На главную страницу
 


Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

Автономна Республіка Крим


Символіка регіону

Автономна Республіка Крим має свої символи: Герб, Прапор і Гімн.

Герб

являє собою варязький щит, на якому в червоному полі зображений повернений вправо срібний грифон, що тримає в лапі розкриту мушлю з блакитною (лазуровою) перлиною. Щит з обох боків підтримується двома білими мармуровими колонами. Щит увінчує зображення золотого сонця, що сходить. Синьо-біло-червона (кольорів Державного прапора Республіки Крим) девізна стрічка, що обвиває колони і розміщується під щитом, має напис «Процветание в единстве».

Варязький щит нагадує про те, що Крим віддавна знаходився на перетині найважливіших торговельних шляхів, будучи одним з ключових ланцюгів знаменитого шляху з варяг в греки. Червоне поле щита говорить про героїчну історію півострова і людей, що там живуть. Грифон є одним з основних і найбільш вживаних символів, характерних для Північного Причорномор’я. Він відомий як герб Херсонеса і Пантикапеї. Крім того, грифону приписувались охоронні функції. Таким чином, у поєднанні з перлиною, що символізує Крим як унікальний куточок планети, грифон читається як охоронець і захисник молодої республіки. Лазуровий колір перлини уособлює єдність народів, культур, релігій Криму. Мармурові античні колони нагадують про найдавніші цивілізації на території півострова. Золоте сонце, що сходить, символізує відродження і розквіт. Девіз «Процветание в единстве» є основною ідеєю багатонаціональної Республіки Крим.

Автори проекту герба – Г. Єфетов і В. Ягупов.

Прапор:

прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 1:2, яке складається з трьох горизонтальних смуг – синьої, білої і червоної, співвідношення ширин яких рівне 1:4:1.
Автори проекту прапора – А. Малигін і В. Трусов.

Сучасний герб і прапор Республіки Крим затверджено 24 вересня 1992 р.

Загальна інформація

Площа – 26,1 тис. км2
Населення – 1977,1 тис. осіб
Центр – м. Сімферополь

Загальні дані

Автономна Республіка Крим – адміністративна одиниця на півдні України, розташована на Кримському півострові. Утворена як Кримська область 30 червня 1945 року, статус автономної республіки у складі України отримала у 1991 році.

На заході і півдні омивається водами Чорного, на сході – Азовського морів, які належать до басейну Атлантичного океану. Півострів приблизно однаково віддалений від екватора і Північного полюсу. На його західному березі видається Тарханкутський півострів, на східному – Керченський. На півночі Крим з’єднаний семикілометровим Перекопським перешийком із сусідньою Херсонською областю, по морю межує з Запорізькою областю України та Краснодарським краєм Російської Федерації. З півночі на південь півострів розтягнувся на 200 км, а із заходу на схід – на 325 км. По території республіки проходить державний кордон довжиною 821 км, у тому числі морський кордон – 292 км.
Територія – 26,081 тис. км2, поділена на 14 адміністративних районів, 16 міст, зокрема 11 міст республіканського підпорядкування (Алушта, Армянськ, Джанкой, Євпаторія, Керч, Красноперекопськ, Саки, Сімферополь, Судак, Феодосія, Ялта), 56 селищ міського типу, 950 сільських населених пунктів. Адміністративний центр – місто Сімферополь з населенням 340 тис. жителів. Найбільші міста: Сімферополь, Керч, Ялта, Євпаторія, Феодосія. На території республіки знаходиться місто державного значення Севастополь.

Населення Республіки Крим становить 1 млн. 977,1 тис. жителів, при цьому частка міського населення складає 62,6%, сільського – 37,3%. Населення Криму розміщене по території півострова нерівномірно. При середній густоті населення 75,75 осіб/км2 густота на рівнинній частині Криму трохи перевищує 30 осіб/км2, у горах – біля 10 осіб/км2, у передгір’ї – досягає 150 осіб/км2, а на узбережжі – більше 300 осіб/км2. На узбережжі Криму проживає 50% населення республіки. Найщільніше заселені Сімферопольський (85,14 осіб/км2) та Бахчисарайський райони (58,24 осіб/км2). Найменшу густоту населення мають Чорноморський (22,61 осіб/км2), Ленінський (23,85 осіб/км2), та Красноперекопський (25,87 осіб/км2) райони.

Республіка Крим відноситься до багатонаціональних, на її території проживають більш як 125 національностей і народностей. Це єдиний регіон країни, де частка росіян переважає і складає 58,5%. Другою найбільшою групою жителів є українці, частка їх становить 24,4%. Серед інших національностей виділяються кримські татари (12,1%), білоруси (1,5%), також проживають татари, вірмени, євреї, поляки, молдавани, азербайджанці та інші.

Історія регіону

У 8 ст. до н. е. таври витримали навалу кочових кіммерійських орд. Після них вони три століття відстоювали незалежність Криму від скіфських царів, які утворили велику державу на території України від Дунаю до Дону. У 6-4 ст. до н. е. союзниками таврів проти скіфів були грецькі колоністи. Загалом близько ста тисяч їх оселилося в Криму та навколо нього, що сприяло розвиткові торгівлі з Елладою, зростанню економіки і культури таврів, споріднених їм сіндів, меотів за Керченською протокою. У 6-5 ст. до н. е. у Криму та навколо нього виросло до півсотні міст-держав з населенням від кількох до 30 тисяч, в т. ч. Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Херсонес. Громадянами їх були не лише греки, а й «варвари» (аборигени). На згадку про себе вони залишили назви найважливіших міст старовини. Так, Пантікапей, або Боспор (сучасна Керч), і Кафа (Феодосія) були побудовані колоністами зі старогрецького міста Мілета, а Херсонес, розташований у межах нинішнього Севастополя, споруджений греками з Гераклеї Понтійськой.

У першій половині 5 ст. до н.е. на берегах Чорного моря виникають дві самостійні грецькі держави. Одна з них – демократична рабовласницька республіка Херсонес Таврійський, до складу якої входили землі західного Криму (Керкинітида, Євпаторія, Калос-Лімени, Чорноморське). Херсонес ховався за могутніми кам’яними стінами. Він був заснований на місці таврського поселення. Інша, Боспорська, - автократична держава, столицею якої став Пантікапей («шлях риби»). Акрополь цього міста знаходився на горі Мітрідат, а неподалік археологи розкопали знамениті кургани Мелек-Чесменський і Царський. Усередині цих курганів виявлені кам’яні склепи – унікальні пам’ятники боспорської архітектури.

5-4 ст. до н. е. були періодом найбільшого розквіту Боспорського царства, спільних міст-держав греків і таврів у Криму, в т. ч. Херсонеса. Таврика, Боспорське царство, з його портами Пантікапей, Феодосія, Ольвія на Бузько-Дніпровському лимані стали головними постачальниками хліба, худоби, риби та інших продуктів до Еллади.

Новий період історії Таврики починається із захоплення Криму скіфами. Цей період характеризується якісними змінами у складі самого населення. Дані археології показують, що після цього основу населення північно-західного Криму складали народності, що прийшли з Придніпров’я.

На межі 4-3 ст. до н. е. Скіфію знищили сармати в союзі зі слов’янами басейну Дніпра, Південного Бугу, таврами і грецькими колоністами Криму та Боспорського царства. Скіфи були вимушені перенести свою столицю на річку Салгір (поблизу Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, він же Неаполіс (грецька назва).

Скіфська держава в Криму проіснувала до другої половини 3 ст. н.е. і була знищена готами, які з’явилися тут приблизно на початку 3 ст. Перебування готів у кримських степах продовжувалося порівняно недовго. Під могутнім натиском гунів у 4 ст. н.е. вони були вимушені піти в гористі місця Криму, де поступово змішалися з нащадками скіфів тавра. До історичних пам’яток того періоду відносяться так звані печерні міста, розташовані в Бахчисарайському районі та в зоні Севастополя.

З кінця 1 ст. до н. е. і до 3 ст. н. е. Боспорське царство й Таврика були васалами Римської імперії. У Херсонесі й відвойованій у таврів фортеці Харакс розташувалися римські легіони. Боспорські царі були вірними васалами римських імператорів і тому зберігали свою владу, автономію Боспорського царства. Царі таврів відстоювали свою незалежність, утримували більшу частину Криму, вели тривалі війни на суші і на морі з військами Риму та його союзником – Боспорським царством.

У 1-2 ст. н. е. до південних степів України з-за Дону посунули сармати, їхні передові кочові орди роксоланів і язигів (ясів), – предків осетин. Час від часу вони вторгалися до Криму, стягували данину з таврів, як своїм васалам допомагали воювати з римлянами і боспорськими царями, залучали й до далеких походів на Дунай. В Криму ці кочовики не осідали. Цього часу тут з’явилося чимало євреїв, вірмен, які тікали від переслідувань Римської імперії.

У середині 3 ст. з Прибалтики до України, Північного Причорномор’я та Криму посунули войовничі дружини остготів – предків датчан, шведів, норвежців, майбутніх варягів. Вони розгромили антів Подніпров’я, сарматів у степах Причорномор’я і Приазов’я, спустошили міста Боспорського царства і володіння таврів. Римські легіони заздалегідь залишила Крим та Причорномор’я (їм довелося обороняти Римську імперію від вестготів).

В другій половині 4 ст. з Центральної Азії в степи України і до Криму вдерлись дикі кочові орди гунів, монголів і тюрків. Вони розгромили готів і сарматів у Приазов’ї, зруйнували Пантікапей та інші міста. Боспорське царство остаточно перестало існувати. Гунська навала прискорила занепад греко-«варварських» міст Боспору і Таврики. Але таври пережили й це нашестя; як васали допомагали кочовій державі гунів воювати з Римською імперією. Остання в цей час розділилась на Західну і Східну (Візантійську) імперії.

В середині 5 ст. після тяжких воєн розпались Західна Римська імперія і гунська держава Аттіли. Скінчилась антична епоха.

Після розпаду Римської імперії (6 ст.) Крим потрапляє до сфери впливу Візантії. Кримські міста Херсонес, Феодосія, Пантікапей визнали владу візантійських імператорів, одержували від них підтримку. У 6 ст. візантійський імператор Юстиніан I (527–565), прагнучи зміцнити свої позиції в Тавриді і захистити візантійські володіння на побережжі від степняків-кочівників, перетворює Херсонес на могутню фортецю, споруджує на південному березі Криму нові фортеці Алусту (Алушта) та Горзувіти (Гурзуф). На підступах до Херсонесу через гірський Крим він будує могутні зміцнення: Сюрень, Ески-Кермен, Мангуп, Інкерман, Чуфут-Калі та інші.

