10.04.2012 10:06:24 | Михайло Мельник
Існує стурбованість гравців ринку щодо поєднання власності на землю та державного регулювання, передбаченого законопроектом. Це може призвести до того, що ринок буде монополізований і непрозорий.
Реформування ринку землі в Україні є нагальною потребою для подальшого розвитку сектору. Україна має унікальний стратегічний ресурс – чорноземи, що є основним засобом виробництва сільськогосподарської продукції. Саме завдяки цьому ресурсу компанії аграрного сектору в Україні динамічно розвиваються та вже стали помітними гравцями на міжнародних ринках. Для прикладу, сьогодні українські виробники за обсягами експорту соняшникової олії займають перше місце у світі, займаючи понад 50% світового ринку.
Проте склалася парадоксальна ситуація, коли українське законодавство та неврегульовані земельні відносини вже протягом багатьох років створюють серйозні перепони для розвитку потенційно найбільш сильного сектору економіки.
Земля сьогодні знаходиться поза ринковими відносинами, таким чином її власники фактично не можуть отримати кредити чи інвестиції для її ефективного використання. Банківське кредитування ускладнюється тим, що законодавчо право оренди землі не може бути предметом застави, а інвестори насторожено реагують на невизначеність держави у підході до права власності на землю та непрогнозованість подальших змін у законодавстві щодо цього питання.
Як наслідок – катастрофічна недоінвестованість галузі. Її потенціал залишається нерозкритим.
Саме тому земельна реформа, яка обговорюєтьсяі вже багато років, привертає таку увагу суспільства. При впровадженні земельної реформи потрібно зробити практично неможливе: з одного боку відродити здорові ринкові відносини, які б дозволили галузі розвиватись, та допомогли подолати низку інших системних проблем. З іншого боку, необхідно захистити той ресурс, який Україна має на сьогодні від розбазарювання.
Варто відзначити, що це другий після Податкового кодексу документ, який настільки ж масово обговорюється до його прийняття. У дискусії беруть участь більшість гравців ринку, активно заявляючи про свою позицію щодо цього питання. Питання, що сьогодні вирішуються є принциповими для розвитку галузі, вони визначатимуть, наскільки активним буде ринок землі. Якщо ринок землі буде запущений, однак, через певні законодавчі обмеження, виявиться недостатньо активним, це може призвести до зворотного ефекту – суттєвого заниження ціни на землю та непрозорості транзакцій.
Спробуємо зупинитись на основних дискусійних питаннях.
Перше. Обмеження обсягу орендованої землі підприємствами
Запропоновані законопроекти передбачають обмеження орендного земельного банку площею 100 тис гектар, а також певні обмеження щодо оренди в одному регіоні. В Україні історія розвитку аграрного бізнесу сприяли створенню системи, коли сільськогосподарське виробництво сконцентровано у великих агропідприємств. На сьогодні більше десяти аграрних підприємств мають сільськогосподарські наділи площею понад 100 тис гектарів, а деякі з них консолідували земельний банк площею понад 300 тис гектарів. Серед них є публічні компанії, компанії, що мають певні зобов’язання перед інвесторами. З огляду на це, обмеження орендного земельного банку не виглядає економічно-обгрунтованим. Це може порушити вже існуючі правила гри на цьому ринку та позбавити інвестиційної привабливості український агробізнес.
Друге. Використання землі як застави під кредитні ресурси
За: якщо обмежити використання землі як застави під кредитні ресурси, впровадження закону не вирішить основної проблеми – залучення банківських кредитних ресурсів. Таким чином, власники земельних наділів не зможуть ефективно обробляти землю.
Проти: Існує ризик, що фізособи, що є власниками дрібних ділянок, братимуть кредити для вирішення особистих фінансових проблем, а не інвестицій. Під невеликі наділи селян, кредитні ресурси банків також будуть надто обмеженими для того, щоб використовувати їх на нові технології чи купівлю техніки.
Міжнародний досвід: В деяких країнах, де превалюють орендні відносини, передбачена можливість використання прав оренди у якості застави. Проте для цього необхідне законодавство, стабільні правила гри на ринку, та контроль з боку банківських установ за використанням кредитних ресурсів.
Третє. Поєднання державою функції управління та регулювання
Існує стурбованість гравців ринку щодо поєднання власності на землю та державного регулювання, передбаченого законопроектом. Це може призвести до того, що ринок буде монополізований і непрозорий. Окрім того, така функція держави відволікатиме державні фінанси в досить негнучку фінансову сферу.
З іншого боку прозоре регулювання державою аграрного ринку, базованого на зрозумілих правил, при умові роз’єднання функцій власності та регулювання буде сприяти розвитку ринку.
Четверте. Залучення іноземного капіталу
Законопроектами передбачені певні обмеження на володіння іноземним капіталом. Впровадження цієї норми матиме вплив на переважну більшість публічних агрохолдингів, які, хоча і мають штабквартири за кордоном, фактично контролюються українськими громадянами. Є й іноземні інвестори, але ж вони не стали прикладом неефективного використання земельних ресурсів. Є думка що прямі заборони на володіння/користування землею іноземним капіталом не так ефективно діятимуть, як контроль за ефективністю використання інвестицій та землі з боку Уряду.
Ключові проблеми, з якими сьогодні стикається сільське господарство – це необхідність коштів для капітальних інвестицій і дорогі кредитні ресурси. Співставляючи законопроект у нинішньому вигляді з існуючими на ринку проблемами, доводиться визнати, що незрозуміло, яким чином земельна реформа у нинішньому вигляді допоможе вирішити найкритичніші проблеми галузі.
Більше того, ухвалення такого законопроекту завдасть сильного удару по великим агрохолдингам, при цьому малі сільськогосподарські підприємства через низку системних проблем, специфічних для України (урожайність, стан техніки, відсутність інфраструктури для зберігання продукції та налагодженої системи продажу, ускладнений доступ до кредитів) не мають великого потенціалу розвитку.
Окрім того, заявлена направленість земельної реформи на покращення соціального становища селян, викликає певні сумніви. Селяни, як і раніше, в цій ситуації залишаються найменш інформованою стороною. Саме тому, велика ймовірність, що якщо не будуть встановлені мінімальні ціни на землю, інвестори купуватимуть її за неринковою ціною. При цьому відтік населення з села продовжуватиметься. Важливо збільшити рівень життя на селі та доступ до всіх зручностей на рівні з міським життям – це більш перспективно ніж обмеження та тотальний контроль з боку управлінської влади.
Переконаний, земельна реформа необхідна. Але сама по собі вона не стане панацеєю. Для того, щоб вона спрацювала, щоб була успішною, при її впровадженні потрібно чітко співставити норми законодавства з проблемами, що існують, і спрямувати Закон на їх вирішення. А це, зокрема, створити законодавчі підстави для використання прав оренди в якості застави, обмежити «ручне» втручання Уряду замінивши його правилами та моніторингом за їх дотриманням, якщо є побоювання щодо монополії - використовувати антимонопольне законодавства, створити інфраструктуру, яка забезпечить діяльність малих фермерських господарств та підвищувати інформованість селян. Потрібно надати інформацію всім зацікавленим сторонам і створити умови для домовленості між ними, а для Уряду - інструменти за моніторингом та важелі впливу тільки на тих, хто порушую правила, Не треба обмежувати – це ніколи не працювало в довгостроковому плані.
| Автор: |
Михайло Мельник |
| Источник: |
Економічна правда |
| Ссылка: |
http://www.epravda.com.ua |
Возврат к списку
