На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Розвиток та неоднозначність глобалізаційних тенденцій культуротворчості

Версия для печати Версия для печати

Світ перетворився на "велике село"... Глобалізація – це об’єктивний процес світоглядних змін простору, який відбувається поза нашими бажаннями, і який може бути як ефективними ліками проти різних суспільних хвороб, так і отрутою для всього організму

Всі найбільш значні фактори філогенетичного та онтогенетичного розвитку людини свідчать про те, що homo sapiens зростав фізично і духовно лише тоді, коли переживав кризу, міняв звичну для нього поведінку та знаходив нові механізми пристосування. В період сучасної кризи важливою проблемою культури стає зміна культурних парадигм, переосмислення тих духовних інтенцій, які були формотворчими протягом тривалого часу, а в сучасних умовах культуротворчості вже не спрацьовують і тому потребують нового рівня парадигмального проектування. Якщо в модерній системі мислення існував нерозривний зв’язок просторово-часових вимірів у формулі "тут – тепер", то форма постмодерного підходу, це – "скасування простору часом" [1, 9]. Дійсно, простір національних держав у часовому вимірі має тенденцію до трансформації в мета-простір всесвітньої економіки, політики, світоглядних цінностей, які у часовому вимірі постають як єдність.

Якщо українська історична традиція асоціювала субстанційні образи українського національного буття з антеїзмом, філософією серця, образом самопізнання, в якому міститься "те в моєму єстві, що виходить за межі моїх бувань… тотожне моїй самості і трансцендентне… кожному з них і всім їм разом" [2, 29], мовою, образом хати та цілим рядом інших образів, які проектувались у відповідності до загальних світоглядних парадигм, то сучасність констатує їх кризовий характер.

ХХІ ст. вимагає вироблення нової культурної парадигми, і на сьогодні такою парадигмою може стати глобалізація, яка відповідає логіці названих механізмів та знаходиться ще на початковому етапі свого формування.

Ідеї глобалізації визрівали здавна, коли ще не було сучасних проблем, які призвели до її виникнення. Насамперед, ці ідеї випливали з сутності людської природи, яка завжди прагне до спільності та намагається уникати самотності та ізоляціонізму. Причому це прагнення обумовлюється не "стадним інстинктом", а культурною традицією, до якої можна віднести: сім’ю, клан, гільдію, орден, клуб за інтересами, державу, союз тощо.

Саме тому своєрідними "образами" глобалізації в історії культури можуть бути як конкретні практичні способи її соціокультурної реалізації, наприклад у вигляді еллінізму, Римської імперії та ін., так і певні теоретичні розробки, які на світоглядному рівні культивують ці образи. Людство може прийти до єдиного соціального устрою, а К. Маркс на цій основі обґрунтовував свої комуністичні ідеї, і саме цей проект набув практичного втілення у вигляді побудови держави (СРСР), утворення "соціалістичного табору" країн та змагання із США за світове панування (гонка озброєнь та ін.) у царині ідеології (світогляду).

Подальший час підтвердив нежиттєздатність соціалістичного проекту "глобалізації", і США, позбувшись конкурента, приступили до реалізації власного проекту, хоча в сучасному вимірі з’явився новий амбітний гравець – Китай. Якщо Японія підтримує американський проект і при цьому зберігає власну традицію, то Китай виступає самостійно, що не заважає диктувати свої умови розвитку світових тенденцій. Інші країни Сходу, зокрема арабо-мусульманські, виступають проти глобалізації. Деякі країни, наприклад Індія, займають вичікувальну позицію, а бідні країни не сприймають її (Африка, Південна Америка), бо вона несе злидні. Європа на сьогодні не здатна протистояти Америці та підтримує її проект глобалізації, поступаючись власними національними інтересами.

Глобальний – це поняття, яке засвідчує світоглядні зміни по відношенню до, насамперед, простору і, потім, до часу. Тому глобалізація – це об’єктивний процес світоглядних змін простору, який відбувається поза нашими бажаннями. Хочемо ми того, чи ні, але фізична і духовна відстань між культурами і людьми з розвитком техніки і технології змінилася, стала ближчою, а світ перетворився на "велике село" (М. Маклюен). Отже, Україна, хочуть того чи ні ідеологи культурної політики, знаходиться у реальності глобалізаційних процесів.

Глобалізація – це процес, який може бути як ефективними ліками проти різних суспільних хвороб, так і отрутою для всього організму. Релігійна парадигма звертається до образу Апокаліпсису саме як підсумку встановлення єдиної системи цінностей та світового управління. Дійсно, "ключі" глобалізації можуть опинитись в руках кількох країн, керівники яких зуміють домовитись про сфери впливу.

Таким чином, глобалізація на сьогоднішній день лише претендує на статус новітньої парадигми культуротворчого буття. Глобалізація знаходиться на початковому етапі свого становлення, і її розвиток є складним та суперечливим явищем. Вона тільки-но починає приходити на зміну традиційним парадигмам (міфологічної, релігійної, наукової), при цьому часом еклектично поєднуючи національні світоглядні основи, а інтернаціональний синтез часто породжує зло. Війна з Іншим – звичне явище початку ХХІ століття. Глобалізація організує час та простір на засадах інтеграції перед обличчям світових катаклізмів та посідає важливе місце в системі сучасного українського етноспілкування. Вона є амбівалентною: може нести як небезпеку уніфікації національних культурно-історичних і культурних типів, так і бути ефективними ліками в умовах сучасної кризи світоглядних цінностей. Глобалізація може бути ефективною лише тоді, коли вона має глибокий духовний потенціал і етичний зміст.

Література:

1. Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно-политическая экономия / У. Бек ; [пер. с нем. А. Б. Григорьева, В. Д. Седельника]. – М. : Территория будущего, 2007.
2. Шинкарук В. І. Поняття культури. Філософські аспекти / В. І. Шинкарук // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К. : Фенікс, 1996.

Володимир Федь,
доктор філософських наук, професор Донбаського державного педагогічного університету

У статті відбувається постановка проблеми глобалізації в сучасній культуротворчості, розкривається неоднозначність глобалізаційних тенденцій. Автор дійшов висновку про те, що глобалізація лише претендує на статус новітньої парадигми культуротворчого буття.

Ключові слова: глобалізація, культуротворчість, буття, простір, час, парадигма.

Донецький вісник наукового товариства ім. Т. Шевченка (Т. 34: Історія. Філософія)


| Количество показов: 1664 |  Автор:  Володимир Федь |  Голосов:  7 |  Рейтинг:  3.9 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку


Материалы по теме:





Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (195) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (279) 
Образование (552) 
Общество (471) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (543) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Великий Віктор Іванович

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Фізичні та хімічні основи виробництва

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua