Особистість: психологія духовності

Тільки духовне життя заслуговує на безсмертя,
тільки дух володіє якістю вічного життя
М.О.Бердяєв

Проблема духовного розвитку особистості є актуальною і вельми цікавою у зв’язку з тим, що людина, як відомо, являє собою не тільки фізичне тіло, але ще і психічне, і духовне. Причому дух – це найвища складова людини, найбільш важлива, тонка, незнищенна і менш за все вивчена

У науковому світі існує думка, що психологія духовності – це психологія 21-го століття, хоча вивчати її почали у другій половині 20-го. Методики, діагностуючі рівень духовності особистості, достатньо умовні і малочисельні. Тому у своїй діяльності, проводячи психологічні консультації, ми використовуємо, перш за все, діагностичні бесіди. Розглядаються не тільки проблеми навчання і взаємовідносин підлітка з оточуючими людьми, але й питання дружби, пошуку сенсу і цілі в житті, про щастя, здоров’я, унікальності душі і духа людини тощо.

На підставі багатолітнього досвіду ми розробили критерії і систему підходів (не тільки з психологічної, але і з духовної точки зору), конкретні рекомендації учням у вирішенні їх духовних проблем. Ці рекомендації мають вигляд письмових коментарів в наданій їм анкеті "Незавершені речення". Згодом виходить своєрідний психологічний портрет кожного ліцеїста. Ці дані, в належному вигляді і не порушуючи етики психолога, доводяться до відома адміністрації та колективу медпрацівників, а також і батьків з метою всебічної і більш ефективної роботи з особистістю дитини.

Таким чином, дуже важливим напрямком в роботі з ліцеїстами є дослідження рівня їх духовності і пов'язаних з ним морально-психологічних проблем. Таке соціальне замовлення було надано керівництвом ліцею у зв’язку з актуальними процесами відродження духовності і соборності нашої молодої країни. Із цією метою використовується саме тест "Незавершених речень" – проективна методика у вигляді анкети. Потім проводиться психологічний аналіз і надається характеристика кожного учня з таких питань: сімейні відносини, любов і дружба, заповітні бажання, розуміння щастя, відношення до вчителів, до свого ідеалу, до своїх помилок і гріхів, до світосприйняття. Там проявляються також і дитячі фобії. Даний метод стимулює учнів відповідальніше задуматись про своє життя, про сенс свого існування і про своє майбутнє. Не знижуючи уваги до учбових предметів, діти активніше засвоюють загальнолюдські цінності, розширюють свої гуманітарні пізнання.

Тест "Незавершених речень"

Використання у роботі психолога з дітьми тесту "Незавершених речень" важко переоцінити, і ось чому. Психологу, враховуючи його різноманітні функціональні обов’язки, практично неможливо детально ознайомитись з особистістю навіть і половини учнів та обговорити з кожним його проблеми і надати психологічні рекомендації, настанови, як йому поводитись у житті. Цього не дозволяє а ні щільний графік навчання дітей, ні дефіцит їх вільного часу від занять. А те, що проблеми існують у кожного підлітка, великі чи малі, які він розуміє чи ні, – так це безперечний факт.

У зв’язку з цим ось уже більше 15-ти років у Херсонському фізико-технічному ліцеї при ХНТУ та ДНУ налагоджено своєрідне листування психолога з дітьми з метою надання їм у письмовому вигляді реальної психологічної допомоги. Через дану форму роботи вже пройшли декілька тисяч ліцеїстів, більшість з яких на цей час являються випускниками, здобули значний соціальний статус. Вони є відомими професіоналами своєї справи не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Випускники нам вдячні, тому що багато хто з них стали не тільки чудовими професіоналами, але й високоякісними шляхетними особистостями з неабияким рівнем духовності.

На разі виникає істотне питання, що все ж таки важливіше для людини: професійність чи високі позитивні риси його особистості, які служать основою його неповторної індивідуальності. У свій час відповідь на це питання запропонував відомий психолог, засновник Ленінградської психологічної школи, академік Б.Г. Ананьєв. Сутність його теорії така. В кожній дорослій людині перетинаються і взаємодіють риси особистісні з рисами професійними, тобто особистість взаємодіє з таким поняттям, як суб’єкт діяльності. В ідеалі вони повинні співпадати: високоякісна особистість повинна бути гарним професіоналом, майстром своєї справи. Але в практиці таке буває дуже рідко. Відбувається певна перевага, людина вільно чи невільно віддає у собі першість не особистості, а суб’єкту діяльності. При чому ця перевага буває настільки значна, що в душі і в долі людини ніби відбувається роздвоєння: особистість окремо, а професіонал окремо. На жаль, перевага частіше віддається саме своєму кар’єрному зростанню. При цьому немає а ні бажання, а ні часу займатися самовихованням, покращувати якості свого характеру. І сумним є той факт, що відбувається моральне падіння суспільства вцілому. Але є такий закон: коли людина виховає в собі довершену особистість, вона зможе потім стати і гарним робітником. Але якщо вона пропустить сенситивний період саморозвитку своєї особистості, то ніякий професіоналізм не допоможе йому потім як людині стати високоякісною індивідуальністю.

Ось чому у стінах нашого ліцею надається таке велике значення духовному розвитку ліцеїстів. Наша новітня розробка в роботі над анкетами "Незавершені речення" полягає в тому, що на кожний пункт анкети кожному учню надається письмовий коментар на те, що він написав у цьому пункті, по даній темі, з конкретними психологічними рекомендаціями. Бо кожний пункт анкети – це якась важлива тема чи життєва ситуація. Як правило, там випливають якісь проблеми учнів, тим паче, що час відповіді, тобто продовження початку речення, обмежено – 15 секунд. Мимоволі учень фіксує на папері найбільш актуальне, саме те, що знаходиться у нього на передньому плані особистості, що його найбільш турбує. До того ж, дітям гарантується нерозголошення результатів анкетування, у тому вигляді, як вони є, тому вони проявляють максимум відвертості.

Звісно, в цій формі роботи є одна особливість: більшість дітей отримують відповіді не відразу, а коли буде оброблено увесь клас. Але ті, хто бажає якнайшвидше отримати результати (а це люди інтенсивно працюючі або бажаючі працювати над собою), приходять в кабінет психолога з проханням, щоб їх роботи були перевірені у першу чергу, в той же день (у день написання) або в найближчий час.

Цінність нашої роботи полягає ще й у її письмовій формі, бо, як відомо, усні знання доволі швидко забуваються. Усі анкети з коментарями психолога надаються ліцеїстам для вдумливого читання, а після цього вони зосереджуються в кабінеті психолога у якості розгорнутого психологічного портрету кожного учня. Але в кінці 11-го класу, завершуючи своє навчання в ліцеї, усі ліцеїсти отримують свої анкети на руки, щоб вони усе життя служили учням не тільки як пам’ять про ліцейські роки, але й були б особливим стимулом для подальшого духовного самовдосконалення. У якості зворотного зв’язку, спілкування з випускниками ліцею показало, що вони вдячні за надані їм у свій час духовні письмові поради, що в подальшому сприяли їх інтенсивному особистісному зростанню.

Таким чином, розкривши переваги і цінність даного методу роботи психолога з дітьми, ми переходимо до конкретного викладення усіх пунктів тем, які є у анкеті "Незавершені речення", до найбільш типових проблем підлітків. Це особливе листування психолога з учнями, або ж письмові психологічні консультації.

Робота над духовними проблемами ліцеїстів

Наша пробна анкета "Незавершені речення" являє собою відповідний тест з книги В.Л. Марищука, адаптований до ліцейських вимог ("Методики психодіагностики в спорті", М., 1990 р.). Обробка результатів являє собою кількісний і якісний аналіз робот ліцеїстів. Але якщо кількісні дані мають чисто статистичне значення, то якісний аналіз "Незавершених речень" дуже важливий саме в індивідуальній роботі з особистістю кожного учня, тому йому і надавалась основна увага.

"Думаю, що мій батько рідко…"

Саме таким незавершеним реченням починається перша тема, котру ми пропонуємо дітям. Треба сказати, те, що діти пишуть у першому пункті анкети, є дуже характерним. Частіше за все вони пишуть про те, що батько рідко допомагає мамі по господарству, рідко коли приділяє їй увагу чи дарує квіти. Також з’ясовується, що чоловіки зазначай не виявляють розумної турботливості про навчання своїх дітей. Вони чи занадто суворі к дітям, чи, скоріше, взагалі не цікавляться навчанням своїх дітей. Відповідаючи дітям на ці питання, ми вказували на те, що відносини батька з матір’ю стосуються їх двох, і чи навряд на них зможе хтось вплинути, тим паче, дитина. А в своєму навчанні вже час розбиратися самостійно. Для цього в ліцеї створені всі належні умови. В усякому разі, обох батьків треба шанувати і поважати, тому що порушення моральної заповіді про шанування старших призводить до несприятливих наслідків для дітей.

Майже половина всіх учасників тестування характеризували свого батька цілком позитивно, а деякі називали його навіть ідеалом. Серед основних позитивних якостей татусів діти називали працелюбність, турботу про сім’ю, прояв толерантного відношення до дитини і її навчання, доброту тощо. У таких випадках нами було рекомендовано вибирати своїх батьків (у даному випадку батька) в якості свого ідеалу в житті, якщо учень сам не виявив такого наміру. Тим більш, що одним із пунктів анкети є питання про вибір свого життєвого ідеалу. А у якості стимулу для цього дітям акцентувалось, що, при умові постійної роботи з покращення своєї особистості, у свій час їх майбутні діти теж будуть їх вважати своїми ідеалами.

Третя група відповідей, хоча й сама малочисельна, вказувала на відсутність батька в сім’ї. Більшість дітей переймаються з цього приводу, багато хто приходить до висновку, що їх сімейне щастя у неповній сім’ї неможливе. Як правило, вони у зруйнуванні сімейних відносин звинувачують батька. Але ми при цьому звертали увагу дитини на те, що у всякому конфлікті завжди винуваті обидві сторони, бо хтось першим конфлікт починає, а хтось його підтримує і не хоче гасити. Недосконалість двох конфліктуючих людей, коли зіштовхуються між собою, призводять вибух, знищуючий засади сім’ї.

У цей час ні батько, ні мати не думають про інтереси дитини, для них важливі тільки особисті амбіції і образа, що базується на гордощах і ураженому самолюбстві. Тут ми рекомендуємо дитині прояв терпіння і слухняності щодо батьків і ні кого з них не звинувачувати. Поважне відношення до старших, особливо до своїх батьків є запорукою довголіття і здійснення відповідної моральної заповіді.

"Якщо всі товариші проти мене…"

Наступний пункт нашої анкети характеризує звичні настанови дітей на вирішення конфліктних ситуацій. Як і очікувалось, у абсолютній своїй більшості учні в цьому пункті пишуть: "…то і я проти них". Або дещо подібне: "...то вони мені не товариші", "…то я знайду собі нових друзів", "…то мені все однаково" і, нарешті, "…то такого не може бути". Абсолютно вочевидь, що майже уся наша молодь, якщо не сказати все суспільство, живе по історично застарілому принципу "око за око" і "зуб за зуб". Та і що зробиш, коли такі принципи пропагуються у телевізійних фільмах і в інших засобах масової інформації? Чи багато хто взагалі вчить наших учнів гуманним християнським принципам усіх прощати, любити своїх ворогів і т.п.? Адже майже зовсім нікому з наших учнів, що анкетувались, не приходила на думку така проста річ: якщо всі товариші, як один, раптом стали проти тебе, то це не може бути випадковістю. Значить, ти чимось перед ними винний, треба про свою провину подумати, а не про свою образу, визнати цю провину перед товаришами. Тільки так можна досягти перемирення, коли серце товаришів пом’якшає. Адже усяка провина потребує каяття. Але наші діти навіть слова такого не знають. Їх, навпаки, вчать тому, як треба боротись за свої права. Чи не звідси у них виникають агресивність та егоїзм? Тут наша задача полягає в тому, щоб збудити в дитині почуття вільної людини (від свого егоїзму).

Заради справедливості треба сказати, що деякі діти в конфліктних ситуаціях шукають шляхи примирення зі своїми товаришами. Та знову ж таки дуже рідко це є шляхи каяття. Частіше ліцеїсти пишуть про те, що вони усіма засобами будуть доводити свою правоту. Але тут виявляється їх незнання простого психологічного закону: чим переконливіше і активніше ти будеш доводити неправоту свого опонента, тим більше він буде укріплятись на своїй позиції і дотримуватись своїх сталих принципів, мов би боячись втратити їх. У наших коментарях ми вказуємо дітям на всі ці особливості міжособистісних відносин.

"Моє заповітне бажання…"

Питання про бажання та волевиявлення є дуже важливим, особливо у молодому віці. І тут існує своєрідна "пастка", до якої практично всі люди попадають. Справа в тому, що мудрі люди колись казали: "У людини зваженої розсуд іде попереду виповнення бажань". Але знову ж таки замало хто з людей вчиняє зважено. Не являються виключенням і наші учні. Зазвичай вони не усвідомлюють необхідність і моральний сенс усякого свого бажання, що сходить на серце, особливо якщо воно буває дуже потужним. Діти одразу ж поспішають виконувати ці бажання, хоча наслідки потім можуть бути самими непередбачуваними і сумними, навіть невиправними. У цих випадках ми по даній темі рекомендуємо ліцеїстам формувати заздалегідь свої заповітні бажання, а потім поетапно їх виконувати. А інакше у майбутньому може настати гірке розчарування, втрата сенсу життя і т.п. Так, бажання повинні бути і здійснюватись, при цьому бажано, щоб вони були зваженими і гуманними, а не сугубо егоїстичними. Але що ми бачимо на практиці? 70% хлопчаків і майже стільки ж дівчат мріють тільки про своє матеріальне благополуччя, при чому у космічних розмірах. Часто мова йде про мільйони доларів. І у цьому діти бачать своє щастя. Але насправді не тільки щастя, а навіть звичне "благополуччя життя не залежить від багатства" людини. Саме так наголошує християнська мудрість, і наші діти мають право це знати, щоб не підпадати потім глибокому розчаруванню.

Є й такі діти, котрі й самі не знають, чого вони бажають. Тут доречно буває пригадати звісну приказку: "Коли корабель не знає, куди йому плити, то йому нема попутного вітру". І дійсно, навряд такі ліцеїсти досягнуть успіху, навряд їм пощастить.

Але звичайно значний відсоток дітей висловлюють у своїх анкетах дуже добрі, шляхетні і оригінальні бажання. Усі вони розглядаються психологом індивідуально, і кожній дитині заради її підтримки надається спеціальний коментар.

"Майбутнє здається мені…"

Яким людині уявляється її майбутнє? Особливо підлітку, тому що його справжнє майбутнє точно ще попереду. І коли поняття "майбутнє" з’являється у свідомості молодої людини, то про що вона думає? Про себе, своє особисте майбутнє? Так, звісно. Але багато хто з дітей переймаються також з приводу грядущого усього людства, своєї Батьківщини, народу…

Щодо особистого майбутнього кожного ліцеїста, то дітям треба знати, що майбутнє людини завжди бере початок в їх теперішньому часі. А що зараз для них найголовніше? Звісно ж, це їх навчання. Багато хто з них це розуміють. Треба тільки нагадувати дітям про те, що від рівня успішності їх навчання дуже багато чого залежатиме: і їх вступ до вузу і адекватний вибір професії (не найбільш престижної чи заробітної, але, можливо, зовсім не підходящої ліцеїсту, а тої, що відповідає його здібностям, можливостям і мотивації), а також і досягнення якоїсь великої мети або мрії в житті.

Слід сказати, що багато хто з дітей думають про наближення кінця світу і бояться його. Імовірно, що ці страхи роздувають в них засоби масової інформації, яких чи навряд хвилює нестійкість людської, особливо дитячої психіки. На це ми відповідаємо дітям, що людині добрій і духовній боятися нема чого. Відомо, що дух людини, його справи і пам’ять про нього є безсмертними і незнищенними у вічності. До того ж, чутки про близький кінець світу, як-то кажуть, "дуже перебільшені", і ні хто не може точно знати дати кінця. У завершення питання про кінець світу заспокоює той факт, що багато людей, наприклад, християни (ким і ми по більшості є), вважають, що це буде не знищення життя як воно є, у тому числі і людського, а лише перевтілення світу фізичного в світ духовний. Усі ці дані і факти діти теж повинні знати, а не тільки "страшилки" на тему давнього календарю майя.

Деяка частина ліцеїстів пов’язують невизначеність і сумні перспективи свого майбутнього і своєї країни з недосконалістю, на їх думку, сьогоднішньої влади. Про те, що люди самі обирають собі владу і гідні її, звісно, ліцеїсти мало задумуються. Але який буде їх особистий внесок в майбутнє нашої Батьківщини?

"Мало хто знає, що я боюсь…"

"Кого чи чого боїться кожний з них?" – на це питання відповідали ліцеїсти. Виявилось, що всі їх страхи можна поділити на дві групи: фізичні і моральні. До фізичних можна віднести: страх висоти, темноти, маніяків, тяжкої болі і т.ін. і, як не дивно, чомусь багато хто з хлопчаків і дівчат бояться дрібних комах, павуків і т.д. У загальній схемі рекомендації психолога дітям по даній темі наступні. Щодо фобій фізичного плану, то у ліцеїстів тут не повинно бути панічного страху, але – розумне побоювання, уникнення травмонебезпечних ситуацій (наприклад, висоти). А тим, хто не має, як вони вважають, страху взагалі, треба мати на увазі, що страх (але не жах) потрібен людині, він, як і біль, виконує певну захисну функцію організму. Особливо корисні людині моральні страхи: побоювання прожити своє життя даремно і без сенсу, не сповнити головної життєвої мети, зрадити любов і надію своїх батьків тощо.

"Моя мама…"

У цьому пункті анкети висловлюється відношення дитини до своєї матері. Якщо порівнювати дані, отримані тут, з першим пунктом, де мова йде про батька, то картина виходить не однаковою. Приблизно вдвічі частіше лунають більш теплі і ніжні вирази на адресу матері, ніж батька. Мати – це майже для всіх учнів саме світле і дорогоцінне, що є у них у житті. Недоліки матерів майже не вказуються.

Але при всьому цьому деякі з ліцеїстів говорять про надмірну турботу з боку матері, на зайву емоційність, пов’язану у тому числі з проблемами на роботі і в повсякденному житті. Тому діти вказують, що вони іноді конфліктують з мамою, але потім все одно буває примирення. Є й такі ліцеїсти, котрих обурює той факт, що мати не вважає їх дорослими і не завжди прислухається до їх думки.

Рекомендації з боку психолога тут аналогічні тим, що і в пункті про відносини дітей до батька. Дітям рекомендується брати приклад з мами в усьому позитивному і будувати на цих рисах характеру свій ідеал. А увесь негатив треба вчитись прощати мамі беззаперечно. Треба пам’ятати, що жінка все ж таки слаба стать і часом просто не може контролювати потік своїх емоцій. До того ж майже всі учні пишуть про взаємну любов до своєї матері. А якщо любиш людину, то їй треба все прощати, тим паче самій близькій. А запит про пріоритетне відношення до своєї думки є з боку учня егоїстичним. Бо який у них життєвий досвід? У кого він більше: у дитини чи у батьків? Хто кого повинен шанувати? Над такими питаннями ми пропонуємо подумати учасникам нашого дослідження.

"Думаю, що справжній друг…"

Кожний учень тут повинен перед собою поставити питання: "Що я думаю про справжнього друга? Про дружбу взагалі?" Тут також діти часто роблять характерну помилку, котра називається одноквадратністю мислення. Якщо тільки 1-2 рази дитині не пощастило у дружбі, то вона відразу приходить до статистично не обґрунтованого висновку, що дружби взагалі не існує, навкруги лише омана і зрада. Таке буває притаманне і емоційно недосконалим дорослим особистостям, часто жінкам. Якщо 1-2 рази жінку зрадив хтось із чоловіків, то вона говорить: "Усі мужики сволота"… Взагалі-то досвід свідчить, що справжнього друга шукати не обов’язково. Він сам знайде тебе, коли ти вдосконалиш свій характер і будеш вартий справжньої дружби. Для істинної дружби, як і для любові, треба постійно працювати над собою і зростати духовно.

Багато хто з дітей детально описують якості особистості друга і вимоги до нього. "Друг повинен захищати мене в будь-якій ситуації", - пишуть вони. Але чи повинно так бути? А якщо ти неправий? Невже і тоді друг повинен тебе підтримувати у твоїй неправоті?

У висновку коментарів по даній темі звичайно ми даємо дітям вказівку на те, що найбільш повинно цінувати у справжній дружбі: це вірність і загальні духовні цінності.

"Я міг би бути дуже щасливим, якщо б…"

Можна сказати, що питання про щастя є самим головним в житті людини. Хто з нас не хоче бути щасливим? Але чи багато хто може сказати точно, що таке істинне щастя? Адже кожен розуміє його по-своєму: для когось щастя у грошах, у безпроблемному житті, у кар’єрі, в політиці тощо. А для когось воно в дітях, у своїй сім’ї, у любові і в повазі до своїх близьких людей. І всі ці атрибути щастя діти піднімають у своїх роботах. А деякі з них пишуть, що вони й так щасливі. Однак нам вважається, що поняття щастя вони плутають зі звичним життєвим благополуччям. Діти пишуть: "Я щасливий, тому що в мене усе є". Але щастя – це не коли усе є, а коли людині нічого зайвого не потрібно, ні до чого матеріального він серцем не прив’язаний. Щастя – коли в дусі любові віддаєш, а не приймаєш. Іншими словами, це є творіння добрих справ, не егоїстичне, а щире. І тоді у тобі розкривається щастя. Як якась раптова вища нагорода. Щастя – надістотна, невимовна духовна радість, коли хочеться співати і любити увесь світ. А ще щасливим не можна бути тільки самому, бо це слово означає частку з кимось, улюбленим тобі. Всі ці постулати дійсного щастя ми розкриваємо дітям.

"Зробив би все, щоб забути…"

Іноді майже у кожного з нас в житті виникає така ситуація, котра нам дошкуляє. І хотілось би щось чи когось забути, витерти з пам’яті, та не виходить. Часто це буває дуже велика образа на когось або душевна травма, втрата близької людини. Ми при цьому пояснюємо учням, що за для заспокоєння свого серця треба зробити певну внутрішню роботу над собою. Справа в тому, що, коли ми від душі прощаємо своїх кривдників і хоча б подумки бажаємо їм усього найкращого в їх подальшому житті, тоді сумління заспокоює, ублажає нас, на серці становиться хороше і легко. Те ж саме відбувається і тоді, коли ми просимо прощення у тих людей, яких образили чимось умисно чи випадково. Звісно, для зняття подібних проблем існують певні психотехніки, методики НЛП. Але ми надаємо перевагу методу бесіди чи письмового коментаря – для усвідомлення ліцеїстами їх психологічних проблем.

"Самою великою помилкою в моєму житті було…"

Часто ця тема у ліцеїстів перегукується з попередньою, і тоді ми даємо тут їм аналогічні рекомендації. Буває так, що діти пишуть про якусь серйозну помилку, але конкретно її не називають. Але ми у будь-якому випадку надаємо коментарі і свої рекомендації з приводу того, що людина повинна робити у випадку скоєння їм помилки. Іноді діти за помилку вважають якісь минулі випадки, на які вони вплинути не могли. Аж до абсурдного твердження, коли дитина пише, що помилкою було саме його народження. Зрозуміло, що у цьому випадку, як бачимо, не достатньо просто коментарів, а потрібна серйозна психотерапевтична робота з учнем.

Але ми намагаємось довести до свідомості дітей головну думку: не варто впадати в розпач і вважати, що все втрачено. Помилки можна і треба виправляти, а психолог покаже шляхи їх виправлення. Якщо ж помилка вже дійсно невиправна, то однак можна нівелювати її наслідки каяттям у звершенні цієї помилки (чи гріха). Життєвий досвід нам показує, що тоді над людиною звершується милосердя долі. І діти повинні це знати.

"Ідеалом людини для мене являється…"

Питання про вибір свого ідеалу частково здіймався у нас в пунктах, які характеризують відношення учнів до своїх батьків. Але стосовно даного пункту варіантів відповідей тут було декілька: "Ідеалом являюся я сам", "Ідеальних людей не існує", "Я не створюю собі кумирів", "Ідеали для мене – мої батьки" тощо. Іноді діти замість свого ідеалу людини називають ідеал якогось спортсмена, рок-зірки, кіноактора тощо. У цьому разі ми вказуємо учням на таку помилку. Крім того, ліцеїстам пояснюється різниця між поняттями "ідеал" і "кумир": ідеал завжди позитивний і благотворний, а кумир є недійсним ідеалом, що потребує від своїх шанувальників сліпого фанатизму.

Учні повинні з нашою допомогою прийти до висновку, що ідеал все ж таки необхідний кожній людині, бо інакше нема з кого брати позитивний приклад для самовдосконалення. Але дуже небезпечно для особистості людини, коли вона ідеалізує саму себе: з рештою відбувається самовинищення особистості. Якщо ж дитина не бачить ідеалу у своєму оточенні, то їй рекомендується вибрати для себе хоча б окремі позитивні риси характеру тих людей, котрих вона добре знає.

"Думаю, що більшість сучасних юнаків та дівчат…"

Як сприймає дитина більшість нашої молоді, їх принципи і звички, спосіб життя? Чи подобається їй така більшість? Чи відносить вона до неї саму себе? Над цими питаннями психолог пропонує учню задуматись.

І тут виникає цікава закономірність. Практично всі ліцеїсти, висловлюючи кожний окремо свою думку про сучасну молодь, не схвалюють їх моральний образ, осуджують його. Іноді навіть у дуже різких виразах. За нашими висновками, однак, знаходячись у колі тих, кого вони критикують, люди чомусь починають вести себе часто так, як і ті, кого вони не схвалюють.

Особливий акцент в коментарях дітям на цю тему робився на те, що кожний з ліцеїстів повинен стежити саме за своєю особистістю і життям. Бо він відповідає за них. Своїм особистим прикладом людина повинна благотворно впливати на своє оточення. Як сказав святий Серафим Саровський, "Врятуй себе, і тоді навкруги тебе врятуються тисячі".

м. Херсон, 2012 рік.