Агенти впливу в законі

08.11.2007 13:46:17 | Олексій Молдован

Реєстрація іноземних лобістів в Україні дозволить не тільки контролювати їхні дії, але й збільшити надходження до бюджету.

Бажання одних країн впливати на внутрішню і зовнішню політику інших є закономірним продовженням стратегії реалізації національних інтересів перших. Із вдосконаленням механізмів державного управління силовий тиск і «дипломатія канонерок» змінилися тактикою просування своїх інтересів за допомогою внутрішніх агентів впливу, що в сучасному світі отримало назву «іноземного лобізму».

Посередник вирішує все

Попри те що Україна включилася у глобальні інтеграційні процеси тільки на початку 90-х років минулого сторіччя, уже до його кінця у країні діяли лобі кількох іноземних держав. На першому етапі на цій ниві найактивніше працювали американці, які в більшості випадків переслідували цілі геополітичного характеру, зокрема залучити Україну до демократичного трансатлантичного простору. Окремим завданням стояло формування в Україні вільної ринкової економіки. Звичайно, такі прагнення не пояснювалися прекраснодушшям. Просто міжнародний досвід американців переконливо свідчив, що демократичні, ринкові режими вкрай рідко перетворюються на експортерів тероризму й неконтрольованої міграції, з якими згодом Сполученим Штатам доводиться боротися. Вплив на українське суспільство та владу представники США здійснювали через різноманітні ради при державних органах, наукові та громадянські організації, фонди, грантову підтримку, піар-заходи. У минулі роки лідерами впливу на українську владу в інтересах Сполучених Штатів (ширше — Заходу) були місцеві представництва Світового банку й Міжнародного валютного фонду, але згодом і вплив американців у цих організаціях, і вплив СБ та МВФ на Україну зменшився. В політикумі найсприйнятливішими до ідей «західництва» виявилися національно-демократичні сили, тому робота велася насамперед із ними. Однак через те, що останні не були пов’язані з американцями юридичними зобов’язаннями, а допомога закордонних партнерів доволі часто використовувалася не за призначенням, «партійна» складова лобізму вирізнялася вкрай низьким коефіцієнтом корисної дії.

З ідеологічними місіями в Україну прийшли й європейці, однак на відміну від американців вони з самого початку були більш прагматичними. Особливого успіху в цій царині досягли німці, що буквально оповили українську владу своїми консультаційними радами, через які лобіювалися не тільки демократичні цінності, а й інтереси національного капіталу. Зокрема, в Україні з початку цього десятиліття діє Рада німецьких експертів при Кабінеті Міністрів. Окрім того, активно переймається інтересами великого німецького бізнесу і колишній посол ФРН в Україні Дітмар Штюдеманн, якого нещодавно призначено позаштатним радником Президента України Віктора Ющенка. Не дивно, що в структурі іноземних інвестицій в Україну левова частина припадає на Німеччину.

Паралельно з агентами впливу Заходу в Україні розвивається і модифікується лобі Росії. Росіяни не тільки зберегли традиційний, сформований ще в радянські часи вплив практично на всі владні інститути, але й активно протоптують до української влади нові стежки. Зокрема, останнім часом у країні діють численні громадські, економічні й молодіжні організації, які займаються ідеологічним лобізмом в інтересах сусідньої держави. Більше того, низка впливових українських політичних сил співробітничає з росіянами на постійній основі, тому Російська Федерація має перманентне законодавче лобі у Верховній Раді. Водночас в економічній сфері росіяни віддають перевагу «роботі» безпосередньо з ключовими фігурами центральних органів виконавчої влади.

Механізми роботи російського економічного лобі в Україні, як правило, непублічні, однак результати дозволяють говорити про їхню надзвичайно високу ефективність. Серед найуспішніших проектів можна виділити продаж стратегічних підприємств російським компаніям, зрив роботи нафтопроводу «Одеса — Броди» в прямому режимі, затягування вступу України до Світової організації торгівлі, залучення країни до Єдиного економічного простору, перешкоджання введенню загороджувального мита на російські товари та інше.

Заробити на чужих

Українська влада продовжує ігнорувати проблему неконтрольованого впливу західного та російського лобі на прийняття найважливіших політичних і економічних рішень в державі. Тим часом, як показує досвід інших країн, легалізація діяльності іноземних лобістів допомагає не тільки навести лад у цій високочутливій сфері, але й приносить до державного бюджету доволі відчутні кошти. Наприклад, спеціальне законодавство діє в США. Закордонним урядам і приватним організаціям офіційно дозволено впливати недипломатичними методами на органи державної влади з метою схилити їх до прийняття «правильних» рішень. Водночас законодавчі норми вимагають, щоб особи та організації (як американські, так і іноземні), що працюють на користь іноземних наймачів (уряди або приватні організації) і отримують від них за це плату, реєструвалися у Міністерстві юстиції США як іноземні агенти і подавали туди звіти про свою діяльність.

Сьогодні до американських лобістів звертаються за послугами сотні урядових і приватних організацій із десятків країн. У сирокому спектрі лобістської діяльності найбільш типовим і домінуючим є представництво торгово-економічних інтересів. Разом із тим, лобісти використовуються для вибивання американської військової, економічної та політичної допомоги різноманітним угрупованням, що борються за владу у своїх країнах. Послугами іноземних лобі в США активно користуються й українські групи впливу. Так, 2001 року Агентство гуманітарних технологій за $110 тис. найняло компанію BKSH & Associates для лобіювання скасування поправки Джексона — Веніка. Пізніше, 2005 року, через українську юридичну компанію Magister & Partners американській лобістській фірмі Wilmer Cutler Pickering Hale & Dorr LLP було виплачено $15 638 за забезпечення контактів із торговельним представником США, держдепартаментом, радою національної безпеки та сенаторами Лугаром, Шумером і Керрі у «питаннях, пов’язаних із ринковим статусом української економіки». Як відомо, поправка Джексона — Веніка щодо України була скасована, і українська економіка одержала статус ринкової.

Крім цього, протягом 2002–2004 років адміністрація президента Леоніда Кучми активно використовувала американських лобістів для забезпечення низки необхідних політичних рішень з боку владних існституцій США щодо України. Саме завдяки цьому санкції, пов’язані з «кольчужним скандалом», не набули тотального масштабу. Своє лобі в США мають і теперішні українські структури — як бізнес-групи, так і політики-висопосадовці або ж очолювані ними партії.

Коли пропозиція перевищує попит

В Україні іноземний лобізм сприймається переважно в негативному контексті. Тим часом спектр подібних послуг у світі досить широкий, тому експерти зазначають необхідність його розділення з тим, щоб вивести конструктивну частину з тіні, і в Україні. Влада західних країн, скажімо, вже давно перестала боротися з тим, що в сучасному глобалізованому світі неможливо побороти в принципі.

В Україні ж на законодавчому рівні дотепер не визначено не тільки поняття іноземного лобізму, але й лобізму взагалі. Тому, коли черговий уряд починає воювати з наслідками лобістської діяльності, ця боротьба виявляється заздалегідь приреченою або на марну витрату зусиль, або ж хаотичні дії чиновників, не сягнувши поставленої мети, приводять лише до підвищення рівня корупції.

Слід зауважити, що українські політики неодноразово намагалися ввести практику лобіювання в законне русло. Історія легалізації лобізму як такого в Україні сягає корінням 1992-го року. Тоді група на чолі з головою Союзу юристів України Володимиром Суміним почала розробляти відповідний законопроект, але до логічного завершення так і не дійшла. Очевидно, на той період українці, у тому числі й депутати, просто не розуміли суті запропонованого закону. Наступні спроби робилися у 1999 році, коли до парламенту було подано законопроекти депутатів Ігоря Шарова «Про лобізм в Україні» і Юрія Сахна «Про правовий статус груп, об’єднаних громадськими інтересами (лобістських груп) у ВР України». Але Верховна Рада не розглянула ці законопроекти, їх було знято з порядку денного. Ще одним намаганням легалізувати лобізм в Україні був законопроект депутата Анатолія Ткачука «Про регулювання лобістської діяльності в органах державної влади», що також був відкинутий парламентом ще на першій стадії розгляду.

Перераховані законопроекти концентрувалися в основному на понятті внутрішнього лобізму, однак прийняття якогось з них могло б сформувати цілком прийнятне підгрунтя для формалізації інституту іноземного лобізму в Україні. Реальною ж причиною того, що відповідний закон так і не було прийнято, більшість оглядачів називають небажання народних депутатів втрачати монопольне право на здійснення лобістської діяльності.

Автор:	Олексій Молдован
Источник:	proUA
Ссылка:	http://ua.proua.com/analitic/2007/11/07/172000.html

Возврат к списку