«Помаранчеві» події 2004 року: антикримінальне повстання чи революція?

Сьогодні, через три роки після «помаранчевих» подій, які відбулися в Україні, маємо ще наполегливіше шукати відповідь на питання : «Що то було?». До тих пір, допоки не усвідомимо уроків, даних нам цими подіями, ми не зможемо знайти відповідь на питання: «Що робити в Україні?».

Дослідження «помаранчевих подій» і подібних проявів у інших колишніх республіках, що вийшли із стану тоталітаризму, вказує на існування закономірності: після виходу із стану тоталітаризму суспільство на шляху до демократизму має пройти проміжний стан - стан криміналізму. «Перестрибнути» через цей соціальний закон неможливо.

Що ж таке є стан криміналізму? Цей стан завжди виникає у суспільстві, у якому вирішальна його частина уражена ще комплексом сваволі і ілюзій, отриманим у спадок від тоталітаризму, і тому ще не здатна до демократизму. Для того, щоб у такому суспільстві запанував демократизм не сформувалася ще належна соціальна (політична, економічна, правова, моральна) культура громадян, на якій завжди засновується демократія. Громадяни отримали свободу, але через відсутність у них цієї культури не можуть розпоряджатися цією свободою по-демократичному. Свобода без культури – це «сліпа» свобода. А якщо свобода громадян є «сліпою», то з цього не можуть не скористатися злочинці, щоб отримати владу із рук «осліплених» громадян. Кризовий стан соціальної культури громадян - це «рай» для політичних авантюристів різних мастей. За цих умов влада у державі в цілому і її окремі «гілки» не можуть не криміналізуватися. Це – соціальний закон. Виходячи із цього закону, і слід розглядати «помаранчеві» події в Україні і подібні прояви в інших посттоталітарних країнах.

Криміналізація влади спричиняє злоякісну форму експлуатації народу злочинцями різних мастей, зокрема засобами корупції, незаконної приватизації, псевдопідприємництва та інших зловживань. В країні насаджується зверху і підтримується з допомогою влади соціальний порядок кримінального типу, сприятливий для панування «класу» злочинців над «класом» незлочинців. Це не може не викликати відповідну реакцію громадян, які потерпають від кримінальної експлуатації. «Помаранчеві» події в Україні слід кваліфікувати як виявлення народного спротиву криміналізації державної влади. Таким чином, «помаранчеві» події мали антикримінальний характер.

Наступне питання, яке маємо розв’язати: що це було – революція чи повстання? Революція полягає у прогресивній заміні старого соціального порядку на новий. Чи привели «помаранчеві» події до цього в Україні? Ні! Отже, не можна їх кваліфікувати як революцію у справжньому значенні цього слова. Для того, щоб відбулася демократична революція має сформуватися належна соціальна культура громадян, на якій лише і може засновуватися демократія. До тих пір демократична революція в Україні не можлива. Таким чином, «помаранчеві» події - це не революція, а народне повстання, що має антикримінальний характер. І тому цинізмом є насаджувані противниками «помаранчевих» подій ідеї про те, що вони є витвором якихось вождів чи вожаків, а не самих народних мас. Це було справді народне повстання, що мало благородні ідеали Справедливості, які нікому вже не вдасться спаплюжити. Лише ті, хто боїться народу можуть намагатися принизити народну суть і антикримінальний характер цього повстання.

Які ж уроки цього антикримінального повстання? Урок перший: громадяни усвідомили, що вони знаходяться у стані кримінальної експлуатації, який існує завдяки криміналізації державної влади. Урок другий: перехід із стану криміналізму у стан демократизму можливий по мірі формування у суспільстві належної соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян, на якій лише і може засновуватися демократія.

Звідси випливає і відповідь на питання: «Що робити в Україні?» - найбільше для соціального прогресу в Україні можна зробити шляхом сприяння розвитку соціальної культури громадян. Як показує світовий досвід, саме вона забезпечує соціальний прогрес і процвітання народів. І ніяких інших шляхів до цього не існує.