Розмови & дієвість

Если человек вдруг станет говорить все, что он думает, ему не поверят.
И будут правы. Что это за человек, который говорит все, что думает.
Андре Моруа.

Всякий, кто способен вырастить два колоска пшеницы на том месте,
где раньше рос только один, заслуживает высшей похвалы человечества,
для своей страны он делает больше, чем все политики вместе взятые.
Джонатан Свіфт.

Для чого нам зміни?

Будемо виходити з того, що політикою заробляє не лише той, хто займає місце у владній вертикалі, а й людина, котра визначає ту чи іншу технологічну політику. За технологіями стоять зміст та ефективність праці мільйонів, а то й мільярдів. У нашому випадку зосередимо увагу на розумовій дієвості керманичів освітнього життя сучасної України.

Якщо футбол є грою мільйонів … доларів,
то освіта - це «гра» … мільярдів.
Влад Другов.

У нас не має жодного освітянського політика, котрий би не говорив про поступальний розвиток освіти.

• Чим засвідчується наявність реального розвитку?
• Конкретними змінами, коли старі технології уступають місце більш продуктивним та новоякісним. Наприклад, мережі мобільного телефонного зв?язку змінюють старі мережі провідного обмеженого у своїй здатності стаціонарного зв?язку. Або недорогі авто, але з інжектором, кондиціонером, подушками безпеки, антиблокувальною колісною системою (ABS) масово витісняють традиційні авто з обмеженими техніко-експлуатаційними можливостями.
• А що ж по-справжньому на краще змінилося у нашій шкільній освіті як фундаменту освіти взагалі?
• Окрім назв практично нічого. Ми ж розуміємо, що не нова назва робить діяльність школи інноваційною. Більше того: ні новий директор, ні нові вчителі не оновлюють зміст школи за роботи по старому «лекалу». Мова йде в першу чергу про технологічні складові шкільної діяльності. Виділимо з них проблему осучаснення суспільної мотивації учнів та вчителів до навчання. Освітнім керівникам поки що, якби не до цього. Он лиш рік як спромоглися започаткувати дійсно мотивуючий порядок вступу до ВНЗ (і то частково), а з владних щаблів вже пішли розмови про повернення до старого. Невже доля українського вчителя в тім, щоб й надалі «товкти воду у ступі» - продовжувати безкінечні методичні пошуки всередині процесу замість формувати містки від освіти до її суспільної дієвості?

Освітні експерти уникають прямо заявити громаді: «Спроби вирішити проблему ЯК вчити тих, хто ВЧИТИСЯ не хоче внутрішньо системними засобами є безперспективними, бо закрита система здатна лише на саморуйнацію».

По-справжньому освітня проблема починає вирішуватись лише з моменту появи довгострокових чинників дієвого впливу освіти у суспільно-економічному просторі. За відсутності такого впливу в Україні вітчизняна розумово розвинена молодь торує шляхи за кордон. Он, кількість нових науковців Америки, Європи та Ізраїлю зросла більш, ніж на десяток лише із числа випускників нашого ліцею.

Для чого нам розум?

Здатність людини захистити дисертацію за вузькою науковою темою ще зовсім не означає адекватну її здатність до ефективного впливу на діяльність освітянської системи чи окремий її сегмент. Он, наша теперішня управлінська еліта має дипломи «кращої у світі радянської системи освіти», а її «творіння» по основним об?єктивним показникам пасе задніх при тому, що Україна за ресурсним потенціалом входить у першу двадцятку світу. Ми продовжуємо дотримуватись орієнтації на примітивні ознаки рівня розумової дієвості людини – цікавимося лише її знаннями як такими. Настав час піти далі: щораз оцінювати ЯК людина вміє ЗАСТОСОВУВАТИ знання. У тому числі й у питаннях технології організації освітньої діяльності як окремої іпостасі. Процес передачі/отримання знань не може завершувати всю технологічну місію освіти. Пам'ятаймо, що освіта більш глобальна та грошовита річ, ніж футбол. А футбольного тренера, котрий не дає результату довго не тримають. Так само й застарілу тактико-стратегічну модель футбольної гри не зберігають як «святу ікону» традиційних ігрових цінностей.

Тому розумово дієвий освітянський організатор відтепер має відзначатись як мінімум здатністю формувати новітні механізми до зростання суспільної потреби в освіті. З чого розпочинати?
- Досить почати зі зміни статусної ролі різних рівней освіченості молодих людей. Все інше прикладеться, бо з'явиться дійова мотивація. Для цього потрібна мінімальна суспільно-політична сміливість до офіційно-юридичного оформлення відомої усім правди життя – не кожен здатен на вищій рівень освіти і лише одного бажання, навіть підкріпленого грішми НЕ ДОСТАТНЬО!

Для чого нам діяльність?

Світ вважає за доцільне дійовим чином враховувати різну здатність людей до навчання, бо орієнтується на розумово-дієві контексти. Прикладом може слугувати доклад міжнародної комісії ЮНЕСКО про освіту XXI століття. Давайте поглянемо спочатку як Комісія подає загальну місію освіти: «образование является необходимым условием в деле развития личности на протяжении всей ее жизни, а также развития всего общества. Образование более чем какое-либо другое средство служит гармоничному и подлинному развитию человека, цель которого заключается в том, чтобы покончить с нищетой, отторжением, непониманием, угнетением и войнами…»
А ось їхнє бачення технологічних основ для реалізації місії:
Четыре столпа образования
• Научиться познавать
• Научиться делать (от понятия квалификации к понятию компетентности, «дематериализация» труда и развитие сферы услуг в секторе наемного труда, работа в неформальном секторе экономики)
• Научиться жить вместе, научиться жить с другими (открытие другого, стремиться к достижению общих целей)
• Учиться жить.
Виходячи з цього ефективні освітянські організатори спрямовують практичну діяльність у русло особистісно-орієнтованої педагогіки. Сучасні підходи до формування адекватної часу освіти вимагають узгоджених з цими положеннями: змісту освіти, форм педагогічної діяльності, видів навчальних закладів з відповідним учнівським та педагогічним складом та матеріально-фінансових ресурсів. Прикро, але в Україні системно акцентують на ці контексти, на таку призму підходів до вирішення наших проблем, хіба що Володимир Нікітін та Віктор Громовий. Натомість процвітає дрібна суєтність навколо безсистемної череди різноманітних епізодичних заходів, що тепер стали голосно (читай пафосно) називати проектами.

Чи здатні МИ визнати, що технологічний консерватизм є характерним лише для слабко освічених чи як не розумово відсталих суб'єктів? В історичному плані абсолютно безперспективним є прикривати такий сором розумово-показною демонстративністю: а МИ все таки розумні. Тільки-но, погляньте які лишень МИ ведемо розумні розмови про розумне. А як ТЕ красиво МИ робимо…

Ось, приклад зі статті з гарною назвою «Загальноосвітні навчальні заклади сьогодні і завтра» у центральній освітянській газеті. До речі, корисно на нього подивитись тримаючи у полі уваги життєві здобутки інших народів. Прикладом може слугувати Фінляндія, що стабільно посідає високі місця у різних міжнародних вимірюваннях рівня освітньої підготовки школярів і протягом останніх тридцяти років системно практикує виключно особистісно-орієнтовану шкільну технологію навчання. Практикує не гаслами, а усім змістом роботи: вже давно жоден вчитель країни ніколи нічого не опрацьовує з класом фронтально. Єдина для класу певна програмна тема опрацьовується фінськими учнями під керівництвом вчителя завдяки самим різним індивідуальним формам, що співіснують під час уроку (детальніше про це можна прочитати в іншому матеріалі автора на http://www.trizway.com/art/form/185.html).

А тепер самі витяги зі статті:

Сьогодні Україна має необхідний науковий потенціал і достатню кількість творчих працівників, здатних на основі сміливих концепцій провести наукові експерименти, які змогли б вплинути як на значно вищий рівень діяльності загальноосвітніх навчальних закладів, так і взагалі на педагогічну практику. Необхідно наголосити, що такими творчими працівниками багата освітня нива України. Їх чимало і серед науковців, і серед творчих педагогів-новаторів. Із цих людей якраз і треба створювати сьогодні численні «мозкові педагогічні центри» перебудови і вдосконалення діяльності і розвитку загальноосвітніх навчальних закладів.

У зміст роботи сучасної загальноосвітньої школи надзвичайно повільно впроваджуються важливі інноваційні технології в навчанні, нововведення, які дають імпульс розвитку педагогічної освіти, науки та виховання. Ще недостатньо впроваджуються інноваційні моделі професійного розвитку педагогів, інноваційна діяльність управлінь і відділів освіти як умови ефективного впровадження профільної освіти, науково-методичний супровід психолого-організаційної технології формування готовності педагогів до інноваційної діяльності. Ще недостатньо уваги приділяється розгляду результатів зовнішнього незалежного тестування, їх надійності та механізмів впливу громадськості на ці процеси. Концепція людиноцентризму, яку розробив академік Василь Кремень, теоретико-методологічне осмислення людино центризму в соціально-гуманітарних науках, його гуманістичні витоки, парадигма та принципи роботи ще не стали справою кожного вченого і педагога

Вся стаття складається приблизно із п'ятнадцяти подібних фрагментів. Запитаймо себе: «Розумно написано?»
- Так, дуже розумно!
- А на які розумні дієві зміни написане спроможне?
Ось, бо воно: слів багато, а конкретно-змістовних імпульсів НЕ МАЄ!!!

Які орієнтири вибираємо?

Прикро, але наші освітянські керманичі сих пір засиляють вчительський менталітет матрицями типу «треба створювати», «зробити справою кожного», «виховання торкається майже всіх сторін діяльності» тощо. Тому-то багато наших педагогів сучасну особистісно-орієнтовану педагогічну технологію уявляють як персоніфікацію вчительських маніпуляцій з кожним учнем окремо, а не педагогічний супровід індивідуально-варіативних навчальних форм діяльності самих школярів. Про компетентісний підхід до освіти лише повсюдно говоримо, з його стержнем (ЗНО) боримося, а про більш сучасну стратегію МЕТАШКОЛИ інколи чуємо лише від Віктора Громового.

Гірше того, - державна еліта зовсім не опікується конструюванням новітньої МЕРЕЖІ по-справжньому РІЗНИХ навчальних закладів для школярів. Все продовжує обертатись навколо моделі пострадянської «усередненої» школи. У страху великі очі: «все розвалиться», «освіта є консервативною галуззю», «головне – не зашкодити» і т.п. Звісно, якщо не знаєш ЩО будувати та ще й не уявляєш ЯК, то не берись, бо перелічені страхи стануть реальністю. Тільки ж громаді, щоб зажити по-сучасному змін не уникнути: не на страхи ж їй орієнтуватись.

Задля подолання різного виду профанації освіти як діяльності людини по розвитку власної особистості можна вже зараз здійснити певні прості, доступні та ефективні кроки. Мова в першу чергу про підняття рівня мотивації кожного школяра, що легко отримати без жодної додаткової копійки. Лише завдяки ментально-розумовим зусиллям. Як саме?
- Досить зініціювати всеукраїнську громадську компанію проти учнівського/студентського списування. Відкрити суспільству очі на справжній стан речей: там де списування приймається як неписана норма справжня освіта ледь жевріє.

Прикро, але освітянські керівники не вважають за доцільне «опускатись» на такий «примітивний» рівень, щоб «витрачати себе» на телебаченні чи у пресі на промови проти списування. Науковці тим більше не вбачають у цій рисі нашого шкільного/студентського життя своєї теми. А даремно: конструктивно-технологічні пропозиції з подоланню цієї проблеми та цільові публічні виступи моральних авторитетів суспільства могли б започаткувати перепрограмування менталітету нашої молоді до стійкого стану людської гідності, не сумісного з низістю фальшувань. Не дурні французи, що прізвища тих, кого спіймали зі шпаргалкою вводять до національної бази данних і жоден ВНЗ протягом п'яти років не допустить жодного з них до вступного конкурсу: чиїм би сином чи дочкою ти, маленький (поки що) шахрай не був.

Або приклад тієї ж Фінляндії: працівник силових структур, що взяв хабар попадає у національну базу данних і потім може сподіватись лише на низько кваліфіковану посаду. Користуються цією базою данних як державні заклади, так і приватні структури роботодавців.

Яка мораль?

Терапія – це дорого. Лопать пузирі на упаковці – дешево. Вам вибирати.
Anthony Trollope –
British novelist.

Спочатку анекдот. Якось одна «праведна» жіночка демонстративно обурювалась в автобусі щодо пасажира, котрий був п'яний. Останній весь час мовчав, але коли виходив на своїй зупинці тихенько їй сказав: «До завтра я просплюся і буду чистий як дзеркало, а у вас ноги криві і такими залишаться назавжди». До чого це?

- До того, що педагогічний колектив, який стане здатен постійно долати нахили своїх учнів до списування знов і знов буде отримувати глибоке задоволення та вдячність від громади. Така душевна стійкість ввійде у традицію громади, що реально наповнюватиме сподівання педагогів та мудрих батьків на морально гідне суспільство у повному розумінні слова. Це лише спершу будуть «гіркі» сльози та «заламування рук». Пройде семестр - два і всі спокійно приймуть нові порядки, а потім лише зі сміхом згадуватимуть: якими ж МИ раніше були моральними слабаками.

Ну, а поки що Україна продовжує плодити псевдоуніверситети у кількості чи не більшій, ніж загалом у всій Європі. Під гомін вельми розумних розмов у конференцзалах, де звучать назви тем захмарно недоступних для педагогів розвинених країн. От, тільки навіть елементарно простого ми ніяк не спроможемося організувати – по-справжньому порядного навчання. Так, щоб для початку - без списування. Багатьом проблема учнівського списування видається як такою, що не вартує «вияденого яйця». Та це тільки на перший та недалекоглядний погляд. Вдумливий читач сам віднайде смислову взаємозалежність, що існує ось між цими «вікнами» до гіркої правди нашого життя.

У 2008 році ВВП в Україні на душу населення становив 3,9 тис. дол., а в 2009-му — 2,5 тис. Для порівняння: відповідний показник у Білорусі становить 5,1 тис. дол., Казахстані — 6,9 тис., Росії — 8,9 тис. дол., в Польщі — 11,1 тис. дол., майже у 4,5 разу вища, ніж у нас. Україна свого часу значно перевершувала за економічними параметрами Румунію й Болгарію. Нині у цих країнах показники ВВП на душу населення вдвічі-втричі вищі, ніж у нас. http://www.dt.ua/2000/2020/68567/

Для активнішої інтеграції України до ЄС необхідною є не активізація переговорних процесів, а проведення кардинальних реформ, спрямованих на досягнення конкретних цілей, заявив посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Ганс-Юрґен Гаймзьот у статті для «Дзеркала тижня». http://www.dt.ua/1000/1550/68632/

На що варто сподіватись у майбутньому, якщо молода та здорова фізично людина привчається роками не до інтелектуальних зусиль, а до пасивного переписування зразків чужої думки? Як впливають на світобачення школяра неписані лицемірні правила, за яких практика списування домашніх завдань чи під час контрольних є суспільно-прийнятною? Звідки виростає наш стан готовності до того, що нас можуть ошукати в магазині, ательє чи під час виборів?

Кажуть, що у період подолання розрухи та економічної депресії у Сполучених Штатах Америки соціально активні до ведення бізнесу кримінальні елементи пройшли шлях внутрішнього очищення і стали цивілізованою позитивною базою суспільства процвітання. Чи дійсно цей шляхбуло пройдено до кінця, якщо центральна федеральна банківська система десятиліттями штампує паперові гроші без жодної відповідності до реального рівня їх забезпечення?

Тому-то щодо моралі нашого з читачем спілкування визріває наступне: «Хто б ЩО не говорив, а буде лише ТЕ, що повинно було бути. Як наслідок нашої дієвості, що тримається на досягнутій освітній здатності справитись з майбутнім, котре щораз стає реальністю».

Якщо читачеві майбутнє вбачається як «все нове, що є давно забутим старим», то може й так, але тільки не в освіті. Он, «не пройшло й двадцяти років» як наші керманичі все ж таки заговорили, наприклад, про нову освітню МЕРЕЖУ:

Це при тому, що з одного боку проблема переформатування пострадянської уніфікованої мережі класів у сучасну мережу різнотипних закладів видається непідйомною (Розвиток мережі шкіл як наукова проблема – недостатньо досліджена, оскільки практика формування і пошук форм модифікації безпосередньо залежить від фінансування освітньої галузі. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NarOsv/2009-3/9oommso.htm), а з іншого актуальною та посильною на рівні практики на місцях (див. «Мережа класів і мережа шкіл: яка різниця?» Володимир Бєлий http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=35520).

А там, дивись, вже стане на часі практичне опрацювання (не плутати з імітацією) таких рис сучасності в освіті як ефективний освітній менеджмент (БІЛА КНИГА: «Сили змін та вектори руху до нової освіти України» - Вектор перший: від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту.Віктор Громовий http://terpug.at.ua/news/2009-09-27-846) та новий зміст освіти на рівні повноцінного курикулуму (БІЛА КНИГА: «Сили змін та вектори руху до нової освіти України» - Вектор восьмий: від стандартів змісту освіти вчорашнього дня до нового Національного курикулуму. Сергій Клепко http://terpug.at.ua/news/2009-09-27-846).

Ми постійно собі нагадуємо: «Спочатку було СЛОВО», щоб обов'язково досягти його логічного продовження – розумно зробленого ДІЛА. Освітянське ДІЛО тим і ціне для суспільства, що здатне щораз навертати громаду до нового історичного початку, що завжди засвічується у СЛОВІ.