Атестат ШКІЛЬНИЙ, а 200-ті балів ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ? (Відкритий лист до медіа-джерел)

Здатність до критичного мислення просто так з неба не падає, а формується виключно тією системою освіти, котра має продуктивно-прикладний характер. Останнього ж у пострадянській системі саме й бракує. Поки що. На превеликий жаль

Во всяком деле нужно иметь
в виду его исход, чем оно кончится.
Солон.
(З книги "Афоризмы" Олега Єрмішина)

Мова про якість інформаційного "робочого тіла" основних українських медіа-джерел. Зосередимося лише на освітянських засобах масової інформації. Візьмемо тільки один приклад – контексти щодо раптового врахування оцінок шкільного атестату на рівні 200-ті балів як засобу "підняття престижності" вчительської праці. Ось витяг з однієї публікації, де колишній міністр освіти Станіслав Ніколаєнко "зауважив, що при вступі ПОТРІБНО враховувати середній бал атестату" – http://www.osvita.org.ua/articles/489.html. Нагадаємо, що за його часів існувала "подвійна вступна мораль": для одних – ЗНО, а для інших – внутрішні іспити ВНЗ. Експертам видавалось, що то була певна форма перехідного етапу. Час же показав, що для ЗНО передбачається роль бути декорацією до заяв про рівний доступ до освіти. Однорічної практики вступу виключно через механізми ЗНО виявилось достатньо, щоб до смерті перелякати налагоджену українську систему з видачі псевдодипломів. Відтепер заявлено про "історичне повернення" до внутрішніх екзаменів ВНЗ. Для початку застосовується метод психологічної реадаптації школи до попередніх традицій – "кісткою" вчителям у 200 балів.

Не існує у теперішніх умовах кращої форми підняття престижу школи, як механізм єдиного ЗНО: бо єдиний і бо незалежний. Звісно, що мова про справжню професійну школу, а не про пункт роздачі оцінок. Учням і батькам треба думати про глибоке вивчення навчального матеріалу, а не про зміст завдань та як вплинути "по-людськи" спочатку на вчителя, а потім на ректора. Ментально здоровим вчителям та ректорам така "людяна" увага зовсім ні до чого: роби гарно свою професійну справу і хай будь-що. Адже тільки отаке "будь-що" стає самим добрим. Недарма їздимо на іномарках та намагаємося лікуватися за кордоном, бо тамтешні суспільно-економічні відносини максимально виключають суб'єктивні впливи. Не зробити цього зараз – значить зберігати суспільство, у якому замість єдиних правил одні виключення та пільги. Втім, не будемо впрягатись у лінійно-нудну аналітику отого "ПОТРІБНО" питанням "КОМУ?", а обмежимось легким ескізом до бачення істини через ланцюжок наступних запитань до наших медіа:

- А чи є у Вас публікації від вчителів математики та учнів 11-х класів, де йдеться про багаторічну практику проведення державної підсумкової атестації з математики за різнорівневими за складністю завданнями для різних класів? Як можна таке розумно узгодити у межах єдиної для всіх 12-бальної шкали? Чи може існують якісь коефіцієнти, невідомі освітянському загалу базового рівня?

- Чи друкуються повідомлення від батьків, як у тих чи інших колективах учням дозволяють списувати під час ДПА?

- Чи надають медіа-джерела слово тим, хто прагне обговорити практику друку бізнес-структурами спеціальних "розв'язників" до "затверджених" посібників для ДПА? Так само, як і про те, на чому ж тримається великий попит на такі "розв'язники" – пошуку джерел задля навчальної підготовки чи на можливостях списувати?

- Чи поширюють інформагенції повідомлення про відому світову практику, за якої оцінка власного вчителя ніколи не буває підсумковою оцінкою рівня підготовки випускника, за якої учитель ніколи не може проводити державну підсумкову атестацію своїх же учнів – лише незалежні експерти, за якої оцінки вчителів є лише інформаційним матеріалом для батьків учнів, але не визначальним критерієм для загальнодержавних інституцій?

- Чи оприлюднюється об'єктивна статистика щодо кількості медалістів, котрі не підтвердили свій "високий" рівень під час проходження ЗНО? Чи подається це у розрізі закладів із зазначенням прізвищ директорів?

- Чи відає громада про відсоток українських вчителів, котрі самі не здатні правильно виконати завдання, що передбачаються програмою для учнів?

- Чи ведеться робота по впровадженню загальнодержавної автоматизованої системи незалежної атестації вчителів? Мова про тестування здатності окремого вчителя застосовувати базовий для учня програмний матеріал на практиці та його готовність правильно вирішувати стандартні психолого-педагогічні ситуації?

- Чи вивчається доцільність різкого підвищення заробітної платні не всім учителям, а лише по-справжньому кваліфікованим з тим, щоб можливий дефіцит таких покривати за рахунок контрактів із закордонними спеціалістами? Робити так не соромляться країни, котрі у різних міжнародних вимірюваннях рівня розвитку посідають місця, значно вищі, ніж Україна. Проста та дешева система освіти у масових вимірах здатна плодити лише псевдоосвічених "спеціалістів", а не перспективне майбутнє, як для місцевих громад, так і щодо керованості країни в цілому.

- Чи з'явились повідомлення про те, ЯК інші народи враховують суто шкільні показники під час вступу до ВНЗ?

Наприклад, чимало наших високопосадовців їздили до Франції вивчати досвід роботи їхньої освітньої системи. А чи доводилось вам читати повідомлення, ЯК там враховують шкільний бал? Таке має місце лише, якщо для зарахування за результатами зовнішнього оцінювання абітурієнту не вистачає якогось мізеру. Робиться офіційний запит до ліцею, щоб отримати весь підсумковий комплект результатів навчання лише цього випускника і зробити персонально-виважене рішення щодо підстав для зарахування. Все! Ніхто не запускає багатовитратну машину нарахувань «усередненого» балу усім і вся, бо вона не наблизить до істини, а лише від неї віддалить. Тим паче у наших теперішніх умовах. Крім того, з часом спотворить життєво-важливі параметри освітньої мотивації до навчальної роботи як учнів, так і їхніх вчителів та батьків.

А ще. Чи попадали вам на очі повідомлення про те, що у Франції абітурієнт чи студент, що попався на списуванні, заноситься до національної бази даних, і протягом п'яти років жоден університет не може прийняти в нього документи для конкурсного відбору?

Втім, зупинимося і сформулюємо підсумкове питання до медіа-засобів: "Чи здатні ВИ не обмежуватись лише банально-примітивними ерзацами думки, а й надавати населенню можливість знайомитись ще й з глибоко-аналітичною та по-справжньому ЕКСПЕРТНОЮ інформацією?".

Прямої відповіді давати не треба – час згодом сам все покаже. Поки ж маємо ТЕ, що маємо: як наслідок "найкращої" у світі масової освіти – щось на зразок рівня сучасної "масової культури". Вона немов би й є, а навкруги одні проблеми: що культурні, що техногенні.

А сподівання на користь від цього відкритого листа лежать у контексті практики діяльності церковних служителів: "Якщо хоча б одного прихожанина пройняла сьогоднішня проповідь, то вона не була даремною!" Звернемо увагу: є чималий сенс орієнтуватись на священнослужителів, дивлячись, які у них красиві храми та їхні особисті помешкання, якими авто вони користуються та які гарні одежі у їхніх матушок. При цьому автор зовсім не іронізує, а по-доброму хоче, щоб так жилося усім тим працюючим, котрих поважає суспільство. Питання лишень у тім, чи багато українських вчителів попадає до числа таких? Мова не про контекст святково-урочистих виступів на День вчителя, 1-го вересня чи на свята останнього дзвоника та випускного вечора, а щодо змісту неформальних бесід батьків на кухні.

Втім, є більш важливе питання: Чи здатні варіанти модернізації суспільної ролі вчителя, що пропонуються нашими керманичами, саме на такий Ефект? Чи не є таке лише важелем до Афекту? Чи досить у вчительства та батьків розуму відрізняти справжнє від показушного? Хоча здатність до критичного мислення просто так з неба не падає, а формується виключно тією системою освіти, котра має продуктивно-прикладний характер. Останнього ж у пострадянській системі саме й бракує. Поки що. На превеликий жаль.

При цьому пам'ятаймо, що різкі модернізаційні рухи зазвичай призводять лише до ще гіршого стану справ (читаймо роботи Роберто Ассаджіолі). Тому-то суспільно-самодостатні розумні люди задля уникнення такого застосовують принципи стратегування своєї діяльності. Саме це є надійним захистом від негативних історичних наслідків основного принципу розуму-хитрості – позиціювання: а ЩО про це каже ТОЙ?

Знову ж питання:

- Чи зацікавлені сучасні українські медіа-засоби в активізації уваги громади до контекстів стратегічного рівня?

- Чи ставиться ними мета формувати суспільне усвідомлення різниці між формалізацією задуму, як його доведення до працюючої форми, та традиційно-бюрократичним формалізмом?

Подяка всім за увагу,
Влад Другов