На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Злочин без кари. Частина І

Версия для печати Версия для печати

Коли говорять про репресії, то мають на увазі завжди 1937-1938 – роки Великого терору. Але потік цей був ні єдиним, ні навіть головним, а тільки одним із найбільших. До 75-річчя великого терору...

Коли говорять про вседозволеність культу і пов’язані з ним репресії, то мають на увазі завжди 1937-1938 – роки Великого терору. І це звучить так і запам’ятовується, що ні до цього не саджали, ні після, а тільки ось в ці роки. Але потік цей був ні єдиним, ні навіть головним, а тільки, можливо, одним із найбільших потоків, які розпирали темні зловонні труби тюремної каналізації імперії, у якій, на жаль, існували ми з вами. До нього був потік 1929-1930 років, який проштовхував у тундру і тайгу мільйонів п’ятнадцять, якщо не більше, що можна порівняти хіба що з переселенням народів античності, і стало етнічною катастрофою шостої частини світу. Людей, так званих куркулів, а насправді – чесних трударів, які любили свою землю, вивозили цілими сім’ями без ніяких засобів до існування на холодну і голодну неминучу смерть у необжитих районах тундри і тайги Півночі та Сибіру. Багато з них загинуло в дорозі в товарняках, а всі інші – на місцях. Яничари виконували настанови і інструкції вождя: "А суть дела та, что борьба (с крестьянами) есть и будет еще более отчаянная, еще более жестокая, чем борьба с Колчаком, Деникиным", і далі: "Против же кулаков, как отъявленных наших врагов, у нас только одно оружие. Это насилие", або "Черт с ними, с этими крестьянами – ведь они тоже мелкая буржуазия, а значит пусть и они исчезнут так же с лица земли как рудимент" (В.И.Ленин. "Социализм и крестьянство"). Але селянин – народ безмовний, неписьменний, скарг не писали, тим більше мемуарів. З ними і слідчі по ночах не корпіли, протоколів не писали – достатньо було постанови сільради. Пролився цей потік, всосався у вічну мерзлоту, і ніхто про них не згадує, зовсім не зачепив совісті людей. Ніхто не відзначає дань пам’яті про невинно убієнних. Робилось стільки зла в неоголошеній війні проти власного народу, що прийшлося б кожний рік і в кожний день це робити. Знищення землероба – цим було переламано хребет найбільш активній і культурній частині селянства і народу в цілому, залишивши в душах тих, кого оминули репресивні дії, такий страх перед можливим покаранням, що він у більшості, не минув і донині.

Але цього "виховного заходу" – страху – було замало системі, й світ явив українському народові голодомор 1932-1933 років. "Ось на землі буде дешевизна у всьому, і подумають, що настав мир... "Чим погано?" Але саме тоді, – мовить далі пророк Ездра, – і зійшли на землю біди – меч, голод і велике сум’ятя. Від голоду загинуть численні жителі землі, а інші, які перенесуть голод, загинуть від меча". Здається, страх був основою життя, і можна було б зупинитись виродкам – їхня ціль досягнута. Але маховик було запущено: косіори, чубарі, вишенські, балицькі, кагановичі, ягоди, єжови, смірнови, берії, молотови і мільйони інших, подібних до них, нижчі по ієрархічній службовій драбині бюрократи всіх мастей, аж до сексотів, не знайшли в собі волі і особистої мужності протистояти диктату "вождя народів", приласкані, допущені до корита влади воїни – іроди повинні були відробляти свій "хліб", якого так прагнули. По суті, за словами А. Ахматової, світ поділився на тих людей, які саджали і які сиділи, а між ними – "гниюче болото", з мовчазної згоди яких творилося і твориться зло. Найспекотніше місце у пеклі чекає на тих, хто в часи морального падіння, залишається байдужим, – пересторогою звучать слова Данте Аліг’єрі. Після був потік 1944 – 1946 років, де гнали по стічних трубах цілі нації: кримські татари, інгуші, прибалти, месхетинці, чеченці, – із 650 тисяч дві третини загинуло, а ще мільйони і мільйони тих, хто побував у полоні, вивезених у Німеччину на роботи. Вони теж не писали. А потік 1937-1938 років прихватив і поніс на Архіпелаг людей з посадою і освітою. Революція, як та гадюка, що почала їсти себе з хвоста, нарешті добралася до голови. Слід зазначити, що революцію мали б святкувати 25 жовтня в день її проведення, але червоногвардійці повстали, щоб вона святкувалась 7 листопада "в день рождения нашого вождя и создателя армии" – Льва Троцького. Вони, як павуки в банці, почали нищити одне одного. Доносили всі на всіх, бичували та шельмували інших: брат пішов на брата, син на батька, відмовлялися від батьків і дітей..., щоб самому скласти голову через якийсь час. Маятник годинника історії був зупинений, навіть пішов вспять, – в сторону звірства і дикунства. І робилося це після прийняття найгуманнішої Конституції 1936 року в найдемократичнішій країні, яка постійно, і сьогодні, "удосконалюється", а в основі її – брехня, лицемірство, фальш, цинізм, словоблуддя та зло-дійство. Епоха породжувала павликів морозових, стаханових та різного роду дегенератів, кремлівські жінки яких сиділи у в’язницях. Психоз та істерія доходила до крайнощів: так, голова уряду червоної України, якого Ленін називав "человек выдающейся воли", П’ятаков, запропонував власноручно розстріляти…, – ось його ж слова, які писав Сталіну, коли був заарештований: "Чтобы доказать лояльность к партии, я готов расстрелять всех эсеров, осужденных по первому процессу, включая собственную жену", жінки Калініна, Молотова, Постишева та інших давили клопів в концтаборах, а за них навіть не заїкнулись. Ще далі в своїй аморальності пішла донька полум’яного більшовика Г.Гринька, яка захотіла знищити свого батька. Віршомаз Дем’ян Бідний (на голову і совість) бажав бути присутнім при розстрілі: "Я пошел с великим удовольствием. Для революционного вдохновения". Ленін істерично писав: "Зажиточные крестьяне – это вампиры, это пауки, это кровпийцы. Смерть им!". Крупська згадувала що Ілліч сідав в човен і бив прикладом по головах зайців, які безпомічно скупчилися на льоду. Ще один приклад: Горький спитав цього ж типа, чи любить він Бетховена. "Я люблю музыку, но сейчас такое время, что надо наивных людей бить по голове", – відповів вождик. Боже! Боже! ...Морок і тьма поглинули все людське…

