 |
|
 |
|
|
Авторизация
Поиск по порталу
|
 |
Символіка регіону
Герб Миколаївської області: геральдичний щит, розділений хвилястою лінією на синю і срібну частини. На синьому полі – золота архієрейська митра, накладена поверх схрещених золотих посохів. У срібній хвилястій частині – амфора натурального кольору. Щит вписується в декоративний картуш сталевого кольору, увінчаний вінцем з п’яти золотих колосків. На картуші знизу розташовано якір, з двох боків – зелена виноградна лоза з гроном. Митра і посохи походять з герба міста Миколаєва й уособлюють покровителя регіону святого Миколу-Чудотворця. Амфора символізує античні міста-держави Північного Причорномор’я. Прапор
Герб і прапор затверджені 27 липня 2001 р. Автори символів І. та Я. Булавицькі. Миколаївська область розташована в південній частині країни в межах Причорноморської низовини в басейні нижньої течії ріки Південний Буг. На заході межує з Одеською, на півночі – з Кіровоградською, на сході та північному сході – з Дніпропетровською та на південному сході – з Херсонською областями. Область утворена 22 вересня 1937 року з частини Одеської області. До неї увійшла частина населених пунктів Херсонщини та Дніпропетровщини. Свого сучасного вигляду і розмірів область набула наприкінці 1959 року. Нині її площа охоплює 24,6 тис.км2 (4,6% площі України). Протяжність території із півночі на південь – 194 км, із заходу на схід – 204 км. На півдні омивається водами Чорного моря. Область поділена на 19 адміністративних районів. В області налічується 9 міст, з них 5 міст обласного і 4 районного підпорядкування, 17 селищ міського типу та 894 села. Найбільшими містами області є Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ, Южноукраїнськ. У містах та селищах міського типу мешкає 66% населення області (цей показник зберігає стабільність уже багато років поспіль). Адміністративний центр – Миколаїв з населенням 509,1 тис. жителів. Населення Миколаївської області налічує 1219,6 тис. жителів, з них частка міського населення становить 66,3%, а сільського – 33,7%. Майже 60% міського населення проживає у Миколаєві – адміністративному, промисловому та культурному центрі області. Область відноситься до малозаселених, по густоті населення – 49,6 осіб/км2 – посідає одне з останніх місць серед областей України. Найгустіше заселені міста обласного підпорядкування, де цей показник дорівнював у м. Первомайськ 2797 осіб/км2, у м. Миколаїв –1979 осіб/км2. Особливо низький цей показник у Березанському, Березнегуватському, Єланецькому та Казанківському районах, де щільність населення по 18 осіб/км2. Найгустіше заселені Кривоозерський, Снігурівський та Жовтневий райони, де цей показник становить 35-37 осіб/км2. У Миколаївській області проживають представники понад 100 національностей і народностей. Корінний етнос – українці, частка яких складає 81,9% населення області. Найбільш чисельними є представники 12 національних меншин – росіяни (14,1%), молдовани (1%), білоруси (0,7%), болгари (0,4%), євреї (0,3%), вірмени (0,3%), поляки, німці, татари, цигани, азербайджанці та корейці (по 0,1%) та інші (0,7%).
Бузький край приваблював багатьох чужоземці – орди печенігів, половців, монголо-татар, а також литовці, кримські татари, турки час від часу спустошували ці землі. І саме тут, на південному рубежі, у Дикому полі, ставали на захист рідної землі запорізькі козаки. З кінця 18 століття розвиток краю пов’язаний з Запорізькою Січчю. У важкій затяжній російсько-турецькій війні Російська держава відстоювала право на вихід до моря, наполегливо просуваючись до важливого стратегічного пункту – Очакова. Росії потрібен був свій флот. І за велінням князя Г.О.Потьомкіна в гирлі річки Інгул у 1788 році була закладена нова верф. Довкола верфі почало рости містечко, поки що безіменне. Ім’я своє воно отримало через рік, після переможного штурму Очакова російськими військами під командуванням О.В.Суворова. Очаків був здобутий у грудні 1788 року, в день Святого Миколая, заступника моряків. На його честь і назвали нове місто – Миколаєвом. Отже, місто Миколаїв було засновано 1789 року за наказом імператриці Катерини ІІ. А з 9 лютого 1795 року заснована нова Вознесенська губернія. Саме губернське містечко Вознесенськ постало «вздовж річки Буг в околиці містечка Соколов». Місто отримало назву на честь великого церковного свята Вознесіння Господнього. Губернія поділялася на 12 повітів. До неї входили «приписні міста» Одеса, Миколаїв, Очаків, Дубосари, Берислав. Але за рік Вознесенську губернію ліквідували, а сам Вознесенськ став заштатним містечком. У 1796–1802 рр. заснували Новоросійську губернію, що простягалася від Дністра до Кубані, включаючи Кримський півострів та Передній Кавказ. Столицею губернії був Новоросійськ – таку назву кілька років мав Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ). Управляти такою великою територією було надзвичайно складно. Тому 8 жовтня 1802 р. російський імператор Олександр I видав указ про поділ Новоросійської губернії на Катеринославську, Миколаївську (потім Херсонську) і Таврійську. У 1802 році вперше була утворена Миколаївська губернія. Але вже через рік вона була ліквідована при новому адміністративному переділі. Миколаїв увійшов до складу Херсонського повіту, але тепер вже Херсонської губернії. 1805 року було відновлено Миколаївське губернаторство. На початку 19 століття Миколаїв знову став центром Миколаївської губернії. Увійшовши до складу Російської імперії, край одразу визначився в своїй спеціалізації. Колонізований степ перетворився на хлібні землі, а місто над Південним Бугом стало центром суднобудування. В 19 столітті Росія експортувала мільйони пудів хліба. Левова частка цього хліба вирощувалася на Миколаївщині. А возили його за кордон, зокрема, і на судах, що сходили з миколаївських стапелів. 25 грудня 1920 p. Херсонську губернію перейменовано на Миколаївську відповідно до назви губернського міста. Відтак, до Миколаївської (колишньої Херсонської) губернії увійшли Єлісаветградський, Херсонський, Миколаївський, Олександрійський повіти, а також Дніпровський повіт (спочатку Таврійської, потім тимчасової Мелітопольської губерній), що межував з ними. Район Дніпровського лиману, розташування Очакова у місці злиття Південного Бугу й Дніпра з морем, водний шлях через Очаків до Миколаєва – усе це не тільки географічно, але й економічно вказувало на логічність оптимального вирішення питання про приєднання даного регіону до Миколаївської, а не Одеської губернії. Через це в серпні 1920 р. уряд вирішив передати Очаків і 6 прилеглих волостей з Одеської губернії до Миколаївської. Тоді ж розташовані на річці Південний Буг міста Первомайськ та Вознесенськ стали центрами нових повітів. Заштатне досі м. Первомайськ, як і Вознесенськ, значно зросли за останні роки, в них з’явилися залізничні станції, а, відтак, і залізничні перегони, налагоджені зручні шляхи сполучення. Вознесенський повіт виділився з великого за територією Єлісаветградського повіту, а разом з ним відійшли економічно близькі йому за структурою господарства прилеглі волості. У жовтні 1922 року Миколаївська і Одеська губернії об’єдналися в Одеську. У березні 1923 р. в ній створюється шість округів, в т. ч. Миколаївський, який у 1925 році стає самостійною адміністративною одиницею. До складу Миколаївського округу в 1925 році входило 9 районів: Варварівський, Вознесенський, Володимирівський, Ландауський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Очаківський, Привільнянський. 22 вересня 1937 створено Миколаївську область, а місто Миколаїв отримало статус обласного центру. Ця подія мала виключне значення для подальшого соціально-економічного розвитку регіону, формування його промислового та сільськогосподарського потенціалу. Миколаївщина одразу стала одним з головних центрів військового суднобудування. Люди, відчуваючи відповідальність за подальшу долю Батьківщини, робили все можливе для зміцнення обороноздатності держави. Темпи будівництва кораблів були такими, яких до того часу не знала світова практика суднобудування. На Миколаївщині, як і у всій країні, була завершена насильницька колективізація. Тисячі селянських родин були розкуркулені, частина з них вислана за межі України. Проте, селяни продовжували добиватися високих показників у праці. У 1940 році на території області діяло 54 МТС, які мали близько 4 тис. тракторів. Середня врожайність зернових у цей час становила 16,6 ц/га. У 1940 році на всесоюзній сільськогосподарській виставці демонстрували свої досягнення 200 колгоспів Миколаївщини. Однак мирну працю людей перервав напад німецько-фашистських загарбників. Миколаївська область мобілізовувала усі сили на боротьбу проти фашизму. В перші ж дні війни на збірні пункти області з’явилися 100% військовозобов’язаних. Добровільні народні формування створювалися в усіх містах і селах області. Вже наприкінці липня на Миколаївщині нараховувалося понад 70 тисяч ополченців, з яких близько 19 тисяч становили жінки. Було організовано 33 винищувальні батальйони і 1108 допоміжних груп загальною чисельністю понад 20 тис. чоловік. Швидкими темпами здійснювалася перебудова промисловості Миколаївщини на військовий лад. Колгоспники, робітники радгоспів і МТС докладали всіх зусиль, щоб зібрати урожай і достроково виконати план хлібоздачі. Завдяки спільним зусиллям врожай 1941 року було зібрано своєчасно. З наближенням лінії фронту в глиб країни були евакуйовані разом з робітниками основні промислові підприємства області. Спеціалісти з Миколаєва працювали на заводах Туапсе, Поті, Баку, Астрахані, Уралу та Сибіру. В тяжких умовах окупації непримиренну боротьбу з ворогом вело підпілля, ядром якого став «Миколаївський центр» (керівник – Герой Радянського Союзу Віктор Лягін). Прикладом вірного служіння Вітчизні стала діяльність комсомольської підпільної організації «Партизанська іскра» у селі Кримка Первомайського району. Виключну мужність проявили жителі Миколаївщини і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всього за період війни 94 уродженцям Миколаївщини було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. 75 тисяч жителів Миколаївщини положили своє життя на вівтар перемоги. Не менш важким був перехід до мирної праці. Поступово відновлювали роботу промисловість та сільське господарство. На карті області з’явилися нові підприємства, яким судилося стати флагманами сучасної промисловості – це турбінний завод «Зоря», суднобудівний завод «Океан», Миколаївський глиноземний завод, Южноукраїнська АЕС. Практично всі потужні промислові підприємства області, зокрема, суднобудування та машинобудування обслуговували військові потреби всього Радянського Союзу. Проголошення у 1991 році незалежності України стало відповіддю щодо шляхів розв’язання політичних і соціально-економічних проблем, які була не здатна вирішувати адміністративно-командна система колишнього Союзу. Під час проведення 1 грудня 1991 року Всеукраїнського референдуму, в якому взяло участь практично все доросле населення області, 90% проголосували за незалежність України, тим самим підтвердили споконвічне прагнення українського народу мати власну державу.
Поверхня області являє собою рівнину, нахилену в південному напрямку. Південна частина регіону має більш рівний рельєф. Тут на широких вододілах зустрічаються лише неглибокі замкнені низини (поди), що заповнюються навесні талими водами. Менша, північна частина області зайнята відрогами Придніпровської височини, сильно розрізана ярами, балками і долинами річок. Місцеві водні ресурси області дуже обмежені, забезпечення водою здійснюється, в основному, за рахунок притоку з інших регіонів. По території області протікають 110 великих, середніх та малих річок загальною довжиною 34380 км. в т.ч.: Південний Буг (257 км в межах області), її притоки, – середні річки: Інгул (179 км), Чичиклея (86 км), Кодима (59 км), Чорний Ташлик (41 км), Синюха (24 км), а також середні річки басейну р. Дніпро: р. Інгулець (96 км) з притокою Висунь (195 км). В області налічується 18 озер, їх загальна площа 11,6 км2. Площі, зайняті водними об’єктами, становлять 150,5 тис. га (6,1% території області). В області побудовано 45 водосховищ і 933 ставків загальною площею 15,8 тис. га, серед водосховищ найбільші Ташлицьке, Софіївське, Октябрьське, Олександрівське, Щербанівське, Степовське, Катеринівське. Область розташована в межах двох фізико-географічних зон лісостепової (Кривоозерський і західна половина Первомайського району) і степової (решта території). Ландшафти представлені заплавними комплексами (заплавні ліси й луки), ділянками піщаного степу, петрофітними (вапняковими) степами, прибережно-водними комплексами, наскельними дібровами, кам’янистими степами тощо. В межах лісостепу природний рослинний покрив утворює ковилово-лучний степ, по балках – байрачні діброви, по відслоненнях вапняку й граніту – кам’янисті степи. Луки розвинені мало, болота майже зовсім відсутні. Загальна лісистість області – 3,9%. По районах вона досить неоднорідна й коливається від 2% у Березанському районі до 6,3% у Вознесенському. Всі ліси віднесені до лісів першої групи. Ліси виконують захисні, серед яких протиерозійні, водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. На схилах в верхів’ях річкових долин і балках зростають байрачні ліси, в яких переважають дуб, клени татарський і гостролистий, в’яз, липа, груша, яблуня, в чагарниковому ярусі – бересклет, крушина, терен, глід, шипшина. Трапляються заплавні ліси. Степова зона в межах Миколаївської області включає різнотравно-кострицево-ковилові угруповання, які сьогодні збереглись не більш, ніж на 10% території. У складі різнотрав’я переважають лучно-степові види (пирій повзучий, тонконіг вузьколистий, костриця валіська, костриця лучна, покісниця розставлена, ситник Жерара, скорзонера дрібноквіткова та багато інших). Цілинні степи містять варіації підзональних рослинних угруповань – типові степи, петрофільні угруповання на оголеннях скельних породах. Справжні степи представлені pізнотpавно-типчаково-ковиловими, типчаково-ковиловими та їх кам’янистими різновидами. Тут зустрічаються: типчак, ковила, калофака волзька. Із степового різнотрав’я на цих ділянках звичайними є шавлія поникла, залізняк бульбистий, чебрець двовидний, льон Черняєва, чистець прямий тощо. Серед рослинних угруповань значна кількість видів, що підлягають особливій охороні. Це «червонокнижні» види: ковила Лессінга, ковила волосиста, ковила українська, ковила Граффа, ковила шорстка, дрік скіфський півник понтичний, шоломниця весняна, сон чоpніючий, тюльпан південнобузький, бpандушка pізнокольоpова, шафран сітчастий, каpагана скіфська, астрагал шеpстистоквітковий, зіновать гранітна, гвоздика ланцетна. Серед видів рослин, що увійшли до списку регіональної охорони, відзначені горицвіт весняний, ломиніс цілолистий, лещиця гоpбкова, белевалія саpматська, півники солелюбні, льонок великохвостий, льон лінійнолистий, анемона лісова. В регіоні налічується понад 500 видів представників тваринного світу, у тому числі ссавців – близько 100, птахів – близько 300, риб – близько 100. Трапляються лось, козуля, дика свиня. У Чорному морі промислове значення мають скумбрія, ставрида, кефаль, осетрові, в річках – судак, лящ, сазан та інші. У Миколаївській області немає значних корисних копалин. Мінерально-сировинні ресурси на території області представлені запасами будівельних матеріалів. Республіканське значення мають родовища різнобарвних гранітів, що відзначаються широкою гамою кольорів і високими декоративними якостями, з них виготовляються декоративно-оздоблювальні вироби. Розвідані запаси чотирьох родовищ гранітів досягають 20 млн. м3, що становить близько 10% запасів України. Серед інших будівельних матеріалів домінують розвідані запаси будівельного каміння – понад 6,1% запасів України, матеріалу для виробництва буто-щебневої продукції. Запаси сировини для виробництва цементу – карбонатні та глинисті породи досягають 85 млн. тонн (3,5% запасів України). Промислове значення мають також поклади вапняків, гнейсів, кварцових пісків та глини для виробництва вапна, цегли, шляхових матеріалів тощо. На території області розвідані поклади кобальто-нікелевих руд – понад 3 млн. тонн (що складає близько 7% запасів України), мінеральних вод, лікувальні грязі тощо. Невеликі поклади бурого вугілля залягають в Єланецькому районі. Також трапляється торф. Клімат помірно-континентальний. Літо спекотне, з частими суховіями; середня температура липня +27°C. Зима малосніжна, порівняно тепла. Середня температура січня -4,5°C. Висота снігового покрову 9-11 см. Річна кількість опадів коливається від 330 мм на півдні до 450 мм на півночі області. Максимум опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив. Море у купальний сезон (червень – серпень) прогрівається біля берега до +24°C. Ґрунтовий покрив у північній частині області представлений переважно чорноземами глибокими, далі на південь – чорноземами звичайними та південними, а в приморській смузі – темно-каштановими ґрунтами на лесових породах. Серед цих зональних ґрунтів на значно менших площах сформувалися чорноземи на щільних глинах, елювії щільних карбонатних та некарбонатних порід, пісках, а також лучно-чорноземні, лучні та інші ґрунти. Чорноземи глибокі на лесових породах мають поширення у Кривоозерському, Врадіївському та Первомайському районах. Це одні з найбільш родючих ґрунтів області. Чорноземи звичайні мало- та середньогумусні на лесах найбільш поширені в області й займають майже третину її території. Чорноземи південні бідніші на гумус і поживні речовини, ніж чорноземи звичайні. Вони в більшій мірі піддаються дії вітрової ерозії, ніж чорноземи звичайні. Темно-каштанові залишково-слабо-солонцюваті ґрунти на лесових породах поширені на крайньому півдні області.
Атмосферне повітря В області відсутні підприємства хімічної, вугільної промисловості, тому Миколаївщина не увійшла до переліку регіонів з високим забрудненням атмосфери.
Найбільш забрудненими в області є міста Миколаїв, Первомайськ, Южноукраїнськ та Вознесенськ, а також Миколаївський, Вознесенський, Арбузинський та Новоодеський райони. Найбільш розповсюдженими речовинами забруднення атмосферного повітря в м. Миколаїв є пил, діоксид сірки, оксид вуглецю, діоксид та оксид азоту, фтористий водень, формальдегід, бензопірен та важкі метали. Збільшення викидів від стаціонарних джерел на підприємствах за останні роки спостерігалося майже в усіх районах та містах області, крім Березанського, Братського, Жовтневого районів та міст Вознесенськ і Очаків. Це відбулося в зв’язку зі зростанням виробництва в галузях машинобудування, виробництва будівельних матеріалів, харчової промисловості та виробництва енергетики, а саме на таких підприємствах області, як ВАТ «ЮГцемент», УМГ «Черкаситрансгаз», Олександрівське ЛВУМГ ТОВ СП «Нібулон», ЗАТ «ВОЗКО» та інші. Якість води по водосховищам та річкам в місцях питних водозаборів задовільна і є придатною для питного та культурно-побутового водокористування. Найбільшим забруднювачем у області є МКП «Миколаївводоканал», скид забруднених вод якого складає 97,53% від загального скиду забруднених вод по області. Всі очисні споруди області здійснюють скид недостатньо очищених стічних вод. Крім скидів стічних вод після очистки, періодично відбувається скид неочищених стоків МКП «Миколаївводоканал». Це аварійні стоки через зливову каналізацію, стоки після промивки фільтрів з очисних споруд Інгулецького водопроводу. Нафтопродукти залишаються найбільш поширеним забруднювачем вод р. Південний Буг та Бузького лиману. Гідрохімічний режим р. Інгулець як і раніше знаходиться під впливом шахтних вод Кривбасу. Отже, водні ресурси Миколаївської області знаходяться під багатофакторним впливом агропромислової діяльності. Експлуатація водоносних горизонтів, зрошення земель, будівництво водоймищ відносяться до техногенних факторів площинного або регіонального впливу на гідрогеологічні умови області. До факторів лінійного впливу відносяться будівництво каналів, водопроводів. Негативні техногенні процеси, що розвиваються під їхнім впливом, підсилюються факторами місцевого (локального) значення (водойми, склади мінеральних добрив, отрутохімікатів і пально-мастильних матеріалів, тваринницькі комплекси, скотомогильники, смітники побутових і промислових відходів, кар’єри, водозабірні свердловини, що знаходяться в незадовільному санітарно-технічному стані тощо). Основними джерелами забруднення ґрунтів внаслідок антропогенного впливу є сільське господарство, промисловість і транспорт. Характерними забруднювачами земельних ресурсів виступають важкі метали та пестициди. Істотним фактором техногенного забруднення ґрунтів є, перш за все, транспорт. Викиди вихлопних газів підвищують вміст свинцю у ґрунтах біля автотрас та в ґрунтах придорожньої смуги уздовж доріг з інтенсивним рухом. Має місце значна деградація ґрунтів. Основними факторами деградації земель в області є:
Забруднення ґрунтів області екологічно небезпечними пестицидами (хлорорганічними препаратами), має стійку тенденцію до зниження. За останні 5 років відсоток забрудненості ґрунтів пестицидами не перевищував 0,1-0,2%. За результатами еколого-агрохімічної паспортизації вміст в ґрунтах області ртуті, кобальту та цинку не перевищує максимально допустимих рівнів (2,1 мг/кг для ртуті, 5,0 мг/кг для кобальту і 23 мг/кг для цинку). Навпаки, в ґрунтах області спостерігається дефіцит цинку, який є мікроелементом і стає токсичним лише у великих концентраціях. Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення й підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Основними напрямами в реалізації обласної Програми охорони довкілля та раціонального природокористування на 2000–2010 рр., Програми соціально-економічного розвитку Миколаївської області на 2000–2010 рр., Регіональної програми захисту земель від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації земель в Миколаївській області є:
Підтоплення На підставі моніторингових досліджень виявлено, що проблема підтоплення актуальна для м. Миколаєва, Арбузинського, Березанського, Березнігуватського, Врадіївського, Жовтневого, Казанківського, Кривоозерського, Миколаївського, Новобузького та Снігурівського районів. В області зареєстровано 119 видів відходів. Найбільша складова накопичених відходів припадає на долю червоного шламу ВАТ «Миколаївський глиноземний завод». Існують підприємства, які здійснюють збирання, зберігання відходів як вторинної сировини і транспортують їх для переробки на відходоперероблюючі підприємства України, що розташовані за межами області. Держуправління екології та природних ресурсів у Миколаївській області, у межах своєї компетенції вживає спеціальних заходів для виявлення безхазяйних відходів та запобігання виникненню несанкціонованих сміттєзвалищ. В області зареєстровано 753 тонни невідомих, заборонених та непридатних до використання пестицидів, з яких 489,3 т зберігається на підприємствах області. Відсутність централізованих пунктів зберігання, утилізації, знешкодження та захоронення токсичних відходів сприяє накопиченню їх на територіях промислових підприємств, що призводить до забруднення навколишнього природного середовища, в першу чергу, погіршення стану земельних ресурсів, підземних і поверхневих вод, атмосферного повітря, врешті – згубно діє на здоров’я людей та зумовлює загальну деградацію довкілля.
Атомна станція використовує ядерне паливо, яке є потенційним джерелом забруднення довкілля радіоактивними речовинами, такими як тритій, цезій, стронцій, кобальт, хром, цинк. Контроль за радіаційним станом навколишнього природного середовища проводиться як на проммайданчику, так і в радіусі 30 км. навколо АЕС. З метою охорони лісів від пожеж проведено влаштування протипожежних смуг, догляд за мінсмугами та протипожежними розривами, здійснюються протипожежні рейди. Захист лісів від шкідників та хвороб забезпечується переважно біологічними препаратами. Проводиться поточне лісопатологічне обстеження. До основних заходів, спрямованих на відтворення диких тварин, відносяться заготівля кормів та викладка їх у зимовий період в лісових угіддях. Серед тварин та рослин області є рідкісні, ендемічні та зникаючі, занесені до Червоної книги України та Регіонального червоного списку. До них відносяться унікальні рослинні угруповання рослин (тюльпан південнобузький, ковила Лессінга, ковила волосиста, ковила українська, ковила Граффа, ковила шорстка, бpандушка pізнокольоpова, каpагана скіфська, астрагал шерстисто квітковий, півник понтичний, шафpан сітчастий, шоломниця весняна, сон чоpніючий тощо), представники риб, комах, земноводних, плазунів, птахів, ссавців. Їх використання здійснюється для наукових цілей за спеціальними дозволами. На землях природно-заповідного фонду області створені та функціонують наступні регіональні ландшафтні парки: «Кінбурнськая коса», «Гранітно-степове Побужжя», «Тілігульский», «Приінгульский». Всього площа чотирьох парків складає 35,5 тис. га. В даний час розглядається питання розширення площі регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», відомого своїми унікальними для степової зони півдня України каньйоноподібними долинами, скельними відслоєннями, історичними пам’ятками та чисельними представниками ендемічної флори і фауни. Миколаївська область – це високорозвинутий індустріальний регіон держави, який визначається потужною багатогалузевою промисловістю, що має дуже важливе значення в структурі народногосподарського комплексу України. Промисловий потенціал області сконцентрований, головним чином, у п’яти містах обласного підпорядкування, питома вага яких у загальнообласних обсягах промислової продукції становить майже 95%.
Суднобудування представлене в обласному центрі трьома великими підприємствами. Це заводи «Чорноморський суднобудівний завод», «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» та «Океан». Основною продукцією цих потужних підприємств є танкери, сухогрузи, контейнеровози, рефрижератори, траулери, плаваючі готелі, катери. Загальновідомі в нашій країні та за її межами виробниче об’єднання «Зоря» та науково-виробниче об’єднання «Машпроект». Вони виготовляють багатопрофільні газотурбінні двигуни, які використовують як для обладнання кораблів та суден, так і для транспортування природного газу та виробництва електроенергії. ВАТ «Первомайський завод «Дизельмаш» - єдине на Україні підприємство, що виробляє дизелі, дизельгенератори та дизельгазогенератори. Заводами-монополістами України являються акціонерні товариства «Миколаївський завод мастильного і фільтруючого обладнання», завод «Дормашина», який виробляє асфальтоукладальники, «Первомайський завод «Фрегат» – випускає дощувальні машини тощо. Крім суднобудівної галузі в області розміщені два великих підприємства електронної промисловості, на яких створені унікальні потужності та сформовані висококваліфіковані кадри. Провідне місце в промисловому потенціалі області займає також кольорова металургія, яка представлена одним з найбільших в Європі підприємством алюмінієвої промисловості – АТ «Миколаївський глиноземний завод», потужністю 1 млн. тонн глинозему на рік. Близько 90% своєї продукції завод експортує в інші країни, а натомість підприємство отримує готовий алюміній. Електроенергетична галузь регіону представлена п’ятьма підприємствами, головним з яких є ВО «Южноукраїнська АЕС». Атомна станція виробляє до 20 млрд. кВт/годин електроенергії, що втричі перевищує потреби області. Питома вага електроенергетичної галузі області досягає майже 4% виробництва електроенергії в Україні. На базі розробки місцевих покладів будівельної сировини в області досить розвинута промисловість будівельних матеріалів. Вона представлена ВАТ «Югцемент» потужністю понад 1 млн. тонн цементу на рік, цегельними підприємствами загальною потужністю понад 49 млн. штук умовної цегли на рік, підприємствами залізобетонних виробів потужністю 195 тис метрів3 на рік тощо. У північній частині області розміщені підприємства, які випускають щебінь та гранітні вироби. В Миколаївській області добре розвинута легка промисловість. Вона представлена значними швейними підприємствами, які виробляють чоловічий, жіночий та дитячий одяг (АТ «Евіс», «Санта Україна», «Искра», «Южанка», «Чайка», «Радуга»), трикотажні та галантерейні вироби (АТ «Аура», «Ангела»), шкіряну сировину, шкіргалантерею та різноманітне взуття (АТ «Возко», «Ніккожа» та «Ніко»). Ця галузь виробляє до 9% республіканських обсягів продукції легкої промисловості. Одне з провідних місць в області займає харчова галузь. На базі переробки сільськогосподарської сировини розвинута м’ясна промисловість, яка представлена Миколаївським, Вознесенським, Первомайським м’ясокомбінатами, двома птахокомбінатами і птахофабриками, ковбасними цехами (більше 30-ти). Переробка молока здійснюється на 16 підприємствах, найбільш потужні з яких: акціонерні товариства «Лакталіс-Україна», «Беньє-Україна», Баштанській сирозавод, Первомайський молочноконсервний комбінат, Вознесенський сирокомбінат, ТД «Доманівський», Первомайський молочно-консервний комбінат тощо. В регіоні є кондитерська фабрика, 10 харчосмакових фабрик, лікеро-горілчаний завод, пивзавод «Янтар», який випускає широкий асортимент безалкогольних та слабоградусних напоїв. Провідне підприємство з виробництва вина, слабоалкогольних напоїв, соків, нектарів і напоїв на основі соків в упаковці тетра-пак АТ «Сандора» виробляє до 30 млн. пакетів на рік. Винрадгосп «Зелений Гай» об’єднання «Садвинпром» виробляє широку номенклатуру вин із виноматеріалів власного виробництва, а також коньяку. Також виробляє сухі, марочні та столові вина, є постачальником фруктів в широкому асортименті. Колективне сільськогосподарське підприємство «Ольвія» виробляє вина та виноматеріали. АТ «Радсад» – підприємство, яке спеціалізується на вирощуванні фруктів і винограду, виробництві виноматеріалів та вина. На території області розташовані підприємства по переробці дарів моря – АТ «Снігурівський рибоконсервний комбінат», АТ «Очаківський рибоконсервний» потужністю до 16 млн. умовних банок на рік. Галузь хімічного виробництва представлена акціонерним товариством «Алые паруса», яке має значні потужності для випуску різноманітної парфюмерно-косметичної продукції й виробляє понад 100 видів товарів: мила туалетного та господарського із натуральної сировини, одеколони, духи, води туалетні, різноманітні креми, засоби для догляду за волоссям, декоративну косметику, засоби до й після гоління тощо. Площа сільськогосподарських угідь області перевершує 2 млн. га. У господарствах області налічується до 200 тис. га зрошуваних земель. Сільськогосподарське виробництво здійснюють колективні підприємства та фермерські господарства. Провідне місце в структурі сільського господарства північних районів посідає зерно-бурякове рослинництво з розвинутим тваринництвом молочно-м’ясного напрямку, південних – зерно-олійницько-плодоовочеве з тваринництвом м’ясо-молочного напрямку. Питома вага продукції рослинництва в загальному обсязі досягає 60%. Основними культурами рослинництва в області є зернові (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза), технічні культури – соняшник та цукрові буряки, овочево-баштанні культури. Розвинуто садівництво й виноградарство. Значну питому вагу займають кормові культури, що є доброю базою для тваринництва м’ясо-молочного напрямку. До 30% великої рогатої худоби сконцентровано в особистих приватних господарствах населення, а свиней – понад 46%. Область з давніх часів є одним з важливих центрів міжнародних економічних та транспортних зв’язків, через яку проходять залізничний, автомобільний, та трубопровідний міжнародні коридори. В області розташовано 5 митних пунктів: «Морський торговельний порт», «Дніпро-Бузький», «Октябрськ», «Миколаївський річковий порт», «Міжнародний аеропорт Миколаїв. Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у міжміських та внутрішніх перевезеннях. Через територію області проходять автомобільні шляхи Миколаїв – Одеса – Кишинів, Миколаїв – Сімферополь, Миколаїв – Кіровоград та інші. Довжина автомобільних шляхів загального користування складає 4801,7 км, з них 4773,7 км – з твердим покриттям. Автотранспортом здійснюються міські, приміські, міжміські та міжнародні перевезення. Існує мережа пасажирських автовокзалів і автостанцій. Крім того, в обласному центрі перевезення пасажирів здійснюється міським електротранспортом (трамвай, тролейбус). До складу залізничного транспорту входять локомотивне та вагонне депо, залізничні станції (підпорядковані Одеській залізниці), Ольшанське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту. Експлуатаційна довжина магістралей залізничних колій загального користування складає 700 км. Найбільші залізничні вузли: Миколаїв, Снігурівка, Підгородна. Водний транспорт представлений 4 морськими портами та 1 річковим. Акваторії портів з’єднуються з морем через Бузько-Днiпровський лиманський канал довжиною 44 милі, глибиною – 10,5 м, шириною – 80 м. Авіаційний транспорт представляє Обласне комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Миколаїв», і входить до числа великих та найбільш технічно обладнаних аеропортів півдня України. Аеропорт класу «В» має сучасну злітно-посадочну смугу, спроможну приймати повітряні судна посадковою вагою 220 тонн, та розмістити 8 літаків типу «ІЛ-76». Аеропорт оснащений радіотехнічним, світлотехнічним та навігаційним устаткуванням. Аеровокзальний комплекс має пропускну спроможність до 400 пасажирів за годину при польотах на внутрішніх авіалініях і до 100 пасажирів – при польотах за кордон. Аеродром «Кульбакіне», розташований в двох кілометрах на схід від залізничного вокзалу м. Миколаєва. Аеродром 1-го класу, першої категорії радіомаячної системи (відстань радіолокаційного контролю за польотами літаків 300 км), оснащений бетонною злітно-посадочною смугою, спроможною приймати повітряні судна посадковою вагою 200 тонн. Наявна кількість спеціального автотранспорту дозволяє готувати до вильоту одночасно до 6 літаків типу «ІЛ-76». Аеродром призначений для зберігання, обслуговування та виконання польотів повітряних суден вдень та вночі в простих та складних метеорологічних умовах. Трубопровідний транспорт області представлений Миколаївським Державним підприємством «Трансаміак», що здійснює транзит рідкого аміаку територією України. Довжина магістрального трубопроводу, що обслуговується підприємством, складає 444 км. Технічна можливість для транспортування рідкого аміаку – до 3 млн. тонн на рік. Спеціальна економічна зона «Миколаїв». 13 липня 2000 року прийнятий Закон України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв». Спеціальна економічна зона «Миколаїв» загальною площею 860 га, у тому числі 113 га акваторії ріки Південний Буг, створена в межах земельних ділянок, на яких розташовані суднобудівні підприємства м. Миколаєва: державна акціонерна холдингова компанія «Чорноморський суднобудівний завод», відкрите акціонерне товариство «Дамен Шіпярдс Океан», державне підприємство «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара», а також прилегла до заводу територія земель Миколаївської міської ради. Специфічною рисою СЕЗ «Миколаїв» є можливість використання суб’єктами СЕЗ наявних виробничих потужностей і елементів інфраструктури суднобудівного комплексу у потребах власної діяльності на умовах господарських договорів, що звільняє суб’єкта-інвестора від необхідності будівництва і прискорює розгортання його виробництва. Площі, відведені законом під СЕЗ, розташовані на периферії районів розселення, мають вихід до узбережжя Дніпро-Бузького лиману, з’єднані судноплавним каналом. Усі території також з’єднані з транспортно-комунікаційною мережею міста й області. Керівництво Миколаївської обласної державної адміністрації: голова облдержадміністрації, перший заступник голови облдержадміністрації з політико-правових питань; заступник голови облдержадміністрації з фінансово-економічних питань; заступник голови облдержадміністрації з питань житлово-комунального господарства, транспорту, будівництва, енергетики та зв’язку; заступник голови облдержадміністрації з питань аграрної політики; заступник голови облдержадміністрації з соціальних та гуманітарних питань; заступник голови облдержадміністрації з організаційно-кадрової роботи, керівник апарату облдержадміністрації. Миколаївська міська рада (90 депутатів): Партія Регіонів – 45 мандатів, Блок Вітренко – 15 мандатів, БЮТ – 11 мандатів, Блок «Миколаїв – за Володимира Чайку!» – 8 мандатів, Партія Зелених України – 7 мандатів, КПУ – 4 мандати. 15 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та в 17 закладах І-ІІ рівнів акредитації. Відповідно до статті 7 Закону України від 19 вересня 1996 року «Про плату за землю», постановою Кабінету Міністрів України затверджено перелік населених пунктів, віднесених до курортних: села Василівка, Покровка, Чорноморка Очаківського району, місто Очаків, села Вікторівка, Коблєво, Морське, Лугове, Рибаківка Березанського району. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 р. № 1499 «Про затвердження переліку водних об’єктів, що відносяться до категорії лікувальних» затверджено перелік водних об’єктів, родовищ мінеральних вод – Очаківське, Коблєвське, Казанківське, родовищ лікувальних грязей – Бейкушське, Тилігульське. На території курортних зон Миколаївської області працюють бази відпочинку: с. Коблєво – 81, с. Рибаківка – 61, с. Лугове – 13, с. Морське – 5, с. Чорноморка – 37, с. Покровка – 1, м. Очаків – 7. На території області функціонує 7 лікувальних санаторіїв та пансіонатів, 111 санаторіїв та закладів відпочинку, 9 санаторіїв-профілакторіїв, 14 будинків відпочинку й пансіонатів та 81 база відпочинку. Заклади відпочинку розташовані, головним чином, у курортних зонах Коблєва, Очакова й Миколаєва на узбережжі Чорного моря та його лиманів.
В області зареєстровано понад 5000 пам’яток історії, культури та архітектури, 400 меморіальних дошок, пам’ятники Т.Г.Шевченку, О.С.Пушкіну в Миколаєві, О.В.Суворову і Р.Г.Судковському в Очакові, будинок обсерваторії в Миколаєві тощо. Є майже 1000 пам’яток бойових дій в роки громадянської та вітчизняної воєн.
|
 |
|
|||||||
 Разработка ВОНО «Эксперты Украины» |
|
||||||||||
| © «ВЭС», 2020 |  |
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua
|
 |
Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, що складається з трьох горизонтальних смуг: білої, жовтої та синьої. Співвідношення ширин зазначених смуг 2:1:1. Нижня смуга хвиляста. У центрі – зображення золотої архієрейської митри, накладеної поверх схрещених золотих посохів. Зворотна сторона прапора має дзеркальне відображення.
Заселення земель, на яких зараз розташована Миколаївська область, почалося ще в епоху пізнього палеоліту, більше 15 тис. років тому. З початку першого тисячоліття до нашої ери, змінюючи або витісняючи одне одного, на берегах Чорного моря селилися племена землеробної трипільської культури, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. Залишки цих поселень та пам’ятки культур збереглися до наших часів. Найвідомішою з них є Ольвія – колишнє античне місто-держава, засноване ще в 6 столітті до нашої ери. Найбільшого розквіту Ольвія досягла в 5 – першій половині 4 ст. до н. е.
Протягом перших століть нашої ери ці місця поступово заселяли слов’янські племена, а з кінця 10 століття територія нинішньої Миколаївщини увійшла до складу Київської Русі. Саме по Дніпровсько-Бузькому лиману проходив знаменитий торгівельний шлях «з варяг у греки». І важливим пунктом на цьому шляху був острів Березань.
Більша частина Миколаївської області лежить у межах Причорноморської низовини. На півночі простягаються Подільська височина (правобережжя Південного Бугу) та Придніпровська височина (лівобережжя Південного Бугу). Глибоко в суходіл вдаються Дніпровсько-Бузький, Березанський, Тилігульський та Аджигольський лимани. До території області належать острів Березань і Кінбурнська коса.
Автотранспорт – один з найбільших забруднювачів атмосферного повітря в області. Викиди автотранспорту складають 93% від загального обсягу викидів від усіх пересувних джерел. Внаслідок роботи автотранспорту понад 2,3% пилу, 93,12% оксидів вуглецю, 13,6% діоксидів сірки та 49,2% оксидів азоту від загальної для області кількості цих речовин потрапляють до атмосфери.
На Южноукраїнській АЕС багато уваги приділяється впровадженню сучасних технологій, що гарантують високий рівень безпеки для персоналу, населення та навколишнього природного середовища. Южноукраїнська АЕС перша серед електростанцій України отримала постійну ліцензію Держатомрегулювання на експлуатацію енергоблоків.
У структурі промисловості провідне місце займає машинобудування та металообробка, серед них виділяються такі галузі, як суднобудування та енергетичне машинобудування. Промислові підприємства області забезпечують до 40% обсягів продукції суднобудування України, понад 90% державного виробництва газових турбін, 80% обсягів глинозему – сировини для виробництва алюмінію.
Природні та кліматичні умови області сприятливі для інтенсивного високоефективного розвитку сільського господарства. Сільське господарство – друга за обсягами та перша по зайнятості трудових ресурсів галузь матеріального виробництва області. Питома вага області в республіканському виробництві сільськогосподарської продукції досягає 3%.
У регіоні функціонує 552 бібліотеки, 2 державних обласних музеї (обласний краєзнавчий і художній ім. Верещагіна) і 162 громадських музеї, які щорічно відвідують понад 300 тис. чоловік. Населення області обслуговують 3 професійні театри та обласна філармонія. В області функціонує один з найкращих у Європі зоопарків, 3 парки культури та відпочинку, обласний науково-методичний центр народної творчості, вище державне музичне училище та 45 шкіл естетичного виховання.