Закарпатська область

Символіка регіону

Герб Закарпатської області має форму розтятого щита. У правій частині – сім рівних горизонтальних смуг з чергуванням лазурового й золотого, з яких перша смуга лазурова, друга – золота; у лівій частині в срібному полі – зображення червоного ведмедя, що стоїть на задніх лапах і дивиться вліво.

Це є відновлення старого символу Закарпаття з 1920 р., у якому синій і золотий підкреслюють українську традицію, а ведмідь характеризує місцеву фауну. Новий малюнок виконав І. Рейті.

Герб затверджено 18 грудня 1990 р.




Прапор області являє собою прямокутне полотнище, розділене по вертикалі у пропорціях 35%-65%. У лівій, меншій частині, чергування синьо-жовтих горизонтальних смуг (чотири синіх, 3 жовтих), у правій, більшій, частині – біла квітка едельвейсу на зеленому фоні.

Жовто-сині смуги повторюють кольори національного прапору України, а квітка едельвейсу на зеленому фоні символізує чарівну природу гірських полонин.




Загальна інформація

Площа – 12,8 тис. кв. км
Населення – 1243,8 тис. осіб
Обласний центр – Ужгород

Загальні дані

Закарпаття – наймолодша область України, утворена 22 січня 1946 року. Розташована на крайньому південному заході України, у межах західної частини Українських Карпат та Закарпатської низовини. На півночі межує з Львівською, на сході – Івано-Франківською областями України, на півдні має спільний кордон з Румунією, на південному заході – Угорщиною, на заході – Словаччиною, на північному заході – Польщею. Це єдина з областей України, яка .межує з чотирма зарубіжними країнами.

Закарпаття – одна з невеликих областей України. Її площа становить 12,8 тис. кв. км або 2,1% території України. Площа регіону майже у 3 рази менша від найбільшої за площею Одеської області (33,3 тис. кв. км) і дещо більша від найменшої за площею Чернівецької області (8,1 тис. кв. км).

Територія області поділена на 13 адміністративних районів, 11 міст, з них 5 обласного підпорядкування (Берегове, Мукачеве, Ужгород, Хуст, Чоп), 19 селищ міського типу, 579 сільських населених пунктів. На її території, поблизу села Ділове Рахівського району, знаходиться географічний центр континенту. Найбільші міста: Ужгород, Мукачеве.

 Обласний центр – м. Ужгород з населенням 115,57 тис. жителів. В місті Ужгороді проживає близько 10% населення регіону.

Кількість населення становить 1 млн. 243,8 тис. жителів. У загальній чисельності населення України на Закарпатську область припадає 2,6%. Майже дві третини населення Закарпаття проживає у сільській місцевості (62,96%), завдяки чому її територія є найменш урбанізованим регіоном України. Міське населення становить 37,04% населення області.

Щільність населення області висока і складає 97,17 осіб/кв. км. В гірських районах щільність нижча від 35 осіб/кв. км у Великоберезнянському до 47 осіб/кв. км – у Воловецькому районі. У Виноградівському районі щільність становить 169,24 осіб/кв. км, цей показник найвищий серед районів області. У містах обласного підпорядкування найщільніше заселені – м. Ужгород (3661,85 осіб/кв. км) та м. Мукачеве (3023,59 осіб/кв. км).

Область є багатонаціональною, тут проживають представники понад 100 національностей. Основним і корінним населенням є українці, частка якого – 80,5%. Проживають також угорці (12,1%), румуни (2,6%), росіяни (2,5%), цигани (1,1%), словаки (0,5%), німці (0,3%) та інші (0,4%).

Історія регіону

Найдавніші знахідки у Закарпатті відносяться до палеоліту (старий камінь), який поділявся на періоди: нижній палеолiт (2 млн. р. до н. е. – 40 тис. р. до н. е.) і верхній палеолiт (40 тис. р. до н. е. – 12 тис. р. до н. е.). Найперші люди на території Закарпаття зупинялися біля таких місць, як Королево (найдавніша стоянка в Центральній i Схiднiй Європі – 1 млн. 100 тис. років), Рокосово, Ужгород, печера Молочний камiнь (Тячiвський район). Первісні люди мали знаряддя праці з каменю, кісток, дерева – рубила, скребла, гостроконечники, рiзцi, чопери, ножі.

У час мезоліту (середній камінь, 12 тис. р. до н. е. – 5 тис. р. до н. е.) знайдені давні стоянки біля Кам’яниці, Дiброви. Саме тоді до мисливства, збиральництва додається риболовля. Люди мезоліту вже мали кращі знаряддя праці: тесла, долота, різноманітні наконечники, лук i стріли, гарпун. У цей час формуються племена. Людина поступово переходить до осілого способу життя, приручає тварин, розпочинає торгувати.

У неоліті (новий камінь, 5 тис. р. до н. е. – 3 тис. р. до н. е.) з’явилися нові способи обробітку каменю (шліфування, свердління) знаряддя праці (сокири, гачки, пряслиці), ткацтво, гончарство (розмальована кераміка). Скотарство сприяло заселенню гірських районів, про це свідчать дуже давні назви урочищ, які згодом стали назвами відповідних поселень: Волове, Воловець, Скотарське, Бичків, Чабанiвка. Разом із скотарями переселялися їхні сім’ї, будувалися гірські хати – колиби.

Археологiчнi знахідки мiдно-бронзового віку (3 тис. р. до н. е. – 1 тис. р. до н. е.) на території Закарпаття – це поселення, могильники, кургани, скарби-пам’ятки. Тут знайшли чимало металевих знарядь праці, зброю та прикраси (сокири, браслети, серпи, злитки бронзи, мечі, підвіски, фібули). У період 12-8 ст. до н.е. Закарпаття було одним з центрів середньоєвропейського бронзоливарного виробництва. Культури мiдно-бронзового віку: Нiршег-Затiн, Схiдно-Словацька, Отомань, Станово, Вiттенберг.

Серед культур залізного віку (1 тис. до н. е. – наша ера) виділяються: культура Гава-Голiгради, куштановицька, латенська (остання представлена, зокрема, великим металургійним центром на р. Ботар, Виноградiвського району). Кельти принесли на Закарпаття найбільш розвинуту культуру тодішньої Центральної Європи. Біля Мукачева знаходився найбільший металургійний центр (другий у Європі) опiдум-городище Галiш-Ловачка. Тут робилися монети, тут же знайдено близько тисячі інструментів, майстерні (ювелiрнi, кузні), ножиці для стрижки овець, оковки гірських човнів, коси, зернотерки, мечі, млинки, наковальнi, щити, фібули, срібні монети.

Потім відбувся прихід гето-дакiйських племен (фракійців). Даки розгромили кельтів, які відійшли до Німеччини. Даки будували поселення на високих берегах річок: Стремтура (Iршава), Шелестово, Арданово, Читаття (Солотвино). Укріплення існували на випадок війни i для охорони торгових шляхів (закарпатська сіль мала велику цінність), в самих городищах жили тільки охоронці. Пізніше утворилася міцна патріархально-рабовласницька держава гето-дакiв. Найбільший її розквіт припав на 40-i роки до н. е., в період правління царя Буребiсти, а пізніше – за Децебала. Але легіони римського імператора Марка Ульпiя Траяна (98–117 р.) розгромили дакiв, зруйнували на Закарпатті городище в Малій Копані. І у 107 р. утворюється провінція Риму, Верхня Дакiя, «Dacia Superior» (північний кордон по р. Самош). Археологи знайшли римські монети-динарiї та залишки римської солекопальні в Солотвинi, скарби у Нанково (1 тисяча срібних римських монет), Брестові (25 золотих монет), Руському Полі, Гайдоші. У цей час діяв Затисянський металургійний центр (Дяково, Вовчанське), а біля річки Мiц виник найбільший у Центральній Європі гончарний виробничий район.

У 4 ст. до Панонії прийшли гуни. На середину 5 ст. у межирiччi Дунаю i Тиси утворюється політичний центр гунів на чолі з легендарним вождем Атiлою. Під час великого переселення народів у Потиссi з’явилися племена гепiдiв, вандалів, бургундiв, остготів, лангобардiв, слов’ян. Під владою аварського каганату край опинився під кінець 7 ст.

 Щодо появи на Закарпатті слов’янського населення, то можна виділити такі етапи розселення слов’ян у Верхньому Потиссi:
• Перша половина 1 тис. н. е. – поява перших слов’янських груп (пшеворська, пряшiвська культури).
• 5-7ст. – масове заселення Закарпаття носіями празької культури. Тоді ще не було поділу на східних, західних, південних слов’ян, тобто існував загальнослов’янський світ.
• 8-9 ст. – формування на східнослов’янських землях давньоруської культури, поширення назви «Русь» на територію хорватського населення Верхнього Потисся.

Частина хорватів потім переселилася на Балканський півострів, а частина залишилася у Карпатах, створивши об’єднання Велика Хорватія. Очевидно, у 9 столітті тут з’являється новоутворене слов’янське князівство, очолюване легендарним князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні – з Болгарським царством. Саме тоді й відбулося поширення християнства на Закарпатті. Вже у 80-90 рр. 9 ст. вигнані з Великої Моравії учні Кирила i Мефодія приходять на Закарпаття, де засновують монастирі в ідеальній неприступній гірській місцевості. У цей час Закарпаття потрапляє до сфери впливу Київської Русі.

Новим етапом історії став перехід угрів, очолених вождем Алмошем, у 896 році через Верецький перевал (по долині річки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод у 898 році згадує у своєму літописі відомий Нестор-літописець: «воевати на живущие волохи и словіни».

Спершу тут зберігалася влада місцевої слов’янської знаті. А починаючи з 9 і завершуючи 13 ст., Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави, королівства Велика Угорщина. В 12 ст. король Гейза II, запросив сюди з Рейнської області саксонців, які вирощували виноград i добували в горах золото, а дружина короля Ендре I, Анастасія (дочка київського князя Ярослава Мудрого), на думку деяких учених, сприяла заснуванню монастиря на Чернечій горі, де жили ченці з Києво-Печерського монастиря. Поступово на цих територіях утворюються нові територіальні структури угорського королівства: у 1214 р. оформився Ужанський комітат, у 1262 р. – Угочанський комітат, у 1263 р. – Березький комітат, а у 1303 р. утворився Марамороський.

Трагічною сторінкою історії став березень 1241 р., коли армія жорстоких завойовників прорвала оборону у Карпатах, і монголо-татари перейшли через Верецький перевал. Вони захопили і зруйнували Мукачеве, Ужгород, Тячів, Солотвино, багато сіл. А потім у 1242 р. стався раптовий відхід монголо-татарів з Угорщини. У 1254 р. угорський король Бейла IV запросив німецьких та італійських виноградарів i виноробів (вiнцелерів) на спустошені монголами землі Закарпаття.

Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави. Та вже у 1308 р. до влади приходить нова династія в Угорщині – Анжуйська. Але жупан Унга (П. Пете), жупан Берега (Б. Копас), жупан Угочi (I. Мойш) підняли повстання проти окатоличення слов’янського населення, проти нового короля Карла Анжу, який хотів централізувати державу. Ще раніше жупани вели переговори з князем галицьким Левом Даниловичем про обрання королем Угорщини його сина Юрія, онука Бейли IV. Та все-таки у 1317 р. опозиційна феодальна фронда зазнала поразки. Переміг молодий король Карл Роберт, якому сильно допомогли в цьому графи Другетті з Iталiї.

Вже наприкінці 15 ст. у комітаті Унг нараховувалося 205 поселень, у комітаті Берег – 122, у комітаті Угоча – 76, у комітаті Марамарош – 128. Загальна чисельність населення краю була близько 100-115 тисяч чоловік. Цікаво те, що у селах Липча, Iза, Довге, Драгово, Бедевля, Вишково, Вiльхiвцi, Кричево, Чумалево, Угля, Колодне, Вонiгово проживали вільні селяни-немешi. А ось міське право мали Ужгород, Мукачеве, Берегово, Хуст, Севлюш, Вари, Бiлки, Вишково, Тячево, Вилок, Косино, Чинадiєво і т.д. Всього на Закарпатті тоді було близько 20 міст. Якраз у 16 ст. на території Закарпаття почали поширюватися протестантські релігійні рухи у вигляді лютеранства, кальвінізму i цвiнглiанства. До того ж у гірській місцевості, розпочалася з дозволу угорських королів галицька колонізація: українці-лемки заселяли комітати Унг, Берег, українці-бойки – Берег, Унг, а українці-гуцули – Марамарош.

У 1376 р. королева Угорщини та Польщі, Ержибет, надала Мукачеву статус привілейованого міста, а також дала дозвіл користуватися власною печаткою. І ось у 1394 році на Закарпаття з Литовсько-Руської держави прибув відомий подільський князь Федір Коріатович, який зробив багато корисного для культурного збагачення народу Закарпаття. Він заснував монастир на Чернечій горі, а вже у 1440 р. було засновано окреме Мукачівське єпископство. У 1514 р. відбулося велике селянське повстання куруцiв-хрестоносцiв в Угорщині під проводом Дьордя Дожi (у повстанні брало участь близько 100 тисяч чоловік). Повстанці неодноразово нападали на Ужгород, Мукачеве, Хуст, Королево. Та все змінилося у 1526 р., коли сталася битва при річці Могач, де угорці зазнали поразку від турків і втратили свого короля Лайоша II, останнього з династії Анжу. Угорське королівство було розділене на три частини:
1. Трансильванське князівство – васал турецької імперії.
2. Центральна Угорщина – під владою турецької імперії.
3. Західна і Північна Угорщина – під владою австрійських Габсбургів.

У 1526 р. Янош Заполяї, стає князем Трансильванiї-Семигородщини до складу якої увійшли комітати Берег, Угоча, Марамарош. Австрія контролювала закарпатський комітат Унг. У цей час і розпочалися війни між католицькою Австрією та протестантською Трансільванією. Але незважаючи на те, що Трансільванське князівство, до складу якого входила більша частина Закарпаття, офіційно підпорядковувалося Османській імперії, угорські князі аж ніяк не бажали коритися азіатському впливу. І у 1566 р. повторився похід турків на Закарпаття i Словаччину. Було пограбовано Берегове, Севлюш, Вари, Мочолу, Кiдьош, Астень, Дiдове, Бучу, Бiгань, Береги, Косине, Квасове, Гуту, Бене.

Закарпаття 16-17 ст. – це в першу чергу край, де зароджується масове опришківство. Особливо були відомі своєю діяльністю загони опришків у селах Люта, Загорб, Поляна, Дубриничi, Ростока, Волосянка, серед отаманів опришків: Л. Варга, I. Сивохоп, О. Руснак, П. Орос, С. Форгач, Шотвош, Пинтя. Відбувся перший страйк в Угорщині: у 1551 р. страйкуючі солекопи Солотвина покинули шахти i стали табором біля Нодь Баньї, вони вимагали поліпшення свого становища та скасування смертної кари.

Пізнє середньовіччя ознаменувалося такими подіями в суспільному і господарському житті краю:
• початок промислового вирощування грецьких горіхів, яблук та шовковиці. Поширення промислових посадок кукурудзи та конюшини;
• масове створення мануфактур, особливо у Березькiй жупі, тут було близько 100 підприємств. У Берегові проживало 11 кравців, 19 чоботарів, 5 бондарів, 4 гончарi, 5 ковалів, 5 кушнірів – усього 8 цехів. Ужанська жупа мала: залiзоробнi мануфактури (Ремети, Анталовцi, Лумшори), 20 лісопилень, мануфактури по виробництву поташу i селітри. Жупа Марамарош славилася обробкою дерева i заліза (Вишково, Крива, Буштино, Бичкiв), домнами i ливарництвом (Косiвська Поляна, Бутфалва), лісопильнями (Ясiня, Бичкiв, Усть-Чорна), виробництвом взуття (Хуст). В жупі Угоча знаходився найбільший бондарний цех;
• використання мінеральних вод. У спеціальних заглибинах у скелях нагрівали розпеченим камінням мінеральну воду, в якій лікувалися. Це були прообрази перших санаторіїв-курортів.
• у краї вже налічувалося 700 сіл, де діяло близько 40 шкіл. А міста поділялися на: приватновласницькі – Мукачеве, Берегове, Береги, Косине, Вари, Севлюш, Свалява, Нижні Ворота; казенні – Ужгород, Перечин, В. Березний; коронні – Вишкове, Тячеве, Хуст.

У 1604–1606 рр. розпочалося антигабсбурзьке повстання під проводом Iштвана Бочкаї, яке зачепило й три закарпатські комітати. Воно пізніше знайшло своє продовження у 1678–1685 роках, коли відбулося угорське національне повстання під проводом князя Iмре Текелi проти Габсбургів, де основною базою повстанців було знов Закарпаття.

Але чи не найголовнішою подією 17 ст. стало 24 квітня 1646 р., коли було проголошено Ужгородську унію. В Ужгородському замку 63 православні священики визнали об’єднання з католицизмом. Таким чином сталося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпатті. Вже у 1689 р. вийшов едикт папи Олександра VIII про приєднання католицьких общин історичного Закарпаття до Ватикану.

У 1690 р. перестало існувати Трансільванське князівство. Тепер вже усе Закарпаття увійшло до складу Австрійської імперії. Та вже у 1703 р. почалася визвольна війна угорців проти Австрії під проводом князя Ференца II Ракоцi. Спочатку його підтримали тільки 6 тисяч чоловік, з яких лише 800 були озброєними. 7 червня 1703 р. відбулася перша пам’ятна битва куруцiв біля села Довге, потім 15 лютого 1704 р. повстанці захопили замок у Мукачеві. І хоча в 1708 р. у Березькому комiтатi було прийнято закон про скасування кріпацтва, а також зроблено багато інших позитивних зрушень, повстання куруців зазнало поразки від військ австрійців-лабанців.

У 1728 р. Мукачiвсько-Чинадiївська домiнiя перейшла до рук графів Шенборнiв (всього перейшло 152 села, 4 міста, 15 присілків, 14 тис. людей). Саме з цією феодальною родиною пов’язана нова хвиля німецької колонізації. Приїхало понад 200 ремісників та спеціалістів з виноградарства, вони заселили села Коропець, Березинку, Кучаву, Шенборн, Грабове, Пузняківці.

Для початку 19 століття характерний економічний підйом. Хоча і в рамках феодалізму, На Закарпатті почав розвиватися капіталістичний уклад, з’явилися перші фабрики. 27 березня 1848 р. в Ужгороді, під час угорської буржуазної революції та повалення монархії, проголошено Закон Угорщини «Про скасування кріпосного права та феодальних повинностей селян». Для придушення революції Габсбурзький абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Будучи не в силах протистояти їм, революційна армія зазнала поразки. Монархія була знову відновлена.

У 1849 році Ужгород став центром Руського округу – нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже в 1850 році його було ліквідовано. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році почала працювати перша залізниця: Ужгород – Чоп. У 1897 році з’явився перший телеграфний зв’язок Ужгород – Будапешт, а в 1902 році здано в експлуатацію першу в краї Ужгородську електростанцію. У 1861 р. випущено першу газету на Закарпатті «Карпатський вісник» (угорською мовою). У 1865 р. закладено першу вугільну шахту в селі Iльниця. У 1874 р. винахідник А. Єнковський з села Стеблiвки винайшов машину для механізованого збирання пшениці. У 1896 р. на Закарпатті було 123 поштові вiддiли й жодного телефону. У 1907 р. збудовано перший театр в Ужгороді.

Разом з тим протягом 1870–1913 рр. із закарпатських комітатів Австро-Угорщини до США офіційно виїхало 180 тис. чол., а нелегально – 400 тис. чоловік. Іншими країнами для виїзду були Уругвай, Канада, Аргентина, Австралія.

Перша світова війна сповільнила темп розвитку краю. У вересні 1914 р. стався прорив російських військ поблизу Ясiня, Рахова, Ужка, те ж повторилося наприкінці жовтня 1914 р. у напрямі на Ужок i Яблунецький перевал. Було захоплено 15 сіл – Волосянка, Ужок, Стужиця, Ставне, Люта, Воловець, Ялове, Гукливе, Скотарське, Студене та інші. Після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. багато закарпатців виявило бажання приєднатися до України, про це чітко було заявлено на з’їзді у Хусті 21 січня 1919 р.

Але 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а першим губернатором Закарпаття був призначений Георгій Жаткович. Місто Ужгород стало адміністративним центром краю. Саме за часів Чехословацької республіки Закарпаття отримало сучасну архітектурну й культурну довершеність. У 1921 році Ужгород отримав ліцензію на демонстрацію кiнофiльмiв. У 1927 році тут створено єдину в Європі ромську школу. У 1929 році збудовано перший на Закарпатті аеропорт (в Ужгороді). До речі, 29 лютого 1920 р. в конституції Чехословаччини з’явилася назва Пiдкарпатська Русь. У 1920-i роки на Закарпатті було 60 газет, з яких: 22 видавалися угорською мовою, 10 російською, 9 руською, 5 єврейською, 4 чеською, 4 українською та 6 мовно-змішаних. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 р. частина Закарпаття була передана Угорщині. В іншій частині 15 березня 1939 р. було проголошено нове державне утворення – Карпатська Україна, з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.

До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла яких-небудь істотних зруйнувань, хоча призвела до значних змін у структурі населення Закарпаття. Причиною цього було приєднання краю до Угорщини. У воєнних діях приймали участь частини 4-го Українського фронту під командуванням генерала Петрова, які восени 1944 року завершили визволення краю. У боях за Закарпаття загинуло понад 10 тис. радянських бійців.

Період визволення приніс у життя краю значні зміни. Так, 26 листопада 1944 року відбувся перший з’їзд Народних комітетів, де було проголошено Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. А вже 29 червня 1945 року, у Москві, було підписано офіційний договір про возз’єднання Закарпаття з УРСР. Після цього розпочинається період нової розбудови краю. 18 жовтня 1945 року було відкрито Ужгородський Державний університет. У 1956 році було споруджено Теребле-Ріцьку ГЕС та пішов перший електровоз від Мукачева до Лавочного.

У серпні 1991 було проголошено утворення нової незалежної держави, яка тепер є однією з найбільших держав Європи – України. Саме з новим періодом пов’язані такі крайові події, як: рішення про закриття еконебезпечної Пiстрялiвської РЛС, створення на Закарпатті спеціальної економічної зони, катастрофічні повені та снігопад 1998, 1999, 2001 років, які принесли людські жертви, розширення кількості вищих навчальних закладів.

Природа

Закарпатська область розташована на крайньому південному заході України на південно-західних схилах і передгір’ях Українських Карпат.

Близько 80% території краю займають гори, утворюючи з південного заходу на південний схід Верховинський Вододільний хребет, Ґорґани, Свидовець, Чорногора, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати. Чорногорський хребет включає в себе гору Говерла (2061 м), яка є найвищою точкою області і України. Закарпаття від інших регіонів відділяють Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький та Воловецький перевали висотою від 931 до 1014 метрів над рівнем моря.

У рівнинній частині, яка охоплює нижні частини басейнів Латориці, Ужа, Боржави, Тиси маємо практично вирівняні поверхні. Переважні висоти 100-120 м. Рівнинний характер місцевості порушують пагорби вулканічного походження, максимальна висота яких досягає 400 м. Загалом поверхня плоска, східчаста, слабо нахилена на південний захід. На фоні Закарпатської низовини виділяється Берегірське горбогір’я, Хустсько-Солотвинська улоговина та Березне-Ліпшанська міжгірська долина.

Закарпатська область є надзвичайно багатою на водні ресурси і по водозабезпеченості область займає перше місце в державі. Гідроенергетичний потенціал річок області становить четверту частину всього потенціалу України.

Загальна кількість річок, струмків, потоків у цілому — 9429, з них 9277 — малі потоки до 10 км, 152 річки мають довжину більше 10 км, 4 річки мають довжину більше 100 км (Тиса, Латориця, Уж, Боржава) — усі вони належать до басейну Тиси, яка у свою чергу належить до басейну Атлантичного океану.

Найбільша річка – Тиса (починається з Білої i Чорної Тиси, загальна довжина, в межах Закарпаття, 223 км). Інші річки: Уж, Латориця, Боржава, Рiка, Теребля, Шопурка, Тересва, Iршавка, Синявка, Тячiвець, Середня Рiка, Косiвська, Богдан, Лазещина, Турбат, Озерянка, Бертянка, Брустурянка, Репинка, Лужанка, Мокрянка, Апшиця, Велика Уголька, Васькова, Тур’я, Жденiвка, Визниця, Стара, Серне, Чаронда, Цигань, Виля, Туричка, Ломованя, Пиня, Вича, Свинка, Коропець, Сухар, Уличка, Ярок, Боронява, Вільшанка, Яблуниця, Вільхівчик, Вербовець, Квасний, Чеховець, Бабичка, Гнилий, Воловець, Мошка. Рiчки Закарпаття вiддiленi від прикарпатських рік —Водороздiльним хребтом. У горах є водоспади, найбільший – Войводинський (висота 9 м). А також: Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський.

Озера в області є солоні i прісні, а також різні за походженням. Загальна кількість озер Закарпаття – 137, з них лише 32 – постiйнi озера. Найбільше озеро – Синевир (на висоті 989 м, площа 7 га, найбільша глибина 22 м). Льодовиково-каровi озера: Апшинець, Марiчейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Нижнє, Ворочiвське, Верхнє, Мала Гропа. Загатнi озера: Солене, Тереблянськi озера. Штучні озера: Чорні озера, Солотвинськi озера. Вулканічні озера: Липчанське, Ворочівське, Синє.

Є багато штучних каналів: Ужгородський, рiчки-канали Берегiвського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується 50 ставків i водосховищ, загальною площею 173 км2. Найбільше водосховище – Тереблянське.

Закарпатська область лежить у зоні лісостепу, що й визначає рослинність, характерну для цієї зони.

На Закарпатті близько 2000 видів вищих рослин. Тут ростуть 70 видів деревних порід і 110 чагарникових.

Ліси, які є найбільшим багатством краю, займають понад 50% території, різноманітні за породним складом залежно від вертикальної поясності(твердолистяні – 62,2%, хвойні – 29,9%).

На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір’ях – дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м – букові, хвойні (смерека, ялиця біла, ялина), на висоті до 1300-1500 метрів гори покриті заростями соснового і ялівцевого криволісся. Довершують ландшафт субальпійські та альпійські луки – полонини.

У передгірському поясі Закарпаття переважають насадження дуба звичайного й скельного. Нижня їх межа проходить на висоті 150-200 м, верхня – до 600 м над рівнем моря. Дубові ліси мають багату рослинність. Крім дуба тут ростуть бук, граб, липа, а у вологих місцях – ясен, ільм, в’яз, берека та ін. Підлісок утворюють ліщина, свидина, бирючина звичайна, клен татарський, глід, кизил. Трав’яний покрив представлений: зірочником, маренкою запашною, копитняком, зеленчуком, анемоною, дріоптерисом чоловічим тощо.
Свіжі грабові судіброви Закарпаття мають невеликі площі південних схилів середньої крутизни. У деревостані переважає дуб скельний, рідше – звичайний з домішкою граба, черешні, береки, осики, груші, берези, клена польового; у підліску – ліщина, крушина ламка, свидина, глід, шипшина, кизил.

У поясі букових лісів Закарпаття бук утворює одно- і багатоярусні насадження, де-не-де з домішкою граба, явора, ясена, ільма. Зрідка трапляються ліщина, бузина чорна і червона, жимолость. У трав’яному покриві переважають: маренка запашна, зеленчук жовтий, зубниця бульбаста, проліска багаторічна, копитняк, дріоптерис чоловічий. Частину букового поясу лісів Закарпаття займають букові деревостани з домішкою ялиці. Домішку також утворюють явір, ільм, клен гостролистий, граб. У долинах річок росте ендемічний для Карпат чагарник – бузок східнокарпатський.

Свіжі букові й грабово-букові судіброви розташовуються вище грабових судібров, на схилах середньої крутизни. Головна порода – дуб скельний, а також дуб звичайний, бук, граб, черешня, береза, верба козяча, подекуди берека, клен польовий, осика. Підлісок слабко розвинутий (глід, свидина, ліщина).

Пояс хвойних лісів займає високогір’я Ґорґан, Чорногори, (від 900-1100 м над рівнем моря) до границі субальпійського поясу, тобто до 1350-1500 м і вище. Це переважно смерекові, ялице-смерикові ліси. Підлісок тут розвинутий слабо (бузина червона, жимолость чорна, горобина, таволга в’язолиста). У трав’яному покриві трапляються квасениця, чорниця, плевроцій Шребера, звіробій чотиригранний, підлісник європейський, сольданела гірська, проліска багаторічна, чоловіча папороть, гілокомій блискучий та ін.

У субальпійській зоні переважають шпилькові й листяні чагарники. Характерним їх представником є сосновий сланець, який утворює зарості на Ґорґанах, Чорногорі,. Висота заростей в нижній частині субальпійського поясу досягає 2 м, а на вершинах гір – лише 20-30 см. Сосновий сланець (сланка сосна) росте, як правило, на кам’янистих схилах.

За своїм багатством не відстає від рослинного розмаїття і тваринний світ краю. Тут проживає: 80 видів ссавців, 280 птахів, 10 плазунів, 16 земноводних, 60 риб, 100 молюсків. Тут водиться три чверті усіх ссавців України. Особливо поширені на Закарпатті: кріт, лисиця, вовк, єнотоподібний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, ласка, горностай, тхір, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, ондатра, дикий кабан, козуля, карпатський олень.

Серед птахів Закарпаття слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, фазана, сіру куріпку, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, вальдшнепа, дятла, сову, лелеку, дрозда. Живуть такі водоплавні птахи: чомга, лебідь, дика гуска, крижень, казарка, дика качка, чирок, чапля, бугай.

З плазунів поширені степова черепаха, ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна (єдина отруйна змія Карпат), саламандра, мідянка.

У річках Закарпаття водиться майже половина усіх прісноводних риб України: форель струмкова, лосось дунайський, харіус, андруга, малий чоп, умбра, бабець, гірчак, підуст, мінога угорська, марена, головень, сом, щука, лин, йорж, плітка, карась.

Корисні копалини

Мінерально-сировинна база налічує 217 розвіданих родовищ більш як 30 видів корисних копалин, серед яких низка нетрадиційних для України – поліметали, алуніт, перліт, ліпарит, цеоліти.

Закарпаття – один з найбагатших регіонів світу щодо покладів цеоліту – безбарвного чи білого мінералу класу силікатів (використовується для очищення води чи як барвник) та єдиний в державі постачальник перлітової сировини – склоподібної вулканічної породи (використовується як будівельний ізоляційний матеріал). Усі поклади перліту в Україні зосереджені на трьох родовищах, що розташовані на території Закарпатської області. Розробляється родовище Шиной-Варна, представлене власне перлітом, перлітовою брекчією і туфами пемзовидними, а також Фоготське родовище.

Високо ціниться на світовому ринку германій, що використовується як напівпровідник в сучасній радіоелектроніці, приладобудуванні, космічній техніці і інших галузях. Затверджені запаси родовища, яке поки що не експлуатується, становлять 850 тонн, прогнозні – 1900-2000 тонн.

Із 23 відомих в області родовищ облицювального каменю експлуатується лише 7, видобувається в основному білий мармур. Значними є запаси різноманітного будівельного каменю, що представлені андезитами, андезито-дацитами, ліпаритами, базальтами і пісковиками.

Великий практичний інтерес становлять барити та бентонітові глини. Розвідане Біганьське родовище бариту, воно також єдине в Україні. Наявні запаси можуть забезпечити щорічну потребу на рівні 30 тис. тонн протягом 25-30 років. Родовище бентонітових глин дозволяє організувати виготовлення сумішей важких бурових розчинів для буріння свердловин для нафти і газу. Область володіє значними запасами сировини для виробництва облицювального і будівельного каменю, цегли та облицювальних плиток, сировини для ювелірної промисловості (яшмоподібні туфи, родоніт тощо).

Буровугільні поклади в області приурочені до Чоп-Мукачівської та Солотвинської западин. Вугілля високозольне, на балансі перебуває 4 родовища. Одне з них розробляється шахтою Ульницька, де видобувається 2 тис. т вугілля на рік при забезпеченості запасами понад 100 років.

Відомі на Закарпатті родовища природного газу Солотвинське і Русько-Комарівське відносяться до розряду дрібних. Облаштовано Станівське газове родовище, готується до розробки Королівське. У районі Солотвино виявлено прояви нафти.

Високоякісна кам’яна сіль, яку в основному споживають харчова, хімічна промисловість і сільське господарство, добувається в Солотвино. Це родовище експлуатують дві шахти, проектна потужність яких використовується лише на 14%, а їх сумарний видобуток складає близько 6% загальнодержавного видобутку кам’яної солі.

У Закарпатті розвідано 290 млн. т запасів Біганського і 51 млн. т запасів Берегівського родовищ алунітів. Одним цілим з Берегівським родовищем за геологічною будовою і просторово є Мужієвське золото-поліметалічне родовище, що експлуатується як золоторудне.

У Закарпатті є одне родовище первинного каоліну – Берегівське. Його запаси складають 4,3 млн. т (1,3% державних). Обсяг видобутку первинного каоліну невеликий - до 1% загальнодержавного.

Виявлено і досліджено понад 360 родовищ та джерел мінеральних та термальних вод, які за хімічним складом не поступаються відомим водам Кавказу, Чехії, Франції.

Клімат помірно-континентальний. В природно-кліматичночному плані Закарпаття поділяється на три ландшафтні зони: низовинну, підгірну та гірську. Літо сухе, жарке. Середня температура липня в низовині +19-20°С; в передгір’ях +17-18°С, в горах +6 -8°С. Літо іноді буває спекотним. Трапляються посухи. Зима м’яка, малосніжна з частими відлигами. Самим холодним зимовим місяцем є січень. Температури коливаються в січні: у низовині від -2°С до -3°С, в передгір’ї від -3°С до -4°С; в горах від -5°С до -9°С. Тривалість зими на рівнині 30-75 днів, у горах – 100-120 днів.

Опадів випадає небагато: 600-700 мм на рік. У Закарпатті на загальному кліматичному фоні досить різко виділяється південно-західний район. Річна сума опадів тут менше 600 мм. Вегетаційний період триває на рівнині 230 днів, у передгір’ї – 90-210 днів.

Ґрунти

Природні умови Закарпатської області характеризуються значною різноманітністю, що спричинює диференціацію формування ґрунтового покриву в гірській, передгірській та рівнинній території. В цілому ґрунти Закарпатської області сформувались в умовах помірного клімату з достатнім зволоженням, тому переважають різновиди дерново-підзолистих ґрунтів на низинній території та бурі гірсько-лісові, лучно-лісові в гірській території.

У високогірному ярусі під альпійськими і субальпійськими трав’янистими угрупуваннями найбільш поширені гірсько-лучно-буроземні ґрунти на висотах 1100-1200м у західній частині та на висоті 1500-1600м у східній частині. За будовою профілю ці ґрунти нагадують неглибокі або середньоглибокі бурі лісові ґрунти. Найбільш чітко виражений альпійський пояс на Чорногорі.

Екологія регіону

За станом навколишнього середовища Закарпатська область відноситься до одних з найбезпечніших але екологічно вразливих регіонів країни.

Регіональні екологічні проблеми Закарпатської області зумовлюються цілим рядом чинників. Зокрема, це – прикордонне положення області, найбільша в Україні густота водних об’єктів, велика кількість мінеральних джерел, малоземелля, велика щільність населення, чудові природні умови для розвитку санаторно-курортної та туристично-рекреаційної галузей, насиченість території транспортними комунікаціями, в тому числі трубопровідними, рельєфом місцевості. Разом з тим на території області відсутні об’єкти ядерної енергетики, великі гірничо-металургійні комплекси, вугільні розрізи.

Водні ресурси

Ситуація з очисткою стічних вод на території області продовжує залишатися складною. На території області нараховується 95 споруд очистки зворотних вод різних методів очистки (74 споруди повної біологічної очистки, 14 споруд механічної очистки, 7 споруд фізико-хімічної очистки). Як правило, власниками споруд біологічної очистки є підприємства житлово-комунального господарства, підприємства туристичного та санаторно-курортного комплексів, селищні ради та промислові підприємства.

Спорудами механічної та фізико-хімічної очистки в більшості обладнані підприємства харчової промисловості (переробка овочів та фруктів), підприємства, де розміщені гальвановиробництва та великі підприємства по транспортуванню та зберіганню нафтопродуктів. Більшість очисних споруд на території області на даний час не відповідають паспортним даним, закладеним при будівництві й потребують ремонту. Попадання забруднених стічних вод до водних об’єктів загрожує погіршенням якості поверхневих вод, що створює загрозу забруднення підземних водоносних горизонтів, в тому числі й тих, які містять мінеральні води.

Найбільш несприятлива ситуація склалася у містах Ужгороді та Мукачеве, де було скинуто забруднених вод відповідно 65,1% та 16,4% загальнообласної кількості.

Рівень забезпеченості населення централізованим питним водопостачанням та особливо каналізацією залишається низьким. В області лише міста, в основному, забезпечені централізованим водопостачанням та водовідведенням. У системах каналізації замортизовано і перебуває в аварійному стані 30% мереж. Майже половина існуючих очисних споруд потребує реконструкції із збільшенням пропускної спроможності та введення більш передової технології очищення стічних вод.

Запаси прісних підземних вод на території області складають 401 млн.м3/рік і нерівномірно розподілені по районах. Зокрема, в гірських районах (Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Рахівський) запаси підземних вод практично відсутні. За умовами захисту від забруднення, водоносні горизонти підземних вод, що експлуатуються, не захищені (тільки 20% відносяться до умовно захищених). Всі розвідані або діючі водозабори підземних вод в області є інфільтраційними. Якість підземної води повністю залежить від якісних характеристик поверхневого стоку і потребує особливого захисту.

Відходи

Розміщення токсичних відходів у навколишньому середовищі є суттєвим чинником негативного впливу на земельні та інші природні ресурси області та здоров’я людей, а також одним із потенційних джерел забруднення довкілля. Проблема поводження з токсичними відходами потребує особливої уваги. Найбільшу питому вагу займають відходи 4 класу небезпеки (80,6% від загальної кількості наявних відходів).

На сьогодні в області відсутні підприємства, які б займалися знешкодженням, утилізацією та захороненням токсичних відходів. Непридатні, нерозпізнані та заборонені до використання отрутохімікати становлять 237,6 тонн і зберігаються у 71 складському приміщенні.

Відходи І-го класу небезпеки – це невідомі, непридатні або заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР), відходи гальванічного виробництва, відходи з вмістом сурми, відходи формальдегіду, які через відсутність технологій переробки або утилізації під контролем держуправління зберігаються на території власників відходів. Відпрацьовані люмінесцентні, ртутні лампи й ліхтарі, що містять ртуть, систематично збираються та вивозяться до Микитівського ртутного комбінату Донецької області для наступної утилізації.

Відходи ІІ-го класу небезпеки – це знову таки невідомі, непридатні та заборонені до застосування ХЗЗР, гальванічні шлами, свинцеві акумулятори, відпрацьований електроліт з цих акумуляторів, просочене машинною оливою ганчір’я, оливові фільтри транспортних засобів, відпрацьовані нафтооливи. На території області вирішено питання збору та відправки на подальшу утилізацію відпрацьованих нафтоолив (ВАТ «Нафтопродукт-Мукачеве», м. Мукачеве; ТОВ «Галсана» разом з ВАТ «Львівський дослідний нафто-маслозавод» м. Львів), свинцевих акумуляторів (ДП «Закарпаття-вторкольормет» м. Ужгород), штучного хутра (ВАТ «Хутро» смт. Ясіня, Рахівський район). Інші види відходів, такі як відпрацьований електроліт, відходи гальваніки, охолоджуюча рідина та інші відходи даного класу в зв’язку з відсутністю технологій по утилізації знаходяться на території власників під контролем держуправління. У 5-ти районах області з 13-ти організовано централізоване зберігання ХЗЗР. Перевірка стану зберігання та інвентаризація ХЗЗР проводиться держуправлінням щорічно.

Відходи ІІІ-го класу небезпеки складає сміття побутове, намул каналізаційних споруд, тирса та відходи деревообробного виробництва, відходи вигребів, осад відстійників. Побутове сміття вивозиться на полігони твердих побутових відходів, а намул зберігається на мулових майданчиках каналізаційних очисних споруд. В області частково налагоджено збір та відправка на утилізацію відходів пластмаси, поліетилену (плівка, ПЕТ-пляшки): ВАТ «Закарпатоблтара» м. Ужгород, ПП Кошеля м. Свалява. У Воловецькому районі на ЗАТ «Воловецький лісокомбінат» налагоджено утилізацію власних відходів деревообробки шляхом спалюванням в котлах, як додаткового енергетичного ресурсу. На ЗАТ «Свалявському лісохімічному комбінаті» тирса утилізується шляхом виробництва брикетів для подальшого спалювання в котлах.

Відходи ІV-го класу небезпеки становлять гній, металобрухт, макулатура, автомобільні шини. На даний час питання збору та утилізації більшості цих відходів вирішено (ТОВ «Закарпатбумага» м. Свалява; ВАТ «Закарпатоблтара» м. Ужгород). Не вирішеним залишається збір та відправка на утилізацію відпрацьованих автомобільних шин, гуми.

В умовах малоземелля виділення земельної ділянки під сміттєзвалище, особливо у гірській місцевості є проблематичним. Незважаючи на заходи, що постійно вживаються як з боку держуправління екоресурсів, так і місцевих органів влади, на місці ліквідованих стихійних сміттєзвалищ виникають нові. Відсутність екологічної культури в значної частини населення призводить до того, що найчастіше такі стихійні сміттєзвалища виникають в прибережних смугах річок та потічків.

В містах Мукачеве, Чоп, Виноградове, Берегове та селищі Перечин існуючі полігони твердих побутових відходів відпрацювали свій ресурс і виникла потреба створення в цих населених пунктах нових сміттєзвалищ, облаштованих згідно з вимогами екологічної безпеки та санітарно-гігієнічними нормами.

Основними питаннями в галузі поводження з відходами є:
1. Сприяння створенню спеціалізованих підприємств усіх форм власності для збирання, обробки, утилізації відходів;
2. Проведення щорічної комплексної інвентаризації невідомих, непридатних або заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин;
3. Продовження робіт по паспортизації місць видалення відходів, створенню і доповненню затверджених Реєстрів місць видалення відходів та Реєстрів об’єктів утворення, обробки та утилізації відходів;
4. Фінансування робіт з обласного та державного фондів ОНПС по контейнеризації невідомих, непридатних або заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин.

Атмосферне повітря

Основні викиди до атмосферного повітря області: 29,9% становлять викиди від стаціонарних джерел забруднення, а решта, 70,1%, – від автотранспорту.

Серйозним забруднювачем навколишнього середовища є магістральні газопроводи УМГ «Прикарпаттрансгаз», які обслуговуються Закарпатським та Хустським лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів.

Значне перевищення показника середніх викидів у розрахунку на квадратний кілометр території має місце у містах Мукачеві, Ужгороді, що обумовлено концентрацією промислових підприємств на зазначених територіях.

Найвищий рівень забруднення повітряного басейну стаціонарними джерелами викидів спостерігається в наступних районах:
• Свалявський (24,8%);
• Ужгородський (15,4%);
• Воловецький (12,1%).

Основною причиною забруднення атмосферного повітря є застарілість технологічного обладнання, неефективність пилогазоочисних установок, а також профілактичні ремонтні роботи на компресорних станціях, які призводять до зростання викидів. Неефективна робота застарілого газоочисного обладнання особливо помітна на асфальтно-бетонних заводах (АБЗ), а також потужних котельнях Ужгородтеплокомуненерго, Мукачівських, Хустських і Берегівських теплових мереж, та на Перечинському і Свалявському лісокомбінатах.

Найбільше забруднення атмосфери відбувається через автотранспортні засоби, викиди від якого складають 70,1% від загальної кількості викидів по області. Цьому сприяє збільшення кількості транспортних засобів, зареєстрованих на території області. Найбільшу питому вагу по області в забрудненні атмосферного повітря автотранспортом займають міста Ужгород – 23,7%, Мукачеве – 15,8%, райони Виноградівський – 7,5% та Тячівський – 6,2%.

З метою зменшення кількості викидів забруднюючих речовин до атмосфери, державним управлінням екоресурсів проведено в усіх районах області заходи «Чисте повітря», під час яких перевірено пересувні транспортні засоби на додержання нормативів викидів токсичних речовин, організована перевірка якості автомобільного пального, що ввозиться до Закарпатської області, а також введені заходи для поліпшення умов його зберігання.

Земельні ресурси

Сільськогосподарські угіддя займають 36% від земельного фонду області. Ліси та інші лісовкриті площі складають 57% території області. На інші види земель та угідь припадає 7% території області.

За останні роки в області спостерігається тенденція до погіршення агрохімічних властивостей ґрунтів. Середньозважений показник вмісту гумусу за останні 5 років зменшився на 0,14%, площа ґрунтів з низьким і дуже низьким вмістом калію збільшилася на 11%, вмістом фосфору – на 1% від загальної. Спостерігається тенденція до збільшення площі земель з кислими ґрунтами та підвищення кислотності ґрунтів.

В області нараховується 8,4 тис. га деградованих та 14,9 тис. га малопродуктивних земель, які потребують консервації. До деградованих відносяться землі, зайняті зсувами, кам’янистими місцями, ярами. До малопродуктивних – змита рілля (9,8 тис. га) та орні землі на схилах більше 10° (5,1 тис. га).

Закарпатський регіон в цілому характеризується високим рівнем небезпеки сукупного прояву небезпечних геологічних процесів, таких як зсуви, селі, бічна річкова і площинна ерозія, карст, підвищена сейсмічність та інші. Закарпатська область є найбільш ураженою зсувними, селевими та ерозійними процесами (61% загальної площі області).

Значної шкоди завдає ґрунтова ерозія. За останні 25-35 років ступінь еродованості орних земель збільшилась на 10-25% в межах гірсько-передгірних районів і на 3-10% на рівнинах. Найбільша частина еродованих земель в Іршавському – 23% (басейн р. Боржава) і Міжгірському – 29% (басейн р. Ріка) районах, середня (11-14%) – характерна для Воловецького і Свалявського (басейн р. Латориця), Рахівського (басейни Чорної і Білої Тиси), Ужгородського (басейн р. Уж) районів, а найменша (біля 1%) – для рівнинних районів Берегівського та Виноградівського районів. В структурі еродованих угідь на слабозмиті ґрунти приходиться 45%, середньозмиті – 37% і сильнозмиті – 18%.

Основними причинами збільшення площі еродованих земель є:
• включення у ріллю земель на схилах, крутіших 7-10°;
• недосконала агротехніка обробітку земель;
• інтенсивний розвиток ерозійних процесів.

Найбільш гострою проблемою для Закарпатської області є захист населених пунктів, виробничих об’єктів та сільськогосподарських угідь від затоплення паводковими та повеневими водами р. Тиси та її приток. Паводки та повені на річках Закарпаття відбуваються від 3 до 8 разів на рік, а паводки в листопаді 1998 року та березні 2001 року мали екстремальний характер.

Значних збитків економіці Закарпаття наносять зсувні та селеві процеси в гірській частині області, значну шкоду завдає дія річкової берегової ерозії в долинах рік. Державним управлінням екоресурсів постійно приділяється велика увага заходам захисту земель від підтоплення та ліквідації наслідків повеней 1998 та 2001 років. Щорічно вводяться до дії захисні дамби, проводяться берегоукріплення, очистка берегів річок та струмків, регулюються русла малих річок, розчищаються заплавні території у зонах затоплення.

Останнім часом частота високих паводків невпинно зростає внаслідок збільшення водності, посилення антропогенного навантаження на водні екосистеми, порушення водоохоронного режиму в процесі господарювання, зміни інженерної інфраструктури та забудови території Закарпатської області. Аналіз впливу палео-географічних процесів свідчить: в майбутньому на Закарпатті можна очікувати посилення руйнівної дії паводків. Таким чином постає проблема протипаводкового захисту.

В гірській частині Закарпатської області після катастрофічних паводків 1998 та 2001 років різко активізувались небезпечні екзогенні процеси (зсуви, сходження селевих потоків, річкова бічна ерозія). Дані процеси продовжуються і охоплюють все більші території.

Найбільш активно зсуви проявляються в Тячівському, Хустському, Рахівському та Міжгірському районах. Особливу небезпеку становлять зсуви в зоні Тереблянського водосховища, при сходженні яких може бути пошкоджена гребля, що загрожує знесенням більше тисячі житлових будинків, які знаходяться в селах нижче за течією. Сходження зсувів на трасах трубопроводів загрожує руйнуванням останніх і, як наслідок, потраплянням до навколишнього природного середовища значної кількості органічних забруднювачів.

Значну шкоду завдає ерозія в долинах гірських річок. Фактично долини знаходяться на початку нового геоморфологічного циклу, пов’язаного з перебудовою рельєфу. В результаті досить швидко змінюються надзаплавні тераси. В межах цих терас, як правило розташовані центральні частини населених пунктів, основні транспортні комунікації та орні землі. Крім цього, з терасами пов’язані алювіальні горизонти, за рахунок яких, в основному забезпечується водопостачання населення. Бічна ерозія та пов’язані з нею зміни надзаплавних терас загрожує погіршенням якості питної води та зменшенням величини її експлуатаційних запасів на розвіданих водозабірних ділянках.

В період інтенсивних дощів значну шкоду наносять селі. Селенебезпечними є практично всі притоки основних річок Закарпаття в приводороздільній частині Карпат.

Основними негативними чинниками змін екологічного стану в районах розробок корисних копалин є:
• Зміна природного рельєфу на техногенний.
• Утворення відвалів гірських порід.
• Погіршення природного захисту підземних вод від забруднення внаслідок розробки поверхневих захисних шарів порід.
• Порушення природного режиму поверхневих та підземних вод, що може призвести до зменшення їхніх запасів.
• Активізація екзогенних геологічних процесів, зокрема зсувів, ерозії, та інше.

Важливим еколого-економічним чинником, який в не повній мірі враховується при обґрунтуванні доцільності видобутку сировини, є вилучення під гірничі відводи сільськогосподарських земель. Втрати цих земель в більшості випадків незворотні. Внаслідок розробок, під кар’єрами та шахтами в області нараховується 730 га порушених земель, з них 500 га відпрацьованих земель, що підлягають рекультивації.

Рослинний та тваринний світ

Залишаються актуальними екологічні проблеми лісового комплексу, які під впливом екстенсивного розвитку лісової галузі за три десятиліття обумовлені:
• відсутністю вітчизняних виробників природозберігаючих технологій для транспортування (спуску) деревини у гірських умовах;
• незадовільною інфраструктурою лісових доріг;
• невідповідністю діючих Правил рубок та їх способів в гірських умовах Карпат.

Ліс є основним ресурсом області. Площа лісового фонду складає біля 51% її території, що й визначає основний напрямок розвитку економіки області – лісоексплуатація. Окрім деревини в області активно використовуються лісові ресурси місцевого значення – гриби та дикорослі ягоди.

До Червоної книги України занесені 144 види рослин, що знаходяться на території Закарпатської області. 33% видового складу віднесено до раритетного фітогенофонду. Близько 56 рослинних угрупувань увійшло до Зеленої книги України.

У лісах Закарпаття мешкають тварини, які віднесено до Червоної книги України: борсуки, видри, лісові коти, глухарі. Усього до Червоної книги України занесені 128 видів, що обліковано в Закарпатській області. Тваринний світ рідкісних видів Закарпаття представлений: безхребетні – 64 види; круглороті та риби – 10 видів; земноводні – 4 види; плазуни – 2 види; птахи – 27 видів; ссавці – 21 вид.

Скорочення чисельності копитних тварин, яке спостерігалось з 1995 року, особливо після катастрофічних повеней та багатосніжних зим 1998-2001 років припинене. Чисельність хутрових звірів майже не змінилась.

В області практично не проводиться селекція дикої фауни. Відсутнє штучне переселення фауни. Переселення має особливо важливе значення у низинних та передгірських районах області, оскільки більшість популяцій існує на суцільно оточених населеними пунктами ділянках.

В області тільки одне господарство – мисливське господарство «Нове село» Берегівського району – проводить штучне розведення дикої фауни та переселення. На території цього господарства утримується єдина в області популяція лані європейської – перспективного для полювання виду копитних.

Природно-заповідний фонд

Збереження, раціональне використання і відтворення генофонду рослинного і тваринного світу області має надзвичайно важливе значення та здійснюється через створення заповідних територій.

В області функціонувало 3 заповідні зони: Карпатський біосферний заповідник, у якому налічується 27 видів рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, 122 види рослин та 38 видів тварин занесених до Червоної книги України; Національний природний парк «Синевир» (5 видів рослин занесених до Зеленої книги України, 8 видів рослин та 9 видів тварин занесених до Червоної книги України); Національний природний парк Ужанський (7 видів рослин занесених до Зеленої книги України, 32 види рослин та 10 видів тварин занесених до Червоної книги України).

Економіка регіону

У Закарпатській області сформувався народногосподарський комплекс аграрного-індустріального типу з розвиненою сферою санаторно-курортного лікування та туризму. В промисловості домінують галузі, пов’язані з переробкою деревини, а також трудомісткі виробництва (виробництво приладо- та машинобудування, електронна галузь).

Провідними галузями є виробництво деревини та виробів з деревини, машинобудування, харчова промисловість та перероблення сільгосппродуктів, меблеве виробництво, які працюють на власній сировині. Вагому частку займає легка промисловість та машинобудування, виробництва яких в значній мірі використовують давальницьку сировину. Повністю з давальницької сировини виробляються вироби кондитерські, куртки шкіряні, ящики пластмасові, миючі засоби, трансформатори електричні, майже повністю (97-99%) – верхній та нижній трикотаж, білизна постільна, взуття.

Промисловий потенціал в основному зосереджений в Ужгородському районі, частка якого у загальних обсягах реалізованої продукції склала 39,1%, разом з містами Ужгород і Мукачеве – 60,6%. Це обумовлено реалізацією інвестиційних проектів на умовах спеціального режиму інвестування у СЕЗ «Закарпаття» та території пріоритетного розвитку.

Машинобудування області представлене виробництвом верстатів, гідравлічних пресів, виробів радіоелектронної промисловості, електродвигунів, арматури трубопровідної, побутових газових конвекторів, газових лічильників тощо.

Найбільші підприємства – ЗАТ «Берегівський радіозавод» (виробництво побутової техніки), ТОВ «Полімер-Техніка» (виробництво електрообладнання для автомобілів, пластмасові вироби широкого вжитку), ВАТ «Мукачівський верстатзавод» (виробництво металообробних верстатів), ЗАТ «Єврокар» (виробництво легкових автомобілів концерну «Фольксваген»), ТОВ «Ядзакі Україна» (виробництво електричних кабелів для легкових автомобілів), завод «Конвектор» (виробництво побутових газових і електричних конвекторів), Закарпатський завод «Електроавтоматика» (виробництво санiтарно-технiчного устаткування), ВАТ «Мукачівський завод «Точприлад» (виготовлення електрообладнання для авіаційної техніки) ЗАТ «Іршавський абразивний завод» (виготовлення інструментів) та інші.

Лісова та деревообробна промисловість. Майже вся продукція деревини переробляється на місці, на численних деревообробних, підприємствах, розвинених по всьому Закарпаттю. Найбільші деревообробні комбінати є в Сваляві, Тересві, Рахові; лісохімічні заводи в Сваляві, Великому Бичкові, Перечині; картонний завод в Рахові. Меблева промисловість (сировиною є переважно букове дерево) розвинена в Ужгороді, Мукачеві й Берегові. Найбільші підприємства – ТОВ «Нумінатор» (виробництво пиломатеріалів, вікон), ТОВ «ЕНО-Меблі Лтд» (виробництво меблевої продукції), ТОВ «Стен Лтд» (виробництво пиломатеріалів, вікон), СП «Фішер-Мукачеве» (виробництво лиж, ключок для гри в хокей, фанери); ТОВ «Тріо-Транс», ВАТ «Яворник», ТОВ «Проза ЛТД» та ряд інших.

Основна проблема галузі – застарілий фізично і морально парк лісозаготівельних та деревообробних машин і механізмів. Висока енергоємність існуючого обладнання, значні витрати коштів на його утримання, надзвичайно низькі якісні та технічні характеристики роблять неможливим освоєння виробництва багатьох конкурентоспроможних видів продукції, що користується попитом.

Виробництво електроенергії мало розвинене, зокрема зовсім недостатньо використані багаті водні ресурси. Гідроелектростанції – Ужгородська і Теребле-Ріцька.

У хімічній та лісохімічній промисловості налагоджено виробництво пластмас, смол, лаків, фарб, побутової хімії, продуктів переробки деревини тощо. Найбільші підприємства – ВАТ «Перечинський ЛХК» (виробництво етилацетату, деревного вугілля, карбамідних смол), ТОВ «Генкель-Ужгород» (товари побутової хімії).

Легка промисловість є одним з пріоритетів області. На сьогодні питома вага обсягів реалізованої продукції підприємств галузі становить 8,4%. Розвинуті текстильне виробництво, пошиття одягу, виробництво шкіри та шкіряного взуття.

Найбільші підприємства області –ТОВ «Гроклін-Карпати» (пошив чохлів для сидіння легкових авто), ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» (пошив чоловічого і жіночого одягу), СП «Сандерс-Виноградів Гмбх.» (пошив ковдр; подушок), ТОВ «Фабрика жіночого одягу «ЛЕ-ГО Україна» (пошив жіночого одягу), ВАТ «Мукачівська трикотажна фабрика «Мрія» (виробництво швейних виробів в асортименті), Виноградівське виробничо-торгівельне швейне об’єднання «Гроно», ТОВ «Фабрика швейних виробів «Карпати-Інтерконтиненталь» у Мукачівському районі.

Харчова промисловість об’єднує 13 окремих галузей. Пріоритетними видами галузі є виноробство, виробництво безалкогольних напоїв та розлив мінеральної води, хлібопекарна, консервна промисловість, видобуток кухонної солі.

На сьогодні в області нараховується 430 харчових підприємств різних форм власності та господарювання. Внесок виробництва харчової промисловості у загальному обсязі промислового виробництва по області складає близько 16%, що є другим показником після машинобудування. Найбільші підприємства: ОП «Ужгородський коньячний завод», МПП «Алекс», ВАТ «Кондитерська фабрика А.В.К.», підприємство «Скілур».

Сільське господарство

Характерною особливістю сільськогосподарського виробництва області є низька землезабезпеченість. Незважаючи на малоземелля, висока інтенсивність землекористування дає можливість виробляти 2,25% валової продукції сільського господарства України.

У структурі сільськогосподарського виробництва тваринництво складає 47,3%, рослинництво – 52,7%. Головними видами сільськогосподарської продукції є картопля, овочі, фрукти, ягоди, виноград, в яких регіон є самодостатнім.

Зернове господарство є ефективною галуззю, однак через обмеженість сільськогосподарських угідь, область не може повністю забезпечувати себе продовольчим зерном. З технічних культур привабливою культурою є тютюн, також вирощують кукурудзу. Природно-кліматичні умови дозволяють вирощувати ранні і надранні овочі. В низинних районах області зосереджено виробництво теплолюбних овочевих культур (огірок, помідор, перець, баклажан тощо), в передгірній зоні виробники спеціалізуються на вирощуванні капусти, картоплі, буряку, моркви та ін.

Закарпаття – один з регіонів, що володіє унікальними умовами для розвитку садівництва та виноградарства, можливостями виробництва високоякісної продукції виноробства. Вина та коньяки Закарпаття увійшли в каталоги кращих вин і коньяків держави, неодноразово отримували золоті медалі на міжнародних виставках-ярмарках.

Серед галузей тваринництва провідними є м’ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та бджільництво.

Спеціальна економічна зона (СЕЗ) «Закарпаття» діє на території Закарпатської області згідно Закону України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» від 22 березня 2001 року терміном на 30 років (до 27 грудня 2028 року).

Транспорт

Закарпаття має досить розвинену транспортну систему, яка представлена розгалуженою мережею залізничного, автомобільного, повітряного та трубопровідного транспорту.

Територією області проходять 2 автодороги державного значення, зокрема магістральна Київ–Чоп довжиною 132,9 км і регіональна Мукачево–Рогатин довжиною 207,5 км, та міжнародний транспортний коридор № 5 (Критський) — Лісабон–Трієст–Любляна–Будапешт–Київ–Волгоград.

Залізничні колії на території області мають протяжність 1476км. Із них 785 км – головні, з яких половина електрифіковані. Через залізничні вузли Чоп, Мукачеве, Батьово, Ужгород проходять основні внутрішні залізничні лінії Чоп – Ужгород – Ужок – Львів, Чоп – Солотвино, здійснюється залізничне сполучення з Угорщиною, Словаччиною, Румунією та трьома виходами через Карпатський перевал з містами Львів, Київ, Харків, Чернівці, Сімферополь та іншими.

В області діє 17 контрольно-пропускних пунктів та пунктів спрощеного переходу через державний кордон, в тому числі 8– автомобільних пунктів, 6 – для залізничного транспорту, 1 – у міжнародному аеропорті «Ужгород».

На території області в галузі залізничного транспорту працюють 27 державних підрозділів Львівської залізниці. Залізничним транспортом області, який забезпечує внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки, виконується 83,9% загальнообласного обсягу вантажних та 28,3% – пасажирських перевезень.

Загальна протяжність автомобільних шляхів становить понад 3,5 тис. км, з яких 97% мають тверде покриття. Щільність автомобільних шляхів на тисячу квадратних кілометрів території становить 268 км при 271 км по Україні. Основними магістралями, які забезпечують сполучення з іншими регіонами, а також з’єднують санаторії є Ужгород– Мукачеве–Хуст–Тячів–Рахів–Івано-Франківськ, Мукачеве–Свалява–Стрий, Ужгород–Перечин–Свалява, Перечин–В.Березний–Ужок.

Авіаперевезення в області здійснюються ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород». Цивільний аеропорт має пропускну здатність – 1500 пасажирів на добу. З нього регулярно виконуються рейси на Київ, Будапешт та інші напрямки.

У м. Мукачево розташований недіючий колишній військовий аеродром, який успішно може бути використаний для цивільних цілей.

Через територію Закарпаття проходять транс’європейські експортні магістралі (газо-, нафто- і продуктопроводи) загальною протяжністю 1700 км, а також високовольтна лінія «Мир».

Політика та суспільство

Керівництво Закарпатської обласної державної адміністрації: глава, два перші заступники розділу і п'ять заступників розділу облдержадміністрації.

Закарпатська обласна рада (90 місць): «Наша Україна» – 30 мандатів, БЮТ – 25 мандатів, Партія регіонів – 15 мандатів, НБЛ – 7 мандатів, Угорська партія КМКС – 5 мандатів, Демократична партія угорців України – 4 мандати, СПУ – 4 мандати.

Ужгородська міськрада (50 місць): БЮТ – 17 мандатів, «Наша Україна» – 12 мандатів, НБЛ – 8 мандатів, Партія регіонів – 6 мандатів, «ПОРА» – 4 мандати, СПУ – 3 мандати.

Охорона здоров’я

В галузі охорони здоров’я налічується 608 одиниць медичних установ, в тому числі 39 лікарняних закладів, 33 лікарських амбулаторій, 190 амбулаторій загальної практики – сімейної медицини, 310 фельдшерсько-акушерських пунктів.

Подальшого розвитку набуває в області реорганізація первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.. В області працює 215 закладів та структурних підрозділів загальної практики-сімейної медицини, з них у сільській місцевості 205. Поліпшився рівень матеріально-технічного забезпечення закладів охорони здоров’я, насамперед у гірській місцевості.

Курортна-рекреаційна мережа Закарпаття налічує 15 санаторіїв, 16 санаторіїв-профілакторіїв, 25 баз відпочинку і 3 пансіонати. Найбільш відомі серед них: «Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Джерело Кришталеве», «Квітка Полонини», «Верховина», «Карпати», «Перлина Карпат», «Синяк», «Шаян», «Гірська Тиса», «Кооператор», Солотвинська алергологічна лікарня, «Квасний потік», «Човен», «Сойми», «Солені Млаки». Мережа санаторно-курортних та туристично-рекреаційних закладів щороку розширюється.

Освіта

В галузі освіти функціонує 491 постійних дошкільних навчальних закладів. У них виховуються 34,6% від загального числа дітей дошкільного віку. З цілодобовим перебуванням дітей працює 16 дошкільних закладів, для дітей дошкільного віку, які потребують додаткового догляду та лікування, функціонують 4 санаторні заклади, для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування – 3 дитячі будинки, в тому числі 1 для дітей з вадами розумового розвитку.

Розширено мережу навчально-виховних комплексів «школа-дошкільний заклад». Зараз їх функціонує 35.

На сьогодні в області функціонує 741 загальноосвітня школа. Досить активно розвивається мережа гімназій, ліцеїв, колегіумів. Для дітей, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, працює 21 інтернатний навчально-виховний заклад, у тому числі 11 загальноосвітніх, інші - спеціальні.

В області проводиться робота з метою задоволення освітніх потреб національних меншин. Навчання в школах здійснюється 5 мовами (українською, російською, угорською, румунською, словацькою).

Розширюється мережа позашкільних навчальних закладів, яких в області функціонує 30.

Оновлюється зміст професійно-технічної та вищої освіти.

В області функціонує 19 державних вищих навчальних закладів (І-ІІ рівнів акредитації) та 6 недержавної форми власності. Близько половини студентів здобували вищу освіту за державним замовленням.

Мережу вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації в області розширено до 5 одиниць. Відкрито географічний факультет та нові спеціальності в Ужгородському національному університеті, в Закарпатському державному університеті.

Культура

В області працюють чотири професійні театри: український музично-драматичний театр (м. Ужгород), російський драматичний театр (м. Мукачеве), ляльковий театр (м. Ужгород), угорський драматичний театр (м. Берегове), обласна філармонія, 473 установи культури клубного типу.

В області діє 8 державних і 84 громадських музеїв, меморіальні будинки-музеї А. Коцки та Ф. Манайла.

Закарпаття нараховує 506 бібліотек системи Міністерства культури і мистецтв України, в т.ч. 18 спеціалізованих дитячих бібліотек. 127 бібліотек обслуговують національні групи області в місцях їх компактного проживання: угорців – 107, румун – 9, словаків – 5, німців – 6.

В краї працюють 62 дитячі школи естетичного виховання, в т.ч. 23 – музичні школи, 37 – шкіл мистецтв, 1 – хорова, 1 – художня.

Підготовкою кадрів для установ культури і мистецтва області займаються Ужгородські музичне училище імені Д. Задора та училище культури. На базі Ужгородського училища культури відкрито заочний факультет Київського Національного університету культури і мистецтв.

Закарпаття багате своєю історією. Усього в області налічується 1817 пам’яток історії, культури і мистецтва, з яких 496 – археології, 1273 – історії та 48 – мистецтва.

До сьогодні в Закарпатті збереглися 12 середньовічних замків, серед яких Ужгородський, Мукачівський, Невицький, інші в руїнах і залишках. На сьогодні в краї діють понад 30 монастирів, серед яких найдавнішими є Мукачівський, Угольський Драгівський, Імстичівський, Боронявський, Малоберезнянський, всі інші з 20 ст. До сьогодні в Закарпатті збереглися дворянські палаци Шенборнів (Карпати), Перені (Виноградів), Довгої (Довге), Ракоці (Мукачеве), Другетів (Ужгород-Горяни), Бетлені (Берегове), Плотені (В. Лази Ужгородського району).

Культурні пам’ятки:
• замки 13 ст. в Ужгороді, Мукачеві (15 ст.);
• Миколаївська церква-ротонда в Ужгороді;
• руїни замку в Хусті;
• костели в с. Середньому Водяному, Крайниковому, Ужці;
• Микільський монастир 18 ст. в Мукачеві;
• дерев’яні церкви 1428 р.;
• єпископський палац 1646 р.;
• ратуші та ін.