А куди віднести і хто спроможний згадати всі невеличкі потічки, які, зливаючись, утворили моря горя і страхів для всіх людей. А вони почались зразу, коли до влади прийшли нелюди: з розгону Установчих зборів і оголошення поза законом усіх партій. Вже в статті "Як організувати змагання" в січні 1918 року Ленін оголосив загальну мету: "очистку земли от всяких вредных насекомых". Він писав у листі членам Політбюро, ОГПУ, наркомату юстиції: "Чем большее число представителей реакции, духовенства удастся нам по этому поводу расстрелять, тем лучше". І пішли в "расход" кадети і меншовики, есери, анархісти, соціалісти і толстовці, телеграфісти і кронштадці, тамбовські, рязанські, костромські, київські і смоленські учасники заворушень, комбіди шльопали за сіньми сільрад або в задвірках, заручники із селян і перші концентраційні табори Тухачевського; наукові круги, всі університети, художні, літературні і інженерні, священники, монахи і ті, що в хорі співали; баржі з офіцерами і висилка інтелігенції за кордон 1922 р., а сумнозвісний закон від 7 серпня 1932 року про 5 колосків – тільки до 1933 року було арештовано 55 тис. селян і 2110 розстріляно. Нам зараз зрозуміти важко, майже неможливо, як це робітники й селяни, тільки-но ставши диктатурою пролетаріату, тут же відлинювали від роботи й крали.

Кодування страху, система страху, призвели до масового зомбування населення на безпорадність перед дійсністю, на страх перед реформами надовго наперед. Тобто сталінська параноїдальна система ще не зникла, і довго буде даватися взнаки. Адже насилля не живе одне і не може жити окремо: воно напряму переплетено з обманом, і між ними – тісні природні зв’язки; насильству нічим прикритись, крім обману, а обману, в свою чергу, нічим втриматись, крім як насильством. Кожний, хто хоч раз проголосив насилля своїм методом, безперечно, повинен вибирати обман своїм принципом. У Російському державному архіві соціально-політичної історії збереглася частина відверто цинічної записки, яка була написана Леніним наприкінці жовтня – на початку листопада 1920 р. і була адресована помічникові Троцького Є. Склянському, щодо території Прибалтики: "...чудовий план! Докінчуйте його разом із Дзержинським. Під видом "зелених" (ми потім на них і звалимо) пройдемо на 10-20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків. Премія: 100 000 карбованців за повішеного". За підрахунками істориків, у Криму 1918-1921 р.р. було знищено від 56 до 120 тис. осіб, населення півострова зменшилася на 100 000 осіб, окремі татарські села були повністю ліквідовано. Ось їх методи.

На честь 20-річчя великої жовтневої соціалістичної революції, а по правді, як ми знаємо, – перевороту, було розстріляно 1111 в’язнів Соловецького табору в урочищі Сандармох, серед них – 300 українців – цвіт нації: Курбас, Зеров, Куліш, Поліщук, Підмогильний, Крушельницький, Рудницький… Криваве діло творив вірний слуга системи ім’ярек капітан – кат М. Матвеєв, який отримав орден Червоного прапора і дожив у ситості і благополуччі до 1971 року, як пенсіонер державного значення, – своїх система оберігає. Згідно цього, слід нагадати, що слідчий Валерія Підмогильного мимоволі висловив думку, яка тотожна політиці держави щодо народу: "Надо было бы всю Украину уничтожить. Но поскольку это невозможно, то вас, украинскую интеллигенцию, мы точно уничтожим". Не забуваймо, аналогічно знищувались інші "братні" народи: казахи, вірмени, білоруси, росіяни, узбеки, татари…, а потім народи так званого соціалістичного табору: чехи, поляки, румуни, китайці, кубинці, болгари… З цього кривавого котла мали клонуватися зомбовані шарикови – типаж нової людини "гомо совєтікус". Валер’ян Поліщук попереджав: "Завойований чи переможений може повстати. Але куплений може тільки зрадити або перепродатися". Думайте, – слова дуже актуальні на сьогодення. А коли "український Бухарін" Рак-Михайловський сказав, що якби Сталін пішов шляхом Леніна, то доля країни була б іншою, Лесь Курбас відповів: "…комунізм несумісний з природою людини, як вогонь з водою". А тим часом сонм писак заробляв іудині гроші, прославляючи героїку трудових буднів, – туманили голови і витравлювали душі людей.

Але часи змінюються, і знаменням доби стає те, що народу повертається історія, точніше – народ повертає собі історію – правду. Так до 75-річчя розстрілу української інтелігенції відкрито в Сандармосі пам’ятний знак із застереженням: "Люди, не убивайте друг друга". Минуле боліло в кожного із нас – справжнє, не прикрите і не прикрашене вимислами і перекрученнями, яке було в житті. А інше минуле – спеціально створене для "поглибленого вивчення" і твердого запам’ятовування і оболванювання мас – вправлялось в лискучі рамки історичних термінів та економічною і філософською фразеологією, з розписаними дійовими особами та відзначеними виконавцями, із величезними подвигами, відкоригованими помилками і засудженими відхиленнями. Для виправдовування, на всяк випадок, стверджувалось, що велика мета породжує велику енергію, а при фантастичних кроках і величі задумів спробуй обійтися без "видатків виробництва", без отих споконвічних трісок, що розлітаються врізнобіч при карколомних темпах дереворубства: "Пусть моськи буржуазного общества визжат и лают по поводу каждой лишней щепки при рубке старого леса. На то они и моськи, чтобы лаять на пролетарського слона" (В.И.Ленин, т.36, с.193). Між тим, що були і запаморочення, але то від успіху, шкідництво – протидія ворогів, антипартійний ухил – це зловмисність шпіонів, але це переборено і подолано. "Вороги народу" канули в небуття, а залишилась чиста історія – героїка боротьби і перемог, а решта – не варте уваги. В ті часи користувалися визначенням історії апологета і корифея радянської історичної науки М.Н.Покровського: "Історія – це політика, обернена в минуле". Розумієте? Вона аж ніяк не виконувала постулат родоначальника історії Геродота: "щоб часом не кануло в забуття те, що діялось на світі". Забуті слова гідальго Дон Кіхота з Ламанча: "…історики завжди мають бути точними, правдомовними і безсторонніми, щоб ні власний інтерес, ні страждання, ні ворожнеча, ні дружба не могли збити її зі шляху істини, бо істина – це матір історії, а сама історія – це суперниця часу, хоронителька дій, свідок минувщини, приклад і пересторога для сучасності, наука для майбуття". Отак і жили: з дистильованою історією, знеболювальною ідеологією, флюгерною політекономією і дишельними законами, що обслуговували злочинний режим. А робили це лизоблюди, що спеціалізувалися на підробках, досягаючи цим чинів, ступенів та звань, і відстоювали вузьковідомчі інтереси верхів державного апарату та партійної номенклатури, а народ – творець і великомученик історії – залишався осторонь. Вони, герострати сучасності, повинні бути викреслені з пам’яті людської, бо розум жахається перед картинами пекла, яке вони творили, відмовляється собі навіть уявити, як безсилий він перед безмежністю. Совєтська червона чума в образах леніна, сталіна та інших, з кошмарами тих часів, приголомшує людське розуміння, паралізує свідомість. Нелюди, в кому поєднувались страх, підступність, зрадництво та нечувана жорстокість, власноруч кров’ю заливали Україну, – і не тільки, – весь світ, відчиняли ворота ворожим полчищам, нацьковували на своїй землі брат на брата.

Справжніх істориків – професіоналів, які повинні по деяких скупих уривках і фрагментах тексту, читанням між рядків і навіть інтонації, встановити дійсну ситуацію, як Кюв’є по зубу, встановити скелет, не було. Ось свіжий приклад. Виходить книга Валерія Семененко "Історія України: прихована правда", 2009. Він, претендуючи на істину в останній інстанції, міркує так: "Ніхто не наважувався заперечити факт масового терору в Радянському Союзі 30-х років, крім найнятих негідників, але ж повідомлення польського радіо зі Львова 2 травня 1937 р. не випадково лякало слухачів брехливими цифрами. Диктор стверджував, начебто під час будівництва Біломорсько-Балтійського каналу загинули 2,5 млн. лише українців, а в концтаборах СРСР – ще 5 млн. жителів республіки. Чомусь через два роки не повідомили польські пропагандисти, що павільйон Радянського Союзу в Нью-Йорку на Міжнародній виставці за травень – жовтень 1939 р. відвідали 16,5 млн. людей, і всі відгуки були позитивними!". Верх цинізму порівнювати геноцид і виставку. Випирає бузинський совок. Далі він продовжує: "Отож автор і поставив за мету без озирання на справжні чи дуті авторитети побачити й зрозуміти, відкрити читачам не завжди приємну історію – видатних людей, важливих подій, щоб мати уявлення, які вади, помилки чи злочини затримували упродовж різних періодів поступ нашого соціуму до справжньої європейськості". З вище сказаного можна зрозуміти, як розуміється хода до Європи.

"Брехня во спасіння" стала неписаним правилом суспільної свідомості, домінантою і найкоротшим шляхом до благополуччя в житті, в науці, яка, як підступна діва, віддалась за безцінь на глум тоталітаризму, що створювало атмосферу, коли кожний натяк на здоровий глузд піддавався травлі і улюлюканню. Фундаментальних ідей не було – про що мова? – тільки схоластика і догматизм, які обслуговувались нечесними на руку і з запроданою душею лженауковцями. І багаторічні колективні зусилля сотень так званих науковців, об’єднаний потенціал багатьох науково-дослідних та академічних інститутів виплодили монументальний друкований "серіал" – про історію та розвиток радянської влади. Коштовне, що блистіло, як алмаз, в порівнянні з яким все інше – лише оправа, але безглузде видання стало невід’ємною частиною оздоблення і компонентом інтер’єру високих службових кабінетів, в яких вироблялась стратегія страти свого народу. Творці фундаментальних багатотомних студій замахувалися на вічність, попираючи святе, надихнуті романтичними концепціями соціалістичного реалізму, побудованого на простому обмані. Як могли повірити неприкритому Злу? Ось як думав класик Ф.Енгельс: "Не удалась лобовая атака, перейдем в обход, будем действовать осадой и сапой. А вообще эту варварскую страну, идущую своим неисторическим путем, победить извне невозможно. Надо бы внедрить в нее какую-то не свойственную ей идеологию". І закинули ідіотологію. Як її розумів В.Ленін? Так само. Ієзуітськи. У листі до РЦХОНу писав: "Советская власть в деревне очень слаба. Мы должны расколоть деревню на два враждебных класса. Мы обязаны разжечь там, что мы смогли сделать в городе". Коментувати?.. Нехай це зробить фізіолог І.Павлов, який сказав, що "революция была сделана сумашедшим с сифилисом в голове". Філософ Ільїн зазначав, що слов’яни по менталітету дуже наївні і готові йти в тяжку годину за будь-яким негідником, навіть в прірву. І пішли…

На початку липня 2009 р. Парламентська Асамблея Організації з безпеки та співпраці у Європі прирівняла сталінізм до нацизму, а кілька місяців пізніше Європейський парламент заявив про тотожність фашизму та комунізму. І ставлять боввани тирану. Це те саме, що ставити їх Гітлеру. Про комуністичний масовий терор у Радянському Союзі, складовою частиною якого була Україна, та про пригоди «привиду комунізму" в усьому світі написано чимало – можна сказати навіть дуже багато, особливо, коли взяти до уваги свідчення, які з’явилися фактично одразу після приходу комуністів до влади. Відсилаю читача, – але хто тепер читає? Одній особі порекомендував почитати, нижчеперечислені дослідження цього питання. Відповідь приголомшила: "Я такого не читаю!", – до досліджень С.П.Мельгунова в книзі "Красный террор в России 1918-1923", А.І.Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ", І.Л.Буніча "Золото партії" та інші. Окреме місце належить дослідженню французьких дослідників за назвою "Чорна книга комунізму: злочини, терор, репресії", український переклад якого забарився більше ніж на 10 років. А почали з "опіуму народу". Релігія – це загальна теорія неправдивого світу, який може бути поборений тільки через "скасування релігії як ілюзорного щастя народу", – проголосили вожді. Скасування існуючої релігії і запровадження войовничого атеїзму визнаються передумовою комуністичної справедливості. В 1917 р. Росію завоювали прибульці-сатаністи в шкіряних тужурках і оголосили знищення не просто релігії, а передусім віруючих, священиків, храмів, культури, що відводили б увагу від революційного перетворення старого світу. Землю топтала людськими ногами жорстока невидима потвора, людськими руками виривалося з неї святе коріння. Найчастіше орудували ночами, як вовче кодло. Була оголошена війна власному народові, для цього потрібно знищити його святість – духовність. Завоювання влади комуністами у Росії, а незабаром і в Україні, розпочалося зокрема з терору проти священиків і віруючих. Церкви висаджували у повітря, священнослужителів репресували, релігійні свята фактично заборонили. Ленін твердо дотримувався принципів, і в листі до членів Політбюро вимагав: "Тепер, коли панує повний голод, слід якомога більше розстрілювати представників церковної ієрархії". До 1921 року зі 100 тисяч дореволюційних священиків залишилося 40 тис. Видатні філософи ХХ століття – Франк, Ільїн, Бердяєв – прийшли до думки, що з’явився новий антропологічний тип – по своїй суті антинаціональний, з антихристиянськими поглядами на життя, а Вернадський – що на поверхню із цього хаосу вилізли мародери, вбивці злодії, асоціальні елементи. Ленін прямо заявляв: "Мы должны принимать в партию воров, лакеев, пауперов (нищих) и проституток". У 1932 р. Сталін оголосив "безбожну п’ятирічку" і зажадав, щоб ім’я Бога зникло в СРСР. Мали зникнути цілі народи. До геґелівської концепції про неісторичні народи Енгельс додав радикалізму – він диференціював нації на "революційні" і "контрреволюційні". В Австро-Угорській монархії до революційних націй потрапили німці, мадяри й поляки; до контрреволюційних – решта "малих слов’янських народностей". Думки Енгельса з цього приводу просто шокують сучасника: він писав буквально таке: "У найближчій світовій війні з лиця землі зникнуть не тільки реакційні класи і династії, але й цілі реакційні народи. І це теж буде прогресом". Енгельс переконував, що "великі" народи неминуче поглинуть "малі" народи, асимілюють їх культуру і мову, як народів "неісторичних". Наприклад, Маркс і Енгельс не могли зрозуміти, навіщо чехам потрібно повертатися до своєї майже витісненої "великою німецькою культурою" провінційної і непрестижної селянської культури, розвивали думку, що чехи – це "реакційна руїна народу", яка має бути розчищена вихором світової революції задля прогресу комунізму. Польсько-американський дослідник А. Валіцький міркує так: "важко заперечити, що це не було заохоченням до геноциду". Ось слова Енгельса зі статті "Демократичний панславізм": "… не обходиться без того, щоб не розтоптати кілька ніжних національних квіток. Але без насильства і невблаганної нещадності в історії ніщо не робиться". Ці слова цілком могли б належати Гітлеру, і це дає підстави говорити про комуно-фашистський аспект марксистської ідеології. Нарком юстиції РСФСР І. Штейнберг писав, що "терор – це не одинична дія, не ізольований, випадковий, хоч і повторюваний, прояв владної більшості… Терор – це узаконений план масового залякування, примушування, винищення зі сторони влади". Перші концтабори у совєтській Росії почали створюватися після ленінського розпорядження у вересні 1918 р. – Соловецькі табори, як механізм майбутнього ГУЛАГу. Ленін обґрунтовував: "ми з "чистої" демократії глузуємо… революційна доцільність вище формального демократизму…". <…> "Ми не визнаємо ні свобод, ні рівності, ні трудової демократії, якщо вони суперечать інтересам звільнення праці від гніту капіталу"...

Михайло Богданович Підборочинський

Далі буде...


| Количество показов: 4959 |  Автор (привязка):  Підборочинський Михайло Богданович |  Голосов:  2779 |  Рейтинг:  4.97 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Юрик Юрій Зиновійович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Наукова робота і управління знаннями. Навчальний посібник.

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua