Систематизація етапів формування державної інноваційно-інвестиційної політики

У статті досліджено кількісні і якісні зміни у розвитку інвестиційних процесів в Україні. Виділено етапи формування державної інноваційно-інвестиційної політики. Надано оцінку державному посередництву і програмно-цільовому методу як інструментам регулювання інвестиційної сфери.

Постановка проблеми та її зв’язок з найважливішими науковими та практичними завданнями. Інвестиційна політика держави є складовою економічної політики щодо забезпечення довготермінового розвитку економіки і становить систему заходів, спрямованих на формування централізованих та децентралізованих фондів фінан¬сових ресурсів, у результаті цільового використання яких забезпечується ефективність процесів розширеного відтворення економіки. Активне протікання інноваційно-інвестиційного процесу є запорукою сталого розвитку економіки. Саме тому проблемам державного регулювання інновацій та інвестицій присвячено праці багатьох науковців і практиків.

Деякі роботи присвячено визначенню дефініції інвестиційної політики, розробці моделей стратегії [1], обговоренню форм її реалізації [2], зокрема шляхом становлення інвестиційного партнерства держави та бізнесу [3]. Узагальнюється інструментарій державного управління: у держави є як важелі прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодер¬жавного значення, в розвиток державного сектора економіки, так і засоби непрямого регулювання інвестиційного середо¬вища за допомогою бюджетної та грошово-кредитної політики [4].

За результатами визначення впливу процесів трансформації відносин на інвестування розроблено моделі участі в них держави [5]. Перша модель відповідає збалансованій непрямій участі держави в інвестуванні національної економіки, друга модель - прямій. Разом з тим бракує робіт, де реалізується системний підхід до етапізації державної інноваційно-інвестиційної політики.

Метою даної статті є визначення причинно-наслідкових зв’язків між використовуваними інструментами державного регулювання і станом інвестиційних процесів та розробка на цій основі рекомендацій щодо удосконалення державної інноваційно-інвестиційної політики.

Виклад основного матеріалу досліджень. Розглядаючи проблему формування інноваційно-інвестиційної політики держави протягом останнього десятиріччя XX – початку XXI ст., можна схематично виділити ряд періодів її становлення, які мають свої характерні ознаки.

На першому з періодів, у 1991 - 1993 рр., було сформовано основні за¬сади законодавчо-нормативної бази щодо цієї проблеми. Зокрема прийнято Закони України: «Про інвестиційну діяльність», «Про іноземні інвестиції», «Про захист іноземних інвес¬тицій в Україні», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» тощо. Для цього періоду також характерна наявність конкурентних факторів, на які можна було орієнтувати потенційних інвесторів. Проте економіка України не зуміла вповні використати їх, і саме тоді відбувся обвальний спад макроекономічних показників як ВВП (до 70,6% від рівня 1990 р.) , так і інвестицій в основний капітал (до 75,18% до рівня 1990 р.), що значною мі¬рою зумовило подальші стагнаційні процеси в економіці (табл.1).

Таблиця 1. Обсяг інвестицій в основний капітал (за даними [6])

Із означеними передумовами економіка України вступила у другий період (1994-1995 рр.), для якого характерна нестійкість законодавчого поля щодо інвестиційного клі¬мату через його невиправдане коригування та внесення змін. Останнє негативно вплинуло на зацікавленість інвесторів у вкладанні масштабних інвестицій. У цей період також відбулися відчутні де¬стабілізуючі зрушення у фіскальній політиці, що призвели до зростання податко¬вого тиску. Це обумовило подальший спад ВВП до 47,8% рівня 1990 р., інвестицій в основний капітал – до 44,3% рівня 1990 р.

Протягом 1996-1999 рр. також спостерігалося скорочення обсягів ВВП по відношенню до попереднього рівня, але вперше за період існування незалежної України у 1998 р. відбувся приріст інвестицій на 6,1% відносно попереднього року, у 1999 р. – на 0,4%. Водночас позитивним для цього періоду було системне проведення гро¬шової реформи та впровадження української валюти — гривні, формування базових елементів ринкової інфраструктури.

Для четвертого періоду (2000 рр. – поточний час) характерні ознаки стабілізаційних явищ у наці¬ональній економіці (рис.1).

Рис. 1. Динаміка ланцюгових темпів приросту показників, %

Поступово підвищується економічна потужність держави, свідченням чого є припинення спаду ВВП і стійка тенденція його нарощуван¬ня протягом 2000-2007 рр. Темпи приросту інвестицій перевищують темпи росту ВВП і складають у середньому 11,1% річних. Разом з тим слід відмітити, що попри все Україні не вдається вийти на ВВП і інвестиції рівня 1990 р. Станом на 01.01.2007 р., відповідні рівні складають 67,7% і 96,66%.

Для поточного періоду розвитку інвестиційних процесів характерними є також якісні зміни, які різними вченими оцінюються неоднозначно. Деякі автори визначають консервативність державної політики щодо наукової та інноваційної сфери протягом 2000-2003 рр. [7]. В.А.Демьохін проблему відсутності реальних стимулів до інноваційної активності пов’язує із питаннями охорони прав інтелектуальної власності [8], інші – із домінуючим впливом на господарську політику держави великих фінансово-промислових груп у низькотехнологічних галузях і відсутністю конкурентного тиску в економіці. Це визначає актуальність формування у країні програмного потенціалу, який би був адекватний складності проблеми її модернізації [9].

Разом з тим переконливою є позиція вчених, які визначають притаманний початку 2000-них років перехід від існуючої екзогенно залежної моделі трансформації економіки України до переважно ендогенно орієнтованої, спрямованої на реалізацію інноваційної стратегії економічного розвитку [10]. В Україні формується національна інноваційна система (НІС), складовими якої є: інституційно-інноваційний устрій, технологічні пріоритети держави, трансфер технологій, інноваційні підприємства, ринок промислової власності, фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності [11, 12].

В Україні утворено спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, основними завданнями якого є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності; створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності [13].

До сфери управління Державного агентства України з інвестицій та інновацій відносять: Український центр сприяння іноземному інвестуванню; Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, державне підприємство «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм, Державну іпотечну установу.

Протягом останніх років держава активно використовує програмні засоби регулювання інвестиційної сфери. До основних з них слід віднести:

• Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України №1801 від 28.12.2001 р.;
• Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій: Закон України N 1676-IV від 09.04. 2004 р.;
• Концепцію державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012 роки": Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. N 381-р.;
• Концепцію державної програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки: Розпорядження Кабінету Міністрів України №285-р від 16.05.2007 р.;
• Програму «Інвестиційний імідж України»: Розпорядження Кабінету Міністрів України №477-р від 17.08.2002 р.

Висновки

Основний науковий результат статті полягає у виділенні етапів формування державної інноваційно-інвестиційної політики, визначенні застосованого на них державного інструментарію регулювання, причин динаміки інвестиційного процесу, можливих перспектив його розвитку, а саме:

1. Починаючи з 1991 р. в Україні мала місце трансформація форм інвестиційної поведінки: започаткування нормативно-правового регулювання інвестиційної діяльності; переважно ситуаційне інвестування, спрямоване на цілі виживання в умовах спаду економіки; ситуаційно-стабілізуюче інвестування, орієнтоване на формування передумов економічного зростання; стратегічне інвестування, націлене на досягнення довгострокових структурно-інституціональних пріоритетів.
2. Основними інструментами реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики держави у сучасних умовах є діяльність державних інституцій: агентств, центрів, установ, які здійснюють відбір і фінансування інноваційно-інвестиційних проектів, і програмно-цільовий метод, який визначає першочергові цілі держави в інвестуванні і забезпеченні цих програм фінансовими ресурсами.
3. Використання означених вище інструментів обумовлено обмеженістю бюджетних коштів і необхідністю залучення додаткових інвестицій для ефективної реалізації суспільновагомих проектів у всіх сферах економіки та забезпечення стабільного економічного розвитку. Разом з тим, у подальшому доцільно розглянути можливість заміни державного посередництва у фінансуванні інвестиційної діяльності ринковими інституціями, зокрема уповноваженими комерційними банками, для підвищення прозорості процесу.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у розвитку наукових підходів до програмно-цільового методу регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Література:

1.Стратегія державної та регіональної інвестиційної політики в умовах перехідної економіки / В.Я. Швець // Економіка промисловості. - 2002. - N 3. - С. 134-143.
2.Державна інвестиційна політика в умовах стабілізації національної економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Н.П. Москалюк; Київ. нац. екон. ун-т. — К., 2002. — 19 с.
3. Ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бізнесу / М.О. Циганкова // Економіка і прогнозування. - 2006. - N 2. - С. 101-116.
4. Інвестиційна політика держави та бюджетні методи регулювання / Т.Г. Затонацька // Культура народов Причерноморья. - 2005. - N59. - С. 108-111.
5. Вплив держави на розвиток інвестиційних процесів в трансформаційній економіці інверсійного типу: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01/ Г.Б. Тимохова; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2003. — 15 с.
6. www.ukrstat.gov.ua
7. Інноваційно-інвестиційна діяльність в Україні / Л.В. Левковська // Економіка пром-сті. — 2003. — N 3. — С. 100-108.
8. Інноваційна політика держави: проблеми інтелектуальної власності / В.А. Демьохін // Економіка і прогнозування. — 2005. — N 2. — С. 37-44.
9. Проблеми формування інноваційної системи в Україні / Б.В. Гриньов, П.Т. Бубенко, В.А. Гусєв // Економіка і прогнозування. — 2004. — N 3. — С. 127-138.
10. Від екзогенно залежної до ендогенно орієнтованої стратегії розвитку економіки / В.М. Геєць, М.І. Скрипниченко // Економіка і прогнозування. — 2003. — N 1. — С. 34-46.
11. Модель формирования национальной инновационной системы Украины / М. Шарко // Экономика Украины. - 2005. - N 8. - С. 25-30.
12. Развитие национальной инновационной системы Украины / Л. Федулова, Н. Пашута // Экономика Украины. - 2005. - N 4. - С. 35-47.
13. Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій: Постанова Кабінету Міністрів України № 749 від 16.05.2007 р.

Олександр Циганов, кандидат економічних наук, професор кафедри банківської та біржової справи ДонДУУ

Андрій Дубров, здобувач кафедри банківської та біржової справи ДонДУУ

Журнал "СХІД" №6(84) за листопад-грудень 2007 року