Відкритий лист Президента НаУКМА С.Квіта

Вих. № 01/1422 від 7.12.2010

Президентові України Януковичу В.Ф.,
Голові Верховної Ради України Литвину В.М.,
Прем’єр-міністрові України Азарову М.Я.

Відкритий лист Президента Національного університету "Києво-Могилянська академія" Сергія Квіта щодо курсу міністра освіти і науки України Дмитра Табачника на авторитарну централізацію управління та деградацію науки і освіти в Україні


Шановний пане Президенте України!
Шановний пане Голово Верховної Ради України!
Шановний пане Прем’єр-міністре України!


Від імені Національного університету "Києво-Могилянська академія" звертаюся до Вас із метою ознайомити із ситуацією, яка сьогодні склалася у сфері вищої освіти, і яка, на нашу думку, веде до самоізоляції України, подальшої деградації науки, освіти та економіки в нашій державі.

Міністерство освіти і науки України проводить спішне обговорення проекту Закону України "Про вищу освіту", який має на меті загальмувати розвиток вітчизняних ВНЗ, позбавити їх будь-яких ознак автономії, не дати можливості виходу на міжнародний конкурентоздатний рівень. Цей законопроект несе в собі ряд загроз, серед яких згадаємо найважливіші:

Твердження про автономію ВНЗ носять винятково декларативний характер. Проте цілком очевидно, що завдання розвитку потрібно покласти на відповідальність самих університетів, надавши їм для цього найширші академічні, фінансові та організаційні повноваження. Концепція академічних свобод, окрім власне наукових на навчальних компонентів, включає в себе особливо серйозне ставлення до місії та мети університетів, формування атмосфери критичного мислення, корпоративної культури та студентського самоврядування. Тобто ВНЗ мають самостійно організовувати власну діяльність і давати собі раду у вирішенні власних проблем, а держава та суспільство (працедавці, громадські організації тощо) повинні контролювати якість кінцевого продукту (випускників та наукових досліджень). Кожен ВНЗ повинен нести відповідальність за якість власного диплому на ринку праці. Фактична відмова від університетської автономії в Україні входить у засадничий конфлікт з європейською та світовою практикою.

Заперечується ринковий підхід через спробу зафіксувати принципи споживацтва, залежності ВНЗ лише від бюджетного фінансування, що унеможливлює розвиток і стимулює корупцію. З іншого боку – консервується неефективне витрачання державних коштів на освіту. Натомість потрібно максимально диверсифікувати джерела надходження коштів та інших матеріальних ресурсів до закладів вищої освіти, зменшивши неможливе на сьогоднішній день навантаження на державний бюджет.

Встановлюється свого роду нова "залізна завіса" між українськими університетами та Єдиним Європейським простором вищої освіти через суто формальне запровадження трициклової системи (бакалавр – маґістр – доктор філософії), без створення структурованих докторських програм; повне ігнорування ЄКТС (Європейської кредитно-трансферної системи); ігнорування механізмів розвитку академічної мобільності викладачів та студентів; неможливість функціонування міждисциплінарних програм; підтвердження повної залежності вітчизняних університетів від стандартів вищої освіти, затвердження яких покладається на МОН; відсутність гарантій мінімального обсягу вибіркової частини змісту освіти; відсутність національної стратегії "освіти впродовж життя"; відсутність спеціальної програми опанування українським академічним середовищем англійської мови і навіть ігнорування значення англійської мови у вищій освіті, що повністю унеможливлює зростання конкурентоздатності українських ВНЗ на міжнародній арені.

Стандарти вищої освіти формуються без участі працедавців й урахування реальних потреб національної економіки та її регіональних сегментів.

Вкрай необхідне скорочення величезної кількості українських ВНЗ планується проводити без підвищення їхньої якості, оскільки в основу цього процесу покладений кількісний принцип, відсутній у світовій практиці: 10 тис. студентів пропонується для класичного університету, 3 тис. – для академії тощо. Такий підхід спрощує і формалізує проблему, вказує на небажання здійснити якісні позитивні зміни у вищій освіті.

У законопроекті відсутнє розуміння того, що реформування вищої освіти пов’язане насамперед з реформуванням самих університетів, створенням можливостей для їхнього успішного розвитку та інноваційної діяльності, стимулюванням ініціативи, підвищенням їхньої відповідальності та особливо – піднесенням наукового компоненту як головного критерію оцінювання якості ВНЗ. Тому особливої уваги потребує інтеграція науки та освіти в Україні через фактичне зближення ВНЗ та науково-дослідних інститутів НАН України. За умови збереження непомірно великих норм навчального навантаження університетських викладачів розвиток науки у ВНЗ залишиться риторичним побажанням. Метою освітніх реформ має бути створення якісних конкурентоздатних університетів, які б впливали на розвиток національної економіки, у центрі уваги яких була б суспільна відповідальність, які б виходили на глобальний рівень взаємодії та розподілу праці.

Запропонований громадськості законопроект входить у суперечність з Програмою економічних реформ Президента України В. Ф. Януковича на 2010 – 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" насамперед з погляду ігнорування вимог Болонського процесу, потреб економіки, питань якості та конкурентоспроможності.

Практика реформування науки та освіти у північноамериканських, європейських та азійських університетах свідчить про те, що для успішних реформ необхідна злагоджена співпраця та взаєморозуміння Президента, Парламенту, Уряду, академічного середовища та цілого суспільства, чітке розуміння індикаторів ефективності й поетапності проведення реформ, а також спільне розуміння кінцевої мети.

У зв’язку із вищенаведеним пропоную повністю відмовитися від запропонованого міністром освіти і науки України Дмитром Табачником проекту Закону України "Про вищу освіту" як такого, що спрямований на самоізоляцію України, подальшу деградацію науки та освіти в нашій державі.



Президент Національного університету "Києво-Могилянська академія"

С.М. Квіт

6 грудня 2010 р.