Головна  /  Аналітика

Книжка та книгарня на Закарпатті: вбити не можна помилувати

Науковці, літератори, письменники та й пересічні читачі Закарпаття стверджують, що останнім часом книжковий ринок найзахіднішого регіону України почав набувати певних цивілізованих ознак. Хоча, певна річ,  говорити про бодай якесь наближення до старих добрих часів, коли книжкові магазини й бібліотеки були ледь не на кожній вулиці міст і в кожному селі — ще не можна буде довго. Та й не в тім біда, радше проблема в іншому — у наповненості всебічною та якісною літературою тих закладів, що ще функціонують і пропонують читачам друковане слово.

Бібліотеки вмирають. Хай живуть книгарні?

П’ятнадцять років тому майже в кожному великому селі був невеличкий книжковий магазин, в якому разом з книгами продавалися і канцтовари. Зараз, звичайно, таких магазинів немає, книги продаються на пошті або в крамниці з продажу господарських товарів, і тому селяни мимоволі залишаються наодинці з Марініною та Донцовою в одному магазині на все село та 50-томником творів В.І. Леніна у сільській бібліотеці (якщо і вона збереглася). Вважається – нерентабельно. Ніхто не ставить на те, що жителі села читатимуть Коельо, Муракамі чи Забужко, але принаймні українську, зарубіжну класику чи бодай твори письменників рідного краю знати сучасній людині потрібно. Потрібно, але звідки її брати, ту книгу, якщо її практично не видають? Особливо українську й особливо українською.

Прикладів цього шукати не потрібно, це факт. А ще – книговидавництво – неприбутковий бізнес, тому займаються ним лише справді ті, кому воно до душі, а не до кишені. Так, як стверджує кандидат філологічних наук, директор приватного видавництва Валерій Падяк, книговидавнича справа в краї поступово втрачає сенс. „Дійсно, навіщо видавати книги, якщо їх не буде кому читати!? — запитує науковець у виданні „Книга Закарпаття: Анотований каталог видань 2004 року" (Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2005). — І де, у яких конкретних вимірах (у монастирях?) має жити книга, якщо влада в державі протягом останніх 13 років тільки те й робила, що знищувала заклади культури, закривала бібліотеки!?

Статистика тут сумна. Так, у 1990 році в області було 767 масових бібліотек. У 2004 році їх залишилося 508. Тобто за 15 років суспільство втратило третину масових (публічних) бібліотек. У 1990 році книжковий фонд масових бібліотек становив 9,9 млн. примірників. У 2004 році він навіть не сягнув семи мільйонів (6,7 млн.) одиниць. Тобто тут простежується така сама тенденція до зменшення: ми втратили третю частину книжкових фондів (за рахунок старіння книги, втрати актуальності тощо). Лише за минулий рік з фондів масових бібліотек вилучено (з об'єктивних причин) понад 208 тисяч примірників книг.

Не важко зробити висновок: щоб остаточно „добити” масові бібліотеки Закарпаття, потрібно ще два терміни по 13 років. І тоді ми гордо визнаємо наш край територією, вільною від книги. А на заощаджені кошти побудуємо у Карпатах багато в'язниць, де будуть відбувати покарання ті, хто свого часу не долучився до книги як фундаменту освіти, джерела духовності, носія знань. Нашими президентами, прем'єр-міністрами, міністрами, послами, губернаторами, генералами, мерами, керівниками підприємств та навіть директорами шкіл  будуть виключно зеки — вчорашні та майбутні.

А, може, хоч нова влада зупинить цей рух?”

З умиранням бібліотек на Закарпатті певною мірою зросла актуальність книжкових магазинів. Безперечно, державних книгарень в регіоні не залишилося, принаймні жодних даних про це знайти не вдалося. Натомість у краї все активніше працюють приватні книжкові магазини (їх в Ужгороді більше десятка, ще з п’ять років тому було всього три—чотири), хоча, безперечно, в основному у районних та обласному центрах. Приватні підприємці викуповують приміщення в центрах міст чи орендують площі в супермаркетах і так займаються справою.

Ще поширена власне в Ужгороді лоткова торгівля книгами. Певна річ, про бозна-який асортимент говорити не доводиться, бо скільки ж може той продавець щодня викладати книжок на столи і збирати їх — це все потребує чимало часу і значних зусиль. Однак для споживача є хороший плюс — у „лоточників” можна замовити потрібне видання.

І ще одна надзвичайно важлива річ для регіону — буквально два роки тому в обласному центрі Закарпаття відкрився приватний магазин „Книголюбчик” — виключно дитячі книги, шкільна література, „Гаррі Поттери” й тому подібне. Певна річ, розписувати, що є, а що ні в тому магазині — питання реклами та й не для цієї статті, важливо в даному випадку наголосити на суспільному значенні тої книгарні. Мова про те, що вже чула від кількох батьків: ця книгарня таки популярна серед дітей, бо, виявляється, вони нерідко просять гроші у батьків на книги, буває навіть — економлять на пиріжках й залюбки бігають до магазину — порівняно дещо дешевші за інші магазини ціни приваблюють не гірше, ніж асортимент. 

Книжка набуває популярності, або хто й чому купує  та читає

Директори приватних книжкових магазинів стверджують, що протягом останніх кількох років люди все ж таки стали більше купувати книжки. Приміром, найбільший в Ужгороді книжковий магазин "Кобзар" протягом дня приймає щонайменше 200 відвідувачів, причому кожен з них щось купує; ще майже сотня заходить подивитися, "прикинути", що й почім.

Продавці стверджують, що найчастіше в магазинах можна побачити молодих людей, студентів та учнів старших класів. Очевидно тому, що у навчальних закладах зараз введено ряд нових дисциплін, а навчальні програми, які змінюються ледь не щороку, вимагають останніх публікацій, досліджень, розробок тощо. Щодня до магазину заходять і діти, для них асортимент — бери-не хочу: й оригінально, і яскраво і, в принципі, можна зекономити на чомусь й купити те, що до вподоби. Що цікаво, підростаюче покоління таки нерідко цікавиться україномовними виданнями.

Все частіше почали дозволяти собі купувати книги люди, так би мовити, середнього класу. Мешканці зі значнішими доходами орієнтуються на дорогу продукцію, часто намагаються крокувати разом з модою, тобто купувати те, що рекламують чи про що говорять: принцип зрозумілий — сьогодні всі читають Пауло Коельо (чи Кода да Вінчі, чи Генрі Міллера — вибирайте, що до вподоби. — від Авт.), то і я собі куплю кілька книжок, все таки треба буде про щось поговорити з друзями, показати, що розбираюся в сучасних тенденціях, крокую разом з модою...

Окрім того, знову ми дійшли до того, що книга є одним з найкращих подарунків: гарні добротні видання в глянцевих палітурках приносять на дні народження, просто як подарунки. А ще, виявляється, україномовні та видані власне в Україні видання дуже часто „йдуть” за кордон саме в якості презентів.

Пенсіонери, на жаль, здебільшого заходять, аби лише подивитися, які в продажу з’явилися новинки. На сьогодні друковане слово більшості з них усе ще не по кишені.

І, звичайно ж, серед контингенту покупців завжди виділяється інтелігенція: вони як купували книги завжди, навіть у найскрутніші у зарплатному відношенні часи, так і зараз купують. Можливо, ці люди інколи й обмежують себе в чомусь, аби придбати якусь новинку чи цікаву наукову працю.

Вуличні лотки пропонують також ту літературу, яка користується найбільшим попитом — підручники для шкіл (як би уряд не декларував забезпеченість навчальними посібниками шкіл, батькам все ще доводиться купувати своїм нащадкам книги), „легке чтиво”, книги типу „Найскладніші відповіді на питання кросвордів” чи „Таємниці людської долі”. Популярністю ще користуються різноманітні енциклопедії — якісні, повнокольорові, яскраві книги в твердій палітурці, які зазвичай беруть в подарунки. 

Про магазини типу „Юридична книга”, „Медична книга” на Закарпатті не йдеться.

Що користується популярністю

Із "ширвжитку" на книжкових полицях сьогодні можна знайти практично все. У магазинах асортимент змінюється мінімум наполовину раз на місяць. На вуличних розкладках такі зміни відбуваються частіше, це й зрозуміло, "вуличні" приватні підприємці-продавці беруть літературу меншими партіями і з видавництвами розраховуються готівкою.

Найбільший попит, звичайно ж, на „легке чтиво”: фантастика, детективи, любовні романи. Цікава деталь: як кажуть власники магазинів, особливий "наплив" на романи про кохання спостерігається серед слабкої статі по п’ятницях, вочевидь, жінки на вихідні беруть собі щось почитати.

Протягом останнього часу, за словами власників приватних магазинів, в Ужгороді зріс попит й на серйозну філософську літературу: Кант, Гегель та Ніцше вже не так залежуються на полицях, як раніше. Хоча в даному випадку невідомо, що більше спрацьовує: чи справді зацікавленість, чи бажання показатися перед гостями, мовляв, погляньте, що я читаю...

За останні роки у продажу з’явилося багато словників, каталогів, енциклопедій тощо, які наразі "йдуть" буквально "на ура". Ось, до прикладу, торік з’явився у продажу "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (добротна палітурка, білий хороший папір, про якість наповнення вже й не говориться — на славу зроблено) коштує 115 гривень, тим не менше, в Ужгороді він добре розходився. Та й, вочевидь, непогано котирувався по Україні загалом, бо наразі вже побачило світ видання доповнене і перероблене, і хоча коштує воно чи не вдвічі дорожче, розходиться так само „на ура”.

А ще тішить те, що закарпатці нарешті повернулися обличчям до свого рідного письменства, — розповіла Мар’яна, продавець приватного книжкового магазину. — Твори крайових поетів, прозаїків, критиків-літераторів купують вже не тільки філологи та інтелігенція, але й пересічні читачі".

Калина, психолог:

"Останнім часом мене зацікавила езотерична література, однак з’ясувалося, що в Ужгороді її придбати практично неможливо. Єдиний вихід — або замовляти у власників магазинів, котрим теж не завжди вдаєтьсязнайти потрібну літературу (на базах може не виявитися, а бігати заодною книжкою не завжди "виходить"), або ж самому десь замовляти. через родичів, знайомих у інших місцях..."

Григорій, приватний підприємець:

"Виявилося, що проблемою є придбати навіть доволі популярну літературу. Приміром, я захотів купити всівидання такого автора як Макс Фрай, однак не знайшов. щоправда, замовив, і директор приватного книжкового магазину мені їх привіз.

Тому зазвичай під час відряджень до Києва намагаюся потрапити на Петровку й "скупитися" всім цікавим там".

Тетяна Василівна, педагог:

"Звичайно, хотілося б більшого асортименту в наших книжкових магазинах. хоча я пригадую часи, коли з Києва та інших міст України, Росії й загалом нічого не потрапляло до Ужгорода, навіть за книгами для викладачів доводилося буквально "полювати", перепрошувати одне в одного. перекуповувати. Зараз ситуація суттєво змінилася, та вже турбує інше — ціни. Так, до прикладу, мені вдалося нещодавно придбати на найбільшому книжковому ринку в Києві „Петровці” „Великий тлумачний словник сучасної української мови" всього за 78 гривень, у наших магазинах за нього просять 110—115 грн.”

А ціни кусаються...

З цінами на книги справді складно — лише доставка до Ужгороду, в найвідділеніший куток країни скільки коштує? А до цього потрібно додати прибутки самої книгарні, та ще, що найголовніше — 13 % податку, що автоматично лягають після виходу книги з видавництва важким тягарем на плечі читачів.

Відтак вартість "легкого чтива" така: книжки меншого формату "розходяться", в середньому, щонайменше за 5—7 гривень, аналогічні твори у твердій палітурці — за 10—25 гривень. Зібрання одного автора у твердій солідній палітурці може "потягнути" й на 50—70, а то і всі 100 гривень. Дорога наукова література, юридична й медична книжка, посібники для інформатики тощо. Ще намагаються витримувати доступний рівень цін місцеві автори та видавництва: вартість від 10 гривень за книжку земляка закарпатці, зазвичай, не шкодують.

Актуальні коментарі до теми

Василь Густі, відомий закарпатський письменник та культурний діяч:

„Книжковий ринок Закарпаття останніми роками набуває хороших змін. Говорячи про розвиток торговельної мережі книжками. Важко не оцінити вклад споживкооперації, яка зараз створила свої приватні магазини чи бодай лоточки (буває, просто відділення у великих універмагах) практично у всіх районних центрах області. Я би сказав, що книжка йде в село. І це дуже й дуже добре.

Щодо проблем у книготоргівлі, то, як на мене, є одна найважливіша, про яку говорить зараз вся Україна: немає єдиної бази, координаційного центру, до якого би стікалася вся інформація з усіх видавництв про те, що виходить їхніх воріт. Це би суттєво полегшило ситуацію, бо сьогодні пересічному читачеві та продавцеві книг навіть невідомо, що й де виходить, а, можливо, саме на таку книжку й такого видавництва є попит в тому чи іншому регіоні. Створення такої бази даних важливим є ще й тому, що сьогодні приватні підприємці, які займаються продажем книг, зазвичай працюють напряму з видавництвами. А вірніше, може, з одним-двома, з якими спрацювалися. База даних полегшила б і власникам книгарень налагодження роботи, адже лише на Закарпатті 20 приватних та державних підприємств з правами книговидавничої діяльності, а скільки їх по Україні?

І ще одне – я абсолютно не розумію тих, хто сьогодні стверджує, що в Україні немає української книги! У мене складається враження, що людям просто ліньки зайти в книжковий магазин! Сьогодні практично у всіх книгарнях чи не половина асортименту – українською, у закарпатських магазинах — ще й більша кількість видань рідною мовою. Загалом я поважаю українське письменництво. яке не опустилося до рівня „бульварного чтива” й пише серйозні твори, а не вчить, як вбивати”.   

Валерій Падяк, кандидат філологічних наук, директор ПП „Видавництво В.Падяка”:

„Напередодні другого туру президентських виборів Закарпатська облдержадміністрація почала кидати в бій останні резерви. Такою рятівною соломинкою мав стати так званий звіт „Закарпаття 2002-2004: Економічне зростання, соціальна стабільність, гуманітарний розвиток”, масово видрукуваний окремим виданням. У звіті вказується, що він підготовлений Закарпатським обласним благодійним фондом „Відродження Закарпаття”, а далі жодного прізвища фахівців, навіть прізвища керівників цього проекту чи замовника читач у реквізитах не знайде. Одним словом, звіт від імені І.Різака готувала бригада його благодійників.

Як вже стало „доброю” традицією в області, звіт починається з критики попередника, щоб у подальшому на фоні суттєвих збитків, заподіяних області попереднім губернатором, показати геніальність свого (губернаторського) мислення й вагомі здобутки влади, керованої І.Різаком. Тож колективний автор звітного документу виніс вердикт Г.Москалю, у якого „область була в боргах, як у шовках” (стор. 7).

Далі досить просторо пояснюється, чому область із фінансово збитковою економікою, неблагополучною соціальною сферою було доручено очолити саме І.Різаку, який, як тут уточнюється, на той час обіймав у Верховній Раді „прирівнювану до міністра посаду” (стор. 5).

Весь подальший текст звіту подано у рожевих фарбах, тут підкреслюється, що високих результатів у області за два останні роки досягнуто завдячуючи реформаторському курсу Л.Кучми, ефективності роботи прем’єр-міністра В.Януковича, а на регіональному рівні –  І.Різака.

Звіт за 2002-2004 роки перенасичений висновками щодо суттєвих позитивних змін в економічному розвитку краю, створення нових робочих місць, сталої тенденції прибутковості аграрного сектору, успішної реалізації системи соціальної допомоги населенню тощо, а по деяких показниках наголошується на „справжньому переломі у галузях...”.

Думається, фахівці ще дадуть гідну оцінку цифрам, наведеним у звіті, хоча протягом 2004 року незалежні економісти на сторінках преси неодноразово звертали увагу на невідповідність офіційних показників реальному стану в економіці та сільському господарстві області.

Ми ж у цій статті обмежимося лише аналізом одного фрагменту звіту тодішнього голови Закарпатської обладміністрації п. І. Різака, а саме недостовірною інформацією у сфері книговидання в області.

На стор. 67 звіту читаємо наступне: „Справжній перелом відбувся у сфері книговидання. Якщо за 2000-2001 роки було видано лише 16 назв книг, то за сприяння обласної державної адміністрації у четвертому кварталі 2002 року та за 2003 рік видано 54 назви нових книг закарпатських авторів на суму понад 530 тисяч гривень, а в 2004 році видано 11 книг та каталогів на суму 65 тис. грн.”.

Абсолютно фальшивою є інформація про нібито всього 16 назв книг, виданих в області за два роки. Судіть самі, тільки у заснованому автором цих рядків „Видавництві В.Падяка” у зазначений період вийшли з друку понад 50 (!) назв книг. А працювали на ринкові у цей час активно й інші, понад 10 видавництв, кожне з яких мало у річному активі понад 10 найменувань книг. Отож можна говорити за річний показник понад 150 книг, тобто протягом 2000-2001 років в області було видано не 16, а щонайменше 300 назв книг. Цей показник прослідковується на підставі надходжень до Закарпатської обласної бібліотеки, яка у цих роках фіксувала книги у своєму виданні „Закарпаття на сторінках преси”. Більш точну інформацію у галузі книговидання область стала отримувати з 2002 року, коли з ініціативи Закарпатської обласної бібліотеки (директор Л.Григаш) почав виходити надзвичайно актуальний щорічний бібліографічний покажчик „Книга Зкарпаття”. У 2002 році, наприклад, в області було видано щонайменше 175 назв книг, а у 2003 році – щонайменше 265 видань (книг та каталогів, буклетів). У 2004 році за статистикою очікується понад 200 книжкових видань.

Таким чином, у звіті обладміністрації  подаються фіктивні відомості, які щонайменше у 20 разів (!) занижують показники у сфері книговидання за 2000-2001 роки і до реальної статистики не мають ніякого відношення. Натомість, повільна динаміка зростання числа назв книг (відірвана від іншого важливого показника – катастрофічного падіння в Україні тиражів книг!) приховує від суспільства факт стагнації у цій галузі, і в першу чергу в Закарпатській області. Ось чому президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін за результатами 2002 року наголосив на вкрай незадовільному стані в цій галузі саме у Закарпатській області – абсолютному аутсайдерові українського книжкового ринку. О.Афонін підкреслив, що навіть з точки зору загальноукраїнської статистики результати закарпатських видавців – „це просто смішна цифра!”

Поліна Черепко, книгопродавець і просто любитель друкованого слова

P.S. Одне слово, книги на Закарпатті купують, читають, їх люблять, їх поважають. І незважаючи на те, що ми живемо у світі суцільної комп’ютеризації, відеомагнітофонів та інших засобів інформації, книга залишається книгою — джерелом духовного збагачення кожної людини. З огляду на це хочеться, аби все ж таки книги справді видавалися, і не лише „для галочки” чи чийогось іміджу.

Назад  | 

Розробка і підтримка – Центр інтелектуальних ресурсів і технологій.
Всі права захищені. Використання матеріалів порталу дозволяється за умови посилання (для Інтернет-видань – гіперпосилання) на www.experts.in.ua

Редакція порталу "Всеукраїнська експертна мережа" може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність фактів, наведених в публікації, несе її автор

Україна, Київ, 01001, вул. Костьольна 4, оф. 8
Тел: +38 (044) 494-24-61, Факс: +38 (044) 494-24-62
E-mail: