На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Будувати Український Світ

Версия для печати Версия для печати

У поляків – полонія, у французів – франкофонія, у канадців – мультикультуралізм… де ж наша українофонія?

"Якщо у небі зірки запалюють –
значить – це комусь потрібно?
Значить – хтось хоче, щоб вони були?"
В.Маяковський

Вихід єдиний – будувати Український Світ

Сучасний американсько-український історик професор Гарвардського університету Роман Шпорлюк вважає, що Україна нині вступила у той період свого розвитку, коли ареною (сценою) творення її історії став цілий світ. І в цьому твердженні, якщо сприймати його без упередження, немає нічого незвичайного. Дійсно, для України сьогодні можна працювати, будучи громадянином будь-якої країни нашої планети. Головне, відчувати духовний зв’язок з твоєю чи твоїх предків Батьківщиною.

Коли думаєш про це, глибше розумієш ідеї глобалізму й ідеологію їхньої реалізації як на національному, так і на міжнародному рівнях.

І відразу виникає прагматичне запитання: "А що ми конкретно робимо для того, щоб історичний процес розсіювання українського етносу перетворити на потужний рух культурної експансії України у сучасному світі? Щоб стало реальністю гасло: "Де живуть українці, там і є Україна!".

Інтеграція насамперед до Європи – це у першу чергу участь у визначальних процесах, які переживає "старий світ". Не пасивне очікування, споглядання, а рішуче змагання з лідерами нинішнього фінансового та індустріального світу.

Опоненти іронізують над цими рядками, але перші кроки у названому напрямку вже зроблені.

Ми вже ТАМ, щоправда на індивідуальному рівні. Розсіяні по всьому світу українські науковці давно беруть участь у солідних проектах.

І навіть ті, хто працює в Україні.

Приклад?

Участь науковців Інституту ядерних досліджень Національної Академії наук України в проекті створення адронного коллайдера.

2002 року керівник Головної астрономічної обсерваторії НАНУ академік Я.Яцків (тоді – перший заступник міністра науки та освіти України), підтриманий академіками О.Немцем та І.Вишневським, підписав угоду з Центральним інститутом ядерних досліджень (ЦЕРН) про участь у європейському проекті. Щоправда, пізніше понад сто вітчизняних науковців працювали над реалізацією проекту насамперед на індивідуальному рівні. Не забуваймо, що досягнуті результати європейських вчених гідні Нобелівської премії.

Нещодавно побачило світ видання в серії НАНУ "Наука України у світовому інформаційному просторі" (випуск 4, Київ, 2011) – "Вчені України – лауреати міжнародних премій і нагород", де серед інших представлено десятки сучасних українських науковців, удостоєних високих міжнародних відзнак. М.Міщенко (нар. 1959, Сімферополь) – недавній працівник Головної обсерваторії НАНУ, нині – головний науковий співробітник Годдардівського інституту космічних досліджень НАСА (Національне космічне агентство США). Вчений – учасник глобальних проектів, удостоєний міжнародних премій та відзнак.

Згаданий Я.Яцків – лауреат премії Рене Декарта Європейського Союзу.

Колега Я.Яцківа по НАНУ – директор інституту механіки О.Гузь 2007 року нагороджений медаллю Блеза Паскаля Європейської академії наук.

Зауважимо, що називаємо насамперед нагороди, за престижністю адекватні Нобелівській премії.

Зрозуміло, що інтеграція в сучасний світ високих технологій та наукових досягнень, потребує інтенсивності зовнішніх контактів вітчизняних інтелектуалів. Зокрема, за такої умови про наші досягнення дізнається світ (потрібні публікації в міжнародних наукових виданнях, цитування у світовій літературі тощо).

І хто, як не українська діаспора покликана виконати тут роль посередника, створити мости довіри та співпраці?

Отже, поки ми не усвідомимо, що діаспора – це жива невід’ємна частина українського національного організму, наш шлях до цивілізованого життя продовжуватиме бути складним і хаотичним. Філософія "моя хата скраю" до добра нас не приведе.

Наголошую, що ми акцентуємо насамперед на відсутності в Україні відповідної новій добі державної політики щодо зарубіжних співвітчизників. На рівні людських контактів, так званої народної дипломатії, усе більш-менш нормально, а от на офіційному рівні замість копіткої роботи імітується "бурхлива" чиновницька діяльність, особливо у дні проведення чергових Всесвітніх форумів закордонних українців: народжується безліч ініціатив та проектів, складається тьма планів та програм. А державний корабель під назвою "Україна" продовжує йти паралельним курсом з діаспорним лайнером "Українська діаспора", і коли станеться їхнє радикальне зближення передбачити сьогодні не просто.

Слава Богу, що за океаном є відповідальні дослідники, як вже згаданий професор Р.Шпорлюк. Актуальні проблеми теми "Україна-діаспора" ретельно аналізують доктори Олег Воловина (президент компанії "Поінформовані рішення", США) , професор Віктор Сацевич (університет МакМастер, Канада), професор Ігор Зєлик (університет Сітон-Гол, Нью-Джерсі, США) та інші.

Очевидно, має шанси сприйматися як керівництво до дії й в Україні прагматичне гасло Програми партнерства громад Фундації "Україна-США": "Малі рішення, а не грандіозні ілюзії".

Не сприяють успіху й певна необ’єктивність оцінок нинішньої ситуації у співпраці Києва із зарубіжжям, а особливо висновки, що, мовляв, з проголошенням української незалежності вичерпалися діаспорні зобов’язання перед Батьківщиною (?!). Так, Україна – самодостатня держава з потужним людським та природним потенціалом. Вона здатна самостійно розв’язати всі свої проблеми й адекватно відповісти на іноді суворі виклики часу.

Але Україна – сонце, а діаспора – його частина.

Батьківщина – мати діаспори, й любов до неї – річ непроминальна.

Майбутнє кожного українця, де б він не жив, залежить від нашої єдності та взаєморозуміння.

Це головне (що ж до публікацій у столичній пресі, наприклад, щодо "наївних" мрій українців колись (?!) бути удостоєними Нобелівської відзнаки, то не звертатимемо на це уваги). Хоча й бути байдужим теж не можна. Суспільна свідомість поки-що далека від розуміння наших нинішніх інтелектуальних проблем.

Позитивний і негативний досвід сусідів

Польська інституція "Полонія" географічно поширена по всьому світу. Особливо активно діє вона на американському континенті. Результатом тієї роботи стала стрімка інтеграція Польщі в Європу, вступ до НАТО та ЄС, інтеграція до європейських структур тощо.

Плідною й ефективною є французька політика Франкофонії, котра поширює по всьому світу не лише мову, культуру та духовність цієї країни, але й пропагує та відстоює інтереси одного з європейських лідерів – Франції.

Не можна замовчувати й діяльність активістів та реалізаторів проекту так званого "Русского мира". Його політичні та ідеологічні акції та ініціативи не матимуть в Україні успіху лише за однієї умови – активної розбудови нами УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ.

Вже тому українська діаспора не може далі залишатися маловикористовуваним інтелектуальним потенціалом зарубіжних українців. Адже багато вихідців з нашого краю щиро прагнуть взаєморозуміння й співпраці з батьківщиною своїх предків. А багато й працюють для України. Наприклад, один з багаторічних керівників НАСА (Національне космічне агентство США) Михайло Яримович став відданим порадником своїм українським колегам.

В Адміністрації Президента США Б.Обами головним радником працює Д.Аксельрод, батьки якого – вихідці з Києва. Однокурсниця Президента Б.Клінтона М.Вервир донедавна відігравала провідну роль у оточенні Державного секретаря США Х.Клінтон, а нині призначена Президентом на важливу посаду Посла з особливих доручень у справах жінок. Українка науковець Д.Любченко відповідає в уряді США за екологічні питання.

Суспільне життя Америки (північної й південної) проходить за активної участі вихідців з України та їхніх нащадків, з якими офіційний Київ з різних причин не прагне налагодити плідну співпрацю.

Те ж саме можна говорити й про діячів культури.

Кінорежисер світового масштабу Стівен Спілберг у своїх інтерв’ю наголошує, що він походить з України. В США живе й працює один з винахідників першого у світі персонального ком’ютера ("Еппл") Стефан Возняк (з Буковини). Там же мешкає колишній одесит Ленні Крайзельбург – тричі Олімпійський чемпіон Сіднею у плаванні. Хокеїсти Антон Бабчук та Руслан Федотенко, що починали свій шлях у великий спорт в Україні, сьогодні визнані у світі спортсмени. Обидва відвідують свою батьківщину й готові працювати для неї.

Від Хемінгуея до Лепкого

Про нашу присутність у цьому світі (насамперед участь у масштабних проектах, над реалізацією яких працює світова співдружність) мова продовжиться, а зараз звернемо увагу на деякі сторінки хроніки співіснування України із зарубіжними українцями. А стан діалогу між офіційним Києвом та діаспорою сьогодні такий, що мимоволі згадуєш рядки письменника ХVІІ століття Джона Донна, які Ернст Хемінгуей взяв як епіграф до свого роману "По кому подзвін": "Немає людини, яка була б як острів, сама по собі; кожна людина – грудка землі, часточка суходолу;.. зі зникненням кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі".

Цей щемкий настрій, здається, увічнила й відома поезія Богдана Лепкого "Журавлі" – неофіційний гімн світового українства:

Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі в вирій.
Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в синіх хмарах
Слід по журавлях.

Тому замислимося над непростим питанням: "Що знає звичайний українець про ту половину його нації, котра в силу різних причин залишила рідний край і живе поза Батьківщиною?". Саме половину нації, адже за різними даними на Землі українців проживає понад 70 мільйонів чоловік (в Російській Федерації – близько 20 мільйонів, в Північній та Південній Америках – понад 6, майже стільки ж в країнах Європи, Азії та в Австралії).

На жаль, відповідь буде невтішною, бо "маленький українець" (в словникові деяких вітчизняних політиків побутує й таке визначення громадян України) ще ніколи не був поставлений у ситуацію, яка б спонукала його про це думати. Зарубіжні українці ще донедавна для радянських людей були фактично особами без батьківщини.

На сьогодні вітчизняне й світове українство втратило таку потрібну для них пресу й взагалі засоби масової інформації.

Разом із тим, явище діаспори (з грецької – розпорошення, розсіяння) не є чимсь унікальним чи притаманним для якоїсь певної нації, а очевидно природне для історії будь-якого етносу. І не завжди воно залежало чи залежить від економічних чи політичних чинників. Не лише окремі особи, але й народи завжди мігрували на планеті Земля. Врешті, сьогодні ми стали свідками початку космічної міграції (згадаймо Костянтина Ціолковського, який твердив, що людство не приречене вічно жити у своїй колисці).

То ж чому не розглядати явище діаспори як властивий людству процес вічного руху – основи життя?

Ісус Христос, зрозуміло, не українець, але скільки видатних українців у світі!

Насамперед, зауважимо, що у світові мандри заради пошуку кращого життя чи порятунку від переслідування вирушали у першу чергу люди особливого характеру. Іншими словами, особистості неординарні. І оскільки нині українська діаспора досягла майже 30-мільйонної чисельності, то та кількість давно переросла у якість.

Вихідців з України знаходимо сьогодні всюди: в урядах та парламентах провідних держав світу, науці, бізнесі, мистецтві, культурі та спорті. Вивчення Всесвіту, генетика, супутникові технології зв’язку, комп’ютерні технології, Інтернет, авіація та космонавтика, економіка, оборонні проекти – всюди працюють фахівці, народжені в Україні або їхні нащадки.

Про участь українців у формуванні та розбудові Московського царства, а пізніше проголошеної 1721 року Петром І Російської імперії, СРСР та нинішньої Російської Федерації, очевидно, детально говорити немає сенсу, бо та розповідь фактично не має кінця. Досить ознайомитися з біографіями членів російських урядів, Державної Думи чи відкрити енциклопедичні видання, присвячені видатним росіянам. Лише кілька сучасних прикладів: депутат Держдуми, кандидат на пост президента РФ Григорій Явлінський (львів’янин), міністр закордонних справ РФ Євген Примаков (киянин), міністр оборони РФ Ігор Сєргєєв (луганчанин), недавній начальник Генерального штабу Збройних сил РФ Юрій Балуєвський (трускавчанин)...

А відкривають російський список видатних українців ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (за часів Петра І упроваджував у Росії ідею просвіченого абсолютизму, стояв біля витоків освіти і науки в Росії), канцлер Російської імперії князь Олександр Безбородько, народжений у Глухові, Віктор Кочубей – глава Кабінету міністрів (1827), Микола Бунге – реформатор Росії доби Олександра ІІІ.

Та це, як кажуть, справи минулих днів.

Сьогодні серед американських урядовців та конгресменів знаходимо нащадків українських емігрантів до Америки Йосипа Лібермана, Барта Ступака, Арлена Спектора, Марка Сінгела (віце-губернатор Пенсильванії), Петра Терпелюка (посол США в Люксембурзі), Богдана Футея (суддя Верховного суду США) та багатьох інших.

У збройних силах США служили або несуть сьогодні службу чотири 4-зіркових (іншими словами – повні) генерали, котрі походять з родин, які емігрували у свій час з України за океан: колишній командувач Військово-Морських сил США Д.Бурда (1939-1996), екс-командувач військами НАТО у Європі В.Кларк (народився 1944 року в родині киянина за походженням Я.Немеровського), нинішній начальник штабу Військово-Повітряних сил США Н. Шварц (народився 1952 року) і екс-заступник командувача Корпусу морської піхоти США С.Яскілка (народився 1919 року).

В аргентинській армії донедавна був заступником командувача сухопутних військ дивізійний генерал (за нашими стандартами – генерал-полковник) Е.Юрчишин, котрий як глава військової делегації відвідував Україну (побував на Тернопільщині – батьківщині своїх батьків).

Членом британського парламенту, радником прем’єр-міністра Маргарет Тетчер тривалий час працював Стефан Терлецький з Івано-Франківщини.

У Канаді, як відомо, син буковинського емігранта Рамон Гнатишин став генерал-губернатором цієї північноамериканської країни. Рейнелл Андрійчук, Сільвія Федорук, Андре Харві, Ернест Евес, Глен Муррей, Гаррі Філмон, Рей Романів, Давид Ткачук, Міра Співак, Павло Юзик очолюють (або очолювали) в Канаді Федеральні міністерства, уряди провінцій, були обрані до канадського парламенту.

Північний сусід США – країна, народ якої десятиліттями формувався як поліетнічний. Найукраїнськішою, якщо можна так говорити, є провінція (основна адміністративна одиниця в Канаді, відповідник нашої області) Альберта. Очолює нині її Е.Стельмах. Тут діє університет, де чільне місце посідають професори – вихідці з України. Багато можна розповідати про канадське життя. Але, очевидно, найцікавішим для нас є політика мультикультуралізму, зміст якої визначається рівноправністю всіх етносів, котрі проживають в Канаді. В щорічних фестивалях культури, де демонструється самобутність кожної етнічної спільноти, беруть участь всі громадяни країни. Тривалість виступу (пісні, танці тощо) залежить від чисельності нації та народності. Але репрезентують свій оригінальний світ всі: від англосаксів чи французів до ескімосів та індіанців.

Нам є чому повчитись у канадців, розумно перейняти їхній досвід цивілізованого вирішення міжнаціональних проблем. Наприклад, щодо мовних питань. Так, Канада офіційно двомовна (англо- й франкомовна), але кожен етнос має всі можливості розвивати свою мову, культуру й духовність.

Ще один цікавий факт: колишній прем’єр-міністр П.Трюдо (1919-2000) вважав, що його країна має сказати велике спасибі саме фермерам-українцям за те, що вихідці з степового Дніпрового краю зробили Канаду одним з головних експортерів зерна у світі.

Але продовжимо про видатних вихідців з України.

Прем’єр-міністром Франції в 1991-1992 роках був П’єр Береговуа – син Берегових – вихідців з Ізюма, що на Харківщині.

Президенти Ізраїлю Іцхак Бен-Цві та Ефраїм Кацір народилися відповідно в Полтаві та Києві. А прем’єр-міністри цієї країни Ешкол Леві – в Оратово поблизу Києва, Голда Меїр – в Києві, Мойше Шаретт – в Херсоні, батько прем’єра Іцхака Рабина – киянин.

Віце-спікером Ізраїльського кнесету (парламенту) є колишній киянин Михайло Нудельман.

Губернатором бразильського штату Парана став нащадок львів’ян Жейме Лернер.

Цей перелік видатних вихідців з України (дуже часто людей неймовірної долі) можна продовжувати й продовжувати, адже нараховує він не сотні, а тисячі постатей.

Проте скажемо ще й про тих, хто нині досяг світових інтелектуальних висот. В Україні (маються на увазі і території, котрі здавна заселялися й обживалися нашими предками) народилися 8 лауреатів Нобелівської премії. Два з них: Георгій Шарпак та Роальд Гоффманн живуть відповідно у Франції та США.

Є серед вихідців з України лауреати Пулітцерівської та інших престижних міжнародних премій, володарі "Оскарів" (кіновідзнаки).

Новою астронавткою США стала Хайді Стефанишин-Пайпер, поповнивши загін американських дослідників Всесвіту, серед яких бачимо Керола Бобка, Роберту Бондар, Брюса Мельника, Джудіт Рєзнік (остання загинула 1986 року під час космічного старту).

Україна переживає складний період політичної боротьби, котрий ускладнюється появою нових глобалізаційних викликів, насамперед належить говорити про іноземні впливи як на внутрішню, так і зовнішню політику офіційного Києва.

То чому ж не звернутися до канадського досвіду розв’язання проблем міжнаціонального співробітництва? Канадські українці були не просто активними учасниками інтегруючого північно-американське суспільство процесу, але його досвідченими архітекторами.

Ще раз про А.Нобеля

Як тяжко розв’язуються економічні проблеми незалежної України у першу чергу через нашу технологічну відсталість. Але чи стали українським надбанням дослідження в галузі, зокрема, економічної науки знаменитих вихідців з України, наприклад, лауреатів Нобелівської премії Саймона Кузнеця та Мілтона Фрідмана (перший народився в Харкові, а другий є нащадком емігрантів із Закарпаття)? На жаль, ні. У Харківському університеті, де навчався Саймон Кузнець, поки-що мало ознак поваги до знаменитого випускника. Крім С.Кузнеця з цим нашим найстарішим вузом пов’язані імена Нобелівських лауреатів Іллі Мечникова і Льва Ландау, видатного астронома Отто Струве.

Ми повинні не іронізувати над мріями вітчизняних інтелектуалів, а навпаки, розвивати у молоді прагнення перемоги й високих досягнень.

І вихідці з етнічних українських земель – переконливий приклад для наслідування.

Нещодавно відвідав Україну визнаний американський економіст Нобелівський лауреат Пол Кругман: читав лекції, виступав перед урядовцями…

І преса не наголосила на тому цікавому факті, що походить Нобелівський лауреат з давньоукраїнського Берестя – колишнього білоруського Брест-Литовського і нинішнього Бреста.

Тут хочеться нагадати давнє прислів’я: добро єднає, зло роз’єднує.

Зрозуміло, що немало вихідців з українських просторів живуть життям своїх країн, що стали для них їхніми батьківщинами. Проте, думається, хтось з них, можливо теж колись напише так, як видатний американський кіноактор Кірк Дуглас: "Я майже нічого не знаю про життя нинішньої України, але все одно я відчуваю свій зв’язок з цією землею" (біографічний роман К.Дугласа "Син лахмітника").

Щоб зрозуміти діаспору, з нею треба працювати. А це означає й переймання всього корисного й потрібного нам сьогодні.

Наприклад, торкнемося університетських справ.

Кожний вуз у світі вважає за честь бути причетним до Нобелівського руху, пишатися своїми великими випускниками. Сьогодні найбільше лауреатів згаданої престижної нагороди дали Кембриджський університет (Великобританія) та Колумбійський (США) – разом понад 200. Далі йдуть Чикагський та Гарвардський університети. Серед європейських вузів лідирують Паризька Сорбонна, Оксфордський, Цюріхський Технічний, Манчестерський, Університет Гумбольдта...

Так от, саме Харківський університет майже єдиний в Україні має можливість пишатися своїми колишніми студентами-нобеліантами І.Мечниковим та С.Кузнецем, професором Л.Ландау, котрий викладав у ньому.

І.Мечников до еміграції до Франції працював в Одеському (тоді – Новоросійському) університеті. Активним учасником змагань за відзнаку Нобеля є також Львівський університет, професура якого сприяла пошуку й аргументації прав претендентів – номінованих на авторитетну нагороду. Насамперед назвемо претендента на Нобелівську премію (1916 рік) з літератури колишнього львівського студента Івана Франка та професора Львівського університету Освальда Бальцера – номінованого 1926 року на Нобелівську премію Миру.

Заідеологізованість нашого суспільства, а, отже, й еліти, поки-що не сприяє формуванню адекватного новому часу розуміння таких понять, притаманних цивілізованому розвитку України, як престижність, інтелектуальне лідерство, високі моральність й духовність.

Що говорити про столицю Слобожанщини.

Львів дав світові не лише "американського Сахарова" – співавтора заокеанської водневої бомби Станіслава Улама (народився у Львові, закінчив місцеву політехніку), але й короля Польщі Станіслава Лєщинського, прем’єр-міністра Казиміра Бартеля, одного з "батьків" світової ліберальної економіки Людвіга фон Мізеса, відкривача вакцини від тифу Рудольфа Вайгля, голлівудську "зірку" актора Павла Муні, кількох письменників світового масштабу. У місті Лева побачили світ відомі сьогодні банкіри Михайло Фрідман (Росія) та Давид Горовиць (Ізраїль). Врешті, львівське коріння має засновник фірми "Адідас" Адольф Дасслер.

А які багаті на видатних людей Київ, Чернівці, Ужгород, Дніпропетровськ, Донецьк та інші наші міста й регіони! Та навіть невеликі містечка.

Щоб доповнити невичерпну тему "Кого дала Україна світу?", назвемо ще зас¬новника фірми "Давідофф" – народженого у Новгород-Сіверську, що на Чернігівщині, Зіно Давидова, відкривача стрептоміцину (антибіотика для лікування туберкульозу) Нобелівського лауреата Зельмана Васкмана (з Вінниччини), авіаконструктора Ігоря Сікорського (з Києва), учасника американського атомного проекта Юрія Кістяківського (киянин), засновника французької автомобільної фірми "Сітроен" Андре Сітроена – сина одесита Лева Цитрона (список складають близько двох тисяч імен).

На закінчення – знову про прагматику

А це означає повернутися до участі вихідців з України – землі талантів! – у масштабних та престижних проектах як сучасності, так і недавнього минулого.

Хто б що не говорив, а Україна дала світові чи не найбільше видатних діячів авіаційно-ракетної галузі. Про відомих (від М.Кибальчича та К.Ціолковського до С. Корольова й В.Глушка) говорити не будемо. Про киянина І.Сікорського та його знамениті літаки й гелікоптери теж написано немало.

А от про народженого у православній родині в українському Підляшші авіаконструктора Всеволода Яким’юка знаємо мало. Народився 1902 року, помер у Парижі 1991 року.

Він створив відомий польський винищувач "Ястреб", що успішно використовувався польською авіацією під час Другої світової війни. Працював у Канаді, Великобританії та Франції, де був учасником багатьох авіаційних проектів.

У 1962-69 роках В.Яким’юк працював одним з п’яти директорів під час створення франко-британського надзвукового літака "Конкорд".

Від 1946 року жив і працював у США народжений 1909 року у Кам’янці-Подільському авіаконструктор Веслав Степневський – один з піонерів американської вертолітної галузі (фірма "Боїнг" й нині випускає гелікоптери, до створення яких він мав пряме відношення).

1981 року В.Степневський був першим удостоєний новозаснованої престижної авіаційної нагороди – відзнаки О.Нікольського (США).

Михайло Струков народився 1883 року в Катеринославі (Дніпропетровську). Закінчив Київський політехнічний інститут. Його найуспішніший літак "С-123" широко використовувався не лише у військово-повітряних силах США під час В’єтнамської війни, але й тривалий час перебував на озброєнні в арміях Саудівської Аравії, Південного В’єтнаму, Венесуели, Таїланду та інших країн.

Та найбільш загадковою постаттю зарубіжної авіації, здається, був український нащадок (народився в Любліні 1900 року, навчався у Київській гімназії) Костянтин Захарченко.

Раніше ми більше писали про видатних діячів авіакосмічної галузі США вихідців з Львівщини та Тернопільщини І.Богачевського та Б.Гнатюка (перший – активний учасник здійснення польоту на Місяць, другий – один з "батьків" ракет морського базування "Трайдент" – "Тризуб"). Проте не менш вражаючі досягнення були й у К.Захарченка. У повоєнний час він активно працював у оборонних проектах, присвячених керованій ракетній зброї (крилатим ракетам). 1956 року (один з небагатьох) відзначений престижною нагородою США "За відмінну службу у військово-морському флоті".

Останні два десятиліття свого життя К.Захарченко теж присвятив ракетним проектам та науковим дослідженням.

Але коли ми перегорнемо сторінки його довоєнного життя, то, виявляється, К.Захарченко створив перший у світі (і найбільший) американський дводвигуновий вертоліт (1946 року), котрий кілька років був лідером вертолітної промисловості. Пізніше К.Захарченко сконструював перший у світі гелікоптер з реактивною тягою.

***
Нам потрібна українофонія – міст у світ. Українські виднокола сьогодні не повинні обмежуватися Карпатами й Доном. Нам необхідно будувати "Український Світ", який би мав міжнародний вимір.

Віталій Абліцов,
журналіст, державний службовець,
у 2000-2002 рр. заступник голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, головний редактор журналу "Державна справа"

Матеріали науково-практичної конференції "Донбас: культурно-освітній обмін з українцями світу"

м. Донецьк, 16 грудня 2011 року


| Количество показов: 1159 |  Автор:  Віталій Абліцов |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.38 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Гаміна Тетяна Сергіївна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Підручник з української літератури: Історія і Теорія

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua