На главную страницу
 
 Главная 
 Экспертная сеть 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу






База знаний / Аналитика / Экономика

Україна – без українців чи українці – для України?

Версия для печати Версия для печати

Змарновані для України таланти, які змушені були творити у вигнанні, – це не національна слава, а національна трагедія. Якби наш людський ресурс реалізовував себе в Україні, ми мали б першорядну державу в світі

Нині відбулась підміна животрепетних прагнень українського народу псевдоліричним слоганом "Нашого цвіту по всьому світу…". Цвіт ніби й наш, а плоди стають не нашими. Тривожним симптомом анемії українства став ретроспективно-некрофільний проект "Українці в світі" з відповідною галереєю "вихідців з України", які "стали людським капіталом, інтелектуальним і соціальним ресурсом для інших країн і народів". Цей проект із галереєю можна назвати хіба що пантеоном української пропащої сили. Бо змарновані для України таланти, які змушені були творити у вигнанні, – це не національна слава, а національна трагедія. І досі спричинює трагедію українства чужа, негідна народу влада, яка роздирає Україну, прирікаючи корінний люд на вигнання. Ініціатори парламентських слухань "Українці в світі" (2010) марно намагалися знайти національну ідею в доктрині світового донорства України: "Місія України – бути джерелом духовної наснаги людства. У цьому її велич і її національна ідея". Коли недалекі ентузіасти найбільшою чеснотою українців називають толерантність до чужинців і хваляться тим, що українці дали світові, постає природне запитання: "А чим віддячили чужинці за українську толерантність і що створили ті "українці в світі" для України?". Більше того, змішуючи в понятті "українці в світі" всіх "народжених Україною", ентузіасти закладають динаміт під неподільну субстанцію Українського світу. Там, де змішано грішне з праведним – "сім пар нечистих і сім пар чистих", як слушно зауважив Іван Драч, не вийде нічого путнього. Проповідування світового донорства України підриває українцям життєву силу, традицію рідної культури, духовний тип і національну гідність. Надто шкодить народові самохвальство, самозвеличення в його несамостійності. Лаконічно розвінчав цю тенденцію парламентських слухань Дмитро Павличко: "Це правда, що були ми великими на службі інших націй". Якби цей наш людський ресурс реалізовував себе не на чужині, а в Україні, ми мали б першорядну державу в світі. А поки що шукаємо свою долю між вигнанцями та останцями. Так було, так досі є, але далі так не буде!

"Українці – для України!" – в цій ідеологемі ВГО "Українська Взаємодопомога" та МГОУ "Четверта Хвиля" передбачено право, обов’язок і відповідальність кожного українського громадянина й закордонного українця брати дієву участь у творенні національного суспільного ладу – Української держави. Українська ідея не в донорстві й не в безславному минулому. Українська національна ідея – безвічна, це програма життя української душі, програма самоздійснення нації власною волею з ресурсу самостійної сили.

Згадується ще класичний образ журавлів, авторства українського письменника Богдана Лепкого, що асоціюється із заробітчанами. Оце нещодавно мені телефонують українські люди із закордонних заробітків і кажуть: "Знаєте, ці журавлики вже не такі, як колись були, коли наша діаспора звідти, з тих далеких світів, весь час тяжіла до України, верталася і весь час ностальгувала, а зараз ці журавлики вже не вертаються".

Ще до президентських виборів 2004 була надія в 70% українських міґрантів, що от вибори відбудуться, зміни відбудуться в Україні, і вони повернуться сюди. Після чергових парламентських і президентських виборів люди абсолютно розчарувалися. Зараз менше 20% ще мають якусь надію, що вони повернуться, а то всі остаточно почали укорінюватися там, брати кредити, купувати житло, забирати сім’ї. Сім’ї масово об’єднуються, не зважаючи на кризу. Більше того, вже формується п’ята хвиля міграції з України.

Але в Україні ігноруються близько 7 – 8 мільйонів українських заробітчан 4-ї хвилі, які зараз працюють по світу. І це при тому, що кожен рік закордонні українці 4-ї хвилі еміґрації надсилають в Україну понад 8 мільярдів доларів. За даними Міжнародної організації з міґрації (МОМ), грошові перекази українських трудових міґрантів на батьківщину є у вісім разів більшими за зовнішню допомогу, яка надається для розвитку України. Про це в жовтні 2011 р. під час конференції на тему "Майбутнє міґрації в Україні" у Києві заявив голова представництва Міжнародної організації з міґрації (МОМ) в Україні Манфред Профазі.

Голова представництва МОМ також звернув увагу на те, що держава приділяє неналежну увагу важливості грошових переказів від трудових мігрантів. Якщо подивитися на зусилля, які докладаються для збільшення прямих іноземних інвестицій та міжнародної донорської допомоги Україні, вражає, наскільки мала увага приділяється поліпшенню розуміння важливості переказів, підвищенню їх обсягу та використання їхнього потенціалу для розвитку країни, – сказав він.

За даними Міжнародної організації з міграції в Україні, сукупна кількість емігрантів (вихідці з України за переписами населення зарубіжних країн, де вони проживають) становить 6,5 млн. осіб. Основними країнами призначення українських трудових міґрантів є Росія, Італія, Чехія, Польща, Угорщина, Іспанія та Португалія.

МОМ – авторитетна організація, та ще й посилається на незаперечні джерела – переписи населення в зарубіжних країнах. У нас державні інституції ці критерії ігнорують і вважають, що за кордоном лише від 2 до 2,5 млн. українських міґрантів – це, щоб приховати реальну проблему втрати людського ресурсу й реальну кількість валюти, заробленої українцями за кордоном.

"Українці – для України!" – цей своєчасний девіз спільної громадської дії став продовженням відомого всім українцям провіденційного заклику Івана Франка – "Нам пора для України жить". Франків духовний заклик став засадничим суспільно-державницьким осердям наших громадських організацій.

Громадська ініціатива МГОУ "Четверта Хвиля" та ВГО "Українська Взаємодопомога" – системно подолати причини масової трудової міґрації та створити соціально-економічні передумови повернення громадян України на Батьківщину – здобула підтримку на парламентських слуханнях 2009 р. та на комітетських слуханнях 2010 р. 

Розуміння державницької позиції середовища "четвертої хвилі" виявляє й Президент України Віктор Янукович: 

"Зараз найболючішою проблемою є так звана четверта хвиля еміґрації, коли мільйони людей виїжджають за межі України й утворюють велику дисгармонію нашого духовного життя.

Я хотів би, щоб усі державні чиновники глибоко усвідомлювали ціну тієї частини народу – а її від третини до половини, яка надзвичайно активно впливає і на наше внутрішнє, і на зовнішнє життя". 

Для виходу України з тотальної загальнонаціональної кризи необхідні діалог і тісна взаємодія між Українською державою та всіма її громадянами, потужні консолідовані зусилля українського суспільства й українців за кордоном. 

У якому ж статусі перебувають українці за межами України? Правовий статус закордонних українців або еміґрантів, які є громадянами інших держав, визначено законодавчо. А правовий статус громадян України за кордоном або українських міґрантів досі не визначено, наче такого соціального явища в нас і немає. А тим часом міґраційні потоки переростають в еміґраційні хвилі. У суспільстві, як і в природі, приховані глибинні процеси проявляються на поверхні руйнівними хвилями-цунамі…

Від часів великого переселення народів у IV столітті світ не знав такого масового переміщення людей, як нині. За офіційними даними ООН, понад 200 млн. осіб (понад 3% населення планети), проживають за межами країн свого походження. Близько 80 млн. із них – міґранти. Участь українців у глобальних світових міґраційних процесах – вражаюча: вони становлять близько 10 відсотків від загальної чисельності міґрантів у світі. Як повідомив Світовий Банк у своїй минулорічній доповіді, понад шість із половиною мільйонів українців навчаються та працюють за межами Батьківщини. Україна стала п’ятою державою в світі за кількістю тих, хто шукає кращого життя за кордоном (більше виїхало тільки з Мексики, Індії, Росії та Китаю). Частка українських трудових міґрантів та емігрантів щодо загальної чисельності українців у світі (понад 60 млн.), найвища, порівняно з іншими народами. Прагматики намагаються виправдати негативне соціальне явище заробітчанства фінансовими вигодами. Мовляв, протягом 2010 року українці, які працюють за кордоном, переказали своїм родинам в Україну від 5 млрд. 300 млн. доларів (дані Світового банку) до 10 млрд. доларів (дані Міжнародної організації з міґрації), що вп’ятеро перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій у національну економіку. Це за офіційними даними. А за неофіційними, загальна сума річних надходжень на Батьківщину від українських трудових міґрантів складає близько 20 млрд. доларів (ця сума відповідає тій масі валюти, що її вивозять олігархи з України в офшори). Але фінансовий показник заробітчанства знецінюється на тлі неокупних моральних втрат: зруйновані сім’ї й соціальне та національне сирітство дітей трудових міґрантів, відрив людини від рідного – від родин, землі, народу, культури.

Міґраційні процеси мають глибокі негативні наслідки морально-психологічного й соціального характерів. Один із них – відтік за кордон висококваліфікованих спеціалістів, передусім наукових кадрів. Україна через це втрачає понад 1 млрд. доларів США на рік. Адже підготовка одного фахівця з вищою освітою технічного та природничого профілів коштує близько 10 тис. доларів США, а в розвинутих країнах ці витрати в 10 разів більші. Таким чином, Україна інвестує свій інтелектуальний капітал в економіку практично всіх розвинутих країн світу. Четверту хвилю міґрації з України становлять переважно фахівці з вищою та середньою спеціальною освітою. Це велика професійна та інтелектуальна сила, яка має працювати на користь Україні.

За останні 20 років Україна набула статусу країни-донора трудових та інтелектуальних ресурсів. Масова трудова еміґрація українців та відповідна за чисельністю імміґрація чужинців становлять серйозну загрозу для національної безпеки Української держави. 

Найстрашніше те, що міґрація руйнує соціокультурне середовище будь-якої країни: втративши власну культуру, міґрант не творить і чужої. Міґрант подібний до блукаючого атома, до планети-вигнанця: він залишає своє середовище, свій етнічний світ і віддає життєву енергію чужому суспільству. Нібито шукаючи можливості реалізувати себе, людина спалює свою енергію в чужому світі намарно. Бо тільки в процесі життя в етнічному середовищі спалахи творчої енергії людини утворюють безперервний потік національного культурного саморозвитку та його духовно-інтелектуального результату – ноосфери. За сутністю своєю міґрант – споживач: він споживає матеріальні та духовні ресурси чужого світу, а чужий світ споживає ресурс його особистої творчої сили. Тому міґрант-заробітчанин вимушений постійно шукати нові ресурси для споживання. Але в споживацтві людина не знаходить щастя й радощів. Цього найвищого сенсу життя людина досягає у творчій праці в своєму етнокультурному середовищі. Щастя – суспільна категорія, в основі щастя – взаємообмін енергією та взаємодопомога. А коли людина переймається лише споживанням, вона тим самим вилучає себе з процесу культурного саморозвитку, втрачає свої традиційні світоглядні орієнтири. 

Міґрант, навіть ставши імміґрантом, не стане органічною складовою етнокультурного середовища й корінного суспільства. "Імміґрація – як фіброма (доброякісна пухлина), оскільки викликає протидію організму (держави, в яку міґрують) та перетворює імміґрантів на чужорідний елемент", – так влучно сказала про суть міґрації уродженка України Теа Марті, яка живе й навчається в Римі. Споживач-міґрант непричетний до творення національного культурного простору, суспільного ладу й гаразду. Тому першопричина міґрації – світоглядна, яка породжує й соціально-економічні причини: люди віддають перевагу споживацтву перед творчою працею, потребам організму бути перед прагненням душі жити, гублять свої традиційні світоглядні орієнтири, втрачають зв’язок із світом питомої культури й суспільним середовищем. Через те паразитарні режими й тримають народи розрізненими, аби не допустити утворення критичного ресурсу духовно-інтелектуальної енергії та суспільної сили. А на залишковому ресурсі народ може тільки існувати, а не жити. Всі ці руйнівні для народів і їхніх культур чинники заангажовані експерти намагаються подати як наслідки глобальної міґрації, яка неминуче змінює обличчя світу. 

Покидаючи свою країну, міґранти звільняють соціальну нішу для чужинців і тим самим стають агентами розповсюдження глобальної міґрації, яка є механізмом визиску людей. Адже експлуатувати чужинців значно легше, бо вони безправні, покірні, а в корінної людності може прокинутися національна гідність і воля. Через те паразитарним режимам трудова міґрація вигідна. За підрахунками фахових комісій Світового Конґресу Українців, внесок міґрантів і еміґрантів в економіку України сягає 23% її сукупного внутрішнього продукту. У рейтингу розвитку людського потенціалу (за Програмою розвитку ООН) Україна посідає 85 місце у світі за такими показниками: ВВП на душу населення, середня тривалість життя, рівень освіченості. Озлидніння людей у потенційно багатій країні – наслідок недієздатності державного управління.

На тлі глобальної міґрації українські міґранти виглядають як прийшлі з іншого світу – зі світу, у який так прагнуть чужинці. Українці – чи не єдині люди на світі, яких не треба змушувати працювати: вони самі знаходять собі роботу й створюють робочі місця. "Що то за держава, яка відпустила у світ таких безцінних людей?", – дивуються в країнах, де українські міґранти стали масовим явищем. 

Однак духовному типу українця – людини агрокультури, яка закорінена в рідну землю своїм генотипом і духом серця свого поєднана з питомою культурною традицією, невластива міґрантність – існування перекотиполем. Відірвати українців від рідного дому можуть лише відчай і безвихідь. 

За багато років громадської роботи в проблемній сфері трудової міґрації мене найдужче вразили дві телефонні розмови. Перша – 2000-го. Телефонувала жінка з Тернопільщини. Вона звернулася з приголомшливим проханням: "Допоможіть продати нирку!". Отямившись трохи від шоку, обережно став розпитувати про те, що ж спонукало її до цього. Жінка розридалась: "Я не бачу іншого виходу. Я сама медичний працівник і все порахувала. За нирку в Німеччині можна отримати 40 тисяч марок. За ті гроші догодую до смерті батьків і поставлю на ноги двох своїх дітей…". Віддаючи на продаж половину свого здоров’я, українська мати сподівалася зберегти життя родини. А нещодавно зателефонувала з Мілану також уродженка з Тернопільщини: "Не подумайте, що я злегковажила, виїхавши в Італію. Я кинула свою улюблену працю майстра народної творчості й поїхала, щоб підтримати свою родину в Україні. Таких, як я, намагаються принизити. Справді, наші люди виконують тут негідну роботу. Переживають страшні надриви. Я сильна жінка – тому тримаюсь і підтримую дух інших. Ми маємо гідно жити в Україні. Нас цінують на чужині! Але чому нас не цінують в Україні?". 

Найстрашніше те, що більшість українців працездатного віку від 18 до 40 років є потенційними міґрантами. Як показують соціологічні дослідження, понад 80%(!) молоді хочуть еміґрувати з України. Люди тікають від злиднів, сімейних негараздів, лихих начальників, трудового та морального гноблення, неможливості реалізувати себе. Після скасування віз до країн ЄС потік трудових міґрантів з України може збільшитися в кілька разів. Їхню нішу на вітчизняному ринку праці заповнять міґранти з Африки та Азії. Масове заробітчанство українців та відповідна за чисельністю імміґрація чужинців становлять серйозну загрозу для національної безпеки України. Увесь комплекс міґраційних проблем повинен стати предметом пильної уваги РНБО України й усіх гілок державної влади. 

Сьогодні в Україні робляться спроби регулювання міґраційних потоків. Одна з таких спроб – видача державою ліцензій 824 суб’єктам господарської діяльності на посередництво у працевлаштуванні громадян України за кордоном. Але їхніми легальними послугами користуються близько 15% українських міґрантів, а решта виїздять з України нелегально. Нелегальні міґранти цілком безправні й поповнюють транснаціональний ринок праці.

Торгівля людьми – одна з найбільших небезпек для українських міґрантів. На початку 2004 року при Світовому Конґресі Українців було створено спеціальну Комісію з протидії цьому явищу. У березні 2004 року на 48-й сесії ООН вона оприлюднила заяву, в якій наголошується: "Україна – одне із найбільших джерел торгівлі людьми". Цією проблемою займаються також жіноча правозахисна організація "Ла Страда-Україна" й Міжнародна Організація з Міґрації (ІОМ).

Четверта міґраційно-еміґраційна хвиля розсіяла українців більше, як по 40 країнах світу. Її особливістю є те, що мігранти живуть одночасно у двох вимірах: не поривають живих зв’язків з Україною, бо там залишилися батьки, діти, близькі й далекі родичі, друзі, і намагаються вжитися в суспільне середовище країн свого перебування. 

Найбільша проблема четвертої міґраційної хвилі, особливо нелегальних мігрантів – їхня правова незахищеність. 2004 року за ініціативою та наполяганням Товариства "Україна-Світ" і Української Всесвітньої Координаційної Ради було ухвалено закон "Про правовий статус закордонних українців". Але на сьогодні вже назріла потреба в розробці та ухваленні нового закону – "Про правовий статус громадян України за кордоном". Необхідно розв’язати низку правових проблем щодо легалізації, захисту майнових інтересів еміґрантів, впорядкувати роботу з ними у посольствах та консульствах, узгодити наше законодавство із законодавством країн перебування. Але, окрім законів, для розв’язання великого комплексу проблем у відносинах України зі своїми громадянами за кордоном потрібна політична воля керівників держави, глибоке розуміння ними причин і наслідків трудової міґрації.

Які ж причини масової міґрації й соціально-демографічної кризи українського суспільства? Назву основні: відсутність в Україні світоглядно обґрунтованої стратегії розвитку та її соціально-економічного програмного забезпечення. Натомість маємо тіньову економіку, корупцію, безробіття, депрофесіоналізацію, люмпенізацію, масову міґрацію й інші негативні соціальні явища. Усе українське суспільство, яке з продуктивного перетворилось на споживацьке, вражене тотальним заробітчанством – від державного чиновника, який купує собі посаду в своїй державі, до соціального вигнанця, який купує собі робоче місце на чужині.

Парадокс новітньої доби: Україна лежить облогом, люди потерпають від безробіття, а в той же час українці працюють на збагачення розвинутих країн. А чого ж іще можна сподіватися, якщо Україна не має своєї національної стратегії поступу ні в соціальній, ні в економічній, ні в культурно-інформаційній сферах, ні в кадровій політиці, не кажучи вже про стратегію співпраці з українцями за кордоном. 

Наші західні сусіди подають приклад турботи про своїх співвітчизників. Скажімо, Польща узаконила паспорт "поляка за кордоном", який прирівнює закордонного поляка в правах до громадянина Польщі. Українство ж виживає в Україні й поза нею за рахунок інстинкту самозбереження та залишкового ресурсу життєвих сил. Неможливо нормально жити й працювати в країні, де соціальне середовище пройняте настроями заробітчанства. Незалежно від роботодавця (держава чи приватна особа), психологія в заробітчан однакова – досягнення особистих цілей.

Послідовно над розв’язанням проблем української трудової міґрації на громадському рівні працюють Всеукраїнська громадська організація "Українська Взаємодопомога" (з 2003 р.) та створена на її основі за співзасновництвом 47 організацій громадян України з 30 країн світу Міжнародна громадська організація українців "Четверта Хвиля" (з 2006 р.). Ці організації охопили співпрацею понад 70 об’єднань громадян України в більш як 40 країнах світу. 

Наше першочергове завдання – широке залучення до розв’язання проблем української трудової міґрації структур державного й недержавного секторів України та країн перебування українських громадян, а надзавдання – повернення українських громадян на Батьківщину. Провідна ідея наших громадських зусиль закладена в ідеологемі: "Українці – для України!". У ній передбачено право, обов’язок і відповідальність кожного українського громадянина й закордонного українця брати дієву участь у творенні національного суспільного ладу – Української держави. З цією ідеологемою МГОУ "Четверта Хвиля" провела наприкінці 2008 р. Перший Економічний форум українців світу. 

У 2011 році відбувся V Всесвітній форум українців. Учасники роботи його секції "Новітня хвиля міґрації та міґраційна політика України" від громадських організацій з України й українського зарубіжжя, проаналізувавши складний комплекс існуючих проблем новітньої хвилі української міґрації та еміґрації, внесли свої пропозиції для їх розв’язання на державному рівні.

Держава зобов’язана підійти до розв’язання проблем та подолання причин української міґрації та еміґрації через перспективне стратегічне планування стійкого поступу України з глибоким усвідомленням надвисокої ціни нашого людського ресурсу. Основою державної стратегії внутрішньої й зовнішньої політики повинні стати національні пріоритети. Україна зобов’язана нарешті створити таку міґраційну правову базу, яка убезпечила б українське суспільство від потоків нелегальної міґрації з третіх країн та гарантувала б своїм тимчасовим міґрантам інтеґрацію в цивілізовані суспільства на правовій основі, а найголовніше – сприяла б поверненню українців додому. З цією метою необхідно розробити й запровадити дієві правові та соціальні програмні механізми.

Весь комплекс соціально-економічних причин, що породили масову трудову міґрацію, можна подолати тільки на правовій основі ґрунтовно розробленої довготривалої Національної стратегії стійкого розвитку України. Для її послідовного впровадження необхідно прийняти й реалізувати систему правових актів та програм, зокрема Стратегію взаємодії України з українцями за кордоном; Закон України "Про міґрацію"; Комплексну соціально-економічну Державну програму "Повернення на Батьківщину українських трудових міґрантів", основою якої має бути перспектива розвитку України через запровадження ефективних суспільно-економічних новацій. Складовою цієї програми повинен стати захист внутрішнього ринку праці України від дешевої іноземної робочої сили, а також підвищення ціни праці на внутрішньому ринку й утвердження соціальної справедливості в суспільстві. Тільки на цій стратегічній правовій основі можна подолати демографічну кризу та відновити духовно-інтелектуальний і фізично-генетичний ресурс та соціальну структуру української нації. Таку стратегію успішно здійснює Казахстан: за 12 років дії Закону Республіки Казахстан "Про міграцію населення" та Державної програми "Повернення оролманів (репатріантів)" на батьківщину повернулося 5 млн. казахів. Така країна має не тільки економічну привабливість, а потужну перспективу соціокультурного саморозвитку корінного народу.

Для подолання нагальних проблем молоді в Україні як загрози виникнення п’ятої хвилі еміґрації необхідно запровадити Національну програму "Молодь творить Українську державу" та забезпечити умови взаємодії української молоді в Україні й за кордоном для спрямування молодіжного потенціалу на відродження України.

Для систематизації й належного забезпечення культурного розвитку українського етносу в Україні й за кордоном у єдиному культурно-інформаційному просторі необхідно запровадити Державну програму "Культурно-інформаційне забезпечення світового українства". 

З метою системної реалізації цієї програми створити в Києві Культурно-інформаційний центр світового українства, ініційований ВГО "Українська Взаємодопомога" та МГОУ "Четверта Хвиля", з потужною ресурсною базою на основі передових інформаційних технологій (видавнича й пресова програми, інтерактивна багатофункціональна Інтернет-програма, Єдиний депозитарій цифрових колекцій історико-культурної спадщини України, Галерея сучасного українського мистецтва у світі).

З метою ефективного залучення українських закордонних громад до власного культуротворення та міжкультурного діалогу необхідно підтримувати на державному й громадському рівнях ініційований ВГО "Українська Взаємодопомога" та МГОУ "Четверта Хвиля" Міжнародний культурно-суспільний проект – Естафета культур європейських народів "Серце Європи", а його рамках - Міжнародний пленер українських художників та фотохудожників із закордону.

До розробки правових та соціальних програмних механізмів залучати представників громадських організацій новітньої хвилі міґрації.

Для невідкладного розв’язання найгостріших проблем представники українських громадських організацій запропонували:

- адекватно збільшити кількість консульських установ та консульських працівників у країнах поселення українців відповідно до потреб українських громад;

- збільшити частку відрахування в консульський фонд із доходів за надання консульських послуг;

- забезпечити паспортне обслуговування всіх громадян України незалежно від їхнього правового статусу в країні перебування;

- створити ефективні механізми поширення правової інформації з метою правової допомоги громадянам України за кордоном;

- з метою забезпечення соціально-правового захисту українських міґрантів провести широке громадське обговорення за участю громадських організацій трудових міґрантів законопроекту "Про правовий статус українських трудових міґрантів", розробленого комісією у справах міґрації УГКЦ, доопрацювати та прийняти його як Закон України;

- забезпечити підписання Урядом та ратифікацію Верховною Радою України міждержавних двосторонніх угод із працевлаштування та соціального захисту громадян України, а також забезпечити їх виконання;

- для законодавчого забезпечення всім українським громадянам за кордоном (незалежно від перебування на консульському обліку) можливості участі у виборчому процесі з правом обирати та бути обраним; удосконалити механізм проведення виборів у закордонному виборчому окрузі, у тому числі і з запровадженням системи поштового голосування;

- забезпечити виїзне консульське обслуговування в місцях компактного проживання громадян України в міру необхідності за зверненнями громад;

- спростити процедуру постановки на тимчасовий консульський облік громадян України незалежно від правового статусу в країні перебування;

- забезпечити фінансову, матеріальну та правову підтримку українських шкіл за кордоном;

- розробити та послідовно реалізовувати систему заходів із подолання соціально-психологічних проблем соціального й національного сирітства дітей українських трудових міґрантів;

- розробити програму психологічної адаптації, реабілітації та соціального захисту громадян України, які повертаються на постійне проживання на Батьківщину після довготривалого перебування за кордоном, для реінтеґрації в українське суспільство;

- винести на всеукраїнське обговорення законопроект земельної реформи та не допустити прийняття закону про продаж землі сільськогосподарського призначення, допоки не забезпечені реальні механізми захисту інтересів громадян України.

Невідкладним завданням Української держави є порятунок і відродження українського села – демографічного стабілізатора й основи культурно-соціально-економічного поступу українського суспільства.

Крім того, необхідно забезпечити державну підтримку засобів масової інформації для українських громад за кордоном, а також інформаційного порталу Українська світова інформаційна мережа (УСІМ), що функціонує на базі МГОУ "Четверта Хвиля".

Держава зобов’язана повести стратегічну національну політику так, аби кожен українець і на Батьківщині, й за кордоном жив і працював в інтересах Української держави. А першочергове завдання всього суспільства – повернення українських трудових міґрантів на Батьківщину.

Сьогодні глобальні виклики ставлять перед нами головний життєвий вибір: "Україна – без українців?" чи "Українці – для України?".

"Українці – для України!" – цією світоглядною формулою означено сутність культурно-соціального проекту "Четверта Хвиля", що його започаткували ВГО "Українська Взаємодопомога" та МГОУ "Четверта Хвиля". У цій ідеологемі сформульовано провідну ідею консолідації українства на світоглядній засаді української культури, програму спільних дій усіх його складових в інтересах України. Суть проекту: міґраційно-еміґраційна хвиля неминуче має стати останньою у "відпливі" українців на чужину й першою оновлюючою хвилею повернення їх в Україну. Українці зобов’язані зберегти себе для України в ім’я повноцінного розвитку власного суспільства й власної країни! 

Олександер Шокало,
голова ВГО "Українська Взаємодопомога"

Матеріали науково-практичної конференції "Донбас: культурно-освітній обмін з українцями світу" 

м. Донецьк, 16 грудня 2011 року

| Количество показов: 1584 |  Автор:  Олександер Шокало |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.66 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (196) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (280) 
Образование (553) 
Общество (472) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (544) 
Энергетика (60) 

Загрузка...

ПОДПИСКА
Параметры подписки

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Мейструк Віталій Романович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Тривога днів

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2020
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua