На главную страницу
 
 Главная 
 Экспертная сеть 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу






База знаний / Аналитика / Лица эпохи

Золоті шаблі Приємної Долини

Версия для печати Версия для печати

Два офіцера морського роду Акимових внесли дві героїчні сторінки у війнах з Туреччиною, прославивши свою сім’ю і землю – Бахмутський край, що виховав їх достойно захищати рідну землю від ворогів

Що ж робити – всі повинні служити…
В. Гаршин

Приємна Долина – це частина Бахмутської улоговини від села Федорівка з півдня до Чорногорівки (Сіверськ) з півночі – довжиною 20 км і шириною до 2 км. Основна прикраса долини – р. Бахмут і степ.

Згідно з археологічними дослідженнями, люди в цих місцях, де в Бахмут впадають річечки Плотва, Яма, Кам’янка, Суха, жили ще з незапам’ятних часів. Кам’янисті виступи з північного сходу тягнуться на південний схід, на північному заході маячить піщана Чорна гора. Від Чорної гори на південь по лівому березі тягнуться круті пагорби. Скільки зір охоплює чи з Чорної гори, чи з пагорбів, лежить Приємна Долина. Так люди ще в сиву давнину недарма назвали цей куточок Бахмутського краю. Долина приємна не лише для зору. Долина приємна для рибалок – річечки, притоки Бахмуту завжди "кишіли" рибою, а р. Суха і зараз найбагатша весною щуками. Приємна Долина і будівельникам – вдосталь тут доломіту, пісковику, піску, простих і кольорових глин, алебастру. Приємна для будь-якої людини – в надрах її незлічимі поклади кам’яної солі. Приємна вона для виробників борошна – вітряки і водяний млин прикрашали її в ХVII-XX століттях.

Цілющі джерела долини приємно втамують спрагу будь-кого. Береги річок долини прикрашали старезні баби-верби та могучі діди-осокори, вони давали приємний притулок в степу, забезпечували господарів лісоматеріалами, наприклад для довбаного човна, а гілля йшло на зимове опалення будівель. По цій долині межували землі Харківської і Катеринославської губерній.

Цариці XVIII століття щедро роздавали землі Приємної долини іноземцям і офіцерському люду. Продаж та дарування (дача) земель сприяли появі панства і кріпаків в основному з біглих селян.

Засновником маєтку Купленка (від слова "купити") в Приємній долині став офіцер Чорноморського флоту Акимов Дмитро Сергійович, якому до вподоби прийшовся Бахмутський край. Життя морського офіцера було повне пригод, героїчних вчинків і мудрих рішень – познайомитися сучасникам про відомих людей краю буде корисним.

Дмитро Сергійович Акимов (1756-1819) народився в Кронштадті. В 13 років почав морську службу учнем штурмана. Протягом чотирьох років (1769-1773) разом з батьком "корабельним комісаром" Сергієм Федоровичем брав участь у військовій експедиції до Греції. Балтійське і Середземне моря гартували юнака, в одному з походів офіцером був Ф. Ф. Ушаков, а в другому – він був командиром. Дмитро Сергійович отримав офіцерський чин "штурман-прапорщик" в 1782 році. Після отримання офіцерського чину Акимова переводять до Чорноморського флоту в Таганрог "определен в штурманскую роту учителем навигацких наук". Це призначення говорить про якісне ставлення Дмитра до штурманської справи. Після Таганрога Акимов викладає (1793-1796 роки) в Херсонському Кадетському училищі, а до цього командував суднами (1783-1796). Морехідна практика підняла його воєнний чин до мічмана, обумовила переведення на бойовий корабель (1787 рік). Ф. Ф. Ушаков, як адмірал відправляючись на битву з турками до мису Каліакрія запрошує до своєї групи бойовий корабель Д. С. Акимова. Як довірена особа керівництва Чорноморського флоту вже в чині лейтенанта, а згодом капітан-лейтенанта Д. С. Акимов в 1797-1806 роках керує описом корабельних лісів в Катеринославській і Херсонській губерніях і експертує заготівлю матеріалів.

Тривале перебування в Бахмутському повіті зацікавило Акимова Д.С. питанням придбання у власне володіння маєтку. Користуючись пільгою першочергового придбання маєтку Акимов Д. С. оформив купчу на 1500 десятин землі, у поміщика Соколова в чудовій частині Приємної долини. Досвідчений офіцер заснував родовий маєток "Купленка". Тривале відрядження до Бахмутського повіту дало можливість Акимову Д. С. завезти і швидко зібрати декілька дерев’яних будинків. Майстри деревних справ знайшлися в селах Кремінна, Ямполь та Сріблянка.

Село Купленка знаходилося неподалік річечки Бахмут і в 23 верстах на північ від повітового міста, входило до волосного села Званівка, що було поряд. Маєток розташовувався на ділянці урожайного степу з невеликими дібровами та пересічними неглибокими балками. Сільське населення складалося з українців, а поміщики в більшості були росіянами.

Сім’я Дмитра Сергійовича складалася із 7 осіб: дружина, дворянка Варвара Іванівна, сини Петро, Іван, Степан, Євграф і донька Катерина.

Як всі моряки, до придбання землі для маєтку, сім’я Акимових мандрувала за батьком: жили в Таганрозі, Севастополі, Херсоні, Миколаєві.

З придбанням маєтку і будівництвом села сім’я Акимових переїхала в Бахмутський повіт. У володаря маєтку Дмитра Сергійовича та трьох старших синів основне заняття – морська служба, тож в маєтку чоловіки з’являлись у річні відпустки та для лікування бойових поранень. Більше 10 років господарством маєтку займалася дружина господаря – Варвара Іванівна. Офіційна назва "Купленка" не дуже прижилася у місцевих жителів і маєток звали на честь господині "Варварівка" або "Акимівка".

У протоколі дворянського зібрання в Бахмуті 11 жовтня 1803 року зазначено: "Капитан-лейтенант Дмитрий Акимов признан в дворянском достоинстве и внесен в дворянскую родословную Екатеринославской губернии в книгу в 3-ю ее часть…" Указом царя Олександра І Д. С. Акимов в 1803 році отримав чин "капітан-лейтенант". Цей чин входив до категорії, що давав право на титул "высокоблагородие". Після лісозаготовок і придбання маєтку Д. С. Акимов у 1807-1811 роках під командуванням М. І. Кутузова бере участь у війні проти Туреччини. Капітан-лейтенант керує на Дунаї ескадрою 20 гребних суден, які збудували в Галаці. Два старші сини Петро (24 р.) та Іван (21 р.) служили під командою батька. На Дунаї з 12 березня по 14 серпня брав участь в п’яти битвах при Браїлові та Ісакчі. Після перемир’я (14 серпня) флотилія направляється в Одесу, а Дмитро Сергійович будує в Галаці ще 36 суден. За "поспешную постройку флотилии получил от государя императора бриллиантовый перстень". У 1809 році (березень) перемир’я закінчилося і флотилія поповнилася новими трофейними суднами і приймала участь в атаці та взятті деяких фортець на Дунаї. Акимов Д. С. за мужність отримує спеціальний наказ М. І. Кутузова: "Все, что вы ни делаете, все ваши предприятия не иначе приемлю я, как истинным чувством должного к вам уважения, и могу вас уверить и в том, что его сиятельство г-н главнокомандующий, которому представил я сейчас присланные ко мне ваши рапорты, разделяет мои к вам чувства".

Князь Прозоровський М. С. доповнив написане Кутузовим М. І.: "Рапорт ваш сего числа под №1659-м я получил и со удовольствием читал все благоразумные ваши распоряжения, кои совершенно делают вам честь". З квітня 1809 року Акимови (батько і два сина) по липень форсували бої під Браїловим, війська зайняли Ісакчі і Тульчі, воювали під Ізмаїлом. "За знищення 6 серпня турецької батареї" Дмитро Сергійович нагороджений ("всемилостивейше пожалован") орденом св. рівноапостольного князя Володимира 4 ступеня з бантом. В серпні бої продовжувалися біля Браїлова і взяттям Сілістрії. За взяття Сілістрії Акимов Д. С. отримав орден Володимира 3 ступеня і за вислугу 18 морських шестимісячних компаній отримав орден св. Великомученика і побідоносця Георгія 4 класу та "произведен в капитаны 2 ранга". Дмитро Сергійович батьківщині віддав 22 роки в офіцерських чинах. Бої з 1810 року по травень 1812 року на Дунаї велися жорсткі до заключення Бухарестського миру. До нових нагород додалося в грудні 1812 р. нове звання – капітан 1 рангу. Після закінчення війни (1812 – 1817 роки) Дмитро Сергійович командував у Миколаєві 10-м грібним екіпажем.

В травні 1817 року помирає дружина Варвара Іванівна і Дмитро Сергійович з 1 травня звільняється зі служби в чині капітан-командор і з "жалованием и преимуществом противу генерал-майора" (1800 рублів на рік). У 1818 році, проживаючи в маєтку Купленка, Дмитро Сергійович, відчуваючи недугу, склав заповіт: синам Петру, Степану і Євграфу досталися рівні частини з 1400 десятин землі, дочці – землі 100 десятин і сімейні цінності. Івану дісталося від батька 15 тисяч рублів, а земля відійшла братам. Господарство в Купленці було оброчним, бо в сім’ї не було кріпосних традицій. Щоб господарство приносило прибуток хазяїну Петру Дмитровичу необхідно було залишити морську службу і жити в маєтку "Купленка" (Варварівка).

Петро Дмитрович Акимов (1783-1821) – капітан 2 рангу Чорноморського флоту нагороджений Золотою зброєю "За хоробрість". Народився Петро в Таганрозі першим сином в сім’ї морського офіцера Дмитра Сергійовича Акимова, який в той час служив в "штурманській роті" вчителем навігаційних наук. У 1793 році Дмитра Сергійовича переводять викладати до Херсонського Кадетського училища. Новий навчальний рік (1793) Петро розпочинає в училищі, бо дітей офіцерів дозволялося приймати навчатися до морських закладів з 10 років. Петро Акимов у 1802-1803 роках гардемарином плавав на бойовому кораблі в Чорному морі. Пройшовши мінімальний термін служби гардемарина, Петра підвищують до звання мічмана і включають 1804 року в експедиційну групу до острова Корфу (Середземне море). В 1805-1806 роках він знову на Чорному морі і здійснює похід до берегів Мінгрелії, де йшли бойові дії між російською і турецькою арміями.

4 березня 1807 року Петро Дмитрович "послан был сухопутно в Галацы для препровождения команды, состоящей из 72 человек флотских служителей" для побудови і обслуговування трофейних суден, взятих при бойових діях 1806 року. Архіви підтверджують старання Петра Дмитровича - "построил 17 мелких военных судов".

Після перемир’я Петро Дмитрович в грудні 1807 року зі своїм загоном моряків від’їздить в Сулимське гирло Дунаю. В травні 1808 року призначений ад’ютантом флотського начальника в Миколаєві, де базувався Чорноморський штаб флоту, віце-адмірала С. А. Пустошкіна. З квітня по липень 1809 року Петро Дмитрович – активний учасник бойових дій морських загонів в штурмі Браїлова, форсуванні Дунаю військами генерала А. П. Засса, зайнятті фортець Ісакчі і Тульчі та бойових дій під Ізмаїлом. Петро Акимов "За истребление 6 августа турецкой батареи удостоился получить монаршее благоволение". Батько за участь в бойових діях отримав орден князя Володимира 4 ступеня. Серпень 1809 року був дуже "бойовим" місяцем: чисельні бої біля Браілова і Сілістрії. За взяття фортеці Сілістрії Петро Дмитрович Акимов отримав від царя найвищу нагороду – Золоту зброю "За хоробрість": "За оказанную храбрость и нанесение неприятелю сильного вреда при осаде и блокаде крепости Силистрия удостоился получить монаршую милость, ознаменованную пожалованием золотой шпаги с надписью "За храбрость". Після отримання високої нагороди у Петра Дмитровича Акимова були ще десятки боїв, де він проявляв хоробрість. 4 липня 1810 року 11 суден під командою Петра Акимова під перехресним вогнем двох фортець прорвалися вище Рущука. За цей "отличный и беспримерный подвиг" Петро Дмитрович нагороджений орденом св. Георгія 4 класу і отримав звання лейтенанта. Лейтенант Акимов 26 серпня приймає участь в бою при Батині. Його флотилія відкидає турецькі судна, що намагалися прорвати блокаду Рушука. П’ятнадцятого вересня Рушук здався і Петра Акимова направляють до фортець Нікополь і Турно.

У червні 1811 року М. І. Кутузов керуючи великим боєм підпалив Рушук, а флотилія громила турецькі судна поблизу Лом-Паланки. За цей бій Петро Акимов отримав нове військове звання – капітан-лейтенанта. Флотилія допомагала армії Кутузова оточити відступаючих турок і повністю їх блокувала біля Журжу.

Петро Дмитрович і Дмитро Сергійович за вмілі дії на фронті отримали подяку командуючого. Командування турецької армії оточене і відрізане від головних сил, в листопаді уклало перемир’я, а в травні 1812 року підписало Бухарестський мир.

В грудні 1812 року Петру Акимову оголосили за мужність в бойових діях імператорське "благоволие". В травні 1817 року Петро Дмитрович направляється служити командиром флотського екіпажу в Миколаїв. Цим екіпажем до звільнення в запас керував його батько – Дмитро Сергійович Акимов. В 1814 році Петро Акимов керує проводкою побудованого корабля "Бріен" від Очакова до Севастополя. Молодим мічманом цього корабля був його молодший брат Степан Дмитрович, майбутній дід письменника Всеволода Гаршина. На цьому кораблі Петро Акимов в 1818 році плавав до Мінгрельських берегів.

У зв’язку зі смертю батька Петро Акимов у лютому 1819 року (на той час йому було 34 роки) капітаном 2 рангу йде у відставку для вирішення сімейних проблем. Братам Степану і Євграфу необхідна була матеріальна допомога, але найбільше допомоги вимагала сестра Катерина, яка при дворових будівлях і землі в 1500 десятин залишалася одна в Купленці. Крім землі було 87 кріпаків і Петро Дмитрович для зміцнення господарства купив у сусіда – поміщика Р. Г. Депрерадовича ще 70 кріпаків. Сестра Катерина Акимова померла неодруженою і похована в сімейному склепі на кладовищі поблизу маєтку. Петро Дмитрович за короткий час зумів строго знімати оброк і ввів барщину. Петро Акимов за морською службою та домашнім господарюванням все ніяк не міг одружитися, наслідуючи негативний приклад сестри. У віці 36 років (1821 р.) Петро Дмитрович Акимов помер, не залишивши сім’ї.

В похоронах достойного громадянина повіту Петра Дмитровича Акимова, нагородженого Золотою зброєю "За хоробрість" під час російсько-турецької війни 1806-1812 років, брали участь військові офіцери Бахмутського гарнізону. Відспівали Петра Дмитровича у Званівській Архангело-Михайлівській церкві і поховали в сімейному склепі роду Акимових маєтку Купленка. Кому передана його золота зброя – невідомо. Іван Дмитрович Акимов був значним земельним володарем тож земля Петра Дмитровича перейшла у власність молодших братів Степана та Євграфа. Ця подія теж вплинула на проходження морської служби Степана Дмитровича – він йде у відставку за сімейних обставин. Одружується і займається будівництвом неподалік від маєтку Купленка власного маєтку – Приємна Долина. У відставного морського офіцера була досить чисельна сім’я – донька – Катерина – мати письменника Всеволода Гаршина, 4 сина – Дмитро, Микола, Степан і Володимир. Всі діти народилися в маєтку Приємна Долина та хрещені в Званівській церкві. Згідно тодішніх традицій, сини офіцерів-моряків навчалися в Морському корпусі. Військові пригоди кожного із синів Степана Дмитровича повні різноманітних історій, але розповідь стосується нагородженого золотою шаблею "За хоробрість" старшого сина – Дмитра.

Дмитро Степанович Акимов (1832-1879 роки) народився в маєтку Купленка (село Переїздне Званівської волості) хрещений в церкві Архангело-Михайлівській с. Званівка.

У відповідності до діючих тоді порядків сини Акимових (Дмитро, Микола, Степан, Володимир) були записані для навчання в Морський кадетський корпус столиці у віці 6 років "коли були навчені читати і писати". Директором корпусу був відомий адмірал-мандрівник І. Ф. Крузенштерн і сини Акимови потрапили в добрі руки. В 12 років підлітків викликали до навчання в Петербург. Після трьох років кадетства Дмитра Акимова приймають в гардемарини (1847 рік). В п’ятнадцять років ризиковано плавати на фрегаті "Верность" в Балтійському морі, але Дмитро достойно пройшов практику і в 1849 році йому присвоїли чин мічмана та призначили служити на Чорноморському флоті. Спокійною служба була короткий час, бо вже 1850 року військові кораблі плавали до Кавказьких портів, що були зайняті турками.

Кривавим днем видалося 15 жовтня 1853 року для прикордонної частини Святий Миколай, що була розташована південніше Поті. Турки, що мали значну перевагу із 400 осіб частини вбили 376 осіб, а 24 з прапором прорвались в штиковій атаці з оточення. Турки не жаліли дружин військових та їх дітей і цим жорстоким нападом почали відкриті бойові дії. Севастопольцям довелося 23 дні готуватися до контрудару. Загін кораблів під командою віце-адмірала М. Серебрянова, в який входив корвет "Пілад" де мічманом служив Дмитро Акимов, підійшли до захопленого прикордонного поста Св. Миколай. Моряки нищили загарбників нещадно, на що турки відповідали "сильними і точними пострілами" із земляних батарей, влаштованих ними на березі. Серед моряків було багато поранених, але Дмитро Акимов у цьому бою не постраждав. Прикордонний пост залишився за турками. Військова розвідна дала привід адміралу П. С. Нахімову здійснити героїчний наступ 18 листопада на основні морські сили Туреччини на рейді Синопа. Блокуючи турецький флот з моря, не дивлячись на жорстокий вогонь кораблів і берегових батарей, розгромили його вщент. Парусний флот росіян в бою втратив майже всі кораблі.

Дмитро Акимов знаходився на пароплаві "Крим", що входив до особливого загону адмірала В. А. Корнілова. Цей загін кораблів був спасінням для учасників бою і коли з’явився на кінець битви, то викликав загальне морське російське "ура". Пароплави спеціального загону повинні були вивести парусні понівечені кораблі з місця бою. Пароплав "Крим" відбуксував до Севастополя найбільш постраждалий флагманський корабель П. С. Нахімова "Императрица Мария".

Дмитра Степановича Акимова підвищили до чину лейтенанта і в "награду отличной храбрости оказанной… при истреблении Турецкой эскадры на Синопском рейде 18 ноября сего года, по засвидетельствовании начальства, Всемилостивейше пожалован… кавалером Ордена Св. Анны 3 ст. с бантом". Бант тим часом був ілюстрацією до нагороди за військові заслуги і річним окладом заробітної плати по чину мічмана.

Дмитро Акимов отримав і призові кошти, що видавалися за знищені ворожі кораблі. Відомість цих виплат (у мічмана було 70 руб. 25 коп.) надрукована в "Морском Сборнике" №4 за 1856 р.

У 1854 році Дмитро Акимов служив на кораблі "Селафаіл", а згодом на бризі "Епей".

З 2 по 5 вересня 1854 р. англо-французькі війська висадилися в Євпаторії. Щоб зупинити наступ загарбників, в Севастополі для допомоги сухопутним військам із матросів формуються флотські батальйони. В одному з таких батальйонів був Дмитро, а в іншому – молодший брат Микола Акимови. Вони долучилися до складу фронту біля річечки Альма. Битва при Альмі відбулася 8 вересня. Союзники мали перевагу в живій силі (в 1,5 рази), артилерії і кращу стрілецьку зброю (нарізні штуцери). В російських частинах такої зброї було замало і зовсім обмаль патронів. Три російських батальйони: морський, 6-й стрілецький і 6 саперний розташовувались в центрі бойових дій біля сел Бурлюк і Алма-Тамак. Бойовий настрій севастопольців швидко пропав із закінченням патронів та картечного вогню артилерії, що була підвезена на поле бою. П’ять верст фронту три батальйони російської армії втримати не змогли і відступили на лівий берег Альми. Натомість успішні англо-французькі війська готувалися до взяття Севастополя. За рішенням морського командування 11 вересня, щоб закрити вхід до Севастопольської бухти противнику, затопили 7 парусних кораблів (що по суті було ганьбою для російського флоту).

Екіпажі затоплених кораблів зі своєю артилерією приєдналися до військ гарнізону. Адмірал Корнілов вимагав строгої дисципліни і порядку в підпорядкованих морських батальйонах і флотських екіпажах. Дмитро Степанович Акимов у складі 45 флотського екіпажа обороняв 3-й бастіон. Цей батальйон розташовувався в західній частині Малахова кургану поблизу вершини Південної бухти, на її лівому березі на так званій Бамборській височині. Бокові батареї розташовувалися від міського бульвару до міського госпіталю. Командував обороною 3-го бастіону віце-адмірал А. І. Панфілов. Головним противником бастіону була група військ англійців. Микола Акимов, брат Дмитра Степановича, був у складі 34-го екіпажу 4 бастіону під командуванням віце-адмірала А. О. Новосельського. Бастіон знаходився на правому березі Південної бухти на висоті Бульварній. Четвертий бастіон на себе звертав особливу увагу союзників. І росіяни, і французи посилено мінували територію. Цілих 9 місяців 4-й бастіон ніс великі втрати від французів. Про найбільше (восени) бомбардування Севастополя 6 жовтня головнокомандуючий адмірал О. С. Меншиков зазначав: "Без перерви вчора, від сходу сонця до заходу, вразили масою і громом, вогонь з ворожих кораблів і суден. Внаслідок зміни положень морської артилерії перевага була на боці севастопольців. Із бастіонів, що діяли проти траншейних батарей англійців найбільше постраждав бастіон №3, 33 гармати якого були збиті і понесли великі людські втрати. Три рази на бастіоні №3 змінювали артилерійську прислугу, а моряки весело з піснями змагаючись один перед другим, виконували свою справу". На диво в жорстокий день бойових дій брати Дмитро і Микола не значилися в списках поранених. У формулярному списку Дмитра Акимова йдеться мова про нагороду по флоту від 6 грудня 1854 року орденом Святого Володимира 4 ступеня з бантом "в воздание отличной храбрости и мужества, оказанных вами во все время бомбардирования г. Севастополя Англо-Французскими войсками и флотом". 13 і 16 грудня 1854 року Дмитра Степановича та Миколу Акимова нагородили орденом Святої Анни 3 ступеня з бантом. Метою агресорів, що атакували 4-й бастіон, було зруйнувати і зрівняти із землею це укріплення, яке перебувало під перехресним вогнем. За спогадами командира бастіону В. Г. Раймерса "офіцерів було 6 осіб і часом справа доходила до двох. В деякі нещасні дні були випадки заміни всіх новими". Жорстокі щоденні бої привели до неодноразових поранень Дмитра і Миколи. У спеціальній відомості про поранених брати значилися "при отправлении своих обязанностей". За одним йде інше поранення Дмитра і Миколи. За рішенням севастопольського керівництва 26 січня 1855 р. важко поранений в голову Микола Акимов відправляється на доліковування додому, в Приємну долину "для излечения болезней, происходящих от ран и контузий" терміном на 6 місяців (до 26 липня). Супроводжує тяжко пораненого офіцера "поранений Дмитро Акимов". Багато поранених в Севастопольських битвах лікувалися в губернських лікарнях (Катеринослав, Київ, Харків). Для поранених жителів Бахмутського, Олександрівського, Слов’янського і Слов’яносербських повітів використовували лікувальні грязі чудодійних озер Слов’янського курорту. Протягом 18 місяців Кримської війни в слов’янському шпиталю поправили здоров’я більше 1500 тяжкопоранених "офіцерів і нижніх чинів". Авторитет бальнеологічного курорту масово поширювався серед військових. Дмитро тут лікувався протягом лютого 1855 р., а Микола Акмиов – майже три місяці. Прибулих у відпустку за пораненням на Кримській війні в блокованому Севастополі братів Акимових вдома чекала приємна новина – старша сестра Катерина народила хлопчика (який згодом стане відомим письменником Всеволодом Гаршиним). У свідоцтві про народження і хрещення нового жителя маєтку Приємна Долина Званівської Архангело-Михайлівської церкви Бахмутського повіту повідомлялося від дев’ятого числа лютого що: "1855 року народився другого числа лютого Всеволод син Гаршин". В цьому документі засвідчено про почесного батька новонародженого "45 флотського екіпажу лейтенант і кавалер Дмитро Степанович син Акимов із села Приємна Долина".

В цій же церкві у 1832 році хрестили і самого Дмитра Степановича, хрещеним батьком якого теж був дядько-моряк, хоробрий воїн І російсько-турецької війни Іван Дмитрович Акимов. Відпустка по хворобі закінчилася, підлікований Дмитро Акимов в березні 1855 року повертається до Севастополя на 3 бастіон.

Бойові наступи союзних військ з весни 1855 р. активізуються. Особливо жорстокі бомбування залишків міста Севастополя відбулися в червні того року. "В нагороду за зразкову хоробрість, здійснену при другому посиленому бомбуванні м. Севастополя" Дмитро Акимов указом від 2 липня 1855 року був нагороджений почесною зброєю "Золотою шаблею" з написом на ефесі "За хоробрість". Золота зброя серед військових сприймалася вище будь-якого ордена. За період Кримської війни (1853-1855 роки) золотою зброєю нагороджено 456 офіцерів і генералів, а в 1855 році – 257 осіб. Бойові дії Дмитра Акимова в 22 роки так високо осінені севастопольським командуванням та імператором.

Не дивлячись на героїзм Севастопольського гарнізону, з 27 на 28 серпня 1855 року основну частину міста, крім північної, здали ворогам. Після закінчення війни Дмитро Акимов отримав срібну медаль на георгіївській стрічці за оборону Севастополя. Згідно умов миру, Чорноморський флот Російської імперії був ліквідований на 15 років і офіцери флоту перебували у важкому психологічному стані. Згідно діючих в той час умов морської служби, брати Дмитро та Микола отримали оплачувальні відпустки до літа 1860 року. Дмитро Степанович 22 серпня 1860 року відправлений у відставку "уволен от службы по домашним обстоятельствам капитан-лейтенант и с мундиром". В цей час він одружується і купляє будинок в м. Нікополь. В перші роки після війни Дмитро Степанович відмовляється переходити на службу в Балтійський флот і займається господарюванням в Приємній Долині. Дуже любив проводити час зі своїм хрещеником: "Це був веселий бутуз, який тільки що навчився лепетати, коли починав вередувати, наш старий лакей Дмитро лякав його "Грицьком", і цей "фантастичний" Грицько приводив дитину в такий жах, що при одному промовлянні страшного імені він ковтав сльози і затихав", – так згадував про Севу Володимир Степанович Акимов, молодший брат Дмитра.

Коли сільська робота набридла, Дмитро Степанович іде служити на торговельні кораблі, живе в Одесі, повертається на військову службу. Відроджений Чорноморський флот дав можливість Дмитру Акимову нести службу на різних посадах: командиром флотської роти, начальником вахти на пароплаві "Сулин", командиром плавучої батареї і пароплава "Аккерман". Жив з матір’ю Катериною Степанівною після смерті дружини при пологах. Майже постійно на квартирі Д. Акимова жив племінник, кадет і мічман Сергій Акимов, майбутній контр-адмірал. Квартиру в м. Миколаєві Дмитро Акимов отримав в будинку №13 по вулиці Артилерійській від командування Чорноморського флоту в 1870 році. В цій квартирі влітку 1871 року гостювала сестра Катерина із сином Всеволодом, коли вирішувалась проблема подальшого навчання Всеволода в м. Миколаєві. Після смерті Дмитра Акимова 29 вересня 1879 року квартира відійшла матері, але вона передала її меншому сину – Володимиру. Лікуючись у дядька в Єфимівці в 1881-82 роках, Всеволод Гаршин не раз перебував в цій квартирі. Про це повідомляє меморіальна дошка. Похований славетний офіцер в м. Миколаєві згідно з військовими почестями. Кому дісталася почесна золота зброя – шабля "За хоробрість"? Братові Миколі, як учаснику бойових дій в Севастополі чи молодшому офіцеру – брату Володимиру? Будь-які повідомлення про цей факт відсутні.

Два офіцера морського роду Акимових внесли дві героїчні сторінки у війнах з Туреччиною, прославивши свою сім’ю і землю – Бахмутський край, що виховав їх достойно захищати рідну землю від ворогів.

Довідка про "Приємну Долину" згідно ХІІІ тому "Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством", виданого в 1860 році

"Владельческая деревня Приятная Долина (также Акимовка, Варваровка, Купянка) находятся на чумацкой дороге из г. Бахмута [зараз Артемівськ] в Старобельский уезд и при реке Бахмут находится в 24 верстах от Бахмута. На таком же расстоянии от Бахмута хутор Екатериновский и владельческая деревня Варваровка. Деревня Приятная Долина, состоявшая из 55 дворов и строений, находилась между деревнями Переездная и Варваровка Звановской волости по обе стороны реки Бахмут: на правом берегу 51 десятина, на левом – 15".

Довідка про Бахмутський повіт в ХVIII столітті згідно книги землеміра М. М. Гринера "Ведомость о землевладении Бахмутского уезда" (1915 г.)

"Район Бахмута еще со времен Богдана Хмельницкого подвергался частым набегам крымских и ногайских татар, что мешало его полному заселению. Бахмут был укрепленным пунктом, где размешались кавалерийские части для охраны находившихся там соляных месторождений.

С середины ХVIII века этот район колонизировался выходцами из славянских и других стран, занятых турками. Российское правительство предоставляло им земли на льготных условиях. В 1753 г. в районе между реками Донец, Бахмут и Лугань разместились два гусарских полка, сформированных из сербов, под командованием Р. Депрерадовича и И. Шевича, вследствие чего район получил название "Славяно-Сербия". Все мужское население записано в гусарские полки.

После ликвидации Крымского ханства началось основательное заселение района. Там поселилось значительное число свободных крестьян-однодворцев, из которых в 1787 г. было организовано казачье войско, наподобие донского. Многие земли были заняты помещиками, которые с помощью государства ввезли сюда из крепостных крестьян. Это был период основания большинства деревень в районе. Большинство населения составляли украинцы. Межевание земель происходило с большими нарушениями и князь Г. А. Потемкин своими активными действиями побудил императрицу Екатерину II принять закон "О размежевании земель в Екатеринославском наместничестве" в 1787 г.".

Золота зброя "За хоробрість"

Золота зброя "За хоробрість" – нагородна зброя Російської імперії на рівні державного ордена з 1720 по 1917 роки.

Нагородження Золотою холодною зброєю – шпагою, кортиком, шаблею – проводилося як особлива відзнака, за проявлену особисту хоробрість і самовідданість. Генерали нагороджувалися золотою зброєю з діамантами. У XVIII столітті ефес Золотої зброї виконували із чистого золота, у ХХ столітті ефес зброї без діамантів тільки золотили.

Перша нагорода золотою зброєю, як нагорода за військові подвиги, здійснена 27 липня 1720 року князю Михайлу Голіцину за розгром шведської ескадри біля острова Гренгам.

Всього в XVIII столітті видано 300 подібних нагород. Із них 80 з діамантами. Наприклад шпага фельдмаршала Румянцева коштувала 10787 руб. (1775 р.). Середня вартість шпаги з діамантами для генералів коштувала більше 2000 рублів.

XIX століття. За правління Павла І Золота зброя не вручалася і була поновлена царем Олександром І в 1805 році.

28 вересня 1807 року підписаний указ про причислення офіцерів і генералів, нагороджених Золотою зброєю "За хоробрість" до кавалерів російських орденів. Було виділено три види орденської зброї:

- Золота зброя "За хоробрість" з алмазами (діамантами)
- Золота зброя "За хоробрість"
- Апінська зброя – нижча, 3 ступінь ордена Св. Анни

За війну з французами відзначено 241 особу (1812 р.) і в закордонному поході – 685.

За російсько-турецьку війну 1877-1878 років кавалерів Золотої зброї було 500 офіцерів.

За Кримську війну 1853-1855 років – 456 офіцерів і генералів.

Офіцерська нагородна зброя супроводжувалася грошовою винагородою.

До Золотої зброї нагороджений отримував грамоту, що є володарем (кавалером) Золотої зброї.

Василь Терещенко,
заслужений учитель України,
член Національної спілки краєзнавців України

Помітне місце у галереї слави Бахмутського краю в ХІХ столітті займають моряки Чорноморського флоту Петро Дмитрович Акимов (1783-1821 роки) та його племінник Дмитро Степанович Акимов (1832-1879 роки). Жителі маєтків Купленка та Приємної долини Званівської волості села Переїздне за довголітню морську службу і участь у війнах удостоїлися особливих нагород – золотих шабель «За хоробрість». Багато часу пройшло з моментів життя наших земляків, але приклади для молодих воїнів України досить навчальні.

Ключові слова: Бахмутський край, Чорноморський флот, Приємна Долина, Акимови.

Донецький вісник наукового товариства ім. Т. Шевченка (Т. 34: Історія. Філософія)


| Количество показов: 1237 |  Автор:  Василь Терещенко |  Голосов:  2 |  Рейтинг:  3.44 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

Загрузка...

ПОДПИСКА
Параметры подписки

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Бiловол Олександр Васильович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т.23. Література

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2020
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua