Чернігівська область

Символіка регіону

Герб

У срібному полі чорний двоглавий орел з червоними лапами і язиками, золотими очима й озброєнням (дзьоби та кігті), на головах – по золотій відкритій короні, а на грудях синій щиток із золотим оздобленням, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича (1024 р.).

Це герб Чернігово-Сіверщини з 1635 р., тобто єдина і найдавніша земельна гербова емблема Лівобережної України. Орел – символ влади, могутності, сміливості й швидкості, великодушності й прозорливості. Корона розміщена у верхній частині щита і символізує суверенітет, єдиновладдя, незалежність.

Прапор

Прямокутне зелене полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, посередині якого проходить біла горизонтальна смуга (шириною 1/5 ширини прапора), а у верхньому від древка білому квадраті зображено герб області.

На прапорі дві зелені смуги означають дві основні географічні зони області – Полісся й Лісостеп, а біла смуга уособлює річку Десну, яка їх розділяє.

Герб і прапор затверджено 11 липня 2000 р. Автори символів – І.Ситий, А.Гречило та В.Павленко.

Загальна інформація

Територія – 31,9 тис. кв. км
Населення – 1151,9 тис. осіб
Обласний центр – Чернігів

Загальні дані

В сучасних кордонах Чернігівська область утворена 15 жовтня 1932 року. За площею це одна з найбільших областей України, вона посідає друге місце серед усіх областей та автономної республіки Крим. Територія займає 31,9 тис.км2 (5,3% території України).

Розташована Чернігівська область у північній частині України на кордоні трьох держав. Межує на півночі – з Брянською областю Росії (199 км держкордону), на північному заході – з Гомельською областю Білорусі (227 км держкордону), на заході і південному заході – з Київською, на півдні – з Полтавською та на сході – із Сумською областями України.

Область поділяється на 22 райони, в ній налічується 15 міст, у т. ч. 3 міста обласного підпорядкування (Чернігів, Ніжин, Прилуки), 30 селищ міського типу, 1487 сільських населених пунктів. Обласний центр – Чернігів, розташований на правому березі Десни, в 150 км від Києва. Це найбільше місто області, в ньому проживає 299,4 тис. жителів.

В Чернігівській області щільність населення 36,1 осіб/км2. Цей показник не досягає й половини відносного середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність.

У межах області знаходиться місто чорнобильських атомників Славутич – особливий анклав, адміністративно підпорядкований Київській області.

На території області проживають представники більше 90 національностей і народностей. Переважну більшість становлять українці – 93,5%. Значну частку населення представляють росіяни – 5%. Також проживають білоруси (0,6%) та євреї (0,1%). Частка жителів інших національностей незначна – 0,5%.

Більша частина території Чернігівської області належить Придніпровській низовині, південно-східна частина відноситься до краю Полтавської рівнини.

Рельєф, в основному, – низинна рівнина (поліська частина) та хвилясто-яружна в межах лісостепової частини області. Наддеснянська вододільна рівнина в окремих пунктах досягає висоти 220 м.

Великий вплив на формування рельєфу мали води часів дніпровського зледеніння, й тому тут переважають його водногенетичні форми. Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу представлені моренними горбами, моренними рівнинами (східна частина Полісся).

Трапляються зрідка карстові форми рельєфу, що приурочені до виходів крейдових порід .

За ландшафтними особливостями Чернігівщина поділяється на 4 фізико-географічні провінції:

• Чернігівське Полісся охоплює близько 13 тис.км2 у північно-західній частині області і являє собою слабохвилясту піщану рівнину морено-льодовикового походження. Численні пониження (давні річкові та прохідні долини ) досить заболочені.
• Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис.км2 займає північно-східну частину області. Основу його складає Придеснянське лесове плато з численними глибокими ярами, які врізані до корінних крейдяних порід. Є тут і карстові заглибини.
• На півдні області 7,3 тис.км2 займають ландшафти понижених слабкохвилястих рівнин (Дніпровські тераси) з численними лощинами, балками і западинами (степові блюдця).
• Південний схід області являє собою незначно підняту, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами та балками лесову рівнину (Полтавське плато).

На території області чимало річок. В цілому на території області налічується 1570 річок різної довжини. Загальна довжина річкової мережі річок – 7017 км. Усі вони належать до басейну Дніпра. Територією області протікають великі річки: Дніпро (91км в межах області), Десна; Сож (30 км), Судость (17 км). Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195км), Трубіж (15 км), Супой (25 км). Удай (195 км). Ширина долин змінюється залежно від характеру річки, найчастіше 1-3 км, а на більших річках досягає 6-18 км. Нахил рік незначний, тому їхня течія повільна.

Основними водними артеріями Чернігівщини є Дніпро та Десна з найбільшими притоками Сеймом, Сновом і Остром. Всі вони належать до рівнинних річок.

За своїм режимом річки області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. Живляться річки також ґрунтовими водами, зокрема влітку і взимку. Характерною особливістю водного режиму, особливо поліської частини області, є відносно інтенсивне підняття рівня води на початку весни, здебільшого один максимум за весняний період, поступовий спад рівнів і порівняно низьке стояння вод протягом літнього сезону, з незначними короткочасними підняттями після дощів.

Артерію ріки Десни наповнюють близько чотирьох тисяч малих приток. Природні ресурси Десни мають важливе значення для розвитку продуктивного потенціалу Дніпра. Найбільші притоки Десни: Сейм – найбільша притока, Шостка, Снов, Стрижень, Білоус, Остер.

В області налічується 26 великих та десятки малих озер. Найчастіше їх ділять за територіями, на яких вони розташовані:

• Озера від Велими до Новгород-Сіверського: Демина, Люшино, Мамкінські пруди, Десенка, Осотне, Зване, Красне, Писи, Хости, Роговате і Болоння.
• Від Вишеньок до заплави Сейму: Коропська стариця, Остров, Валуй, Лужок, Хавинь.
• Від заплави Сейму до Чернігова: Солицьке, Бузимка, Лош, Трубин, Тесняк.
• Від Чернігова до Дніпра: Печі, Стара Жавинка, Криве, Колюче, Кручм, Іванівські озера, Попиха, Баграч, Дайниче.

Для стабільного водозабезпечення, яке має сезонне коливання, побудовані штучні водоймища. В області нараховується 683 ставки загальною площею 7781,35 га і можливим об’ємом наповнення 102,51 млн.м3. Наявні 15 водосховищ, площею дзеркала 1935 га. Використовуються вони в основному для риборозведення, водогосподарських потреб, а також як протиерозійні та протипожежні водойми.

У зв’язку з геологічною будовою, рельєфом, кліматичними умовами і значною лісистістю територія області визначається значною заболоченістю. В області налічується понад 400 боліт. Загальна площа становить 95,7 тис.га, або 3% території області. Особливо поширені болота у поліській частині області, в заплавах Дніпра, Десни та їхніх приток. Тут торфові болота займають 4,5% всієї площі. Найбільшими з них є Замглай (8334 га), Остерське (10558 га), Сновське (1745 га), Смолянки (4 300 га) та інші.

Чернігівська область знаходиться в межах поліської та лісостепової зон Придніпровської низовини. На півночі області переважають змішані ліси (68% території області) і лише на півдні зустрічаються ділянки лісостепу.

Рослинність Чернігівщини у природному стані збереглася лише приблизно на 1/3 території, переважно у поліській частині області, у вигляді лісів, трав’яного покриву луків і болотної рослинності.

Лісами зайнято 21% загальної території області. Основні лісові масиви знаходяться на півночі області, на правобережжі Десни. У лісах переважають молоді та середньовікові дерева. Серед порід поширені сосна, дуб, ялина, береза, осика, вільха, липа, клен.

Суцільний ареал поширення соснових лісів на Чернігівщині знаходиться на лівобережжі Снову (північніше м.Щорс) та в долині Ревни у межах, насамперед, Щорського, Корюківського та Семенівського районів. Найбільш поширені на Чернігівщині дубово-соснові ліси (субори). Найбільші масиви суборів знаходяться в межиріччі Дніпра й Десни (Ріпкинський, Чернігівській, Козелецький райони ) та Десни й Убеді (Коропський, Корюківськнй, Сосницький та Новгород-Сіверський райони). Субори складаються з двох ярусів – верхній (25-27 метрів) утворює сосна, нижній (16-18 метрів) – дуб. Зустрічаються також берези, вільха, осика. В підліску переважають ліщина, крушина, шипшина та інші.

Через високу розораність області, особливо її лісостепової частини, дубові ліси збереглися лише на окремих ділянках в заплавах Десни (Борзнянський, Куликівський, північ Ніжинського районів), Удаю та Лисогору (Прилуцький, Ічнянський, Варвинський і Срібнянський райони), а також в ярах та балках, якими порізана крайня південно-східна частина області. В підліску цих лісів зустрічаються ліщина, клен татарський, в травостої – нерідко конвалія.

Рідкісним явищем для Чернігівщини є ялинники природного походження. Дві ділянки таких ялинників віком 120-150 років збереглися в Орликівському лісництві Семенівського району. Утворюючи перший ярус, дерева досягають тут висоти 30 метрів, а діаметр стовбурів 40-50 сантиметрів. Невеликі ділянки старих ялинників зустрічаються також поблизу села Олешня Ріпкинського району, та у Щорському районі.

Іноді на Чернігівщині трапляється сосняк з чорною бузиною у підліску. Виникнення цих лісів пов’язано зі збагаченням ґрунту азотом. Один з таких масивів утворився поблизу села Тужар Козелецького району. Через велику кількість гнізд сірих чапель і пташиного посліду, земля значно збагатилася азотом. Це й стало причиною появи тут у підліску бузини чорної.

Найменш залісеною є південна частина Чернігівщини, зокрема Бобровицький, частина Прилуцького, Носівського та Ніжинського районів. Це пояснюється тим, що насичені солями ґрунтові води знаходяться тут дуже високо й спричинюють засолення ґрунтів, а це є перешкодою для розвитку лісової рослинності.

Значна частина території області, особливо в заплавах річок, зайнята луками. Для рослинного покриву лучних угідь Чернігівщини характерним є переважання осоки та злаків. Серед злакових найбільш часто зустрічаються тонконіг лучний, костриця, тимофіївка, щучник та інші, осоки – рання, заяча, лисяча. Злаки й осоки створюють зелений фон, який доповнюється великим лучним різнотрав’ям.

Болотні масиви, які займають в області досить значні площі, вкриті вологолюбними рослинами. За характером рослинності в області переважають трав’яні та лісові болота. Більшого поширення набули трав’яні болота, які зустрічаються в північно-західній частині області в межах Городнянського, Ріпкинського, Чернігівського та Козелецького районів, а також в південно-східній частині Чернігівщини в заплавах Удаю та Ромену. У рослинному покриві цих боліт переважають рогіз, очерет, осоки, лепешняк.

Чорновільхові масиви боліт зустрічаються в заплаві Сейму (північ Бахмацького та Борзнянського районів), на півночі Новгород-Сіверського, півдні Ріпкинського та в центральній частині Ніжинського районів. Разом з вільхою тут зростають вологолюбні трави. На відміну від берези та сосни, які на болотах мають бідні форми, вільха навпаки, тільки на болотах сягає своїх максимальних розмірів (22-24 метри).

З реліктових рослин зберігся міжльодовиковий реліктовий вид папороті – страусове перо звичайне, водяний горіх плавучий, плавун щитолистний.

Тваринний світ області виділяється багатством і різноманітністю, для нього характерні представники як лісової, так і степової фауни, є акліматизовані види тварин. В області мешкають понад 70 видів ссавців, 289 видів птахів, 7 видів плазунів, 11 видів земноводних, біля 40 видів риб. Чернігівщина перш за все асоціюється з лісом, типовими мешканцями якого є різноманітні ссавці. Серед них помітне місце займають копитні тварини: козуля, лось, благородний та плямистий олень, кабан, зубр. Найчисленнішими з них є козуля, кабан, лось. На стадії відновлення ареалу знаходиться благородний олень, а стадію акліматизації проходять зубр і плямистий олень.

Найчисленніші представники ссавців Чернігівщини – гризуни. Найбільший і найцінніший з них – бобер. Чисельність бобра коливається в межах 1-1,2 тисячі особин, Поширені білка, типовий для області вид, ондатра (відносно новий для Чернігівщини вид, який добре прижився і нараховує близько 4,5 тисяч голів). Зустрічаються заєць-русак, заяць-біляк, типовим хижаком є лисиця, єнотоподібний собака, вовк. Своєю різноманітністю виділяються хижаки родини кунячих: борсук, норка, куниця, ласка, видра, тхір. Представниками комахоїдних ссавців є широковідомі їжак і кріт, менше відома буро зубка, і зовсім рідкісною є кутора, або водяна землерийка – єдиний на нашому континенті отруйний ссавець (занесена до «Червоної книги»). Багато рукокрилих ссавців – кажанів, серед яких переважає вухань, велика та мала вечірниця.

Гордістю Чернігівщини можна вважати її пташине царство. В області мешкає 289 видів птахів. З них 45 є осілими, а решта або прилітають на гніздування (достовірно гніздяться 188 видів), або зустрічаються під час весняного або осіннього перельотів, є й такі, що прилітають на зимівлю. Приблизно 1/5 птахів Чернігівщини рідкісні й занесені до «Червоної книги».

Герпетофауна представлена ящірками, зміями, черепахами, тритонами, жабами та іншими видами.

Корисні копалини

На території області налічується 428 родовищ різноманітних корисних копалин, серед яких 194 можуть розроблятися. Мінерально-сировинний потенціал регіону на 66,7% складається з паливно-енергетичних корисних копалин – нафти, природного газу, торфу; 30,3% належить будівельній сировині, 3% – решті.

Нафта представлена 21 родовищем, на яких видобувні балансові запаси складають 12,7 млн. т, що становить 9,45% від запасів України.

Видобувні запаси вільного газу складають у 11 родовищах 10,5 млрд.м3, що становить 1% від запасів України.

Розчинений газ представлений 19 родовищами, видобувні запаси – 1,5 млрд.м3, що складає 4,18% від запасів України, а газовий конденсат – 2,95%.

Серед родовищ вуглеводнів найбільшими щодо запасів є Гнідинцівське, Леляківське і Талалаївське. Вони є основою сировинної бази нафто-газовидобувної промисловості області (понад 50% запасів і 80% видобутку).

Перспективними для пошуків родовищ вуглеводнів є надра Варвинського, Прилуцького, Талалаївського, Срібнянського, Ічнянського районів області.

Торф представлений 256 родовищами, з них 88 родовищ із запасами 64,2 млн. т. Придатні до експлуатації. Перспективними для пошуків та видобутку торфу є надра Ріпкинського, Семенівського, Чернігівського, Корейського, Корюківського, Прилуцького, Менського, Сосницького, Борзнянського та Городнянського районів. У цих районах торф відрізняється високою якістю, помірною зольністю (10-16%) і ступенем розкладання (25-35%).

Сировинна база будівельної галузі представлена 121 родовищем, з яких розробляється 65 родовищ. Розвідані запаси 98 родовищ цегельно-черепичної сировини, 9 – будівельного піску, 6 – будівельної крейди, 3 – скляної сировини, 3 – тугоплавкої глини, 2 – цементної та 1 – керамзитової сировини.

Загальнодержавне значення мають запаси високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район). Велике промислове значення представляють родовища крейди в Новгород-Сіверському районі та цегляної сировини по всій території області. Налічується близько 15-ти родовищ глин, придатних для виготовлення черепиці, кахлю, гончарних виробів і виробів художньої кераміки.

Гірничо-хімічна та агрохімічна сировина представлена запасами бішофіту та фосфоритів. На території області відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільске родовище Ічнянського району). Бішофіт є природним полімінеральним розсолом з високим вмістом хлориду магнію, брому та більш ніж 20 мікроелементів. Ця мінеральна сировина може використовуватися як бальнеологічний засіб, а також у багатьох галузях народного господарства: хімічній, будівельній промисловості, кольоровій та чорній металургії, електроенергетичній, легкій промисловості, сільському господарстві. Ведуться роботи з розширення видобутку, використання і реалізації бішофіту.

Перспективні площі залягання фосфоритів поширені, в основному, в Городнянському, Щорському, Семенівському, Новгород-Сіверському, Коропському, Сосницькому, Менському районах області з сумарними прогнозними запасами понад 240 млн. тонн.

Унікальні за своїми запасами й лікувальними якостями джерела мінеральних вод, що поширені в центральній частині області.

Клімат

Клімат області помірно-континентальний, з досить теплим літом та порівняно м’якою зимою та достатньою зволоженістю. Середня багаторічна температура найбільш теплого місяця (липня) +18,4-19,9°С, найбільш холодного (січня) від -6°С до -8°С. Але в окремі роки температура значно відхиляється від вказаних величин. Абсолютний температурний максимум +38°С, а мінімум -34°С. Безморозний період продовжується 155-170 днів. В окремі роки бувають сильні морози. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом 95-105 днів.

Щодо поліської частини області, слід відмітити, зокрема, що клімат тут більш континентальний, якщо порівнювати з іншими районами Полісся України. Період вегетації (кількість днів з температурою понад 15°) становить 105-110 днів. Переважають західні вітри, що приносять 550-600 мм опадів за рік. Найменше опадів буває зимою (січень – лютий), найбільше їх припадає на червень-серпень.

Ґрунтовий покрив області різноманітний. За типами поширення можна поділити її на три зональних частини: поліську, перехідну до лісостепової, що простягається на південь від означеної межі, і лісостепову. В поліській зоні переважають бідні безструктурні малородючі ґрунти. В основному тут поширені дерново-слабосередньопідзолисті піщані й глинисто-піщані ґрунти. В районах Ріпкинському, Щорському переважають дерново-слабопідзолисті глейові ґрунти в комплексі з дерново-глейовими і болотними ґрунтами. В долинах Десни, Сейму та Дніпра часто трапляються дерново-глейові, лучні й лучно-болотні та торф’янисті ґрунти. Окремими невеликими плямами у Чернігівському і Ріпкинському районах, північній частині Новгород-Сіверського поширені світло-сірі або опідзолені лісові ґрунти.

У перехідній зоні (Ічнянський район) ґрунти в основному чорноземні опідзолені легкосуглинкові й темно-сірі опідзолені. Майже в кожному районі є декілька інших різновидностей. Так, в Ічнянському районі переважають дерново-слабо- і середньопідзолисті ґрунти, але трапляються чорноземи потужні, малогумусні, вилуговані. Досить строкатий ґрунтовий покрив у Ніжинському районі: в східній частині його поряд із супіщаними дерново-середньопідзолистими різновидностями поширені дерново-глейові потужні лучні, в центральній частині трапляються торф’янисті, чорноземно-лучні, солончакуваті й карбонатні ґрунти. Легкосуглинкові опідзолені чорноземи зустрічаються у комплексі зі світло-сірими лісовими й чорноземно-лучними солонцюватими ґрунтами. Чимале місце займають також торф’янисті ґрунти.

До лісостепової зони входять Бахмацький, Прилуцький, Бобровицький та частина Ніжинського району. Ґрунтовий покрив цієї зони більш одноманітний порівняно з іншими зонами області. Тут основними типами ґрунтів є чорноземи потужні й малогумусні і чорноземи опідзолені. Трапляються торф’яні й дерново-слабопідзолисті супіщані ґрунти і лучні содові солончаки в комплексі з чорноземно-лучними солончакуватими ґрунтами і плямами карбонатних солонців.

Історія регіону

Перші сліди людності на території Чернігівщини належать середньому палеоліту (стоянки над Десною – Пушкарівська і Мізинська, в Новгород-Сіверському та в Журавці над р.Удаєм).

З початку нової ери відомі слов’янські поселення. У 7-8 ст. тут жили східнослов’янські племена сіверян. З освятою в 9 ст. Київської Русі Чернігово-Сіверська земля увійшла до її складу. Історичним центром Чернігово-Сіверської землі став Чернігів. Місто розташоване на високому мисі, що виступав у заплаву Десни при впадінні в неї ріки Стрижень, служило потужним замком, що міцно закривав майже весь величезний басейн Десни.

У 11 ст. утворилося Чернігівське Князівство. Інші міста Чернігівщини, що були відомі на той час: Любеч (з 882 p.), Новгород-Сіверський, Стародуб (1096), Ніжин (1147), Остер (1098), Прилука (1092), Курськ (1095), Вир (1113) та ін. З кінця 11 ст. чернігівські князі вели безперервну боротьбу з половцями, тоді Чернігівщина поділилася на менші складові князівства, серед них Чернігівське і Новгород-Сіверське (в останньому жив князь Ігор Святославович, який виступив у похід проти половців). Впродовж 12 ст. виділилися Путівльське та Рильське князівства, а в 1127 р. виділилася Муромо- Рязанська земля та інші питомі князівства.

У 14 ст. Магдебурзьке право отримали перші українські міста. На Чернігівщині його мали Новгород-Сіверський, Стародуб (з 1620 р.), Чернігів (1623 р.), Ніжин (1625 р.), Батурин (1654 р.), Козелець (1656 р.), Остер (1662 р.), Прилуки (1783 р.). Скасування Магдебурзького права наприкінці 18 ст. загальмувало розвиток міст краю.

З першої половини 13 до середини 14 століття колись могутнє князівство, що сягало своїми землями від Дніпра до верхів’я Дону, було спустошене і розграбоване татаро-монгольськими ордами. Особливо потерпіла південна і південно-східна частина краю. Це був період занепаду.

Скориставшись феодальним роздробленням і наслідками вторгнення орд Батия, литовські феодали встановили своє панування над краєм. У 1345 – 1352 pp. литовський Великий князь Ольґерд Гедиминович підкорив Чернігівщину і посадив на удільних столах своїх синів і братаничів.

Внаслідок війни між Литвою і Москвою в 1500–03 Чернігівщиною заволоділа на одне століття Москва. У 1618 р. за Деулінським перемир’ям ці землі відійшли до Польщі. 1635 р. у північній частині Чернігівщини створено Чернігівське воєводство, а південна частина перейшла до Київського воєводства. Польські утиски, зокрема закріпачення селян, спричинили участь селянства у козацьких повстаннях П.Павлюка (1637) та Я.Остряниці (1638) проти Польщі.

Під час повстання Б.Хмельницького керівником повстанських загонів на Чернігівщині був М.Небаба. У кінці 1648 р. створено Чернігівський, Ніжинський і Стародубський полки, які увійшли до складу козацько-гетьманської держави. Після Білоцерківської угоди і повороту на Чернігівщину польських панів багато селян рятувалося від утисків польської шляхти переселенням на безлюдні землі Слобожанщини, які належали до Московського царства (серед інших вони заснували фортецю Острогозьку). У 1650-их роках Чернігівщина була тереном україно-московської війни (перемога гетьмана І.Виговського під Конотопом 1659 р.). За Андрусівською угодою між Москвою і Польщею (1667) Чернігівщина разом з Лівобережжям підпала під владу Москви. Столицею Гетьманщини стали міста на Чернігівщині: Батурин (1669–1708 і вдруге 1750–64), згодом Глухів. За російсько-шведської війни 1705–09 на Чернігівщині точилися бої за Стародуб і Новгород-Сіверський, а коли гетьман І.Мазепа перейшов на шведський бік, царський полководець О.Меншиков 1708 р. знищив Батурин.

Після ліквідації Катериною ІІ Запорізької Січі та козацького самоврядування в 1775 р. було скасовано полкове адміністративно-територіальне ділення, і Чернігівщина увійшла до складу Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв (1782–96 рр.), Малоруської губернії (1797–1802 рр.), з 1802 г.– Чернігівської і Полтавської губерній.

Чернігівці взяли активну участь у боротьбі проти наполеонівських загарбників. На території губернії було сформовано 6 кінних і 8 піших полків, а також артилерійську команду.

З Чернігівщиною пов’язані імена декабристів, непримиренних борців проти самодержавства, народовольця М.Кибальчича – того самого «невиправного мрійника», котрий перед стратою креслив на стінах тюремної камери проект першого в світі реактивного літального апарата.

У першій половині 19 ст. відбулися деякі зміни в економічному стані Чернігівщини: збільшилася площа під технічні культури, зокрема, тютюн, коноплю, цукровий буряк. Виникла цукрова промисловість, розвинулися інші галузі харчової і суконної промисловості.

На початку 20 ст. Чернігівщина перебувала у незадовільному соціально-економічному стані. Селянство становило 90% населення, але воно володіло тільки 42% всіх земель. У 1905 р. в губернії було 267 300 малоземельних господарств (близько 73%). Багато селян йшло у найми, інші в пошуках землі переселялися у віддалені райони. Надмір населення по селах й відсутність роботи у містах спричинив масову еміграцію до Азії.

У 1914 році з початком першої світової війни з Чернігівщини було мобілізовано до армії понад 90 тис. осіб.

На початку революції 1917 р. Чернігівщина активно включилася в національно-політичне життя української державності. Під час наступу більшовиків на Україну на початку 1918 р. Чернігівщина була театром завзятої боротьби (29.01.1918 – бій під Крутами).

Протягом 1917–1920 років влада переходила то до представників Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, то до прихильників Центральної Ради, гетьмана П.Скоропадського, або ж підпадала під окупацію військ Денікіна чи німців. У січні 1918 р. була встановлена Радянська влада.

Захопивши остаточно Чернігівщину в кінці 1918 й на початку 1919 року, більшовики відірвали від Чернігівської губернії 4 північні повіти, приєднавши їх до Брянської губернії РРФСР. 1925 р. Чернігівську губернію ліквідовано й поділено на округи: Чернігівський, Глухівський, Ніжинський і Конотопський. 1930 р. повернено Україні Путивль.

Сучасна територія області була утворена 15 жовтня 1932 р. у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Місто Чернігів стало центром Чернігівської області. В ході здійснення програми індустріалізації в Чернігові виникли нові галузі промисловості. У 1934 році випустили свою першу продукцію фабрика первинної обробки шерсті та фабрика з виробництва музичних інструментів.

1939 р. відокремлено з Чернігівської області Сумську область.

В період Другої Світової війни, в ході літнього наступу німецьких військ 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їх просування до Москви, в обхід Брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова було дуже велике, і радянське командування організувало тут міцні рубежі оборони. Першим нальотам німецької авіації місто піддалося вже в кінці червня сорок першого. Бомбардування нанесли Чернігову чималі руйнування.

Фашистська окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційні табори, всього за роки війни німці знищили в місті більше 52 тисяч місцевих жителів і радянських військовополонених. Сьогодні про це нагадують пам’ятники, встановлені на місцях масових страт. В результаті військових дій Чернігів був майже повністю зруйнований – у вересні 1943 року з його центральної площі було видно околиці міста й навколишні поля. Були знищені всі промислові підприємства, школи, театри, цехи, майстерні, багато цікавих архітектурних пам’ятників і близько 70% житлових приміщень. За виявлені мужність та героїзм 157 уродженців Чернігівщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а льотчику В.Сеньку і партизанському командиру О.Федорову це звання присвоєно двічі.

Величезних втрат зазнала Чернігівщина під час Великої Вітчизняної війни, але змогла піднятися з руїн і відродитися. Відновлення Чернігівщини та її економіки йшло надзвичайно швидкими темпами. Вже в 1950 році підприємства міста Чернігова перевищили довоєнні об’єми випуску продукції.

З 1991 року Чернігівська область – складова частина незалежної України. У вересні 1992 року в Чернігові відбулися торжества з нагоди 1300-річчя міста.

Природа

Екологія регіону

Невід’ємними складовими сталого економічного та соціального розвитку області на сучасному етапі є охорона навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності людини.
На території області, в межах своїх повноважень, забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та радіаційної безпеки територіальний орган Міністерства екології та природних ресурсів України – Державне управління екології та природних ресурсів в області.

Атмосферне повітря

Забруднення атмосферного повітря відбувається внаслідок роботи промислових підприємств, систем опалення, теплоенергетики, транспорту.

Збільшення викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря відбувається за рахунок поступового нарощування обсягів виробництва, відновлення роботи багатьох об’єктів в умовах зношеності основних фондів, недостатньої забезпеченості очисним обладнанням для уловлювання та утилізації забруднюючих речовин. Роздержавлення промислового сектору економіки призвело до виникнення значної кількості малих підприємств різних форм господарювання з низьким рівнем вимог до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників.

592 підприємства в своїй діяльності здійснюють викиди забруднюючих речовин до атмосферного повітря. Найбільше підприємств знаходяться у м. Чернігові – 120, або 20% усіх підприємств області, м. Прилуках – 46 (7,7%), м. Ніжині – 44 (7,4%).

Найбільшими забруднювачами атмосферного повітря в області залишаються КЕП «Чернігівська ТЕЦ», ТОВ фірми «ТехНова», підприємства нафтогазопереробної промисловості, підприємства магістральних газопроводів, на які припадає 63% викидів від загального об’єму викидів області.

Серед забруднюючих речовин 82,5% складають газоподібні та рідкі речовини; 17,5% – тверді.

Близько 60% від загального об’єму викидів забруднюючих речовин до атмосферного повітря припадає на пересувні джерела забруднення (автотранспорт, залізничний та річковий транспорт). Для зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення побудовано об’їзні дороги для транзиту в Чернігові, Ніжині, Прилуках, Сосниці.

Водні ресурси

Згідно з матеріалами досліджень на якісний склад поверхневих вод негативно впливає ряд чинників: антропогенні (літні табори для випасу худоби, несанкціоновані сміттєзвалища, залишки складів мінеральних добрив та пестицидів), природні (нітрифікація, амонітизація, мінералізація донних відкладень), а також техногенні (незадовільний технічний стан систем).

Основними забруднювачами поверхневих вод, виявленими лабораторними дослідженнями, є нітритний азот, аміаковий азот, хлориди, залізо загальне та важкі метали (Сu, Мn).

Джерелом аміакових сполук у дренажних водах є азотовмісні речовини, що потрапляють до поверхневих і дренажних вод різними шляхами: з накопичених твердих відходів несанкціонованих сміттєзвалищ, залишків складів мінеральних добрив та пестицидів, мінералізації донних відкладень каналів. Утворення нітритів і нітратів (нітрифікаційний процес) зумовлено наступним окисленням аміакових сполук.

Як і в попередні роки, виявлено значну різницю вмісту нітратів в джерелах водопостачання. У воді шахтних колодязів у 83% зразків вміст нітратів перевищував допустимий рівень (майже в 15 разів перевищує норматив).

Значно менший вміст нітратів у воді побутових свердловин.

В області нараховується більше 4,5 тис. артезіанських свердловин, у т.ч. у сільській місцевості – 76%, відповідно 24% – у містах та селищах міського типу. Із загальної кількості підземних водозаборів виявлено 334 (7,25%) недіючих, які можуть бути потенційними забруднювачами підземних вод і підлягають сантехнічному тампонажу.

Основні водні артерії зберігають спроможність до самовідновлення. Знизився негативний тиск на водойми за рахунок зменшення скидів зворотних вод. Скид у водойми забруднюючих речовин складає 26,7 тис. тонн на рік. Частка загального скиду забруднюючих речовин у природні водні об’єкти від підприємств житлово-комунального господарства становить 72%, електроенергетики – 1,5%.

Чимало водойм потребують значних витрат на оздоровлення. Стає очевидним, що для забезпечення потрібного режиму водойм необхідне проведення комплексу заходів, які включають створення прибережних захисних смуг, будівництво ефективних очисних споруд, протиерозійних гідротехнічних споруд, виконання робіт із залуження й залісення та розчистки річкової мережі від топляків тощо.

Все це в комплексі дасть змогу значно покращити гідрохімічний стан поверхневих вод.

Земельні ресурси

Фізико-географічне положення області, особливості її природно-ресурсного потенціалу зумовлюють провідну роль земельного фонду, як одного з найважливіших ресурсів області. Основним природним земельним багатством області є особливо цінні продуктивні землі до яких відносяться темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені, чорноземи типові нееродовані суглинкові, лучно-чорноземні незасолені суглинкові ґрунти.

Найвищий біопродуктивний потенціал мають землі Бахмацького, Талалаївського, Ніжинського, Менського, Борзнянського, Срібнянського, Прилуцького, Варвинського та Носівського районів.

За якісною характеристикою ґрунтів в області налічується 869,8 тис. га дефляційно небезпечних та 65,7 тис. га водноерозійних земель.

Структура земель за їхнім цільовим призначенням свідчить про високе фонове антропогенне навантаження. Найбільше впливають на стан довкілля області сільськогосподарські угіддя, які займають 66% загальної площі.

Аналіз сучасного стану земельних ресурсів області свідчить про наявність їх деградації, що проявляється насамперед у збільшенні площ еродованих та наявності деградованих і малопродуктивних земель, які підлягають консервації на загальній площі 138,7 тис. га

На схилових землях сільськогосподарських угідь ґрунти руйнуються як площинною так і глибинною ерозією. Щорічно зі схилів еродованої ріллі змивається 292,6 тис.м3 твердого стоку. Разом з природними факторами, розвитку ерозійних процесів сприяють високий ступінь розораності територій, низький відсоток заліснення схилових земель, недотримання заходів щодо збереження ґрунтів у Варвинському, Коропському, Новгород-Сіверському, Срібнянському, Прилуцькому районах.

З метою охорони земель на території області створено протиерозійний комплекс, який складається із 63 протиерозійних ставків, 91 скидної споруди,19 загат і перепадів, 460 км валів та 10 тис. га полезахисних лісосмуг. Також в ході реалізації заходів щодо охорони земель створено 242 га захисних лісових насаджень. Проведено рекультивацію порушених і відпрацьованих земель на площі 195 га.

За наслідками господарської діяльності на території області налічується 3,2 тис. га порушених земель, з них відпрацьованих 1,7 тис. га. Аналіз динаміки агрохімічних показників ґрунтів показав, що вміст основних елементів живлення (фосфору і калію) суттєво знизився. Вміст кальцію, гумусу та кислотність ґрунтів практично не змінились. Вміст у ґрунтах важких металів (кадмію, свинцю, міді і цинку) не перевищує допустимих рівнів. Залишкову кількість пестицидів у ґрунтах не виявлено.

В цілому по області вміст гумусу в ґрунті за останні 5 років знизився на 0,02%. Проте в останні роки обсяги застосування органічних та мінеральних добрив різко зменшились, що позначилося на родючості ґрунтів.

Важливою складовою в проблемі родючості ґрунтів лишається їх кислотність. У межах орних земель кислотні ґрунти займають 489,5 тис. га (42%). За останні 5 років в цілому по області площі кислих ґрунтів збільшились на 65 тис. га. Різке підкислення ґрунтів пояснюється тим, що в зв’язку з відсутністю фінансування, вапнування кислих ґрунтів в області майже припинено. Проведення заходів по докорінному поліпшенню земель є необхідною передумовою створення екологічно-збалансованих агросистем, обумовлюючим фактором значного підвищення продуктивності ґрунтів.

Відходи

Екологічний стан області ускладнюється повільними темпами позитивних змін у сфері поводження з відходами: промисловими токсичними відходами, відходами, що утворилися в результаті реформування аграрного сектору економіки – непридатними і забороненими до використання хімічними засобами захисту рослин, твердими побутовими відходами, не використаною вторинною сировиною та накопиченими обсягами золи КЕП «Чернігівська ТЕЦ», ТОВ фірми «ТехНова» тощо.

В результаті виробничої діяльності на підприємствах і в організаціях області щорічно утворюється біля 9 тис. тонн токсичних відходів. З них значна частка токсичних відходів знешкоджується (у 2006 р. –56%), а також використовуються для потреб виробництва (3%). Більше всього відходів утворюється в м. Чернігові – біля 80% від загальної кількості.

Знижують рівень екологічної безпеки області насамперед не значні обсяги відходів, що накопичені, а, перш за все, екологічний стан тих місць, де вони зберігаються.

Значна частина токсичних відходів накопичується на території підприємств області, крім м.Чернігова, підприємства якого вивозили їх до ставків-накопичувачів (Масани).

На території інших підприємств області за попередні роки утворилося та зберігається близько 2,05 млн. тонн промислових токсичних відходів, що може призвести до негативних наслідків для навколишнього природного середовища.

Тверді побутові відходи, що утворюються в області, складуються на 26 полігонах та 664 звалищах.

Загрозу забруднення природних об’єктів і, зокрема, підземних водоносних горизонтів небезпечними речовинами несуть і накопичені непридатні й заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин.

В області практично вирішена проблема знешкодження ртутьвмістких ламп, їх демеркурізація здійснюється установкою ВАТ ЧП «Хімволокно» потужністю 200 тис. шт. на рік, що повністю забезпечує потреби області. Завершується будівництво установки з термічного знешкодження рідких промислових токсичних відходів капролактаму, передбачається корегування її технології для переробки відходів нафтопродуктів та поверхнево активних речовин.

Рослинний та тваринний світ

Загальна площа земель лісового фонду становить 713,6 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю – 655,4 тис. га (20,5% від загальної площі області). Відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. Якщо в північних районах лісистість становить від 20 до 41% від загальної площі району, то в південних – лише від 7 до 20%.

В цілому, санітарний стан лісів задовільний. Найбільше самовільних рубок проводиться в полезахисних лісосмугах, лісах на землях запасу сільських рад, захисних насадженнях вздовж автошляхів, де охорона лісів не проводиться. Складна ситуація із захистом лісових насаджень від шкідників та хвороб. Лісопатологічними обстеженнями, проведеними у 2005 році виявлено 79,7 тис. га лісу, пошкодженого шкідниками та хворобами, що становить 12,1% від вкритої лісом площі.

За даними обліків, наданих користувачами мисливських угідь, чисельність поголів’я копитних видів тварин зберігає тенденцію до зменшення.

Протягом останніх років в Чернігівській області, у зв’язку із зменшенням об’ємів проведення меліоративних заходів на закріплених за користувачами водоймах, значним виловом риби користувачами у переднерестовий період, несприятливими умовами проходження нересту у весняний період, збільшенням навантаження на водойми з боку браконьєрів та рибалок-любителів, значно погіршився стан рибних запасів у водоймах області.

На території Чернігівської області ростуть 47 видів судинних рослин, занесених до «Червоної книги України», наприклад: баранець звичайний, зозулинець шоломоносний, лілія лісова, любка дволиста, пальчатокорінник, підсніжник звичайний, діфізіаструм сплюснутий, зозулині сльози яйцевидні, косарики черепитчасті, плаун річний, яловець звичайний. 50 видів внесені до регіонального „червоного Списку” рідкісних видів судинних рослин, серед них: аденофора лілієлиста, астрагал пісковий, багаторядник шипуватий, гронянка багатороздільна, осока Гартмана, осока трясучкоподібна, анемона лісова, багатоніжка звичайна, верба мирзинолиста, голокучник дубовий, грушанка зеленоцвіта, косарики тонкі, щитняк австрійський, коручка темно-червона, тирлич звичайний.

До «Червоної книги України» занесені 8 видів ссавців, зокрема вихухоль звичайний, тхір степовий, соня садова, 15 видів птахів, у тому числі лелека чорний, орлан-білохвіст, дрофа, беркут.

Природно-заповідний фонд області нараховує 651 об’єкт загальною площею 229,3 тис. га, що становить 7,18% площі області. Природно-заповідний фонд складають 8 категорій об’єктів: Ічнянський національний природний парк, регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський», 440 заказників, 132 пам’ятки природи, 23 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 52 заповідні урочища, дендропарк «Тростянець», Менський зоопарк.

Природно-заповідний фонд області характеризується значною кількістю об’єктів невеликої площі (більше половини об’єктів мають площу до 100 га), переважна більшість з яких гідрологічні (4 заказники загальнодержавного і 260 заказників місцевого значення, 6 пам’яток природи загальнодержавного значення і 24 пам’ятки місцевого значення).

Ведуться роботи зі створення на території Чернігівської області чотирьох територій природно-заповідного фонду багатофункціонального напрямку: Ічнянського та Мезинського національних природних парків, Дніпровського та Деснянського природних заповідників.

Економіка регіону

Промисловість

Чернігівська область має індустріально-аграрну структуру господарства. Займаючи 5% території, де проживає 2,6% населення України, вона забезпечує майже 80% загальнодержавного випуску вовняних тканин, 76% шпалер, 27% хімічних волокон і ниток, 18% видобутку нафти, єдина в Україні випускає кордну тканину, пожежні машини, білкову оболонку, піаніно, окремі види обладнання для галузей АПК

У галузевій структурі промисловості області пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна і металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловості. Помітне місце займає електроенергетика, хімічна і нафтохімічна промисловість.

Промисловість Чернігівської області представлена цілим рядом галузей, що з’явилися як на основі місцевої сировинної бази, так і виникли в роки існування Радянського Союзу з метою обслуговування підприємств і галузей загальносоюзного значення.

Паливна промисловість Чернігівської області представлена видобутком нафти, газу, газового конденсату і торфу, а також первинною переробкою газу на Гнідинцівському газопереробному заводі. Енергетичне господарство області базується на родовищах нафти (Гнідичівському, Прилуцькому, Леляківському, Монастирищенському), газу (родовища Богданівське, Мільковське), на місцевих покладах торфу, на використанні донецького вугілля й електроенергії Чернігівської теплоелектроцентралі та системи «Київенерго».

Машинобудування Чернігівської області досить широке і багатопрофільне: сільськогосподарське, транспортне, а також така унікальна галузь, як виробництво устаткування для гасіння пожеж, що є практично єдиною на території СНД (АТ «Пожмашина» у Прилуках). Найбільшими підприємствами області є: АТ «Ніжинсільмаш (спеціалізується на виробництві устаткування для птахівництва), Прилуцький і Макошинський заводи сільськогосподарського машинобудування, завод «Чернігівавтозапчастини» (виробництво комплектуючих і запасних частин для автомобілів «ГАЗ»), хімічного машинобудування у Бахмачі, інструментальний та ремонтний заводи у Чернігові. Останніми роками істотно зріс випуск легкових і малолітражних автомобілів акціонерного суспільства «Чернігівавтодеталь», що працює на умовах кооперації з Нижньоновгородським автомобільним заводом.

Важливого значення в економіці області набула хімічна промисловість. Ряд промислових підприємств області є основними виробниками України. Серед них – акціонерне суспільство «Чернігівське підприємство «Хімволокно», яке випускає кордові тканини, хімічне волокно і нитки у Чернігові, виробництво синтетичних смол та пластмас у Прилуках, лаків та фарб у Ніжині.

У складі лісової, деревообробної та паперової промисловості – 6 підприємств з виробництва меблів та фабрики: музичних інструментів ім. П.Постишева (основна продукція – піаніно), технічного паперу та картонажу – у Корюківці (спеціалізується на виробництві шпалер).

Промисловість будівельних матеріалів виробляє залізобетонні конструкції, покрівельні матеріали (Чернігів), цеглу тощо.

Найбільш розвинуті галузі легкої промисловості: текстильна, трикотажна, швейна, переробка льону та конопель, шкіргалантерейна галузь. Вони представлені одним з найбільших текстильних підприємств на Україні – камвольно-суконним комбінатом ім. «50-річчя Радянської України», а також фабрикою первинної обробки вовни (обидві у Чернігові), текстильними фабриками у Новгород-Сіверському, Острі; швейними фабриками в Чернігові, Прилуках, Ніжині; шкіргалантерейною, панчішною, трикотажною, прядильною фабриками – всі у Прилуках. Діють 8 льоно- та 2 коноплезаводи, взуттєві фабрики у Чернігові, Прилуках, Семенівці. Серед підприємств легкої промисловості слід зазначити АТ «Чексил», що виробляє вовняні тканини усіх видів. Унікальним є ще одне підприємство – Чернігівська фабрика музичних інструментів, що виробляє музичні інструменти й дитячі музичні іграшки.

Чернігівщина відома своїми народними промислами – килимарством, вишивками.

Харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів є домінуючими у промисловому комплексі області. Вони об’єднують більше 100 підприємств, що забезпечують половину промислового виробництва області. Крім того, випуском харчових продуктів займаються структурні підрозділи непромислових організацій та малі підприємства, частка яких у загальнообласних обсягах становить майже 10%. З окремих видів продукції область має значну питому вагу у загальному випуску в Україні – забезпечує виробництво близько 10% молочних консервів та макаронних виробів, 6% етилового спирту, 5% тваринного масла та жирних сирів.

З галузей харчової промисловості розвинуті цукрова, спиртова, м’ясна, маслосироробна, борошномельна та консервна. Діють цукроварні у Бобровиці, Носівці, Парафіївці, Линівці, Новому Бикові; спиртові в Березнянському, Корюківському, Городнянському, Козелецькому районах; пивоварні – у Чернігові та Ніжині; підприємства м’ясної промисловості в Чернігові, Ніжині, Прилуках, Бахмачі, Новгород-Сіверському, маслосироробної – в Ічні, Бахмачі та ін.; великий консервний та олійножирокомбінат у Ніжині.

Лідером промисловості Чернігівської області є тютюнова компанія ВАТ-«Прилуки». Виробляє третину продукції всеукраїнського ринку цигарок, підприємство є також і лідером серед усіх тютюнових компаній України. ЗАТ «Чернігівський пивкомбінат «Десна» входить до десятки найбільших пивзаводів України.

Сільське господарство

Чернігівщина має значний сільськогосподарський потенціал і є однією із найбільших аграрно-розвинутих в Україні.

Сільськогосподарські угіддя займають 2,1 млн. га. У поліській частині найбільший розвиток, поряд із зерновими культурами, отримали виробництво картоплі й вирощування льону, в лісостеповій – зернове господарство й вирощування цукрових буряків. В результаті аграрної реформи стрімко розвиваються особисті підсобні господарства селян, які забезпечують виробництво двох третин сільськогосподарської продукції області.

Галузь майже повністю (за винятком олії та рибопродуктів) забезпечує продовольчі потреби області у сільськогосподарських продуктах та по більшості з них має значні експортні можливості.

В структурі сільськогосподарського виробництва значне місце належить тваринництву, в основному м’ясо-молочного напряму, свинарству і птахівництву.

Транспорт

Залізниця – невід’ємна частина транспортної мережі Чернігівщини, адже з екологічної точки зору це – найбільш безпечний вид транспорту, необхідний насамперед для перевезення великих обсягів вантажів і пасажироперевезень.

Довжина залізничних шляхів загального користування, які перетинають територію Чернігівщини, становить 768 км. З них 553 належать Південно-Західній залізниці, 215 км – Південній. 20 із 22 районів області мають вихід на залізничні магістралі.

Потреби господарського комплексу й населення забезпечують 6 дистанцій колії, 53 залізничні станції, 2 локомотивні, 1 вагонне депо та низка інших підприємств. Через Чернігівську область проходить Крітський міжнародний коридор № 9, що поєднує Україну, Республіку Білорусь, Російську Федерацію, Польщу, Скандинавію і Західну Європу.

Чернігів має пряме пасажирське сполучення як на внутрішніх залізничних магістралях України (з містами Сімферополем, Львовом), так і за її межами (з Москвою та Мінськом).

Територією області проходять залізниці: Київ – Ніжин – Бахмач (і далі на Москву), Гомель – Бахмач, Київ – Ніжин – Чернігів – Гомель, Чернігів – Ніжин – Прилуки, Чернігів – Коростень – Новгород-Сіверський – Новозибків – Гомель. Головні залізничні вузли: Бахмач, Ніжин, Прилуки.

Загальна довжина автомобільних шляхів: 7500 км, у тому числі з твердим покриттям – 3600 км. Через область проходять автомагістралі Київ – Чернігів – Санкт-Петербург, Київ – Ніжин – Москва, Чернігів – Прилуки – Черкаси.

Автотранспортом щорічно перевозиться понад 55 млн. пасажирів, більш як 2 млн. тонн вантажів.

Найбільша кількість автотранспортних засобів зосереджена в Чернігові, Ніжині та Прилуках.

Для організації пасажирських перевезень функціонує 53 автостанції й 482 автобусні маршрути (протяжність яких – 25078 км), в т.ч. 67 км – міських, 270 км – приміських, 145 км – міжміських. Автобусне сполучення мають 1328 населених пунктів області або 87,1% від їх загальної кількості.

Автотранспортні підприємства перевозять вантажі й пасажирів у межах області, України, у держави близького й далекого зарубіжжя, а також здійснюють технічне обслуговування автотранспорту.

Чернігівщина має розгалужену систему регіональних водних шляхів. Судноплавство розвинене по Дніпру, Десні, Сожі, частково по Снову та Сейму.

Важливою водною артерією є річка Десна. Основним перевізником навалювальних і генеральних вантажів є ВАТ «Чернігівський річковий порт». Він облаштований під’їзними залізничними і автомобільними шляхами.

Можливості судноплавства по р. Десні дозволяють здійснювати перевезення водним шляхом упродовж 525 км. від р. Дніпра до Новгорода-Сіверського на суднах тоннажем до 1000 т.

З 1996 р. чернігівські портовики працюють на р. Дунай. Своїм буксирним і несамохідним флотом вони доставляють вантажі у порти Румунії, Болгарії, Югославії.

Чернігів має авіасполучення з великими містами СНД та віддаленими районними центрами області

Територією області проходить газопровід Дашава – Київ – Москва. Споруджено нафтопровід Гнідинці – Прилуки – Кременчук.

Політика і суспільство

Влада: місцеві державні адміністрації: в облдержадміністрації - 103 працівники апарату. Районних державних адміністрацій - 22, в яких загалом 614 працівників. Місцеві ради: 10725 депутатів працюють у 594 місцевих радах.

Чернігівська обласна рада (90 депутатів): БЮТ – 35 мандатів, СПУ – 17 мандатів, Партія регіонів – 15 мандатів, «Наша Україна» – 12 мандатів, КПУ – 7 мандатів, Народний блок Литвина - 4 мандати.

Чернігівська міська рада (50 депутатів): БЮТ –18 мандатів, Партія регіонів –10 мандатів, СПУ – 8 мандатів, Блок Вітренко – 5 мандатів, «Наша Україна» – 4 мандати, КПУ –3 мандати, партія «Віче» – 2 мандати.

Освіта

Важливу роль у розвитку і формуванні особистості відіграє система дошкільного суспільного виховання. В області працює 296 дошкільних навчальних закладів. На Придесенні з’являються принципово нові типи закладів дошкільної освіти. Відкрито 4 центри «Добра і радості» за педагогічною спадщиною В. Сухомлинського, 3 центри С. Русової, дошкільний заклад для дітей з випереджуючим розвитком, центри фізичного і духовного, естетично-інтелектуального розвитку. Розвивається мережа профільних дитячих садків і груп.

Для розвитку здібностей, обдарувань дітей працює понад 400 гуртків за інтересами – театральних, хореографічних, образотворчих, іноземної мови. Для дітей з послабленим здоров’ям, порушеннями функцій слуху, зору, мови, психофізичними вадами створено спеціалізовані дошкільні заклади, в яких забезпечується лікування, корекція психофізичного розвитку дошкільнят. Виправдала себе практика створення комплексів (об’єднань) «школа-дитячий садок», які дають можливість охопити дошкільним вихованням дітей у невеликих населених пунктах, зберегти в них навчальні заклади.

Під впливом соціально-економічних та демографічних чинників помітно трансформувалася мережа загальноосвітніх навчальних закладів. Загалом в області функціонує 826 загальноосвітніх навчальних закладів. З них 79,5% розташовані в сільській місцевості. Для дітей створено можливості вибору навчальних закладів, профілю навчання, освітніх програм. 95,6% загальноосвітніх шкіл працюють в україномовному режимі.

Особлива увага приділяється забезпеченню можливостей для навчання творчо обдарованої учнівської молоді. У 20 гімназіях, 5 ліцеях, 1 колегіумі ведеться масштабна експериментальна робота із запровадження нового змісту навчання та інноваційних педагогічних технологій. У всіх містах і районах області визначені опорні школи, створено центри Русової, Сухомлинського, Куліша, Ващенка, Васильченка. Діють експериментальні майданчики Міністерства освіти і науки України, творчі групи і школи передового досвіду. Плідно працюють обласні педагогічні ліцеї для обдарованої сільської молоді при Ніжинському і Чернігівському педагогічних університетах, ліцей з підвищеною військово-фізичною підготовкою у Чернігові. Створено мережу закладів для поглибленого трудового і професійного навчання – 14 міжшкільних навчально-виробничих комбінатів.

Для дітей і підлітків, які потребують державної допомоги і підтримки, соціально-педагогічної реабілітації, функціонує 19 закладів інтернатного типу (10 загальноосвітніх, 8 спеціальних шкіл-інтернатів, Прилуцький дитбудинок).

В області є 21 професійно-технічний навчальний заклад, 3 філії та профтехучилище при виправно-трудовій колонії в Прилуках, які здійснюють підготовку кваліфікованих кадрів з 63 професій.

Запроваджується ступенева професійна підготовка, створено навчально-виробничі комплекси професійно-технічних навчальних закладів із Ніжинським агротехнічним інститутом, Чернігівським інститутом економіки і управління, Чугуєво-Бабчанським технікумом лісового господарства.

До системи вищої освіти Чернігівщини входять 5 державних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (З університети та 2 інститути) і 18 – І-ІІ рівнів акредитації (7 училищ, 10 технікумів та 1 коледж), які здійснюють підготовку молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів.

Підготовка здійснюється з 134 спеціальностей і спеціалізацій.

На території області функціонує 21 структурний підрозділ державних і приватних вузів з інших регіонів.

Охорона здоров’я

Медичну допомогу населенню області надають 974 медичні заклади, у тому числі 32 обласні, 18 міських, 22 центральні районні лікарні, 17 районних лікарень, 43 сільські дільничні лікарні, 90 лікарських амбулаторій з денними стаціонарами, 728 фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАПів).

Збережена доступність медичної допомоги населенню області. Відкриті й функціонують 163 денні стаціонари при амбулаторно-поліклінічних закладах області. У 127 медичних закладах застосовується така форма надання медичної допомоги, як організація стаціонарів вдома у хворих. Функціонують 17 обласних центрів спеціалізованої медичної допомоги.

Сьогодні в області використовується понад 1800 одиниць дорогої медичної апаратури і обладнання – рентгенапаратура, магнітоядерний резонансний та комп’ютерні томографи, апарати ультразвукової діагностики, фіброгастродуоденоскопи, стоматологічні установки, барокамери, апарати для гемодіалізу, наркозно-дихальна, стерилізаційна апаратура, лапароскопічні хірургічні установки. Застосовуються сучасні технології лікувально-діагностичного процесу (протезування суглобів, імплантація штучного водія ритму серця, мініінвазивного методу хірургічного лікування та інше).

Природно-рекреаційний потенціал

Чернігівська область – одна з небагатьох в Україні, де зосереджений значний рекреаційний потенціал. Понад 20% території мають рекреаційні угіддя. Найбільша їх площа у Козелецькому, Чернігівському та Новгород-Сіверському районах. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора та фауна, наявність 610 природних заповідних об’єктів роблять територію області привабливою, як для короткочасного, так і для довготривалого відпочинку, В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, водні станції, пляжі, лісопарки.

Культура

У творенні загальнокультурного простору, примноженні духовної скарбниці українського народу, пошуку нових, відповідних часові й вимогам сьогодення форм творчості, особливу роль відіграють заклади культури і мистецтв.

На Чернігівщині функціонує система, яка на достатньо високому рівні може забезпечити духовні потреби, культурні запити людей.

Це – 856 клубів та будинків культури, 801 масова бібліотека всіх систем і відомств, 4 театри (обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка, обласний молодіжний театр; обласний ляльковий театр ім. О.Довженка, Ніжинський український драматичний театр ім. М.Коцюбинського), обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм, 2 вищі спеціалізовані навчальні заклади – Чернігівське музичне училище ім. Л.Ревуцького та Ніжинське училище культури і мистецтв ім. М.Заньковецької, 36 початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, єдиний в Україні у сільській місцевості Менський зоопарк.

Значна увага приділяється збереженню й примноженню національної культурної спадщини. Свідченням цього є майже 5 тисяч нерухомих пам’яток, що перебувають під охороною держави і 28 музейних закладів, які є скарбницями культурної спадщини, в тому числі (З заповідники, 2 з яких мають статус національних). 39 пам’яток Чернігівської області ввійшли до Державного реєстру національного культурного надбання.

Розвитку культур національних меншин, які проживають на території області, сприяє діяльність єврейського та німецького культурних центрів, Чернігівського міського товариства «Польська пристань», культурних товариств «Ромен», «Сябри», азербайджанського товариства, Чернігівської російської громади.

Найбільш цінними пам’ятками є

• Спаський собор (11 ст.) у Чернігові;
• Борисоглібський собор (12 ст.) у Чернігові;
• Успенський собор Єлецького монастиря (12 ст.) у Чернігові;
• Антонієві печери та Іллінська церква (11-12 ст.) у Чернігові;
• П’ятницька церква (12 ст.) у Чернігові;
• Юр’єва божниця в Острі (10 cт.);
• Єлецький та Троїцько-Іллінський монастирі в Чернігові;
• Густинський монастир у Прилуцькому районі;
• Спасо-Преображенський монастир у Новгород-Сіверському;
• собор Різдва Богородиці в Козельці;
• садиба Тарновського в с. Качанівка Ічнянського району (19 ст.);
• садиба Галаганів у с. Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району (18 ст.);
• садиба Рум’янцева-Задунайського в с. Вишеньки Корейського району;
• палац останнього гетьмана України графа Кирила Розумовського в смт Батурині та інші.