"Рімейк": школа – освіченість – штрафи ДАІ: який взаємозв'язок?

Наша проблема у тім, що ми до цих пір намагаємося організовувати своє суспільне життя методами пострадянського "ідеологічного менеджменту". А прийшли часи переорієнтувати управління суспільством на прагматично-проектну основу

Нещодавно побачив наведені нижче наукові дослідження щодо рівня безпеки під час руху, що супроводжується розмовами по мобільному телефону:

"Вождение" с разговором по телефону "отбивает" способность запоминать.

"Психологи Университета штата Юта Джейсон Ватсон и Девид Страйер провели исследование, которое показало, что только 2,5% людей могут безопасно вести машину, при этом разговаривая по телефону.

В исследовании принимали участие 200 человек: 90 мужчин, 110 женщин, в возрасте от 18 до 43 лет. Они садились за руль симулятора автомобиля, и пытались совмещать "вождение" с разговором по телефону. В это время эффективность подопытных определялась по скорости реакции при аварийном торможении, соблюдении дистанции, а также по решению разнообразных заданий, сообщает ИМК.

В результате, решая дополнительные задания, 20% обследуемых опаздывало с торможением при появлении препятствия, 30% не могли контролировать расстояние между собственным автомобилем и объектом, который двигается впереди, у 11% снизилась способность к запоминанию и 3% испытали трудности в выполнении заданий".(http://www.mignews.com.ua/ru/articles/18783.html)

Тому вирішив зробити ось цей "рімейк" того матеріалу, що вже розміщувався заради віртуально-експериментального "парі": "Даю слово не брати до рук мобільний під час кермування авто, якщо наша законотворча еліта таки зрозуміє, що український закон про використання мобільного телефону водіями у форматі "вільні руки" є профанацією, а не актом, гідним державного розуму".

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя
Т.Г. Шевченко

Ініціація до думки

Оскільки нам випало жити у перехідний період, то ми вимушені не стільки розвиватись, як шукати варіанти суспільно-інноваційної реорганізації, гідної XXI століття. Не зовсім добре у нас те виходить, хоча й приймаємо "прості та надійні" рішення. Чому так?

Тому що, за словами Сергія Грабовського, не користуємося справжнім давно відомим рецептом – "вільним розумом та думкою розкутою" (http://pravda.com.ua/news/2008/11/12/84375.htm). А чому так є, сенс поглянути на епіграф. Звідси може й дійдемо до чесно усвідомленого співставлення залежності якості нашого життя (не тільки грішми визначається) від школи та тим дійсним положенням, яке ми їй відводимо: 20% українських шкіл не мають проточного водопостачання, 31% – гарячої води, 40% – внутрішнього туалету, 3 тисячі шкіл працюють на пічному опаленні і т.і. Зрозуміло, що міркування загальними категоріями для багатьох слухачів (читачі до таких не відносяться, бо вже хоча б щось та читають) – це як застосувати диференційне обчислення серед учнів початкової школи. Тому на таку загальну проблему поглянемо через призму одного з останніх суспільно-організуючих рішень від наших "державних мужів".

Мова про сутність нововведеного закону про адміністративні штрафи ДАІ, як один із наслідків нашого нерозумного ставлення до навчання (прогули занять; шпаргалки та списування; куплені оцінки, дипломи, "наукові" ступені; "навчання" невластивому собі ремеслу тощо). Розглянемо саме цей (штрафний) бік оновлення наших життєвих порядків, бо осучаснення нашого життя без загальної "автомобілізації всієї країни" вже не є можливим. Вникнемо у дух нового закону лише по наступним його аспектам: розмови по мобільному зв'язку та наявність діапазонів "від і до" у розмірах штрафів.

Мобільні розмови

Такі розмови під час руху можуть бути небезпечними не стільки від того, що рука зайнята, як з причини "зайнятості" голови. Освічені люди уважно стежать за різними дослідженнями щодо небезпек з боку інноваційного мобільного телефонного зв'язку. Серед них – добре відомий у колі автомобілістів наступний дослід: водія, що проїхав певний відрізок шосе, просили вказати, що він бачив під час руху. Він називав багато деталей, навіть незначних, і обов'язково вказував величезний рекламний плакат, що нависав над дорогою. Другого разу тому ж водієві дзвонили по мобільному телефону саме на відрізку дороги з цим величезним плакатом – назвати плакат опісля руху він вже не міг. 

Чому він не бачив такого великого об'єкта?

Тому, що "бачення" визначається не лише очима, а, в значно більшій мірі, – змістом нашої уваги!!! Це є елементарною істиною зі стандартного університетського курсу психології, що відома усім, хто "вчився як треба". Втім, одна справа – вчити, а дещо складніша – застосовувати.

Якось на початку своєї водійської практики звернув увагу, що, при достатньо тренованій уважності, інколи "ловлю гав" щодо присутності на дорозі працівників ДАІ. Причому у явно видимих обставинах. Почав аналізувати: "Як можна опинятись таким "сліпим"? Відповідь прийшла досить швидко: "Це завжди було під час ініційованого дружиною обговорення моїх "вчорашніх гріхів". З тих пір на таке я вже не "ведуся", бо подбати як про сімейний гаманець, так і про психологічний комфорт є важливішим.

Зараз водії для здійснення мобільного зв'язку під час руху почали активно користуватись додатковою системою, що зветься "вільні руки". Працівники ДАІ з телеекранів заявляють, що за таких обставин проблеми немає. А якби вони, їхні керівники та депутати Верховної Ради "вчились як треба", то чи вважали б так? Втім, щоб мати здатність враховувати всю повноту проблеми, недостатньо лише одного, навіть, глибоко наукового знання. На додачу до цього потрібен ще й характер, щоб не "купитись" на примітивну ілюзію щодо ефективності фінансової складової штрафів.

Штрафна модель з "від і до" у розмірах

Така штрафна модель вказує на протилежне – відсутність характеру як мірила моральності. Тому й штрафи ввели у нас не для створення психологічних передумов задіяти в людині краще, що в ній є задля здорової та розумної життєвої самоорганізації, а "щоб залякати водіїв". Втім, внутрішня логіка штрафів з діапазонами "від і до" у тім, щоб за рахунок поняття "справедливості" легалізувати у свідомості населення існування додаткового фінансового потоку у держскарбницю. Он, відразу після введення нових високих штрафів чуємо з телеекранів: "За перший день працівники ДАІ склали штрафів на один мільйон гривень! Правда половина з них за дрібні порушення, у тому числі і за відсутність аптечки, за що штраф зовсім не передбачається". При цьому пояснюють: "За перевищення швидкості, коли водій у машині один, "справедливим" є менший штраф. Тоді як за присутності у ній пасажирів буде "справедливим" більший штраф". Так у ментальне поле проблеми дорожньої безпеки спеціально привносяться не терміни психології, а поняття "правильного та неправильного" з фінансово-бухгалтерської сфери. Немов і не було мети – "безпека на дорогах", котрої людей треба НАВЧАТИ. Навчати постійно, за рахунок підтримки адекватної тому психології учасників руху, щоб внутрішню логіку дорожньої атмосфери визначали позитивні психологічні стани, а не паралельні до дорожнього руху грошові відносини. Працівник ДАІ потрібен на дорозі саме як ресурс ПСИХОЛОГІЧНОГО НАВЧАННЯ, а не як "шлюз" одного з каналів фінансового потоку каральної природи. Невже не бачимо, що це знову "гроші на вітер" – Україна докотилась до статусу однієї з найбідніших країн Європи. Це при тому, що у 70-ті роки XX століття ВВП України був як в Італії.

На противагу такій неосвяченій освіченістю моделі підвищених розмірів штрафів за правопорушення на дорогах в іншій європейській країні, де освіта має світове визнання, запровадили іншу модель високих штрафів. За порушення першого разу – штраф на рівні 100 євро, вдруге – це вже тисячі євро, а в третє – окрім ще більшого штрафу чи тимчасової ізоляції від суспільства, обов'язкове повідомлення у всі страхові компанії країни, що такий-то відноситься до групи ризику. Цьому громадянину обов'язкова цивільна автостраховка стає можливою лише за суми, що може перевищувати вартість самого автомобіля. У такій моделі не "про гроші" мова, а про призвичаювання психології водія до високої вимогливості внутрішньої логіки дорожнього руху: або ти добровільно поступово приймаєш загальні правила поведінки, або "будемо розлучатись". Саме у цей бік впливу спрямована сутність моделі високих європейських штрафів, а не задля моделювання системи постійної "стрижки купонів", котру наші організатори суспільства презентують через так звану "справедливу" формулу: "Не порушуй – не будемо штрафувати". У вищій школі вже міцно закріпилась не менш "справедлива" формула: "Вчи і не треба буде платити за екзамен". А як щодо того, щоб постійно НАВЧАТИ населення дорожньо-діловими моделями, а не деклараціями чи закликами з трибун під час архаїчно безплідних засідань чи у виступах на телебаченні? У відповідь наші організатори суспільства нам скажуть про ще не затверджений порядок нарахування дорожньо-штрафних балів. Але у ньому також у першу чергу проглядається механізм "заробляння грошей" на екзаменаційних перездачах замість навернення водіїв до стабільного психологічного стану не бути "ворогом самому собі та іншим".

Освіченість

Наш внутрішній голос має підстави запитати: "Як же все це пов'язано з освіченістю людей?".

Прямим чином. Десь саме так, як справжня освіченість, а не лише її видимість, може бути пов'язана виключно з успішною школою.

Якщо так, то давайте оцінимо рівень успішності тієї школи, у котру набирають працівників зі стартовою платнею у 1000 грн. мінус 200 грн. відрахувань = 800 грн./міс. (менше 150 доларів)!!! Що, питання виглядає риторичним? Чи почуття гордості за Сухомлинського та Макаренка не дозволяє того визнати? Чи може історично не маємо природно-духовного базису до справжньої, а не лише декорованої окремими історико-унікальними постатями, загально-вимірної успішності? Маємо, бо наша історична спадщина такий базис для нас сьогоднішніх заклала: "У всій європейській культурі однією з головних тем є конфлікт плотського та духовного, а у нас цей конфлікт відсутній, бо в нас є духовний розум. Ісая Копистенський у ХVІ столітті писав: "Розум вищий за віру, бо він веде до віри"! Тобто розум не як альтернатива вірі, а розум як духовне явище! Ця ідея була провідною, оскільки європейська думка розвивалась у сцієнтичному напрямі. Сковорода першим висунув новий проект мудрості, а не розуму. Мудрість за Сковородою – це розум, настояний на совісті, духовний розум!" (всесвітньо відомий сучасний український філософ С.Б. Кримський). Звернемо увагу на "Розум вищий за віру, бо він веде до віри" від нашого пращура через порівняльну призму з діяннями "цивілізованих" західноєвропейців (котрі спалювали на вогнищах таких, як Джордано Бруно та жінок з підвищено-розвинутою чуттєвістю як натуралізованих у суспільство "відьом") чи американців (котрі відмінили рабство лише у 1865 році!!!).

Наша проблема у тім, що ми до цих пір намагаємося організовувати своє суспільне життя методами пострадянського "ідеологічного менеджменту". А прийшли часи переорієнтувати управління суспільством на прагматично-проектну основу. За ідеологіями у сучасному поліідеологічному глобальному світі залишається сфера морально-етичного зрізу суспільних потреб, але не технологій самоорганізації. Важливо з висоти депутатської законотворчої діяльності усвідомити, що задля управління через ідеологію, як інструмент управлінського впливу, необхідно згуртувати "колектив": насадити в ньому "єдино вірну" ідеологію (мораль) – підтримувати страх відхилень від "моралі колективу". Саме задля останнього вводяться державні силові структури. До речі, щодо справжньої внутрішньої сутності правових органів так званого сучасного демократичного суспільства, то мабуть кращого опису, ніж у Вадима Левіча, (http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=27766) не знайти. Тільки поєднання таких моделей (5000 грн. пенсії працівників української прокурати із, самі знаєте скільки, у вчителя) є потужним обмеженням для творчо-розвивальних суспільних процесів, а тому воно не здатне ЗАРОБЛЯТИ гроші – лише насильно їх ДОБУВАТИ чи то у людей, чи то із природних не відновлюваних надр.

Звісно, що для розуміння всього цього майбутнім депутатам треба вивчити сутність проектного менеджменту як управлінської стратегії, що здатна на успішність серед адептів будь-якої ідеології. Вона (сутність) в орієнтації на ДІЙОВЕ поєднання МЕТИ з адекватними їй РЕСУРСАМИ. У тому числі і ресурсами психологічної природи, коли "силовим органом" до дотримання законів стає вільний та здоровий розум, як окремої особистості, так і суспільства в цілому.

У проектно-відповідальних моделях з тими, хто не приймає такого (ДІЙОВЕ поєднання МЕТИ з адекватними їй РЕСУРСАМИ), просто починають розлучатись: психологічно здорове суспільство – з "гравцями" групи ризику, а цивілізація в цілому – із ризиково-хворими суспільно-локальними утвореннями. Є сенс все це тримати у полі уваги, щоб не підпасти під таку сумну "перспективу".