Ідентифікація середнього класу: проблеми та перспективи

Поняття середній клас настільки часто використовують представники як політичних, так і наукових кіл, що на перший погляд може здаватися, що методологія вивчення середнього класу вже давно розроблена

Але це не так. Більш того, після сплеску наукового інтересу до проблем середнього класу в нашій державі наприкінці 90-их років ХХ сторіччя, зараз спостерігається певний спад у вивченні цього питання. Враховуючи те, що середній клас є стабілізатором, та рушійною силою розвитку любого суспільства і те, що на даному етапі вивчення середнього класу не існує єдиної чіткої методології його ідентифікації, робить вивчення середнього класу одним з найактуальнішим напрямком суспільствознавчих наук. Адже, тільки при наявності чіткої науково-обґрунтованої системи ідентифікації, вивченні та аналізу середнього класу, можливе його соціальне діагностування, планування, та в деяких випадках і проектування.

Системи, за якими в сучасній Україні проходили дослідження середнього класу, не мають певного стандарту досліджень, і тому різні соціологічні центри можуть отримувати результати відмінні один від одного.

Проблема визначення поняття середнього класу

До тепер не існує навіть єдиного визначення середнього класу. Так популярний серед студентів тлумачний словник з соціології авторами якого є Д.Джері , Дж. Джері дають наступне визначення: середній клас - професійні групи не ручного труда, розташовані між вищім та нижчим класом [1]. Однак таке визначення не відповідає сучасним поглядам на середній клас, так як фактор «неручного» труда вже не може бути детермінантою середнього класу.

Більш глибоке визначення середнього класу надає популярна електронна енциклопедія «Вікіпедія»: Середній клас - це сукупність соціальних страт, займаючих в стратифікаційній системі суспільства проміжне положення між нижчім класом (бідними) та вищім класом (багатими)[2]. В цьому визначенні є наголошення саме на матеріальному факторі визначення середнього класу. Використовуючи це визначення досить складно обґрунтовувати існування середнього класу в межах часового розвитку суспільства, так як поняття заможності досить швидко змінюється навіть в межах десятиріч. Достатньо пригадати, як на початку 90 років ХХ сторіччя в країнах колишнього Радянського Союзу заможними могли вважатися особи, які користувалися мобільними телефонами та відеомагнітофонами, однак цей час швидко минув. Тому використовувати в визначеннях середнього класу поняття «багатий» є невиправданим. Замість поняття «багаті» більш виправдано використовувати поняття «представники певних верств населення, які володіють матеріальними ресурсами котрі в декілька раз перевищують за кількістю ресурси представників інших більш широких мас населення»; або можна використовувати Веберівський підхід до визначення вищого класу: сукупность верств населення, які потенційно можуть забезпечити своє існування, та існування своїх дітей за рахунок існуючого в них капіталу, який вони можуть примножувати за рахунок його використання (нетрудовими методами).

Подібне визначання найчастіше можна знайти у вітчизняних підручниках з соціології, проте до матеріальної детермінанти додаються інші, мова про які піде далі. Взагалі вивчення середнього класу може проходити по різним критеріям, головне що вкладати в його поняття. Останнім часом в поняття середнього класу входить така найголовніша характеристика, як задоволення своїм становищем та помірність в потребах покращення життєвих умов (що до речі не притаманно українському суспільству). Проте не всі дослідники такий підхід вважають правильним, адже в цьому підході теж є свої проблеми, а саме розмежування задоволення своїм становищем, як середнього так і вищого класу. Та й задоволеність своїм становищем представників бідних кіл (це можуть бути ченці, чорниці, сектанти, колишні в’язні) не може їх відносити до середнього класу.

Дещо інший підхід к визначенню середнього класу пропонує В.В. Радаєв. Він робить увагу на тому, що середній клас не є певною реальністю, а скоріше це певний абстрактний образ, який може існувати в масовій свідомості, та ідентифікація певних індивідів з цим образом. [3]

Отже що є середнім класом? Спробуємо синтезувати різноманітні поняття в одне більш менш загальне: середній клас - це сукупність соціальних верст населення, які за своїм матеріальним становищем характеризується як небідний, згідно норм соціальної забезпеченості прийнятих в державі, має потенціал соціальної мобільності, характеризується відносною стійкістю перед проявами державної нестабільності, та має менші психологічні пориви до вертикально-восхідної мобільності, а ніж нижчі верстви. Також до основних характеристик середнього класу можна додати декілька специфічних функцій: висока продуктивність праці, виробництво і розповсюдження знань, інформації, ідеології, забезпечення гарантій політичної свободи, визначення структури споживчого ринку. Однак це все ж таки специфічні функції і необов’язково вони мають проявлятися у середньому класі в тій, чи іншій державі.

Взагалі виходячи з будь-якого визначення, ідентифікувати середній клас має сенс тільки в однієї окремо взятій країні, адже в кожній країні існує свій поріг бідності та свої норми існування. Проте з розвитком світової глобалізації може з’явитись проблема ідентифікації «світового середнього класу», якому будуть приписувати функцію рушійної сили в глобальному розвитку людства. Однак навіть на сьогодні, таких понять як «світовий середній клас» та «міждержавний середній клас» в науковій термінології не існує.

Проблеми критеріїв ідентифікації та методів дослідження середнього класу в Україні та інших державах

По яких критеріях приналежність людини до «середнього класу» визначають українські дослідники?

Якщо такі дослідження проводять державні установи, то основним, і частіше за все єдиним, є критерій щомісячного заробітку. Це досить не далекоглядний підхід, так як він не враховує багатьох факторів, мова про які піде далі.

Коли вивченням цього питання займаються приватні дослідники чи установи, то найчастіше вони застосовують один з трьох методів:

1) метод самооцінювання (метод класової самоїдентифікації) - дослідник пропонує респонденту оцінити своє становище по класовій шкалі. Цей метод має велику погрішність, так як велика частина респондентів психологічно не зможе віднести себе до нижчого класу, навіть якщо до такого і буде належить. Саме з цих причин дослідники іноді вдаються до хитрощів і замінюють поняття нижчого класу на поняття робітничого класу, до якого віднести себе психологічно легше, хоча це різні поняття.

2) метод оцінки ситуацій - дослідник пропонує респонденту виступити в якості експерта та оцінити класову приналежність іншої особи. Це досить суб’єктивний підхід, адже респондент проводить таке оцінювання через призму свого світосприйняття та відношення до іншої особи;

3) об’єктивний метод - дослідник оперує певними критеріями соціальної диференціації.

Всі вищезазначені методи характеризуються недостатністю розробленої теоретичної бази та наявністю елементів суб’єктивізму.

Взагалі питання визначення середнього класу залишається дискусійним. В економічно розвинутих країнах до середнього класу, як правило, відносять представників середнього бізнесу, високооплачувані шари творчої інтелігенції, менеджерів крупних і середніх компаній, державних службовців високого рангу, робітників-професіоналів найвищої кваліфікації, зайнятих переважно в галузях з інвестиційними технологіями.

Виходячи з міжнародного досвіду, критеріями визначення середнього класу частіше за все вважають:

— матеріальні чинники — середні для даного регіону рівень доходу, структура витрат і споживання, об’єм накопичених заощаджень і рівень майнового забезпечення;

— нематеріальні чинники — освіта, професійний і кваліфікаційний статус, посадова позиція;

— суб’єктивні чинники — стійка самоідентифікація з середнім класом, позитивне сприйняття ступеня власної адаптованості до ринкових реформ, орієнтація на цінності власних досягнень.

Для українських дослідників середнього класу тепер стає актуальною проблема поділення середнього класу (як у розвинутих державах) на «старий середній клас», до якого належать дрібні та середні підприємці, та «новий середній клас» до якого належать особи, які мають інтелектуальну власність або навички складної трудової діяльності.

Майже у всій наукові та публіцистичній літературі, яка присвячена середньому класу відстоюється позиція про те, що середній клас-є одним з факторів стабільності держави. Тому розглядаючи тезу про те, що середній клас є фактор стабільності в державі логічним буде судження про те, що таким він може бути ,лише за умов своєї переважної більшості, тобто більше 50%. Таким чином, говорити про те, що в країні сформований середній клас, можна за умов сукупної його ваги в державі , більше 50 % відсотків від сукупної кількості населення.

Таким чином доцільно в науковій термінології чітко обґрунтувати терміни «несформований середній клас» та «сформований середній клас», які б розрізняли середній клас на сукупність осіб, яких, за певними критеріями можна віднести до середнього класу, і факт існування середнього класу в державі, як певну категорію людей, яка в загальній кількості перевищує 50% від кількості населення, та задоволена своїм становищем, і виступає за збереження існуючого ладу в країні з помірними потребами у розвитку.

Однак не можна зводити проблему середніх класів до визначення їх розмірів, які багато в чому залежать від вибору вимірювачів. Набагато важливіше являє собою питання про їх склад та притаманним їм формам активності.

Розглянемо основні ідентифікаційні критерії, до яких вдаються при намаганні кількісно вимірити середній клас в державі дослідники розвинених країн

Групи критеріїв Критерії

1. Матеріальний добробут (матеріальний статус):

- поточний дохід;

- рухоме майно;

- нерухоме майно і транспорт;

- заощадження (грошові внески, готівка, облігації і інші цінні папери, окрім "голосуючих").

2. Володіння засобами виробництва (капіталом):

- підприємства, фірми з найманою робочою силою, товарні ферми і пр.: повна власність або участь у власності в усіх формах, включаючи прості акції і інші "голосуючі цінні папери";

- майно для індивідуальної трудової діяльності.

3. Професійно-посадовий (соціально-професійний) статус Управлінський статус:

- освіта, кваліфікація.

- рівень складності професійної діяльності.

4. Політичний статус Ступінь впливу на ухвалення рішень органами державної влади різних рівнів і органами місцевого самоврядування.

5. Потенціал соціальної мобільності Можливості висхідної і низхідної мобільності у представників групи (шаруючи).

6. Статусність способу (стилю) життя Статусні аспекти образу і якості життя:

-якість поточного споживання;

-якість середовища мешкання;

-якість дозвілля;

-коло спілкування;

-соціальний настрій і ін.

7. Соціальний престиж Соцільний престиж групи в цілому, окремих підгруп, аспектів професійної діяльності і стилю життя

Це найбільш розповсюдженні критерії оцінки середнього класу. В кожній країні вагомість кожного критерію оцінюється в різний час по різному, так як єдиних правил в оцінці цього явища не існує. Більш того, з вищезазначених критеріїв є найбільш актуальні, наприклад, матеріальні блага та професійний статус. До вищезазначених критеріїв можна додати ще самоідентифікацію, так як бажання певних шарів населення зберігати існуючий в країні лад залежить насамперед від властивостей світосприйняття та соціальних цінностей етносу. Так наприклад корінному населенню Індії, притаманне досить специфічне відношення до грошей, а точніше до їх відсутності, і навіть за умов дуже поганого матеріального становища цієї країни, більшість населення відчувають себе щасливими людьми та не надто прагнуть змін.

Переходимо до розгляду хибності вищезазначених критеріїв

Поточний дохід, річ суб’єктивна, так як вона у звичайних статистичних данних не враховує місцевості де проживає індивід, а це досить вагомий фактор, тому що у різних населених пунктів ціни на продукти харчування, рухоме та нерухоме майно досить різні. Потреби у речах, та у матеріальних благах, в людей проживаючих у сільській та міській місцевості досить різні, особливо це стосується потреб в купівлі продуктів харчування та одягу.

Поточний дохід у статистиці також не враховує сімейного навантаження та навантаження за кредитами, додатковими витратами на житлово-комунальні послуги (в різних населених пунктах їх вартість досить різна), іншими видами витрат, які залежать від специфічних факторів та умов проживання. Критерій поточного доходу не враховує також фактору накопленого капіталу. Так наприклад, людину, яка живе на кошти, які були накопичені, виграні в лотерею чи передані у спадщину, статистика може характеризувати, як людину з нульовим поточним прибутком, що хибне вплине до його визначення як представника середнього класу (якщо дослідження буде проходити за критерієм щомісячного прибутку).

Отже показник поточного доходу краще взагалі замінити на інтегральний критерій матеріального достатку, який можна вибудовувати на основі оцінки концентрації показників середнього класу. Для чого цілком логічно спочатку розрахувати рівні концентрації матеріальних характеристик середнього класу , а потім вже встановити стратифікаційний кордон середнього класу по інтегральному ознаку матеріальної забезпеченості [4].

Самоідентифікація громадян за матеріальним критерієм значною мірою залежить від поточного доходу, але на це також впливає характер етносу та інші аспекти.

Я, як автор цієї статті, хочу висунути два соціальних закона, які поки що є гіпотезами :

1) чим більше в країні багатих, тим більше людей відчувають себе бідними;

2) чим більший матеріальний відрив багатих верств населення від інших верст населення, тим більше людей будуть себе оцінювати як більш бідні (тобто діє зворотня кореляція).

Отже, поки що це гіпотези, але скоріш за все через деякий час, вони можуть стати соціальними законами. Так дія першого гіпотетичного соціального закону досить гарно проглядається в аналізі радянського суспільства, де по-справжньому багатих людей було дуже мало і де при досить невисокому матеріальному рівні переважної більшості населення - зовсім незначна частина населення вважала себе бідною. А дія другого гіпотетичного соціального закону проглядається в сучасному українському суспільстві, де значна частина населення на фоні маленької верстви досить заможної частини населення - відчуває себе дуже бідними.

Володіння майном у статистичних данних не враховує розходів на утримання цього майна. Фактор володіння засобами виробництва не враховує прибутковості цих засобів, адже засоби виробництва можуть приносити і збитки.

Критерій професійно-посадового статусу також є достатньо суб’єктивний. Якщо в розвинених країнах Заходу рівень освіти та кваліфікації прямо-пропорційно впливає на рівень життя і умов проживання, в країнах СНД та багатьох інших країнах ця кореляція не діє.

Критерій політичного статусу взагалі дуже абстрактний, так як у розвинених країнах з існуючим громадським суспільством кожна окрема особа не впливає на політичні процеси сама по собі, а робить це через громадські інститути, а в нерозвинених країнах влада та прийняття рішень сконцентрована у дуже малому колі осіб. Тому на даному етапі розвитку суспільства, критерій політичного статусу доцільно замінити на критерій можливості самостійного захисту своїх прав та свобод.

Критерій соціальної мобільності має хибність в тому, що не враховує знову таки етнічних особливостей. Так, наприклад, про яку соціальну мобільність може йти Індії з її кастовим устроєм , але ж це не може бути запорукою того, що середній клас в цій країні не буде сформований.

До критеріїв, які не враховують етнічних та національних особливостей, можна віднести статусність способу життя та соціальній престиж. Як наприклад за однією шкалою можна оцінювати статусність способу життя та соціальний престиж Чукоцького народу Росії, та жителів європейської чи Чеченської частини Росії, адже у цих народів навіть існування в межах однієї державі не зумовлює ідентичний світогляд на статусніть та престиж. І таких прикладів дуже багато.

Без сумніву, що в кожній країні існують свої етнічні та національні особливості, які треба враховувати при аналізі кожного з критеріїв оцінки середнього класу, та як наслідок цього приходимо до висновку, що навіть при наявності явища існування в країні середнього класу, його характеристика може значно різнитись від аналогічної характеристики середнього класу в іншій країні. Виходячи з цього робимо ще один висновок, про те, що при сучасних підходах до ідентифікації середнього класу навіть в умовах міжнародної глобалізації, середні класи різних країн будуть різнитись між собою меншою, або більшою мірою, проте вони не будуть ідентичні.

Великий прорив у вивченні середнього класу настане тоді, коли міжнародна група дослідників зможе виробити єдині, чіткі, інтигративні критерії оцінки, які і дозволять в питаннях вивчення середнього класу використовувати лише математичні методи. В майбутньому питання визначення розмірів середнього класу стане задачею статистів, а от вже діагностування та проектування середнього класу залишиться за соціологами.

Використана література:

1. Д.Джери, Дж.Джери «Великий тлумачний соціологічний словник»/Москва 1999.

2. Електронна енциклопедія «Вікіпедія» http://ru.wikipedia.org

3. Радаєв В.В. Середній клас в Росії чи поява нового міфа// Знання-

сила.1998, №

4 «Середні класи в Росії. Экономічні та соціальні стратегии»// Колективна монографія під редакцією Т. Малєвой. – Москва, Гендальф- 2003. – С. 46,53.