На главную страницу
 
 Главная 
 Экспертная сеть 


Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу






Луганська область


Символіка регіону

Герб області

Щит напіврозтятий, перетятий і напівскошений зліва і справа на 5 полів. У центрі щиток, у золотому полі якого – чорний квадрат із червоною облямівкою й полум’ям зверху, обабіч квадрата – по чорному молотку. У лівому верхньому зеленому полі – золотий кінь, праве верхнє і ліве нижнє поля – червоні, у правому нижньому зеленому полі – золотий байбак, у нижньому центральному синьому – сходить золоте сонце з 14 променями. Щит обрамовують колоски і дубові гілки, перевиті синьо-жовтою стрічкою з написом «Луганська область».

Чорний квадрат і молоти символізують гірничу промисловість. Сонце підкреслює, що Луганщина розташована на сході України, а кінь та байбак є елементами з місцевих гербів.

Герб затверджено 15 травня 1998 р. Автор – А.Закорецький.

Прапор області

Прямокутне синє полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 2:3, у верхньому від древка куті герб області (без вінка) в колі з 17-и золотих (справа) і 14-и білих (зліва) 5-променевих зірок. 17 золотих та 14 білих зірок уособлюють 17 районів та 14 міст обласного значення.

Прапор затверджено 4 вересня 1998 р. Автор – Л.Жданов.

Загальна інформація

Площа – 26,7 тис. кв. км
Населення – 2409,1 тис. осіб
Центр – Луганськ

Загальні дані

Луганська область (1938–1958 рр. і 1970–1990 рр. – Ворошиловградська) створена 3 червня 1938 року. Розташована в східній частині України в басейні середньої течії Сіверського Донця. Територія області складає 26,7 тис. кв. км (4,4% території України). За площею вона посідає 10-є місце серед областей України. Простягається з півдня на північ більш як на 250 км і з заходу на схід – на 190 км.

Область має на півночі, сході й півдні сухопутний державний кордон довжиною 776 км. Тут вона межує з Білгородською, Воронезькою і Ростовською областями Російської Федерації. З південно-західного боку її землі прилягають до Донецької, а з північного заходу –Харківської областей України. Область поділяється на 18 районів, 37 міст (з них 14 міст обласного значення), 109 селищ міського типу, 782 сільських населених пункти. Обласний центр – м. Луганськ з населенням 499 тис. жителів. Найбільші міста: Луганськ, Красний Луч, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Алчевськ, Краснодон, Свердловськ, Стаханов.

Населення

В області проживає 2 млн. 409 тис. жителів. Особливістю області є те, що тут значно переважає міське населення, частка якого складає 86% відповідно сільського – 14%.

Луганська область відноситься до густонаселених. Для неї характерна висока щільність населення, особливо у містах. Так у м. Сватове щільність населення становить 72595,51 осіб/км2, є міста з щільністю більше 10 тис. осіб/км2 – Щастя, Лутугине. Найбільша густота населення спостерігається в Алчевській міськраді – 2420 осіб/км2 та Сєверодонецькій – 2072,84 особи/км2, найменша – в Ровеньківській – 246,24 осіб/км2. В районах цей показник значно нижчий. Особливо низька щільність у Свердловському та Троїцькому районах (відповідно 12,57 та 15,47 осіб/км2), найвища у Перевальському – 107,37 осіб/км2.

У Луганській області проживає більш 120 національностей і народностей. Українців –58%. Також проживає значна частка росіян – 39%. З інших національностей найчисленнішими є білоруси (0,8%), вірмени, татари (по 0,3%), молдавани, азербайджанці, євреї, цигани, поляки, грузини, болгари, німці (по 0,1%) та інші (1,1%).

Історія регіону 

Територію Луганського краю первісна людина освоїла понад 100 тисяч років тому. На берегах Сіверського Донця, Айдару, Деркулу селились люди кам’яного віку (палеоліту). На території Станично-Луганського району розкопано Рогалікські стоянки, що відносяться до епохи пізнього палеоліту (40-10 тис. років до н.е.).

Численні пам’ятки археології свідчать про те, що землі Луганщини були освоєні племенами неоліту, енеоліту, епохи бронзи та заліза. З четвертого тисячоліття до н.е. на території сучасної Луганщини зароджується гірська справа. У с. Пришиб Слов’яносербського району й на території Луганського аграрного університету були розкопані поховання ковалів-ливарників епохи середньої бронзи (перша половина другого тисячоліття до н.е.). Стародавні рудні розробки були відкриті й в Нагольному кряжі.

В першому тисячолітті до н.е. територію області заселяли кочові народи –кіммерійці, скіфи, сармати. Довгий час на початку першого тисячоліття н.е. степи Подонцов’я були заселені племенами аланів і болгар.

В раннє середньовіччя (4-12 ст. н.е.) територію краю продовжували заселяти кочові народи: угри (угорці), печеніги, торки.

До середини 11 ст. у степи Середнього Подонцов’я прийшли половці. На території краю кочували наймогутніші племена половців – донецьке й донське. У 11 столітті тут було половецько-хазарське городище. Половці залишили по собі більше 30 курганів, на деяких з них знайдені кам’яні статуї.

В середині 13 ст. половці були завойовані монголо-татарами і як народ фактично перестали існувати. З середини 14 ст. по території краю спопеляючим смерчем прокочуються міжусобні війни монголо-татар. Постійні війни призвели до того, що на значній території сучасної Луганщини, утворилося Дике Поле – степовий край, по якому гуляла смерть й життя людини стало неможливим.

Після навали татар та утворення Золотої Орди територія краю тривалий час лишалася незаселеною. На початку 16 століття на цій території хазяйнували васали Кримського хана – ногайські татари, які прийшли з північного Кавказу. Агресивні орди турецько-татарських феодалів, що захопили узбережжя Чорного та Азовського морів, являли серйозну небезпеку для Російської держави. Тому на початку 16 століття почалося заселення Дикого поля (донецьких степів). Першими поселенцями Луганщини були запоріжці та донські (російські) козаки, що вели безперервну боротьбу з татарами. Важливу роль в заселенні в цей період відігравала Запорізька Січ. Запорожці організовували пікети – прикордонні роз’їзди козацьких загонів, тримали під наглядом найнебезпечніші ділянки Дикого Поля. Починаючи з другої половини 16 сторіччя створюються оборонні сторожі.

До середини 17 ст. з’являються перші населені пункти донських козаків, що селилися вздовж Сіверського Донця та його лівим притокам – Деркулу, Айдару, Боровій. А більш інтенсивне заселення українськими та російськими селянами почалося в 17 столітті після закінчення визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. На південній окраїні Російської імперії була створена Слобідська Україна. До її складу входили частини територій теперішніх Харківської, Донецької, Луганської областей України, а також Воронежської, Белгородської, Курської областей Росії. Населені пункти, засновані слобідськими селянами і козаками, існують і до цього часу.

У 1721 р. на території сучасного Донбасу були відкриті поклади кам’яного вугілля і залізняку, що стало новим етапом в історії краю. Але неодмінною умовою промислового розвитку краю було створення безпечних умов для життя людей, яким загрожувала постійна небезпека з боку кримських татар. Тому уряд Єлизавети Петрівни видав указ про поселення на вільних територіях на правому березі Сіверського Донця, між річками Бахмутом і Луганню, сербів, болгар, угорців та інших вихідців з Балканських країн православного віросповідання. Земля, відведена для поселення слов’яносербських рот, отримала назву Слов’яносербії. Ця адміністративно-територіальна одиниця була повністю автономною. Після поселення слов’яносербських рот, з середини 50-х років 18 ст. починається приплив населення на територію краю.

В 1792 р. гірничий фахівець Н.Ф.Аврамов відкрив промислове родовище вугілля в урочищі Лисячий байрак (район м. Лисичанська). Через рік тут почалися роботи з видобутку вугілля. Це був перший промисловий рудник сучасного Донбасу. 1795 р. почалося будівництво Луганського ливарного заводу, для потреб якого почалося промислове видобування вугілля у Лисячому байраку. Це початок історії міста Луганськ. До 1802 р. цей кам’яновугільний рудник був єдиним підприємством вугільної промисловості в Донбасі та й у країні в цілому. З цього часу Луганщина інтенсивно розвивалась як вугільно-металургійний комплекс.

У першій половині 19 ст. землі краю входили до складу різних губерній: Харківської (Старобільський повіт), Катеринославської (Слов’яносербський та Бахмутський повіти), а землі Станично-Луганського, Свердловського, Антрацитівського районів входили до складу Війська Донського. Частина сьогоднішнього Біловодського району входила до складу Воронезької губернії Росії.

На початку другої половини 19 ст. збільшився попит на вугілля. Цьому сприяло і будівництво залізниць. Після відміни кріпацтва почалося масове переселення до Донбасу жителів найближчих густонаселених аграрних районів України та Росії.

1882 р. селище «Луганський завод» разом з селом Кам’яний Брід було підняте до рангу повітового міста. У 1895 році в Луганську споруджується патронний, у 1896 році –паровозобудівний заводи. У ці роки почали діяти емалювальний, спиртоочисний, пивоварний, шкіряний та інші заводи.

В 20 ст. розвиваються старі й виникають нові центри вуглевидобування. Одним з найбільших в Донбасі стає Кадієвській рудник, що налічує 13 шахт. Створюється новий вугільний район на території поселення Шарапкине (нині м. Свердловськ) і хутора Должанка (нині станція Должанська). Дещо пізніше, в 1910–1914 роках виник ще один район сучасного Краснодону. Всього ж за період 1900–1914 рр. видобуток вугілля в Донбасі майже потроївся.

Перша світова війна припинила розвиток Донбасу. Ще більші втрати понесла вугільна промисловість в роки громадянської війни.

У 1918 році в запеклих боях між селянськими угрупуваннями, білогвардійськими та червоногвардійськими загонами на Луганщині було встановлено радянську владу.

Відновлення Донбасу почалося в 1920 р. Була проведена націоналізація шахт, введена військова дисципліна і мобілізація робітників. Й хоча видобуток вугілля по Донбасу зростав, він все ще відставав від планових завдань. Не допомогло й соціалістичне змагання, яке тоді широко пропагувалося.

У червні 1938 р. була створена Ворошиловградська область. Вона виникла шляхом відділення від Сталінської (Донецької). До її складу увійшли 4 міста – Ворошиловград, Ворошиловськ (Алчевськ), Серго (Стаханов) та 28 районів. Обласним центром стало місто Ворошиловград (1935–1937 рр., 1970–1990 рр.).
У жовтні 1938 р. до розряду міст були віднесені селища: Сорокіно (Краснодон), Лисичанськ, Первомайськ, Рубіжне, Сватове, Свердловськ.

На січень 1939 р. в області мешкало 1 млн. 837 тис. чоловік, з яких – 65,8% становило сільське населення, 34,2% – міське.

Розвиток Донбасу був перерваний другою світовою війною. Масова мобілізація чоловіків, евакуація промислових підприємств ускладнювали роботу. Великі втрати поніс Донбас в результаті окупації краю німецько-фашистськими загарбниками.

Назавжди залишився в історії Вітчизняної війни подвиг зовсім юних підпільників з організації «Молода гвардія», діючій в 1942 р. в окупованому Краснодоні.
1943 р. почалося звільнення краю. Відступаючи, німці знищували все, що не встигли ще поруйнувати.

Після звільнення спочатку Луганської області, а потім і Сталінської (Донецької) області, почалося прискорене відновлення промисловості Донбасу, особливо вугільної і металургійної промисловості.

У 1958 році Ворошиловградська область перейменована на Луганську, у 1970 році – на Ворошиловградську, а з 1990 року – знову на Луганську область.

Період 1951–1970 рр. був ознаменований оновленням більшої частини шахтної фундації. З початку 70-х років почалося відставання від планів у вугільній промисловості та наростання кризових явищ.

Роки перебудови й перші роки незалежності України стали для економіки Луганщини важким випробуванням. Та інтенсивний розвиток економіки області сьогодні зумовлює зростання життєвого рівня населення, підвищення його освітнього та культурного рівня.


Природа

Територія області представляє собою переважно хвилясту рівнину на лівобережній частині долини Сіверського Донця. На півдні розташований Донецький кряж.

В лівобережній частині області простягається Старобільська рівнина. На крайній півночі в межі області заходять вибалки Середньоруського узгір’я. Абсолютні висоти тут поступово знижуються (від 216 до 50 м) на південь і південний захід до долини Сіверського Донця. Вздовж лівого берега ріки тягнеться порівняно неширока (16-18 км) терасова рівнина, вкрита, головним чином пісками, місцями сформованими в дюни.

Найбільш характерною рисою Донецького кряжа є чергування пагорбкуватих водороздільних площин з глибокими крутобережними річковими долинами і сухими балками. Найвища точка – Могила Мечетна – 367 м. В долині рік Міуса й Нагольної висота Донецького кряжа знижується і східні схили переходять в Приазовську берегову рівнину. Північні схили кряжа поступово знижуються в напрямі до Сіверського Донця, утворюючи стрімкий правий берег ріки.

Луганщина вважається найменш забезпеченим водними ресурсами регіоном України. В області – 123 річки, 6 із яких мають довжину більше 100 км. Головна річка – Сіверський Донець, довжина її в межах області – 265 км. Її праві притоки – річки Казенний Торець, Бахмутка, Велика Біленька, Мала Біленька. Інші з річок, що протікають по області – Айдар (264 км), Лугань (198 км). Усі річки є типово рівнинними водотоками, протікають у широких терасованих долинах. В цілому режим річок характеризується нерівномірним розподілом стоку впродовж року – короткочасним весняним паводком і тривалим низьким рівнем в літньо-осінній період.

Також є 60 озер, найбільші з них Боброве та Вовче, 72 водосховища та 360 ставків. Річки, озера, водосховища і ставки використовуються для промислового, комунального водопостачання, зрошення і риборозведення.

Луганська область знаходиться в степовій зоні. Рослинність в результаті діяльності людини зазнала великих змін. Велика частина території області розорана, лише на схилах ярів, в долинах рік і в заповідниках (Стрілецький степ, Провальський степ) збереглися ділянки цілинної степової рослинності. Тут поширені різнотравно-типчаково-ковильні степи. Зростає більше тисячі видів різноманітних рослин.

Лісів мало (біля 7% території області). Вони розміщені вздовж річок, на схилах долин, балок і ярів. Переважають ліси байрачного типу. Вони ростуть в балках і відзначаються істотною різноманітністю: серед них нараховується близько 50 порід дерев і кущів. Переважають такі породи – дуб, береза, ясен. Підлісок представлений жовтою акацією, кущами терену, бузини, шипшини. Ці види зустрічаються на узліссі та прогалинах.

Фауна області представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами, одначе, дика фауна бідна. На території області зустрічається один вид круглоротих, 43 види риб, 9 видів земноводних, 12 видів плазунів, 246 видів птахів та 63 види ссавців. Із хижаків зустрічаються: вовк, лисиця, єнотоподібний собака, ласка та ін. Серед гризунів найбільше поширені: заєць, байбак, хом’як, тушканчик, кріт тощо. Із пернатих хижаків водяться кобчики, яструби, орли-могильники.

Ліс рясно заселений корисними й співучими птахами: жайворонками, перепелами, солов’ями, дятлами, стрижами, ластівками і багатьма іншими. 

В ріках, озерах і ставках багато різноманітної риби.

Луганська область має широкий комплекс видів мінеральної сировини. 630 родовищ корисних копалин налічується на території області, з них експлуатуються 217 об’єктів.

Основною корисною копалиною області є кам’яне вугілля, загальні балансові запаси якого складають 14,541 млрд. тонн. Супутніми корисними копалинами кам’яного вугілля є метан (запаси якого становлять 76,2 млрд. м3) та германій (12,8 тис. тонн). На території області відомо 1 нафтове, 5 газових і 9 газоконденсатних родовищ. В промисловій розробці перебувають 1 газове і 8 газоконденсатних родовищ. Основні родовища природного газу: Краснопопівське, Боровське, Капітонівське, Муратовське, Лобачівське, Кондрашевське, Вильховське, Макіївське, Зайцівське. Також експлуатуються два підземних сховища газу – Вергунське та Краснопопівське. Проводяться пошукові роботи на газ на Кримській, Метелкінській, Смолянинівській, Ямпільській, Східно-Капітанівській, Боровській площах, Сентянівській та Марковсько-Кружилівській зонах.

Проводяться роботи по оцінці накопичення вуглеводневих газів в межах полів, діючих шахт та прилеглих до них площ з метою залучення метану у промислове використання.

Для будівельної індустрії області підготовлено 123 родовища нерудної сировини, які враховані у Державному балансі запасів, в тому числі: 41 будівельного каміння, 33 цегельно-черепичної сировини, 19 карбонатної сировини, 1 керамічної сировини, 1 гіпсу. Є також 1 родовище крейди, що використовується для виробництва соди, його запас – 19,2 млн. тонн. Також поширені будівельні матеріали: щебінь, пісок, глина, вапно, гіпс, камінь, вапняк, піщаник. Ведуться роботи по виявленню власної сировинної бази фосфатної сировини. В результаті пошуків на території області виділені ряд перспективних ділянок фосфоритів.

В нинішній час в Нагольному рудному районі Донбасу встановлена промислова рудоносність на золото-срібні руди (Бобриковське, Гостро-Бугірське, Журавське та інші родовища) та літій. Бобриківське родовище окислених руд поліметалів (до глибини 50 м) практично підготовлене для відпрацювання відкритим способом.

Мінеральні води розвідані на 8 ділянках. Затверджені балансові запаси мінеральних вод складають 2,4 тис. м3. за добу. У вигляді окремих свердловин та джерел на території Луганщини виявлена значна кількість перспективних ділянок мінеральних вод.

Для бальнеологічних та лікувальних цілей видобуваються хлоридно-натрієві мінеральні води, які широко розповсюджені на території області у вигляді смуги шириною 60-90 км, північна межа якої проходить по лінії Троїцьке – Новопсків – Біловодськ, а південна – Лисичанськ – Луганськ.

Усі родовища мінеральних вод знаходяться в експлуатації, але на сьогодні ступінь їх використання порівняно з розвіданими запасами становить біля 1%. На даний час введено в експлуатацію 6 ділянок, з яких видобувається 238 м3 на добу.

Клімат помірно-континентальний з відчутними засухами. Середня температура найхолоднішого січня становить -7°С, найтеплішого місяця червня – +21°С. Зима порівняно холодна, з різкими східними і південно-східними вітрами, заморозками, відлигами і ожеледицями, малосніжна. Весна – сонячна, тепла, нерідко супроводжується сухими східними вітрами, заморозками. Літо спекотне, друга його половина помітно суха. Осінь сонячна, тепла, суха. Максимальна середньорічна кількість опадів (550 мм) випадає в найбільш піднятій частині Донецького кряжа. Дощі часто випадають у вигляді короткочасних злив.

Ґрунти родючі, головним чином чорноземи. Потужність найродючіших пластів досягає метра товщини, а іноді навіть більше. Поширені також дернові ґрунти.

Екологія регіону

Стан природного середовища Луганської області визначається специфічними факторами, як то посушливий клімат та маловодність території з одного боку, інтенсивна урбанізація території та висока ступінь концентрації промисловості й розвитку сільського господарства – з іншого.

До основних екологічних проблем області, які потребують першочергового вирішення, відносяться:

  1. Поліпшення екологічного стану басейну річки Сіверський Донець.
  2. Захист від забруднення водозаборів централізованого постачання питних підземних вод.
  3. Проблема раціонального використання, екологічно безпечного зберігання та спеціального складування відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення, як постійно діючих факторів негативного впливу на стан атмосферного повітря населених місць.
  4. Негативний вплив автотранспорту.
  5. Радіаційно-екологічні проблеми.
  6. Скорочення чисельності основних видів мисливської фауни.
  7. Лісовідновлення в лісовому фонді області.
  8. Знищення та пошкодження заповідних об’єктів в зв’язку з реформуванням аграрного сектору, появою нових землекористувачів та власників землі.

Атмосферне повітря

Луганщина – один з найбільш несприятливих за екологічних умов регіонів України. На території області розташовано біля 1500 підприємств та установ вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної, нафтохімічної енергетичної промисловостей. Хоча їх частка у загальній кількості підприємств, що мають вплив на повітряний басейн порівняно незначна (11%), ними викидається близько 80% обсягу забруднюючих речовин.

Висока питома вага промисловості в господарчому комплексі області, недостатнє оснащення підприємств пило-, газоуловлювальними приладами, призвело до зниження у повітряному басейні вмісту кисню та зростанню кількості токсичних речовин, особливо в районі Лисичанського, Рубіжанського, Алчевського, Стаханівського, Краснолучсько-Антрацитівського, Свердловсько-Ровенківського економічних вузлів, де повітря перенасичене сірчанокислими газами, окисом вуглецю, фенолом, аміаком, коксовим газом. В атмосферу викидається щорічно біля 700 тис. т. забруднюючих речовин трьохсот найменувань, більш 75% їх не очищені.

Основні забруднювачі повітря на Луганщині – Алчевський металургійний комбінат, Рубіжанське ВАТ «Краситель», ВАТ «Лисичанська сода», Сєверодонецьке ДПП «Об’єднання Азот», Стаханівський завод техвуглецю, Алчевський та Стаханівський коксохімічні заводи. Отруйні гази з них йдуть просто у повітря. Більшість підприємств не має санітарно-захисних зон (тобто люди не відселені з місць, де порушена екологія; виняток – Алчевський меткомбінат та Рубіжанський «Краситель»).

На порівняно невеликій території Лисичансько-Рубіжанського регіону зосереджені великі промислові підприємства хімії, нафтохімії, приладобудування, обчислювальної техніки, вугільної та скляної промисловості, будіндустрії. Рубіжне, Сєверодонецьк, Лисичанськ входять до реєстру міст України з найбільшим рівнем забруднення атмосфери, перевищуючим санітарні норми в 3-50 разів.

Для вугільних регіонів області є проблемним зменшення забруднення атмосферного повітря продуктами вітрової та водної ерозії породи пилом й продуктами горіння гірничої маси – окисом вуглецю, сірчистого ангідриду, двоокису азоту, сірководню.

В останні роки підвищення викидів в атмосферу сталося в містах: Краснодон, Алчевськ, Лисичанськ, Первомайськ. Істотне зниження обсягу викидів зафіксовано в містах: Луганськ, Брянка , Кіровськ, Красний Луч.

Нарівні з промисловістю повітря отруює автотранспорт. Проблема забруднення атмосферного повітря викидами автотранспорту та впливу його фізичних факторів найбільш гостро проявляється у великих транспортних вузлах – індустріально розвинутих містах області через несприятливу територіально-планувальну структуру міст. Внаслідок сформованого у минулі роки оточення промислових підприємств житловими масивами та проходження транзитного транспорту через міста, значно збільшена їх загазованість.

Обсяг викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин автотранспортними засобами Луганської області становить 20% від загальної кількості викидів по області. У 14 регіонах області викид шкідливих речовин від автотранспорту переважив над викидами від стаціонарних джерел, зокрема, у містах: Сєверодонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Антрациту, у районах Старобільському, Сватівському Станично-Луганському. В Луганську викид шкідливих речовин від автотранспорту становить 44,3%.

Водні ресурси

Основним поверхневим джерелом прісної води на території області є ріка Сіверський Донець з притоками. За станом хімічного і бактеріального забруднення вода в них класифікується як забруднена.

Основне техногенне навантаження області практично сконцентровано в басейні Сіверського Донця, де розташовані полігони та накопичувачі промислових та побутових відходів. Безпосередньо в долині р. Сіверський Донець, де існує основне родовище підземних вод, розташовані накопичувачі промислових підприємств хімічної галузі ВАТ «Лисичанська сода», ВАТ «Краситель», ДПП «Об’єднання Азот», Казенного хімічного заводу «Зоря». В районі розташування їх накопичувачів сформований осередок забруднення мінеральними солями, сполуками азоту та специфічними компонентами такими, як феноли, аміно- та нітропродукти, формальдегіди. Безпосередньо в Сіверський Донець здійснюють скид води 20 шахт ДП «Луганськвугілля», «Краснодонвугілля», «Лисичанськвугілля» й чотири центральні збагачувальні фабрики. Все це призвело до того, що сучасний екологічний стан басейну р. Сіверський Донець не можна вважати задовільним. Також за останні роки відмічається постійне зниження водності Сіверського Донця.

Велику шкоду річкам області наносить комунальне господарство. Тільки 8% стоків можна вважати очищеними.

Отже, основними проблемами охорони водних ресурсів Луганщини на сьогодні залишаються:

  • велика кількість застарілих очисних споруд, аварійних каналізаційних мереж, застарілих технологій виробництва;
  •  відсутність джерел фінансування заходів щодо реконструкції та переоснащення;
  • високий рівень забруднення водних об’єктів, внаслідок значного антропогенного навантаження та виникнення аварійних ситуацій.

Забруднення річок суттєво погіршує якість підземних вод, що є основними джерелами господарчого та питного водопостачання Із запасів прісної води, що розвідані, стандарту «Питна вода» відповідають лише 14%.

Спостереження за станом підземних вод на централізованих водозаборах області свідчить про систематичне погіршення їх якості. Значний вплив на формування якості підземних вод здійснюють поверхневі води, зворотні води, зокрема, води шахтного водовідливу.

Значний вплив на підземні води здійснюють полігони. Відмічено забруднення підземних вод компонентами, які характерні для побутових відходів, а саме: мінеральними солями, сполуками азоту. Крім того, в зонах їх впливу також спостерігається забруднення нафтопродуктами та важкими металами і мікрокомпонентами.

Відходи

Висока концентрація промислового, сільськогосподарського виробництв, транспортної інфраструктури в поєднанні з достатньо значною компактністю проживання населення постійно створює додаткове навантаження на біосферу області, незважаючи на тенденцію скорочення загальних обсягів виробництва.

Інтенсивна виробнича діяльність промислових підприємств сприяє утворенню та накопиченню значних об’ємів техногенних відходів, що негативно впливає на екологічний стан території. Основна частина утворених відходів (97% від загального обсягу) належить до IV класу небезпеки. Із загальної кількості утворених токсичних відходів 48,6% розміщено у місцях організованого складування, з яких 13% – у сховищах, що експлуатуються з порушенням вимог екологічної безпеки, або не відповідають діючим санітарно-технічним нормам експлуатації.

Антропогенне навантаження на довкілля внаслідок розміщення токсичних промислових відходів у сховищах організованого складування та на територіях підприємств в окремих регіонах області перевищує загальнообласний рівень (4488,1 т), а саме у містах: Алчевську – у 123 рази, Лисичанську – у 59 разів, Луганську –у 35 разів, Стаханові – у 10 разів, Антрациті та Брянці – у 8 разів, Первомайську – у 7 разів. До найменш забруднених токсичними відходами належать м. Ровеньки та більшість сільських районів, де у розрахунку на 1 км2 території припадає менше 100 тонн токсичних промислових відходів.

Проблема утилізації, видалення відходів побутового походження є особливо гострою, незважаючи на заходи, які постійно впроваджуються в містах і селищах області. В області налічується 87 полігонів твердих побутових відходів (ТПВ), які знаходяться на балансі сільських рад і потребують крім земельного відводу значних зусиль з приведення у відповідність до діючих екологічних та санітарних норм експлуатації. Проте стан більшості полігонів ТПВ не відповідає санітарним та екологічним нормам:

  • винос межі земельних ділянок в натуру та огорожа не виконуються;
  • не забезпечено збір фільтрату;
  • відсутня технічна документація;
  • відсутні дизбар’єри;
  • не додержується санітарно-захисна зона.

У м. Луганськ з населенням 499 тис. щорічно утворюється до 110 тис. тонн побутових відходів . Полігон ТПВ у м. Олександрівську перевантажено.

Практично кожне місто області має полігон твердих побутових відходів. У залежності від того, як вони облаштовані, спостерігається різний рівень впливу на довкілля. У Луганській області основна кількість полігонів не обладнана спорудженнями для відводу фільтрату й зливних вод з території. В результаті цього, фільтрат і забруднені атмосферні осадки фільтруються у підземні водоносні горизонти й по балках та ярах відводяться в ріки басейну Сіверського Донця.

Також джерелом забруднення токсичними компонентами повітря, ґрунту, поверхневих та підземних вод й дуже небезпечні для здоров’я людей і навколишнього природного середовища є численні стихійні звалища.

Отже, на сьогодні потребують вирішення наступні питання:

  • Вирішення питань утилізації, зберігання або видалення, гальвановідходів, непридатних для використання ХЗЗР із забезпеченням зменшення їх негативного впливу на довкілля за рахунок дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних норм.
  • Відсутність централізованих пунктів збору, утилізації, знешкодження та захоронення відходів. Відходи накопичуються на територіях промислових підприємств, що призводить до забруднення навколишнього середовища, у першу чергу, ґрунтів та підземних вод.
  • Проблема використання багатотоннажних відходів вугільної галузі поки що також не знаходить вирішення. Найбільш оптимальним вирішенням, враховуючи об’єми накопичених відходів, є розміщення даних відходів у відпрацьованому просторі шахт.
  • Не знаходить вирішення проблема створення в області полігону токсичних промислових відходів. Необхідно відмітити, що геологічні умови для розташування полігону промвідходів надто обмежені, тому що в північній її частині знаходяться незахищені підземні водоносні горизонти, а значна площа південної та південно-західної частини відпрацьована гірничими виробками вугільних шахт.

Земельні ресурси

Сільськогосподарське освоєння Луганської області значно вище, ніж в цілому по Україні й складає більше 80% . Це порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь – лугами та пасовищами, ріллям, лісами, болотами та водними екосистемами.

Ґрунти в області схильні до водної та повітряної ерозії. Схили крутизною більш 3 еродовані більш ніж на 80%. На зруйнованих ґрунтах, а таких на Луганщині більш ніж половина, поступово знижується врожайність сільськогосподарських культур від 10% до 50% і більше. Тривале використання цих ґрунтів у сільськогосподарських цілях без належних агротехнічних заходів призвело до фізико-хімічної деградації ґрунтів.

З метою поліпшення стану земель в області розроблена «Програма еколого-ландшафтної системи землеробства в Луганській області на період до 2010 року», згідно з якою передбачається скорочення площі ріллі на 313 тис. га за рахунок земель на схилах більше 5о.

Забруднення ґрунтів м. Луганська важкими металами знаходиться на критичному рівні, оскільки на територіях паркових зон, що вважаються чистими в міських умовах, спостерігається значне перевищення фону по кадмію, міді, хрому й нікелю. Має місце нерівномірність у їхньому розподілі по території міста.

Значну територію правобережжя Луганської області займають підприємства вугільної промисловості, які представлені 78 діючими шахтами і 28 збагачувальними фабриками. На протязі тривалого часу в процесі виробничої діяльності вони утворюють значну кількість відходів, які складуються у відвалах. За даними лабораторії екології ґрунтів Луганського інституту агропромислового виробництва, на відстані 0,5 км по периметру відвалів чорноземи повністю втрачають свої властивості до глибини 0,6 м; в зоні до 5 км відбувається накопичення важких металів, втрата гумусу, деградація ґрунтів.

Загальна площа відроблених територій склала 2200 км2. В межах таких площ відбувається перерозподіл напруженого стану вугільних товщ, на поверхні утворюються провали, прогини, змінюється водно-сольовий баланс зони аерації. Після закриття шахт і припинення водовідливу відбувається підйом рівнів шахтної води до поверхні із наступним її виливанням, що призводить до підтоплення, засолення, розвитку ерозійних процесів.

Зарегулювання стоків, зрошення та вплив інших антропогенних факторів зумовили у деяких районах підвищення рівня ґрунтових вод, що призвело до заболочування заплавних земель. В процесі використання, а також впливу деяких факторів (технічний стан зрошувальних і колекторно-дренажних систем, способи та норми поливів, якість води тощо), погіршився гідрогеологомеліоративний стан зрошуваних земель, спостерігається збільшення площ з підвищеним рівнем ґрунтових вод.

На території області широко розвинені зсуви природного й техногенного походження, яких нараховується понад 1100.

Інтенсивне господарське освоєння заплави й піщаних терас Сіверського Донця на території Рубiжано-Сєверодонецької промислово-мiської агломерації та накладення на природно-iсторичний карстовий процес техногенного впливу, викликали активізацію техногенного карсту. У межах депресійних воронок водозаборів, навколо накопичувачів промстокiв, на промислових майданчиках окремих підприємств почалася активна деформація денної поверхні, утворення суфозiйно-карстових воронок i западин.

Радіоекологічна обстановка у гірничопромислових регіонах Луганської області в значній мірі визначається діяльністю саме вугільних шахт, де має місце неминуче опромінення техногенно-підсиленими джерелами природного походження й відбувається радіоактивне забруднення довкілля радіонуклідами уранового, торієвого рядів.

Радіоактивне забруднення земель відбувається за рахунок радіоактивних шламів, що утворюються в результаті механічної очистки шахтних вод. Слід зазначити, що за своїми радіаційними характеристиками радіоактивні шлами вугільних шахт мало в чому поступаються радіоактивним відходам підприємств уранової промисловості. Природні водойми забруднюються за рахунок скидання шахтних вод, що містять радiоактивнi речовини, змивання радіоактивних речовин атмосферними опадами із забруднених ділянок земної поверхні. Забруднення атмосферного повітря відбувається за рахунок викидів шахтних вентиляторів, есхаляції радону з поверхні відстійників з радіоактивними шламами та перенесення з частинками пилу радіонуклідів.

Поки що на Луганщині виявлено 3 шахти, діяльність яких суттєво впливає на загальну радіоекологічну ситуацію в регіонах їх розташування, це – шахти «Луганська», «Пролетарська» та ім. Г. Капустiна.

Рослинний та тваринний світ

Скорочення місць, історично придатних для перебування рослин і диких тварин, безпосереднє знищення об’єктів рослинного і тваринного світу, загальне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище та надмірний рекреаційний тиск на природні комплекси в періоди відтворення диких тварин зумовлюють загальне збіднення видового та популяційного складу флори і фауни області. Це потребує прийняття невідкладних заходів, спрямованих перш за все на забезпечення охорони місць існування тварин. Суттєвим недоліком в організації охорони рослинного і тваринного світу є низький рівень вивчення його стану, відсутність об’єктивних даних про чисельність переважної більшості видів флори і фауни. В області здійснюється облік тільки тих видів, які належать до об’єктів заготівлі та мисливства.

За останні роки різко знизилися темпи створення захисних лісових насаджень на яругах, балках, пісках та інших непридатних для ведення сільського господарства землях, яких в області понад 130 тис. га. Згідно з екологічними нормативами загальна лісистість сільськогосподарських угідь має становити біля 14%, а фактично є лише 6%.

Аналіз стану справ з лісовідновленням у лісовому фонді області викликає занепокоєння. Так, за останні 7 років площі земель, вкриті лісом не тільки не збільшилися, а навіть скоротилися на 4,8 тисячі гектарів. Незважаючи на наявність лісокультурного фонду – 14 тисяч гектарів, роботи, які проводяться державними лісомисливськими господарствами по підвищенню лісистості лісового фонду, мало результативні. Несвоєчасно заліснюються згарища та лісосіки минулих років. Підприємствами лісового господарства продовжується створення монокультур сосни, що в подальшому може призвести до їх загибелі від пожеж та кореневої губки.

Не виконуються визначені лісовпорядкуванням обсяги створення дубових насаджень та переведення їх в покриті лісом площі. Має місце створення культур по спрощеним схемам без урахування лісорослинних умов. Спостерігається тенденція заміни корінних дубових деревостанів насадженнями менш продуктивних другорядних порід.

Під охороною знаходяться 58 видів рослин, 29 з них внесені до «Червоної книги України».

Природно-заповідний фонд. Луганщина – найбідніший в Україні край за кількістю заповідників (точніше, за площею, що вони посідають).

Природно-заповідний фонд Луганщини складають 135 об’єктів, які розташовані на площі 185 тис. га. Він включає 6 територій загальнодержавного та 129 – місцевого значення. Серед них 1 природний заповідник, 1 регіональний ландшафтний парк, 45 заказників (у тому числі 1 загальнодержавного значення), 61 пам’ятка природи (2 – загальнодержавного значення), 9 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва (2 загальнодержавного значення) та 18 заповідних урочищ.

Обстежено понад 37 нових територій на площі понад 55 тис. га з метою їх наступного заповідання на території Антрацитівського, Попаснянського, Новоайдарського, Кремінського, Свердловського, Лутугинського, Краснодонського, Перевальського, Біловодського, Старобільського, Станично-Луганського, Новопсковського та Троїцького районів. Але, незважаючи на вжиті заходи зі збільшення мережі природно-заповідного фонду, відсоток заповідності залишається меншим (2,56%), ніж середній показник по Україні (4,5%).

Природно-заповідний фонд, представлений:

  • Луганським природним заповідником, який складається з трьох філій: «Провальський степ», «Стрілецький степ», «Станично-Луганська філія», де налічуються тисячі видів рослин, з яких більше сотні – рідкісні й зникаючі види;
  • ботанічним заказником Юницького, який створено у 1892–1910 рр. за ініціативою професора Докучаєва для збереження рослинного і тваринного світу;
  • заповідне урочище Киселева балка, яке стало об’єктом паломницького туризму;
  • комплексна пам’ятка природи Айдарська тераса – мальовнича вікова діброва з багатою фауною та флорою в заплаві р.Айдар та багато інших.


Економіка регіону

Луганська область є великим промисловим регіоном з перевагою таких видів промислового виробництва, як видобуток кам’яного вугілля, металургійна, хімічна й нафтохімічна, машинобудівна й легка промисловості. За обсягом виробництва область посідає 5 місце в Україні. У структурі економіки області питома вага видобутку кам’яного вугілля становить 18,5%, металургії й обробки металу – 19,5%, хімії й нафтохімії – 10,7%, машинобудування – 5,7%.

У Луганській області сформовано три великих промислових вузли:

  • територію Луганського вузла визначають підприємства машинобудування, металообробки та легкої промисловості;
  • територію Алчевсько-Стаханівського вузла – підприємства вугільної, металургійної промисловості та машинобудування;
  • територію Лисичансько-Рубіжансько-Сєверодонецького – підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості.

Сьогодні вугільна промисловість забезпечує робочими місцями 20% населення області, визначає рівень соціально-економічного розвитку 63 шахтарських міст і селищ. Хоча вугільна галузь в Україні перебуває в стані постійних структурних перетворень, програма по видобутку вугілля шахтарськими колективами області щорічно виконується й становить близько 26 млн. тонн.

У Луганській області добувається 43% всього українського енергетичного вугілля. За цією галуззю – майбутнє регіону.

Серед вугільних підприємств Луганщини кращі показники по видобутку вугілля у ДП «Ровенькиантрацит», ДП «Свердловантрацит», ВАТ «Краснодонвугілля».

Друге місце в господарському комплексі області по обсягу валової продукції займає машинобудування і металообробка.

Транспортне машинобудування представлене Стахановським вагонобудівним і Луганським автоскладальним заводами. Практично все виробництво тепловозів зосереджено в Луганську.

Важке машинобудування представлене виробництвом мостових кранів, установок для переплавки сталі, обладнанням для збагачувальних фабрик тощо. Центрами галузі є: Стаханов (машинобудівний завод), Луганськ (завод ім. Пархоменка), Кіровськ («Центрокуз»), Красний Луч (завод шахтного машинобудування). ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» виробляє гірничо-шахтне устаткування, яким оснащені шахти ГП «Свердловантрацит», ГП «Первомайскуголь», ГП «Ровенькиантрацит», а також шахти «Орєховская», ім. Баракова, «Північна», «Самсоновская-Западная» й багато інших вуглевидобувних підприємств Луганської та Ростовської областей.

Енергетичне машинобудування представлене електромеханічним заводом в Первомайську, електроапаратним заводом в Луганську, Сєверодонецьким заводом «Електрохімремонт».

Верстатобудівне та інструментальне машинобудування сконцентроване в Луганську (ЗАТ «Луганські акумулятори», ЗАТ «Луганський завод колінчатих валів», ГППО «Луганський верстатобудівний завод»), Краснодоні (ЗАТ «Краснодонський завод «Автоагрегат»), Алчевську, Іванівці, Красноріченську. Приладобудування і електронне машинобудування розміщені в Сєверодонецьку (ЗАТ «Імпульс», ВАТ «Сєверодонецкий приладобудівний завод»), Луганську («Углеприбор», Станкобудівний завод), в Стаханові (Теплогорський завод гідрообладнання), в Кремінній («Хімавтоматика»).

Центрами хімічного машинобудування є Стаханов, Луганськ; сільськогосподарського – Луганськ, торгового обладнання – Фащівка (Перевальський район).

Чорна металургія Луганської області працює на базі коксохімічної промисловості (Стаханов, Алчевськ), привізної збагаченої залізної руди з Кривого Рогу, марганцевої руди з Нікополя, використовуючи флюси і вогнетриви Донецької області.

Широкий асортимент прокату, випускають підприємства Луганщини. Близько 100 марок низьколегованих маломагнітних нержавіючих сталей надходять на підприємства країн СНД, Східної Європи, Індії, Ірану, Туреччини. Цю та іншу продукцію виробляють Стахановський завод феросплавів, Луганський трубопрокатний завод. Центром чорної металургії є завод прокатних валків у Лутугино, що поставляє свою продукцію не тільки підприємствам чорної металургії, але й іншим галузям (мукомельно-круп’яній, целюлозно-паперовій).

Найбільш яскраво представляє цю галузь Алчевський металургійний комбінат. Обсяг виробництва найбільшого підприємства складає 15% від загального промислового виробництва області. На його частку припадає 100% випуску чавуну. Також плідно працюють ВАТ «Алчевський коксохімічний завод», ВАТ «Стаханівський завод феросплавів», ЗАТ «Луганський трубний завод», СП «Інтерсплав».

В області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації. Хімічна і нафтохімічна промисловість займає одне з провідних міст в економіці Луганської області. Луганська область забезпечує 12,3% азотних добрив, 22% – кальцинованої соди, 39,1% – синтетичних смол і пластмас. Промисловість представлена 48 підприємствами, серед яких виділяються ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», Рубіжанський казенний хімічний завод «Зоря», Рубіжанське ВАТ «Барвник», ВАТ «Стаханівський завод технічного вуглецю», ВАТ «Лисичанська сода», ВАТ «Лисичанський завод гумових технічних виробів», ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез», ТОВ «Полі-Пак», кожне з яких відомо не тільки в області, а й за її межами.

Сєверодонецьке ДПП «Азот» – одне з найбільших у світі підприємств з виробництва азотних мінеральних добрив. Об’єднання випускає більш 60 найменувань товарної продукції – аміак, карбамід, метанол, оцтова кислота, формалін, каталізатори, ацетон, емульсія, ПВА, також керамічна цегла, засоби побутової хімії, вироби з поліетилену.

ВАТ «Склопластик» випускає склотканини, скловолокна, утеплювачі, захисні плівки для теплотрас. ВАТ «Стахановський завод техвуглецю» експортує технічний вуглець різних марок в усі країни СНД, Польщу, Чехію, Словаччину.

В області здійснюють виробничу діяльність більше 80 підприємств легкої промисловості різних форм власності. Питома вага легкої промисловості Луганської області в Україні: за кількістю підприємств близько 2%, за обсягами реалізації продукції – 8,6%.

Легка промисловість представлена взуттєвою, шерстяною, трикотажною (Луганськ), панчішною (Рубіжне) галузями, виробництвом ялинкових іграшок (Лисичанськ), а також підприємствами швейної промисловості – Луганськ, Стаханов, Алчевськ тощо. Більшість трикотажних виробів випускає ЗАТ «Лутрі», взуття – АТЗТ «Лугань», панчішно-шкарпеткові вироби – АТЗТ «Рубіжанка», жіночої білизни – фірма «Грація».

Луганська область має у своєму розпорядженні досить сприятливі природні умови для розвитку промисловості будівельних матеріалів і будівельної індустрії. Для цього є промислові запаси первинної та вторинної сировини – різноманітні вапняки, піщаники, глини й глинисті сланці, крейда, пісок. Величезні запаси гірських порід у відвалах вугільних шахт і вуглезбагачувальних фабрик, золи і шлаків на електростанціях і металургійних підприємствах.

Область забезпечує 67,8% будівельного скла по Україні.

Більше половини загального обсягу будівництва виконується підприємствами міст Луганськ, Сєверодонецьк, Ровенькі. Майже третина обсягу робіт області виконується будівельниками Луганська.

Виробництво будівельних матеріалів:

  • виробництво цегли. Цим виробництвом зайнято 65 підприємств (цегельні заводи в Рубіжному, Луганську, Первомайську). Сумарна виробнича потужність складає 644 млн. шт. цегли на рік. Керамічну та силікатну цеглу виробляють 15 підприємств. Провідне місце займає ВТО «Рубіжанський ЗБМ» (68% від об'єму виробництва). Крупними є також АТЗТ «Первомайський ЗБМ», Сєверодонецький завод керамічної цегли ВО «Азот», ЗАТ «Зимогір’євський ЦЗ»
  • виробництво шлакоблоку. В цьому виробництві зайнято 30 підприємств області. Найбільш великі з них: ВАТ «Силікат», ВТО «Стройіндустрія».
  • виробництво збірних залізобетонних конструкцій. В цьому виробництві зайнято 23 підприємства, загальною виробничою потужністю 840 тис. м. збірного залізобетону на рік. Підприємства, найбільші та найстабільніші, входять до концерну «Луганськстрой» (Лисичанський ЗЗБВ», ВАТ «Сєверодонецькзалізобетон») та об’єднання «Луганськшахтобудіндустрія» (АТЗТ «Краснолучський ЗЗБВ-7», АТЗТ «Стаханівський ЗЗБВ-7»).
  • піщані та кам’яні кар’єри – складова частина галузі. Працюють 12 підприємств по видобутку піску та виробництву щебеню потужністю відповідно 3,0 и 3,6 млн. М3. на рік. Базовими є ЗАТ «Кондрашевський пісчаний кар’єр», ВАТ «Краснолучський ЗСМ-6», Медвежанський і Комсомолький кар’єри, Вальянівський щебеневий завод.
  • cкляна промисловість області представлена трьома великими підприємствами: ВАТ «Лисичанський скляний завод», Лисичанський скляний завод «Пролетар», КП «Попаснянський скляний завод», що випускають близько 60% всього обсягу скляної продукції в Україні. На міжнародному ринку далекого зарубіжжя у цих заводів репутація надійних партнерів, тут розроблені перспективні інвестиційні плани. ВАТ «Лисичанський скляний завод» випускає тонке скло, має потужність по виробництву армованого, прокатного, візерункового скла, склоблоків, вогнетривких виробів і різноманітного асортименту товарів народного виробництва. Склозавод «Пролетар» є виробником високоякісного полірованого скла, а також випускає деталі скління для транспорту, приладів і меблів, вогнетривких виробів. КП «Попаснянський скляний завод» спеціалізується на випуску сортового посуду, подарункових наборів і скляних розсіювачів для освітлювальних приладів промислового і цивільного застосування.

Лісова промисловість області представлена виробництвом пиломатеріалів (лісопильна галузь), картону (целлюзно-картонна галузь). Ці підприємства розташовуються в Луганську, Кременній, Рубіжному, Красному Лучі. Вони працюють на привізній сировині й готових деталях з Росії (Північно-Західного, Волго-В’ятського районів). У Кремінній працює фабрика з випуску музичних інструментів (баянів).

У державному розподілі праці Луганська область забезпечує більш половини тарного картону.

Харчова промисловість входить до складу агропромислового комплексу області й представлена 111 підприємствами. Основними галузями є: борошно-круп’яна (Луганськ), хлібопекарська (повсюди), макаронна (Луганськ), м’ясна (Луганськ, Стаханов, Красний Луч, Лисичанськ, Краснодон, Сватове), молочно-маслоробна (Біловодськ, Новопсков, Тепле, Станично-Луганське, Старобільськ), кондитерська (Луганськ), пивоварна (Луганськ, Ровеньки, Лисичанськ, Перевальськ, Старобільськ, Кремінна), маслобійно-жирова (Сватове, Мілове), консервна (Станично-Луганське).

У харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів обсяги виробленої продукції збільшуються у молочній промисловості, виробництві жирів, м’ясній галузі, обробці зерна.

Сільське господарство

Сільськогосподарське виробництво Луганської області зосереджене в 19 адміністративно-територіальних одиницях, які відповідно до ґрунтово-кліматичних, економічних умов і спеціалізації підрозділяються на 3 виробничі зони: північну, приміську та південну.

Рослинництво області спеціалізується на виробництві зернових (озима та яра пшениця, ячмінь, кукурудза тощо) та олійних культур (соняшник). Вирощують крім зернових культур цукровий буряк, картоплю, овочі, плодово-ягідну продукцію.

Тваринництво має молочно-м’ясний напрям. Розвинуті скотарство, птахівництво, вівчарство.

Відбуваються активні зрушення у тваринництві – у всіх категоріях господарств збільшилося поголів’я овець, кіз, птахів. Збереження й збільшення поголів’я худоби й птахів обумовлює зростання виробництва основних видів тваринницької продукції – в основному ковбасних виробів.

Транспорт

В області розвинений автомобільний, залізничний, повітряний, трубопровідний транспорт. Транспортна інфраструктура забезпечує потреби вугільної, металургійної, нафтопереробної, хімічної та інших галузей промисловості, особливо в плані товарообміну з прикордонними областями Росії. На транспорті зайнято 8% промислово-виробничого персоналу.

Залізничний транспорт представлено Луганським та частково Дебальцевським відділеннями Донецької залізниці, Попаснянським держпідприємством по перевезенню вантажів та пасажирів.

В області 5 локомотивних та 2 вагонних депо, 6 дистанцій колії, 52 залізничні станції.

Розгорнута довжина колій – 1206,9 км, загальна довжина під’їзних колій підприємств та організацій – 2320 км.

Середня густота залізничних доріг – 45 км (по Україні – 37,6 км). Найбільші залізничні вузли – Луганськ, Попасна, Родакове.

Основні залізничні магістралі: Луганськ – Москва, Луганськ – Київ, Луганськ – Харків, Куп’янськ – Дебальцеве, Дебальцеве – Луганськ – Мілерово, Куп’янськ – Сватове – Луганськ – Мілове.

Мережа автомобільних шляхів складає 5,8 тис. км, у т.ч. з твердим покриттям 5,6 тис. км. З них 954,7 км – державного значення, 1211 км – обласного значення, 3470,2 км – місцевого значення.

Густота автомобільних доріг в області – 209,7 км (в Україні – 269 км). Через територію області проходять транзитні магістралі: Волгоград – Харків, Дебальцеве – Ростов-на-Дону, Луганськ–Донецьк, Луганськ – Мілерово, Луганськ – Старобільськ – Валуйки.

Авіаційний транспорт в області представлений Луганським державним авіапідприємством «Луганські авіалінії», обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Луганськ» та Сєверодонецьким аеропортом.

Міський електротранспорт функціонує в 7 містах області: Алчевську, Лисичанську, Сєверодонецьку, Антрациті, Краснодоні, Луганську та Стаханові (трамвай, тролейбус). Протяжність трамвайних колій – 110,3 км; тролейбусних – 333,7 км.

Трубопровідний транспорт представлений Лисичанським районним нафтопровідним управлінням (67 км) та управлінням магістральних нафтопродуктів (99,6 км). По території області проходять магістральні газопроводи: Ставрополь – Москва, «Союз»; нафтопровод Самара – Лисичанськ, Тихорецьк –Лисичанськ, продуктопроводи Лисичанськ –Луганськ, Луганськ –Трудова – Донецьк.

Політика і суспільство

Склад керівництва Луганської облдержадміністрації: голова облдержадміністрації; перший заступник голови облдержадміністрації; перший заступник голови облдержадміністрації з питань промисловості, транспорту, зв'язку; заступник голови облдержадміністрації з питань економіки; заступник голови облдержадмiнiстрацiї з питань АПК; заступник голови облдержадміністрації; заступник голови облдержадміністрації; заступник голови облдержадміністрації з питань будівництва, архітектури, житло-комунального господарства; заступник голови облдержадміністрації з питань органiзацiйно-кадрової роботи – керівник апарату.

Луганська обласна рада: (120 депутатів): Партія регіонів – 100 мандатів, блок «Народна опозиція» – 8 мандатів, КПУ – 7 мандатів, БЮТ – 5 мандатів.

Луганська міська рада (76 депутатів): Партія регіонів – 61 мандат, Блок Вітренко «Народна опозиція» – 7 мандатів, БЮТ – 4 мандати , КПУ – 4 мандати.

Освіта

Луганська область нараховує 576 дошкільних закладів, 780 загальноосвітніх навчальних закладів, з них 9 – приватні школи. За останній час кількість денних державних загальноосвітніх закладів скорочується. Швидкими темпами зростає мережа навчальних закладів нового типу: гімназії, ліцеї, навчально-виховні комплекси. Українською мовою навчаються 26,2% учнів. У області працюють 17 інтернатних установ і 2 дитячих будинки сімейного типу.

Розвинута мережа закладів, що здійснюють професійну підготовку. В області функціонує 34 професійно-технічних навчальних закладів.

Вищу освіту надають навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації, з них 29 закладів І-ІІ рівнів акредитації та 9 ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Охорона здоров’я

По області нараховується 180 лікувальних закладів та 398 амбулаторно-поліклінічних закладів, зокрема, 11 самостійних поліклінік, 34 диспансери, 3 фізіотерапевтичних поліклініки. Крім того медичну допомогу надають 86 здоровпунктів, в числі яких 14 лікарських та 72 фельдшерських, 23 стоматологічні поліклініки, 6 центрів «Здоров’я», 35 санепідстанцій. Стаціонарна допомога населенню області надається медичними установами, які мають жіночі консультації, акушерсько-гінекологічні відділення, а також дитячі лікарні та установи з дитячими відділеннями.

Природно-рекреаційний потенціал

У регіоні функціонує 14 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 10 будинків i пансіонатів відпочинку, численні санаторії-профілакторії та дитячі табори відпочинку.

На основі місцевих мінеральних вод функціонують Луганська фізіотерапевтична поліклініка, Новопсковський санаторій «Перлина», водолікарня і санаторій «Сосновий» у Старобельському районі, санаторій «Озерний» у Кременському районі, цілий ряд профілакторіїв у Кременському, Попаснянському, Станично-Луганському і Слав’яносербскому районах. Запас цілющих вод практично необмежений, що дозволяє розширювати мережу оздоровчих установ.

В області наявні мінеральні води різних типів. Мінеральні сірководневі води відомі на півночі області, у Марківському районі. Радонові води зустрічаються на території Попаснянського та Кремінського районів на Врубовській, Вовчеярівській, Мирнодолинській та Кремінській ділянках.

Культура

В області нараховується біля 650 масових і універсальних бібліотек, з них у сільській місцевості –364 бібліотеки.

На території області функціонують 109 парків культури і відпочинку. На території області є 1177 пам’ятників історії та 219 пам’ятників мистецтва.

У Луганському регіоні працюють 4 державних професійних театри:

  • Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр;
  • Луганський обласний російський драматичний театр;
  • Луганський обласний театр ляльок;
  • Сєверодонецький міський російський драматичний театр.

Крім того, в області діють: Луганська обласна філармонія, 82 школи естетичного виховання, а також 4 спеціалізовані навчальні заклади. На території міста й області функціонують позашкільні установи: комплекси, центри, палаци, будинки позашкільної роботи, станції, клуби технічної творчості, юних натуралістів, юних туристів-краєзнавців, екологів, дитячо-юнацькі клуби фізичної підготовки, клуби та об’єднання військово-патріотичного виховання.

Культурні пам’ятки

Найцікавішими туристичними об’єктами є:

  • унікальні крейдяні скелі Баранячі Лоби у смт Новоайдарі;
  • Королівські скелі у Луганському заповіднику;
  • комплексна Айдарська тераса;
  • Koнгреciв яр;
  • меморіальний комплекс «Молода гвардія» у Краснодоні;
  • садиба 18 ст. в Олександрівську;
  • Храм Святої Трійці, 19 ст., смт Біловодськ;
  • комплекс споруд Деркульського кінного заводу 1765р. у с. Данилівна Біловодського району;
  • музей під відкритим небом «Партизанська стоянка» (Антрацитівський район) та ін.



Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»

© «ВЭС», 2020
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua