Інтеграція Польщі до Європейського Союзу (1989-2004 рр.)

У статті визначаються й аналізуються основні етапи та напрямки євроінтеграції Речі Посполитої. Акцентується увага на найбільш проблемних питаннях переговорного процесу між Польщею і Європейським Союзом. Висвітлюються проміжні та кінцеві результати переговорів

Одним із складних і важливих явищ ХХІ століття є глобалізація та інтеграція, що охоплюють усі сфери життя людини й суспільства, забезпечують фінансово-економічну, інформаційно-технологічну, культурно-духовну, науково-освітню цілісність світу. Україна після проголошення незалежності веде пошук власного місця в європейських інтеграційних процесах. У цьому контексті євроінтеграційний досвід нашого сусіда та стратегічного партнера Польщі є надзвичайно цінним для України на її шляху до європейського співтовариства.

Слід констатувати, що у вітчизняній історіографії проблемі європейської інтеграції Речі Посполитої поки що не приділяється достатньої уваги, про що свідчить, наприклад, майже повна відсутність ґрунтовних досліджень із зазначеної проблеми. У той же час польські дослідники в останні роки ретельно висвітлюють історію вступу країни до ЄС, що докладно відображено у ряді робіт [1-6]. Таким чином, зазначена проблема є актуальною й заслуговує на більшу увагу з боку українських істориків.

Мета статті полягає у визначенні й висвітленні основних етапів та напрямків євроінтеграції Польщі.

Зміни, які відбулися в суспільному та економічному житті Польщі в 1989 році й були наслідком горбачовської «відлиги» та боротьби польського народу за «нову Польщу», призвели до переорієнтації зовнішньої політики Речі Посполитої. Провідний напрямок цієї політики полягав у намаганні зближення Польської держави з європейською спільнотою. Хоча про перші серйозні кроки Польщі назустріч Європейському Економічному Союзу (ЄЕС) можна вести мову, починаючи ще з 1988 року, саме в липні 1989 року Польща встановила дипломатичні відносини з ЄЕС. 19 вересня 1989 року між Польщею та ЄЕС було підписано договір про торговельно-економічну співпрацю. Цей договір став відправним пунктом у проведенні подальших переговорів щодо інтеграції Польщі в Європейський Союз, тобто перші кроки Речі Посполитої до Європейської співдружності ґрунтувалися на домовленостях торговельно-економічного характеру [7].

Уперше офіційно про намір Польщі вступити до складу ЄЕС заявив прем’єр-міністр країни Т. Мазовецький під час виступу в європейському парламенті в лютому 1990 року. Цю думку продовжив міністр закордонних справ К. Скубишевський, який, виступаючи на засіданні польського Сейму в червні 1991 року, заявив, що мета Польщі полягає у вступі до європейського співтовариства на правах повноправного члена. Таким чином, офіційно Варшава вже на початку 90-х років чітко визначила пріоритети у своїх стосунках із ЄЕС. Саме це дозволило 19 травня 1990 року Польщі виступити з офіційною заявою про початок переговорів щодо вступу Польщі до ЄЕС. Переговори розпочалися в грудні 1990 року, тривали впродовж 11 місяців і закінчились підписанням Європейського Договору про співдружність Польщі з ЄЕС.

Підписання Європейського Договору, по суті, стало початком політичного діалогу про інтеграцію Польщі до об’єднаної Європи. Однак згаданий документ остаточно набрав чинності лише 1 листопада 1994 року через важкий процес його ратифікації країнами – членами ЄС. Щоправда, частина договору, присвячена торговельним відносинам, почала діяти з 1 березня 1992 року й призвела до значної лібералізації в цьому плані між ЄС та Польщею, яка, зрештою, закінчилася створенням зони вільної торгівлі [8].

Важливим етапом у Європейській інтеграції Польщі став саміт країн – членів ЄС у Копенгагені (21-22 червня 1993 року). На саміті Рада Європи проголосила, що держави Центрально-Східної Європи можуть стати повноправними членами співдружності. Рада Європи сформулювала політичні та економічні критерії до країн, які бажають стати членами ЄС (так звані Копенгагенські критерії, які продовжують залишатися актуальними й зараз), а саме:

- стабільність державного устрою, який гарантує демократію та законність дотримання прав людини й основних свобод, захист прав національних меншин;
- функціонування ринкової економіки, здатної впоратися з конкуренцією й ринковим пресингом, який існує в ЄС;
- можливість виконати всі зобов’язання, які випливають із членства в Євросоюзі.

Виставлені умови були в цілому прийнятними для Польської держави, тому 8 квітня 1994 року Польща склала офіційний внесок про членство в Європейському Союзі, після чого розпочалися офіційні переговори між ЄС та Польщею щодо входження останньої до Європейського Союзу.
Під час засідання Європейської Ради в Каннах 26-27 червня 1995 року було прийнято Білу книгу в справі інтеграції країн Центральної і Східної Європи до ЄС. У книзі була визначена мета та черговість заходів у приведенні польського права до норм ЄС [9].

Щоб якнайкраще підготуватися до входження до складу ЄС, 8 серпня 1996 року Польський Сейм своїм законом створив Комітет Європейської Інтеграції (КЄІ) – інституцію, відповідальну за процес Європейської інтеграції Польщі. Ця структура мала програмувати й координувати політику інтеграції з ЄС, а також діяльність щодо пристосування країни до Європейських стандартів, крім того, КЄІ координував діяльність уряду у сфері отримання закордонної допомоги. 28 січня 1998 року польський уряд прийняв Національну стратегію інтеграції, у якій було підсумовано вже реалізовані інтеграційні заходи й визначено нові завдання, які дозволять Польщі максимально наблизитися до членства в ЄС.

У 1997 році Європейська Рада встановила термін початку переговорів із Польщею щодо вступу в ЄС. Вони були призначені на березень 1998 року і саме тоді розпочалися. 16 липня 1997 року Європейська комісія прийняла позитивне рішення щодо переговорів із Польщею та зарахувала її до групи з 6 країн, з якими ЄС повинен вести переговори про приєднання. 31 березня 1998 року в Брюсселі розпочалися офіційні переговори відносно членства в ЄС Польщі та ще п’яти кандидатів (Чехії, Естонії, Словенії, Угорщини та Кіпру). Переговори стосовно членства Польщі в ЄС тривали від березня 1998 року до грудня 2002 року [10].

Початок переговорів був для державних структур Польщі та її економіки серйозним викликом у зв’язку з необхідністю приведення польського законодавства у відповідність із правовими актами європейського співтовариства. Переговори можна умовно поділити на два етапи:

1) етап адаптації польського права до права європейського;
2) етап переговорів щодо конкретних умов вступу Польщі до ЄС.

На початковому етапі переговорів у червні 1998 року уряд прийняв ще один важливий, з точки зору євроінтеграції, документ: Національну програму приготування до членства в Європейському Союзі. У ньому були послідовно визначені конкретні дії на 1998-2002 р., які дозволять Польщі наблизитися до ЄС. До другого етапу сторони перейшли 10 листопада 1998 року.

З боку ЄС у переговорах брали участь Європейська Рада, Рада ЄС, а також Європейська комісія. Польську сторону репрезентували прем’єр-міністр, міністр закордонних справ, секретар комісії Європейської Інтеграції, а також голова переговорів із євроінтеграції Речі Посполитої, який керував усіма учасниками переговорного процесу (спочатку ним був Ю. Кулаковський, пізніше Ю. Трощинський).

Переговори велися за 29 напрямками, із яких більшість не викликала істотних розбіжностей у поглядах серед сторін і не стала джерелом суперечок. Найбільш проблемними в процесі переговорів стали питання працевлаштування польських громадян у державах Європейського Союзу, приєднання польського аграрного сектора до спільної європейської аграрної політики (зокрема питання дотацій польським аграріям), охорони навколишнього середовища, допомоги державним підприємствам, дозволу на придбання польської землі іноземцями, приведення польських продуктів до норм якості ЄС, розмір фінансових внесків Польщі в бюджет ЄС [11].

Європейський Союз також готувався до приєднання нових членів. Саме з цією метою на саміті в Ніцці (7-12 грудня 2000 року) керівники 15 європейських держав затвердили реформу ЄС. Завдяки Ніццькому трактату, Польща здобула в майбутній Раді Міністрів ЄС 27 із 345 голосів (саме стільки, скільки Іспанія – країна приблизно з такою ж чисельністю населення), крім того, Польщі відводилось 54 місця в Європарламенті (із 732 місць). За кількістю отриманих місць Польща мала увійти в шістку найбільш широко представлених у європейських інституціях країн - членів ЄС.

На засіданні Європейської Ради в червні 2001 року, яке відбулося в місті Ґетеборг, було визначено, що країни-кандидати, які позитивно закінчать євроінтеграційні переговори до кінця 2002 року, зможуть приєднатися до співтовариства у 2004 році. Польща потрапила до числа таких країн завдяки тому, що встигла закінчити переговори з ЄС до зазначеного терміну, це сталося 13 грудня 2002 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені.

Варто відзначити деякі компромісні домовленості між сторонами: Польща відстояла право пільгового оподаткування сектора житлового будівництва, доплати польським аграріям становили 55 % у перший рік членства в ЄС, 60 % – у другий, 65 % – у третій від середнього рівня дотацій, які надавалися сільгоспвиробникам об’єднаної Європи, у 2004-2006 роках держбюджет Речі Посполитої мав отримати від ЄС 1,5 млрд євро [12].

9 квітня 2003 року Європарламент переважною більшістю голосів (за – 509 депутатів, проти – 25, утрималися – 31) затвердив пропозицію щодо входження Польщі до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.

Логічним наслідком удало проведених переговорів було урочисте підписання 16 квітня 2003 року Афінської декларації. Цей документ складався з 5500 сторінок, на яких було юридично зафіксовано результати переговорів між ЄС та 10 країнами Центрально-Східної та Південної Європи, зокрема Речі Посполитої. У присутності президента Олександра Кваснєвського від імені Польщі підписи склали: прем’єр Лешек Міллер, міністр закордонних справ Володимир Тимошевич, міністр із європейських справ Данута Хюбнер.

З червня 2003 року до березня 2004 року Декларація про приєднання Польщі (та 9 інших країн) до ЄС була ратифікована всіма країнами-членами ЄС. У самій Польщі в червні 2003 року відбувся референдум із питання приєднання країни до Європейського Союзу. У ньому взяло участь 58,85 % громадян країни, які мали право голосу; 77,85 % учасників голосування сказали «так» входженню до ЄС.

1 травня 2004 року Польща стає офіційно членом ЄС. Святкове прийняття 10 держав до ЄС відбулось у Дубліні, де Польщу репрезентував президент Олександр Кваснєвський і прем’єр Лешек Міллер. Уже в червні цього року поляки обрали до європейського парламенту 54 євродепутати, а це означало, що польський народ перегорнув ще одну сторінку своєї історії, а Польська держава увійшла до нового етапу розвитку – в умовах об’єднаної Європи. «Унія є своєрідним квитком до доброго майбутнього, – заявив у 2003 році Олександр Кваснєвський, – і Польща цей квиток отримала» [13].

Таким чином, Польща у 1989-2004 роках пройшла складний шлях інтеграції до ЄС. Процес євроінтеграції країни можна умовно поділіти на три етапи: 1) початковий етап (від підписання першого важливого договору з ЄС про торговельно-економічну співпрацю в 1989 році до початку офіційних переговорів у 1998 році); 2) етап проведення офіційних переговорів щодо членства в ЄС (1998-2002 роки); 3) етап ратифікації досягнутих домовленостей (2003-2004 роки).

Напрямки євроінтеграції Польщі були універсальними для країн Центрально-Східної Європи та базувалися на Копенгагенських критеріях 1993 року. Переговори з евроінтеграції проводились у 29 напрямках, які торкалися таких сфер: соціально-економічної, охорони навколишнього середовища та правової.

Література:

1. Heller Janusz Integracja Polski z Uni? Europejsk?. – Bydgoszcz: Oficyna Wydawnicza BRANTA, 2003.
2. Doliwa-Klepacki Zbigniew M. Integracja europejska (??cznie z uczestnictwem Polski w UE i Konstytucj? dla Europy). - Bia?ystok: Temida 2, 2005.
3. ?astawski Kazimierz Historia integracji europejskiej.- Toru?: Wydawnictwo Adam Marsza?ek, 2006.
4. Polska polityka integracyjna po przyst?pieniu do Unii Europejskiej // pod redakcj? J?zefa Fiszera. - Warszawa: Instytut Studi?w Politycznych PAN, 2006.
5. Bachmann K. Kt?r?dy do Europy. - Warszawa: KAW, 2002.
6. Kawecka-Wyrzykowska El?bieta Stosunki Polski ze Wsp?lnotami Europejskimi, od 1989 roku. – Warszawa: Oficyna Wydawnicza Szko?y G??wnej Handlowej, 1997.
7. Polska droga do Unii Europejskej. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу.: www.klubue.3lo.pl/
8. Heller Janusz Ibid. - S. 235
9. Popowicz Krzysztof Ibid. - S. 110.
10. ?astawski Kazimierz Ibid. - S. 56.
11. Bachmann K. Ibid. - S. 188.
12. Polska droga do Unii Europejskej. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу.: www.klubue.3lo.pl/
13. Heller Janusz Ibid. - S. 211

Сергій Бочаров, кандидат історичних наук, завідувач кафедри виховання та розвитку особистості Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Журнал „Схід”, число 4 (88), травень-червень 2008 р.