В 9-10 ст. Таврика стає важливим плацдармом на шляху з „варяг у греки”. Таври визнали владу перших київських князів – Олега і Ігоря, взяли найактивнішу участь у їхніх морських та сухопутних походах на Константинополь. Вони допомогли великому київському князю Святославу розгромити Хозарське царство і утворили на Таманському та Керченському півостровах давньоруське Тмутараканське князівство. Київські князі, переслідуючи політичні цілі, організують походи до Криму, на південне узбережжя. Слов’янська колонізація досягає Керченської протоки.

Проте київські князі, направляючи сили та енергію на об’єднання слов’янських земель Придніпров’я й боротьбу з кочівниками, поступово втратили позиції у Тавриці. В 12 ст. велика частина півострова стає половецькою (кипчаківською). Ім’я кипчаків ще в 19 ст. носили 23 кримські села. Назву Аю-Даг (Ведмідь-гора) багато дослідників зводять до половців. Звідти ж знаменитий Артек (від імені сина половецького хана Артик або Артук).

Наступна епоха в історії Таврики пов’язана з монголо-татарським завоюванням. Вперше монголо-татари прийшли до Криму в 1223 р. Вони зруйнували Судак, який у той час був найбагатшим з торгових центрів Криму. Положення підкорених народів півострову стало надзвичайно важким. Золотоординські завойовники обклали їх непомірно важкою данню-ясаком, вивозили рабів і продавали їх до інших країн. Завоювавши Таврію у першій половині 13 ст., монголи у ряді місць увійшли незначним шаром до складу правлячої феодальної еліти Криму. Кримський півострів у 13 – середині 15 ст. був улусом – провінцією Золотої Орди, яким управляли намісники золотоординських ханів. Вони обрали своєю резиденцією місто Солхат, яке вони називали Крим (тепер це місто Старий Крим). З 15 ст. весь півострів на географічних картах став називатися не Таврикою, а Кримом (від татарського «рів»).

Занепад Золотої Орди в 15 ст., пов’язаний з внутрішніми усобицями та боротьбою за незалежність підкорених народів, сприяв утворенню на її території ряду держав-ханств, зокрема Сибірського, Казанського, Астраханського, Кримського. Першим кримським ханом з 1443 р. був Чингізід Девлет-Гірей, який заключив дружні договори з Литовським та Московським князівствами та Польщею. Саме він переніс столицю кримських татар до Бахчисарая. Кримське ханство стало незалежним від Золотої Орди.

У 1453 р. турки-сельджуки захопили Константинополь і замість християнської Візантійської імперії сусідом Криму стала мусульманська Турецька імперія з претензіями на всесвітнє панування. Геополітичне становище півострова змінилось: у 1475 р. турецькі війська висадилися на його узбережжі, розгромили генуезькі колонії, захопили в полон хана Менглі-Гірея. З цього часу й 300 років потому південнокримські хани були васалами султанів. Від набігів кримськотатарських, в т. ч. ногайських, орд найбільше потерпали сусіди. Для відсічі цим набігам українці утворили наприкінці 15-16 ст. козацтво (нерегулярну народну армію), заснували Запорізьку Січ, які не лише оборонялись, але й нападали на Кримське ханство й султанську Туреччину.

За допомогою військ кримського хана полки Богдана Хмельницького у 1648–1653 рр. розгромили армію Речі Посполитої і відродили українську державність. У центрі феодальної Європи українці утворили демократичну козацьку республіку, яка близько 30 років була ареною постійних воєн Польщі, Туреччини й Росії за поділ українських земель. Розгром Польщі, послаблення Туреччини, приєднання України-Гетьманщини і Слобожанщини до Росії змінили геополітичне становище країн Європи, в т. ч. Криму. За допомогою українців, козацького війська Росія з другорядної європейської держави перетворилась на імперію. Протягом 18 ст. вона розгромила Швецію, Туреччину та її васала – Кримське ханство. У 1783 р. останній кримський хан зрікся престолу й Крим з прилеглими до нього землями став частиною Російської імперії.

У 1784 р. Крим увійшов до Таврійської області (з 1787 р. – губернії) з центром у м. Сімферополі; у 1797–1802 р. входив до Новоросійської губернії, з якої згодом знов виділився (1802) у Таврійську губернію.

Наприкінці 18 – у першій половині 19 ст. до Криму й Північної Таврії запрошувались іноземні колоністи, до середини 19 ст. тут з’явилося чимало німецьких, болгарських, грецьких, чеських та інших колоній.

Розпочата царем Миколою І Кримська війна (1853–1856 рр.) за поділ Туреччини була програна завдяки підтримці ослабленої Туреччини Англією і Францією, наймогутнішими на той час європейськими державами. Ганебна поразка у війні прискорила скасування кріпосного права в Росії, введення ринкових відносин. Але і в Криму у значної частини селян, в т. ч. татар, були скорочені земельні наділи. Це було поштовхом до нової хвилі переселення кримських татар до Туреччини.

Друга половина 19 – початок 20 ст. знаменувалися бурхливим розвитком капіталістичних відносин у Криму, зростанням населення у містах і селах, в т. ч. за рахунок притоку переселенців з російських, українських та прибалтійських губерній. Царський уряд запросив до Криму багато іноземних колоністів, півострів населяли представники різних народностей, віросповідань. Проведення залізниці Харків – Севастополь (1869–1875) прискорило економічний розвиток Криму.

Напередодні Першої світової війни половину населення півострова становили росіяни та українці (до 400 тис.), 27% – кримські татари (понад 200 тис.), близько 60 тис. – євреї, понад 40 тис. – німці, 20 тис. – греки, по 13-15 тис. – болгари, вірмени та інші. Загальна кількість населення Криму становила близько 800 тисяч чоловік, в т. ч. половина мешкала в селах.

Під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Крим займав важливе місце у загарбницьких планах Росії, Німеччини та інших країн. Росія перетворила півострів на потужний військовий плацдарм. Чорноморський флот у Севастополі був поновлений і нараховував сотні бойових кораблів. Він повністю домінував на Чорному морі і мав сприяти захопленню російськими арміями чорноморських проток, Константинополя, Балкан. У всіх містах Криму розташувались військові гарнізони, на узбережжі – прикордонні артилерійські батареї. У Сімферополі було збудовано літакобудівний завод з філіалом у Карасубазарі (Білогірську).

У союзі з Англією, Францією та іншими країнами Антанти Російська імперія з перемінним успіхом вела війну з кайзерівською Німеччиною, Австро-Угорщиною та Туреччиною. Кінця війні не було видно, і російська Державна дума в лютому 1917 р. скинула царське самодержавство з метою прискорити перемогу. Лютнева революція посилила економічну й політичну кризу в Росії, підготувала ґрунт для захоплення влади більшовицькою партією. Після жовтневого перевороту вождь більшовиків Ленін негайно уклав ганебний Брестський мир з Німеччиною та її союзниками, здійснивши свій абсурдний задум про перетворення імперіалістичної війни на внутрішню, громадянську.

Російська імперія остаточно розвалилася, на її теренах пригноблені народи, в т. ч. український, відродили свою державність. Ініціатором перетворення Росії на демократичну федерацію рівноправних народів виступила Центральна Рада. 8-14 вересня 1917 р. вона провела у Києві з’їзд народів Росії, запросивши й керівників кримськотатарського національного руху, підштовхуючи їх до боротьби за автономний Крим у складі Російської Федерації. Вони обрали кримськотатарський парламент – Курултай, разом з місцевими організаціями усіх політичних партій розгорнули боротьбу за автономію Криму під гаслом «Крим для кримчан».

Виконуючи доручення Леніна, його агенти 16 грудня 1917 р. підняли у Севастополі повстання матросів (анархо-комуністів та більшовиків), розігнали Раду робітничих та військових депутатів, репресували її керівників, узурпували владу в місті і на флоті. За допомогою матросів Севастополя й більшовизованих солдатів міських гарнізонів у січні 1918 р. вони захопили владу на півострові й утримували її за допомогою червоного терору. 21 березня 1918 в Криму була утворена Радянська соціалістична республіка Таврида як частина Російської федерації.

В середині квітня 1918 р. німецькі війська, порушивши умови Брестського миру, зайняли Крим. В районі Алушти білогвардійці й татарські націоналісти розстріляли майже всіх членів Радянського уряду республіки Таврида. У листопаді 1918 в Криму висадилися війська Антанти.

У травні 1919 р. Раднарком Росії вдруге проголосив Крим «соціалістичною республікою», цього разу – задля війни з Антантою. Французькі, англійські, грецькі та інші ескадри знаходились у Севастополі, Феодосії, Керчі. За сприяння останніх, денікінці вже в червні розгромили полки «Кримської» Червоної Армії на чолі з анархістом Павлом Дибенком.

В листопаді 1920 р. чотири армії Південного фронту під командуванням М. Ф. Фрунзе прорвалися крізь кримські перешийки, але дозволили Антанті вивезти з півострова до Константинополя й на Балкани війська Врангеля чисельністю понад 100 тис. чоловік. Уряд Леніна не був упевнений у завершенні війни з Антантою, Врангелем, і для продовження її втретє оголосив Крим «соціалістичною» республікою.

Незважаючи на опір багатьох місцевих партійно-радянських працівників, Кримська радянська соціалістична республіка була втретє утворена 18 жовтня 1921 р., і цього разу проіснувала майже чверть століття. У 1921–1922 рр. з Криму до Росії було вивезено геть усе продовольство, навіть посівний матеріал – згідно з нереальними завищеними для кримчан планами продрозверстки і продподатку. Від масового голодомору в Криму у 1921–1922 р. р. померло понад 100 тис. чоловік, в т.ч. 76 тис. кримських татар. Третя Кримська «республіка» почалась і згодом закінчилась геноцидом проти кримськотатарського народу. Загалом населення Криму скоротилось до 570 тис. чол., мешканців у ньому було менше, ніж в одній Одесі.

У 20 – 30 рр. Кримська «республіка» була відсталим аграрним придатком РРФСР, дуже повільно відновлювалися сільське господарство, промисловість, транспорт, курорти, нового будівництва по суті не велось. Наприкінці 20-х років розпочались репресії кримськотатарської інтелігенції, яку органи НКВС без усіляких підстав звинувачували у націоналізмі, відродженні та підпільній діяльності партії «Міллі фірка» («Народна партія»).

У Другій світовій війні загарбницькі плани щодо Криму плекали гітлерівська Німеччина та Румунія. У 1941–1944 рр. на півострові точилися кровопролитні бойові операції між військами загарбників, Червоною Армією та місцевими партизанами. 23 жовтня 1941 був створений Центральний штаб партизанського руху в Криму (командувач А. У. Мокроусов), у містах діяли десятки підпільних груп.

У травні 1944 Крим був звільнений Радянською Армією. Представники усіх національностей півострова, в т.ч. кримські татари, самовіддано воювали з ворогом у армійських та партизанських лавах. Але напередодні визволення Криму від окупантів, у середині лютого 1944 р., Сталін прийняв рішення про депортацію кримськотатарського народу у східні регіони СРСР. Депортація була здійснена 18 травня 1944 р. органами НКВД та внутрішніми військами СРСР, супроводжувалася конфіскацією садиб, всього майна кримських татар. Були депортовані з Криму також німці (найперші), греки, болгари, вірмени.

Німецькі загарбники знищили більше 130 тис. чоловік. Повністю були зруйновані міста Керч і Севастополь, багато курортів, історичних пам’ятників, 127 сільських населених пунктів, 300 промислових підприємств, понад 22,9 тис. житлових будинків. 126 воїнів в боях за звільнення Криму отримали звання Героя Радянського Союзу, понад 3 тис. кримських партизан і учасників підпільної боротьби нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.

У відновленні зруйнованого господарства Криму велику допомогу надавали всі радянські республіки. У червні 1945 Указом Президії Верховної Ради РРФСР Кримська АРСР перетворена на Кримську область.

Після війни відновлення людського потенціалу області за рахунок переважно переселенців з центральних областей Росії розтяглось на десятиліття. Відбудова економіки й культури півострова відставали від інших визволених регіонів. За свою багатовікову історію Крим по суті не мав тісних економічних та культурних зв’язків з Росією, і в післявоєнний час вони теж не налагоджувались. Переконавшись у цьому, керівництво РРФСР і СРСР у 1954 р. передало Кримську область Українській РСР.

Розпочалося піднесення всіх галузей економіки і культури на півострові. Цьому сприяло переселення до Криму близько 700 тисяч українців, краще пристосованих до кліматичних, природних умов життя на півострові. З Дашави й Шебелинки пішов до Криму український газ, з каскаду дніпровських гідростанцій – електроенергія, по збудованому Північно-Кримському каналу – дніпровська вода. У Криму з’явилася найбільша в світі гірська тролейбусна лінія. У 60-х роках розгорталося промислове, житлове і шляхове будівництво, у кілька разів збільшився випуск промислової і сільськогосподарської продукції. Будувалася велика мережа нових середніх і вищих навчальних закладів, клубів, театрів, санаторіїв, пансіонатів, туристичних баз.

Але водночас посилювалась мілітаризація економіки: всі найбільші заводи Криму почали випускати переважно військову продукцію. «Індустріалізація» Криму, хімізація в сільському господарстві, безперервне зростання автомобільного, авіаційного, морського транспорту дуже погіршили екологію «всесоюзної здравниці».

Національні взаємовідносини у Криму, як і в цілому в СРСР погіршувались у зв’язку з політикою КПРС у формуванні нової історичної спільноти – «радянського народу» (на основі російської нації, її мови). У Криму були закриті всі національні, в т.ч. українські, школи. Реабілітованим у 1967 р. кримським татарам не дозволялось повертатися на історичну батьківщину.

Економічний застій 80-х років у СРСР, війна в Афганістані, нечувані воєнні видатки викликали у країні, в т.ч. Криму, інфляцію, дорожнечу, прискорили розвал неефективної тоталітарно-комуністичної системи. У 1989–90 рр. посилився процес «суверенізації» радянських республік, в т.ч. Української РСР. В цих умовах за вказівкою ЦК КПРС Кримський обком партії організував 20 січня 1991 р. референдум про відродження Кримської АРСР, за що проголосувала переважна більшість кримчан. Сподівання певних шовіністичних сил у Криму та Росії вивести четверту Кримську республіку з правового поля України не виправдались. 1 грудня 1991 р. більшість кримчан проголосувала на всеукраїнському референдумі за утворення незалежної української держави. Зважена політика українських президентів і парламенту, прийняття нової Конституції незалежної України забезпечили мирне розв’язання проблем кримської автономії, національних взаємовідносин на півострові.

Природа

Крим знаходиться в географічному центрі Причорномор’я. Кримський півострів на півночі з’єднується з Російською рівниною, а на півдні глибоко вдається в Чорне море, зі сходу омивається Азовським морем. Береги акумулятивні, вирівняні. Найбільші затоки на узбережжі Чорного моря: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська; на узбережжі Азовського моря: Сиваш, Казантипська та Арабатська.

Рельєф Кримського півострова являє собою три нерівних частини: рівнинний Крим, Керченський півострів і гірський Крим. Північна частина Криму являється низовинною рівниною. Вона поступово підвищується на південь до 200 м над рівнем моря. В західній частині на рівнині виділяється Тарханкутська височина (до 179 м). На сході рівнина переходить у пагорби Керченського півострова (до 189 м), для якого характерне чергування кільцеподібних вапнякових гребенів, пологих понижень, грязьових сопок і прибережних озерних улоговин.

На півдні півострова лежать Кримські гори, що тягнуться дугою на 180 км з південного заходу (від Севастополя) на північний схід (до Феодосії). Гори складаються з трьох гряд, для яких характерні круті південні й відносно пологі північні схили. Найбільш висока – Головна Кримська гряда має максимальну висоту 1545 м (г. Роман-Кош). Її вершинна платоподібна, майже безліса поверхня (яйла). Яйли, складені мармуроподібними вапняками, рясніють карстовими формами рельєфу: тут налічується 8500 карстових воронок, більше 850 печер, шахт і колодязів. Найбільшою по протяжності є печера Кизил-Коба (18,8 км.), найбільш глибокою – шахта Солдатська (517 м). Схили Головної гряди розітнуті глибокими ущелинами і каньйонами (Великий каньйон Криму – до 320 м глибини). Причорноморський схил Головної гряди утворює Південний берег Криму, з характерними для нього амфітеатроподібними долинами, горами-останцями, численними обвалами (їх нараховується більше 800 на рік).

На північ від Головної гряди розташовано передгір’я: Внутрішня (до 738 м) і Зовнішня (до 344 м) Кримські гряди та видовжені міжгрядові південне й північне пониження.

Мережа гідрографії Кримського півострова підрозділяється на дві частини: рівнинну та гірську. Найбільшого розвитку гідрографічна мережа досягає на висотах 600-1000 м над рівнем моря, де зосереджена основна частина джерел, які дають початок струмкам і річкам. Всього в Криму налічується l657 річок і тимчасових водотоків загальною протяжністю 5996 км. Переважають малі річки, річок завдовжки більше 5 км налічується всього 257, тільки р. Салгир має довжину 232 км. Річки Криму маловодні. Абсолютна більшість з них – це малі, влітку майже повністю пересихаючі водотоки.

Найгустіша річкова мережа спостерігається в гірській частині, у верхів’ях басейнів річок Альми, Качі, Бельбеку, Чорної, Салгиру і його приток, а також у басейнах річок Південного берега Криму, де кожна мала річка, протяжністю 8-12 км має більше 5-10 коротких приток завдовжки 2-5 км і менших.
Найбільш значні з річок за своїм географічним положенням розділяються на декілька груп:
• річки північно-західного схилу (Чорна – 41 км; Бельбек – 63 км; Кача – 69 км; Альма – 84 км; Західний Булганак – 52 км та ін.);
• річки Південного берега Криму (Учан-Су – 8,4 км; Дерекойка – 12 км; Улу-Узень – 15 км; Демерджі – 14 км; Улу-Узень Східний – 16 км, Андуз, Ускут, Шелен, Ворон, Таракташ, Руч, Отузка);
• річки північного і північно-східного схилу Кримських гір (Салгир – 232 км, Індол, Східний Булганак, Чорох-Су та ін.);
• річки-балки рівнинного Криму (Чатирлик – 119 км, Зелена, Сталева Миронівка, Гвардійська, Суджилка);
• річки-балки Керченського півострова (Суха, Самарі – 51 км та Мелекчесме – 16 км).

Живлення річок мішане. Основним джерелом живлення річок є дощові води (44-50% річного стоку), а також підземні води (28-36%) і снігове живлення (13-23%).

У верхів’ях кримські річки мають великі ухили, при цьому річки прорізають у горах глибокі русла, створюючи каньйони. Найзначніші каньйони: Великий каньйон Криму, Каньйон Чорної річки, Каньйон Сухої річки, Узунджинський каньйон.

Круті русла південнобережних річок іноді уриваються водоспадами. Найвищий у Криму і на Україні водоспад – Учан-Су (98 м) – розташований в околицях м. Ялти на однойменній річці. Дуже мальовничий водоспад Джур-джур (17 м) біля с. Генеральського на р. Улу-Узень Східний. У важкодоступній місцевості в околицях Алушти знаходиться водоспад Головкинського (12 м) на р. Улу-Узень–Алуштинський (Узеньбаш).

У Криму відомо більше 50 природних озер. За розташуванням соляні озера діляться на 5 груп: Евпаторійську (Сасик-Сиваш, Кизил-Яр, Сакське, Мойнакське та ін.), Тарханкутську (Донузлав, Джарилгач, Баккал та ін.), Перекопську (Старе, Червоне, Киятське, Керлеутське та ін.), Керченську (Акташське, Чокракське, Тобечинське, Узунларсе та ін.) і Арабатську (ряд невеликих озер). Розміри озер різні. Найбільшим озером є Сасик-Cиваш, площею понад 70 км2. Щонайдовше – Донузлав, витягнуте в північно-східному напрямі більш ніж на 30 км. Озера мілкі: Вода в усіх озерах солона. Багато з них використовується як джерела видобутку солі.

Основний поверхневий стік зарегульований декількома сотнями ставків і більш, ніж 20 крупними водосховищами (Сімферопольське на р. Салгир, Чорноріченське на р. Чорній, Білогірське та Тангайске на р. Біюк-Карасу, Альмінске на балці Базарджагла, Бахчисарайске на р. Кача, Щасливе-1, Щасливе-2 та Ключевське на р. Бельбек та ін.).

У північній частині півострова діє Північно-Кримський канал, вода в який надходить із Дніпра. Він складається з магістрального каналу довжиною 402,6 км, міжгосподарських і внутрішньогосподарських каналів, 22 водосховищ, 857 ставків, 2925 бурових свердловин, 14401 км колекторно-дренажної мережі.

Крим займає прикордонне положення між помірним і субтропічним географічними поясами, тут оригінально поєднуються дві великі, різні за походженням, але тісно пов’язані частини: гірсько-лісова і рівнинно-степова.

Флора

Кримського півострова надзвичайно багата і нараховує більш 2700 видів вищих судинних рослин. Це приблизно 60% усієї флори України, тому не дивно, що в Криму багато рідкісних рослин, які потребують охорони. Кількість таких рослин наближається до 600.

На півночі півострова лежить Кримська степова провінція, що включає природно-територіальні комплекси Кримсько-Присивашського низовинного типчаково-ковилового степу, центрально-кримського рівнинного ковильно-типчаково-різнотравного степу і Керченської петрофітно-ксерофітного і полинового степу.

Степи, на жаль, розорані під поля пшениці, кукурудзи, рисові чеки, плантації овочів, виноградники й сади.

На півдні республіки розташована гірсько-кримська фізико-географічна країна, яка підрозділяється на три природні області: передгірну лісостепову (куестові і міжгрядові лісостепові, шиблякові ландшафти), головну гірсько-лучно-лісову гряду (яйлинські лісо-лучні, під’яйлинські лісові й підгірно-улоговинні лісошиблякові ландшафти) та Кримське південнобережне субсередземномор’я (крутосхилові лісові, долинно-лісові, амфітеатроподібне рідколісся, окультурені низькогірно-яружні й балочні шиблякові ландшафти).

Для Кримських гір (особливо для північних схилів) типові ліси: дубові, букові, буково-грабові, подекуди – соснові. На південному березі рослинність середземноморського типу, чисельні парки декоративних дерев і чагарників, сади, виноградники, тютюнові плантації.

На Південному Березі Криму (Кримське субсередземномор’я) зростають реліктові ялівцево-дубові ліси з ділянками таких цінних порід, як суничник дрібноплідний, фісташка туполиста, а також вічнозелені чагарники – іглиці понтійської, чисту кримського та ін.

За характером географічного поширення (по ареалах) види кримської флори дають строкату картину: тут є і середземноморські, і передньоазіатські, і європейські рослини. Однак особливу цінність становлять ендеміки – види, що не зустрічаються більше ніде у світі. У флорі півострова нараховується близько 140 таких видів рослин. В їхньому числі – клен Стівена, еспарцет Палласа, глід Пояркової і знаменита ясколка Біберштейна – кримський «едельвейс», а також представник єдиного ендемічного роду в кримській флорі – румія криптолистна. На півострові нараховується близько 300 видів мохоподібних рослин.

До Червоної книги України занесено 203 види рослин і 10 видів грибів, що поширені у Криму. До їхнього числа належать, наприклад, суничник дрібноплодний, іглиця під’язикова, комперія Компера, ялівець високий, сосна Станкевича, сосна піцундська, тюльпан Шренка, цикламен Кузнєцова тощо.

Фауна

Криму – це представники середземноморського походження (переважно в гірській частині) і прибульці з материкової України (рівнинна частина). Чимало ендеміків. Проте в цілому видовий склад бідніший, ніж на суміжних територіях, що пояснюється ізольованим місцезнаходженням Криму. Разом нараховується близько 10 000 видів безхребетних і приблизно 400 видів хребетних тварин.

В Криму численні слимаки, павукоподібні (фаланга, тарантул, кримський скорпіон, близько 30 видів іксодових кліщів), багатоніжки (отруйна сколопендра), комахи (цикада звичайна, турун кримський, красотіл пахучий, альпійський і великий дубовий вусачі, метелики: махаон, білан, лимонниця, зірка, перламутрівка велика лісова, денне павине око, адмірал, кропив’янка, мертва голова, бражник олеандровий, ведмедиця сільська, бджоли теслі (ксилокопи), різні види джмелів тощо). Епідеміологічне значення мають москіти, малярійні комарі, іксодові кліщі.

Хребетні включають риб, амфібій, рептилій, птахів і ссавців. Прісноводних риб 36 видів, найпоширеніші: короп, карась, лин, вусань, головень, шемая, білий амур, товстолобик тощо. Зустрічаються лососеві (форелі), в’юнові (голець, щипавка), колючкові (трьохголкова колючка), окуневі (окунь, судак, йорж), бичкові (бичок-підкамінник), коропозубі (гамбузія), а також щукові, звичайні соми, пецилієві, керчакові.

Земноводні представлені 6 видами: гребінчастий тритон, жаба зелена, жаба озерна (найбільш численна) часникова жаба, червоночеревна жерлянка і деревна жаба – крякавка. Плазунів 14 видів: болотна черепаха, прудка, кримська і скельна ящірки, різнобарвна ящірка, кримський геккон, жовтопузик, вужі звичайний і водяник, полози жовточеревий, чотирьохсмугий і леопардовий, мідянка і тільки одна отруйна змія – степова гадюка (укуси болючі але не смертельні).

Птахів близько 300 видів. З них осілих – 61 вид, льотних, що гніздяться – 117 видів, прольотних – 62, зимуючих – 27 і зальотних – більш 20 видів. Вони відносяться до 22 рядів: гагари (зимують: чорновола і червоновола), поганки (велика, мала, сірощока, чорношийна і червоношийна), трубконосі (малий буревісник), веслоногі (кучерявий і рожевий пелікани, великий, чубатий і малий баклани), голінасті (чапля велика і мала білі, сіра, жовта, руда і єгипетська, бугай, вовчок, коровайка, білий і чорний лелеки), фламінго (один екземпляр був здобутий у листопаді 1930 р. у м. Джанкої), пластинчатодзьобі (лебеді, гусаки, качки, крохалі, усіх разом 28 видів), соколоподібні (орел-могильник, перепелятник, тетерев’ятник, степовий, польовий і луговий луні, сапсан, балабан, скопи, звичайний і степовий боривітри, кібчик, канюки – звичайний і мохноногий, чорний гриф і білоголовий сип), курині (фазан, сіра і гірська куріпки, перепел), журавлі (сірий і красавка), пастушки (лисуха, водяна курочка деркач, погоничі звичайний, малий і крихта, водяний пастушок), дрохви (дрохва і стрепет), сивкоподібні (різні види куликів: зуйки, пісочники, веретільники, кроншнепи), чайки (крачки, поморники, чайки), голуби (сизий, клинтух, витютень, горлиці звичайна і кільчаста), зозулі (звичайна зозуля), сови (болотна й вухаста, сплюшка, будинковий сич, сіра неясить, пугач), дрімлюги (звичайна), довгокрилі (чорний і білочеревний стрижі), ракші (зимородок, щурка золотава, сизоворонка, одуд), дятли (великий строкатий, вертишийка), горобині (109 видів, найбільш численні, зустрічаються всюди, це ластівки, жайворонки, синиці, ворони, дрозди та ін.).

Звірі представлені рядами: комахоїдні (5 видів землерийок та їжак звичайний), рукокрилі (18 видів: великий і малий підковоноси, нічниці гостровуха, триколірна, вусата і Наттерера, звичайний вухань, європейська широковушка, вечорниці руда, мала і гігантська, нетопирі, кажани), зайцеподібні (заєць-русак і дикий кролик), гризуни (16 видів), китоподібні (білобочка, афаліна й азовка), хижі – (7 видів: кам’яна куниця, перев’язка, степовий тхір, ласка, борсук, лисиця та єнотоподібний собака), парнокопитні (благородний олень, козуля, муфлон, дикий кабан, проводиться акліматизація лані). У зв’язку з тим, що Крим добре обжитий людиною, тварини, що живуть на півострові, повсюди потребують дбайливого до них відношення й охорони. Це в першу чергу стосується видів, які знаходяться на межі зникнення.

Корисні копалини

Мінеральні ресурси грають значну роль в розвитку економіки півострова. В даний час в Криму і на прилеглій акваторії Чорного й Азовського морів відомо близько 250 родовищ 27-ми видів корисних копалини, з яких 241 родовище належить до Державного балансу запасів корисних копалини, що є підставою для їхньої розробки у промислових масштабах.

В структурі мінерально-сировинної бази переважають родовища будівельної мінеральної сировини – 60,2%. Друге місце за чисельністю займають вуглеводні – 13,7%. Далі йдуть лікувальні грязі – 10,4%, металургійна сировина – 6,2%, прісні підземні води – 4,5%, гірничо-хімічна сировина – 2,5%, мінеральні води – 2,1%, термальні води – 0,4%.

Топливно-енергетична сировина

Виявлено і розвідано 33 родовища вуглеводнів, з них 10 нафтових, 17 газових і 6 газоконденсатних. 22 родовища розташовано на суші, 11 – на морському шельфі, зокрема 8 родовищ на північно-західному шельфі Чорного моря, а 3 родовища – у межах південного шельфу Азовського моря (Керченське, Казантипське, Стрілкове). 4 родовища (Штормове і Шмідта газоконденсатні, Архангельське і Одеське газові) відносяться до класу середніх.

Металургійна сировина представлена родовищами бурих залізняків, вапняків, флюсів і бентонітових глин. Залізні руди зосереджені у Білозерсько-Конському басейні на сході Криму. Родовища бурих залізняків сконцентровані у північно-східній частині Керченського півострова, де вони утворюють однойменний залізорудний басейн кіммерійського віку. У басейні виявлено 9 родовищ, з яких три родовища (Камиш-Бурунське, Ельтіген-Артельське і Киз-Кульське), окрім запасів бурих залізняків, містять також запаси фосфору.

Флюсові вапняки представлені родовищами: Краснопартизанським, Східно-Багеровським і Південно-Багеровським (на території Ленінського району).

Бентонітові глини – це тонкодисперсні, жирні на дотик глини, що володіють активними адсорбційними властивостями. Завдяки цьому бентонітові глини широко використовуються для очищення й освітлювання вин, фруктових соків, нафтопродуктів, рослинних олій і води від шкідливих елементів; у виробництві фарб і мила; як біостимулятори в тваринництві, в медицині; в тонкій будівельній кераміці. У великих об’ємах бентонітова глина використовується для приготування бурових рідин, у виробництві керамзиту, в ливарному виробництві (як в’яжучий матеріал), у формувальних сумішах. В Криму відомо два родовища: Курцовське і Кудринське.

До гірничо-хімічної сировини відносяться запаси: кухонної солі, солей брому і магнію, що містяться в ропі соляних озер півострова, а також фосфорного залізняку Керченського басейну.

Запаси кухонної солі і брому є в озерах Сиваському і Сасик-Сиваші, MgO – в озерах Сиваському, Сасик-Сиваші і Старому, а фосфору у складі фосфорного залізняку – в Камиш-Бурунському, Ельтіген-Артельському і Киз-Кульському родовищах.

На межі Кримської та Херсонської областей знаходиться єдине в Україні розвідане родовище промислових йодистих вод (Північно-Сивашське).

Будівельна мінеральна сировина

Для виробництва цементу в Криму використовуються мергель і суглинки, запаси яких у великій кількості зосереджені в комплексному родовищі Бахчисараю та запаси трепельних глин з Максинського родовища у Ленінському районі.

Сировиною для будівельної кераміки є глини, які широко розповсюджені на півострові. Це такі родовища: Курцовське, Мар’їнське, Партизанське, Феодосія, Максинське, Васильєвське, Зеленогорське, Мар’янівське і Вілінське.

Сировиною для виробництва будівельного каменя (буту, щебеню, крихти, штучного піску) є вапняки і вивержені гірські породи.

Як сировина для виробництва стінних блоків використовуються мшанкові вапняки й вапняки нумуліту, яких розвідано 92 родовища.

Розробляється єдине розвідане Карасханське родовище будівельної крейди в Білогірському районі. Розвідані також одне Елькеджі-Елінське родовище гіпсу в Ленінському районі і родовище будівельного мергелю на території міськради Феодосії.

Розвідано три родовища сировини облицювальних матеріалів: Белінське (Ленінський район), представлене мшанковими рифогенними вапняками, Біюк-Янкійське (Сімферопольський район) і Гаспрінське (Ялтинська міськрада) мармурових вапняків.

Мінеральні й термальні води

Розвідано 5 родовищ мінеральних вод: Лакське, Євпаторійське морського типу, Євпаторійське субтермальних вод, Феодосійське, Чокракське. Окремо виділяється Новоселківське родовище термальних вод.

Лікувальні мінеральні грязі локалізуються в соляних озерах, які широко поширені на півострові. Виділяється п’ять груп розповсюдження грязей: Тарханкутська, Євпаторійська, Перекопська, Чонгаро-Арабатська і Керченська. Окрім того, в Узунларському, Тобечикському, Чокракському, Сакському і Джарилгачському озерах зосереджені запаси сульфідних лікувальних грязей.

Клімат

Територія Криму займає прикордонне положення між помірним і субтропічним географічними поясами, що сприяє м’якому клімату. Великий вплив на клімат півострова мають Кримські гори. Вони захищають Південний берег Криму від холодних повітряних мас, що йдуть з півночі.

У північній частині Криму клімат помірно теплий. Зима м’яка, літо спекотне. Середня температура липня – +24°C, січня – +1,5°C. На південному березі Криму клімат середземноморський: дуже тепле літо і м’яка зима. Середня температура липня – +25°C, січня – +4°C.

Середня річна кількість опадів у різних частинах Криму доволі різна, вона змінюється від 310 мм в Чорноморську до 1220 мм у верхів’ї Яузлара (ліва притока р. Учан-Су). 88,5% усієї площі півострова отримує від 300 до 500 мм опадів в рік; 2,6% – менше 300 мм; 8,7% територій – від 500 до 1000 мм; більше 1000 мм – всього 0,2% території Криму. На розподіл опадів значно впливають гори. Якщо у рівнинному Криму за рік випадає 300-400 мм опадів, на Південному березі Криму на рівні моря в районі Ялти 560 мм, то на західних яйлах випадає вже більше 1000 мм за рік. Опади носять зливовий характер. Найбільш часті зливи з добовою сумою опадів до 30-50 мм. У Криму в середньому за літо проходить до трьох сильних злив з добовою сумою опадів близько 100 мм.

Для Криму характерний тривалий період без морозів. Такі періоди досягають на Південному березі Криму 240-260 днів, на західному узбережжі й Керченському півострові – 220-240 днів, у степових і передгірних районах – 160-200 днів.

Ґрунти

Основні фізико-географічні області Кримського півострова характеризуються особливими типами ґрунтів.

Рівнинному Криму властиві степові типи. В умовах посушливого клімату і розрідженого травостою сформувався так званий південний чорнозем: важкосуглинковий і глинистий, з невеликим вмістом гумусу (3–4%).

У рівнинному Криму поширені каштанові важкосуглинкові ґрунти з вмістом гумусу від 2,5 до 3%. Вони сформувалися в умовах посушливого клімату під впливом злакової і полиново-злакової рослинності. За своїми агровиробничими властивостями каштанові ґрунти поступаються південним чорноземам. На найбільш знижених територіях рівнинного Криму, де неглибоко залягають (на глибині 0,5–1,5 м) сильно засолені ґрунтові води, поширені каштанові солонцюваті ґрунти в комплексі з солонцями і солонцево-солончаковими комплексами.

Під широколистяними лісами гірського Криму з достатнім зволоженням сформувалися бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони містять 4–5% гумусу. Безлісим нагірним плато, або яйлам, гірського Криму властиві гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти й гірські чорноземи.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі і бурі лісові ґрунти. Коричневі ґрунти характеризуються підвищеним, у порівнянні з буроземами, але загалом невисоким вмістом гумусу (до 7–10% у верхньому горизонті). Коричневі ґрунти доволі багаті азотом, фосфором та іншими елементами, що грають важливу роль у живленні рослин. Тому вони з успіхом використовуються під культурне вирощення винограду, тютюну, ефірно-олійних рослин і посухостійких плодових дерев. Ґрунти Південного берега Криму значною мірою розмиті й змінені в результаті багатовікової діяльності людини.

Екологія регіону

Екологічна ситуація в Автономній Республіці Крим оцінюється як несприятлива. Основними факторами негативного впливу на довкілля є забруднення атмосфери міст Криму, поверхневих та підземних вод, підтоплення земель і населених пунктів.

На тлі екологічної ситуації в регіоні в цілому, існує ряд проблем, пов’язаних з особливостями техногенної дії на природне середовище в межах адміністративних районів і міст Криму.

Тому до основних регіональних проблем Криму слід віднести:
• погіршення якості водних ресурсів (Сакський, Ленінський райони, міста Євпаторія, Феодосія, акваторія озера Сиваш);
• забруднення поверхневих водних об’єктів суші (річок Салгир, Чурук-Су);
• забруднення прибережної зони морів (Керченська і Камиш-Бурунськая бухти, Керченська протока, зона курортного водокористування м. Ялти, Каркинітська затока);
• порушення земель при розробці родовищ корисних копалини відкритим способом (Сакський, Ленінський, Бахчисарай, Сімферопольський, Червоногвардійський райони);
• активізація небезпечних геологічних процесів (зсуви, абразія, ерозія ґрунтів);
• дія автотранспорту, що впливає на атмосферу міст Криму;
• накопичення промислових та побутових відходів;
• погіршення якості сільгоспугідь, пов’язане зі збільшенням питомої ваги засолених (Ленінський район), перезволожених (Красноперекопський, Джанкойський, Нижньогірський райони) і еродованих земель (Сакський, Першотравневий райони).

Атмосферне повітря

До атмосферного повітря Криму поступають забруднюючі речовини від стаціонарних джерел та автотранспорту (69,3%).

Найбільша кількість викинутих шкідливих речовин в атмосферу встановлена у містах Сімферополі (21,6% від загальної кількості по республіці), Керчі (13,8%), Красноперекопську (8,1%), Ялті (7,8%) Армянську (6,0%). Серед промислових підприємств найбільша питома вага за об’ємами викидів у підприємств і організацій оброблювальної промисловості – 65,3%, зокрема, хімічного виробництва – 55,5%, а також виробників електроенергії, газу і води – 16,0%. На підприємства галузей сільського господарства, полювання і лісового господарства доводиться 4,0% від загального об’єму викинутих у повітря забруднюючих речовин.

У зв’язку зі скороченням діяльності виробництв, основну роль в забрудненні атмосфери ряду міських територій, грає автомобільний транспорт. У Криму з кожним роком збільшується кількість автотранспорту, а влітку ця цифра подвоюється. У містах Сімферополі, Ялті, Євпаторії на частку автотранспорту доводиться близько 90% усіх викидів.

Майже всі викиди від автотранспорту, що потрапили до атмосферного повітря, утворилися в процесі спалювання бензину (92,5%).

Серед викидів від інших видів транспорту найбільша питома вага доводиться на викиди шкідливих речовин від залізничного транспорту – 74,0%.

Зменшення ступеня шкідливого впливу викидів автотранспорту на навколишнє середовище необхідно досягти шляхом:
• будівництва об’їзних доріг, транспортних розв’язок, додаткових підземних переходів;
• розробки й реалізації схем раціонального руху автотранспорту, схем розміщення гаражів та автостоянок, зокрема на в’їзді до міст-курортів, створення в населених пунктах зон, вільних від руху автотранспорту;
• підтримка розвитку екологічно чистого суспільного та індивідуального транспорту;
• впровадження різних технічних засобів для зниження токсичності викидів (нейтралізатори, клапани чистоти тощо).

Водні ресурси

За останні десять років було прийнято чимало програм та ухвал з питань ефективної роботи водогосподарського комплексу регіону. А саме: Указ Президента України від 23.06.98 р. № 670 «Про заходи по державній підтримці водогосподарсько-меліоративного комплексу», «Комплексна програма захисту від небезпечної дії вод на сільські населені пункти і сільськогосподарські угіддя в Україні в 2001–2005 рр. і до 2010 р.», Державні програми «Питна вода України 2006–2020», «Питна вода Криму 2006–2020», Концепція розвитку морського берега Криму на 2006–2016 рр.

Крим відноситься до регіонів з вкрай складним водопостачанням. Джерелами водопостачання є поверхневі та підземні води.

Основними забруднювачами, що скидають стічні води без очищення або недостатньо очищені, є об’єкти житлово-комунального господарства (96%), сільського господарства (1%), інші підприємства (3%).

В результаті цього річки, водосховища і прибережні води Чорного й Азовського морів забруднені промисловими та побутовими стоками. Каналізаційні очисні споруди мають недостатню потужність, тому у відкриті водоймища постійно скидаються стічні води. До прибережної зони морів та до інших водоймищ стічні води скидають 48 підприємств і установ, що мають 40 господарсько-побутових і 10 промислових випусків, зокрема безпосередньо до моря скидають стічні води 37 об’єктів, що мають 31 господарсько-побутовий випуск і 9 випусків промислових стічних вод.

Найбільший збиток кримським прибережним водам наносять локальні місцеві джерела забруднення, причому найбільш постраждалими є акваторії бухт і заток зі слабким водообміном. Також значне забруднення морського середовища спричиняють нафтопродукти, особливо у межах акваторії Керченського порту: вміст нафтопродуктів у воді перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) у 1,5-2 рази. Забруднення прибережних районів Чорного моря синтетичними поверхнево-активними речовинами у зоні впливу муніципальних очисних споруд перевищує ГДК у 2-3 рази.

Від загальної кількості забруднених скидів 96% припадає на стічні води житлово-комунального господарства, що викликано вкрай незадовільним технічним станом очисних споруд та обладнання. Існуючі каналізаційні очисні споруди морально й технічно застаріли, працюють з великим перевантаженням, не забезпечують належного ступеню очищення стоків. Усе це призводить до погіршення стану водного довкілля.

Основні проблеми у сфері водопостачання населення пов’язані переважно з дефіцитом питної води, низькою санітарною надійністю систем водопідготовки, відсутністю знезаражувальних установок у сільській місцевості, незадовільним санітарно-технічним станом водопровідних мереж тощо. З 956 сіл і селищ лише 546 мають централізоване питне водопостачання. Привізною водою забезпечуються 33 населені пункти, у яких проживає 19 тисяч чоловік.

У багатьох населених пунктах, зокрема і в курортній зоні, цілодобове водопостачання відсутнє. У більшості міст окремі мікрорайони знаходяться на режимному водопостачанні. Особливо загострюється дефіцит питної води у літній період (південно-західний район Великої Ялти, регіон Феодосія – Судак, м. Євпаторія, Сімферополь).

Не здійснюється реконструкція підземних джерел водопостачання в містах Ялті, Алушті, Джанкої; затримується будівництво II черги очисних споруд у містах Феодосії, Керчі. У Керчі та Феодосії через перевантаження очисних споруд і недосконалість технологічної обробки населенню подається нестандартна вода з показниками каламутності від 20 до 50% досліджених проб.

Вкрай погано ремонтуються й реконструюються розподільні мережі (більше 50% яких вимагають заміни), будуються резервуари.

Джерела водопостачання Чорноморського, Сакського, Роздольненського, Красноперекопського, Джанкойського районів мають високу мінералізацію, що перевищує санітарні норми у 3-4 й більше разів.

Щоб запобігти або хоча б скоротити забруднення, необхідно на кожному водоймищі визначити прибережні захисні зони й водозахисні території, увести жорсткий санітарний режим і заборонити будівництво та будь-яку господарську діяльність навколо водойм.

Земельні ресурси

Орні землі в Криму схильні до багатьох негативних процесів. В цілому, високий рівень освоєння земельних ресурсів Криму, широке застосування меліоративних заходів сприяє антропогенній еволюції ґрунтового покриву. Еродовані землі займають тепер більше 40% всіх земельних угідь, що використовуються в господарствах Криму, і площа таких угідь продовжує зростати.

До водної ерозії найбільш схильні Бахчисарай, Білогірський, Ленінський, Первомайський, Чорноморський райони. Страждає від цієї біди й Південний берег Криму – в районах Алушти, Ялти, Судака, в інших місцях.

У Криму за останні десятиліття прогресує процес втрати гумусу в результаті водної і вітрової ерозії (дефляція). Навіть при незначному зносі гумусу водою втрати цієї мінеральної речовини складають 4,7-9,4 тонни з гектара, причому разом з гумусом ґрунт втрачає й поживні речовини – по 1,4–1,7 тонни азоту, 0,6-0,7 тонни фосфору, 9,7-11,6 тонни калію з кожного гектара.

Дефляція охоплює майже половину орних земель Криму, причому й надалі простежується тенденція збільшення площ дефлірованних земель.

В місцях непомірного рекреаційного навантаження ґрунтовий покрив гірських територій також піддається деградаційним процесам, що пов’язано зі збільшенням площі пішохідних стежок, пригнобленням рослинності, порушенням екозв’язків, що склалися в ландшафтах.

Одним з найбільш сильних видів антропогенної дії на ландшафтні, геохімічні та геофізичні процеси є іригація. Зрошувані угіддя Криму займають майже 400 тис. га. (приблизно 20% всіх оброблюваних земель). При зрошуванні разом із формуванням оптимального ґрунтово-екологічного режиму розвиваються і деградаційні явища. Іригаційно-промивний режим сприяє винесенню не тільки легкорозчинних солей, але й кальцію, що призводить до зниження содостійкості цих ґрунтів. При зрошуванні ґрунтів прісними водами, які не містять гіпсу та інших нейтральних солей, відбувається залуження, що призводить до утворення кірки на поверхні ґрунту. Вся частка засолених ґрунтів від загальної площі зрошуваних земель складає в Криму близько 9,5%.

Значний вплив на природне середовище відбувся з введенням до ладу Північно-Кримського каналу. Проте через незадовільний технічний стан каналу близько половини води втрачається, підвищуються рівень ґрунтових вод, підтоплюються землі, засолюються ґрунти.

Великої шкоди завдають зсувні процеси. На сьогодні в Криму нараховується близько 420 зсувів у активному стані (32% від існуючих). Проте, й невеликі зсуви деформують автотрасу Севастополь – Ялта – Алушта – Сімферополь у багатьох місцях, загрожують руйнацією житловим та промисловим об’єктам у містах та селищах Криму від Севастополя до Керчі.

Третина морських берегів піддається абразії. Продовжується абразія морського узбережжя, внаслідок чого понад 50% берегоукріплень й штучних пляжів Криму знаходяться в аварійному стані, але ремонтні роботи гідротехнічних споруд практично не виконуються. У районі м. Євпаторія розмив узбережжя досягає 2-3 метрів на рік, продовжується прогресуючий розмив Аршинцевої коси (район м. Керч).

На даний час найбільш актуальними питаннями охорони ґрунтів і відтворення їхньої родючості є:

  • запобігання ерозії, дефляції, дегуміфікації;
  • регулювання водного і сольового режимів зрошування із застосуванням дренажу;
  • меліорація солонцюватих ґрунтів;
  • вдосконалення системи землеробства.

Відходи

Однією з гострих екологічних і соціальних проблем Криму є проблема утилізації твердих побутових відходів (ТПВ). Щорічно на полігони-звалища поступає близько 700 тис. м3 відходів. Більше половини існуючих звалищ не відповідає санітарно-технічним вимогам, у ряді міст закінчився їхній термін експлуатації.

На території Криму функціонує 28 офіційно зареєстрованих полігонів і звалищ. За час функціонування звалищ (полігонів) ТПВ на них вже накопичено 18,3 млн. т. побутових відходів. Особливо важке становище з утилізацією побутових відходів у містах Сімферополь, Керч, Ялта, Старий Крим, Судак, смт Коктебель, Октябрьське, Азовське, Багерове.

У республіці склалася критична ситуація, пов’язана зі зберіганням і утилізацією промислових відходів. На території півострова тільки на підприємствах накопичено більше 11 мільйонів тонн промислових відходів. З усіх відходів, які зібралися на території АР Крим, (10112,5 тис. тонн токсичних відходів) 98% знаходиться в ДАК «Титан».

Відсоток відходів, які використовуються і знищуються, не перевищує 11% річної кількості накопичених відходів. Основними джерелами утворення відходів залишаються підприємства хімічної галузі. Площа, яку займають відходи у відвалах і накопичувачах, що знаходяться на балансі підприємств, складає 4154,25 га.

У Криму відсутні полігони для поховання промислових відходів першого і другого класів небезпеки, а також спеціалізовані заводи по переробці токсичних промислових відходів. Серед накопичених відходів – 698 тонн заборонених, непридатних пестицидів, які зберігаються на базах «Райагрохім» Бахчисараю, Джанкойського району, хімічних складах сільгосппідприємств. Сховища тривалий час не ремонтувалися.

Місця складування твердих побутових відходів в республіці у більшості є екологічно небезпечними об’єктами, які реально загрожують здоров’ю населення і створюють умови для виникнення інфекційних захворювань. Також не вирішена проблема будівництва сміттєспалювальних або сміттєпереробних заводів з попереднім сортуванням відходів з метою їхнього використання як вторинної сировини.

Рослинний та тваринний світ

Загроза існуванню біотопів та екосистем, деградація природних середовищ існування, втрата біорозмаїття на території Криму ще ніколи не була такою загрозливою, як зараз. Тому одним із стратегічних завдань є збереження та відновлення біорозмаїття, подальший розвиток системи його невиснажливого використання і відтворення, розвиток екомережі.

Важливе значення для поліпшення екологічного стану півострова має збереження і відновлення лісових ресурсів. Вони виконують виняткові захисні функції і в комплексі з морем створюють цілющий клімат, який приносить популярність півострову як здравниці.

Благополуччю півострова загрожує й інша серйозна проблема лісового господарства – старіння лісових масивів, розташованих у горах і на плато, особливо на південних схилах гір, адже вони раніше забезпечували захист кримських курортів від степових вітрів. Сьогодні не тільки лісопосадки, але й власне кримський ліс, в якому і дотепер ростуть тисячолітні дерева, не захищені від пожеж і вирубування.

Найбільш по-хижацьки знищуються весняні рослини Криму, багато з яких занесені до Червоних книг: пролісок складчастий, цикламен Кузнєцова, тюльпан Шренка, піон вузьколистий та інші. Сімейством флори Криму, що найбільш оберігається, слід визнати Орхідні. Практично всі з 43 місцевих видів – «червонокнижні». Багато років кримській владі не вдається вирішити проблему заборони продажу рослин, занесених до Червоної книги. Рослини реалізуються не тільки на місці, а й вивозяться з півострова до великих міст СНД. Вимагає контролю виготовлення й продаж виробів з рідкісних порід дерева (наприклад, ялівця), дерева якого часто вирубуються браконьєрським способом.

До Червоної книги України занесені 183 види тваринного світу півострова. Серед них: лелека чорний, дельфіни афаліна й білобочка, дрохва, жовтопузик, журавель-беладона, орлан-білохвіст, махаон, цикада звичайна, стрепет, шпак рожевий і багато інших.

Відбувається катастрофічне погіршення стану екосистем Чорного та Азовського морів, в яких найбільш вразливою ланкою є морські ссавці. Ця проблема не оминула й Крим, в морських водах якого зустрічається 3 види дельфінів – звичайна морська свиня, афаліна й білобочка. Усі вони занесені до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та Міжнародної червоної книги Міжнародного Союзу збереження природи. Значно зменшилися морські біологічні ресурси, практично зникли популяції вищих ракоподібних та придонних риб, суттєво скоротилися популяції великих планктонних ракоподібних.

Природно-заповідний фонд

Заповідний фонд відіграє суттєву роль у збереженні живої та неживої природи, стабілізує екологічну ситуацію на півострові. Крим є унікальним регіоном України, де на порівняно невеликій території розташовано 147 об’єктів природно-заповідного фонду, що складає близько 120 тис. га (4,6% від площі Криму): 6 природних заповідників, 29 заказників, 68 пам’яток природи, 1 ботанічний сад, 1 дендрологічний парк, 30 парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва, 10 заповідних урочищ.

Основу заповідного фонду Криму складають 6 державних природних заповідників: на їхню частку припадає 43,8% заповідної площі півострова.

Кримський заповідник охороняє гірсько-лісові, гірсько-лучно-лісові і субсередземноморсько-лісові унікальні ландшафти гірської частини півострова (створений в 1923 році; площа – 33397 га).

Ялтинський гірничо-лісовий заповідник розташований на заході Кримського Південного берегу (створений в 1973 р., площа – 14590 га).

Заповідник «Мис Мартьян» – найменший серед заповідників Криму; розташований у центрі Південного берега й охороняє унікальний субсередземноморський ландшафт з реліктовою вічнозеленою дендрофлорою (створений 1973 р., площа – 240 га) .

Карадагський заповідник охоплює на сході Південного берегу Криму територію давньовулканічного гірсько-лісового ландшафту (створений 1979 р., площа –2855 га).

Нарешті, два заповідники на Керченському степовому півострові: Казантипський (створений 1998 р., площа – 450,1 га) і Опукський (створений 1998 р., площа – 1592,3 га).

Помітну природоохоронну роль грають численні невеликі ландшафтні унікуми Криму інших заповідних категорій: заказники, пам’ятки природи, заповідні парки, заповідні урочища. На півострові створено 29 державних природних заказників (загальна площа – 51,7% всього заповідного фонду півострова).

Дрібніші за площею унікуми утворюють мережу з 68 пам’яток природи (сумарно вони займають 2,4% загальнокримської заповідної території). У числі кримських пам’яток природи 12 є пам’ятками загальнодержавного значення. Крім того, до мережі Криму, що заповідно охороняється, включено 10 державних заповідних урочищ (1,4% загальної площі заповідного фонду) і 30 кримських пам’ятників-парків (0,7% площ заповідного фонду).

У числі останніх – Державний Никитський ботанічний сад і 10 парків-пам’ятників загальнодержавного значення.

Економіка регіону

Промислове виробництво займає одне з найважливіших місць в економіці Автономної Республіки Крим. Промисловість Криму має широкий спектр видів економічної діяльності. Головне місце належить харчовій (32,1%), хімічній промисловості (20,6%) та машинобудуванню з металургією (17,3%), на які приходиться 70% загального обсягу виробництва.

У складі паливно-енергетичної промисловості виділяється газова. За останні роки в Криму різко зросли об’єми видобутку природного газу.

Діють Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Сакська теплоелектростанції. Загальний об’єм електропотужності власної генерації у Криму становить лише 7-8%.

Сьогодні працюють декілька вітроелектростанцій невеликої потужності, а саме на Донузлаві, на мисі Меганом, на півострові Тарханкут, у селі Мирному Сакського району, будують Актаську ВЕС на Казантипі.

Крім того, в автономії функціонують дві геотермальні установки – у селі Янтарне Красногвардійського району та в селі Медведівка Джанкойського району. На півострові, переважно на Південному березі Криму, діють 55 станцій сонячних колекторів для нагріву води, а також п’ять міні-ГЕС на дрібних річках Великої Ялти. На етапі розгляду поки залишаються проекти виробництва енергії з твердих побутових відходів та біомаси.

Металургійна промисловість Криму – стара галузь. Залізняк, що добувається, відноситься до розряду низькоякісних. На базі старого металургійного виробництва в Керчі працює завод, що випускає невеликі партії сталевого литва з металургійного лому – стрілочні переклади для залізниці й сталевий емальований посуд.

Машинобудівна промисловість представлена 67 підприємствами. Одна з найбільших галузей машинобудування Криму – суднобудування, яке представлене крупними підприємствами в Керчі, Феодосії.

Керченський завод «Затока» спеціалізується на виробництві танкерів середньої і великої вантажопідйомності, ліхтеровозів, Феодосія – на виробництві швидкохідних пасажирських газотурбоходів на підводних крилах типу «Циклон» і «Олімпія».

Точне машинобудування Криму спеціалізується на випуску електротехнічного устаткування, радіо- і телевізійних виробів, електронного устаткування, засобів зв’язку, оптичних і навігаційних приладів. Великі підприємства цієї галузі:
• виробниче об’єднання «Фотон» в Сімферополі;
• «Гідроприбор» у Феодосії;
• «Альбатрос» і «Витязь» в Керчі;
• «Вимпел» в Євпаторії та інші.

Питома вага хімічної галузі складає 20,6% від загального обсягу промислового виробництва республіки. Хімічні підприємства Криму виробляють бром, хлористий магній, бромисті солі та різноманітні медичні препарати.

У Криму розташовані найбільші хімічні підприємства, які виступають монополістами в Україні та у країнах СНД та випускають унікальну конкурентноздатну на європейському та світовому ринках продукцію.

Кримський содовий завод Ключовими підприємствами галузі (93,7%) та північно-кримського регіону є ДАК «Титан» та ВАТ «Кримський содовий завод». Також до хімічних підприємств відносяться Сакський хімічний завод та науково-виробниче об’єднання «Йодобром», а також два заводи в Красноперекопську – Кримський содовий і Перекопський бромистий. Працюють підприємства по випуску виробів побутової хімії – синтетичних миючих засобів, виробів з пластмас, парфумерної продукції.

Перспективами для хімічної промисловості є впровадження енергозберігаючих та екологічних технологій, збільшення обсягу виробництва соди кальцинованої, синтетичних миючих засобів та товарів побутової хімії, полімерних труб для газопроводів підземної прокладки, організація виробництва продуктів на основі йоду. Особлива увага приділяється використанню вторинних ресурсів, оскільки на території Автономної Республіки Крим (м. Красноперекопськ) розташовано ВАТ «Полівтор» – єдине підприємство на півдні України, на якому застосовується технологія переробки відходів полімерів, що дозволяє організувати систему збору та утилізації вторинних полімерних матеріалів.

У будівельній індустрії Криму найважливішою ланкою є виробництво будівельних матеріалів. Основними з них є вапняк, цементна сировина, крейда, гіпс, глина, пісковики, скляні піски.

Ще однією складовою частиною галузі є цегляні заводи і підприємства, що випускають облицювальні матеріали, облицювальну плитку і сантехнічне устаткування.

Перспективним напрямком у розвитку скляної індустрії залишається забезпечення потреб кримської харчової промисловості склотарою, відновлення виробництва художнього скла та сувенірів зі скла.

Одне з провідних місць у виробництві товарів народного споживання належить легкій промисловості, зокрема, швейній. Легка промисловість АР Крим представлена 15 підприємствами, які випускають бавовняні тканини, панчішно-шкарпеткові, шкіргалантерейні, трикотажні, швейні вироби, шкіряне взуття, фурнітуру. До найбільших підприємств галузі відносяться швейні фабрики в Сімферополі, Керчі, Євпаторії. Сучасна шкіряно-взуттєва промисловість представлена комбінатом у Сімферополі. Малі підприємства по обробці шкіри, хутра, пошиття готових виробів працюють в Білогорську, Євпаторії.

Підприємства харчової промисловості виробляють м’ясні продукти, ковбасні вироби, масло тваринне, молочні продукти, сири, олію, консерви, кондитерські вироби, крупи та борошно, лікеро-горілчані вироби, хліб та хлібобулочні вироби, мінеральні води та прохолодні напої, тютюнові вироби тощо.

Серед галузей харчової промисловості виділяються плодоовочева й плодоовочеконсервна галузі. Жирова галузь має в своєму розпорядженні два великі заводи з виробництва рослинної олії з насіння соняшнику в містах Сімферополі і Керчі. Мукомельно-круп’яна галузь представлена в Криму десятьма комбінатами хлібопродуктів, на яких виробляють муку і крупи, хлібозаводами, макаронною фабрикою в Сімферополі.

Розвинута в Криму й виноробна галузь. Практично в кожному районі республіки, де зростає виноград, працюють заводи або цехи з виробництва вина й виноматеріалів. Всесвітню популярність здобули фірми «Массандра», «Новий Світ», «Коктебель», «Золота балка». Лікеро-горілчані заводи побудовані в селищі Азовське Джанкойського району та в Красноперекопську.

Сільське господарство Криму спеціалізоване на зерново-тваринницькому напрямі, виноградарстві, садівництві, овочівництві, а також на обробці ефіроолійних культур (лаванди, троянди, шавлії). Об’єми валового виробництва продукції тваринництва і рослинництва збалансовані.

Для республіки характерна висока сільськогосподарська освоєнність території. (близько 70% площі Криму).

Серед галузей сільського господарства виділяється рослинництво. Провідні позиції тут займає вирощування зернових культур (46% посівних площ). У республіці також обробляється кукурудза, яка використовується як кормова культура. З круп’яних культур у степовій частині Криму вирощують просо та рис.

Технічні культури Криму представлені в основному різними олійними культурами, провідна з яких – соняшник. Під ним зайнято близько 50% посівних площ республіки. З інших олійних культур в Криму вирощують сою та рапс. Проте найцінніші в республіці ефіроолійні культури – троянда, шавлія, лаванда. Ці культури вирощуються і проходять первинну переробку на п’яти радгоспах-заводах. Під ефіроолійними культурами в Криму зайнято близько 8 тис. га. Ефіроолійні підприємства Сімферополя, Бахчисараю, а також Судакського, Радянського і Білогірського районів дають понад 50% трояндової та лавандової олій, що виробляються на території СНД.

Садівництво Криму представлене виробництвом культур насіннєвих (яблук, груш) та кісточкових (слив, черешень, вишень, персиків). Повсюдно в республіці вирощується полуниця. Середньорічний збір фруктів та ягід в Криму складає близько 300 тис. тонн при врожайності близько 70 ц/га.

Однією з найбільш розвинених галузей є виноградарство. Республіка є головним регіоном України по виробництву винограду. Причому, Крим славний саме технічними сортами винограду, які використовуються для виробництва високоякісних вин, коньяків та соків.

Основна спеціалізація тваринництва – молочне скотарство, птахівництво, вівчарство. Останнім часом все більшого значення набуває рибальство. У степовій частині розводять коропів і товстолобиків, в гірській частині – форель. Високоприбутковою і традиційною для степового Криму галуззю є шовківництво.

Транспорт

Автономна Республіка Крим володіє розвиненою транспортною інфраструктурою.

Вантажні та пасажирські автомобільні перевезення автопідприємствами республіки здійснюються в міському, приміському, міжміському та міжнародному напрямку.

Автобусне сполучення організоване в усіх містах та районах Криму, ним охоплено 800 населених пунктів або 93% від загальної кількості.

Довжина автомобільних шляхів республіки складає 6200 км, у тому числі:

  • автошляхи загальнодержавного значення – 1000 км;
  • автошляхи місцевого значення – 5200 км.

Міста, районні центри та центральні садиби сільськогосподарських підприємств, а також 993 сільські населені пункти зв’язані з автошляхами загального користування під’їздами з твердим типом покриття.

Повітряний транспорт. Державний міжнародний аеропорт «Сімферополь» може приймати повітряні судна будь-якого класу у будь-який час доби. За своєю потужністю аеропорт може обслужити 14-15 тисяч літако-вильотів. Аеропорт зв’язаний із Сімферополем та курортними містами Криму тролейбусним та автобусним сполученням, а також маршрутними таксомоторними перевезеннями.
Крім цього, в Криму пасажирськими перевезеннями займається аеропорт «Керч», вантажними – аеропорт «Джанкой».

Залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниць загального користування складає 645,3 км, з них електрифікованих – 262,1 км (40,6%), що обслуговуються тепловою тягою – 383,2 км (59,4%).

Сімферополь має залізничне сполучення з великими вузловими станціями України і Росії, включаючи Київ, Львів, Одесу, Харків, Донецьк, Москву, Санкт-Петербург тощо.

На 40 залізничних станціях Криму здійснюється вантажна робота. Три залізничні станції (Сімферополь, Євпаторія-курорт та Феодосія) займаються тільки пасажирськими перевезеннями.

Морський транспорт. Морськими воротами Криму є чотири морських торгівельних порти (без м. Севастополя) – Євпаторійський, Керченський, Феодосійський, Ялтинський та Державна судноплавна компанія «Керченська паромна переправа», що базується в порту Крим.

Порти є сучасними високомеханізованими підприємствами по перевалці генеральних, навалювальних та наливних вантажів.

Маючи достатній причальний фронт, сучасну перевантажувальну техніку, засоби, що забезпечують безпеку мореплавання, вони можуть приймати вантажні судна дедвейтом 10 тис. тонн. Річна потужність по вантажопереробці кримських портів складає 10,93 млн. тонн.

Ялтинський морський торгівельний порт приймає круїзні судна як під українським, так під прапорами закордонних країн.

Керченська паромна переправа з’єднує морськими лініями через Керченську протоку Крим з Краснодарським краєм Російської Федерації. Поромами перевозяться пасажири, легкові та вантажні автомобілі.

Політика та суспільство

Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна рада Автономної Республіки Крим. ВР АРК у межах своїх повноважень приймає рішення та ухвалює постанови, які є обов’язковими для виконання в АР Крим. Урядом АРК є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів АРК призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням із Президентом України. Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України і законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції. Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, які належать до єдиної системи судів України.

Верховна рада АРК (100 депутатів): Блок «За Януковича!» – 44 мандати, Партія «Союз» – 10 мандатів, Блок Куніцина – 10 мандатів, КПУ – 9 мандатів, Народний рух України – 8 мандатів, Блок Юлії Тимошенко – 8 мандатів, Блок Вітренко – 7 мандатів, опозиційний блок «Не Так!» – 4 мандати.

Охорона здоров’я

Система охорони здоров’я Автономної Республіки Крим представлена широкою мережею обласних, міських та районних лікарень, діагностичних центрів, спеціалізованих клінік та амбулаторій, станцій та відділень «швидкої допомоги», інших медичних закладів.

В Криму функціонує 13 республіканських лікарень, 9 районних лікарень, 9 сільських дільничних лікарень, 119 лікарських амбулаторій, 551 фельдшерсько-акушерський пункт, 21 спеціалізований центр, у яких застосовуються найсучасніші медичні технології. Серед них такі відомі центри, як республіканський діагностичний, нейрохірургічний, кардіологічний, опіковий, онкологічний тощо.

Природно-рекреаційний потенціал

В Автономній Республіці Крим діє санаторно-курортна галузь, що базується на використанні кліматичних і ландшафтних ресурсів, пляжів (довжиною 517 км), морського та гірського повітря та ін.

Різноманітність мікрокліматичних умов, вічнозелена рослинність гір та височин, родовища лікувальної грязі й джерела мінеральних вод сформували декілька типів курортів: кліматичні (Старий Крим), кліматобальнеологічні (Ялта, Алушта), кліматобальнеогрязьові (Євпаторія, Феодосія, Саки).

Усього в Криму нараховується більше 600 санаторно-курортних та оздоровчих закладів, що використовуються як для цілорічного, так і для сезонного лікування та відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням складають 28% цих закладів та розташовані переважно на Південному березі Криму, а також на курортах Євпаторія, Саки, Феодосія. Усі санаторії Криму мають спеціалізацію, що залежить від особливостей лікувальних факторів місцевості, де вони розташовані.

Освіта

Сформована в республіці мережа навчально-виховних закладів задовольняє потреби населення у формах, профілях та мовах навчання. В Автономній Республіці Крим налічується 648 дошкільних закладів. В містах діють 288 дошкільних закладів (44,4%) відповідно у сільські місцевості – 360.

Середню обов’язкову освіту забезпечують 645 загальноосвітніх шкіл різного типу й форм власності, 9 загальноосвітніх шкіл-інтернатів, 17 шкіл і шкіл-інтернатів для дітей з недоліками розумового і фізичного розвитку, 25 приватних шкіл. Серед загальноосвітніх шкіл майже 71% складають школи I-ІІІ ступенів, які дозволяють одержати повну середню освіту за місцем проживання більше 82% учнів.

Також працюють 8 гімназій, 10 ліцеїв, 54 навчально-виховні комплекси. У всіх школах АР Крим в обов’язковому порядку вивчається державна українська мова, близько 13,2% учнів вивчають кримськотатарську мову.

Професійну освіту надають молоді 30 професійно-технічних училищ, в яких навчання ведеться за різними профілями.

Підготовку кадрів вищої кваліфікації здійснюють 14 вищих учбових закладів ІІІ-IV рівнів акредитації. Підготовку молодших спеціалістів здійснюють 24 вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації. Готуються фахівці для промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку, охорони здоров’я, освіти тощо.

Культура

Мережа установ культури і мистецтва АР Крим включає: масові бібліотеки всіх відомств – 881, клубні установи – 712, музеї (з філіями) – 25, концертні організації – 3, школи естетичного виховання – 76, училища – 4.

Працюють 6 театрів: Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького, Кримський український музичний театр, Кримськотатарський музично-драматичний театр, Державний камерний музичний театр, Кримський театр ляльок. Набули широкої популярності мистецькі фестивалі та конкурси «Кореада», «У Чорного моря», «Зірки планети», «Артеківські зорі».

Значні музеї:

  • Кримський республіканський краєзнавчий музей;
  • Сімферопольський художній музей;
  • Ливадійський музей-палац; 
  • Будинок-музей А. П. Чехова в Ялті;
  • Кримськотатарський музей мистецтв;
  • Керченський державний історико-культурний заповідник;
  • Будинок-музей М.А.Волошина у Коктебелі;
  • Алупкінський державний палацово-парковий музей-заповідник;
  • Історико-археологічний заповідник «Калос-Лімен»;
  • Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник.
В Криму 3820 пам’яток історії та культури. Багато пам’яток архітектури, для яких характерне змішання стилів Близького Сходу, Візантії, Вірменії.

Серед визначних пам’яток Криму:

  • Парк «Салгірка» (18 ст.) у Сімферополі;
  • Пам’ятник І. Айвазовському. м. Феодосії;
  • Ханський палац (16-18 ст.);
  • Бахчисарайський історико-археологічний музей в приміщенні палацу;
  • Успенський печерний монастир (7-19 ст.), у комплексі монастиря – вирубана в скелі Успенська церква 8 ст.;
  • Мечеть Тохтали-Джамі 1707 р. у Бахчисараї;
  • Фортеця і печерне місто Чуфут-Кале (10-18 ст.);
  • Палац Воронцова і парк 1830–1846 рр. в м. Алупці;
  • Залишки фортеці Алустон, в м. Алушті;
  • «Ластівчине гніздо» 1911–12рр.;
  • Вірменська церква 1909–17рр. в Ялті; 
  • Палацовий комплекс 19-20 ст. у Ливадії на схилі гори Могарі;
  • Вірменська церква Св. Архангелів Михаїла і Гавриїла (1408 р.) у Феодосії;
  • Генуезька фортеця (14 ст.) у Судаку;
  • Міська фортеця (14 ст.) у Феодосії.



Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
Всі матеріали Леоніда Сосницького

© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua