Мільйоноголосий стогін землі – у морі сліз без дна і берегів. Частина 4

Закінчення. Початок див.:

Мільйоноголосий стогін землі – у морі сліз без дна і берегів

Мільйоноголосий стогін землі – у морі сліз без дна і берегів. Частина 2

Мільйоноголосий стогін землі – у морі сліз без дна і берегів. Частина 3

"Справді, невеселий, переважно, образ дає нам наша історія, сумніша, може часом, ніж інші, але суспільство, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути на неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу"... До 80-річчя Голодомору

А тим часом, офіційна ідеологія устами своїх "теоретиків" витворяла чорну несправедливість: годувальника і хранителя духовного спадку нації звинуватили у відсталості, реакційності, дрібновласницьких інстинктах, зажерливості, бездуховності і націоналізмі. Народ же у своїй більшості не міг уникнути духовного тавра сталінізму. Безсоромне і цинічне славослів’я звалились на пошматовану насильством і голодом Україну. Особливі "програми" були "спущені" в школи для зомбування дитячих душ. Подвійна мораль пронизувала існування, перемелювала людське єство приниженням одних і безкарною жорстокістю інших, і той, хто прибитий страхом, терпів цю несправедливість, і той, з мовчазної згоди кого творились зло і кривда, були жертвами сталінського тоталітаризму і більшовицького режиму, що прирівнюється до гітлеризму і нацизму.

Це була не тільки злочинна антинародна кампанія економічного та політичного спрямування, а й разом з тим (а може й насамперед!), сатанинська виховна акція, плоди якої пожинаємо всюди: повсякчас все і вся пронизано фальшю, облудою, брехнею. Ніхто не повинен був вийти з того пекла таким, яким був раніше, – людиною. З перших кроків існування тоталітарна система не шкодувала зусиль на те, що її запопадливі ідеологи нарекли "створенням нової людини". Замахнувшись на діло, яке до снаги хіба що Богові, режим з фанатичною послідовністю і настирливістю штампував із людей "гвинтиків" для величезної суспільної машини. Макіавеллівський принцип – ціль виправдовує засоби, використовував всі можливі способи втрати свободи – методом жорстокого насилля і облудним вихованням умовних рефлексів. Система і її слуги не гребували методами, а для її роботи потрібно було змазування кров’ю мільйонів людських життів. Вони були готові спалити свій дім, щоб підсмажити собі "яєчню", – знищити весь світ, щоб побудувати ефемерне "світле майбутнє".

Під згадуваними гаслами "даєш світові революцію!" бузувіри-манкурти залишили мільйони своїх громадян голодними, відправивши забраний хліб Кемалю Ататюрку та іншим режимам, а також величезну кількість золота, зброї і амуніції для встановлення у Туреччині комуністичної влади, вони будували те, що було пеклом для людей.

Недоуми! Занапастили Божий рай...

Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм. (Т.Г. Шевченко).

Для знищення руської еліти використовували будь-які приводи: після внутрішніх розборок і вбивства Володарського за наказом Урицького, були знищені кращі кадри Петроградської професури – близько 10 тисяч, тільки 200 посадили на кораблі і відправили в Європу; після замаху на Леніна Ф. Каплан з 1918 по 1922 рік було знищено 1 800 тисяч есерів. Стає зрозумілим, що не тільки українське питання шпетило московських чиновників. Кожний чесний трудівник не мав права на життя з точки зору мізантропів біля влади, жадоба насолоди робила їх жорстокими. Те, як вони дбали про людей у 20-ті голодні післявоєнні роки, видно з їхніх закордонних рахунків, на які тільки у 1920 році надійшло: від Троцького – 11 млн. дол. в американській банкноті і 90 млн. швейцарських франків у Швейцарський банк, від Дзержинського – 80 млн. франків, від Леніна – 80 млн. франків (список газети "Нью-Йорк Таймс").

Ще спочатку було декларовано: "Чим більшу кількість представників реакційного духовенства та буржуазії ми зможемо розстріляти, тим краще" (В. Ленін, ПЗТ, 1973, т. 37, с. 40), а в глобальному масштабі планувалось Леніним: "Допустимо и возможно, что погибнет и 90% населения, чтобы оставшимся в живых 10% удалось дожить до всемирной революции и социализма" (А. Быков. Такой неизвестный Ленин. – Луганск, Шлях, 1999, стор. 14).

Кожний міг би, разом з двома православними священниками - протоієреєм Георгієм Флоровським і отцем Олександром Шлеманом – поставити питання: як могло статися, що народ, який називали "найхристияннішим і богоносним", підтримав у своїй основній масі атеїстичну вакханалію? Вони ж прийшли до висновку, що "...то був народ ні богоносний, ні найхристиянніший, під покривалом незакоріненого християнства в його душі нуртували поганські пристрасті, які і вирвалися назовні, коли з них були зняті вериги..."? Ще раніше В. Бєлінський в листі до Миколи Гоголя писав: "По-вашому, російський народ найбільш релігійний у світі: брехня! Основа релігійності є пієтизм, благоговіння, страх Божий. А російська людина вимовляє ім’я Боже, чухаючи в себе сідницю. Придивіться уважніше, й Ви побачите, що це по натурі своїй глибоко атеїстичний народ" (Белинский В. Эстетика и литературная критика.- М.1959.с.636). Від часів Петра церква, що має бути моральним стержнем народу, стала мертвим придатком злочинної антинародної влади. І країна, де бушували, як у пекельному казані, недобрі пристрасті, не могла сподіватися кращої долі – це вилилось в "…російський бунт безглуздий і нещадний" (О.С.Пушкін). В підтвердження цьому такий документ:

"Москва, Кремль 01. V. 1919
№1866672 Председателю ВЧК
тов. Дзержинскому Ф.З. Строго секретно
Указание

В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше. Церкви подлежат закрытию. Помещения храмов опечатать и превращать в склады.

Председатель В.Ц.И.К. М. Калинин Председатель Сов. Нар. Комиссаров В. Ульянов".

Події наступних років підтвердять, що усі положення, викладені у "вказівці", виконувались як заповіт Леніна. Результати сатанинського терору більшовиків по винищенню християнства подані в цифрах, котрі наводить у своїй книзі головний ідеолог колишнього президента СРСР М.Горбачова. Там знаходимо такі дані: "Найбільше число жертв з православного духовенства за Сталіна припадає на 1937 рік: усього тоді було репресовано 136 900 осіб, з них 85 300 розстріляно. У 1938 році це відповідно – 28 300 і 21 500; у 1939 році 1 500 і 900; у 1940 році 5 100 і 1 100. І, врешті, в 1941 році репресовано 4 000 священиків, з них 900 страчено. У 1944-1946 роках кількість смертних вироків щорічно понад 100. Хто сміє заперечити в світлі цих фактів, що Сатана зійшов на цю землю?" (Яковлев А. Омут памяти. - М. Вагриус, 2001.- с.416-417).

Червона чума заполонила півсвіту. Від статистики брутальних вбивств, скоєних руками комуністичних режимів, стине кров. Згідно із статистичними даними, які наведені у виданні "Червона книга комунізму" (Стефан Куртка, Парнас, 1997 р., стор. 7), кількість жертв у різних країнах становить (вдумаємось!): СРСР – 120 млн., Китай – 65 млн., В’єтнам – 3 млн., Камбоджа – 3,5 млн. (із 7 млн. населення), Східна Європа – 1 млн., Південна Америка – 150 тис., Африка - 1,7 млн., Міжнародний комуністичний рух та не правлячі комуністичні партії – майже 10 млн. Провал зусилля побудувати комунізм у ХХ ст. коштував життя принаймні 60 000 000 людей. Це зробило комунізм найдорожчою витратою і найбільшим провалом за всю історію людства. Коли до цього додати людські жертви, понесені через етнічні і релігійні війни у ХХ ст., але не в ході прямих боїв, а в результаті ідеологічних причин, то загальна цифра втрат сягне до 80 000 000 життів. Як зазначає З. Бжезинський, "упродовж ХХ століття не менше ніж 167 000 000 душ, – а цілком можлива цифра і 175 млн., – було продумано знищені через політично вмотивовану різанину". Для порівняння можна привести той факт, що з 1481 по 1808 роки в Іспанії інквізицією спалено 34 658 людей (за даними історика Льоренте).

Цілі народи, мільйони людей були примусово поставлені перед дилемою: або жити у вічному страху і постійно почувати себе правопорушником, або ставати співучасником злочину. Кожний жив в постійному страху, що його зрозуміють правильно і мусили косити, включати дурника. Революційні гасла, ще не стерті і не полинялі від надмірного вжитку, мали успіх у покидьків різного сорту і ватаги сумнозвісних "активістів", які кинулись на штурм "світлого майбутнього".

Хто були ці люди, якщо можна їх так назвати? Хто доручив владу негідникам і пігмеям? Народ? Ні. Народ тоді вже не питали, а під виглядом всенародних виборів, шляхом фальсифікації вибирали тих, про яких вже сказано вище. З якого кореня проросли їхня жорстокість, цинізм і черствість? Сотні тисяч, якщо не мільйони, заробляли на життя боротьбою з куркулями і "ворогами народу, яких, як чиряк на тілі радянської влади, треба вирізати", – говорив Каганович. Як швидко вдалося відшукати і виховати таку армію псів? Та на троні сам Сатана нічого не зумів би без незліченного сонма бісів – простих виконавців. По правді, - не можу не повторити слова із статті "Злочин без кари", - світ уподібнився Ноєву Ковчегу: жменька людей і уйма скотів. Посилаючись на наказ та інструкцію, ці паперові трудоголіки про себе думали: морячи голодом інших – свою шкуру оберігали. Сотні тисяч селянських, робітничих хлопців, що вчора з жахом би відкинули думку про катів, сьогодні без опору ставали ними. Цей проклятий ентузіазм! Дилетанти-ентузіасти, вони накоїли лиха більше всіх тупих начальників. Серед них було багато тих, хто щиро увірував у справедливість нових порядків і ладен був терпіти всілякі негаразди заради обіцяного щастя. До них приєдналося чимало молоді з незаможних сімей, не зміцнені душі яких являли собою ідеологічний грунт для прищеплення гасел рівності, здобутих за рахунок грабежів і злодіянь. До лав "експропріаторів" охоче приставали й ті, хто досі не мав і не міг мати в односельчан ані найменшого авторитету: ледачі, п’янь, злодії і неуки. Хвиля державного насильства піднесла цю категорію зброду на самісінький гребінь подій. Ці "загони" і "бригади" були ніби злоякісними пухлинами на тілі сільських громад: то від них пішло павутиння доносів і наклепів, то вони угноїли грунт для розгулу репресій на селі слідом за голодомором, то з їхньої намови "чорний ворон" забирав вчителів і орачів.

Проходило не тільки фізичне знищення мільйонів українських хліборобів, а й духовне розтління народу. Було завдано тяжкого удару по тому, що становить святая святих народу – його духовності, культурі, національній самосвідомості, моралі. Розкішна гілка духовного дерева нації буйно розросталась, але була підрізана пильними "садоводами" соцреалізму. У ХХ столітті під червоне колесо Молоха потрапив увесь квіт української інтелігенції – тисячі вчених, письменників, художників, вчителів, лікарів та мільйони – найсумлінніших трударів та працелюбів. В могилу, де лежать мільйони, пішли найкращі, гинули працьовиті, самостійні господарі. Відходили в небуття майстри і винахідники, яких ніколи не бракувало в Україні. Лягали в сиру землю непокірні нащадки козацької слави, які не могли змиритися зі свавіллям влади бездарів. Гинула сільська інтелігенція – носії культури і національної ідеї. Здібне, талановите, здорове духом і тілом, все, що мислило, діяло, опиралось насильству, протестувало, шукало правду – все це шельмувалось і нещадно винищувалось до коріння.

Воістину перевернувся світ: хто був нічим – став усім, злодюги всіх мастей енергійно займали командні висоти і диктували свою мораль, нав’язували волю та інтелектуальний рівень, а хто був господарем – пішов у могилу або залишився рабом. Вершилася злочинна селекція: хворі клітини пожирали здорові.

Зловісна постать пахана і його поплічників маячить над всією трагедією людей, відмічена тавром лицемірства й підступності, а брехня і облуда супроводжують до цих пір кожний крок влади, яка уподобилась до механізму, який приводиться до дії пігмеями. Зграю кримінально-політичних злочинців і терористів осяяла божевільна ідея-міф світової революції (розбою). Треба дивуватися їхній живучості, оскільки ці міфи та химери побудовані на такій зибкій основі та замішані на крові мільйонів життів, що не зрозуміло, як вони не завалилися під власним тягарем.

На "питання без відповіді": чому комуністи уникнули покарання за масові вбивства?, – частково відповідає англійський публіцист П.Джонс: "Провина вмерла у комфортабельних ліжках чи живе у добре влаштованих пенсіонерах і навіть тих, хто при владі". Комуністи досконало оволоділи мистецтвом маскувати свої дії, змушувати критиків мовчати. І тому світ знає про сталінізм, хоч зачинателем масового терору, концентраційних таборів, етноцидів, геноцидів був Ленін. Світ не знав такої жорстокості, світ засуджував, на що безбожник О.Блок, виразив загальну думку того часу, записав 11 січня 1918 року в щоденнику: "…Ми варвари? Добре. Ми і покажемо вам (Європі), що таке варвари…", а буревісники жадали, щоб сильніше грянула буря – самі нагнітали обстановку і стали її жертвами, розхитували лодку, в якій сиділи. Чи не співзвучно словам Гебельса: "Ми підемо, але грюкнемо так дверима, що світ здригнеться". І показали. Ох і грянуло!?...

Втрачено генофонд народу. Зяюче провалля утворилося на місці 1932-1933 р.р. і не тільки в демографічній структурі населення. Ця прірва невідворотно повторювалася потім ще й ще, коли настав час народжувати своїх дітей тим дітям, яких забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених дітей і т. д.

Статистика говорить, що смертність переважала народжуваність у три(?) рази. Дивно, що народжувались. Але це, напевне, плодили собі подібних ситі і поважні за рахунок життів інших. Зараз смертність у 2 рази перевищує народжуваність. Розтягнуте в часі повторюється те саме: куди зникло 6 млн. громадян за два десятки років, а ще 7-9 поневіряються по світах? Як може бути таке, що той, хто вирощував(втратив красу, здоров‘я ще в молоді роки від непосильної праці) чи вирощує хліб, не має, за що його купити на свої 900 з хвостиком гривень пенсії чи мізерного заробітку, а інші біснуються від жиру – бенкет під час чуми: машини за 764 тис. у.о., люстри, черешні і малина під тисячу гривень, з кабінетів поробили царські палаци… (дивіться регулярно сайт "Наші гроші" - сайт платників податків), пенсіон чи зарплати у десятки тисяч... Сьогодні бездарні та корумповані елементи, котрі частково замінили стару партійну номенклатуру, – перефарбувались, знову відкрили дорогу здавалося б назавжди політичному трупу.

А пішли, повторюю ще раз, найкращі, які несли з собою в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості, людяності і відваги, людських чеснот і талантів. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь. Якщо додати страшні роки репресій, дві світові і громадянську війни, що послідовно точилися саме на нашій землі, то Україну потопили в нещастях, і вона стоїть не по коліна, а по горло в крові. Це спричинило незворотні демографічні, моральні, соціально-політичні катаклізми, які мають жорстоке відлуння і в наші дні, і ще гірко шукатимуться в наступних поколіннях.

Народ вижив, кинутий в канібалізм і трупоїдство. Тяжко повертає народ України духовне життя. "Час волі прийде! Прийде, бо процес відродження української нації почався, і зупинити його не можна ніякими драконівськими засобами. Пройшли ж бо часи пуріїв. Живе життя візьме своє, і вільна незалежна соборна Українська Народна Республіка відновить своє існування". Ці рядки писались наприкінці 40-х років Дмитром Соловйовим, коли жив найкровожерливіший з усіх тиранів, ще були попереду микитовська відлига і сусловсько-брежнєвський плюгавий сталінізм, за яких так само, як і в часи репресій, українці становили не менше половини всіх політв’язнів. "Дух одвічної стихії", що його намагалися придушити володарі і слуги цієї імперії, і далі витає над просторами України, спалахуючи смолоскипами в руках В. Стуса, В.Чорновола, Л.Лук’яненка, П.Григоренка, О.Гірника, Л.Кльоца та багатьох інших лицарів народу. І щораз дивуєшся, з яких глухих закутків нашої землі пробивається в світ народжене нею, ніби велич землі виростає і відбивається в духові її синів.

Жадане й драматичне очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати:

Мільярди вір –
зариті у чорнозем,
Мільярди щасть –
розвіяні у прах… (В.Симоненко)

І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю наруги, насильства, та розкріпачити волю людей. Усьому живому визначено пробиватися до зірок через терни. Хай там що, а правда розжене чорні хмари інсинуацій, фальші, обману, лицемірства та брехні. Правда вкрай необхідна в нашому нестабільному суспільстві, вона зможе зруйнувати терикони брехні та застиглих стереотипів, накопичених за багато років у російській "тюрмі народів" і її спадкоємниці – радянської "імперії зла", бо нема кращого засобу в боротьбі за відродження нації, духовне здоров’я, гідність та її майбутнє, як правда.

"Справді, невеселий, переважно, образ дає нам наша історія, сумніша, може часом, ніж інші, але суспільство, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути на неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу". За більше, як століття, що проминули після написаних цих рядків М. Грушевським, наша історія стала ще менш веселкова і набагато трагічніша. Сказавши правду про минуле, скажуть і правду про сучасне, хоча говорити завжди важко саме тоді, коли соромно мовчати. Можна без перебільшення навести слова гетьмана Мазепи: "Через незгоду всі пропали, самі себе звоювали!", сказані у ХVІІ ст., які відображають будь-яку сторінку історії України.

Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресний путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Правдиве знання, воля і праця, помножені на щиру любов до рідного народу, і нескорений козацький дух відродять Україну. Вічна пам’ять безвинно убієнним жертвам голодомору!

Михайло Богданович Підборочинський