 |
|
 |
|
|
Авторизация
Поиск по порталу
|
 |
Символіка регіону У срібному полі чорна галка з піднятими крилами у золотій короні. Чорна галка з піднятими крилами у срібному полі відома у Галицько-Волинській державі як геральдичний символ з 13 ст. З 15 ст. фігурує на гербі та прапорі Галицької землі Руського воєводства (до складу якої входила територія сучасної Івано-Франківської області), а з кінця 18 ст. до початку 20 ст. була на знаку Галичини.
Прямокутне полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 2:3, у центрі на білому квадратному полі чорна галка з піднятими догори крилами у жовтій (золотій) тризубцевій короні, повернута до древка. Від древка йдуть дві вертикальні смуги, червона й чорна, а з вільного краю – синя й жовта (ширини цих смуг становлять по 1/12 довжини прапора). Прапор області має патріотичні (чорно-червоні) та національні (синьо-жовті) кольори й підкреслює роль Івано-Франківщини у становленні Української державності: «Від боротьби до незалежності!» Герб і прапор затверджено 26 липня 2001 р. Автор символів – А. Гречило. Івано-Франківська область розташована на заході України. Вона межує на північному заході з Львівською, на північному сході – Тернопільською, на південному сході – Чернівецькою, на південному заході – Закарпатською областями. На крайньому півдні на протязі 50 км проходить кордон із Румунією. За адміністративним поділом область має 14 районів, 15 міст, в тому числі 5 міст обласного значення (Івано-Франківськ, Калуш, Коломия, Яремча, Болехів), 24 селища міського типу, 765 сільських населених пунктів. Найбільші міста – Івано-Франківськ, Калуш, Коломия. Обласний центр – Івано-Франківськ. Галицька земля була оточена різними народами: на північному заході вона межувала з поляками, на південному заході – угорцями, на півдні – зі степовими кочівниками, а на сході й півночі – з князівствами Київським та Володимирським. У 981 р. Прикарпаття увійшло до складу Київської Русі. У зв’язку з розпадом Київської Русі відокремилось Галицьке князівство з головним містом Галичем. В 1141 році князь Володимирко об’єднав дрібні князівства в Галицьке, з центром у місті Галичі. Найбільшого розквіту Галицьке князівство досягло за часів князювання Ярослава Осмомисла (1152–1187 роки). До його складу тоді входили не лише Прикарпатські землі, а й пониззя Дністра, Прута, аж до Чорного моря та гирла Дунаю. У 1199 році волинський князь Роман Мстиславович об’єднав землі Галичини й Волині у Галицько-Волинське князівство, могутність якого особливо зросла за короля Данила Галицького. Знесилена важкою боротьбою з татаро-монголами, Галицько-Волинська держава поступово занепадає. В середині 14 століття Галицько-Волинське князівство втратило свою могутність, й у другій половині 14 ст. землі Галичини перейшли під владу польської корони. В 1387 році відбулося остаточне приєднання Прикарпаття з усією Галичиною до Польщі. Польська шляхта нещадно експлуатувала населення Прикарпаття, позбавляла його економічних прав, робила залежним від власних примх. Утікачів від панщини поміщицькі гайдуки виловлювали й нещадно карали. Селяни не мали захисту в жодному суді й завжди становили соціальну базу для всіляких повстань і заворушень. Одне з перших великих повстань відбулося 1490 року під проводом Івана Мухи. Воно охопило все Покуття, значну частину Буковини й інші землі аж до Галича й Рогатина.
Щоб закріпитися на галицьких землях, польський магнат Андрій Потоцький приймає рішення про спорудження фортечного укріплення, яке відоме з 1662 р. і як фортеця, і як місто Станіслав. 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив за Станіславом самоврядування, надавши йому Магдебурзьке право. За Андрусівським перемир’ям, укладеним між Росією і Польщею у 1667 році, західноукраїнські землі, в тому числі й Галичина, надалі залишилися у складі шляхетської Польщі. Найяскравіші сторінки визвольної боротьби народних мас у першій половині 18 століття пов’язані з ім’ям уславленого опришківського ватажка Олекси Довбуша. Його загони наводили панічний жах на польських магнатів та їхніх прислужників з числа місцевих багачів. Довбушеві опришки робили походи на Закарпаття й Поділля, на Перемишль і Дрогобич. І коли народний герой був по-зрадницьки вбитий, опришківський рух не припинився. Його очолили вірні побратими й послідовники славного Довбуша – Павло Орфенюк, Василь Баюрак, Іван Бойчук та інші. У 1772 році в результаті поділу Польщі між Росією, Німеччиною та Австрією до останньої відійшли Галицькі землі. 1848–1849роках – в Австрії та Угорщині проходить буржуазно-демократична революція, яка захопила й Прикарпаття. У Станіславі було створено національну гвардію. Під впливом масових селянських виступів австрійський уряд 17 квітня 1848 року змушений був видати декрет про скасування панщини в Галичині. З початком Першої світової війни австро-угорське військове командування створило у Стрию, що на Львівщині, легіон Українських Січових Стрільців, у кількості 2500 чоловік, якому судилось зробити значний внесок у боротьбу за незалежність. 1 листопада 1918 року, після збройного повстання у Львові, яке очолив Д. Вітовський (уродженець села Медуха Галицького району), влада перейшла до Української Національної Ради, її підтримали військові загони, які стали основою для створення Української Галицької Армії (УГА). Після проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в ході польсько-української війни, війська УГА змушені були залишити Львів і уряд ЗУНР переїхав у кінці грудня 1918 р. до Станіслава. 3 січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі схвалила історичний Універсал про злуку з Українською Народною Республікою. Навесні 1919 р., при підтримці країн Антанти, польські війська продовжували наступ. ЗУНР у цих важких умовах зазнала поразки. Після остаточної окупації Прикарпаття військами Польщі за новим адміністративним поділом місто Станіслав стало воєводським центром. 17 вересня 1939 року в результаті нападу Німеччини на Польщу, до території Західної України вступила Червона Армія. 3 жовтня 1939 р. Західна Україна була включена до складу УРСР. 4 грудня 1939 року була утворена Станіславська область. У грудні 1939р. в Західній Україні, у відповідності до радянсько-німецького пакту (Молотов – Ріббентроп), було утворено ще 6 областей: Волинська, Рівненська, Тернопільська, Львівська, Дрогобицька, Станіславська. Новий радянський режим почав переслідування та арешти національних політичних та культурно-освітніх діячів. Почалися масові вивезення до Сибіру. Усього з осені 1939 р. до весни 1941 р. із Західної України було депортовано без суду і слідства більше 1 млн. людей. Нова радянська влада намагалася показати свої переваги в соціально-економічному плані над попереднім польським окупаційним режимом. У Станіславі було відкрито цілу низку українських середніх шкіл та створено в 1940 р. перший на Прикарпатті вуз – Станіславський учительський інститут (нині Прикарпатський університет ім. В. Стефаника). Але ці певні здобутки були затьмарені репресивними діями органів НКВС, які розпочали арешти кращих представників української інтелігенції, звинувачуючи їх у націоналізмі. У Станіславській в’язниці напередодні війни було розстріляно сотні політичних в’язнів, яких більшовики не встигли до приходу німецької армії вивезти до Сибіру. Влітку 1941 р. жертви під покровом ночі були вивезені і таємно закопані на околиці обласного центру, в урочищі Дем’янів Лаз. Нині тут діє меморіальний комплекс. З початком радянсько-німецької війни, у липні 1941 р. територія краю була окупована. У 1943 році на Станіславщині за участю ОУН були створені збройні загони Української Національної Самооборони (УНС), які влітку почали військові дії проти німецьких окупантів. Новостворені відділи УНС були включені до складу УПА-Захід. У березні 1944 р. область опинилася аж до літа на лінії фронту, внаслідок чого зазнала значних руйнувань. Після повернення радянських військ, у липні 1944 року, розпочинається розбудова народного господарства області. У 1962 році Станіслав перейменовується в Івано-Франківськ, й області надана її нинішня назва. Волино-Подільська височина, яка займає північно-східну частину області, є рівниною, розрізаною річковими долинами, ярами, балками. Відносне перевищення вододілів над річковими долинами становить 100-120 метрів.
Карпатські гори займають південно-західну частину області. Це ланцюг гір, найбільші з яких Скибові Карпати, Горгани, Чорні та Чивчинські гори з вершинами Чорна гора (2020 м), Лопушна (1836 м), Добушанка (1754 м) та інші. Границя між Карпатами і Передкарпатською рівниною проходить по лінії Болехів–Долина–Надвірна–Делятин–Косів. У Чорногірському хребті знаходиться найвища гора України – Говерла (2061 м). Водні ресурси області належать до Дністерського та Прутського басейнів. Праві притоки Дністра (Свіча, Сивка, Лімниця, Бистриці Надвірнянська та Солотвинська) беруть початок з джерел Карпат, ліві (Свірж, Гнила та Золота Липа) – з Волино-Подільської височини. Головні притоки ріки Прут – Білий та Чорний Черемош мають виток у Карпатах. Найбільша ріка області – Дністер перетинає кордон Iвано-Франкiвщини на 195 км від витоку (1157 км від гирла) й тече протягом 218 км. Річки в значній частині мають гірський характер, утворюють каскади й водоспади. Для Карпатських річок характерні постійні повені в усі пори року. Весною та на початку літа у період зливних дощів рівень води підвищується на 2-3 м. Річки виносять на рівнину величезну кількість уламкового матеріалу. Восени рівень води в річках різко спадає, невеликі потоки навіть пересихають. Природних водойм на території області дуже мало. Представлені вони невеликими озерами, які утворилися в старицях річок, а також карстовими водоймами в Тлумацькому й Городенківському районах. Найбільше водосховище області площею 1260 га, яке забезпечує водою Бурштинську ТЕС, побудоване на р. Гнила Липа. На ріці Чечва створено Чечвинське водосховище площею 184 га, а на ріці Свірж – Княгинецьке водосховище, площею 228 га. В області нараховується 630 ставків, які використовуються в народному господарстві. На території Івано-Франківщини розташовані дві широтні рослинні зони – лісова та лісостепова, яким відповідають європейська широколистяно-лісова та європейсько-сибірська лісостепова геоботанічні області. Флора Івано-Франківщини налічує 1500 видів рослин, що складає 30% рослин України, з них –120 лікарських, з яких 60 є загальнопоширеними. Івано-Франківська – одна з найбільш багатих лісами областей в Україні. Лісистість території становить 41%. В рівнинній частині переважають листяні, в передгірській – хвойні ліси. Серед хвойних порід переважає ялина, яку місцеве населення поетично іменує смерекою. На висотах понад 1500 м починаються субальпійські луки (полонини). Особливої специфіки рослинному покриву області надають два яскраво виражені центри ендемізму та реліктовості, які розміщені у Карпатах та в Західному Поділлі. В гірській частині зростає понад 70 видів загальнокарпатських, південно-східно-карпатських та східно-карпатських ендеміків, тобто видів, ареал яких обмежується тільки Карпатами або їхньою частиною – котячі лапки карпатські, королиця круглолиста, дзвоники карпатські та мінливі, астрагал Крайни, очиток карпатський. В рівнинних районах зустрічається цілий ряд подільських ендеміків, таких як волошка тернопільська, чебрець подільський, рутвиця гачкувата, шиверекія подільська. Флора області дуже багата на реліктові види, тобто залишки рослинного світу давніх часів. Серед реліктів – тис ягідний, листовик сколопендровий, лунарія оживаюча, береза темна, відкасник татарниколистий, верба трав’яниста, верба сітчаста, ліннея північна, анемона нарцисоцвіта, змієголовник австрійський, фіалка Джоя. Тваринний світ – один з компонентів природних ресурсів області, чи не найбагатший за видовою чисельністю в Україні. Різноманітність й багатство природних ландшафтів та вигідне географічне розташування стало передумовою розвитку та існування своєрідної рідкісної фауни. Хребетні представлені 435 видами, ссавці – 74 видами, птахи – 280 видами. На певні види звірів і птахів в мисливський сезон дозволено полювання. Іхтіофауна річок області представлена такими видами риб: рибець, підуст, сом, судак, харіус, марена-вусач, лящ, короп, сазан, жерех, головень, щука, карась, в’юн, лин, бичок, плітка, окунь, зустрічаються лосось, умбра, райдужна та струмкова форель тощо. Корисні копалини На Івано-Франківщині залягають основні запаси нафти й газу Карпатської нафтогазової провінції. Найбільшими за запасами серед нафтових родових є Долинське, нафтогазових – Битків-Бабчинське, а газових – Богородчанське (всього 23 родовища нафти і 22 родовища природного газу). У нафтоносних районах розташоване одне з найбільших у світі родовищ «земного воску» - озокериту. Паливні ресурси Значні родовища торфу: Подільський лісостеповий торфовий район (Рогатинський, Галицький райони), Передкарпатський торфовий район (Калуський, Тисменицький, Коломийський райони, північні частини Долинського, Рожнятівського, Богородчанського, Надвірнянського районів). Торф використовується як органічне добриво, та як засіб для покращання структури ґрунтів. Нерудні мінеральні ресурси представлено запасами державного значення калійних солей, що становить 25% загальних запасів по Україні. В Івано-Франківській області розташовані 3 одиночні родовища калійних солей (Тура Велика, Тростянець, Кадобна) та 2 групи зближених родовищ: Калуш-Голинська (Калуш-Голинське, Домбровське, Пійло) й Марківсько-Росільнянська (Марківське, Молодьківське, Дзвіняцьке, Старунське, Росільнянське). Наявні значні поклади кам’яних солей, а саме: Долинське родовище, Болехівське родовище кухонної солі, а також Верхньо-Струтинське, Рожнятівське родовища кам’яних солей. Розробляються родовища самородної сірки: Загайпільське, Шевченківське, Тлумацьке, Жуківське, Велико-Кам’янське, Любовецьке і Коломийське. В Городенківському районі розташоване Незвиське родовище фосфоритів. Надра Івано-Франківської області багаті на сировину для виробництва таких видів будівельних матеріалів: цементу, цегли, керамічних і керамзитових виробів, будівельного і розпиловочного каміння, вапняків для випалу на вапно для технологічних потреб цукрової промисловості і розкислення ґрунтів, гіпсу будівельного, піску будівельного, щебеню й піщано-гравійних сумішей, облицювального каміння, виробного каміння. В області нараховується 239 родовищ будівельних матеріалів, в тому числі 133 детально розвіданих і врахованих Державним балансом запасів. Розподіл родовищ на території області не рівномірний. Так, виявлені й оцінені запаси цементної сировини (вапняк, мергель, гіпс, глина) зосереджені в основному на північному сході області (Галицький і Рогатинський райони). Камінь будівельний (вапняки й пісковики) розповсюджені в Городенківському, Рогатинському і Тлумацькому районах та у Карпатах – Долинський й Надвірнянський райони. Карбонатна сировина (вапняки) поширена у Придністров’ї. На всій території області, окрім Карпат, виявлені родовища глинистої сировини, придатної для виробництва цегли, черепиці, дренажних труб та кахлю. Родовища будівельного й декоративного гіпсу розташовані у Подністров’ї (Рогатинський, Галицький, Тлумацький і Тисменицький райони). Виробні камені – родовище родоніту в Прилуках. Родоніт – це силікат марганцю, відзначається рожевим, малиновим, червоно-бурим кольором з чорними дендритами та прожилками гідроокисів марганцю, що утворюють складні малюнки та візерунки. Використовується як високодекоративний, облицювальний та ювелірно-обробний матеріал. В Українських Карпатах є також невеликі поклади залізних та марганцевих руд, поліметалів (свинець, мідь, цинк, уран) срібла й золота. В Українських Карпатах нараховується понад 800 джерел мінеральних вод усіх типів.
Використання мінеральних вод, зокрема у лікувальних цілях, в області недостатнє. Виявлені перспективні ресурси дозволяють значно розширити використання мінеральних вод і розсолів для бальнеології, заводського розливу мінеральних та столових вод. Клімат В Карпатах клімат більш суворий і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5°С нижчі, ніж у передгірській зоні. На схилах Карпат сніг лежить понад 5 місяців на рік. Такі кліматичні умови сприяють організації цілорічного відпочинку й лікування. Ґрунти В цілому ґрунти області родючі, забезпечують високу продуктивність сільськогосподарських та лісових угідь. Одним з найважливіших природоохоронних завдань є збереження ґрунтового покриву і якості ґрунтів. Найбільшої шкоди ґрунтам завдає водна ерозія. Ступінь еродованості сільськогосподарських угідь коливається від 5-10% у передгірській та гірській зонах, до 30-40% – у лісостеповій частині (Придністров’я). Для охорони земель від змиву й розмиву необхідно будувати гідротехнічні споруди (берегоукріплення, водорегулюючі вали), створювати лісозахисні насадження, залужувати рілля на схилах крутизною більше 7°. Стан атмосферного повітря. На стан атмосферного повітря області впливають викиди стаціонарних джерел майже 400 підприємств. У загальній кількості викидів 77% припадає на газоподібні й рідкі, серед яких переважають оксиди вуглецю, азоту та сірки й 23% – на тверді викиди. Основними забруднювачами атмосферного повітря залишаються: Бурштинська ТЕС, викиди якої сягають 85% від загальної кількості по області, ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ВАТ «Івано-Франківськцемент», нафтогазовидобувні управління «Надвірнанафтогаз» та «Долинанафтогаз», Богородчанське та Долинське лінійні виробничі управління магістральних газопроводів, Богородчанське виробниче управління підземного зберігання газу й більше 200 тисяч одиниць автотранспорту. З метою покращання екологічного стану атмосферного повітря регіону при виробництві електричної та теплової енергії проводяться роботи по реконструкції електрофільтрів енергоблоків Бурштинської ТЕС, що дозволить більш ніж вдвоє зменшити викиди золи. Актуальним є питання зменшення впливу автотранспорту на стан атмосферного повітря міст та населених пунктів області, викиди якого становлять 23% від усіх викидів області. Зменшення цього впливу можливе шляхом удосконалення схем руху, покращення якості автошляхів та будівництва об’їзних доріг в населених пунктах та містах області. На території області, з урахуванням природних умов та наявності виробничої інфраструктури, сформувалися зони, з точки зору забруднення атмосфери, екологічно безпечних, умовно екологічно безпечних та екологічно небезпечних територій. До екологічно безпечних належать гірські території районів: Косівського, Коломийського, Надвірнянського, Богородчанського, Рожнятівського, Верховинського і Долинського районів та м. Яремча, де практично відсутні великі забруднювачі атмосфери й основними джерелами забруднення атмосферного повітря є автотранспорт та джерела теплозабезпечення, які споживають, в основному, тверде паливо. Незважаючи на спад виробництва, екологічно небезпечними територіями залишаються Калуський, Галицький та Рогатинський райони, де відбувається розсіювання викидів шкідливих речовин від Бурштинської ТЕС, підприємств хімії та нафтохімії міста Калуша. Решта території області є умовно екологічно безпечними, забруднення атмосфери повітря яких відбувається за рахунок викидів автотранспорту, нафтогазовидобувної та деревообробної галузей, інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Забруднення атмосфери цих територій, в основному, пов’язане з виникненням аварійних ситуацій, які зумовлюють наднормативні викиди й незначні перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі. Також є необхідність в обліку та контролі обсягів утворення, зберігання, транспортування, переробки, утилізації, знешкодження відходів, побудові та реорганізації сміттєзвалищ. Стихійні загрози природному довкіллю (повені, зсуви, провали). Івано-Франківська область вирізняється серед інших областей України високою динамікою розвитку приповерхневої частини геологічного середовища, обумовленого дією як внутрішніх (ендогенних) сил Землі, так і зовнішнім впливом природних (екзогенних) та антропогенних чинників. Згідно зі схемою сейсмічного районування Івано-Франківська область входить у межі 4-5-бальної зони. На території області широкий розвиток мають такі небезпечні геодинамічні процеси: зсуви, природний та техногенний карст, селі, водна ерозія, площинний змив та ін. Посилення проявів екзогенних геологічних процесів на протязі останніх років підвищило рівень екологічного ризику території, призвело до руйнування житлових і промислових об'єктів, доріг, мостів та ліній електропередач. Зсувні процеси особливо широко розвинуті в передгірських і гірських районах (Снятинський, Верховинський, Косівський, Коломийський, Надвірнянський, Богородчанський, Калуський та Рожнятівський). За ураженістю зсувними процесами різко вирізняються наступні ділянки: басейн р. Річка в межах сіл Буковець, Красноілля, Замагора, Чорна Річка, Перехресне (Верховинський район), де зсувними процесами охоплено 40-60% території; у Коломийському районі на правобережжі р. Прут біля сіл Нижній та Верхній Вербіж, Грушів, Тростянка, Воскресинці, й, особливо, Княждвір, де активізація зсувних процесів створює загрозу ботанічному заказнику загальнодержавного значення «Княждвір» – одному з найбільших в Україні насаджень тису ягідного, який внесений до Червоної книги. В Косівському районі особливої уваги заслуговує басейн р. Безулька біля села Снідавка. Активізація зсувів спостерігається в межах Прут-Черемошського межиріччя, де Покутське передгірське скульптурне підняття розчленоване долинами річок Рибниця, Лючка та Пістинька, на схилах яких сформувались великі за площею зсувонебезпечні осередки, у верхів’ях басейну Прутець Чемегівський (Надвірнянський район). Враховуючи кризові умови, що склалися в багатьох районах області у зв’язку з активізацією зсувних процесів, необхідно здійснити природоохоронні заходи по попередженню зсувів та організувати вивчення динаміки цих небезпечних екзогенних геологічних процесів, особливо в районах їхньої активності. Гірська частина області майже повністю входить до зони активного розвитку селевих процесів. Найбільш селенебезпечні високогірні й середньогірські ділянки Верховинського, Косівського, Надвірнянського, Богородчанського, Рожнятівського та Долинського районів. Найширше селеві процеси поширені на лівобережжі річки Чорний Черемош в басейнах потоків Погорілець, Дземброня, Бистрень, та р. Пробійна (Верховинський район), у верхів’ях річок Рибниця, Пістинька (Косівський район) та в басейні р. Прут, особливо на території, підпорядкованій Яремчанській міській раді. Активізація селевих явищ протягом останніх 10 років відмічалася по лівих притоках р. Прут (річок Жонка, Явірник, Женець), де селеві потоки руйнували дороги, мости, а селевими виносами неодноразово заносилося полотно залізниці Коломия – Рахів. Зоною інтенсивного природного карсту є широка смуга середнього Придністров’я у межах Галицького, Тисменицького, Тлумацького, Городенківського та Снятинського районів. Розвиток відкритого та напівзакритого карсту веде до утворення характерних форм рельєфу – провалів та осідання земної поверхні у вигляді «лійок» діаметром від 3 5 м до 40-60 м у поперечнику. Це призводить до суттєвого зменшення придатної для обробки площі найбільш родючих в області ґрунтів. Найбільша активність карстових процесів зафіксована поблизу сіл Тишківці, Вікно, Чортовець, Олієво-Королівка Городенківського району та Озеряни, Жабокруки, Хотимир і Воронів Тлумацького району, де легкорозчинні гіпсові відклади неогену виходять на денну поверхню. Техногенний карст спостерігається у межах промислово-міської агломерації міста Калуш, розвиток якого спричинений розробкою покладів калійної солі. Майже третина всієї флори (418 видів) потребує повної або часткової охорони. Сюди відносять ендемічні та реліктові, рідкісні та зникаючі види рослин. 162 види занесені до Червоної книги України та Європейського Червоного списку; 211 – до Регіонального Червоного списку. Майже зникли з території області анакамптис пірамідальний, армерія покутська, нігритела чорна. Надзвичайно рідкісними є айстра альпійська, білотка альпійська (едельвейс), водяний горіх плаваючий, дріада восьмипелюсткова, ліннея північна, фіалка Джоя, сальвінія плаваюча. На території області водиться 25 видів фауни, які перебувають під загрозою зникнення й занесені до Червоної книги України. У області проживають такі представники Червонокнижної фауни: Природоохоронними та рекреаційними установами місцевого значення є регіональні ландшафтні парки – «Дністровський», вздовж Дністра, на території Городенківського та Тлумацького районів, «Галицький» в однойменному районі, на перспективу Галицький національний природний парк, та «Поляницький» – на території Болехівської міської ради. Промисловість Івано-Франківщина – це регіон з певними особливостями структури промислового комплексу. Обсяги промисловості трьох галузей: електроенергетики, хімії й нафтогазовидобутку складають близько 70% загального обласного виробництва. Область виробляє 100% промислових лічильників газу, по 100% поліетилену, етилену, пропілену, 98% хімікатів-добавок для полімерних матеріалів, 86% синтетичних барвників, 79,4% калійних добрив, 59% азбестоцементних труб, 43,2% шиферу в Україні. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебуває 301 промислове підприємство, окрім того, функціонує 591 мале промислове підприємство. Виробництво електроенергії в області здійснюють Бурштинська ТЕС, ДП «Калуська ТЕЦ», блок-станція ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Основним виробником електричної енергії є потужна Бурштинська ТЕС, яка постачає електроенергію не тільки для Івано-Франківської, але й для сусідніх Тернопільської, Закарпатської областей. Видобуток нафти й газу зосереджений переважно в Долинському і Надвірнянському нафтопромислових районах. Економічний потенціал області, рівень науково-технічного прогресу значною мірою визначаються машинобудівним комплексом, основу якого складають 42 підприємства (11 – металургія та обробка металів, 31 – машинобудування). Більшість з них (понад 80% загальної кількості) розташовані у містах Івано-Франківську, Коломиї, Калуші. Протягом минулого року підприємствами машинобудування було впроваджено у виробництво 26 нових технологічних процесів, або 72% від їхньої кількості загалом по промисловості. За результатами інноваційних заходів освоєно 25 нових видів продукції, з них 11 – нових видів техніки. В області виробляють електричне та електронне устаткування, транспортне устаткування. Монопольне становище серед регіонів України займає область у виробництві промислових лічильників газу, Івано-Франківщині належить 3 місце (15,8%) по випуску радіоприймальних пристроїв. У хімічній промисловості працюють 17 підприємств, які виробляють продукцію важкого органічного синтезу (етилен, пропілен, бензол, вінілхлорид, поліетилен), хлор, соду каустичну, карбомідо-формальдегідні смоли, калійні добрива, аеросил (двоокис кремнію), продукцію малотоннажної хімії (барвники синтетичні, хімікати-добавки), лакофарбові та гумо-технічні вироби. У Передкарпатті сформувався великий вузол хімічної промисловості – Калусько-Долинський. Він об’єднує підприємства Калуша, Долини, Вигоди і Рожнятова. На базі Калуш-Голинської групи родовищ працює завод калійних добрив, який входить до складу ВАТ «Оріана». На даний час цей завод – єдиний виробник калійних добрив в Україні. у Калуші виробляють каустичну соду, яку використовують у текстильній промисловості, миловарінні, для виробництва хімічних волокон тощо. В області діють два заводи по виробництву кухонної солі із природних розсолів – Долинський і Болехівський, об’єднані у Долинський солевиварювальний комбінат концерну «Укрсіль». Деревообробна промисловість є пріоритетною в області й займає одне з провідних місць на загальнодержавному рівні. У деревообробному комплексі Івано-Франківщини працює 65 великих та середніх, близько 150 малих підприємств, понад 80 підсобних виробництв. Загалом в Україні на Івано-Франківську область припадає майже п’ята частина обсягів з виробництва деревини та виробів з неї. У області виробляється 34,9% від загального випуску по Україні деревостружкових плит, 73% ламінованої плити, 47,7% деревоволокнистих плит, близько 16% пиломатеріалів, 4% струганого шпону. Підприємства області забезпечують близько половини загальнодержавного випуску деревоволокнистих й чверть деревностружкових плит, 19 % – пиломатеріалів, понад 12 % – паркету. Основними видами продукції деревопереробки є обрізні й необрізні пиломатеріали та заготовки (євродошка, євробрус, заготовки для піддонів, рейки, сухі паркетні заготовки, технологічна тріска). Міста області дають основну частину фанери, пиломатеріалів, деревоволокнистих й деревостружкових плит (Надвірна), будівельних матеріалів (Брошнів), меблів (Івано-Франківськ, Коломия, Делятин та ін.) тощо. У місті Вигода зосереджені підприємства лісохімії. В легкій промисловості області налічується 25 великих й середніх та 70 підприємств малого бізнесу. До галузевої структури входять текстильна промисловість, виробництво готового одягу й хутра, ґрунтування та дублення шкіри. Розвинуті хутрове виробництво у місті Тисмениця, трикотажна та взуттєва галузі (Івано-Франківськ), вовнопрядильне виробництво (Долина). Транспорт Є аеропорт у м. Івано-Франківську. Виробництво будівельних матеріалів Харчова промисловість області поєднує значну кількість різних видів діяльності, серед яких переважають м’ясна промисловість та виробництво молочних продуктів. Тваринництво представлене насамперед скотарством (молочно-м’ясного напрямку). Молочне скотарство Івано-Франківщини традиційно було, є і надалі буде провідною галуззю тваринництва в області. Природно-кліматичні умови, наявні кормові угіддя й матеріально-технічна база, наявні кадри спеціалістів й тваринників, висока насиченість поголів’я худоби на одиницю площі створюють реальні передумови для повного забезпечення потреб населення в продуктах харчування, а переробної промисловості – у сировині. Враховуючи постійно зростаючий ринковий попит на високоякісну яловичину й шкіряну сировину, збільшення збуту цих продуктів неможливе без розвитку спеціалізованого м’ясного скотарства. Рослинництво Керівництво Івано-Франківської облдержадміністрації складається з голови, першого заступника голови облдержадміністрації; заступника голови облдержадміністрації з питань інформаційної сфери, релігій, національностей, культури, спорту; заступника голови облдержадміністрації з питань гуманітарної і соціальної сфери; заступника голови облдержадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку; заступника голови облдержадміністрації з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового господарства; заступника голови облдержадміністрації з питань розвитку територій і зовнішньоекономічних зв'язків; заступника голови облдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення; заступника голови облдержадміністрації з політико-правових питань і заступника голови з питань організації діяльності апарату облдержадміністрації з організаційної, правової, кадрової і контрольної роботи. Івано-франківська міська рада (60 депутатів) Наша Україна – 22 мандати, БЮТ – 17 мандатів, блок «за Віктора Анушкевичуса» – 9 мандатів, Партія регіонів – 4 мандати, ГП «Пора» – 3 мандати. Постійно здійснюються заходи задля виконання державних і регіональних програм боротьби з туберкульозом, цукровим діабетом, артеріальною гіпертензією, стоматологічними захворюваннями, ВІЛ-інфекцією (СНІД), вірусними гепатитами, хворобами, що передаються статевим шляхом, онкологічними захворюваннями. У сільських населених пунктах для виявлення хворих на туберкульоз постійно працюють 6 пересувних флюорографів, один з них – низькодозовий цифровий. Карпатський регіон України славиться багатством мінеральних вод. Серед мінеральних джерел Івано-Франківщини найбільш відомим є джерело води «Горянка» (с. Новий Мізунь Долинського району), аналогічної за дією трускавецькій «Нафтусі». На його базі діє санаторій-профілакторій «Джерело Прикарпаття». Лікувальні властивості джерела «Буркут» для лікування внутрішніх органів були відомі ще у 19 ст. Для лікування опорно-рухового апарату використовуються торфові грязі й мінеральні води курорту Черче. Перспективними для лікування є води курорту Шешори з високим вмістом органічних речовин. На даний час в області діє 768 загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності, 275 дитячих дошкільних та 69 позашкільних установ. Для обдарованих дітей створено 11 гімназій, 8 ліцеїв, 43 дошкільні заклади реорганізовано у навчально-виховні комплекси «школа-садок», вивчається можливість створення дошкільних навчальних закладів сімейного типу. В області також діє 20 професійно-технічних навчальних закладів, у тому числі 7 вищих професійно-технічних училищ, Центр професійно-технічної освіти та професійно-будівельний ліцей. В області функціонує 23 вищих навчальних закладів І-ІІ та 14 – ІІІ-ІV рівнів акредитації. Поширюється інтеграція вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації у навчальні комплекси з університетами та академіями. Продуктивними є зв’язки з Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу (коледж електронних приладів), медичною академією (Коломийське медичне училище), Бурштинський енергетичний технікум створив об’єднання із ступеневою формою навчання: дитсадок-школа-гімназія-технікум та співпрацює з Харківською інженерно-педагогічною академією. В області діє чотири професійні театри (обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки, обласний театр фольклору, народних свят і видовищ, а також Коломийський обласний драматичний театр), Івано-Франківська обласна державна філармонія та кіноконцертний зал «Космос». В області працюють 747 клубних закладів, з них 721 клубний заклад підпорядкування міністерства культури і мистецтв України, 21 – профспілкових та 5 закладів клубного типу, які належать до інших міністерств та відомств. Облік, охорона та збереження пам’яток забезпечується Законом України «Про охорону культурної спадщини». В області створено 10 державних і понад 60 громадських музеїв, Національний заповідник «Давній Галич». На державному обліку в Івано-Франківській області знаходиться 869 пам’яток історії та 142 – монументального мистецтва, 1440 – археології. 24 пам’ятки занесені до Державного реєстру національно-культурного надбання, зокрема могили композитора Дениса Січинського, фольклориста Мелітона Бучинського (м. Івано-Франківськ), актора Миколи Бенцаля (м. Коломия), будинок, в якому перебував Іван Франко (с. Криворівня Верховинського району) та ряд інших. В Івано-Франківському краєзнавчому музеї зберігається саркофаг галицького князя Ярослава Осмомисла. Приміщення музею (ратуша) є візиткою міста. В Івано-Франківському художньому музеї зібрані унікальні пам’ятки галицького іконопису й барокової скульптури, роботи українських художників другої половини 20 ст., а також твори польських, австрійських та італійських майстрів 18-20 століть, майстрів барокової тематики: Томаса Гуддера, Конрада Кутченрайтера, Йоана Георгія Пінзеля, Матвія Полейовського, Діоніза Станетті, братів Унтербергерів та ін. Всього в області діє 1 наукова, 749 публічних державних бібліотек. З них – обласна бібліотека для дітей, обласна бібліотека для юнацтва, 17 районних та міських централізованих бібліотечних систем. Естетичне виховання дітей області здійснюється в 55 школах початкової спеціалізованої мистецької освіти, а саме в: Традиційно в районних центрах та містах області проводяться молодіжні та дитячі фестивалі, зокрема: |
 |
|
|||||||
 Разработка ВОНО «Эксперты Украины» |
|
||||||||||
| © «ВЭС», 2020 |  |
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua
|
 |
В 1648 році почалася визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського ярма, за возз’єднання України з Росією під проводом Богдана Хмельницького. Селяни Прикарпаття об’єднувалися у бойові загони, щоб спільно із загонами запорізьких козаків здобувати волю. Вони разом із козацькими військами Богдана Хмельницького оволоділи багатьма містами й селами Покуття, прокладаючи шлях до Львова.
На Передкарпатській рівнині розташована центральна частина області. Територія розчленована долинами правих приток ріки Дністер. Вододільний простір межує з широкими низинами, характерними формами рельєфу є алювіальні тераси і акумулятивні річкові долини. У місцях зближення річкових долин утворилися акумулятивно-ерозійні котловини: Івано-Франківська, Калуська і Делятинська. Тут знаходиться обласний центр – місто Івано-Франківськ (255 м над рівнем моря).