Cоціально-економічна оцінка негативних явищ у системі вищої освіти

Стаття присвячена дослідженню природи та механізмів прояву корупції в системі вищої школи. Розглянуті форми корупційних діянь, а також проаналізований взаємозв'язок демографічної ситуації із статистичними даними про чисельність студентів по формах навчання, співвідношення прийнятих до ВНЗ та тих, хто одержав диплом, а також структура підготовки, зайнятості й попиту на ринку праці на прикладі Донецької області. Розроблені пропозиції щодо подолання негативного впливу корупції у сфері вищої освіти.

Становлення України як незалежної держави і трансформація економічної системи зумовили виникнення ряду проблем, що торкнулися всіх систем життєдіяльності суспільства. По-перше, почався процес зміни індустріальної економічної системи, де головною сферою економіки була промисловість, на постіндустріальну (інформаційну), в якій особливе місце займає сфера послуг, що спричинило якісні та кількісні зміни на ринку праці в попиті на робочу силу і, як наслідок, зміни в системі підготовки кадрів вищої кваліфікації. По-друге, підміна ще за радянських часів християнської моралі на штучний «кодекс будівника комунізму» і системне викорінення національних традицій, питомих народних понять про доброчестя, порядність, а також сучасні перехідні процеси до ринкової економіки, тотальна вестернізація культури призвели до втрати орієнтирів щодо чітко встановлених правил, критеріїв, законодавчих норм, що сприяло розвитку в певних прошарків суспільства, деградації понять моралі, честі, достоїнства, відчуття вседозволеності, а також спровокувало виникнення нових форм економічних відносин – корупції.

Корупція проникла і в систему вищої освіти. Дослідження цього явища й механізмів його проявів у вищій школі є актуальним завданням.

Розвиток корупції як системного явища спричинив і дослідження із цієї проблеми. Пошук причин виникнення і подолання наслідків корупції знайшли віддзеркалення в роботах як зарубіжних, так і українських учених і фахівців.

Дослідженню питань понятійного апарату і структуризації соціально-економічного, політичного і правового явища «корупція», його причин і наслідків приділена увага в роботах К.Байболова [2], О.Волобуєва [5], Д.Висоцького [6], Н.Катаєва [8], Я.Кузьмінова, В.Овчинського [9], Е.Ожиганова, В.Полтерович [10], Г.Сатарова, Л.Сердюк, А.Сидикова, Л.Сидикової, В.Емінова, Н.Яблокова, П.Бардхан, Г.Бекер, С.Біцчиєрі, М.Вебер, Р.Вішні, М.Джонстон [15], Р.Клітгард, Р.Мертон, С.Ровеллі, С.Роттенберг, Дж.Тирол, А.Хайденхаймер, А.Шляйфер та ін. Спроба кількісної оцінки негативного впливу корупції методами економіко-математичного моделювання зроблена в працях О.Іванова, М.Левіна, Ф.Луї [16], С.Роуз-Акерман [17], В.Явдощук та ін.

Проте основний акцент у вказаних дослідженнях ставиться на питаннях корупції у сфері державного управління та фінансів. Питанням же вивчення природи, умов виникнення й еволюції, механізмів прояву корупції в умовах ієрархічних корупційних мереж у сфері вищої освіти не приділяється достатньої уваги. Актуальність теми дослідження полягає в розробці пропозицій щодо подолання негативних наслідків корупції у сфері вищої освіти на основі комплексного й усебічного дослідження причин і механізмів цього явища.

Метою дослідження є вивчення природи та різноманіття механізмів прояву корупції (як соціально-економічного явища) у сфері вищої школи в умовах утворення ієрархічних корупційних мереж.

Сфера освіти і науки є на сьогодні однією з найбільш корумпованих, унаслідок чого склалася загроза духовному й соціальному буттю нації, демократії і державності. Сьогодні корупція набрала відкритої форми і стала повсякденним явищем.

За даними міжнародної громадської організації боротьби з корупцією Transparency International (TI), Україна займає 118-е місце за рівнем корумпованості у світі. Сфера освіти в Україні міцно утримує лідируючі позиції і, за незалежними оцінками, займає п'яте місце після Державтоінспекції (1 місце), міліції (2 місце), сфери охорони здоров'я (3 місце), судової системи (4 місце) [12].

