Донецька область

Символіка регіону

Герб області: у золотому щиті з чорною увігнутою базою лазурова пальма Мерцалова. Герб увінчаний золотою короною з п’ятьма листками і обрамований вінком з зеленого дубового листя. Під вінком пурпурова стрічка з девізом «Возможность доказана делом».

Прапор області: прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 3:2, розділене горизонтально порівну, у верхній частині на синьому тлі жовте сонце, що сходить, з 12 променями, в нижній чорній – п’ять один під іншим золотих відблисків.

«Пальма Мерцалова» вказує на великий економічний потенціал області, чорний колір означає вугілля, золотий (жовтий на прапорі) уособлює Степову Україну. Корона – обласний статус герба, дубове листя – надійність. Девіз: «Возможность доказана делом» показує цілеспрямованість у досягненні мети. Сонце підкреслює розташування Донеччини на сході України.

«Пальма Мерцалова» - унікальний витвір мистецтва, який у 1896 р. майстер-коваль Олексій Мерцалов виготовив з залізничної рейки для промислової художньої виставки в Нижньому Новгороді.

Герб і прапор затверджено 17 серпня 1999 р. Герб розроблений фірмою «Кардинал», автор проекту прапора – Н. Щербак.

Загальна інформація

Площа – 26,5 тис. кв. км
Населення – 4622,9 тис. осіб
Обласний центр – Донецьк

Загальні дані

Донецька область утворена 17 липня 1932 року (до 1961 року – Сталінська область). Розташована область на південному сході країни. Межує на заході з Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході – Харківською, на північному сході та сході – Луганською областями України та на південному сході – Ростовською областю Росії; з півдня омивається Азовським морем. Протяжність області з півночі на південь – 240 кілометрів, із заходу на схід – 170 кілометрів.

Територія – 26,517 тис. км2 (4,4% загальної території України). Область поділяється на 18 районів, має 52 міста (з них міст обласного значення – 28), 131 селище міського типу, 1121 сільський населений пункт. Обласний центр регіону – місто Донецьк з населенням 994 тис. жителів. Найбільші міста – Донецьк, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Єнакієве, Слов’янськ, Артемівськ, Харцизьк.

Населення області складає 4 млн. 623 тис. жителів. Область – промислова частина Донбасу з переважаючим міським населенням, частка якого становить 90,3% (найвища по Україні). Донецька область – найбільш густонаселений регіон України. Тут мешкає близько 10% загальної чисельності населення країни. Та населення розміщене нерівномірно. Можна виділити:

Донецько-Горлівську і Шахтарську агломерації, що мають відношення до добувної та металургійної промисловостей;
Констянтинівську, Краматорську, Дружківську і Слов’янську агломерації, що тяжіють до машинобудівної, хімічної та металургійної промисловостей.

Середня густота населення – 174,45 особи/км2. Найщільніше заселені Мар’їнський, Володарський та Волноваський райони області (відповідно 66,7 осіб/км2, 50,53 осіб/км2, 50,05 осіб/км2). Найменша густота населення зафіксована у Костянтинівському, Шахтарському та Добропільському районах (відповідно 18,03 осіб/км2, 20,32 осіб/км2, 21,77 осіб/км2).

Населення характеризується багатонаціональністю – тут мешкають представники понад 130 національностей та народностей. Серед жителів переважають українці – 56,9%. В територіальному аспекті частка українців вища в північних та північно-західних районах. Також значна частка росіян – 38,2%, що переважно проживають в центральних районах, прилеглих до Донецька. З інших національностей проживають греки (1,61%), білоруси (0,92%), татари (0,4%), вірмени (0,33%), євреї (0,18%), азербайджанці (0,17%), грузини, молдавани (по 0,15%), болгари, німці (по 0,1%) та інші (0,79%).

Історія регіону

Археологічні дослідження останніх років доводять, що Донецька область належить до тих регіонів України, які були заселені у далекій давнині, починаючи з епохи палеоліту. Пізніше тут жили в основному кочовики – скіфи, сармати, печеніги, половці та ін.

Монголо-татарські завоювання у Східній Європі призвели до великих як політичних, так і демографічних змін. Під час підкорення Батиєм східноєвропейських степів, уціліле населення було включено до Золотої Орди.

У 14 столітті в степовій зоні оселяється українська людність. Однак цей процес виявився короткотривалим. Після походів кримського хана Менглі-Гірея на Київ та в різні райони України, населення степів змушено було відступити у більш захищені місця. Тому за Степовою Україною закріпилася назва «Дике поле».

У 16 столітті під прикриттям замків на межі степу і лісостепу на берегах Сіверського Дінця оселяються українські козаки, які стають на вартову службу, а також селяни-утікачі з Правобережжя України та з Росії. Найпершим населеним пунктом вважається Святогірський монастир, письмова згадка про який відноситься до 1642 року.

У 17 столітті виключно вигідним для краю стає видобуток кам’яної солі. У 1676 році на соляних озерах виникає перше місто Донбасу – Соляне (Слов’янськ). Солеварами засновується у 1702 році друге місто Донбасу – Бахмут. У 1715 році на базі казенних солеварень будуються перші солеварні заводи Донеччини – Бахмутський та Торський.

Завдяки стихійним міграціям в межах України протягом 50-х – середини 80-х рр. 17 ст. значно збільшилося населення Степової України. Після укладення Белградського договору між Росією та Туреччиною, помітно зріс приплив населення на південь не тільки з інших регіонів України, а й з сусідніх держав, що прискорило його заселення. Але домінуючу роль у цьому процесі продовжувало відігравати українське населення.

У 1721 році на Донеччині було знайдено вугілля. У зв’язку з початком його промислового видобування наприкінці 18 ст. починається інтенсивне засвоєння території області. Після зруйнування Запорізької Січі царський уряд отримав повний контроль над процесом засвоєння регіону. З 1776 року розпочалася масова роздача земель, у тому числі й освоєних запорожцями, та заснування на них здебільшого трьох типів поселень – державних, військових і приватновласницьких. В цей час на землях Кальміуської паланки Запорізької Січі виникає грецьке місто Маріуполь.

У першій половині 19 ст. проводяться геологічні дослідження Донбасу, з’являються перші великі фабрично-заводські підприємства, виникають нові міста, розвивається торгівля. Створюються медичні заклади на великих підприємствах, у військових частинах. При Святогірському монастирі відкривається шпиталь, створюється курорт на соляних озерах поблизу Слов’янська.

У другій половині 19 століття, у зв’язку зі скасуванням кріпацтва та розвитком капіталістичних відносин, високими темпами модернізується промислове виробництво Донбасу, будуються залізниці, засновуються металургійна та металообробна промисловість, відкриваються нові шахти, заводи. Природні багатства регіону, дешева робоча сила, пільгові умови уряду приваблюють іноземних інвесторів, особливо франко-бельгійських та англійських.

У 1869 році англійський підприємець Джон Х’юз будує металургійний комбінат, з розширенням якого і закладанням шахт Новоросійського товариства, виникає селище Юзівка (Донецьк). Воно швидко зростає і перетворюється на великий промисловий центр Півдня Росії.

Джону Х’юзу і невеликій групі робочих вдається побудувати першу доменну піч менше ніж за 8 місяців (24 квітня 1871 року вона була здана до експлуатації). 24 січня 1872 року виплавлено перший чавун. Вдало вибране місце для розміщення заводу, наявність дешевої робочої сили, бурхливе залізничне будівництво, що почалося в Росії, сприяють швидкому зростанню виробництва.

Через Маріупольський морський порт донецьке вугілля починає вивозитися на зовнішній ринок.

Новий розвиток отримує система освіти, запроваджуються початкові земські сільські та фабрично-заводські міські школи, відкриваються початкові школи на великих підприємствах, зароджується поліграфія, книгодрукування, з’являються перші загальнодоступні бібліотеки в м. Бахмуті. У м. Маріуполі 1899 року виходить перша в Донбасі газета – «Мариупольский справочный листок».

У Донбасі народжуються, живуть і працюють яскраві літературні особистості – В. М. Гаршин та М. Ф. Чернявський, сходить зірка великого пейзажиста А. І. Куїнджі.

1896 року на промисловій та художній виставці у Нижньому Новгороді окрасою павільйону Новоросійського товариства стає унікальна пальма, виготовлена з частини рейки ковалями-умільцями Юзівського металургійного заводу О. І. Мерцаловим та Ф. Ф. Шкаріним. Пальма Мерцалова є сьогодні символом Донеччини.

На початок 20 ст. у Донбасі було створено потужний індустріальний потенціал, який став основою майбутнього розвитку України. Перша світова й громадянська війни призвели економіку Донецького краю до руйнівного становища. Вихід з цього становища підприємці знайшли в об’єднанні неоднорідних підприємств у комбінати-трести. В 20-х роках в Донбасі були сформовані великі промислові об’єднання країни – «Донсталь» та «Хімвугілля», які влилися потім до Донецького державного кам’яновугільного тресту «Донвугілля».

На початку 20 століття у Донбасі починає розвиватися коксохімічна промисловість. Виникають Горлівський, Макіївський, Рутченківський, Єнакіївський та Краматорський коксохімічні заводи.

В цей же час відбуваються серйозні адміністративно-територіальні зміни. У квітні 1920 р. створюється Донецька губернія, до складу якої увійшли Бахмутський, Маріупольський та Слов’яногірський повіти Катеринославської губернії, Старобельський та частина Ізюмського та Куп’янського повітів Харківської губернії, Таганрозький та частина Донецького і Донського округів області Війська Донського. У 1925 році було проведено чергову адміністративну реформу, в процесі якої скасовувалися губернії і утворювалися округи. У 1936 р. було ліквідовано округи, а за основу адміністративного устрою взяли райони.

2 липня 1932 року в Донбасі створено нову управлінську ланку – Донецьку область з центром спочатку в Артемівську, а з 16 липня 1932 року – в Сталіно (нині Донецьк). У червні 1938 року територію Донецької області було розділено на дві області – Сталінську та Ворошиловградську.

У 1932-33 роках голод відчували як в промислових містах (Донецьк, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Ясинувата та ін.), так і в окремих сільськогосподарських районах, де голод був таким самим лютим, як і в інших областях України (Мар’їнському, Маріупольському, Старо-Каранському, Верхньо-Теплянському та інших районах Донбассу). Голод на Донеччині, як і по всій країні, став результатом індустріалізації економіки, примусової колективізації й цілеспрямованої політики на вилучення хліба та інших харчових продуктів на селі. Сталінський округ став першим округом всезагальної колективізації в Донбасі. Репресії у відношенні крупних і середніх виробників сільськогосподарської продукції, розкуркулювання та створення колгоспів знищили сільськогосподарську базу, що створювалася століттями.

У 20-30-ті роки починається будівництво заводів-гігантів: важкого машинобудування в Краматорську (1933), металургійного заводу «Азовсталь» в м. Маріуполі (1934). Розпочинає роботу Зуївська електростанція (1931), будуються Курахівська та Краматорська електростанції. Відбувається розвиток легкої та харчової промисловості. В 1936 році в Донецькому краї нараховується 45 підприємств цієї галузі.

У 20-30-ті роки в Донецькій області в цілому сформувалася система освіти. Починає розвиватися система вищої освіти. В 1939 році нараховується вже 7 вузів. Донбас перетворюється на великий вузівський центр.

Створюється розгалужена мережа культурно-просвітницьких установ, виникають театри, бібліотеки, клуби, розвивається кінофікація. З 1923 року починає друкуватися літературно-художній журнал «Забой». Розвивається музична творчість. В 1930 р. було створено філармонію, в 1941 – оперний театр.

У роки Великої вітчизняної війни всі підприємства Донбасу були повністю зруйновані. З великими труднощами відбувалося відновлення структури народного господарства регіону. Цей процес значно ускладнювався сильною засухою, що охопила Донбас, голодом 1946–1947 рр., пануванням командно-адміністративної системи управління. Але завдяки допомозі багатьох регіонів країни споруджувалися нові промислові об’єкти, шахтобудівники ввели в дію понад 30 вугільних шахт. В цілому промисловість Донецької області зросла в середині 50-х років, у порівнянні з довоєнним рівнем виробництва, на 24%. В ці роки не тільки відновлено народне господарство Донбасу, але й було забезпечено його подальший розвиток.

У другій половині 60-х років інтенсивно розвивалася металургійна промисловість. Вступили до ладу Авдіївський коксохімічний завод, високопродуктивний дротяний стан на Макіївському металургійному заводі та інші об’єкти.

З середини 60-х років розвивається повітряний транспорт, рейси якого обслуговують три аеропорти: в Донецьку, Маріуполі, Краматорську.

У 70-80-ті роки провідну роль в економіці Донбасу продовжує відігравати вугільна промисловість, значними темпами розвивається донецька енергетика, побудована найбільша теплова електростанція в Європі – Вуглегірська ГРЕС.

У 70-ті роки Донецька область стає краєм розвиненої хімії. Хімічні підприємства Донбасу забезпечують на початок 80-х років восьму частину республіканського випуску мінеральних добрив та кальцинованої соди, четверту частину сірчаної кислоти, майже п’яту частину синтетичних миючих засобів.

Розвивається легка та харчова промисловість. У 60-70-ті роки розпочали роботу Донецький бавовняно-паперовий комбінат, Макіївська бавовняно-прядильна фабрика, Донецький завод іграшок, Донецький завод холодильників «Норд», ряд підприємств харчової промисловості. Донецька область стає великим будівельним майданчиком. За період з 1958 по 1985 рр. було побудовано 12 тис. підприємств.

Інтенсивний промисловий розвиток Донбасу перетворив його до середини 80-х років на найурбанізованіший регіон України: 90% жителів Донецької області, абсолютна більшість її населення, була зосереджена в містах.

В середині 80-х – на початку 90-х років, в роки перебудови, у Донбасі відбувалися надзвичайно складні й суперечливі соціально-економічні й політичні процеси. Це був один з найбільш активних і неспокійних регіонів країни. Регіон стрясали могутні шахтарські страйки, що призвели до кризового стану промислового виробництва.

Проголошення незалежності України, перехід від командної, планової до ринкової економіки виявився дуже складним і важким періодом в історії Донеччини. Розрив господарських зв’язків, застарілі промислово-виробничі фонди, технології, абсолютна перевага галузей важкої промисловості, визначили особливу гостроту економічної кризи.

Природа

Донецька область розташована в межах Донецького кряжа та Приазовської височини. Рельєф Донецької області рівнинний, що переривається на півдні і сході хвилястими формами Приазовської височини та Донецького кряжу. За рельєфом область поділяється на три райони: на північному сході – Донецький кряж, на півдні – Приазовська височина, а в приморських районах – берегова рівнина.

Поверхня Донецького кряжу посічена багаточисленними балками, ярами та долинами малих річок. Кордоном між Донецьким кряжем та Приазовською височиною є долини річок Кашлагач та Волновахи. Середні висоти становлять 175-300 м.

Приазовська височина менш посічена балками та ярами у порівнянні з Донецьким кряжем. Вона має переважно рівну поверхню і на півдні поступово переходить у берегову рівнину, яка круто обривається біля Азовського моря. Максимальна амплітуда висот у цьому районі сягає 200м.

Головний вододіл Донецького кряжу тягнеться суцільною смугою з північного заходу на північний схід (шириною 6-15 км) і являє собою розчленовану верхів’ями ярів та балок місцевість.

Гідрографічна мережа Донецької області нараховує 2287 дуже малих, малих та середніх річок, тимчасових водостоків загальною довжиною 10 590 км. Річкова мережа поділяється на 3 частини: північну – 653 річки, що відносяться до басейну Сіверського Донця, західну – 314 річок басейну Дніпра та південну – 1320 річок Приазов’я. 246 з них мають довжину більше 10 км, лише довжина 16 річок перебільшує 50 км.

Сіверський Донець – права притока Дону – найбільша річка, що протікає по північній околиці Донецького кряжу з широкою затокою і середнім нахилом водної поверхні 0,18 м/км, що характеризує Сіверський Донець як типово рівнинну річку.

Річки рівнинного типу – переважно снігового (70%) і дощового (20%) живлення. Багато річок влітку пересихає і водопостачання більш як на 50% здійснюється за рахунок 140 водосховищ (найбільші: Курахівське, Карлівське, Клебань-Бицьке).Також створено 1011 міських та сільських ставків ємністю 195 млн.м3.

Озер в області мало, переважно невеличкі заплавні.

Донецька область за своїм географічним розташуванням відноситься до Центрального степу в межах різнотравно-ковилових та типчаково-ковилових степів. В теперішній час природна рослинність збереглася невеликими острівцями цілинних земель по схилах балок річкових долин, в заповідниках – Хомутовський степ, Кам’яні могили. Фахівцями Донецького ботанічного саду НАН України на території області відмічено 1870 видів рослин, що складає біля 40% з видів, які зустрічаються на Україні.

Сучасні ліси Донецької області відносяться до лісостепу Донецького кряжа та східного байрачного степу і представлені трьома категоріями лісів:

1) байрачні, які розміщуються в ярах та балках;
2) заплавні, що зустрічаються по річкових долинах;
3) вододільні лісостепові.

Лісостеповий характер кряжу починає проявлятися з висот біля 275-290 м над рівнем моря. В Донецькому лісостепу зростає 1349 видів рідких рослин.

Нижче лісостепу розміщуються байрачні степи з байрачними дібровами.

Типовими вододільними дібровами є: «Леонтіїв байрак» Торецького лісгоспу, Маяцький, Теплинський та Краснополянський лісгоспи. В них ростуть дуб, ясень, берест, клен польовий, яблуня, груша, бересклет, свидина і деякі інші чагарники.

В Маяцькому лісовому масиві урочища «Грабове» зустрічається граб. Це найсхідніша межа його розповсюдження.

Порівняно значні масиви природних лісів збереглися в долині р. Сіверського Донця, верхів’ях р. Міусу.

У долині Сіверського Донця ростуть дуб, липа, сосна, ліщина, калина та ін. Цікава природна рослинність у районі Артемівська і Слов’яногірська. Тут зустрічаються дольодовикова сосна та інші малопоширені рослини (папороть чоловіча, скумпія, вовча ягода, глід сумнівний). На південь від Донецька розкинувся Великоанадольський ліс, насаджений у середині 19 ст., який називають «зеленою перлиною Донбасу». Тут росте 120 порід дерев, у т.ч. оксамит амурський, модрина, смерека та ін. З інших лісових масивів можна назвати Азовське лісництво, Добровський і Деркульський ліси. Полезахисні смуги займають 80 тис. га.

Тваринний світ області належить до українського степового зоогеографічного. Фауна його бідна. Тут налічується до 50 видів ссавців, 287 видів птахів, 42 види риб, 10 видів плазунів. Серед ссавців найпоширеніші гризуни. З хижих тварин – тхір, лисиця, вовк, трапляються куниця, ласка, борсук.

На території області постійно перебуває та відмічається на прольотах, зальотах, зимівлі та міграціях 287 видів птахів. Значна кількість рідкісних птахів трапляється лише взимку або при перельотах навесні та восени (сорокопуд сірий, дрофа, підорлик великий, орел степовий, орел-карлик, лунь польовий, кроншнеп великий, змієїд, журавель степовий). 131 вид тварин, які знаходяться на території області, занесений до Червоної книги України.

Корисні копалини

Донецька область – найбагатший природними ресурсами регіон України. Тут знаходиться 12% всіх природних багатств країни.

На території Донецької області у державному балансі налічується 846 родовищ корисних копалин з 36 видів сировини загальнодержавного і місцевого значення, з них експлуатується 373 родовища з 23 видів мінеральної сировини.

Мінерально-сировинна база області майже на 50% складається з паливно-енергетичної сировини (кам’яне вугілля, метан вугільних родовищ і газ вільний), друге місце належить сировині для виробництва будівельних матеріалів (біля 20%), решта – такі корисні копалини, як гірничохімічні, гірничорудні та нерудні для металургії, метали чорні, рідкісні і розсіяні. Найбільш інтенсивно розробляються поклади кам’яного вугілля, кам’яної солі, флюсових вапняків і доломітів, вогнетривких і тугоплавких глин.

Донецька область забезпечує власні потреби та поставляє в інші регіони України наступні корисні копалини:

кам’яне вугілля;
кам’яну сіль;
вапняки й доломіти;
вогнетривкі й керамічні глини;
каолін;
ртуть;
азбест;
гіпс;
крейду;
будівельне та облицювальне каміння.

Основним багатством надр Донецькій області є кам’яне вугілля (від довгополум’яного до антрацитів). Пласти кам’яного вугілля малопотужні, товщиною 40-70 см. В області налічується 290 родовищ вугілля, з яких 110 діючих, 40 ділянок знаходяться в резерві для нового шахтного будівництва і реконструкції діючих підприємств, 47 перспективних для розвідки родовищ, 46 вільних полів у районі діючих шахт, 59 закритих шахт.

Є 21 газоперспективна ділянка у басейні річок Кальміус і Торець. До перспективних у нафтогазоносному відношенні слід віднести ряд структур БахмутськоЇ котловини.

Великі родовища кам’яної солі експлуатуються західніше Краматорська і Слов’янська (Артемівське, Слов’янське, Карфагенівське). Перспективним є родовище калійних солей біля Слов’янська.

З глибокої давнини відомі ртутні родовища. Микитівське рудне поле – низка великих ртутних родовищ, за запасами ртуті – одне з найбільших у світі.

Значними є родовища нерудної сировини для металургії. В Донецькій області зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаєвське, Новотроїцьке, Оленівське, біля станції Микитівка та міста Сіверська). Доломіти і флюсові вапняки залягають у Новотроїцькому, Оленівському та інших родовищах області. Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер розробляються, є Дружківське, Веселівське, Часів’ярське і Новорайське. Є тугоплавкі глини, каоліни.

Перспективне значення мають поклади міді, алюмінієвої сировини, два великих масиви ніфелінових сієнітів у Приазов’ї та поліметалічних руд у центральній частині Донбасу, поклади залізних руд біля Маріуполя.

У Старобешівському районі розміщене єдине в Європі родовище флюориту, що використовується для одержання кольорових благородних металів. Є азбест і графіт.

Відкриті нові для України і області родовища золота, міді, свинцю. На півночі Приазовського кристалічного масиву відкриті кімберлітові трубки з фрагментами дрібних кристалів алмазів. Запаси золота в Донецькій області, за оцінками фахівців, мають гарні перспективи.

Бальнеологічне значення мають Слов’янські солоні озера та джерела мінеральних вод.

Клімат області різко континентальний з різким коливанням температур, низькою відносною вологістю повітря та засушливо-суховійними явищами.

Літо жарке, засушливе. Середня температура самого теплого місяця (липня) +22°С, абсолютний максимум температур в липні +42°С. Зима порівняно холодна з нестійким сніговим покривом. Середня температура найхолоднішого (січня) -6,3°С, абсолютний мінімум у січні -36°С. Кількість опадів на рік – 500-600 мм, випадають нерівномірно протягом року.

Відмінна особливість клімату – наявність вертикальної зональності (більш помірні температури і підвищена – більше 500 мм – кількість опадів на Донецькому кряжі), різноманітність мікроклімату в зв’язку з крутизною схилів – різниця в температурі приземного шару повітря на північних та південних схилах досягає 5°-7°.

Наявність різноманітних форм рельєфу призвела до створення на них різноманітних видів ґрунтів. На лесових породах утворились тучні чорноземи. У заплавах річок та балок утворилися лугові чорноземи та лучно-болотні, переважно засолені ґрунти. Усього на карті області виділено 60 видів ґрунтів.

Екологія регіону

Донецька область займає головне місце в економічному потенціалі України. На її території створена потужна техносфера, що включає 882 значних промислових підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетики, тяжкого машинобудування та будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин. Висока концентрація промислового, сільськогосподарського виробництва, транспортної інфраструктури в поєднанні зі значною щільністю населення створили величезне навантаження на довкілля.

Донецька область відноситься до найбільш екологічно напружених регіонів України. Найгострішими проблемами області є забруднення повітряного та водного басейнів, накопичення шкідливих відходів.

Атмосферне повітря

Проблема забруднення атмосферного повітря залишається однією з найбільш гострих у регіоні. Ситуація з таким інтенсивним забрудненням повітряного басейну складалася в процесі становлення й розвитку промисловості регіону протягом минулих десятиріч. При будівництві та експлуатації промислових об’єктів області екологічному аспекту приділялася дуже незначна увага, хоч концентрація промислових підприємств-гігантів найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості (металургія, енергетика, гірничовидобувна) в Донецькій області є найбільш високою на території України. Ця проблема посилилася тим, що до моменту розпаду СРСР велика частина основного технологічного і газоочисного обладнання морально й фізично застаріла.

Щільність викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел майже в 9 разів більше, ніж в середньому по Україні. Як і в попередні роки найбільші обсяги викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря мають міста, де розташовані підприємства таких галузей, як вугільна, електроенергетика та чорна металургія.

Більш, ніж інші страждають від забрудненого повітря мешканці Маріуполя, Донецька, Дебальцева, Макіївки, Харцизька, Жданівки, Кіровська, Єнакієва, Вугледара, Авдіївки, Мар’їнського та Старобешівського районів, на долю яких припадає більше 75% усіх викидів області. Найменший вплив на природне середовище спостерігався у містах Артемівськ, Дружківка, Костянтинівка, Красний Лиман, Слов’янськ та у Великоновоселківському, Володарському, Костянтинівському, Новоазовському, Першотравневому, Тельманівському районах.

Інтенсивно забруднюють атмосферне повітря горіння значної кількості відвалів порід, що займають тисячі гектарів земель і кількість яких складає біля 600 (м. Торез, м. Сніжне, м. Димитрове, м. Шахтарськ, м. Селідове, м. Дзержинськ, м. Донецьк та інші).

Вносить свою частку до забруднення атмосферного повітря і автотранспорт.

Водні ресурси

Водні ресурси області формуються за рахунок транзитної притоки поверхневих вод по р. Сіверський Донець, місцевого річкового стоку, що формується в межах області, стічних, шахтних і кар’єрних вод, а також експлуатаційних запасів підземних вод. Водозабезпеченість місцевим природним річковим стоком на одного мешканця області (180 м3 ) в 5 разів менша, ніж у середньому по Україні.

Більшість річок області відноситься до категорії брудних і дуже брудних. Причина цього, як в надходженні у водні об’єкти забруднених стічних вод підприємств, зливових вод з територій міст, підприємств та сільськогосподарських угідь, а також в значній багаторічній акумуляції забруднюючих речовин в донних відкладеннях. У воді практично всіх річок області висока концентрація солей. Однією з основних причин цього є скид до них високомiнералiзованих шахтно-рудничних вод, з якими потрапляє більше 1 млн. тонн різних солей (без урахування морської води).

Основними галузями, які найбільше використовують свіжу воду є металургія, енергетика, вугільна промисловість, комунальне та сільське господарства. Основними забруднювачами водних об’єктів є підприємства металургійної промисловості – Маріупольські металургійні комбінати ім. Ілліча та «Азовсталь», Єнакiєвськi металургійний і коксохімічний заводи, Макіївський і Авдєївський коксохімічні заводи, підприємства вугільної промисловості, біологічні очисні споруди Кiровсько-Маріупольського промвузла, міст Артемiвська, Добропiлля, Ясинуватого тощо.

Найбільш забрудненими ріками є р. Кальміус (м. Донецьк, м. Маріуполь), р. Булавін (м. Єнакієве), р. Кринка (с. Новоселівка) та р. Бахмут. Ріки басейну Сіверського Донця забруднені азотом нітритним, азотом амонійним, сульфатами.

Загалом по області склався напружений стан з очищенням госппобутових стічних вод. За останні 10 років в області не введено до експлуатацію жодної великої споруди по очищенню госппобутових стічних вод.

В цілому, за багаторічний період, якість води в річках стабілізувалася і не має значних коливань: відбувається поступове зниження забруднення річок по завислим речовинам, залізу та нафтопродуктами.

Водосховища, які є джерелами централізованого питного водопостачання, через підвищену мінералізацію й жорсткість не відповідають нормативним вимогам. Показники якості підземних вод більшості родовищ, що експлуатуються для господарсько-питного водопостачання, перевищують допустимі концентрації за вмістом сухого залишку, сульфатів, хлоридів і загальної жорсткості, а часто і за іншими інгредієнтами. Насамперед, це стосується південних і західних районів, де населення і тваринництво користуються неякісною питною водою. У більшість населених пунктів цього регіону питна вода завозиться автотранспортом. Діяльність підприємств призводить до забруднення водоносних горизонтів, що ще більше ускладнює становище.

Для поліпшення ситуації з водними ресурсами необхідні:
• забезпечення нормативної очистки забруднених стічних вод;
• реконструкція 130 аварійних колекторів стічних вод та 11 КНС;
• розчищення та відродження водності 20,8 км малих річок.

Погіршуються показники води Азовського моря. На превеликий жаль, забудова курортного району велась безсистемно, з обмеженим розвитком каналізаційних мереж, доріг, побутового обслуговування, що й призвело до значного забруднення вод Азовського моря.

Земельні ресурси

Одним з найактуальніших питань у забезпеченні раціонального природокористування в області є поліпшення використання та охорони земельних ресурсів. Загалом по області в результаті промислової діяльності підприємств порушено понад 24,5 тис .га сільськогосподарських угідь. Особливо турбує прогресуюча деградація і падіння родючості ґрунтів – основи біосфери й сільськогосподарського виробництва.

В області землі підпадають під вплив водної та вітрової ерозії. Кожен рік площа еродованих земель по області збільшується в середньому на 1 відсоток. Ерозія ґрунтів сільськогосподарських угідь в Старобешівському, Шахтарському, Амвросіївському районах досягла 95-100%.

Водна ерозія ґрунтів є найбільш серйозним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів та деградації агроландшафтів.

Середньорічний розрахунковий змив ґрунту з орних земель в Донецькій області становить 15,0 т/га за рік, втрати гумусу при цьому сягають 0,5 т/га, а поживних речовин 0,6 т/га (значно більше, ніж вноситься з добривами).

На якісний стан земельних ресурсів та цілої низки об’єктів народного господарювання істотно впливає ряд геологічних та гідрометеорологічних процесів і явищ.
Небезпечні екзогенні геологічні процеси і явища поширені більш як на 40% території області і включають селі, зсуви, обвали, карст, просідання ґрунту, абразію тощо, у тому числі площі поширення карсту складають 7,6%, зсувів – 0,3%.

Абразійні процеси активно протікають на узбережжі Азовського моря. Крім того, розмив берегів призводить до руйнування народногосподарських об’єктів, розташованих у зонах розмиву, виводить із землекористування орні землі. Єдиної програми берегового захисту немає. Берегозахисні споруди на узбережжі будуються безсистемно, без урахування історично сформованого геодинамічного процесу на узбережжі Азовського моря. Це призводить до згубних для навколишнього середовища наслідків (як приклад, розмив піщаної тераси і реліктових лісонасаджень на півдні між селами Юр’ївкою та Новою Ялтою).

В області поширені зсуви. У попередні роки на ділянках інтенсивного розвитку зсувів виділено шість ділянок другої категорії, у межах яких були представлені всі типи зсувів регіону. Ураженість берегового уступу Азовського моря зсувами дуже висока (50% смуги узбережжя) і зсувний процес протікає активно. Забудова узбережжя в цілому і зсувних схилів курортно-оздоровчими центрами, населеними пунктами, народногосподарськими об’єктами висока. Тому на узбережжі Азовського моря ведуться спостереження на трьох ділянках другої категорії: Білосарайській, Маріупольській, Широкінській.

У басейні Сіверського Донця було виділено три ділянки зсувів другої категорії: Нітріуська, Сіверськодонецька, Торецька. Результати спостережень за зсувами на цій території показали, що зсувний процес по цим ділянкам у часовому відношенні протікає дуже повільно і вони не заподіюють (в основній масі) того збитку народногосподарським об’єктам, як зсуви узбережжя Азовського моря.

Інтенсивна розробка корисних копалин та їх переробка мають негативний вплив на навколишнє природне середовище, сприяє активізації екзогенних геологічних процесів, зміні фізико-механічних властивостей і складу ґрунтів, погіршенню якості підземних і поверхневих вод. Діяльність вугільних шахт викликає просідання поверхні над гірськими виробками, розвиток деформацій, ерозії, підтоплення. На території Донецької області розташовано 580 відвалів порід вугільних шахт та вуглезбагачувальних фабрик, з яких 130 таких, що горять. Під териконами зайнято 5 тис. га земель, що складає 0,2% від загальної території області.

Найнебезпечнішим з точки зору проявлення карстових процесів (раптових провалів осідання поверхні землі) є окремі площі в містах Артемівську, Соледарі, Слов’янську, Краматорську.

Першочергові завдання по охороні земельних ресурсів наступні:
• рекультивація та повернення у суспільне виробництво порушених земель;
• залуження 100 тис. га еродованої ріллі;
• створення полезахисних лісових насаджень для захисту земель від водної та вітрової ерозії;
• захист від підтоплення сільськогосподарських угідь.

Відходи

Однією з найгостріших екологічних проблем в Донецькій області є поводження з відходами. Загальна маса накопичених в області промислових відходів наближається до 4 млрд. тонн. Площа земель, зайнятих відходами, наближається до 1% території області. Обмежені земельні ресурси сільськогосподарчого та іншого застосування відводяться під полігони й звалища промислових відходів.

Наявність в області підприємств хімічної, коксохімічної, машинобудівельної промисловості, кольорової металургії та інших призвела до значного утворення й накопичення токсичних відходів та забрудненню територій цілого ряду міст. Відносно загальноукраїнських обсягів в Донецькій області утворюється 20-30% токсичних відходів.

Серед небезпечних відходів, розміщених на території області, відходи, які містять ртуть, нікель, миш’як, свинець, непридатні для використання пестициди та отрутохімікати, відпрацьовані формові суміші, емульсії та мастильно-охолоджуючі рідини, кислоти, нафтошлаки, відходи гальванічних виробництв, тощо.

Найбільше токсичних відходів накопичено підприємствами Єнакієва (16,7% обласного обсягу), Докучаєвська (9,4%), Маріуполя (8,3%), Макіївки (7,8%), Дебальцева (6,7%).

Чимало проблем виникає з відходами , які утворюються внаслідок знищення будівель і споруд на шахтах, що ліквідуються, бо проекти ліквідації шахт не передбачають переробку цих відходів, їхнього дроблення. Лише в м. Макіївці збудовано полігон для розміщення будівельних відходів шахт, що ліквідуються.

Сміттєпереробних та сміттєспалювальних заводів на території області немає. Всі утворені відходи видаляються на звалища. На цей час в області накопичено понад 400 млн.м3 твердих побутових відходів. Більшість існуючих полігонів побутових відходів не відповідають вимогам санітарних норм, деякі з них вичерпали потужності. Вкрай скрутна ситуація склалася з розміщенням відходів у містах Маріуполі, Донецьку, Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, Макіївці, Слов’янську, Красноармійську, Добропіллі та майже в усіх інших районах.

Екологічний стан області ще більш ускладнюється через величезні обсяги накопичених відходів, у тому числі токсичних, внаслідок того, що більшість накопичувачів не відповідає санітарно-екологічним вимогам, не гарантує виключення попадання токсичних елементів у довкілля. Найбільша кількість відходів утворюються в містах Маріуполі, Макіївці, Донецьку, Докучаєвську, Горлівці., Добропіллі, Красноармійську, Димитрові, Єнакієві, Старобешівському та Волновахському районах (від 1 млн. тонн до 10,5 млн. тонн за рік).

Для поліпшення ситуації з відходами впроваджується:
• зниження забруднення довкілля шляхом утилізації та знешкодження накопичених високонебезпечних відходів з ліквідацією їх накопичувачів;
• реконструкція та упорядкування 42 діючих звалищ промислових та побутових відходів, будівництва 29 нових полігонів.

Рослинний та тваринний світ

Природні трав’яні екосистеми значною мірою обмежені внаслідок високого відсотку розорювання та випасання худоби. Цілинні рештки степового травостою зберігаються лише на територіях природно-заповідного фонду і частково по балках та крутосхилах, де відбувається менше господарського навантаження на флору.

Особливу шкоду лісовому фонду області щорічно спричиняють пожежі. Слід зазначити, що останнім часом дуже велика частина випадків загоряння насаджень на землях сільськогосподарського призначення (перш за все лісосмуг) виникає внаслідок самовільного, без дотримання вимог пожежної безпеки та законодавства про тваринний та рослинний світ, випалювання стерні та сухих залишків сільгоспкультур підприємствами агропромислового комплексу.

До переліку видів рослин, що охороняються, згідно з рішенням обласної ради, віднесено 213 видів. На території природно-заповідного фонду оберігаються 193 види.

Рослинний покрив території чутливо реагує на техногенний тиск на природні флористичні комплекси, що проявляється як в зміні популяційних структур окремих видів, так і в зміні всього рослинного розмаїття. Внаслідок руйнування людиною типових природних степових ландшафтів, за останні 50 років з рослинного світу області вже зникло 33 види, процеси подальшого видового та популяційного збідніння, нажаль, продовжуються.

До Європейського червоного списку віднесено 11 видів рослин: астрагал шерстистоквітковий, гісоп крейдяний, дрік донський, калофака волзька, карагана скіфська, ковила Залеського, ластовень азовський, пирій ковилолистий, ранник крейдяний, гвоздика ланцетна тощо. До Червоної книги України віднесено 58 видів рослин, серед них: волошка несправжньоблідолускова і Талієва, шафран сітчастий, дельфіній яскраво-червоний, дворядник крейдяний, коручка темно-червона, рябчик руський, косарики тонкі, гісоп крейдяний, зморшок степовий, гніздівка звичайна, півонія тонколиста, сосна крейдяна, ранник крейдяний та ін.

Скорочення місць, історично придатних для перебування диких тварин, внаслідок господарського освоєння території, безпосереднє знищення об’єктів тваринного світу, загальне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище та надмірний рекреаційний тиск на природні комплекси в періоди відтворення диких тварин обумовлюють загальне збідніння видового та популяційного складу фауни Донецької області. Таким чином, процеси скорочення фауністичного складу біоти області набувають незворотного характеру. Це потребує прийняття невідкладних заходів, спрямованих, перш за все, на забезпечення особливої охорони місць існування тварин та штучне відтворення окремих видів фауни, суттєве підвищення ефективності контролю за їхнім використанням.

Внаслідок лісових пожеж різко скорочується чисельність оленів плямистих у Краснолиманському держлісгоспі, які були вимушені покинути місця постійного існування. Деякий зріст чисельності спостерігається у хутрових звірів (зокрема зайців-русаків), та пернатої дичини. Непокоїть суттєве збільшення в останні п’ять років чисельності хижаків – вовків, лисиць та єнотоподібних собак, що є одним з основних лімітуючих факторів чисельності й відтворення інших видів мисливської фауни, і зумовлює негативний епідеміологічний стан щодо сказу в окремих регіонах області.

До Європейського червоного списку занесені 12 видів місцевих тварин: сліпак звичайний, перев’язка звичайна, могильник, дрофа (пролітний вид), деркач, п’явка медична, коник-товстун степовий, дибка степова, мнемозина, поліксена та ін.; до Червоної книги України – 45 видів: тхір степовий, їжак вухатий, гадюка степова, полоз жовточеревий, мідянка, горностай, норка звичайна, борсук, вівсянка чорноголова; дуже багато безхребетних тварин: бражник мертва голова, ведмедиця Гера, вусач земляний хрестоносець, джміль глинистий, джміль пахучий, ксилокопа фіолетова та ін.

До категорії зникаючих видів риб вже впевнено можна віднести міногу українську, стерлядь, яльця Данилевського, вирезуба. Відтворення цих видів, принаймні в Сіверському Донці, можливе виключно штучним шляхом.

За останні 3-4 десятиріччя з іхтіофауни водойм області зникло декілька видів риб, які колись зустрічалися та виловлювалися в достатній кількості. У головній водній артерії Донбасу – річці Сіверський Донець, наприклад, колись водились білуга, осетр, стерлядь, шемая. Тепер ці види практично зникли.

Основна причина такого стану обумовлена великим техногенним навантаженням на екологічну систему, втручанням в перебіг природних процесів, а саме:
• зарегулювання річок дамбами, шлюзами тощо, і відповідне закриття традиційних шляхів ходу риби на нерест;
• забруднення водойм стічними водами;
• нераціональний забір води в великих обсягах, що зумовлює коливання рівня води в річках та інших водоймах особливо під час нересту риб:
• відсутність або неефективність роботи рибозахисних пристроїв на водозабірних спорудах;
• замулювання малих річок;
• нераціональне ведення рибного господарства; браконьєрство.

Для збереження видового складу флори і фауни необхідно:
• створення системи моніторингу рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, об’єктів тваринного і рослинного світу;
• створення нових лісових насаджень і лісовідновлення на землях державного лісового фонду та ерозійних і деградованих землях;
• збільшення площі природно-заповідного фонду області;
• здійснення розробки та реалізації заходів щодо відтворення аборигенних рибних ресурсів в природних водоймах Донецької області;
• створення в області системи ведення державних кадастрів рослинного та тваринного світу.

Природно-заповідний фонд

Сучасна мережа заповідних територій Донецької області є однією з найбільш репрезентативних в Україні, але разом з тим вона ще не досягла необхідних показників. Природно-заповідний фонд області нараховує 109 об’єктів площею понад 80 тисяч гектарів (понад 3% площі області), в тому числі Національний природний парк «Святі Гори», філії Українського степового заповідника – Хомутівський степ; Кам’яні Могили, Крейдяна флора; 6 регіональних ландшафтних парків; 50 заказників (у тому числі 7 загальнодержавного значення); 36 пам’ятників природи (у т.ч. 10 загальнодержавного значення); 13 заповідних урочищ; 1 ботанічний сад загальнодержавного значення і 1 парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва.

Український степовий заповідник складається з чотирьох відділень: «Хомутівський степ» – 1028 га (Донецька обл., Новоазовський р-н, с. Хомутове), «Кам’яні Могили» – 404 га (Донецька обл., Володарський р-н с. Назарівка та Запорізька обл., Куйбишевський р-н), «Михайлівська цілина» – 202,4 га (Сумська обл., Лебединський р-н, с. Катеринівка), «Крейдова флора» – 1134 га (Донецька обл., Краснолиманський р-н, с. Крива Лука і Слов’янський р-н, с. Рай-Олександрівка). Особлива гордість Українського степового природного заповідника – ковила, якої тут налічується 14 видів. За цим показником він не має собі рівних у світі.

Економіка регіону

Характерною рисою господарського комплексу області є сполучення могутньої промисловості з багатогалузевим сільським господарством і розвинутим транспортом. Область є основним постачальником металу, палива, продукції машинобудування і хімічної промисловості. Область дає 20% валового внутрішнього продукту України. У галузевій структурі промислового виробництва найбільшу питому вагу має чорна металургія – 53%, на паливно-енергетичний комплекс припадає майже 25%.

Промисловість області представлена в першу чергу двома галузями: вугільною та металургійною.

Виділяють наступні промислові вузли:
• Донецько-Макіївський (вугільна, металургійна, коксохімічна, машинобудівна, металообробна промисловості);
• Горлівсько-Єнакієвський (вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна, енергетична галузі);
• Краматорсько-Славянський (машинобудівна, металургійна, хімічна, енергетична, соляна, промисловість будівельних матеріалів);
• Торезо-Снижнянський (вугільна, електротехнічна, легка, будівництво);
• Красноармійсько-Маріупольський (чорна металургія, машинобудування, рибоконсервна промисловість);
• Луганський (машинобудування, легка, харчова промисловості);
• Стаханово-Алчевський (вугільна, металургійна, машинобудівна);
• Краснолуцько-Антрацитівський (вугільна, машинобудівна);
• Свердловсько-Ровенківський та Краснодонський (вугільна).

Найбільш питому вагу у сфері матеріального виробництва міста мають 4 основних галузі: металургійна (48,3%), харчова (20,1%), машинобудування (13,3%) і добувна (8%), які складають 89,7% об’єму промислового виробництва.

Донецька область – найбільший район вугільної промисловості. Вона забезпечує 70% загального обсягу вуглевидобутку в Україні та понад 80% – коксівного вугілля. Вугільну промисловість складають шахти і шахтоуправління, шахтобудівні підприємства, збагачувальні фабрики. Вугілля використовується як сировина в багатьох виробничих процесах, таких як коксування, генерація електроенергії, таким чином, знаходить значні об’єми збуту на місцевому ринку і має великий потенціал для експорту.

Виробнича потужність вуглевидобувних підприємств складає біля 56 млн. т. Балансні промислові запаси вугілля складають 14,3 млрд. т, у тому числі коксованого – 7,5 млрд. т. В рамках програми реструктуризації вугільної галузі здійснюється закриття неперспективних шахт.

Найбільшими вуглевидобувними підприємствами є об’єднання «Донецьквугілля» та «Макіїввугілля», а також шахти ім. Засядька, Південнодонбаська-1 та Краснолиманська.

Металургійна галузь забезпечує більше 50% об’єму промислового виробництва Донецької області. 80 підприємств металургійного комплексу проводять повний асортимент виробів з металу з подальшим експортом в більш ніж 50 країн світу. Частка металургії та обробки металу – 45% загального обсягу їхнього виробництва в Україні.

Чорна металургія, друга провідна галузь промисловості. Виробництво прокату чорних металів складає 29% національного об’єму. Це потужний промисловий комплекс, який складається з трьох металургійних комбінатів – ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», чотирьох металургійних заводів – ВАТ «Єнакіївський металургійний завод», ВАТ «Донецький металургійний завод», ВАТ «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева», ВАТ «Костянтинівський металургійний завод», а також цілої низки суміжних підприємств – коксохімічних, вогнетривів, флюсовидобувних та ін. Основна продукція чорної металургії – чавун переробний і ливарний, плоский та сортовий прокат, сталеві й чавунні сурми, троси.

Кольорова металургія – одна з сильних традиційних галузей економіки Донецької області – має могутню виробничу базу. Це єдиний регіон України, який забезпечує країну свинцем, ртуттю, твердими сплавами і прокатом кольорових металів.

В області зосереджені важливі для промислового комплексу України підприємства кольорової металургії. 7 підприємств цієї галузі працюють на вторинній сировині.

На привізних цинкових концентратах працює великий Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк». Цинк – універсальний метал, який використовують у різних галузях господарства: для виробництва цинкових білил, друкарських кліше, для виготовлення сплавів з іншими металами, покриття чорних металів. Під час виробництва цинку утворюються сірчисті гази, які йдуть на виготовлення сірчаної кислоти.

До складу підприємств кольорової металургії Донецького району входить також Артемівський завод обробки кольорових металів, який виробляє латунь, латунний і мідний прокат. Завод наплавочних твердих сплавів розміщений у м. Торез.

Виплавляють також ртуть (Микитівський ртутний комбінат) і сплави кольорових металів (Донецький хіміко-металургійний завод). Недавно галузь почала виробництво сплавів тугоплавких металів – молібдену, вольфраму і ванадію з залізом, нікелем і кобальтом.

Галузь вельми конкурентоздатна на міжнародному ринку, що дозволяє експортувати 20% продукції і робить кольорову металургію досить привабливою для інвестицій.

Машинобудівний сектор Донецької області містить біля 220 підприємств, що забезпечують більшу частину потреб України у різних видах машин та обладнання. Всі підприємства мають розвинену інфраструктуру, яка забезпечує їх сировиною і реалізує готову продукцію. Машинобудівні підприємства області повністю задовольняють потреби України в гірничошахтному обладнанні, виготовляють 90% прокатного обладнання, 75% вантажних магістральних вагонів, 60% доменного і сталеплавильного обладнання.

Машинобудування, головним чином важке, спеціалізується на випуску устаткування для гірської й металургійної промисловості, важких верстатів, енергетичного устаткування, машин для хімічної промисловості та сільського господарства.

Серед найбільших виробників машинобудівної продукції ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», концерн «Азовмаш», Старо-Краматорський машинобудівний завод, ВАТ «Ясинуватський машзавод», ВАТ «Дружковський машзавод», Дебальцевский завод металургійного машинобудування та інші.

Продукцію машинобудування знають у багатьох країнах світу.

В хімічній промисловості працюють 15 підприємств різної спеціалізації, які виробляють широкий спектр продукції, включаючи мінеральні добрива, кислоти, соду, пластмаси. На долю хімічної промисловості припадало 4,5% сукупного промислового виробництва області. Лідером є ВАТ «Концерн «Стірол». Значна частина продукції, що ним виробляється, експортується до країн СНД, Європи, Азії. Експорт хімічної продукції складає 7% загального об’єму експорту Донецької області.

Електроенергетика представлена єдиним комплексом генеруючих, мережних, ремонтно-технічних виробництв. Потужність семи теплових електростанцій (біля 10 тис. МВт) забезпечує потреби області та дозволяє експортувати електроенергію за межі регіону. Основними серед них є електрогенеруюча компанія ВАТ «Донбасенерго», електропостачальна компанія ВАТ «Донецькобленерго» у складі Миронівської ТЕС, Донбаська електроенергетична система, Вуглегірська, Зуєвська, Слов’янська, Курахівська, Старобешівська, Краматорська ТЕС.

Харчова промисловість області налічує понад 120 підприємств і близько 700 підприємств малого бізнесу. Виробляються практично всі види харчової продукції, за винятком цукру, спирту, продуктів дитячого харчування.

У загальному обсязі виробництва продуктів харчування по Україні питома вага Донецької області складає: олії – 22%, солі – 95%, шампанських вин –18%, горілки і лікеро-горілчаних виробів – 17%, кондитерських виробів – 19%, ковбасних – 30%.

Донецька область є крупним центром виробництва напоїв, що спеціалізується на виробництві високоякісного пива, шампанських вин і горілки. Один з найбільших заводів з виробництва вин розташований в Артемівську. Він виробляє всесвітньо відоме шампанське марки «Артемівське».

Легка промисловість. Виробництво непродовольчих товарів народного споживання для населення області здійснюють біля 300 підприємств. В області виробляються майже всі види товарів повсякденного попиту (тканини, швейні, трикотажні вироби, взуття, меблі, посуд, миючі засоби, лакофарбна продукція тощо).

Сільське господарство

Завдяки сприятливим агрокліматичним умовам Донецька область має потужний агропромисловий потенціал, який характеризуються можливістю ведення інтенсивного сільського господарства. Але через значну урбанізованість території АПК не може забезпечувати регіон основними продуктами харчування (за винятком соняшникової олії).

Рослинництво – базова галузь сільськогосподарського виробництва Донеччини. Спеціалізується на вирощуванні зернових (озима і яра пшениця, кукурудза на зерно) та технічних культур (соняшник). Навколо великих міст розвинуте овочівництво, садівництво та виноградарство.

Тваринництво представлене молочно-м’ясним скотарством, свинарством, вівчарством та птахівництвом. В Маріуполі та Новоазовську розвивається рибальство.

Транспорт

Концентрація промислового виробництва, широкі господарські зв’язки обумовили створення на території області розвинутої транспортної системи.

Транспортне господарство Донеччини – це густа мережа залізниць та автомобільних доріг, авіатранспорт, морські перевезення.

Залізничний транспорт
Донецька залізниця є однією з найбільших в Україні, обслуговує перевезеннями Донецьку, Луганську, частково Дніпропетровську, Запорізьку та Харківську області. Загальна довжина її під’їзних колій становить 9,5 тис. км.

До складу Донецької залізниці входять 5 регіональних представництв, 14 станцій, 34 локомотивних і вагонних депо та ряд допоміжних структурних підрозділів.

Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве, Микитівка, Іловайськ, Волноваха.

Автомобільний транспорт. Загальна довжина автомобільних доріг складає 7,5 тис. км. 13% перевезення вантажів і 70% перевезення пасажирів здійснюють 51 акціонерне товариство та 4 державні підприємства. Більшість галузей промисловості мають власні автопарки, що виконують основну частку автоперевезень.

В області діють 743 автобусних маршрути, з них 133 міжміських, 299 приміських і 311 міських.

Морський транспорт.
Азовське морське пароплавство (АМП) – одна з трьох найпотужніших судноплавних компаній Азово-Чорноморського басейну. Підприємство має 52 судна загальним дедвейтом 450 тис. тонн, у тому числі 50 суховантажних суден і 2 танкери. Основні вантажі: вугілля, метал, ліс, цемент, зерно, контейнери тощо.

Маріупольський державний морський флот – великий транспортний вузол і база для суден Азовського морського пароплавства. Об’єм вантажоперевезень – 12 млн. тонн. Щорічно обробляється більше 2000 суден та більше 190 тис. залізничних вагонів.

Порт має 14 причалів, комплекс навантаження вугілля, контейнерний причал, необхідну техніку для проведення навантажувально-розвантажувальних робіт.

Повітряний транспорт
Донецька державна авіакомпанія «Донбас – Східні авіалінії України» – один із найпотужніших авіаперевізників України.

З міжнародного аеропорту «Донецьк», де функціонують митно-прикордонна та санітарно-карантинна служби, виконуються регулярні й чартерні рейси в десятки міст близького і далекого зарубіжжя.

Є аеропорти в Маріуполі, Краматорську.

Політика та суспільство

Керівництво Донецької обласної державної адміністрації складається з голови, першого заступника голови облдержадміністрації з питань економіки, бюджету і фінансів; заступника голови облдержадміністрації з питань інформаційної сфери, релігій, національностей, культури, спорту; заступника голови облдержадміністрації з питань гуманітарної і соціальної сфери; заступника голови облдержадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку; заступника голови облдержадміністрації з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового господарства; заступника голови облдержадміністрації з питань розвитку територій і зовнішньоекономічних зв’язків; заступника голови облдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення; заступника голови облдержадміністрації з політико-правових питань і заступника голови з питань організації діяльності апарату облдержадміністрації з організаційної, правової, кадрової і контрольної роботи.

Донецька обласна рада (150 депутатів): Партія регіонів – 120 мандатів, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» – 13 мандатів, СПУ – 10 мандатів, КПУ – 7 мандатів.
Міська рада Донецька (81 місце) Партія регіонів – 68 мандатів, Блок Н. Вітренко «Народна опозиція» – 13 мандатів.

Охорона здоров’я

Інфраструктура галузі представлена мережею лікувально-профілактичних, санітарно-протиепідемічних, санаторних та учбових закладів. Медичну допомогу населенню Донецької області надають 2651 лікарняний заклад різних типів, а також 668 амбулаторно-поліклінічних закладів.

Рекреаційний потенціал. М’який клімат узбережжя Азовського моря, лікувальні грязі, джерела мінеральних, радонових і столових вод належать до рекреаційних ресурсів області, на базі яких створено курорти: Маріуполь, Слов’яногірськ, Слов’янськ.

Більша частина курортно-рекреаційних закладів (64,2%) зосереджена на території курорту «Слов’яногірськ». В межах Краснолиманського і Слов’янського районів на площі 40 448 га розмістився національний парк «Святі гори». До складу зони стаціонарної рекреації парку входять 137 оздоровчих закладів, найвідоміші з яких санаторії «Святі Гори» і «Шахтар», 50 баз відпочинку, 26 оздоровчих таборів.

По сусідству з парком розміщений інший курорт – «Слов’янськ». У межах м. Слов’янська знаходяться солоні озера Ріпне, Сліпне – з лікувальними сульфідними муловими грязями, а також хлоридно-натрієвою роповою водою.

Унікальні природні лікувальні властивості має соляна шахта в м. Соледарі, де створений спелеологічний санаторій. Азовське узбережжя за оздоровчим ефектом – прекрасна рекреаційна зона, на якій розташовані пляжі, будинки відпочинку, пансіонати, кемпінги, туристичні бази та табори, парки, зелені зони, дитячі та спортивні табори.

В області функціонують 21 санаторій-пансіонат з лікуванням, 51 санаторій-профілакторій, 52 будинки відпочинку, 294 бази відпочинку, 924 дитячі оздоровчі табори.

Освіта

В області функціонує 1112 дошкільних закладів. У дошкільних закладах області створено умови для фізичного розвитку дітей, загартування організму, в окремих закладах діють спеціальні спортивні зали, різноманітні тренажери, плавальні басейни.

Середня освіта представлена 1226 загальноосвітніми школами. Розвивається мережа закладів нового типу (гімназії, ліцеї, колегіуми).

В області діє 120 державних професійно-технічних навчальних закладів.

Вища школа представлена 27 вищими навчальними закладами ІІІ-IV рівнів акредитації та 63 вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації. За кількістю вищих учбових закладів і охопленням молоді вищою освітою Донеччина займає третє місце в Україні після таких всесвітньо відомих вузівських центрів, як Київ та Харків.

Культура

Культура в Донецькій області представлена мережею бібліотек, будинків культури, клубів, музеїв, театрів та ін. В області діє філармонія, 5 професійних театрів з них 3 у м. Донецьку: театр опери та балету, український музично-драматичний театр, театр ляльок, Донецький обласний російський драматичний театр у м. Маріуполі, Донецький обласний російський театр юного глядача у м. Макіївці. Є 23 музеї (з них 6 державних), 703 клубні заклади, 867 бібліотек.

Історико-культурний потенціал області складає 2399 пам’яток історії, археології, містобудування та архітектури, монументального мистецтва в області.

Культурні пам’ятки:
• Державний історико-архітектурний заповідник у Слов’яногірську;
• Святогірський печерний монастир (17-18 ст.),
• Миколаївська церква Святогірскої Лаври, 17 ст.;
• культурно-архітектурні споруди в Артемівську.
• Кам’яні могили – музей під відкритим небом;
• Музей видатного художника А. І. Куїнджі у Маріуполі.