Російський Янус

23.09.2013 10:40:13 | Роберт Скідельські

Росія демонструє світові два протилежних обличчя: одне - загрозливе, інше - доброзичливе. Обидва зараз дещо неочікувано об'єдналися, щоб стати поштовхом для США, а можливо і інших західних держав розпочати військову інтервенцію в Сирію

Внутрішня ситуація в Росії залишається плачевною. Продемонструвавши колапс економічного плану, висунутого у 1991 році, Росія швидше підтвердила свою недорозвинутість, ніж розвинутість, не зумівши продати більшу частину своїх товарів відкритим ринкам.

Тож Росія відкотилася до стану товарної економіки, в основному продаючи енергію, в той час як її талановиті науковці і технологи шукають роботу закордоном, що спричинило стагнацію її інтелектуального життя.

Не буде новиною, якщо згадати про те, що Росія затьмарена корупцією, яка відлякує зовнішніх інвесторів і коштує країні мільярди доларів щорічно.

Ця основоположна дебільність маскується високими цінами на енергоносії, які за 14 років правління Володимира Путіна дозволили Росії поєднати риси клептократії зі зростанням доходу на душу населення достатньо для того, щоб придушити інакомислення і створити середній клас, направлений на шопінг.

Доходи від нафти на газу можна було б використати для розвитку потрібної інфраструктури. Але незважаючи на всі розмови Кремля про диверсифікацію, Росія залишається економікою з латиноамериканським, а не західним профайлом.

Політика в Росії така сама невтішна. Зовнішня політика західних країн має в основі своїх принципів захист людських прав.

Це не на йоту не стосується внутрішньої чи зовнішньої політики Росії.

Натомість під гаслом "керована демократія" Путін встановив помірне диктаторство, за яким закон грубо використовується в політичних цілях. А коли закону недостатньо, уряд вдається до вбивств.

Що стосується прав людини, які особливо цінуються на Заході, зокрема інакодумців і меншин, в тому числі секс-меншин, Росія, здається, перебуває на зовсім іншій хвилі.

Іноземні неурядові організації переслідуються і називаються "іноземними агентами".

Путін через найбільш радикальні сили у Росії запровадив законодавство проти геїв, від якого західні країни відмовились вже давно.

Рішення дозволити опозиційному лідеру Олексію Навальному балотуватися на посаду меру Москви на останніх виборах свідчило про крок назустріч більш відкритій системі, але політичні розрахунки за цими виборами і ймовірність фальсифікацій, які не дали пройти супернику нинішнього голови, навряд чи свідчать про демократію.

Режим Путіна займає простір між диктаторством і демократією, для якого західна політична наука ще не підібрала правильної назви.

Але, можливо, російська байдужість до прав людини є джерелом сили, а не слабкості. Проблема з програмою захисту прав людини полягає в тому, що в цій ситуації потрібно діяти активно, в той час як зовнішня політика Росії звикла бути розсудливо консервативною.

Така політика, так само як і політика Китаю, стала важливою противагою бажанню Заходу втрутитися у внутрішні справи цих країн, які не живуть за проголошеними стандартами.

Сирія - хороший цьому приклад. Немає сумніву у тому, що хімічна зброя була використана для вбивства сотень громадян на околицях Дамаска 21 серпня.

Остаточно це треба ще довести, мабуть, цього ніколи і не вдасться зробити. Можливо, цей газ був використаний за наказом режиму президента Башара аль Асада.

Але у нещодавньому коментарі газеті Путін підняв питання, яке, безперечно, цікавить і інших: "Який мотив був у режиму, щоб використати хімічну зброю на очах у міжнародної спільноти"?

Путін висунув ідею, що ця атака могла бути "провокацією" від опонентів Асада.

"Я не претендую на істину, але як і у будь-якому кримінальному розслідуванні, завжди правильно почати із мотивів можливого підозрюваного. Хто від цього отримав користь"?

Дійсно, росіяни схильні до теорій змови, які поширені в країнах з непрозорою політичною структурою. Але також правдою є те, що Сирія, на відміну від Єгипту при колишньому президенті Мубараку, не має централізації навколо президента.

Навіть, якщо ідея Путіна про "провокацію" не підтвердиться, цілком можливо, що атаки могли бути розв'язані злочинними угрупуваннями в Сирійській армії, що треба буде довести Асаду, щоб утриматися при владі.

Звичайно, Путін знає, про що каже. Багато росіян вірить, що обстріл жилого району у Росії у вересні 1999 року, під час якого було вбито майже 300 людей, було здійснено службою безпеки Росії з метою спровокувати ненависть до чеченців і на хвилі війни, яку підтримує населення, привести Путіна до президентства. До цього дня досі невідомо, хто стояв за нападом.

Проблема в тому, що за таких непрозорих політичних систем, як у Сирії і Росії, ніколи не відомо насправді, хто і що контролює.

Цілком можливо, що послідовники тих, хто розпочав війну проти Іраку з хибних міркувань про те, що Садам Хусейн має зброю масового знищення, готові бути втягненими у нове криваве місиво.

Від цієї дурості їх, принаймні тимчасово, зупинила пропозиція Путіна взяти під міжнародний контроль хімічну зброю Сирії і її знищення.

Для здійснення цього плану є багато практичних труднощів, і російська пропозиція, яку зараз розглядає Барак Обама не відповідає західному розумінню покарання. Але він призупинив намір негайного військового втручання.

Безперечно, геополітичні розрахунку, грали не останню роль у цих маневрах. Росія підтримує шиїтські уряди Ірану і Сирії з метою закріпити свою позицію на Середньому Сході проти сунітів у Саудівській Аравії і країнах Затоки, які підтримують США.

Але, як зараз кажуть, Путін рятує Обаму від скоєння ним помилки, яка би зруйнувало його президентство.

Він мав би очікувати за це деяку політичну винагороду. Але навряд чи він її дочекається.

Автор:	Роберт Скідельські
Источник:	Реальна економіка
Ссылка:	http://real-economy.com.ua/

Возврат к списку