Вінницька область

Герб
Герб Вінницької області представляє собою щит розтятий і перетятий; у 1-у та 4-у синіх полях золоте 16-променеве сонце; у 2-у та 3-у червоних полях срібний хрест, на якому синій щиток зі срібним півмісяцем.

Герб і прапор затверджені 18 липня 1997 р. Автори – Ю. Легун, Г. Мельник та Ю. Савчук. У символах поєднано знаки з давніх гербів історичних земель – Поділля (сонце) і Брацлавщини (хрест зі щитком). На прапорі червоні смуги означають ріки області.

Загальна інформація
Площа – 26,5 тис. кв. км.
Населення – 1701,6 тис. жителів
Обласний центр – Вінниця

Загальні дані

Область утворена 27 лютого 1932 року. Розташована в центральній частині правобережної України, на південний захід від Києва. Протяжність з півночі на південь складає 204 км, а з заходу на схід – 196 км. Має кордони з областями: на півночі з Житомирською; на північному сході – з Київською; на сході – з Черкаською; на південному сході – з Кіровоградською; на заході – з Хмельницькою; на південному заході – з Чернівецькою; на півдні – з Одеською та республікою Молдова (по річці Дністер). Це єдиний регіон України, який має кордони з такою кількістю адміністративних суб’єктів (7 областями та державою).

До складу області входять 27 районів, міст – 18, з них міст обласного значення – 6, районного значення – 12, селищ міського типу – 29, сіл – 1330, селищ – 136.
Найбільші міста області – Жмеринка, Могилів-Подільський, Хмільник, Козятин, Ладижин. Ця область одна з найменш урбанізованих областей країни.
Адміністративний центр – Вінниця

Населення

В Вінницькій області – 1701,6 тис. жителів, в тому числі міське –(47,9%), сільське (52,1%). Густота населення – 67 осіб на кв. км. Найбільшою щільністю населення відзначаються Вінницький, Шаргородський, Могилів-Подільський та Бершадський райони. Найменш заселені Муровано-Куриловецький, Тиврівський, Чечельницький, Піщанський, Погребищенський та Оратівський райони. Жителі Вінницької області є найбільш „старим” населенням України. Питома вага осіб віком 60 років і старші в загальній чисельності населення становить 23,8% і є однією з найвищих у світі.

В області проживають представники 92 національностей, серед яких 94,4% становлять українці, 3,8% – росіяни, по 0,2% – євреї – 0,1%, поляки, білоруси, молдавани, вірмени, 0,3% – інші.

Історія регіону

Численні археологічні пам’ятки свідчать, що територія Вінниччини була заселена вже у найдавніші часи. Стоянки людей епохи палеоліту виявлено в різних місцях області, зокрема в Побужжі й Придністров’ї. Майже у кожному районі області виявлено ознаки трипільської культури – першої землеробської культури на території нашої країни (3–2 тисячоліття до н.е.). Найбільші поселення того часу виявлено в селах Сандраках (Хмільницький район), Михайлівці (Тульчинський район), Григорівці і Кукавці (Могилів–Подільський район).

На території області виявлено чимало городищ і курганів. Немирівське скіфське городище – одне з найбільших на Україні (займає площу понад 1000 га).

Територія Вінниччини належить до найдавніших східнослов’янських земель. У 9–11 ст. ці землі входили до складу Київської Русі. Дальший розвиток феодальних відносин у Київській Русі призвів до її розпаду й утворення окремих руських феодальних князівств-земель. Наприкінці 12 ст. Галицьке й Волинське князівства об’єдналися в одне велике Галицько-Волинське князівство. Значна частина земель між Бугом і Дністром, в тому числі територія сучасної Вінниччини, увійшла до його складу під назвою Пониззя (Поділля). Назва Поділля вперше зустрічається в літописах 14 століття.

У другій половині 14 ст. литовські князі, які захопили значну частину України, в тому числі і Поділля, розподілили ці землі серед своїх родичів. Вінниччина була подарована феодалам Коріатовичам. Брати Коріатовичі разом із старшинами з місцевого населення стали боронити Подільську землю від татар. Було збудовано замки на місці давньої Бакоти (сучасне село Бакота затоплено Дністровським водосховищем), в Смотричі (названий від річки Смотрич). Розбудовувалися замки в інших містах Поділля: у Брацлаві, Вінниці, Меджибожі. Місто Вінниця, розташоване на річці Буг, уперше згадується як литовська фортеця (1363 р.).

У 16 ст. значна частина території України, в тому числі і Вінниччина, за Люблінською унією підпадає під владу шляхетської Польщі. Вся територія Вінниччини стала входити до складу однієї держави повністю – до Речі Посполитої. У 1566 році було створено Брацлавське воєводство у складі трьох повітів – Брацлавського, Вінницького і Звенигородського.

Наприкінці 16 – на початку 17 ст. розгорнулась боротьба українського народу за своє національне визволення. На Вінниччині, як і по всьому Поділлю, народ брав активну участь у повстаннях, якими керували К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович (Трясило), І. Павлюк, Я. Острянин. Особливо активно діяли повстанці на Брацлавщині, в містах Вінниці, Немирові, Шаргороді, Бару.

Ннародний рух на Поділлі досяг широкого розмаху під час визвольної війни українського народу 1648–1654 років. Значна частина подій під час цієї війни відбувалася на Вінниччині. Наприклад, битва під Махнівкою (нині Комсомольське Козятинського району) – у 1648 р., під Вінницею і Красним – у 1651 р., під Батогом (тепер с. Четвертинівка Тростянецького району) – в 1652 р., оборона Буші – 1654 р. та ін. На Вінниччині діяли загони, якими керували найближчі сподвижники Богдана Хмельницького – Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай. За Білоцерківським мирним договором, укладеним між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським урядом 18 вересня 1651 року, у Брацлавське воєводство повернулася польська адміністрація.

У 1672–1699 роках. Поділля знемагало під гнітом турецького султана, після чого знову перейшло під владу польської шляхти.

У 1793 р. Правобережна Україна, в тому числі Подільське та Брацлавське воєводства увійшли до складу Російської імперії. Замість воєводств були утворені намісництва (губернії). У лютому 1796 р. центром Брацлавського намісництва стало місто Вінниця. 12 грудня 1796 р. намісництва були ліквідовані. Правобережну Україну поділено на три губернії, адміністративні кордони яких проходили, знову ж таки, по Вінниччині. На їхньому місці була утворена Подільська губернія.
У середині 19 ст. Росія вступає на шлях капіталістичного розвитку. На Україні розвивається металургійна і вугільна промисловість, галузі по переробці сільськогосподарських продуктів, будуються залізниці. Подільська губернія стає одним з найважливіших районів країни по виробництву цукру.
Цукрова промисловість на Вінниччині виникає в 20-30-х роках 19 ст. Для цього тут були сприятливі умови, зокрема чимало дешевої робочої сили. У 1827 р. одним із перших в Україні побудований Бершадський цукровий завод.
 
Великою подією в економічному житті Вінниччини стала побудова залізниці Київ – Одеса, яка почала діяти з 70-х років 19 ст. Вона пройшла через Козятин, Вінницю, Жмеринку, Вапнярку, Крижопіль. Були збудовані великі залізничні станції: Козятин, Вінниця, Жмеринка та паровозо- й вагоноремонтні підприємства при них. Залізниця сприяла економічному пожвавленню Поділля.

Бурхливі події відбувались на Вінниччині протягом 1917–1918 років. Владу утримували революційні комітети робітничих та солдатських депутатів, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. У листопаді 1920 pоку на Вінниччині затвердилася радянська влада.

1920-30-і роки ХХ століття характеризувалося неоднозначними історичними подіями: голодомор 1932–1933 років на Поділлі, політичні репресії, руйнування храмів в період сталінського терору. Проте, в цей час результати нової економічної політики привнесли певні позитивні зрушення до економіки краю. Були забезпечені умови для відбудови та розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі, поліпшення становища населення. Здійснювалися заходи щодо ліквідації неписьменності на Поділлі, розвитку національної культури.

Адміністративний поділ, що визначив кордони Вінницької області був прийнятий 27 лютого 1932 року.

Неймовірно важкий іспит війни випав на жителів Вінниччини. Окупована фашистами територія (в липні 1941 р.) стала краєм партизанської боротьби. За роки Великої Вітчизняної війни фашисти знищили 42 тисячі мирних жителів. 13 тисяч були вивезені на каторжні роботи в Німеччину. На Вінниччині безпосередньо діяли 6 партизанських з’єднань, 10 окремих партизанських загонів, 17 диверсійних і диверсійно-розвідувальних партизанських груп.

26 березня 1944 року був звільнений від німецько-фашистських загарбників останній населений пункт області. Вінниччина на полях другої світової війни втратила 360 тисяч своїх земляків. На теренах області зараз нараховується 820 військових поховань.

Героїчними зусиллями вінничан наприкінці 1948 року майже повністю була відбудована промисловість області, а у подальші роки тут потужно розвивались електронна, радіотехнічна, металообробна та інші галузі виробництва.


Природа

Територія Вінницької області розташована у межах Правобережної височини. На території Вінниччини виділяють такі геоморфологічні райони: Подільське плато і Придніпровську височину.

Подільське плато займає більшу частину області. Воно продовжується далі на захід на території Хмельницької і Тернопільської областей. Зниження в рельєфі, по якому течуть ріки Снивода, Соб і Південний Буг, відокремлює Подільське плато від Придніпровської височини, частина якої заходить на територію області.
На території Вінницької області Подільське плато має найбільшу висоту у Шаргородському районі. Максимальна висота – 384 м над рівнем моря. Поблизу села Степашки (Барський район) окрема ділянка плато має відмітку 382 м.

Взагалі плато не становить суцільної рівної поверхні і дуже порізане долинами численних невеликих річок та ярами. Та частина Подільського плато, що має нахил у бік Дністра, відзначається дуже великою роздробленістю на окремі пасма. Верхів’я річок Лядова, Немія, Жван, Мурафа, що течуть по дну широких розложистих балок, мають пологі й лагідні схили, і тому рельєф цієї місцевості має вигляд хвилястої рівнини, а з наближенням долин річок до Дністра всі вони стають типово подільськими. Ріки глибоко врізуються в осадочні породи, долини каньйоноподібні, цілком позбавлені терас, схили утворюють круті урвища з частими відшаруваннями вапняків та пісковиків. Глибокі долини річок Придністров’я надають цій частині області вигляду гірської місцевості. Східна і північно-східна частини Подільського плато в межах області значно менше розчленовані долинами річок.

У північно-східній частині області, від верхів’я Сниводи до Гірського Тікичу, лежить Придніпровська височина. Найбільш підвищена частина її має середню висоту 300 м.У північно-західній частині області Придніпровська височина має середню висоту від 250 до 300 м. Окремі підвищення є на північний захід від Вінниці (середня висота 300 м), на південь від Хмільника (середня висота-300 м, найбільша-345 м).

Низин, у повному розумінні цього визначення, в межах області немає. Є окремі рівні ділянки території, що лежать нижче навколишньої місцевості. На північному заході області, між Південним Бугом і його притокою Згаром, лежить дуже заболочена Летичівська низина, її абсолютні висоти майже скрізь не перевищують 300 м.

У Вінницькій області – густа мережа річок, що належить до басейнів трьох великих рік – Південного Буга (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка. Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг, який у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна.

На південному заході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України – Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова.

До басейну Дніпра належать річки крайнього північного сходу області. Вони тільки частково протікають по території області: Рось, Оріхова і Роставиця.

До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища – Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське.

Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані, Постолової, Десни.

Вінницька область розташована в лісостеповій зоні. Рослинність області характерна для лісостепу. Лісистість території складає 14,2%. Ліси Вінниччини належать до типу середньоєвропейських лісів, з перевагою чорних змішаних лісів. Основу лісової рослинності становить граб, а до звичайних тутешніх дерев належать: дуб, ясен, липа, клен, явір, берест, осика, тополя, дика груша, дика яблуня, черемха, черешня та інші.

В області дуже різноманітна фауна: водиться багато як лісового звіра (лосі, олені, зубри, дикі свині, бобри, вовки, лиси, кози, їжаки, борсуки, куниці, тхори, зайці), так і степові звірі (безліч гризунів) та водяні (норка, видра). Безліч водяного, болотяного, лісового й степового птаства (дикі гуси й качки, чорногуз, чапля, журавель, голуби, перепелиця та ін.), бджоли в липових лісах, а в річках і озерах – розмаїття риби (короп, лящ, сом, щупак тощо).

Корисні копалини

Вінниччина багата значними запасами корисних й рідкісних копалин. Найбільша група включає неметалеві мінерали, в основному натуральні будівельні матеріали. Досить широка гама різних типів родовищ корисних копалин і проявів мінералізації на території області обумовлена наявністю тут цілого ряду різновікових комплексів гірських порід та довгим, навіть в планетарному масштабі часу, періодом формування.

Поряд з найбільш древніми породами кристалічного фундаменту – гранітами, гнейсами та близькими до них утвореннями, є родовища і проявлення заліза (Петриківське), апатиту (Троповське), гранату (Слобідське, Іванівське), флогопіту (Лукашівське); будівельних матеріалів: облицювального каменю, сировини для виробництва щебеню, а також проявлення жильного флюориту, міді, рідкісних та радіоактивних елементів, польовошпатової сировини та іншого.

В комплексі пізньопротерозойських відкладів – пісковиків, глинистих сланців та вулканічних лав і туфів зосереджені родовища флюориту (Бахтинське), мінеральних вод (Бронницьке, Садковецьке), будівельних матеріалів: пісковиків для різноманітних виробів та щебеню (Ямпільське, Озаринецьке), поклади міді, цинку, фосфоритів.
З мезозойським комплексом пов’язані унікальні за запасами та якістю сировини родовища первинних каолінів (Глуховецьке, Великогадоминецьке), а з процесами їх перевідкладення – поклади бокситів (Великокісницьке).

В товщі відкладів крейдового віку зосереджені знизу догори: родовища фосфоритів (Бернашівське, Жванське); крейдоподібних вапняків і опок для випилювання стінових блоків (Немійське, Іванковецьке), фосфатної крейди та крейди для вапнування ґрунтів (Бахтинське, Гальжбіївське), високоякісного трепелу (Могилів-Подільське, Шлишковецке). В цих же відкладах формується знаменита вода «Регіна».

Окремі верстви неогенових глин – якісна сировина для виготовлення будівельної кераміки (Вендичанське родовище). Піски використовуються для будівельних цілей (Тиврівське родовище).

До найбільш молодих – четвертинних відкладів приурочені родовища торфу (Згарське, Войтівецьке, Рівське), численні родовища цегельної сировини – суглинків (Південно-Вінницьке, Северинівське, Гайсинське, Погребищенське), будівельних пісків (Вендичанське, Ладижинське), гравію (Цекинівське).
Загальнодержавне значення мають поклади каоліну, будівельного каміння, вапняку для цукрової промисловості та вапняку для виробництва вапна. Область має найбільше у світі родовище конкурентноспроможної мінеральної сировини – каоліну (800 млн. тонн). В області знаходиться єдине в Європі родовище гранату. Є мінеральні джерела, зокрема, з високим вмістом радону, в м. Хмільнику.

Прояви міді, цинку, свинцю відомі поблизу сіл Озаринці, Карпівка Могилів-Подільського району, сіл Вінож, Немерче, Мурованокуриловецького району, в межах Шахтинського району і деяких інших місцях - родовища флюориту. В окремих випадках, наприклад на Віножському проявленні, вміст поліметалів в пробах сягає промислових масштабів.

Поклади титану й цирконію відомі на території Оратівського району. Тут зустрічаються піски з високим вмістом ільменіту (титанова руда) та цирконію. Високоякісна алюмінієва сировина – боксити – виявлена свердловинами поблизу села Велика Кісниця Ямпільського району.

Залізні руди виявлені свердловинами біля с. Петрик Літинського району та ще в декількох місцях. Однак, в порівнянні з відомими в Україні унікальними родовищами заліза, ці, незначні за обсягом поклади, практично не можуть мати промислового значення.

Клімат

 Клімат області помірно-континентальний, з м’якою зимою і теплим літом. Пересічна температура січня –4°С - –6°С; липня +18,6°С, +20,5°С. Період температури понад +10°С становить 155–180 днів, вегетаційний період – близько 200 днів. Річна кількість опадів 440–590 мм. Максимум опадів припадає на травень - липень (130-170 мм). Найменш вологими є зимові місяці. В грудні - лютому випадає від 65 до 80 мм.

Ґрунти області переважно опідзолені. На північний схід переважають чорноземи, є лучні ґрунти. Ґрунтово-кліматичні умови Вінницької області сприяють овочівництву, садівництву й виноградарству.

Екологія

Сучасний стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області можна охарактеризувати як відносно стабільний.
Основні екологічні проблеми області:
• збереження водноресурсних систем як унікальних складових природного середовища;
• запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки області;
• зменшення скидів забруднюючих речовин у водойми;
• винесення в натуру полезахисних смуг;
• організація об’єктивного моніторингу стану поверхневих водойм області;
• підвищення рівня первинного обліку водокористування підприємствами області, забезпечення об’єктивності даних держстатзвітності;
• підвищення розмірів зборів за спецводокористування та забруднення водних ресурсів.

Атмосферне повітря

Вінниччина характеризується, в цілому, як порівняно благополучний регіон із значно меншим, ніж в промислових областях, рівнем забруднення атмосферного повітря. Понад 50% викидів в атмосферне повітря (від їх загальної кількості) на території області - це викиди автотранспорту, ще близько 35% – викиди Ладижинської ТЕС та понад 3% – викиди магістральних газопроводів. Викиди усіх інших підприємств області становлять близько 10%.

Стан атмосферного повітря за останні роки практично не змінювався. За даними обласної санітарно-епідеміологічної станції із загальної кількості відібраних проб 8,6% – з перевищенням гранично допустимої концентрації (ГДК). Найвищий відсоток проб з перевищенням ГДК зареєстровано в Вінницькому, Гайсинському, Могилів-Подільському, Теплицькому, Тульчинському, Тиврівському районах.

Водні ресурси

Найбільша кількість води в області використовується Ладижинською ТЕС – понад 70%. До 80% забраної води після очищення повертається у водні об’єкти. До 10% вод скидається без очистки або недостатньо очищеними. Близько 10% становлять втрати води. Найбільшу кількість забруднених зворотних вод у водні об’єкти скидають підприємства комунального господарства – понад 90%.

Якість води в річках області протягом останніх 3-х років залишається стабільною, без суттєвих змін і в цілому може вважатись задовільною.

Кількість водопроводів, що не задовольняють санітарним нормам, щороку збільшується. Це викликано відсутністю засобів санітарної очистки та необхідного комплексу очисних споруд. Найбільша кількість водопроводів, які не відповідають санітарним нормам і правилам, в Погребищенському, Томашпільському, Чернівецькому та Шаргородському районах.

Земельні ресурси

 У Вінницькій області розорано понад 66% території області. Основними забруднювачами земельних ресурсів в області є: ВАТ «ВЛЗ» м. Вінниця; ВАТ «Деревообробний завод» м. Вінниця; вагонне депо м. Жмеринка; ТОВ «Люстдорф» м. Іллінці; ТОВ «Агрофірма «Джулинка» Бершадського району. В пробах ґрунтів вищевказаних підприємств вміст забруднюючих речовин перевищував ГДК по міді, свинцю, цинку, кобальту, нікелю, хрому.

Найвищі рівні забруднення ґрунту по хімічних показниках реєструвались у Козятинському, Калинівському районах, по бактеріальних показниках – у Козятинському і Жмеринському районах.

Відходи

Найбільша кількість відходів в області утворюється в процесі експлуатації Ладижинської ТЕС – понад півмільйона тонн золо-шлакової суміші щорічно.

Особливо гострою в області є проблема утилізації побутових відходів. У сфері поводження з відходами існує ряд проблем, які потребують вирішення:
– не вирішено питання утилізації промислових відходів гальванічних шламів, фосфогіпсу (ВО «Хімпром»);
– не вирішено питання закриття полігону твердих побутових відходів обласного центру та виділення ділянки під створення нового полігону.
– будівництво сміттєпереробного заводу.

Ще однією проблемою є накопичені за декілька десятиліть заборонені та непридатні для використання засоби захисту рослин. В Шаргородському районі поблизу с. Джурин в отрутомогильнику заховано понад 1 тисячу тонн речовин, які були завезені з 8-ми областей. Крім цього, більше 1000 тонн непридатних пестицидів зберігається на хімскладах (частина з яких знаходиться в аварійному стані) колишніх колгоспів.

Природно-заповідний фонд

 В області 320 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, з них 45 заказників (18 – державного значення), 213 пам’яток природи (8 – державного значення), 33 заповідні урочища, 29 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва (11 – державного значення, у тому числі Антопільський, Верхівський, Немерчанський, Немірівський, Ободівський, Печерський, Центральний парк культури та відпочинку ім. М. Горького (м. Вінниця), Чернятинський). На території області планується створення регіональних ландшафтних парків (на території Немирівського, Тиврівського, Могилів-Подільського, Муровано-Куриловецького, Чернівецького, Ямпільського районів) та ряду заказників й пам’яток природи місцевого значення (у Барському, Гайсинському, Іллінецькому, Погребищенському і Тульчинському районах), як природних ядер, а також виділення екокоридорів по притоках рік Південного Бугу (річки Згар, Соб, Снивода, Десна, Удич, Сільниця, Дохна, Рів, Савранка), та Дністра (річки Мурафа, Лядова, Немія, Русава, Марківка, Жван).


Політика та суспільство

Влада. Органами державної виконавчої влади у Вінницькій області та в районах є відповідно обласні та районні державні адміністрації, які очолюють голови цих адміністрацій, призначення на посади яких здійснює Президент України. Державна адміністрація захищає права й законні інтереси громадян, забезпечує комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління.

Керівництво Вінницької облдержадміністрації: голова облдержадміністрації; перший заступник голови облдержадміністрації та п’ять заступників першого заступника голови облдержадміністрації.

Територіальною основою місцевого самоврядування є село, селище, місто. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради, що обираються громадянами, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Вінницька обласна рада (100 депутатів): БЮТ – 44 мандати, «Наша Україна» – 23 мандати, СПУ – 15 мандатів, Партія регіонів – 8 мандатів, НБЛ – 6 мандатів, КПУ – 4 мандати.

Вінницька міськрада (50 депутатів): БЮТ – 27 мандатів, «Наша Україна» – 8 мандатів, СПУ – 5 мандатів, Партія регіонів – 4 мандати, «Віче» – 3 мандати, КПУ – 3 мандати.


Економіка регіону

Промисловість. Область представлена 14 галузями промисловості, з яких провідні: харчова (32,2%), електроенергетика (28,7%), машинобудування і металообробка (10,1%), хімічна й нафтохімічна (7,7%), тощо. Розвиваються нові галузі – мікробіологічна й медична.

Регіон спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції та її промисловій переробці, тому харчова й переробна промисловість належать до пріоритетних галузей суспільного виробництва й стабільно посідає одне з перших місць в економіці області. На Вінничинні виробляють всі життєво необхідні продукти харчування: цукор і олію, борошно й вершкове масло, тваринні жири й консерви, ковбаси й солодощі. За обсягами виробництва продовольчих товарів народного споживання Вінниччина посідає друге місце серед усіх областей України.

В області працюють 39 цукрових заводів; 14 спиртових заводів, які використовують відходи цукроваріння; 16 консервних заводів, з яких найпотужніші комбінати у Вінниці, Гайсині, Барі, Тульчині. Також діє 13 заводів продтоварів, 3 пивоварних заводи, 63 підприємства, що переробляють зерно та виробляють крупи. Широкого розвитку набули борошномельне та круп’яне виробництво (Вінниця, Вапнярка), кондитерське (Вінниця, Тростянець), олійно-жирове (Вінниця), пивоварне (Вінниця, Тиврів). Молочна промисловість присутня практично у кожному адміністративному районі. М’ясна представлена Вінницьким, Тростянецьким, м’ясокомбінатами, а також птахокомбінатами у Барі, Козятині.

Машинобудування має ряд підприємств, які обслуговують потреби сільського господарства і харчової промисловості, а також підприємства приладо- й верстатобудування. Машинобудівними центрами є міста: Вінниця (інструментальний, електротехнічний, підшипниковий, тракторних агрегатів та інші заводи), Калинівка (устаткування для цукрових заводів), Могилів-Подільський (машинобудівний завод), Бар (приладобудівний завод та інші), Жмеринка (вагоноремонтний завод тощо).

Вінницький завод тракторних агрегатів виробляє вузли та запасні частини до тракторів й комбайнів. Підприємствами галузі випускаються трансформатори, вимикачі, електроверетена та пускачі до них (Вінницький інструментальний завод), плафонні ліхтарі, фари для мотоциклів та електроосвітлювальна апаратура для автомобілів (смт. Сутиски), кукурудзонавантажувачі (Могилів-Подільський машзавод), автоматизовані лінії для харчової промисловості (Барський машзавод) тощо.

Хімічний комплекс на території області представлений п’ятьма підприємствами, які знаходяться на самостійному балансі: Вінницькі фабрика фарб й виробниче об’єднання «Хімпром», Могилів-Подільський завод «Побутхім», Тиврівський цех пластмасових виробів та Гніванський шиноремонтний комбінат. Підприємства орієнтовані, в основному, на місцевого споживача й випускають мінеральні добрива, сірчану кислоту, лаки, вироби з пластмас, формові гумо-технічні вироби, оліфу, емалеві фарби, товари побутової хімії (миючі засоби) та інше. Найбільшим підприємством є Вінницьке ВО «Хімпром», на долю якого припадає 91% всієї продукції хімічної промисловості Вінницької області.

Легка промисловість у структурі промислового виробництва має такі галузі: текстильну, швейну, взуттєву, трикотажну. Швейні фабрики працюють у Вінниці, Гайсині, Козятині. Взуттєва галузь розвинена у Вінниці, Тульчині. Шкіряно-галантерейне виробництво є у Вінниці, хутрове – у Жмеринці.

В області набула розвитку галузь будівельних матеріалів, яка працює в основному на місцевій сировині. Це Гніваньський, Губніківський гранітні кар’єри, Глуховецький каоліновий комбінат, Турбівський каоліновий завод. Діють понад 40 цегельних заводів, заводи залізобетонних конструкцій у Вінниці, Ладижині.

Паливно-енергетичний комплекс області представлений електроенергетикою та торф’яною промисловістю. Енергетична база в районі зміцнюється за рахунок Ладижинської ДРЕС. Крім неї працює декілька невеликих ГЕС на річці Південний Буг у Собарові, Сутисках та інші.

Також представлена лісова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості. В області діє 5 меблевих фабрик (Бершадська, Тульчинська, Хмільницька, Барська, Гайсинська), один меблевий комбінат (Вінницький), експериментальний завод деревних матеріалів (Калинівка), Росошанська паперова фабрика (Липовецький район).

Сільське господарство

В сільському господарстві представлені всі галузі сільськогосподарського виробництва, навіть такі унікальні як хмільництво. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 61,6%, тваринництво – 38,4%. Провідні зернові культури: озима пшениця, ячмінь, зернобобові, кукурудза, з технічних культур – цукрові буряки.

У тваринництві переважає молочно-м’ясне скотарство й свинарство. Розвинені птахівництво, ставкове рибництво та бджільництво. Тваринництво має сприятливу кормову базу, яку забезпечують відходи харчової промисловості (цукрової, спиртової), кормові культури.

Транспорт

Через територію області проходять 3 магістральних газопроводи: Уренгой–Помари–Ужгород, «Союз», «Дашава–Київ». Експлуатується 3659,8 км газорозподільних мереж.
Через область проходять автомобільні шосейні дороги загальнодержавного значення: Київ–Умань–Одеса, Київ–Хмельницький–Львів–Чоп, Київ – Бердичів –Могилів-Подільський.

За щільністю залізничних колій (на 1000 кв. км території) область займає п’яте місце в Україні. Основні залізничні вузли – Козятин, Жмеринка, Вінниця, Вапнярка, Калинівка, Рудниця.

В обласному центрі функціонує аеропорт.

По річках Південний Буг і Дністер здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство.

Охорона здоров’я

Медичне обслуговування здійснюють 135 лікарських закладів, 318 лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів.

Кількість лікарняних ліжок на 10 тис. населення складає 90,2.

Починають впроваджуватись елементи страхової медицини.

Природно-рекреаційний потенціал. Природно-територіальні комплекси, сприятливі кліматичні умови, приміські ліси, водні плеса також належать до важливих рекреаційних ресурсів області. На базі радонових й мінеральних вод, родовищ лікувального торфу створено курорти.

В області діють 14 санаторіїв, у тому числі 7 дитячих, 9 санаторіїв-профілакторіїв, 3 будинки та 7 баз відпочинку, 30 дитячих таборів відпочинку.

Добре відомий в Україні і далеко за її межами курорт «Хмільник» (6 санаторіїв), де успішно лікуються із застосуванням мінерально-лікувальної води «Радон» високої мінералізації люди з різноманітними патологіями, і в першу чергу – остеохандрозом.

Немирівський санаторій «Авангард» проводить лікування в спеціалізованих відділеннях: після-опіковому, пульманологічному й патології вагітності жінок. Санаторії оснащені сучасною лікувальною діагностичною апаратурою, мають високі клімато-бальнеологічні показники.

Освіта

В області діє 591 дошкільних навчальних закладів, 1064 середніх загальноосвітніх школи, 34 професійно-технічних училища, 44 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації.

Набувають розвитку заклади освіти нового типу та альтернативні навчальні заклади. Зокрема 6 приватних шкіл у м. Вінниці. Школа «АІСТ» є експериментальним майданчиком Академії педагогічних наук України, асоційованим членом шкіл ЮНЕСКО. В області функціонує 2 гімназії, 7 ліцеїв, 10 загальноосвітніх та 18 спеціальних шкіл-інтернатів.

Мережа вищої освіти Вінниччини включає 6 університетів, 7 інститутів, 6 коледжів, 8 училищ та 17 технікумів усіх форм власності, що здійснюють підготовку кадрів з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра за денною, вечірньою та заочною формами навчання.


Культура

Реалізацію державної політики в галузі культури Вінниччини забезпечують 2354 заклади культури і мистецтв, з них 1117 клубних, 1130 бібліотечних, 42 музейні установи, 7 парків культури й відпочинку, 3 виставочних зали, 51 дитяча мистецька школа 2 обласні музично-драматичні та ляльковий театри, філармонія.

Сьогодні під охороною держави в області знаходиться 2881 пам’ятка (без архітектури), з них 18 – державного значення.

Визначні пам’ятки культури:
• Музей-садиба видатного російського хірурга Миколи Івановича Пирогова з церквою-мавзолеєм, де зберігається його набальзамоване тіло;
• музей О.В.Суворова, російського полководця, командувача російської армії, що отримала перемогу в російсько-кримській війні;
• монастир єзуїтів 1611р.;
• монастирі домініканців й капуцинів 18ст.;
• ставка Гітлера «Вервольф»;
• музей авіації, який розташований у колишньому маєтку Грохольських-Можайських та інші.