

Впровадження принципу масового доступу до середовища якісної освіти через ліцейські профільні технології навчально-виховної роботи є "ягідкою" саме з цього поля подальшого суспільного розвитку. Першою причиною слугуватиме економічний чинник: масовий СПРАВЖНІЙ (тобто профільний) ліцей – це більш ефективне витрачання коштів громади, ніж прямолінійна орієнтація на ліцей як систему елітного відбору обдарованих учнів. Не відбором та підтримкою задатків, а й їх розвитком у "звичайних" дітей може і має жити сучасна ПРОФІЛЬНА освіта старшокласників. Звісно, що по-сучасному організована шкільна мережа потребує більше коштів, ніж теперішня декоративна профілізація традиційної пострадянської школи. Тому багатьом видається доречним сказати: "Ідей у нас завжди було багато – грошей лише не вистачає". Тільки не менш доречним буде відповісти: "А грошей ніколи і не буде вистачати, якщо й надалі у нас, наприклад, односторонній світлофор (це коли лампи встановлені лише з одного боку) коштуватиме громаді набагато більше, ніж сам автомобіль (читайте інформацію про вартість "Народного світлофора" у м. Херсоні).

► Професіонали-практики прямо заявляють: "Старша "профільна" школа із 16-ма однаково обов'язковими предметами – це не більше, ніж профанація!". А саме це і є "священною коровою" для нашого Міністерства, бо "а куди ж ВИ полишите усіх інших вчителів?". Немов це є проблемою практиків низового рівня, а не самих організаторів освітньої системи. Якщо керманичі суспільства не здатні організувати його по-сучасному, то чого страждати від архаїки всьому люду? Сучасні машини та речі можна імпортувати, але ж не освітню САМООРГАНІЗАЦІЮ – її створити може лише сама нація. Невже нікому? Знову будемо про брак "верховної" політичної волі? А на профанацію волі достатньо? Фундаментальний науковий базис для пізнання матеріального світу відображає в першу чергу єдність останнього. Тому для успішного власного дорослого життя людині достатньо глибоко розібратись в одній освітній галузі (комплекс споріднених наук), щоб в інших не робити "дурнуватих" помилок. Час відмовитись від ілюзій усіх навчити всього
: невже не набридло "жонглювання формальними ерзацами знань" в умовах тотальної розумово-технологічної безграмотності? Як "Не кіно формує суспільство, а люди роблять кіно" (Девід Лінч), так підказує нам гумор і з освітою: "Ничто так не помогает осознать, сколько всякой ненужной фигни содержится в мозгу, как разгадывание кросворда" (рос.).

Ліцей – це вже не школа і ще не ВНЗ. Якщо сучасна шкільна освіта є особистісно-орієнтованою, то треба щоб після 9-го класу школярі попадали до РІЗНИХ закладів і виключно через сито суспільно-прийнятної селекції. Первісними паростками до цього у нас стали новостворені ліцеї для старшокласників (не плутати з традиційною школою I – II – III ступенів, котра змінила назву). Справжній ліцей – це заклад, що відмовився від основної школи, а тим паче – молодшої.

Юнаки та дівчата ліцейського віку ще не доросли до оволодіння конкретною дорослою професією – дай їм, Боже, підготуватися до моменту, коли з'явиться справжня дорослість. Але директорський корпус шкіл за інерцією гальмує розвиток ліцеїв як окремої складової освітньої системи. Суспільна роль різнопрофільних ліцеїв у тім, щоб через селекцію випускників основної школи як впливати на останню, так і зробити освіту старшокласників по-справжньому РІЗНОЮ. Але директору-традиціоналісту ввижається, що тільки його колектив здатен гарно навчити "своїх" учнів і він покладе на вівтар долі все, щоб не "віддати" комусь дітей, яких він навчав з першого класу. Тому-то й поміняли багато з них назву своєї школи на ліцей. Але Україна вже доросла до по-справжньому різнопрофільної ліцейської освіти, щоб мати її не лише завдяки ліцеям, котрими назвали колишні ПТУ, чи створеним при ВНЗ.

► Проблема уніфікованого школярства настільки пронизала нові цілі та засоби її досягнення, що навіть організатори освіти не бачать потреби системно вирішувати проблеми як технології собистісно-орієнтованої селекції старшокласників, так і умови збереження чи втрати учнем статусу ліцеїста. На додачу до цього ще один споріднений вид профанації від директорського корпусу: мова про компетентністний підхід до оцінювання результатів освітньої підготовки. Віднині в Україні не має негативних чи позитивних оцінок: лише різні рівні компетенції. Люди всі різні, а тому й по-різному компетентні: у чомусь сильно, а в чомусь слабко. Для останнього й існують 1-3 бали шкільної шкали: учень на примітивному рівні розуміє про що йдеться, але не вміє успішно вирішити навіть прості конкретні завдання. Така правда життя як була завжди, так і залишиться в майбутньому: завжди є (будуть) учні, у чомусь некомпетентні. Та тільки не у наших директорів-традиціоналістів. Вони вважають, що отримують гроші ще й зате, щоб змушувати вчителів ставити оцінки вищі, ніж 1-3 бали на ПУСТОМУ місці – малювати "компетентність". Отакий "сучасний" менеджмент на рівні "директор – вчитель".

► Наші вчителі перенасичені безліччю нарад, засідань, презентацій, семінарів, конференцій тощо про особистісно-орієнтоване навчання. Ними написано силу-силенну докладів, статей, посібників. От тільки стара класно-уроку схема як була головним вчительським засобом, так і залишилася: учитель грає роль ведучого, а учні фронтально веденого стабільного гурту. Але ж – як ще інакше?

Та багато як: замість стабільних класів – гнучкі групи. Наприклад, вивчення іноземних мов не в адміністративних класах, а у групах, відповідно до рівня стартової підготовки. Це для початку, як ініціатива від методичного об'єднання вчителів. До речі, а з якого дива об'єднання (кафедра) вчителів повинна цементуватись саме на методичних засадах? Щоб в усіх були одні й ті ж методичні зразки? Це ж як впливає на розвиток творчих начал? Або: хто заважає вчителю відмовитись від фронтального менторства та й запровадити заняття, котрі б автоматично дозволяли учням "вмонтувати" себе у різнопланові та різнорівневі за складністю види навчальної роботи. Такий досвід й готуватиме наші заклади до еволюційного осучаснення традиційної класно-урочної системи, починаючи зі старшокласників. Краще небайдужим вчителям, замість втрачати здоров'я на формальне переписування чужих статей про особистісно-орієнтоване навчання, своєю практикою підштовхувати керівництво до реально-адекватних організаційних кроків. Тоді й рух зверху, наприклад, по відмові від традиційного фінансування мережі класів району (міста) на користь конструкції із мережі закладів, стане органічним та успішним (див. роботи Івана Осадчого про освітні округи ширше, ніж зразок для сільської місцевості). Звісно, що таке вимагатиме фінансування на учня, але з цим вправлятись вже сучасному директору-менеджеру та його по-справжньому сучасній команді вчителів-коучингів. Бо, не від "високої" моралі ми до цих пір підтримуємо старе та непродуктивне.

► Як бути зі старими кадрами? По-свинячому кинути напризволяще? Ні в якому разі. Порядний вихід один – призначити пенсію у 80% від найвищого рівня заробітку вчителя. Тільки не треба нам морочити голову недоліками "статусу державних службовців". Такий статус ні до чого, як нашим вчителям, так і мільйонам їхніх закордонних колег, котрі й без нього, навіть в Африці, мають саме такий (у 80%) рівень пенсії. Сучасним українським політикам треба, замість утримувати профанації, хоча б щодо вчителів спробувати зламати практику радянської надвисокої експлуатації простого люду та політики брехні, так звичної для старослов'янських просторів, і цим зробити заявку на побудову порядного громадянського суспільства. Хоча серед нас багато хто вважає: проблеми щодо гідного рівня життя людини в Україні не існує (війна ж не йде). Цих людей єднає дві принципові речі: вони або ніколи не були в українському сільському помешканні та сільській школі, або не бачили життя простих селян та городян за кордоном. Пам’ятаймо, що сільських жителів в Україні 13,8 мільйонів: як усіх громадян Фінляндії, Данії та Норвегії, разом взятих. Чи можете ви уявити, щоб там школи не мали сучасних туалетів чи систем опалювання, обладнаних кабінетів та гарної, зі здоровими стравами їдальні, а тамошні вчителі були позбавлені можливостей на комфортне та незалежне від батьків житло, власний автомобіль та щорічний відпочинок в теплих країнах тощо?

► Закордонний вчитель з радістю приймає іноземних гостей, бо має декілька вільних спалень, окремих туалетів та ванних кімнат. У нашого вчителя проблема – як взагалі прожити самому, бо навіть однокімнатна квартира є недосяжною. Витоки цієї вражаючої різниці – у полярності суспільно-політичній: якщо в інших народів усі розробники загальнонаціональних природних ресурсів не тільки справно платять податки, а й відраховують певний відсоток від своїх доходів на рахунок кожного (!!!) громадянина країни, то у нас загальні природні ресурси, згідно правильно (!!!) оформлених паперів, стали недоторканою приватною власністю – жодного державного впливу, окрім потреби у періодичних "дотаціях та преференціях" за рахунок податків із трудового люду. До речі, скажіть, вам доводилось десь чути чи читати, задля чого такого розумного треба брати податки з тих, кому платять із податків: для створення додаткових "паперово-облікових" робочих місць?

► У Китаї, де 200 мільйонів школярів (!!!), вже практично вирішено питання забезпечення електронним підручником кожного учня.

Примітка 1. Китайський електронний підручник являє собою пристрій розміром з книжку-записник, у котрій щороку міняють чіп-карту з повним набором підручників даного класу. Батькам платити треба лише за чіп-карту, вартість якої 7доларів США.

Примітка 2. Сучасні видавці як електронних, так і паперових підручників широко використовують різноманітну форму подачі змісту (декілька кольорових блоків на сторінці: фотодокументи з коментарями, смішні малюнки, стробоскопічні фото дослідів тощо). Так учень може повноцінно задіяти різні канали сприйняття, а не лише послідовне читання. Сучасним підручником вмикається єдиний розумовий комплекс, а не лише його частина (див. матеріал Володимира Паронджанова "Учебник XXI века: он может быть эффективнее в 8 000 раз").

Примітка 3. Старанної послідовної деталізації, обов'язкових висновків та суворої логіки дотримуються там, де головним є не розвиток особистості, а підкорення волі людей заради збереження чи укріплення влади певного центру.

► "Розумний думає вперед (життєві перспективи, пенсійні в т.ч.), а нерозумний – в зад (сьогоденні ліньки)" – каже народний гумор. В освіті "розумний перед" – це громадсько-державне управління освітою, у якому акцент повинен ставитися на громадській складовій. Таке поєднання, коли держава любить народ, а народ – державу, змушує пригадати одну з чотирьох ознак любові за Еріхом Фроммом: любити – означає РОЗУМІТИ іншого. Не оцінювати, а саме розуміти внутрішню логіку поведінки близької людини у її глибинному контексті, що неможливо для позбавленого любові розуму. Подібне бачення знаходимо й у психотерапевта світового рівня Берта Хеллінгера: покажи себе через свою любов і я допоможу тобі. У сучасного вчителя немає вибору: все своє професійне життя йому треба бути практикуючим філософом та психотерапевтом. Аналогічно й кожній людині щодо сім'ї, соціальних, політичних чи економічних відносин: ігнорувати наявність внутрішньої агресивності у того, хто дивиться тобі у вічі, – це обмежити свої можливості і звести спілкування до примітивного рівня.

Школа і агресивність

► Причиною поганої поведінки учнів дуже рідко буває вчительська особистість як така. Проблема не в учневі чи вчителі як таких: людина від природи має як свободу волі, так і внутрішній "запас агресивності". Тому-то не треба поспішати з висновками як щодо учня, так і щодо самого себе. Краще пам'ятати про природне "бісеня" – агресивність, щоб знати, ЯК та ЧИМ зайняти його природні "потреби". Важливо мати про запас набір варіантів каналізації агресивної вітальної енергії учнів у чемну та суспільно прийнятну форму. Приклади?

Папірці з текстом завдання роздавати класу не самому, а довіряти те самим внутрішньо "розігрітим" його учням. Першою ознакою професіоналізму вчителя є здатність зробити своїми помічниками найбільш непосидючих. Саме їх треба прохати закрити/відкрити вікно, щось принести чи подати, комусь щось передати тощо – зробити їх частиною свого життя, а їхне життя наситити турботою про себе. Якщо хтось в когось ЩОСЬ реально вклав, псувати свій влад він не буде. Більш спокійні та врівноважені учні, маючи весь час перед очима подібні дійства, подумки роблять теж саме, і для них досить і цього внутрішнього поруху.

Пострадянська вчительська громада часто забуває: діти очікують, що школа щораз залучатиме до різної діяльності, а не змушуватиме нерухомо спостерігати за діяльністю інших. Тим більш прикро, якщо переважно діючою особою стає виключно вчитель, а учні, як статисти, стають глядачами "театру одного актора". Якщо армійське "рассказ, показ и тренировка" завжди ставить акцент на останнє, то у нашій школі він до цих пір залишається на перших двох позиціях: для останнього ми придумали домашні завдання. До речі, такого довгого робочого дня, як навчальний день у старшокласників, не мають ні студенти університетів, ні батьки наших учнів, котрі йдуть з роботи без домашніх завдань.

Якщо школа не створює масово-активної поточної діяльності своїх учнів, то їй доводиться вгамовувати їхню внутрішню (не забуваймо – агресивну) природу армійськими методами – наказами. А це вже зовсім за межами здорового глузду для сучасного історичного етапу.

► Які ж приклади узагальнених напрямків діяльності людська культура напрацювала задля перетворення агресивності у прийнятний суспільно-позитивний вираз?

Відповідь пошукаємо у текстах Конрада Лоренца:

"Наиболее вероятен успех того катарсиса, который создается разрядкой агрессивности на эрзац-объект. Этим путем уже пошли и Великие Конструкторы, когда нужно было воспрепятствовать борьбе между определенными индивидами. Кроме того, здесь есть основания для оптимизма: каждый человек, сколь-нибудь способный к самонаблюдению, в состоянии намеренно переориентировать свою пробудившуюся агрессию на подходящий эрзац-объект. Когда я –  как рассказано в главе о спонтанности агрессии, – будучи в лагере для военнопленных, несмотря на тяжелейшую полярную болезнь, не ударил своего друга, а расплющил пустую жестянку из-под карбида, – это произошло наверняка лишь потому, что я знал симптомы инстинктивных напряжений. Особой ритуализованной формой борьбы, развившейся в культурной жизни людей, является спорт. Как и филогенетически возникшие турнирные бои, он предотвращает социально вредные проявления агрессии и одновременно поддерживает в состоянии готовности ее функцию сохранения вида. Однако кроме того, эта культурно-ритуализованная форма борьбы выполняет задачу, важность которой не с чем сравнить: она учит людей сознательному контролю, ответственной власти над своими инстинктивными боевыми реакциями. Рыцарственность спорта, которая сохраняется даже при сильных раздражениях, вызывающих агрессию, является важным культурным достижением человечества".

► Вчителю важливо вкраплювати у свідомість своїх учнів певну суму інформації про своє особисте життя. Це потрібно для того, щоб діти знали його як свою людину, а не відстороненого носія ідеалів.