Для оцінки корупції в суспільстві використовуються такі показники:

• The Bribe Payers Perceptions Index (BPI) - індекс схильності до хабарництва;
• The Corruption Perceptions Index (CPI) - індекс схильності до корупції (індекс сприйняття корупції - ІСК).

Найбільш цитованим є ІСК, оскільки цей показник є комплексним і відображає сприйняття населенням ступеня поширеності корупції в державі. Динаміка ІСК в Україні наведена в табл.1.

Таблиця 1. - Динаміка індексу сприйняття корупції в Україні

 

Рік	Місце країни (ранг)	ІСК	Кількість країн, що досліджується
2000	88	1,5	90
2001	83	2,1	91
2002	85	2,4	102
2003	111	2,3	133
2004	129	2,2	146
2005	113	2,6	159
2006	104	2,8	163
2007	118	2,7	180

Складено авторами на підставі даних Transparency International

Незважаючи на відносне підвищення рейтингу (рангу) України в опитуванні, ІСК залишається нижчим за критичну відмітку в 3 бали, я це свідчить про те, що корупція в Україні стала невід'ємним елементом життя суспільства, населення сприймає її не так негативно, як кілька років тому, а рівень корупції залишається високим.

Об'єктивне вивчення корупції як явища неможливе без розгляду її природи і суті.

За результатами аналізу літературних джерел, однозначного трактування поняття «корупція» не існує. Термін корупція має декілька значень. У перекладі з латинського - слово corruptio означає “підкуп”. Тому найчастіше під корупцією розуміється підкупність та продажність чиновників (державних посадових осіб), а також суспільно-політичних діячів.

У радянських нормативно-правових актах термін «корупція» підмінявся визначеннями «хабарництво», «зловживання службовим положенням», «попускання» та ін., що було обумовлене одиничними проявами й відсутністю системності.

Законодавче визначення корупції має дещо різне трактування. Закон України «Про боротьбу з корупцією» визначає корупцію як «діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг» [7].

У Керівництві, підготовленому секретаріатом ООН, на основі досвіду різних країн поняття корупції включає:

1. Крадіжку, розкрадання і привласнення державної власності посадовими особами.
2. Конфлікт інтересів між громадським обов'язком та особистою користю.
3. Зловживання службовим положенням для отримання особистих вигод (пільг, переваг) у результаті неофіційного використання офіційного статусу [11].

Термін «...зловживання службовим положенням...» включає або здійснення посадовою особою дій, які входять в коло її службових повноважень, але в конкретному випадку є незаконними, або нездійснення дій (бездіяльність), які посадова особа зобов'язана була зробити відповідно зі своїми службовими обов'язками. Мотивом зловживання є прагнення посадової особи отримати вигоду майнового або немайнового характеру.

Різноманіття точок зору на визначення корупції свідчить про складність цього явища. З усіх перерахованих вище визначень виходить, що поняття корупції охоплює цілий спектр правопорушень, серед яких хабарництво - тільки одна з багатьох його складових. При хабарництві посадова особа, скоюючи злочин, залишається членом конкретної державної системи, де вона займає певне положення [5]. Хабар припускає одиничну подію у вигляді підкупу або винагороди і є схемою «суб'єкт - суб'єкт -...- суб'єкти».

Корупція ж охоплює значно більші розміри й масштаби і є ієрархією, а посадова особа включається в систему організованої злочинності, що не дозволяє їй односторонньо відмовитися від прийнятої на себе ролі [5].

З погляду теорії інформації та управління, корупція - це відповідь (зворотна реакція) на деякі збої в роботі існуючих механізмів управління шляхом використання їх недоліків, навмисне спотворення або підміна необхідних суспільству і державі управлінських механізмів корупційними формами.
Розгляд суті явища «корупція» дозволив виділити ряд ознак, властивих цьому явищу [2]:

• службова (незаконна) дія або бездіяльність;
• отримання винагороди у вигляді матеріальних благ, послуг або інших переваг;
• регулярність, систематичність отримання винагороди;
• збагачення посадової особи;
• включення посадової особи в діяльність організованих злочинних груп.

На наш погляд, наведений перелік можна доповнити ще такими ознаками:

• прихований характер;
• суспільна свідомість, менталітет;
• ієрархічність.

Подальше вивчення корупції як явища припускає виявлення причин і джерел виникнення, а також форм прояву в цій сфері людської діяльності.

Методологічно розгляд явища корупції у сфері освіти, на наш погляд, доцільно проводити на основі класифікації, що запропонована М. Джонстоном [3]:

1. Хабарництво, що пов'язане з протизаконними діями, як, наприклад, хабар за залік/іспит, отримання ліцензії, можливість вступу до вузу та ін.
2. Патронажна система (протекціонізм), метою існування якої є заступництво «потрібним» людям, здатним надавати за подібну «допомогу» різного роду блага або послуги. Діячі, які контролюють патронажні системи, намагаються монополізувати владу аж до встановлення повного контролю за діяльністю легітимного органу (ради або іншого колегіального).
3. Непотизм (дружба, кумівство, сімейність) призводить до призначення родичів на ключові посади у сфері освіти - клановості, що сприяє появам суб'єктивізму в системі управління та організації, ухваленню управлінських рішень не на користь установи, а на користь клану.
4. Кризова корупція - система відносин представників вищих навчальних закладів (ВНЗ) із представниками бізнес-еліти та криміналу в умовах ризику, коли предметом купівлі-продажу стають рішення офіційних органів, які можуть призвести до великих соціально-політичних змін у масштабах країни і регіонів (приватизація підприємств наукоємної продукції та наукових об'єктів, передача в підпорядкування неконституційному органу провідних ВНЗ, зниження престижу в суспільстві диплому про вищу освіту, наукового ступеня, вченого звання шляхом присвоєння їх представникам держапарату, бізнесу, криміналу тощо з подальшим працевлаштуванням таких «учених» викладачами ВНЗ.

Наявність та процвітання всіх чотирьох типів корупції у вищій школі України підтверджує, що українська корупція - явище системне й кероване. Феноменом української корупції в системі освіти є те, що вона наявна навіть у приватних навчальних закладах, чого практично немає за кордоном [6].
Існуюча державна система в Україні, незважаючи на задекларовані заходи та інституції щодо боротьби з корупцією у всіх її проявах, у реальності практично не має дієвих механізмів захисту від негативних проявів корупції. Також не розроблені методи профілактики виникнення й розвитку корупції.

Оцінка негативних проявів корупції можлива тільки на основі діяльного та всебічного вивчення явища. У той же час через свою природу й механізми прояву корупція важко піддається кількісній оцінці, у зв'язку з чим більшість дослідників розглядають якісні показники, отримані в результаті статистичних методів дослідження.

Так, восени 2007 р. Регіональним інформаційно-ресурсним центром у рамках проекту сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні «Гідна Україна» (ініціатива «Нове покоління обирає… Протидія корупції у вищій освіті» ) було проведене соціологічне дослідження про ставлення до корупції студентів вищих навчальних закладів у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях.

Згідно з аналітичним звітом, за результатами цього дослідження [1] виділяють такі форми корупційних діянь:

• вступ до вищого навчального закладу;
• загроза відрахування з ВНЗ;
• отримання стипендії, місця в гуртожитку, навчальної літератури в бібліотеці та ін.;
• отримання дозволу на дострокову здачу сесії, перездачу дисципліни, переведення на іншу спеціальність, факультет, в інший ВНЗ тощо.

На рис. 1 наведені результати опитування.

Як свідчать одержані дані 75,5 % опитаних вважають, що найгірша ситуація спостерігається під час здачі заліково-екзаменаційної сесії. Друге місце серед корупційних проявів займає вступ до вищого навчального закладу.

Рис. 1. Дані про форми корупційних діянь у вищій школі [1].

Наведені дані відображають пріоритет думок студентів, які є респондентами. У той же час особи старші 25 років віддають пріоритет проблемі вступу до ВНЗ.

Форми прояву корупційних діянь у сфері вищої школи - частина багатобічних механізмів корупції. Подальше дослідження процесу підготовки фахівців дозволяє виявити такі форми:

• замовлення, підготовка та захист курсової роботи через знайомих, Internet, професорсько-викладацький склад тощо;
• замовлення випускної (бакалаврської), дипломної та магістерської роботи. Окремі підрозділи ВНЗ надають «послуги, в які все включено», - «практика + звіт про проходження практики + державний іспит + випускна (дипломна, магістерська) робота + доповідь на захист з демонстраційним матеріалом + захист роботи + отримання бажаної оцінки». Студент може не з'являтися на місце практики, а тему своєї роботи дізнається на захисті;
• відбір найбільш «гідних» випускників, які рекомендуються для зарахування до аспірантури;
• створення філій ВНЗ, відкриття нових спеціальностей, ліцензування, акредитація та ін.

Із перерахованих вище форм видно, що в їх основу покладений хабар. У процес хабарництва залучено дві сторони - джерело хабара й приймач, але нерідко беруть участь посередники - фізичні канали передачі хабара. Ініціатива хабара може поступати від будь-якого учасника корупційної схеми - самого студента, його батьків або родичів, а також викладачів та посередника (рис. 2).

Рис. 2. Дані про ініціативу хабара [1].

Дослідження проводилися в чотирьох областях - Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській, - які не є лідерами за рівнем соціально-економічного розвитку, життя й доходів у країні. За показником рівня валового регіонального продукту на душу населення Івано-Франківська область займає 12 місце, Закарпатська - 25, Чернівецька - 26 і Тернопільська - 27 місце відповідно з 27 адміністративно-територіальних одиниць [14]. Логічно припустити, що в м. Київ (1 місце), а також областях - Донецькій (2 місце), Дніпропетровській (3 місце), Полтавській (4 місце), Запорізькій (5 місце) і деяких інших, де показники соціально-економічного розвитку значно вищі [14], структура й тенденції корупційних діянь аналогічні, а обсяги тіньових фінансових потоків зростають у декілька разів.

Проілюструємо викладене вище на прикладі Донецької області.

Донецька область є гірничопромисловим регіоном із високою щільністю населення й концентрацією фінансового капіталу. На початок 2007/2008 н.р. в Донецькій області налічується 27 вищих навчальних закладів III і IV рівнів акредитації, у т.ч. державної форми власності - 15, приватної - 12. У них навчається 161670 ос., у т.ч. у державних - 138324 ос. (86 %), приватних - 23346 ос. (14 %). Основна частина студентів (64,5 %) отримує освіту за рахунок коштів фізичних осіб, 34,9 % - за рахунок коштів державного бюджету й 0,6% складають особи, що навчаються за рахунок коштів центральних органів виконавчої влади, місцевих бюджетів та юридичних осіб.

Розглядаючи форми прояву корупції у ВНЗ, на наш погляд, необхідно:

• вивчити розподіл студентів за формами навчання;
•  установити взаємозв'язок демографічних показників населення з набором і випуском;
• провести оцінку забезпеченості ринку праці фахівцями.

Дослідження динаміки співвідношення чисельності студентів денної та заочної форм навчання дозволило виявити стійку тенденцію зростання чисельності студентів (рис. 3).

Так, за період з 1995 до 2007 рр. чисельність студентів у цілому збільшилась більше ніж в 2 рази (з 76387 ос. у 1995/96 н.р. до 161670 ос. у 2007/08 н.р.), зокрема кількість студентів денного відділення зросла в 1,7 рази (з 48823 ос. у 1995/96 н.р. до 84903 ос. у 2007/08 н.р.), а заочного - майже в 3 рази (з 27564 ос. у 1995/96 н.р. до 76767 - у 2007/08 н.р.). Змінилася також структура тих, що навчаються: так, питома вага студентів заочної форми навчання зросла з 36 % у 1995/96 н.р. до 47,5 % у 2007/08 н.р. відповідно.


Складено авторами на підставі даних [4].

Рис. 3. Динаміка чисельності студентів по формах навчання у Донецькій області, осіб.

На сьогоднішній день перетворення, події в соціально-економічній політиці незалежної держави і, зокрема, в системі вищої освіти призвели до виникнення ситуації, при якій заочне навчання стало популярнішим порівняно, наприклад, з 80-90 рр. минулого сторіччя. У колишньому СРСР заочна форма була призначена для навчання виробничників за певною спеціальністю та з досвідом роботи. Сьогодні заочна форма навчання - один із способів «виживання» ВНЗ, оскільки вона переважно контрактна і є одним із джерел позабюджетних надходжень. Тому у ВНЗ, як правило, відсутня «зацікавленість» у відрахуванні студентів платної форми навчання.

Це створило ситуацію, при якій, з одного боку, студенти, які не мають бажання вчитися (через низку обставин), але мають можливість платити, здійснюють пошук шляхів вирішення проблем (здачі заліково-екзаменаційної сесії, практики, дипломної роботи тощо), з іншого боку - зниження контролю якості знань та умінь Міністерством освіти і науки України призвело до системності даного явища.

Результати аналізу демографічних показників чисельності населення та динаміки співвідношення студентів, що вступили, та випущених фахівців у Донецькій області (рис. 4,5) свідчать про те, що, незважаючи на стійку тенденцію зниження чисельності населення в Україні і в Донецькій області, у тому числі, а також відносне зниження чисельності прийнятих до ВНЗ, кількість студентів, що отримали диплом про вищу освіту, неухильно зростає. Ця тенденція підтверджується зростанням числа студентів на 10000 ос. населення.


Складено авторами на підставі даних [4,13].

Рис. 4. Динаміка співвідношення чисельності студентів на 10000 ос. та демографічних показників населення Донецької області

Складено авторами на підставі даних [4].

Рис. 5. Динаміка співвідношення чисельності студентів Донецької області, які вступили та випущені, тис. ос.

Третім аспектом у дослідженні проблем у сфері вищої освіти є виявлення взаємозв'язку структури підготовки фахівців у ВНЗ по галузях із розподілом на ринку праці та попитом на робочу силу. Для цього були проаналізовані статистичні дані про підготовку фахівців у ВНЗ за напрямами, розподіл зайнятого населення за видами економічної діяльності та потенційний попит на робочу силу за видами економічної діяльності (рис.6).

Складено авторами на підставі даних [4].Третім аспектом у дослідженні проблем у сфері вищої освіти є виявлення взаємозв'язку структури підготовки фахівців у ВНЗ по галузях із розподілом на ринку праці та попитом на робочу силу. Для цього були проаналізовані статистичні дані про підготовку фахівців у ВНЗ за напрямами, розподіл зайнятого населення за видами економічної діяльності та потенційний попит на робочу силу за видами економічної діяльності (рис.6).

Зважаючи на різноманіття існуючих класифікацій підготовки фахівців за напрямами й розподілу за сферами зайнятості нами застосовувалася методика, що використовується Головним управлінням статистики для розрахунку наукового потенціалу регіону. Відповідно до цієї методики до природничих наук віднесені фізико-математичні, хімічні, біологічні, географічні, сільськогосподарські, медичні; до технічних - транспорт, будівництво й архітектура; до гуманітарних - історичні, філологічні, мистецтвознавчі; до суспільних - державне управління, економічні, юридичні, педагогічні.


Складено авторами на підставі даних [4,13].

Рис. 6. Дані про чисельність студентів, зайнятість населення і попит на робочу силу (по галузях наук) у Донецькій області

Аналіз структури підготовки, зайнятості й попиту на ринку праці (рис. 6) свідчить про необґрунтовано завищену чисельність студентів економічних та юридичних спеціальностей. Це обумовлює необхідність перегляду порядку видачі ліцензій на підготовку фахівців того або іншого профілю відповідно до планів (програм) соціально-економічного розвитку областей.

Існуюча система підготовки дипломованих фахівців неминуче призводить до таких негативних соціальних та економічних наслідків:

в економічній сфері:

1. Порушується механізм ринкової конкуренції (а в окремих випадках дискредитується повністю), оскільки у виграші опиняється не випускник із кращою підготовкою, а той, хто зміг отримати переваги за допомогою тіньових методів.
2. У результаті корупції у вищій школі втрачається цінність знань як товару, порушуються ринкові закони розподілу благ і доходів, що призводить до збагачення суб'єктів корупційних відносин (адміністрації ВНЗ, керівників підрозділів, відомств тощо) за рахунок решти членів суспільства.
3. Розміщення некомпетентних фахівців на відповідальних постах в економіці та органах державного управління внаслідок проведення корупційної політики нівелює можливості реалізації програм соціально-економічного розвитку областей та країни, призводить до грубих прорахунків у розподілі ресурсів і в зовнішньоекономічній діяльності.

у соціальній сфері:

1. Корупція в освіті обумовлює істотну відмінність між оголошеними та реальними цінностями, що призводить до формування у випускників «подвійного стандарту» моралі й поведінки, унаслідок чого мірою всього стають гроші і зв'язки, значущість людини визначається розміром її особистого статку незалежно від способів його отримання, відбувається девальвація й руйнування цивілізованих соціальних регуляторів поведінки людей: моралі, права, громадської думки та ін.
2. Несправедливий перерозподіл матеріальних благ призводить до розшарування суспільства, зубожіння значної частини населення й зростання соціальної напруженості в країні.
3. Корупція дискредитує право як основний інструмент регулювання життя держави й суспільства. У громадській свідомості формується уявлення про беззахисність громадян як перед лицем корумпованої влади, так і перед злочинністю.
4. Корупція у вищій школі підриває престиж країни на міжнародній арені, сприяє її політичній та економічній ізоляції.

Висновки. Ситуація, що склалася в системі вищої освіти України свідчить про втрату високої якості підготовки фахівців, пошани до знань, морально-етичних цінностей. Реформування системи вищої школи повинне включати поліпшення якості підготовки та виховання фахівців, підвищення престижу й конкурентоспроможності ВНЗ як у країні, так і на світовому ринку освітніх послуг. Вирішення цієї проблеми неможливе без викорінювання проявів корупції в системі вищої освіти. З цією метою пропонується:

1. Структурне розділення вищих навчальних закладів із наданням їм статусу дослідницького, регіонального, інституту.
2. Підсилити роботу Міністерства освіти і науки України щодо координації діяльності ВНЗ та працедавців-замовників фахівців як з погляду забезпечення процесу професійно практичної підготовки, так і майбутнього працевлаштування випускників навчальних закладів.
3. Розробити заходи щодо забезпечення об'єктивного контролю знань та умінь випускників з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці та можливості отримання наступного освітньо-кваліфікаційного рівня, навчання в аспірантурі, закордонного стажування.
4. Запропонувати до впровадження в Україні західну практику рейтингу випускників ВНЗ.
5. Увести обов'язкову практику публікувати результати науково-дослідної роботи студентів третього та вище року навчання в мережі Internet.
6. Удосконалити законодавчу базу з питань найму молодих фахівців та їх соціальної захищеності.

Литература:

1. Аналітичний звіт за результатами соціологічного дослідження щодо ставлення до корупції студентів вищих навчальних закладів в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (інтернет-ресурс: http://www.rirc.if.ua).
2. Байболов К., Сыдыкова Л., Сыдыков А. Коррупция. Взяточничество. Ответственность: Вопросы теории и практики. - Б.: КРСУ, 1999.
3. Быстрова А.С., Сильвестрос М.В. Феномен коррупции: некоторые исследовательские подходы (інтернет-ресурс: http://read.newlibrary.ru/ read/bystrova_a_s__silvestros_m_v_/page0/fenomen_korrupcii-_nekotorye_ issledovatelskie_podhody.html)
4. Бюллетень «Высшие учебные заведения Донецкой области на начало 2007/2008 учебного года». – Донецк: Главное управление статистики в Донецкой области, 2007.
5. Волобуев А.Н. Что такое организованная преступность //Соц. законность. 1988. - № 9. – С. 27.
6. Высоцкий Д. Влияние коррупции в системе науки и образования на инновационную деятельность // Предпринимательство, хозяйство и право. 2003. - №5. - - С. 77-79.
7. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 № 356/95-ВР (інтернет-ресурс: http://www.kmu.gov.ua).
8. Катаев Н.А., Сердюк Л.В. Коррупция (уголовно-правовой и криминологический аспект). – Уфа: ВЭГУ и УВШ МВД РФ, 1995.
9. Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. М.: ИНФРА-М, 1996.
10. Полтерович В.М. Факторы коррупции // Экономика и математические методы.- 1998.- том 34.- №3.- С.30-39
11. Программа Развития Организации Объединенных Наций “Борьба с коррупцией в пост-коммунистических государствах: практические уроки” (2001), Нью Йорк, ПРООН.
12. Стан корупції в Україні. Результати загальнонаціонального дослідження 2007 року (інтернет-ресурс: http://www.rirc.if.ua)
13. Статистичний щорічник Донецької області за 2006 рік. – Донецьк: Головне управління статистики у Донецькій області, 2007.
14. Статистичний щорічник України за 2006 рік. – К.: Консультант, 2007.
15. Heidenheimer A., Johnston M., Levine V. (dir. publ.). Political Corruption: A Handbook. New Brunswick: Transaction Publishers, 1989.
16. Lui F.T. A Dynamic Model of Corruption Deterrence // Journal of Political Economy. 1996. N 31.
17. Rose-Ackerman S. The Economics of Corruption // Journal of Political Economy. 1975. N 4.

Ольга Ніколаєва, кандидат наук з державного управління, доцент Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Віталій Шамаєв, кандидат технічних наук, професор Донецький національний технічний університет

Журнал "СХІД"