"Біла Книга з питань оборони Франції" – програмний документ сучасної геополітики

На початку третього тисячоліття концептуальні аспекти бачення сучасної цивілізації ґрунтуються на новітніх засадах міжнародних відносин – свобода вибору, пріоритетний характер загальнолюдської ідеї, деідеологізація, інтернаціоналізація діалогу та переговорів, необхідність співтворчості та співрозвитку як умови успішного вступу в мирний період

Сучасну геополітичну ситуацію можна класифікувати як синтез науки з політикою, як застосування наукових методів та підходів до військово-стратегічної діяльності. Сучасне військово-політичне мислення не зупиняється перед переглядом освячених часом поглядів, якщо ці погляди вступають у суперечності з життям і з реальністю. Воно залишає місце для характеру, досвіду та інтелектуального потенціалу політичних діячів, для інтуїції та прозрінь, без яких не існує політика.

В плані оцінки сучасного міжнародного порядку як категорії, що визначає основні, найбільш принципові характеристики існуючої міжнародної системи, присутні три відмінних підходи. За певного спрощення, різниця між ними визначається ставленням до ролі гегемонії США та можливостей подальших змін у міжнародній системі. Для сучасної американської урядової політики, більшою чи меншою мірою властиве визнання нового міжнародного порядку як незмінного, базового фактору, оскільки теперішня розстановка сил фізично унеможливлює його перегляд. Таким чином, основу нової міжнародної системи становить світове домінування США.

Проте, в багатьох деталях ця схема, витримана в дусі політичного реалізму та концепції балансу сил, являє собою свідоме спрощення – у тому числі, в площині складних і багатомірних євроатлантичних відносин.

В Західній та Центральній Європі більш поширені уявлення, що формування нового міжнародного порядку ще не завершилось, й може підлягати корекції в плані доопрацювання взаємодії основних міжнародних інструкцій стосовно європейських і євроатлантичних багатосторінних структур і відносин поза межами євроатлантичного центру.

За умов формування нового світового порядку, що став наслідком кардинальних змін у світі, відбувається одночасне поглиблення засад нової геополітичної стратегії Парижу в контексті розпаду біполярної системи та розширенні НАТО, в якому Франція, зважаючи на свій статус великої світової держави, почала відігравати одну з провідних ролей.

Франція зараз не має певно визначеного ворога, але відмова від війни, або конфліктів з використанням звичайної ядерної зброї буде залишатись у арсеналі прихильників «Доктрини Стримування», що будується на стримуванні загрозою використання ядерної зброї1.

В цей період Франція відігравала не досить активну роль у формуванні нового світового устрою, дещо упереджено поставившись до подій 1990-1991рр. в Європі та світі. Але з другої половини 1992 р. Франція посідає провідне місце у вирішенні даної проблематики. Цей процес значно поглибився з приходом до влади неоголліста Жака Ширака2.

У 1994 році була прийнята нова «Біла книга з питань оборони» і розроблена комплексна програма розвитку озброєнь яка визначає розвиток військової політики й економіки Франції аж до 2015 року.

Вихід нової «Білої книги» – неординарна подія у внутрішньополітичному житті країни. У цьому документі, на думку начальника генерального штабу Франції адмірала Ж. Ланксада, намічений курс, виділені орієнтири військової політики та визначені засоби її забезпечення3. Доцільно нагадати, що попередня «Біла книга» була опублікована понад 30 років тому і висвітлювала військову концепцію генерала де Голля. Проголошені в ній пріоритети в галузі національної оборони зберегли своє першорядне значення дотепер4.

Характерно, що нові документи, були розроблені за ініціативою колишнього прем’єр-міністра Е. Балладюра в період «співіснування» президента Ф. Міттерана і правої парламентської більшості й одержали схвалення як виконавчої влади, так і законодавчої5. Даний факт свідчить про те, що і після президентських виборів поза залежністю від того, хто займає місце в Єлисейскому палаці, пріоритети держави в цій сфері залишаються незмінними.

Геостратегічні зміни, що відбулись на початку XXІ ст. показали, що французька військова система виявилася більш гнучкою і полівалентною, а ніж схожі структури інших держав. Про це свідчить те, що в нових умовах вона має потребу в меншій і не настільки дорогій структурній модернізації.

Разом з народженням П’ятої республіки пішли в минуле часи, коли французькі військові теоретики у своїх побудовах «спізнювалися на одну війну». Зараз французька військова думка цілком гідна того, щоб стати об’єктом пильного вивчення, але мова, звичайно ж, не йде про копіювання.

Основною задачею, поставленою при створенні книги є виклад цілей військової політики Франції і представлення стратегії, що вона вибрала. Захист незалежності країни та її життєво важливих інтересів як і раніше виступає основою французької військової політики. У зв’язку з цим вибір, зроблений П’ятою республікою на початку 60-х років, суть якого полягала в тому, що військова доктрина країни базується на ядерному стримуванні, кредитоспроможному та пристосованому до погроз сучасного світу, підтверджений і в даному документі. Так, Франції необхідно прикласти всі зусилля для того, щоб відігравати винятково важливу роль в обороні Старого Світу. Сьогодні французькі керівники вважають, що з усіма можливими погрозами європейці можуть справитися самостійно. Зараз, коли ніщо безпосередньо не загрожує кордонам Франції, традиційні збройні сили повинні бути готові діяти в будь-який час удалині від національної території6.

«Біла книга» визначає курс військової політики країни до 2010 р. та покликана заповнити вакуум, що існував в системі керування військами і розвідки. В авторський колектив «Білої книги» під головуванням віце-президента Державної ради М. Лонга увійшли представники десяти міністерств і відомств, а також персонально були запрошені знані фахівці Т. де Монбріаль, Р. Леви, Ж. Прада, Г. Робін, М.-Ж. Вуаіо та М. Алліо7.

«Біла книга» розділена авторами на чотири частини:

«Стратегічне становище», «Стратегія і можливості», «Ресурси», «Оборона і суспільство»8.

У першій частині дається перелік факторів, що загрожують безпеці Франції і стабільності міжнародної ситуації. Тут автори вказують на новизну ситуації для Франції, яка полягає насамперед у тім, що пряма загроза життєвим інтересам країни в сьогодення зникла та її виникнення в майбутньому нереально. Але в той же час з’явився ряд нових факторів, що представляють загрозу для безпеки країни.

Теза про систему протистояння по осях схід – захід і південь – північ перестає бути актуальною в даний час, і лінія розподілу проходить через кожен континент за економічним принципом, виглядає трохи спрощеною, тим більше що самі ж автори в інших розділах книги неодноразово посилаються на релігійні, етнічні, культурні й інші фактори, що впливають на стабільність у різних регіонах.

Далі досить докладно розглядається характер відносин між наймогутнішими державами, їхнє місце і роль у системі світової безпеки. Примітно, що тут Україна разом з Росією фігурує в якості одного з можливих факторів нестабільності в Європі. При перерахуванні факторів нестабільності і погроз, до яких відносяться також поширення ядерної, хімічної, бактеріологічної і балістичної зброї, тероризм і наркотики, автори виходять за межі офіційних документів, опублікованих у Франції. Причому останні два фактори в даний час становлять особливу небезпеку для європейців, тому що внутрішні кордони континенту стають усе більше прозорими, що обмежує необхідний контроль.

Слід зазначити, що нова «Біла книга» не відрізняється тією чіткістю і стрункістю структури як перша. Не можна сказати, щоб інтереси країни сильно змінилися за цей час і більшість пріоритетів оборонної політики Франції, намічені М. Дебре відповідно до концепцій де Голля, збереглися. Однак по деяких аспектах автори змінили форму і виклали мету військової політики країни в більш загальному вигляді.

По-перше, це «рішучий захист життєво важливих інтересів країни від усіх видів погроз»9.

По-друге, захист стратегічних інтересів країни, до яких автори відносять підтримку миру в Європі, Середземномор’ї, у ряді регіонів, економічно і політично пов’язаних із Францією, а також захист морських комунікацій.

І, по-третє, участь у діяльності Ради Безпеки ООН та інших міжнародних організацій.

Дуже цікаво, як авторами документа визначені пріоритети в співробітництві з іншими країнами й організаціями по забезпеченню національної безпеки.

Перше місце приділене двосторонній кооперації. Нескладно здогадатися, що мова йде про франко-німецьке співробітництво у військовій сфері, що поступово стає тим фундаментом, на якому буде побудовано реальну систему західноєвропейської безпеки.

Другою ланкою в цій ієрархічній градації для французів є Західноєвропейський союз (ЗЄС). І тільки третє місце відведене НАТО. Неодноразово підкреслюється, що пошук представницької і надійної європейської організації з питань безпеки дуже важливий для континенту. Не бажаючи насторожувати ні європейських союзників, а ні американців, автори як би між справою визнають, що в даний час НАТО залишається основною військовою організацією у світі, але при цьому неодноразово обмовляються, що американська участь у ній повинна прийняти більш гнучкі та рівноправні форми і ця організація в майбутньому не повинна мати монополію на операції по підтримці миру в Європі та, тим більше, за межами атлантичного регіону, ще раз підкреслили, що перед ядерними силами країни стоїть єдина мета – стримування агресії, спрямованої проти національної території.

Пильна увага приділена розвитку засобів керування військами, розвідці та засобам зв’язку. Передбачається, що для вирішення цих задач буде задіяна значно більша кількість різних типів супутників.

У третьому розділі, присвяченому проблемі людських ресурсів, також розглядаються питання, що стосуються принципів формування армії. Ця проблема актуальна для багатьох країн, але якщо в Україні дебати з питання про професійну армію почалися нещодавно, то у Франції дана дискусія не стихає з часів Великої революції. Причому з моменту виникнення П’ятої республіки суперечки про те, який принцип формування армії на основі загальної військової повинності чи добровільного набору найбільшою мірою відповідає державним інтересам, то стихали, а то спалахували з новою силою.

У «Білій книзі» зроблений вибір, що визначить на найближчі 15 років принципи формування французької армії за змішаним принципом. Армія, яка формується винятково на основі призову, не відповідає сучасним і майбутнім вимогам оборони Франції.

Якщо такий принцип прийнятний у випадку захисту власної території, коли існує загроза життєвим інтересам країни, то подібна армія не може зіграти необхідну роль у випадку участі в конфліктах за межами країни. З іншого боку служба в армії відіграє дуже важливу роль у створенні й усвідомленні єдності нації та захисту держави.

Кожна держава по-своєму підходить до питання про співвідношення кадрового, професійного і закличного контингенту в різних видах збройних сил, ґрунтуючись при цьому на аналізі економічного та політичного становища країни і ще цілому ряді факторів. У нас зараз часто висловлюється думка про пріоритет професійного принципу при формуванні армії. Однак, щоб прийняти остаточне рішення, потрібний всебічний і глибокий аналіз досвіду інших країн. Пояснення факту, що в даний час «чисті» професійні армії існують лише в таких великих державах, як США і Велика Британія, виходить далеко за рамки тези про те, що лише багаті й економічно розвинені країни можуть собі дозволити мати професійні армії.

Німеччина аж ніяк не поступається Великій Британії за економічними показниками, проте дотримується змішаного принципу формування армії. Але при цьому необхідно враховувати, що тенденція до постійного підвищення відсотка професіоналів у збройних силах Франції та Німеччини збережеться і надалі.

У «Білій книзі» досить докладно розроблені принципи ядерного стримування, мінімальної достатності та низка інших положень, необхідних для створення військової доктрини країни, що володіє ядерною зброєю. Її відрізняє чітка постановка цілей і характеристика засобів, необхідних для їхнього досягнення. Автори не розробили нову військову доктрину Франції, а пристосували стару до нових історичних умов.

Найважливішими задачами ядерної політики Франції як і раніше залишаються захист життєво важливих інтересів країни від будь-якого агресора, у тому числі який володіє більш могутнім військовим та економічним потенціалом в будь-яких умовах збереження за країною незалежності в прийнятті рішень і свободи політичного вибору, що обґрунтовувало необхідність великих асигнувань на оборону в умовах, коли, як це визнається в самій «Білій книзі», відтепер ніхто не загрожує кордонам Франції10.

У зв’язку з цим вони представили шість сценаріїв можливих криз, що можуть торкнутися національних інтересів. Перший наголошує, що під час кризових ситуацій Франція збирається діяти самостійно. Зрозуміло, що для забезпечення таких операцій необхідні сили швидкого реагування. Доцільно також відзначити, що відповідно «Білої книги» у подібних операціях за межами Франції передбачається участь тільки професійних військових.

У сценарії №2 мова йде про регіональні конфлікти, які стосуються безпосередньо національних інтересів Франції. Це відбудеться в тому випадку, якщо в конфлікт буде втягнена одна з держав, що володіють ядерною зброєю.

Третій сценарій розглядається можливість загрози для заморських територій і департаментів. Вона здатна приймати різноманітні форми, однак пряма агресія малоймовірна. Це можуть бути дії сусідніх держав, спрямовані на дестабілізацію становища.

У сценарії №4 йдеться про двосторонні відносини Франції з африканськими державами, з якими у неї укладені союзницькі договори. В цьому регіоні можливі конфлікти між сусідніми державами. З метою їхньої локалізації і припинення Франція залишає за собою право діяти наодинці. Угоди між Францією і цими країнами надають їй політичні права для військового втручання у випадку обмеження її національних інтересів у цьому регіоні, що як і раніше з погляду силового втручання залишається «французьким регіоном».

У п’ятому – розглядається участь Франції в заходах з підтримки миру, захисту міжнародного права, прав людини, контролю за дотриманням сухопутних, морських і повітряних кордонів, безпеки комунікацій, але винятково в рамках таких міжнародних організацій, як ООН, ОБСЄ, НАТО або Західноєвропейський союз.

Йдеться про можливі конфлікти між країнами, що займають лідируючі позиції у своїх регіонах. Це може відбутися як у Європі, чи Середземномор’ї на Близькому Сході, так і в інших районах, що розташовані від Франції на 5-7 тис. км. Ці конфлікти небезпечні насамперед своєю ескалацією, тому що багато регіональних держав мають у своєму розпорядженні хімічну зброю, володіють сотнями бойових літаків і танків. На думку фахівців, Франція також може брати участь тільки в коаліції з іншими державами і, у першу чергу, союзниками по НАТО і ЗЄС. Метою втручання повинно бути припинення агресії, відновлення суверенітету країни, що зазнали нападу, локалізація конфлікту, а також забезпечення волі та безпеки комунікацій.

І, нарешті, у шостому сценарії розглядаються варіанти поновлення глобальної загрози для Франції і Центральної Європи, яка вважається гіпотетичною, але такою, що може прийти тільки зі Сходу.

Спочатку разом з Радянським Союзом як можливе джерело небезпеки розглядалася навіть Німеччина, але джерело потенційної небезпеки продовжувало віддалятися, і в даний час воно знаходиться не стільки на території колишнього СРСР, скільки в ісламському світі11. Автори підкреслюють, що подібний розвиток подій малоймовірний, однак потенційно він являє смертельну загрозу для країни і виправдовує збереження та подальший розвиток ядерних сил. Зрозуміло, що поділ можливих криз на сценарії досить умовний і можуть мати місце різні проміжні варіанти. Такий, досить докладний опис ситуацій, в яких можуть взяти участь французькі збройні сили, необхідний не тільки для того, щоб визначити, скільки і які засоби повинні розташовувати французька армія, але і для інформування широких верств населення.

Четверта частина «Білої книги» присвячена саме цій проблемі. Турбота про те, щоб нація була досить докладно інформована про концепцію національної безпеки і військової доктрини країни, є однією з найважливіших задач. Треба сказати, що вони розвивались в цьому напрямку та їм, як і раніше, вдається зберігати позитивний імідж армії в очах своїх громадян. Таким чином, тенденція до європейського інтегрування може докорінно змінити зміст міжнародних відносин в Європі, здійснювати значний вплив на трансформацію трансатлантичних відносин, тобто може реалізуватися на якісно іншому, більш глобальному рівні12.

Однак, якщо вектор інтегративної дії, спрямований на реалізацію французької ідеї сильної і єдиної Європи, здатної протистояти впливу США в системі регіональних взаємозв'язків і конкурувати з американськими зазіханнями на роль єдиного світового лідера на гідному рівні, то вектор захисту власних національних пріоритетів – фактор, якому завжди приділялась значна увага у Франції, має, деякою мірою, контрбалансуюче значення, проявом чого є розконсерватизація активного співробітництва США, переорієнтовуючи французьку зовнішню політику в галузі оборони.

Кардинальна зміна позиції французького керівництва, пов’язана, насамперед, з відродженням сильної Німеччини як єдиної впливової держави і, як наслідок, поверненням до арсеналу французьких стратегів концепції створення противаги зростаючій німецькій могутності. Головною ж стратегічною метою керівництва Франції є надання європейському континентові розширеної автономії у сфері безпеки та оборони через об'єднання європейських партнерів та визнання права американської участі у вирішенні європейських проблем, але як консультативної сили, що не є превалюючою над рішеннями європейського блоку.

Література:

1Ailleret Ch. D?fense dirig?e o? d?fense «tout azimuts»//Revue de d?fense nationale. – 1967, dec. – P. 1923 – 1932.
2Chirac J. Oui a l’Europe. – P.: Collin, 1984. – p. 54.
3Christopher W. A New Atlantic Community For the 21 Century //US Department of State Dispatch. – 1996. – September 9. – Vol. 7. – № 37. – P. 141.
4Entretien avec le jeneral d’armee Jean – Pierre Kelch chef d’etat – major des armees // Armees d’aujord’hui. – 2000. – avril. – № 249. – p. 23.
5Entretien du minister des Affaires etrangeres, M. Hubert Vedrine, avec le qiotudien allemand «Die Woshe» // Politique ?trang?re. – № 5. – 1999. – p. 217.
6Jessel J. Le XXI siecle: avec ou sans la France? – Paris, 1997. – p. 113.
7Long M. /sur la dir.de/. Livre blanc sur la d?fenes. – P.: La documentation fran?aise. – 1994. – p. 37.
8Livre Blanc sur la d?fense. – Paris, – 1994. – 264 p.
9Faupin A. L’OTAN, un moyen au service de l’Europe politique // La revue internationale et strategique. – 1998. – Hiver. – № 32. – p. 57.
10Foucher M. Une certaine id?e de 1`Europe 97-98. – P.: Plon. – 1998. – p. 32.
11Freedman L. The Revolution in Strategic Affairs //Adelphi Paper 318.-Oxford: Oxford university Press for the ISS. 1998.- p. 183.
12Merchet S.-D. La douloureux rapprochement de la France et de 1’OTAN dans L’Etat de la France 1997-98. – P.: Plon, 1998. – р. 426.