"Личное знакомство – это не только предпосылка сложных механизмов, тормозящих агрессию; оно уже само по себе способствует притуплению агрессивных побуждений. Анонимность значительно облегчает прорывы агрессивности. Наивный человек испытывает чрезвычайно пылкие чувства злобы, ярости по отношению к "этим Иванам", "этим фрицам", "этим жидам", "этим макаронникам"... – т.е. к соседним народам, клички которых по возможности комбинируются с приставкой "гады". Такой человек может бушевать против них у себя за столом, но ему и в голову не придет даже простая невежливость, если он оказывается лицом к лицу с представителем ненавистной национальности. Разумеется, демагог прекрасно знает о тормозящем агрессивность действии личного знакомства и потому последовательно стремится предотвратить любые контакты между отдельными людьми тех сообществ, в которых хочет сохранить настоящую взаимную вражду. И стратеги знают, насколько опасно любое "братание" между окопами для боевого духа солдат".

Критерій вдалого уроку

Критерій вдалого уроку в аксіомі щодо обов'язкового мінімуму вимог до інформаційної взаємодії зі слухачами (глядачами, учнями, інше). Якщо кожен "транш" інформації має новизну, повчальність та елемент розважальності, то сподівання на успіх мають солідні підстави. Якщо ж випадає хоча б один з перелічених блоків, то уваги слухача (учня) доведеться добиватися силою: вимагати формальної поваги до лектора чи дотримання такої ж формальної дисципліни уроку учнями. Для вчителя не має жодних проблем щодо нової інформації – спрацьовує науковий зміст предмету та його історія. А от щодо здатності до філософської повчальності та сценічної техніки використання гумору та інших культурних надбань – тут великі проблеми: ні університети, ні більшість сімей цим не особливо опікуються. Втім, щоб виправити становище небагато й треба – читай побільше філософів, психологів та гумористів чи цікавих оповідників. Поступово нагромаджений багаж почне спрацьовувати саме у потрібні моменти. Ось, приклад того, що людина знаюча не може м-о-в-ч-а-т-и, взятий з книжки Віктора Громового "Мистецтво живого слова": "З глибини віків до нас дійшла легенда про те, як один східний деспот вирішив перевірити, наскільки його наближені вміють берегти таємницю. Він кожному з них довірливо повідомляв, що у нього ослячі вуха, але про це ніхто не повинен знати. Попередження було суворим: проговоришся – голова з плечей. Але мало кому вдавалось зберегти в таємниці цю пікантну інформацію. А один юнак знайшов такий вихід: коли вже зовсім не було сили мовчати, він забіг далеко в пустелю, викопав там глибоку яму, спустився в неї і закричав: "У нашого правителя ослячі вуха!". Після цього йому стало легше, він заспокоївся і залишився далі служити при дворі".

► Педагогам не тільки про програмний матеріал треба дбати, а й жити ще й, наприклад, таким:

"Католический философ и писатель Честертон высказал поразительную мысль, что религия будущего будет в значительной степени основана на более высокоразвитом, тонком юморе. Это, может быть, несколько преувеличено, но я полагаю – позволю парадокс и себе, – что сегодня мы еще относимся к юмору недостаточно серьезно. Я полагаю, что он является благотворной силой, оказывающей мощную товарищескую поддержку ответственной морали, которая очень перегружена в наше время – и что эта сила находится в процессе не только культурного развития, но и эволюционного роста.

Поскольку в процессе эволюции многих существ агрессия должна была быть заморожена, чтобы дать возможность мирного взаимодействия двух или многих индивидов, – возникли узы личной любви и дружбы, на которых построены и наши, человеческие общественные отношения. Вновь возникшие сегодня условия жизни человечества категорически требуют появления такого тормозящего механизма, который запрещал бы проявления агрессии не только по отношению к нашим личным друзьям, но и по отношению ко всем людям вообще. Из этого вытекает само собой разумеющееся, словно у самой Природы заимствованное требование – любить всех братьев-людей, без оглядки на личности. Это требование не ново, разумом мы понимаем его необходимость, чувством мы воспринимаем его возвышенную красоту, но так уж мы устроены, что выполнить его не можем. Истинные, теплые чувства любви и дружбы мы в состоянии испытывать лишь к отдельным людям; и самые благие наши намерения ничего здесь не могут изменить. Но Великие Конструкторы – могут".

► Кому ж іще, як не вчителям, формувати суспільну когорту Великих Конструкторів? Та є даремною справою прямолінійно боротися з агресивністю як в собі, так і в своїх учнях. Важливо дивитись далі проблеми – тримати у полі уваги цілісно технологію досягнення конкретної мети. Це ж вимагає дійового врахування простої дихотомії – школа є закладом доброчинної діяльності учнів та вчителів, котрих завжди супроводжує стан певної руйнівної агресивності. Добре про це сказано у Берта Хеллінгера, котрого ми вже згадували: "Кто смотрит на проблему – у того взгляд сужен. Он рассматривает детали, и от него ускользает целое. Кто смотрит на решение, всегда имеет в поле зрения целое и увидит выход на более высоком уровне. Этот выход блеснет внезапно, и надо следовать ему".

Заключне слово

Ми беремося до змін від здатності порівнювати наявне з можливим. Звісно, що розумні пам’ятають про мудрість поколінь: "Боже, дай мені сили зробити, що я можу зробити. Дай терпіння не братись за неможливе і розум – відрізнити перше від другого". Тому в країнах, де у керівництва стоять по-справжньому освічені люди, давно старша школа є виключно РІЗНОЮ, починаючи з рівня та обсягу інтелектуального навантаження. Існують такі школи для старшокласників, випускники яких і не думають про вищу освіту – сам їх статус таке виключає. Ніхто у тому ніяких утисків не вбачає, бо існують суб'єктно незалежні прозорі та чесні суспільні механізми селекції, тієї селекції, що не проти людини як такої, а навпаки, дає природовідповідний шлях у доросле життя, у життя, що не передбачає мети переробити природний базис людини.

Організаторам освіти народу потрібно запровадити справжню профільну старшу школу, де не потрібно кожному учню вчити ВСІ предмети, а деяким з учнів взагалі не потрібно вчити жоден предмет за інтелектуально-абстрактною методикою навчання. Питання лишень у тім, чи спроможеться українська еліта долучити до справи тих спеціалістів на всіх рівнях, які здатні не лише до "правильної" риторики, а хоча б до мінімально конкретного організаційно-продуктивного ЕФЕКТУ?

Хто конкретно міг би з успіхом взятися за організацію освіти українських старшокласників по-новому (для нас), як те вже давно зроблено розвиненими національними громадами?

Є в Україні такі прізвища: Сазоненко, Громовий, Осадчий, Клепко, Шукевич, Паращенко, Киричков, Хобзей, Дзвіняковський, Бабенко та інші. У цій кадровій хвилі є "точки" як зрілої життєвої мудрості, так і особистості з природно напруженим науково-педагогічним потенціалом. Пам'ятаймо: головна властивість хвилі – це здатність до переносу енергії без переносу речовини. Це означає – зовсім не треба нікого з них виривати з їх рідної стихії, щоб зробити справу – не адміністративним лише хлібом можна живити розвиток школи, у тому числі й його загальноукраїнський системний загал. Надайте цим людям творчу добре оплачувану відпустку, зберіть разом, щоб саме вони, а не чиновники, випрацювали практичну модель, і наберіться духу витримати "крокодилячі сльози" від тих, хто все ще чіпляється за історичне минуле. Тільки не треба казати, що це дуже складно. Складним є щось покращити, нічого не міняючи від страху тіні власної думки.

Володимир Бєлий,
заступник директора фізико-технічного ліцею при Херсонському національному технічному університеті і Дніпропетровському національному університеті Херсонської міської ради


| Количество показов: 960 |  Автор (привязка):  Бєлий Володимир Іванович |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.66 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Лагода Оксана Миколаївна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

"Суперклиматрон" - будущее аграрной и аграрно-космической отраслей

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua