Ранок "пластмасових ножів" або міжелітна "розборка в США" (напередодні 11 вересня). Частина ІІ

Продовження. Частину першу можна прочитати за адресою: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/detail.php?ID=11165

Навіть школярі знають, що підготовка пілотів для літаків такого класу триває кількох років і вимагає значного досвіду. Тому аргументація щодо опанування льотною практикою завдяки вивченню інструкцій не витримує жодної критики. Хіба що вона розрахована на довірливого американського обивателя

По-п’яте, на думку експертів, відключення автопілота свідчить, що не обійшлося без радіоелектронного управління ззовні. Інакше неможливо пояснити, яким чином літаки з відключеними транспондерами здійснювали маневри і знаходили цілі? Дані обставини можуть бути пояснені лише тим, що керування було організоване безпосередньо із землі, що є технічно можливим, або за допомогою супутникової системи навігації. Тут і виникає питання, чому тема про ймовірність примусового керування польотами не набула розголосу і зникла зі шпальтів друкованих органів та телепрограм? Хто в цьому був зацікавлений? Одне можна із значною долею упевненості повторити, що для Бен Ладена та його поплічників виконання подібного завдання є речами непідйомними.

По-шосте, Віце-президент Чейні, міністр юстиції Ешкрофт, міністр оборони Рамсфельд та радник президента Буша з внутрішньополітичних питань Рове заявляли, що невідомі особи по телефону повідомили, що вони знають секретні коди і процедуру підтримки зв'язку між Білим домом та президентським літаком. 

Якщо підсумувати ці п’ять пунктів, то складається враження, що сила яка вчинила теракт дорівнює потужності самої Америки. 

По-сьоме, у переговорах, що відбулися через мобільний телефон між пасажирами літаків та їхніми родинами, чомусь були відсутні описи терористів, неначе їх там не було.

По-восьме, існують відеоматеріали, які свідчать, що у зоні здійснення терактів, на значно більшій висоті, були зафіксовані літаки, що виконували функцію супроводження. Яку функцію вони виконували у цій операції? Про це нічого невідомо.

По-дев’яте, операції прикриття були здійснені на такому високопрофесійному рівні, що поставило у глухий кут американські спецслужби, які стверджують, що не володіють необхідними доказами того, хто насправді здійснив цю акцію. Такий факт є підтвердженням занадто високого рівня виконання операції, недоступного для звичайних “арабських терористів”. Тому рішення про переслідування Бен Ладена та Аль-Каіди не спиралося на доведені факти, а було суто політичним.

По-десяте, несподіваним виглядає й те, що перші кроки керівництва США були пов’язані не з організацією рятувальних робіт і кроками, що були б співвідносними з наслідками “терористичних актів”, а з серйозними мобілізаційними заходами.

Довідково. Після тарану будинку Пентагону стратегічні ядерні сили Сполучених Штатів були приведені в повну бойову готовність за наказом, що віддається при справжньому ядерному нападі. Всі американські військові об’єднання були приведені в бойову готовність найвищого рівня. Адекватно ситуації відреагували й російські ядерні сили. Здавалося, що світ стоїть на порозі широкомасштабної війни. Але після розмови президентів обох країн гострота ситуації швидко була знята.

По-одинадцяте, перший літак врізався в будівлю на висоті 85 поверху, а другий дещо нижче. Тому зруйнування обох хмарочосів від горіння дизпалива, що наче б то призвело до розплавлення металевих конструкцій, виглядає не аргументованим. Усієї маси пального не вистачило б на майже півкілометрову споруду і воно б не дало потрібної температури. Були спроби пояснити це виникненням “ефекту труби”, який міг це зробити. Можливо й так, але потік повітря мало тоді йти знизу угору, а тому полум’я утримувалося б здебільшого у верхній частині будівлі, що ми й спостерігали. Зважаючи на значну кількість горизонтальних перегородок, навіть якщо протяг утворився завдяки ліфтовим шахтам, розігрів металевих конструкцій, що приховані в стінах, був би нерівномірним і руйнування споруд мало бути також нерівномірним. А ми неодноразово бачили у повторах, що будівлі осіли строго вертикально, починаючи знизу, без надломів по всій висоті будівель. Такий вигляд руйнування споруд спостерігається при спеціально спрямованому вибухові коли, наприклад, необхідно звільнити площу для нових забудов. Він вимагає тривалої технічної підготовки та складних розрахунків.

Довідково. Вибір цілі міг бути обумовлений й тим додатковим фактором, що в Америці будівлі житлового та промислового характеру, переважно, розраховуються на термін експлуатації, що дорівнює 50 рокам. Вежі World Trade Centre були змуровані у 1951 році.

Чи не тому американська адміністрація рішуче відкинула намагання урядів інших країн допомогти фахівцями у проведенні рятувальних робіт і організувала щільний кордон навколо зруйнованої зони для неможливості проникнення в неї. Очевидно там було те, чого не повинно було побачити стороннє око!

По-дванадцяте, чому, зрештою, не постраждали американські спецслужби, а, натомість, їм були виділені додаткові фінанси й група співробітників одержала підвищення в посадах? Такі дії з боку влади виглядають досить дивним, адже саме спецслужби повинні були запобігти терактам і, за великим рахунком, на них має лежати значна доля відповідальності за його здійснення. Яку ж роботу вони виконали, що за своєю значимістю переважала їхню халатність і самі втрати від “теракту”?. Чи не підготовку та його здійснення?

По-тринадцяте, вище ми давали хронологію здійснення “терактів”. Звертаємо увагу на те, що перша атака відбулася о 8.45. Чому? Пояснення полягає в тому, що переважна більшість співробітників Всесвітнього торгівельного центру є американцями єврейського походження. На робочих місцях вони з’являються дещо пізніше, тому й таран був здійснений до цього моменту. З тих 130 євреїв, які перебували у цей час у споруді, за даними Девіда Дюка[1], який детально дослідив цей факт, загинула лише одна людина, що виглядає явно диспропорційним щодо інших загиблих. Д.Дюк робить висновок, що вони були заздалегідь попереджені про напад. Якби атаку здійснювали арабські терористи, то удар вони б нанесли на півгодини пізніше, коли там знаходилася б максимальна чисельність відвідувачів – 40-50 тисяч.

Довідково. на початку 60-х років Сполучені Штати готували серію терактів проти власних громадян у рамках надсекретної операції під кодовою назвою “Нортвудс”. Її мета – звинуватити у цьому кубинців і під цим приводом спробувати усунути уряд Кастро. Як стверджує Дж.Бэмфорд, юрист, журналіст, продюсер ABCNews, де відповідає за журналістські розслідування, у березні 1962 року президент Кеннеді відхилив план “Нортвудс”, оскільки не захотів вступати у відкрите військове протистояння з Кубою. Однак, у виявлених Бэмфордом архівних документах говорилося про плани вчинення терактів “у районі Майамі та інших містах Флориди і навіть Вашингтону”. “Ми могли б підірвати один з американських кораблів (на військовій базі США) у Гуантанамо й обвинуватити у цьому кубинців, – говорилося у документах. Список загиблих, опублікований в американській пресі, викликає законну хвилю обурення”[2].

Звичайно, що у цьому сенсі про бен Ладена й мови не може бути. Якби цю акцію здійснив він, то навіщо йому це приховувати. У арабському світі подібне діяння зробило б його живим пророком, який би дорівнював самому пророку Мухаммеду[3].

Можна навести ще низку аргументів на користь того, що не арабські екстремісти організували й здійснили постановку цього “смертельного шоу”. Але, гадається, що сказаного досить для того, щоб допитливий читач поставив під сумнів офіційну версію пояснення згаданих подій. Залишається лише відповісти на одвічне питання: “Хто винуватий?”.

Хто кого! 

Події 11 вересня є логічним продовженням того безпрецедентного політичного протистояння під час президентських виборів 2000 року, свідками якого ми були. Джордж Буш-молодший, кандидат республіканців, завдяки втручанню американської судової системи, став господарем Білого Дому. Цим було засвідчено справжню глибину того суперництва, яке утворилося між “двома Америками” всередині країни. Для нас немає принципового значення, хто з них першим опанує вершину світової владної піраміди, “гори-лібермани” чи “бушовці і К*”, оскільки засоби, якими вони збираються здійснити свій намір, однакові. Світ, за їхнім задумом, повинний помінятися. Ідеологічні засади для цього вже відпрацьовані. Інструмент, назва якому “глобалізація”, впроваджується за допомогою вже давно відомої тези: “Хто сильніший, той і правий”. На цьому рівні методи впливу обох груп, щодо загальної мети та реалізацію її наслідків у майбутньому, не суперечать одна одній. За задумом на теренах СНД має залишитися не більше 15 млн. людей[4]. Про це ще у 70-х роках сказала “залізна леді”. Цієї чисельності вистачає для обслуговування транспортних коридорів, через які на захід планується постачати сировину для обслуговування “золотого мільярду”. На теренах колишніх радянських республік їх зосереджено, по окремих видах, до 70% від світових запасів. Частка України, яка займає 0,004% площі земної кулі, – дорівнює 7%. А її високої якості чорноземи, зразки яких у вигляді еталону знаходяться у Парижі, складають більше 35%[5] .

Довідково. До речі, в Ізраїлі відсутній вільний продаж землі. Вона перебуває у володінні держави, яка надає її у користування на підставі оренди строком на 50 років. Якщо, скажімо, кібуц чи інша сільгоспорганізація, не виконали вимог щодо користування землею, то її передають тим, хто краще упорається з нею. Іноземці не мають такого права. Тому незрозуміло чому в Україні так жорстко відстоюють норму “купівлі-продажу” землі, цього основного нашого ресурсу, здатного дати абсолютну додаткову вартість. У Китаї чи В’єтнамі продається не земля, а право на її використання. Це припиняє спекуляції землею та забезпечує селянину повну власність на вироблену ним продукцію.

Тож основна причина, за що борються “супердемократичні” країни, у першу чергу США та їхні сателіти, і якими б ідеологемами вони не прикривалися (“демократія”, “права людини”, “свобода слова”, “загальнолюдські цінності” тощо), – це за контроль над ресурсами у широкому розумінні цього слова.

Довідково. До того ж зміст поняття “демократія” у самих США пройшов значну ревізію. 26 жовтня 2001 року конгресом був прийнятий закон “The USA Patriot Act” (Патріотичний Акт США). Тепер без санкції прокурора можна прослуховувати телефонні розмови, навіть ті, що відбуваються між адвокатом і підозрюваним, перевіряти електронну пошту, здійснювати арешти без фактичного обгрунтування, затримувати на кілька діб, проводити так звані “короткі суди” за спрощеною процедурою, користуватися роботою військових трибуналів і т.ін. Тобто США, прийнявши Патріотичний Акт та інші документи, багато що зробили для руйнації Конституційних свобод, фактично перетворившись на тоталітарну державу.

Невдовзі після терактів американський президент зустрівся з А.Гором. Інформаційні джерела повідомляли, що Дж.Буш познайомив свого візаві з планом наступних заходів і той, наче б то, схвально про них відгукнувся і, навіть, запропонував підтримку. Але розгорнута після цього демократами жорстка антибушівська кампанія спростувала позитивний зміст переговорів. Навпаки, протистояння між демократами та республіканцями почало набирати більших обертів.

Немає таємниці в тому, що партію демократів підтримує єврейське лобі, пов'язане зі світовими фінансовими колами. Антибушівська кампанія – це “хід у відповідь” з боку Гора та Лібермана і сил, які за ними стоять.

Довідково. Показовими виглядають результати аналізу груп виборців обох окремо взятих кандидатів під час президентських перегонів. Так дев’яносто сім відсотків євреїв Америки висловилися за Гора. Його підтримала й більшість негритянського населення (79%) (як баптиста за віросповіданням), атеїстів та жінок (51% із-за його позиції щодо абортів). Окрім того А.Гор виявився більш симпатичним більшості гомосексуалістів та лесбіянок. 

Буша підтримало більшість чоловіків – 54%, жінок – 41% (він засуджував аборти), білих людей – 51%. Що стосується симпатій віруючих, то більшість протестантів (окрім баптистів) і католиків підтримують Буша, який у своїй передвиборній кампанії звертався до християнських цінностей. Дж.Буша підтримує й більшість мусульман, але за мотивами антисемітизму. 

Таким чином портрет типового прихильника Альберта Гора такий: євреї, негритянське населення, жінки, баптисти, лесбіянки та гомосексуалісти. А портрет типового прихильника Джорджа Буша: чоловік, білий, англосакс, протестант або католик із нормальною сексуальною орієнтацією.

Демократам та єврейському лобі криза в країні необхідна для того, щоб міцно її пов’язати в суспільній свідомості з ім’ям Дж.Буша. І те, яким чином переміг Дж.Буш, дає цим колам усі підстави розраховувати на свою вдачу у 2004 році. Для цього й потрібно упродовж усього президентського правління республіканців не переставати їх піддавати критиці за невдачі і провокувати якнайбільше гучних скандалів, що, зрештою, і робиться. Принаймні уже в новому 2003 році ортодоксальний єврей Ліберман заявив про свої претензії на президентську посаду.

Сам теракт, скандали й обвинувачення на адресу чинної адміністрації США є лише прелюдією до більш масштабних дій. На думку Л.Ларуша, метою самих терактів, виступало політичне знищення США міжнародною корпоративною олігархією, котра виборює у сучасного керівництва Білого дому статус Світового уряду. На його думку, для цього достатньо було розпалити у всесвітньому масштабі релігійні війни за сценарієм “війни цивілізацій”, що дали б змогу провести новий перерозподіл впливів у світі. Він називає деяких представників групи діячів, що стояли за подіями 11 вересня: Бжезинський, Кісінджер, Хантінгтон, Шарон та ін.

На нашу думку світова війна буде вестися не за хантінгтоновськими законами “війни цивілізацій”. По-перше, реалізація цього плану не може сьогодні відбутися, оскільки США не володіють необхідними для цього ресурсами і відповідним до поставленого завдання, розкладом політичних сил у світі[6]. По-друге, конструкція Хантінгтона більше умоглядна, ніж реальна. Це один з можливих сценаріїв. У кращому випадку він може виступити у ролі додаткового чинника, що може запустити сам процес. А логіка його розвитку буде інша. “Новий світовий порядок” може постати лише на руїнах, утворених загальносвітовим ХАОСОМ.

Демократи, у своєму протистоянні американській адміністрації, послідовно зачіпали всі групи впливу, які закликали голосувати за Дж.Буша. Так був розкручений гучний скандал щодо священиків-збочинців (педофілів), що насправді мав на меті організацію масованої кампанії проти католицької церкви в Америці, яка сьогодні вважається фактично зруйнованою.

Розмови ж про нинішній економічний спад у США, які ведуть американські демократи, узгоджуються з їхніми суто прагматичними кроками. Варто згадати прогнози відомого біржового спекулянта Джорджа Сороса (за походженням угорського єврея) про здешевлення долара на третину щодо євро. Звичайно, його висловлювання, на які звертають увагу фахівці та фінансові магнати, мали на меті викликати черговий фінансовий стрибок, що дозволяє здійснити масштабні спекулятивні операції і ще раз вдарити по економіці країни. А економічна криза, як відомо, завжди провокує політичну[7].

Особливістю американських демократів є те, що вони, як зазначалося, відстоюють інтереси тієї сукупності сил, що прийнято називати “світовим урядом”. Тому американські інтереси для представників цих сил не є пріоритетними. Сполучені Штати, як держава, розглядається у вигляді засобу побудови “нового світового порядку” з єдиним центром управління, який не буде знаходитися в США..

Події 11 вересня були сплановані і як удар по інтересах республіканців (що опинилась у домінантному становищі після перемоги Дж.Буша над А.Гором), які виступають головним опонентом демократів. Але для останніх, вірніше сил які за ними стоять, ще не настав час остаточного зруйнування Америки. По-перше, зникне долар, який, поки що, відіграє роль потужного фактора впливу, а по-друге, знищення сьогодні США, як наддержави, позбавить їх чудового знаряддя для управління світом. Слід гадати, і тому існують деякі свідчення, що саме окреслені сили з невідворотною послідовністю все прискіпливіше задивляються у східний напрямок. Вони, зрештою, вкладуть сюди свої віртуальні гроші, перетворивши їх у реальну землю, надра, заводи, дешеву робочу силу. Після цього можна буде сміливо обвалювати долар, спровокувавши масштабну кризу не лише в Америці, а й у всьому світі.

Довідково. У 30-х роках щось подібне вже відбувалося, коли з обігу було вилучено величезні суми готівки. Країна пережила найбільшу економічну кризу, яка мала назву “Великої депресії”. Її результатом стало те, що фінансовими ділками за безцінь було скуплено майже всю нерухомість. Державний борг країни зріс з 1 млрд. дол. до 4 трильйонів. 

Потрібно додати, що 85% американців не мають своєї власності. Вони, переважно, живуть у борг, виплачуючи кредити за користування майном, або арендують його.

Отже, за всяку ціну вони претенденти на світовий уряд намагатимуться взяти владу, усунувши від неї республіканців, і розпочати необхідні перетворення для остаточного вибудовування світової владної вертикалі. Принаймні, “Чорну мітку”, від якої здригнувася світ, Америка вже отримала.

Дж.Буш докладає величезних зусиль, щоб протистояти цьому тискові. Він, навіть, пішов на те, щоб єврейська мемора у свято Хануки була запалена у Білому домі, що трапилося вперше в американській історії. У своїй промові він неодноразово наголошував на дружбі з Ізраїлем і чомусь зосередився на згадувані про холокост, хоча, за визначенням, проводився єврейський новий рік, який є радісним святом, а не похоронами. Очевидно він сказав те, що від нього чекали. Але цим фактом було підтверджено силу, яка протистоїть йому і тим, хто на його боці.

Довідково. Свого часу Генрі Форд, американський автопромисловець, сказав таке: “Піддайте контролю 50 найбагатіших єврейських фінансистів, що творять війну для власних прибутків, – і війни будуть скасовані[8]”. 

У розвиток зазначеного варто зважити на таку цікаву деталь. На єврейському сайті “Сім сорок” опублікована стаття під красномовною назвою: “50 євреїв управляють Америкою”. Зокрема на початку там зазначено: “Вплив – забавна річ. Він має кілька значень: сила і вплив на інших – лише мала частина з них. Деякі люди з цього списку впливові в силу тих постів, що вони займають (Алан Гринспан – голова резервного фонду. Він найбільш впливова особистість в Америці. У компетенцію 74-літнього єврея входить управління основними ключовими позиціями економіки країни.), інші – через становище у єврейському суспільстві… Є над чим помізкувати, продивившись цей список… ”. 

Федеральний Резервний Фонд є приватною корпорацією, яка з вигодою для себе, керує всією економікою країни і друкує гроші. Свого часу Дж.Кенеді намагався контролювати національний борг в обхід Федерального Резерву. Він став друкувати казначейські білети СШАвільні від боргів[9]. Таке право записане в Американській Конституції. Звичайно, що це не могло сподобатися і невдовзі президент США був убитий. До цього з подібної причини смерть спіткала А.Лінкольна.

Наслідки 11 вересня досить вміло було використано республіканцями для збереження Сполученими Штатами пануючого становища в світі. Під гаслом відповідними гаслами було розгорнуто надзвичайно широку за масштабами кампанію боротьби з так званим “тероризмом”. В результаті США отримали певні геополітичні здобутки, закріпившись на євразійському просторі. Одразу було вирішено низку важливих завдань: США заручилися прихильністю Росії з залученням її до боротьби з тероризмом, гуртування Заходу навколо США, закріплення у важливих нафто-газоносних районах, що мають стратегічне значення з енергетичного погляду, створення підконтрольного поясу країн (стратегія “Анаконди”[10]) навколо основного геополітичного суперника – Китаю тощо. Але контроль щодо дотримання республіканською адміністрацією інтересів Ізраїлю при розробці близькосхідної стратегії здійснює, окрім “новодемократів”, до яких належить Клінтон, Гор, Ліберман та ін.[11], ще й низку єврейських організацій, що встановили зв’язки з провідними республіканськими політиками на початку 2000 року.

Довідково. У президентській адміністрації інтереси Ізраїлю й партії Лікуд лобіюють – прес-секретар та начальник кадрів Білого Дому А.Флейчер і Дж.Болтон, начальник кадрів віце-президента США – Дж.Лібі, заступник міністра оброни з питань політики Д.Фейс та ін.[12]. 

Наприклад, голова Християнського Сіонізму в США МакАтір, – настирливо лобіює інтереси Ізраїлю за допомогою протестантських пасторів, місіонерів євангельського штибу, протестантських активістів, які входять до релігійного руху Християнських консерваторів. На сьогодні його представники та руху Християнських консерваторів активно співпрацюють з представниками партії Лікуд, очолюваної А.Шароном. Вони виступають проти створення Палестинської держави і вимагають закрити палестинські представництва на території США[13]. Це ж угрупування напряму пов’язане з групою керівників Пентагону на чолі з заступником міністра оборони США П.Вульфовіцем, активним прибічником війни з Іраком. Відстоює інтереси ізраїльської держави й Американо-ізраїльский комітет (парламентський організатор республіканців у Палаті представників США Т.Ділей має контакти з цим комітетом та лобіює інтереси Ізраїлю у нижній палаті США), що тісно співпрацює з адміністрацією Дж.Буша та Конгресом США

“Новодемократи” зацікавлені у перенесенні уваги з палестинсько-ізраїльського конфлікту до інших зон на Близькому Сході, оскільки загострення кризи призводить до тиску на Ізраїль з боку міжнародних організацій та арабських країн. Перенесення центру тяжіння від палестино-ізраїльського конфлікту дозволяє ізраїльському керівництву на чолі з А.Шароном все менше звертати уваги на дотримання норм міжнародного права. Тому вони, загалом, позитивно ставляться до афганської кампанії[14]. Деяка неузгодженість існує між ними щодо “іракського питання”. Але у своєму радіозверненні до нації (7.10.02) американський президент пішов на поступки своїм опонентам і згодився не на довготривалу, а на блискавичну війну.

З провідних проблем, що стосуються не лише близькосхідної ситуації, а й питань внутрішньополітичного життя США, “новодемократи”, в особі Дж.Лібермана, проводять консультації з ізраїльським прем’єр-міністром[15]. Вони виступають головними лобістами партії Лікуд (яку очолює А.Шарон) щодо планів розв’язання палестино-ізраїльського конфлікту на користь Ізраїлю. Очевидно, що “план Мітчела” буде реалізований, але у пункті розподілу території у співвідношенні: Ізраїлю її припаде 80%, а Палестині – 20% (за резолюцією ООН це співвідношення має дорівнювати 54 та 46%%). Іншого варіанту із боку Ізраїлю не передбачається. Заради досягнення миру через повернення до кордонів 1967 року, то “Ізраїль не зможе цього зробити, якщо він хоче вижити[16]”, – заявив Шарон. Більш того, якщо зусилля по мирному врегулюванню зайдуть у глухий кут, “то Ізраїль готовий до нової масштабної атаки”.

Як вище зазначалося, А.Гор поступився президентським місцем Дж. Бушу. Зроблено це було за наполягання “новодемократів”[17] (які знаходилися у жорсткій суперечності з консервативною частиною своєї партії). Перебування республіканців при владі було конче необхідним для “новодемократів” щоб встановити остаточний контроль над фінансовими інвесторами демократичної партії та отримання права вирішального голосу у всіх питаннях всередині неї. З цією метою у липні 2002 року головною структурою “новодемократів” (DLC)[18] проводилася зустріч з представниками найбільших американських корпорацій[19]. Користуючись своїми лобістськими можливостями у Сенаті США “новодемократи” налагодили зв’язки із значною частиною фінансистів, які спонсорували президентську кампанію А.Гора[20].

Довідково. У результаті змови “новодемократів” з сенатором Дж.Джеферсоном, останній вийшов з республіканської партії. Завдяки цьому вони очолити низку важливих комітетів Сенату або входили до них. Так Дж.Ліберман очолив комітет з урядових зв’язків, К.Левін став головою комітету з питань озброєнь, Дж.Брукс є одним з найвпливовіших членів комітету з питань комерції, науки та транспорту, член фінансового комітету, комітету з питань адміністративного управління Конгресом США, Д.Бейх є членом комітету Сенату США з банкової діяльності, комітету з питань енергетики та природних ресурсів, комітету з питань розвідувальних спецслужб і т.ін. 

У квітні 2001 року було створено коаліцію “новодемократів” у Палаті представників США на чолі з Дж.Девісом[21]. Відомо, що більшість з конгресменів “новодемократів” обиралися за підтримки єврейських громад. Сьогодні вони є тими, хто найактивніше лобіює інтереси держави Ізраїль у Конгресі США.

Варто зауважити, що сьогодні політичне поле все більше й більше нагадує драгнисте утворення. Неузгодженість позицій існує не лише між основними партіями – демократами та республіканцями, але й всередині кожної з них. Партії, Конгрес загалом, все більше і більше нагадують торжище, “панель” де кожний конгресмен, незважаючи на партійні інтереси, може продати себе і одержати потрібні блага. Схоже, що розхвалювана демократія також, як і комуністична ідеологія, не витримує перевірки часом. Для неї також знайшлася сила, що здатна її зруйнувати.

Якщо підсумувати, виходячи з зазначеного вище, стає доволі очевидним, хто виграв від подій 11 вересня. На теренах самих Сполучених Штатів йде запекла боротьба між двома групами еліт, кожна з яких хоче зайняти одне і теж місце, щоб, зрештою, визначити особливості “Нового світового порядку”. У кого сьогодні більше шансів особливого уточнення не потребує. Атаки на Дж.Буша та республіканців з боку демократів і єврейського лобі йдуть інтенсивніше й ефективніше, ніж навпаки. Демократи, за допомогою нинішньої республіканської адміністрації, вирішують необхідних їм практичні завдання. Згодом влада, на думку Ісраеля Шаміра, “перейде до демократів-євреїв”. Примітно те, що в цій політичній боротьбі заручниками виявляється увесь світ і вся світова економіка, інтереси окремих держав планети. Це зайвий раз свідчить на якому рівні ведеться ця боротьба, які робляться ставки і на що здатні учасники цієї боротьби. Отже, визначивши головних діючих осіб цієї боротьби “можна спрогнозувати її наслідки для світової економіки і світового політичного ладу[22]”.

У виграшній позиції нині знаходиться й Ізраїль. Користуючись підтримкою з боку Америки він не звертає уваги, як і Сполучені Штати, на рішення міжнародних організацій чи протести світової спільноти, й уперто та послідовно проводить свою агресивну загарбницьку політику. Йому, поки що, не загрожують війною, пов’язаною з наявністю ядерної зброї на його території. З нещодавно опублікованої доповіді ВВС США, Ізраїль активно будує ядерний морський флот, який, поки що, складається з трьох німецьких дизельних підводних човнів класу “дельфін”.

Довідково. Військове відомство США визнало, що Ізраїль має й водневу бомбу. За даними центру “Мідл Іст Ньюзлайн”, Ізраїль володіє 400 атомними та водневими бомбами. Єврейська держава здатна нанести ядерний удар за допомогою крилатих ракет із радіусом дії до 350 кілометрів. Міністерство оборони Ізраїлю домагається від прем’єр-міністра Шарона права на здійснення ядерного удару у разі виникнення небезпеки.

Як ми знаємо, пусковим моментом масштабної близькосхідної кризи, що вже має помітну тенденцію до ескалації, розпочався з провокаційного походу А.Шарона із своїми прибічниками на Храмову гору. Переважна більшість аналітиків гадають, що причиною палестинсько-ізраїльської війни є виключно територіальна неврегульованість, про те це видається ілюзорним. Слід зауважити, що вихід стався на те місце, де стояв іудейський храм, зруйнований військами римського імператора Тіта в 70 році від Р.Х. Сьогодні тут розташована мусульманська мечеть Аль-Акса, звідкіля, за переказами, відбулося вознесіння Магомета. За ізраїльськими планами вона повинна бути зруйнована. Звичайно, що мусульмани ніколи не погодяться на знищення своєї святині, а також на передання Ієрусалиму під повну юрисдикцію Ізраїлю.

Довідково. Із знищенням храму євреї фактично загубили свою релігію. Талмуд, що лежить у основі сучасного іудаїзму є, власне, збірником народних переказів. Вони вже готують жерців, які повинні бути виключно з коліна Левіт. Тож єврейство сьогодні живе в очікуванні відновлення храму й пришестя їхнього царя – месії. Відбудова храму дозволить по справжньому виконувати Мойсеїв закон і призведе до консолідації розрізнених течій у світовому єврейському русі, а, отже, значно посилить його.

Викладене тут дозволяє підсумувати, що євреї як і араби прекрасно розуміють сутність конфлікту, а також і те, що без кривавих подій, у які буде втягнутий увесь Близький Схід та інші регіони планети, не обійтися. У цьому зацікавлені й США, що в усякий спосіб потурають Ізраїлю.

Довідково. Дж.Буш підписав щорічну зовнішньополітичну програму США, яка була прийнята Конгресом США, незважаючи на окремі пункти, що не відповідають нормам міжнародного права та резолюціям ООН. Так у параграфі 214 міститься положення про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю і всім дипломатичним представництвам наказано переїхати з Тель-Авіву до Єрусалиму. 

Цей пункт досить довго лобіювався демократичною опозицією і Дж.Буш поступився демократам в обмін на прийняття резолюції по Іраку[23].

Таким чином події 11 вересня спричинили розгортання масштабного військового протистояння з намаганням затягнути у це коло якомога більше країн, щоб перекинути на них значну частину відповідальності у боротьбі, яка започаткувалася з виникненням віртуального ворога – “світового тероризму”. Ідеологічне ж обгрунтування: “Хто не з нами, той проти нас!” – дає мало шансів країнам уникнути задушливих “дружніх обіймів”.

Довідково. Глава ізраїльскої розвідки «Моссад» Е.Халеві, виступаючи в НАТО, об’явив про початок третьої світової війни. На його думку, її почали терористи 11 вересня і у цій війні не знайдеш “лінії фронта” і здійснюватися вона буде за допомогою зброї, яка раніше не використовувалася. Е.Халеві вважає, що про дотримання якихось правил та міжнародних норм тут говорити не доводиться. 

Епізоди тотального протистояння ми вже постерігаємо всюди: в Європі, Росії, Близькому Сході тощо. Україна також за браком зрозумілої для народу перспективи, ввергнута у цей згубний для неї процес. 

 Не дарма окремі аналітики, у плані застосування підступних заходів для розв’язання збройного протистояння, проводять історичні паралелі з особливостями розвитку Другої світової війни[24].

Сьогодні Ізраїль виконує важливу функцію і має свою частку дивідендів, виділених їхніми покровителями. Але це не означає, що мозок задуманої складної конструкції знаходиться саме у цій державі. За переконанням ізраїльського публіциста, політолога Ісраеля Шаміра він знаходиться саме у Нью-Йорку. А Ізраїль, певним чином, “лише віддзеркалює міць американського еврейства. На тлі його потужності, Ізраїль, як окрема духовна або інтелектуальна сила, просто не існує[25]”. Ці рядки звучать пророцтвом подальшої долі цієї країни. Незважаючи на підтримку Ізраїлю одноплемінниками із США, в міру виконання своєї ролі, вони знищать його, оскільки будь-яка національна держава виступає гальмом на шляху претендентів на світову гегемонію. Існує жорстка суперечність “між космополітичним ліберальним ідеалом “єдиного світу” без націй та релігій, без держав та національних відокремлених культур, і сіоністським ідеалом національної релігійної ізраїльської держави, що зберігає самобутність та унікальність перед лицем інших народів світу”[26]. Баррі Хаміш, ізраїльський журналіст, стверджує, що США, Більдербергський клуб, Трьохстороння комісія та CFR, керовані сатаністами-іллюмінатами, ставлять своїм завданням встановити Світовий Уряд космополітичних олігархів та принести у жертву своїм божевільним планам Ізраїльську державу”[27]. Інші держави також!

Олександр Чередниченко,
кандидат психологічних наук, політолог

Український культурологічний центр Донецька
Донецьке відділення Товариства "Україна-Світ"