На главную страницу
Форум "Завтра: Світ, Україна, Я"
 
 Главная 
 Экспертная сеть 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу


Курсы валют

База знаний / Аналитика / Політика та суспільство

Тези до розуміння механізмів української політики

Версия для печати Версия для печати

Для України криза стала звичним явищем, яке розвивається в межах української політичної системи як частина розвитку України.

Важливу роль в цьому відіграють правові механізми, оскільки вони слугують певними інструментами цієї системи. Вільно чи не вільно суб’єкти відносин, які є складовою цієї системи, використовують ці інструменти в рамках заданої системи координат. Виключність, логічність, однозначність, наявність прогалин у праві робить правові механізми достатньо дієвим інструментом державних відносин в Україні. Аналогічні механізми використовують і суб’єкти політичних відносин (політичні суб’єкти – гравці, ключові політичні лідери, тощо).

Cуб’єкти правового лобіювання

Правове лобіювання як таке забарвлене, як правило, негативним відтінком у зв’язку з тим, що традиція лобіювання у нас характеризується лише забезпеченням реалізації інтересів вузьких груп. Однак, правові механізми повинні формувати умови для взаємовигідного забезпечення інтересів окремих груп.

Фактично, використання правових механізмів і можна окреслити терміном “лобіювання”. В Україні, по суті, “правове лобіювання” та “лобіювання” - рівнозначні терміни.

В українському політичному процесі можна виділити три групи інтересів: суб’єкти політичних відносин, державний апарат і “третій сектор”. Вони знаходяться на різних стадіях розвитку та ефективності їх використання. Проте інтереси, які вони представляють, варто розрізняти за інтересами: інтереси, спрямовані на “потрапляння у владу” та інтереси - “реалізації цієї влади”. У першому випадку ми говоримо про “правові технології”, в іншому – про “правове лобіювання”.

Так, (перед)виборчий процес є відправною точкою для використання як правових технологій, так і правового лобіювання. З огляду на це, український виборчий процес не можна характеризувати таким, що не розвивається.

Характерними у цьому разі є вибори до Київради, коли до (перед)виборчого процесу було залучено усі три групи інтересів. Один час було дуже популярною темою для обговорення, особливо у професійних колах, роль громадських організацій (“третього сектору”). Останні активно завойовують позиції у процесі лобіювання власних інтересів шляхом включення у (перед)виборчий процес. У той час було запущено декілька вдалих громадських проектів, які фактично перетворилися на політичні проекти і були використані як інструмент правових технологій.

В Україні суб’єкти правового лобіювання важко відокремити один від одного, від того постає і чимало запитань про їхню роль у виборчому процесі та, власне, у забезпеченні реалізації інтересів окремих груп.

Парадокси правових механізмів (технологій)

Іншою проблемою постає відповідність, як не дивно, цих правових механізмів законодавству України. Річ у тім, що, фактично, кризу української політики поглиблюють неформальні зв’язки між політичними суб’єктами, державним апаратом і “третім сектором”.

Візьмемо, наприклад, той факт, що будь-яку (політичну) проблему можна вирішити через судову систему або через політичні зв’язки.

Однак, не кожен політик (початківець) має неформальний важіль. Саме тоді у пригоді стають правові механізми, які дозволяють “поставити вимогу владі”, (віддати проблему на розсуд суду). Відтак, і із точки зору “потрапляння у владу” цей шлях є найбільш ефективний та такий, який вирішує декілька завдань: до влади потрапляють політики (початківці), скорочуються видатки на проведення рекламних компаній, з’являються можливості для представництва інтересів певних груп населення і складаються обставини для “правового лобіювання”.

Проте, і підстави для судового позову повинні бути вагомими! Тоді й про зрілість правових механізмів говорити можна, коли переслідуються цілі громадського інтересу, а не, власне, як правової технології, спрямованої на “потрапляння до влади”.

Для суб’єктів же правового процесу в державі постає проблема іншого ґатунку: як в умовах, коли право стає технологією, використовувати право як механізм (захисту прав та реалізації обов’язків), чим, власне, воно і повинно бути.

Відтак, говорять про наявність низки проблем в українському праві в цілому (тобто необхідність проведення судової реформи, оскільки саме судова система сприяє встановленню факту, виконанню та забезпеченню виконання рішень політичного характеру), і в окремих галузях права зокрема (недосконалість окремих положень цивільного, господарського законодавства, оскільки останнє впливає на майнових характер політичних відносин).

Замість висновку…

Як було вже зазначено, правові механізми є інструментами державного і політичного управління. Однак, їхня дія в політичному чи/і державному (адміністративному) апараті різна. Якщо в державному апараті – система правових механізмів постійно самовідтворюється, оскільки формалізації підлягають все нові проблеми, то в політичному апараті правові механізми є лише інструментами вирішення проблем, що вже існують (через законопроекти, тощо).

У цьому контексті і розвивається політична система України. З одного боку система використовує правові механізми для вирішення поточних проблем, з іншого – вона завдяки ним розвивається. Інше питання – якість цього розвитку…

Напередодні виборів варто відзначити, що політичні технології програють правовим у своєму впливові на владу. Якщо раніше державний апарат можна було змусити розігрувати (перед)виборчу партію на політичному полі, то тепер епіцентр уваги перемістився в площину права.

Щодо виборців, то вплив на них є фактично опосередкований. Правові технології (механізми) застосовуються для боротьби із владою (системою), однак і глядачами виступають виборці.

Таким чином, ще один парадокс української політики: політична складова Держави, як сукупності державного апарату і політикуму, дестабілізує розвиток державного апарату у тому сенсі, що державний апарат завдяки прийняттю нових законів, здатних формалізувати нові відносини, прагне розвиватись, а політична складова орієнтована на сьогоденні проблеми, і аж ніяк не на стратегічний розвиток. Іншими словами, нові закони здатні вирішити майбутні проблеми, тобто вони пишуться з урахуванням передбачених проблем майбутнього, тоді як юридичні механізми в політикумі стають заручниками особистих інтересів.


| Количество показов: 118 |  Автор (привязка):  Михальська Ніна Вікторівна |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.3 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


ckjy, 09.05.2008 22:47:42 Цитировать Имя

Настолько заумно, что не для среднего ума. И кому это нужно?



Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
Видатні особистості (30) 
Демографія (5) 
Екологія (6) 
Економіка (150) 
Енергетика (5) 
Культура (103) 
Молодіжна політика (3) 
Наукові дослідження (21) 
Освіта (131) 
Охорона здоров'я (89) 
Політика та суспільство (370) 

ПОДПИСКА
Параметры подписки

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Урвачова Ольга Яківна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Рефлексивно – акмеологические подходы к образованию психолога

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»


© «ВЭС», 2020
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua