 |
|
 |
|
|
Авторизация
Поиск по порталу
|
 |
Символіка регіону У верхній частині щита – срібний архістратиг Михаїл з опущеними до низу мечем та піхвами й срібний вершник на коні; у нижній – срібний рівносторонній хрест з розбіжними сторонами й золоте сонце з шістнадцятьма променями. Щит обрамляє золотий вінок із житніх колосків, у нижній частині якого зображення шишок і листя хмелю та квіток льону. Вінок перевитий синьо-жовтою стрічкою. Малий герб Житомирської області У верхній частині щита – срібний архістратиг Михаїл з опущеними до низу мечем та піхвами й срібний вершник на коні; у нижній – срібний рівносторонній хрест з розбіжними сторонами й золоте сонце з шістнадцятьма променями.
Висота герба становить 2/5 висоти полотнища, а ширина герба – 2/9 ширини полотнища прапора. Ширина сторони хреста становить 1/18 ширини полотнища прапора. Герб і прапор області затверджені 11 квітня 2003року. Житомирська область утворена 22 вересня 1937 року. Розташована в центральній частині Східно-Європейської рівнини, на півночі Правобережної України. Площа області становить 29,9 тисяч кв. кілометрів, що складає 4,9% території України. За своїми розмірами область одна з найбільших в Україні і поступається лише Одеській, Дніпропетровській, Чернігівській та Харківській областям. Протяжність області із заходу на схід сягає 170 км, а відстань з півночі на південь – 230 км. На півночі Житомирщина межує з Республікою Білорусь, в основному з Гомельською областю, на заході – з Рівненською та Хмельницькою, на сході – з Київською, на півдні – з Вінницькою областями. Нині область має в своєму складі 23 райони, 11 міст, 5 з яких обласного значення (Житомир, Бердичів, Коростень, Малин, Новоград-Волинський), 6 міст районного підпорядкування (Андрушівка, Баранівка, Коростишів, Овруч, Олевськ, Радомишль), 43 селища міського типу, 1620 сільських населених пунктів. Адміністративний центр – Житомир. Найбільші міста – Житомир, Бердичів, Коростень, Новград-Волинський. Населення області становить 1389,293 тис. жителів, в тому числі: міське населення складає 772,679 тис. осіб (55,6%), сільське – 616,614 тис. осіб (44,4%). Щільність населення – 46 осіб/кв. км. Найбільшу кількість населення мають міста обласного підпорядкування: Житомир; Бердичів; Коростень. Серед районів найбільшу кількість населення мають Овруцький, Житомирський, Новоград-Волинський, Малинський; найменша чисельність у Народницьком та Брусиловському районах. Серед жителів Житомирської області налічується більше 100 національностей. Переважну більшість населення області складають українці, чисельність яких становить 90,3% від загальної кількості населення. Друге місце за чисельністю посідають росіяни, вони становлять 5% загальної чисельності населення області, третє – поляки (3,5%). Також проживають на Житомирщині білоруси (0,4%), євреї (0,2%), молдавани, німці, чехи, вірмени, цигани та інші (0,6%). Історія регіону Житомирщина входить до складу чотирьох історичних земель України: Київщини (східна частина), Полісся (північно-східна частина), Волині (західна частина) та Поділля (південно-західна частина). Археологічні пам’ятки свідчать, що понад 100 тисяч років тому на території Житомирської області вже мешкали первісні люди. До найдавніших палеолітичних стоянок відносяться: Радомишльська на річці Тетереві та стоянки поблизу сіл Довчиничі, Клинці Овруцького і Колодяжне Дзержинського районів. Пам’ятки трипільської культури виявлені на території сіл Троянова Житомирського, Райки Бердичівського, Паволоч Попільнянського районів та в інших місцях. Пам’ятки епох міді і бронзи знайдені в Дзержинському і Житомирському районах, на околицях Житомира. У 5-7 століттях нашої ери територія області була заселена древніми східнослов’янськими племенами: північ – древлянами, центральна частина і південь – полянами, які займались землеробством і скотарством. Древляни займались також мисливством, бджільництвом, виробництвом ювелірних прикрас, торгівлею. У 9 сторіччі з’являються міста, які стають центрами ремесел і торгівлі: Вручий (Овруч), Іскорость (Коростень). В 907 році древляни брали участь у переможному поході київського князя Олега на Візантію. Найдавнішим містом і водночас резиденцією князів у древлянській землі був згаданий у літопису 946 року Іскоростень (нині – Коростень). У ранньофеодальний період (11 – початок 12 сторіччя) сучасна територія Житомирської області входила до складу міцної (зі столицею у Києві) древньоруської східнослов’янської держави – Київської Русі. У другій половині 12 сторіччя, внаслідок розпаду Київської Русі, територія краю увійшла до Київського князівства, а з 1199 р. – до Галицько-Волинського князівства. У першій половині 13 ст. разом з іншими слов’янськими землями, Житомирщина потрапила під ярмо ординських завойовників. Наприкінці 13 – на початку 14 ст. землі області увійшли до складу Великого князівства Литовського. У 14-16 століттях більша частина території сучасної Житомирщини входила до складу Київського воєводства, утвореного 1471 році замість Київського князівства. За Люблінською унією 1569 року, якою було оформлено об’єднання Литовського князівства зі шляхетською Польщею, територія увійшла до складу федеративної держави – Речі Посполитої й потрапила під владу Польщі. Житомиряни мужньо воювали в складі селянсько-козацьких загонів у 1594–1596 роках, коли вибухнуло народне повстання під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала нову хвилю народного руху. Історичною подією стало об’єднання України й Росії, проголошене Переяславською радою в січні 1654 року. Але шляхетська Польща не змирилася з втратою українських земель і почала війну проти Росії, яка тривала більше десяти років. За Андрусівським перемир’ям (1667 р.) між Росією та Польщею Житомир знову відійшов до Польщі. Але боротьба проти польського панування не припинилась. Жорстока експлуатація, соціальне безправ’я, насадження католицької церкви викликало невдоволення населення. У 1702–1704 роках поблизу Житомира діяли повстанські загони Семена Палія. В кінці 60-х років 18 століття на Правобережній Україні вибухнуло селянське повстання (Коліївщина) на чолі з народними героями Максимом Залізняком і Іваном Гонтою.
Починаючи з 19 століття розвиток економіки Волинської губернії відбувався за умов втягнення її до єдиного всеросійського ринку; йшов процес розкладу феодально-кріпосницького ладу та розвитку капіталістичних відносин. У Житомирському Поліссі стало розвиватися фарфоро-фаянсове виробництво (найбільші фабрики в Коростені і Городниці), а після скасування кріпосництва набула розвитку цукрова промисловість. Після ліквідації у березні 1923 року повітів, у складі Волинської губернії (на базі Житомирського району) було створено Житомирську округу, перейменовану у червні 1925 року (після ліквідації губернії) на Волинську округу. До складу округи входило 14 адміністративних районів. З них п’ять (Черняхівський, Левківський, Троянівський, Солотвинський, Андрушівський) повністю або частково складають територію сучасного Житомирського району. Наприкінці 1920-х років внаслідок численних реорганізацій межі районів, склад населених пунктів, їхні назви неодноразово змінювалися. Так, 1925 року центр Солотвинського району з однойменного села був перенесений до містечка Кодня з перейменуванням на Коднянський. Того ж року до складу Левківського району приєднано значну частину сільрад Андрушівського району з перенесенням центру до села Іванків. 22.09.1937 р. утворена Житомирська область з частин Вінницької та Київської областей.
Більша частина Житомирської області лежить у межах Придніпровської височини, північну і північно-східну частини займає Поліська низовина. Поверхня хвиляста із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280-220 м до 150 м і менше). У західній частині переважає слабохвиляста рівнина з незначним коливанням висот і наявністю мікрозападин. З нею пов’язані значні масиви торфових боліт (2,9% території області), окремі ділянки займають лесові «острови» з розвинутою сіткою ярів і балок. У північній частині знаходяться рівнини. У місцях високого залягання кристалічних порід розвинуті форми рельєфу у вигляді пасом, горбів, скель з крутими схилами (Словечансько-Овруцький кряж з найвищою точкою області – 316 м, Білокоровицький кряж, Озерянський кряж). Гідрографічна сітка густа. Всього на території області несуть свої води 2818 річок загальною довжиною 13,7 тис. км, з них 329 річок довжиною понад 10 км; їхня загальна довжина – 6691,6 км. Більшість рік беруть початок в області, лише Роставиця, Гуйва, Гнилоп’ять і Случ беруть початок у сусідніх областях й приносять незначні транзитні ресурси. Всі ріки належать до басейну Дніпра. Найбільші ріки за довжиною (у межах області): Тетерів – 276 км, Случ – 181 км, Ірпінь – 174 км, Уборть – 170,6 км, Уж – 159 км, Ірша – 126 км. Для річок області характерне мішане живлення з переважанням снігового. Понад 50% річкового стоку припадає на талі снігові води. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільші з них – Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловецьке – розташовані в басейні річки Уборть. Збудовано 16 водосховищ (загальною площею понад 2,9 тис. га); найбільші: Іршанське, Малинське, Житомирське й Лісне. Корисні копалини. Мінерально-сировинний потенціал представлений 511 родовищами корисних копалин, з яких нині розробляється понад 200. Серед них декоративний облицювальний камінь, мармур, самоцвіти, сировина для будівельної промисловості, вапняки, буре вугілля, торф. Розвідані запаси лужних каолінів. Є родовища високоякісного пірофіліту, керамічних глин. Область багата на цінні будівельні матеріали. Видобуток їх здійснюється більше ніж на 50 родовищах. Особливо багаті на поклади будівельних матеріалів Коростенський, Новоград-Волинський, Малинський і Овруцькийу райони. Запаси декоративно-облицювального каменю (лабрадорит, граніт, габро) практично не обмежені. Розвідані в області поклади лабрадоритів та габро становлять 86% запасів цих каменів в Україні. На Головинському і Поромівському родовищах добувають унікальні за красою і якістю оздоблювальні каміння – пегматити й мармур, які мають малюнок надзвичайної краси, добре поліруються.
В усьому світі відомі унікальні родовища лабрадоритів (в районі м. Коростишева, сіл Головиного, Турчинки), пегматитів, кварцитів (Овруцьке родовище). На ряді родовищ області добувають самоцвіти – берил, топаз, кварц, червону яшму, гірський кришталь, турмалін, аметист, опал, халцедон та багато інших – з подальшою його переробкою та виготовленням ювелірних виробів. Житомирщина має значні запаси високоякісного будівельного каменю, поклади якого поширені майже по всій її території. Запаси граніту залягають у сприятливих геолого-економічних зонах, що дає можливість видобувати та обробляти його у значних обсягах. Єдине в Україні Кур’янівське родовище пірофілітових сланців забезпечує потреби України в цьому мінералі. Поклади фосфорної сировини Стремигородського ільменіто-апатитового родовища в Кростенському районі становлять понад 85% запасів України. 3 горючих корисних копалин є буре вугілля і торф. В області розвідані та експлуатуються джерела мінеральних вод, зокрема радонових, та лікарські грязі. Клімат помірно-континентальний з теплим вологим літом та м’якою й хмарною зимою. Пересічна температура січня становить -5,7°С, липня – +18,9°С. Період з температурою понад +10°С становить 158 днів. Опадів на півночі випадає 600 мм, на півдні – 570 мм на рік; найбільше їх випадає влітку. 3 несприятливих кліматичних явищ спостерігаються бездощові періоди до 60 днів, можливі посухи й суховії, сильні дощі, 1-2 дні (рідше 4-6 днів) дощі з градом. Значної шкоди завдають пізні весняні та ранні осінні заморозки. Взимку можливі низькі температури протягом 25 днів, ожеледь до 15 днів і більше. Область розташована у двох природних зонах. Північна частина області лежить у межах Житомирського Полісся, південна – Дністровсько-Дніпровського лісостепу. Зона Полісся вкрита лісами (28% площі області). Головні лісо-утворюючі породи: сосна, дуб, береза, вільха та ін. В північній і північно-західній частинах поширені соснові ліси, в усій поліській частині – сосново-дубово-березові. Значні площі займають дубово-грабові й грабові ліси. У лісостеповій частині Житомирської області ростуть дубово-грабові ліси, де переважає дуб з домішкою граба, ясена, клена та явора. Лісистість південних районів області становить 3-4%. Під луками – близько 5,3% території області. Тваринний світ області різноманітний, всього налічується близько 400 видів, у т. ч. ссавців – 67, птахів – 270, риб – 30. Найпоширеніші тварини – лось, козуля, свиня дика, вовк, лисиця, борсук, білка, заєць, бобер, куниця, соня лісова, полівка лісова, миша лісова, миша польова, кроти, хом’як звичайний і ховрах крапчастий; з птахів – тетерів, рябчик, шпаки, дятли, синиці, дрозди, качки дикі, куріпки, кулики, перепілки, вивільги, горлиці, лелеки та ін. Акліматизовано оленя благородного й фазана. У річках і озерах – щука, краснопірка, лин, лящ, карась, сом, у ставках – короп, окунь тощо. Рослинний світ За даними Науково-дослідного інституту статистики в Житомирській області щорічно гине 300-500 га лісових насаджень, 80% усіх лісових масивів мають ознаки погіршання фізіологічного стану дерев, 4,2% лісів пошкоджені хворобами та шкідниками. Ці показники щороку зростають. Така ситуація вимагає не лише проведення регулярного лісового моніторингу, а ще й розробки механізму охорони та відтворення лісів. Природно–заповідний фонд. На Житомирщині чимало заповідних територій. У середньому на Житомирському Поліссі показник заповідності дорівнює 3,2%. Нараховується 102 території та об’єкти природно-заповідного фонду, у тому числі 43 заказники (ботанічний Городницький, гідрологічні – Дідове Озеро, Забарський, Червоновільський, зоологічні – Казява, Кутне, лісові – Поясківський, Туганівський, ландшафтний – Плотниця, орнітологічний – Часниківський), 26 пам’яток природи, 31 – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, які мають неабияке наукове й естетичне значення. Зокрема, Поліський державний заповідник, створений у 1968 році. Загальна площа заповідника – понад 20 тисяч гектарів у єдиному суцільному масиві. Ґрунти Серед зональних типів ґрунтів переважають дерново-підзолисті ґрунти піщані, глинисто-піщані й супіщані, оглеєні (52,4% площі області). У балках, долинах річок переважають дернові ґрунти, в заплавах і зниженнях рельєфу сформувалися болотні й торфово-болотні ґрунти. В лісостеповій частині області – сірі лісові, темно-сірі опідзолені ґрунти, а також чорноземи опідзолені, на лесових «островах» формуються ясно-сірі лісові ґрунти. Є невеликі масиви чорноземів малогумусних глибоких і неглибоких, вилугуваних (3 % площі області). Виконання ряду заходів, передбачених програмами, дозволило у певній мірі зменшити техногенне навантаження на навколишнє природне середовище, стабілізувати екологічну ситуацію в області й покращити деякі показники. Разом з тим, не дивлячись на позитивні зміни стану навколишнього природного середовища, в області існує ряд екологічних проблем: Атмосферне повітря Основними забруднювачами атмосферного повітря області є підприємства міст Житомира, Бердичева та Коростеня, загальний внесок яких у забруднення складає відповідно 20%, 12,9% та 7,6%. За останні п’ять років спостерігається перевага викидів пересувних джерел над викидами від стаціонарних, що в першу чергу пов’язано з проведенням газифікації міста та зростанням кількості індивідуальних автотранспортних засобів. Щоб зменшити надходження забруднюючих речовин у повітря, треба, насамперед, виконувати природоохоронні заходи задля досягнення технологічних гранично допустимих викидів та посилювати контроль за токсичністю відпрацьованих газів автомобільних двигунів. Водні ресурси Більшість річок та водосховищ області, які є основними джерелами питної води, страшенно занедбані: замулені, маловодні, мілкі, сильно забруднені, особливо поблизу Житомира, Бердичева та Коростишева. Більш як 20% водопроводів області не відповідають санітарним нормам, а 502 кілометри водогінних мереж перебувають у аварійному стані. У багатьох селах про водогони вже давно забули – вони просто не працюють. Третина перевірених епідеміологами колодязів наповнені водою, непридатною до споживання, бо за останні два роки у питній воді різко зріс вміст нітратів, які практично неможливо вилучити будь-якими обробками. Також забруднювачами поверхневих вод області є очисні споруди підприємств комунального господарства, частка стічних вод яких становить біля 88% від загальної кількості забруднених стоків. Зменшення скиду забруднюючих речовин планується здійснювати за рахунок поліпшення ефективності роботи очисних споруд, шляхом проведення їх реконструкції, заміни насосного та технологічного обладнання, що використало свої технічні можливості. Зменшення надходження забруднюючих речовин до поверхневих водойм зі стічними водами передбачається шляхом упорядкування та підвищення технічного та технологічного рівня водопровідно-каналізаційних систем, запровадженням водозберігаючих форм водоспоживання, встановленням водомірних приладів на мережах водопостачання. Відходи Не менш болюче питання регіону – поводження з побутовими відходами. На 850 полігонах і звалищах твердих побутових відходів, що займають площу 508 га, заскладовано 10,5 млн. тон побутових та промислових відходів. Станом на 01.01.07р. на них накопичено близько 10,93 млн. т відходів, щорічно їх утворюється близько 400 тис. т. Полігон побутових відходів у самому Житомирі експлуатується понад 30 років і є найбільшим в області за об’ємом накопичення. Щорічно на ньому накопичується близько 300 тис. куб. м побутових відходів. На сьогодні можливості полігону вичерпані. Тож доцільним є вирішення питання будівництва заводу з сортування та переробки відходів. Надзвичайно гострою проблемою для області є питання безпечного зберігання та утилізації непридатних хімічних засобів захисту рослин. За даними інвентаризації станом на 01.01.2007 в області налічується 551,71 т хімічних засобів захисту рослин. Радіоактивне забруднення Потребують вирішення питання подолання наслідків Чорнобильської аварії (забруднення земель, лісів, рослинного й тваринного світу). Для вирішення цієї проблеми необхідно: Земельні ресурси Внаслідок впливу на ґрунт шкідливих, антропогенних та абіотичних факторів, технологічного використання ґрунтів, на значній території області втрачено 10–25% органічної речовини, помітно знижуються запаси поживних форм фосфору й калію, що вказує на деградацію ґрунтів. Окрім хімічного забруднення, водної та вітрової ерозії, деградація ґрунтів відбувається і в результаті підкислення. Площа кислих ґрунтів, які потребують вапнування, у Житомирській області – 55-60%. Для вапнування кислих ґрунтів використовуються вапнякові матеріали Білокоровицького родовища, запаси якого становлять 35-40 млн т. Відтворення родючості кислих ґрунтів і доведення ґрунтової кислотності до оптимального рівня рН підвищує продуктивність культур сівозміни на 4—6 ц з га зернових одиниць. Для Житомирщини пріоритетним є лісомеліоративний захист орних земель від вітрової ерозії, охорона водних об’єктів, закріплення поверхні ярів та пісків, а також боротьба з локальними проявами водної ерозії. Економіка регіону Житомирська область відноситься до одного з найбідніших на природні ресурси регіонів. Область багата на лісові та земельні ресурси, що й визначило її аграрно-сировинну спеціалізацію. Основу економіки регіону складають сільське господарство, переробка сільгосппродукції, а також будівельна індустрія, яка базується на місцевих покладах сировини. За темпами приросту основних економічних і соціальних показників Житомирщина займає 5 місце серед усіх регіонів. Промисловість Протягом останніх років збереглись позитивні тенденції в розвитку промисловості. Найбільший приріст виробництва спостерігається в харчовій, хімічній промисловості, машинобудуванні, металургії та обробці металів. У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають харчова промисловість, машинобудування та металообробка, легка промисловість, деревообробна промисловість та промисловість будівельних матеріалів. Основна продукція машинобудування й металообробки – верстати металорізальні і деревообробні (Житомир, Бердичів), устаткування для хімічної промисловості (Бердичів, Коростень), машини й устаткування для тваринництва і кормовиробництва (Новоград-Волинський), шляхові машини й устаткування (Коростень, Житомир), запчастини до тракторів (Олевськ, Малин), прилади й засоби автоматизації (Житомир), кріогенне устаткування, електротехнічні вироби (Житомир, Коростишів), технологічне устаткування для переробних галузей агропромислового комплексу (Новоград-Волинський, Бердичів). Харчова галузь представлена більш, ніж 120 підприємствами хлібопекарної, кондитерської, пиво-безалкогольної, м’ясо-молочної, цукрової, борошномельної, лікерно-горілчаної промисловості. Найрозвинутіша з галузей харчової промисловості – цукрова (заводи в Бердичеві, Андрушівці, Червоному, Корнині, Іванополі, та ін.). В області діє 4 спиртових заводи (Житомирському лікерно-горілчаному заводу – 107 років). Розвиваються м’ясна, молочна, маслосироробна, овочеконсервна галузі, а також виробництво солоду (Бердичів). В області виробляється майже 9% усієї маслосироробної і молочної продукції, понад 3% кондитерських виробів України. Легка промисловість представлена в основному підприємствами швейної (Житомир, Коростень, Новоград-Волинський, Малин, Бердичів), взуттєвої (Бердичів, Житомир), трикотажної галузей (Житомир), виробництво лляних тканин (Житомирський льонокомбінат). Скляна і фарфоро-фаянсова промисловість представлена 10 підприємствами в містах Баранівка, Довбиш, Олевськ, Кам’яний Брід, Біла Криниця, Городниця, Коростень. Продукція цих підприємств – фарфоро-фаянсовий посуд, дзеркальні вироби, склотара. Найстарішим є колективне підприємство «Баранівський фарфоровий завод», заснований у 1802 році французьким підприємцем М. Мезером. З 1823 року працюють Довбиський, а з 1903 року – Коростенський фарфорові заводи. Нараховується понад 60 підприємств і об’єднань з виробництва будівельних матеріалів. Серед них – переважна більшість щебеневих кар’єрів, заводів залізобетонних конструкцій, каменедробильних заводів, які розташовані в основному в Коростишівському, Коростенському, Овруцькому, Новоград-Волинському, Черняхівському, Малинському, Олевському, Попільнянському, Володарсько-Волинському, Житомирському районах. У Радомишльському районі – дослідно-промислова розробка мармуру. Виробництво панелей, цегли, асфальту зосереджено в Житомирі, Бердичеві, Малині, Чуднові, Чернякові. Підприємствами хімічної промисловості області виробляються хімічні волокна та нитки, лакофарбові вироби, вироби з пластмаси, кормові антибіотики. В області розвинутий лісовиробничий комплекс, основною продукцією якого є меблі, фанера, папір, будівельні матеріали й музичні інструменти. Підприємства целюлозно-паперової промисловості працюють у Коростишеві та Малині. На підприємствах лісової, целюлозно-паперової й деревообробної промисловості виробляються меблі, столярні вироби, папір, картон, лісоматеріали тощо. Основу паливно-енергетичної бази області становлять місцевий торф та буре вугілля, а також привізна нафта і газ. Сільське господарство Житомирська область (разом із Закарпатською та Чернігівською) – одна з трьох областей України, в яких за попередні роки не відбулося суттєве скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва. Виробництвом сільськогосподарської продукції в області займається 721 сільськогосподарське підприємство, 638 фермерських господарств, 7,2 тис. індивідуальних селянських господарств та близько 340 тис. особистих підсобних господарств. В структурі сільськогосподарського виробництва переважає рослинництво, що складає 53,5%, на долю тваринництва припадає 46,5%. Рослинництво має зерново-картоплярський напрям у Поліссі і зерново-буряківничий – у лісостеповій зоні. Серед рослинництва виділяються вирощування зернових та зернобобових культур, провідні серед яких озима пшениця, озиме жито, яровий ячмінь, овес, зернобобові, гречка, просо. Вирощування картоплі є другою за значенням галуззю рослинництва в регіоні. Також значну частку серед технічних культур займають цукрові буряки, льон-довгунець, хміль. Житомирщина є регіоном, де збирають 75% українського хмелю й 30% льону-довгунця. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні худоби м’ясо-молочного напрямку, також розвинені свинарство; допоміжні галузі – птахівництво, вівчарство, бджільництво. Транспорт Транспортна система представлена залізничним, автомобільним, трубопровідним і повітряним транспортом. Провідними є залізничний та автомобільний. Завдяки вигідному географічному положенню й розгалуженій мережі автомобільних шляхів та залізниць, область має зручне транспортне сполучення з Києвом, Львовом, Ужгородом, Харковом, Одесою, Мінськом, Москвою, Санкт-Петербургом, а також країнами Східної та Центральної Європи. Загальна довжина залізниць – 1125 км. Найважливіша магістраль області: Новоград-Волинський–Фастів–Київ. Найбільші залізничні вузли – Коростень, Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський, Овруч. Автомобільним транспортом перевозяться в основному пасажири. Основні автомобільні шляхи: Київ–Житомир–Рівне, Санкт-Петербург–Житомир–Ізмаїл, Київ–Коростень–Ковель. Територією області проходить трубопровід «Дружба». У Житомирі є аеропорт. На кордоні розташовано 2 пункти переходу – Майдан-Копищанський в Олевському та Виступовичі в Овруцькому районах. Крім цього, є пункти пропуску на залізничних станціях в Овручі і Коростені та авіаційний – у селищі міського типу Озерне Житомирського району. Житомирська обласна рада (95 депутатів): БЮТ – 28 мандатів, «Наша Україна» – 23 мандати, Партія регіонів – 16 мандатів, Народний блок Литвина – 14 мандатів, СПУ – 9 мандатів, КПУ – 5 мандатів. Житомирська міськрада (60 депутатів): БЮТ – 19 мандатів, «Наша Україна» – 12 мандатів, Партія регіонів – 9 мандатів, блок «Житомиряни» – 5 мандатів, КПУ – 5 мандатів, СПУ – 4 мандати, блок Вітренко – 3 мандати, НБЛ – 3 мандати. Охорона здоров’я Про здоров’я населення піклується понад 5 тисяч лікарів. Профілактику, оздоровлення та лікування жителів здійснюють всього 78 лікувальних закладів, з них 30 дільничних лікарень, 5 міських та 23 районні територіальні медичні об’єднання. Також працюють 336 лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, 26 станцій швидкої допомоги, 844 фельдшерсько-акушерські пункти. Природно-рекреаційний потенціал. Рекреаційні ресурси Житомирщини визначають сприятливі кліматичні умови, значні масиви лісів, а також джерела мінеральних вод (радонові води в районі Житомира і села Денишів). На півночі області є родовища торфових (село Зарічани) та сапропелевих (село Вілька) лікарських грязей. В області діють 24 санаторіїв і пансіонатів, 17 баз і 3 будинки відпочинку, 17 оздоровчих дитячих таборів. У галузі освіти в області працює мережа навчальних закладів. Дошкільне виховання представлене 575 дошкільними закладами, з них майже 67% працюють у сільській місцевості. Також працюють 891 загальноосвітні школи, з них 6 приватні, 3 гімназії, 4 ліцеї, 5 вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, 20 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, 29 професійно-технічних. В області працюють 1127 клубних установ, 972 масових бібліотек, 2 театри, філармонія, 32 дитячі музичні й 6 художніх шкіл та 2 школи мистецтв, 4 парки культури і відпочинку, 5 державних і 6 недержавних музеїв та 43 музеї на громадських засадах. На території області нараховується 25 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. В тому числі: 5 – загальнодержавного і 20 місцевого значення, серед них три дендропарки. У Житомирської області є культурно-архітектурні пам’ятки в Овручі, Житомирі, Новоград-Волинську, віднесених до періоду існування Київської Русі; пам’ятки садово-паркового мистецтва, музей фарфору в Баранівці, садиба й пейзажний парк у містечку Верхівнянську, де жив і працював видатний французький письменник О. де Бальзак, музей космонавтики ім. С.П. Корольова. Пам’ятки культури: |
 |
|
|||||||
 Разработка ВОНО «Эксперты Украины» |
|
||||||||||
| © «ВЭС», 2020 |  |
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua
|
 |
У 1793 році Житомир в складі Правобережної України знову об’єднався з Росією. Територія краю увійшла до складу Волинської й частково до Київської губерній, утворених царським указом 1797 року. Центром Волинської губернії від 1804 року стає Житомир. Житомирський повіт у складі Волинської губернії займав значно більшу від нинішнього району територію, до якої входили частково або повністю сучасні Житомирський, Черняхівський, Володарсько-Волинський, Коростишівський, Чуднівський, Червоноармійський, Романівський, Любарський, Андрушівський, Бердичівський, Ємільчинський і Коростенський райони.
Широке застосування в промисловості знаходить п’єзокварц, без якого не можлива сучасна електроніка. Унікальним є родовище кварцитів, де сконцентровано майже 89% загальнодержавних запасів.