Свято, про яке поспішають забути

08.11.2007 11:16:57 | Андрій Кокотюха

Віддавши наказ заблокувати центр столиці, аби ним, не дай Бог, не оволоділи комуністи пенсійного віку, влада зайвий раз нагадала: 7 листопада як пам’ятна дата все ж таки існує. І буде існувати та відзначатися ще довго.

Вчора, 7 листопада, радянській владі стукнуло 90 років. Цей день давно вже не позначений червоним у календарях. Складається враження, що багато хто хотів би швидше забути про країну, частиною якої Україна була з 1917 по 1991 рік. Але комуністи пенсійного віку не дають розслабитися тренованим бійцям міліцейського спецназу. І, як на мене, правильно роблять: підозріло швидко нам витирають пам’ять.

Цього дня від самого ранку російський телеканал «Ностальгія» видав запис демонстрації трудящих на Красній площі в Москві 7 листопада 1977 року. Народ святкував 60 років радянській владі. В цей самий час дисиденти по всій території СРСР принципово зачинялися в квартирах і посилено ловили по радіохвилях «голоси», які в такі дні глушили активніше, ніж завжди. Правда, не всі ненависники радянської влади були такими принциповими. Наприклад, російський письменник Сергій Довлатов у своїх нотатках згадує: на свято 7 листопада напивався спеціально, бо надто жирно для влади – не вживати спиртного саме в цей день.

7 листопада завжди мало дві складові. Перша – ідеологічна. Маючи законний вихідний день, робітники, селяни, службовці та інтелігенція в обов’язковому порядку мусили з ранку прийти на демонстрацію, отримати транспаранти, прапори, червоні стрічки і повітряні кульки. Хто не прийде, отримає догану і потрапить до чорного списку. Друга – соціально-побутова. Після демонстрації, склавши до купи прапори, портрети членів політбюро і транспаранти, громадяни поспішали додому за компенсацією в якості святково накритих столів. З нагоди свята завжди «викидали» дефіцитні продукти, і застілля в цей день заохочувалося мало не в офіційному порядку. Саме за святковим настроєм тих часів сумують сьогодні комуністи, вимагаючи повернути 7-му листопада статус легального вихідного дня.

У теперішній Україні офіційних вихідних на рік випадає набагато більше, ніж у країні, 90-річчя якої комуністи відзначали вчора. Тоді – це 7-8 листопада, Новий рік, 8 березня, 1-2 та 9 травня. Кожна з цих дат справді була святом із неодмінним застіллям та ходіннями в гості. Від свят, що їх пропонують нам сьогодні, а головне – від кількості вихідних ми часом шаленіємо. До того ж комуністи, очевидно, не розуміють простої речі: навіть якщо їм підуть назустріч і вирішать з якогось дива знову пофарбувати «день революції» в червоний колір, все одно він не стане загальним вихідним. Гулятимуть лише держслужбовці. Продавці шкарпеток, бананів та карток для поповнення рахунку мобільних телефонів вийдуть на роботу все одно. Це – закони «дикого капіталізму», за якими ми сьогодні живемо.

Та якщо ми хочемо, аби капіталізм став цивілізованим і працьовиті люди знали, коли їм пахати, а коли – відпочивати, нам у жодному разі не слід забувати про день, коли більшовики прийшли до влади. Ми мусимо знати, хто довів нас усіх до ручки і завдяки чиїй вивихнутій за 74 роки психології наша країна і далі лишається ніби міченою чорною міткою, а наше суспільство – таким, над яким можна проводити, наче 90 років тому, які завгодно експерименти.

Показово, що більшість людей сприйняла скасування свята з нагоди чергової річниці соціалістичної революції спокійно. Радіючи, що є зайвий робочий день і вихідний не перериває ділового ритму. Так само показово, що нинішня влада, принаймні – київська, комуністів боїться. Бо як у столичній, так і у верховній владі сидять сьогодні ті, чия свідомість формувалася радянською владою. Ті, кому тепер за п’ятдесят, так чи інакше мали стосунок до Комуністичної партії України, і вже точно всі встигли побувати в жовтенятах, піонерах та комсомолі. Можна зректися атрибутики та партквитків. Психологія лишиться.

Тому вчора Хрещатик перекрили подвійні міліцейські кордони. Бо і комуністи, а антикомуністи, сутичок між якими влада намагалася не допустити, за своїм віком – радянські діти. Молодих облич з обох боків майже не було видно. Всі молоді люди та люди середнього віку вчора стояли в безнадійних пробках, не могли потрапити на роботу, спланувати час, вирішити ділові та особисті справи. Тут мимоволі згадаєш, з якого це переляку в Києві, де без того багато проблем, перекритий центр міста і з метро випускають вибірково. Можна подумати, що той, хто віддав це розпорядження, справді боїться якихось революційних дій. А ті, хто закидав комуністів яйцями у Львові, самі того не бажаючи, визнали наявність у «коммі» певної силу та можливість їхнього впливу на суспільно-політичне життя.

Отже, відавши наказ заблокувати центр столиці, аби ним, не дай Бог, не оволоділи комуністи пенсійного віку, влада зайвий раз нагадала: 7 листопада як пам’ятна дата все ж таки існує. І буде існувати та відзначатися ще довго. Ігнорувати та намагатися витерти річницю революції, а заодно її наслідки, що розтягнулися не на 74, а на всі 90 років - все одно, що радити зґвалтованій у підворітні дівчині чимшвидше забути про цей, так би мовити, неприємний і прикрий випадок.

Через те краще не думати, чому дехто далі святкує 7 листопада, а замислитися, чому в Україні 24 серпня не відзначається з тим же щирим піднесенням, як у СРСР – день перемоги більшовиків.

Автор:	Андрій Кокотюха
Источник:	proUA
Ссылка:	http://ua.proua.com/analitic/2007/11/08/094502.html

Возврат к списку