Новому міністру працювати у нових умовах. А вчителям?

«Міцність переконань – частіше є інерцією звички,
ніж послідовність МИСЛЕННЯ»
В.Ключевський

Ніде у світі вчителів не зобов'язують стільки займатись не своєю роботою, ніде у світі не змушують педагогів вести стільки бюрократичної документації, ніде у світі так не підштовхують шкільні колективи до окозамилювання як у теперішній Україні.

Хто може покласти цьому край? Новий міністр, якщо він буде НОВИМ та сучасним за духом.

А чи має він передумови до цього? Не забувай застереження від Роберто Ассаджіолі: «Коли щось погане різко міняють на хороше, то назавтра виходить ще гірше ніж учора».

Передумови вже добре визріли: зовнішнє оцінювання освітньої підготовки випускників шкіл, ліцеїв та гімназій не тільки дає об'єктивну інформацію про рівень освітньої роботи, а й, нарешті, стає тим центром обертання усієї системи освіти, котрий автоматично робить її роботу суспільно самодостатньою.

За такої «внутрішньої пружини» будь-який педагогічний колектив перетворюється у активного гравця на освітньому суспільному «полі». Його вже не треба підганяти до «правильної» роботи. З'явились зрозумілі та вагомі чинники незалежних від настроїв тих чи інших «хазяїв життя» важелів до справжньої освітньої роботи. Показне і справжнє в освіті отримують рівні умови до конкуренції за учня, за фінансову та іншу підтримку.

Усі «красиві» заходи, що відволікають вчителя від живої роботи з дітьми та відбирають у нього час та сили від роботи над власним розвитком різко блякнуть на фоні учительської результативності щодо справжньої освіченості його учнів та їхнього рівня соціо - культурного розвитку.

Як спортсмену та його тренеру без багаторазових тренувальних вправ не отримати добрий результат, так теперішньому українському шкільництву не бачити його без переходу до застосування освітнього коучингу.

Що ж для цього потрібно? Ч-а-а-а-а-а-с!!! Де його взяти? Звільнити вчителів від «залізних обіймів» тоталітарної паперотворчості. Хто на таке здатен ? Тільки той міністр освіти та науки, котрий є виразником як не майбутнього, то хоча б сучасності!

Як каже мій дядько: "Ну-ну, дай-то Боже нашому теляті вовка з'їсти!" Цікаво, чи спроможеться? А хотілось би! Чи може нехай все залишається по-старому?

Останнє слово за скритим від зовнішнього зору внутрішнім змістом того відрізку історичної спіралі, на котрій ми знаходимося: досить і маленького, але вчасного імпульсу, щоб синергетична система змінила свій якісний стан. Саме тому, життя завжди спроможне на більше ніж ми здатні уявити.