Ліцеї в Україні: селекція обдарованих чи розвиток "середнього" класу?

Бути людиною по суті означає бути людиною всередині людства.
Моріс Мерло-Понті

Думки, думки… і звідки вас несе? Нарешті з'явилась можливість поглянути на місію українського ліцею через призму певної об'єктивності: статистику результатів ЗНО-2008

З них ми можемо побачити масштаби наших локальних навчальних осередків: за кількістю випускників. Є закон природи, згідно котрого саме кількість формує НОВУ якість. Окрім того, будь-яка природна система підпадає під вплив закону про ентропію: у відсутності імпульсів (перенос енергії чи нова порція впорядкованості) від зовнішнього світу зростає внутрішньо-системна інтерактивність (хаос) і система руйнується. У відому фразу «Головним законом небес є порядок» доцільно додати: «є оновлення порядку». Дуже руйнівним для чинником нашої школи є її успадкована замкненість самої на себе: після початкової, потім основної школи учні просто переходять до наступного класу старшої школи у тому ж самому складі. В той же час саме на цих вікових рубежах освітня система громади могла би щорічно отримувати природні системні імпульси нової впорядкованості. Тільки ж потрібна така громадська психіка, що була би спроможна сприймати механізм учнівсько-конкурентного переформатування мережі класів як суспільну та особистісну цінність «мозаїки» освітньо-успішних особистісних траєкторій, а не хворобливий менталітет зосереджений на «влаштування долі дитинки» за всяку ціну саме так як «хоче» мама чи (…).

Цифри ЗНО-2008 та висновки з них

Із загальної кількості учасників тестування з української мови можна побачити кількість випускних класів наших профільних ліцеїв та гімназій. Із кількості класів отримуємо змогу дізнатись про «питому густину» профілізації закладу. За значної кількості класів можна сподіватись на зародження потужних профільних предметних кафедр (методоб'єднання вчителів як суб'єкт освітньої системи не багато дає громаді, бо не методи як такі, а професійність та культура вчителів є вирішальними у сучасному дивергентному світі). Тому погляд фіксується на аналізі потужності наших закладів через кількість їхніх випускників. Не випускаємо з поля уваги й те, що на полі вищої освіти заговорили про укрупнення ВНЗ: невелика громада обласного центру від того, що має п'ять-шість ВНЗ, де розпорошуються на однопрофільних напрямках тільки програє. Але «виграють» викладачі. От тільки питання: «Хто кого замовляв як музику – громада викладачів чи викладачі «дари несучих»?

Не будемо говорити про рівень масштабності університетів та шкіл у Китаї – досить і рідної Європи.

Ні, не дурнями виглядають європейці запровадивши таку суспільну організацію, за котрої осередки якісної освіти є не камерними, а масовими: не менше ніж 900-1000 старшокласників-ліцеїстів, розподілених по 4-5 профілям у кожному закладі. За трирічного ліцейського циклу виходить щороку понад триста випускників, тобто у відповідності до природного закону: сама кількість учнів формує нову якість. Ми ж знаємо, що не випускники з Європи їздять здобувати подальшу «найкращу у світі» вищу освіту до наших університетів, а навпаки - випускники наших шкіл навчаються ще рік у їхньому випускному ліцейському класі, щоб вступити до їхніх університетів. А нам би замість шукати якість деінде, краще зробити як у тім анекдоті: «У Бердичеві на одній вулиці чотири швейні майстерні. На першій напис: «Кращий кравець країни». На другій: «Кращий кравець Європи». На третій: «Кращий кравець світу», а на четвертій «Кращий кравець цієї вулиці».

Схоже на те, що зараз в Україні лише три ліцеї мають більше 200 випускників (Київський військовий ліцей ім. І. Богуна – 285 випускників, Херсонський фізико-технічний ліцей – 246 випускників та Технічний ліцей Шевченківського району м. Києва – 212 випускників). Наші нові ліцеї своїм реальним профільним «розміром» більше нагадують нові приватні ВНЗ у колишніх дитсадках ніж системно впливові інноваційні освітні об’єкти. Те, що могла би отримувати громада за побудови профільновагомих закладів можна прослідкувати на порівнянні вихідних результатів ЗНО-2008, наприклад, фізико-технічного ліцею м. Херсона (246 випускників) та УФМЛ університету ім. Т.Г.Шевченко (104 випускники). Спробуємо через відсоткові показники побачити масштаб людського входження до якісного та успішного життєвого середовища: як для учнів, так і для вчителів і держави в цілому. Для налагодження нашого усвідомлення щодо впливу кількісних освітніх показників на якість життя поглянемо на цифри з економічного ракурсу: ВВП України складає 180 мільярдів доларів на 46 мільйонів жителів, котрі щорічно витрачають 76 мільярдів кубічних метрів природного газу, у поляків відповідно: ВВП – 632 млрд., 38 млн. жителів та 11 млрд. спожитого газу.

Отже, зосереджуємо свою аналітичну увагу на комплексі «кількість – якість»: блискучі відсоткові показники УФМЛ на рівні 173-200 балів з математики (97%) порадували 99 учнів, котрі, до речі, були зібрані з усіх куточків України. Більш скромні показники ЗНО з математики у ФТЛ – 63% випускників справились на 173-200 балів, та цей якісний рівень охопив 143 учні. Чимало вчителів ФТЛ залюбки «мріяли» б мати 4 випускних класи (120 учнів), сформованих із кращих і жити «приспівуючи» – 100% відмінних результатів мали б гарантовано щороку. Це вчителі, а батьки, а діти, а майбутні роботодавці, а майбутнє громади в цілому?

Тепер візьмемо усі сім ліцеїв Печерського району м. Києва із його 38 шкільних закладів. Вони делегували на ЗНО з математики 436 учнів: у середньому по 62 учня від закладу, тобто по два випускних класи. 229 учнів семи випускних класів одного фізико-технічного ліцею м. Херсона (ФТЛ) складають від взятого столичного континенту 52,5 %. При цьому якісні показники мають наступний вигляд: 61% ліцеїстів Печерського району отримали 173 і більше балів, а ліцеїсти ФТЛ як зазначалося вище – 63%. Попередній висновок: наявність серед обдарованої еліти так званого «середнього шкільного класу» першу ніяк не погіршує. Скоріше навпаки, але про це у кінці статті.

Ще можна взяти показники більш високоякісного рівня: відсотки та кількість учнів, котрі справились із випробуванням з математики на 184-200 балів, тобто складають приблизно 15% найкращих в Україні. Відсоткові показники у УФМЛ (88%) сильно різняться з показниками ФТЛ (38%), але кількісно є практично однаковими. У когорту найкращих «математиків» ЗНО-2008 від «слабого» ФТЛ входить 84 учні , а від «сильного» УФМЛ практично так само – 89 учнів. Освітня політика поєднання обдарованих із «середнім класом», адептом якої є херсонський ліцей на практиці показує, що розвиток обдарованості за такого поєднання не нівелюється. Не буде ж херсонська громада комплексувати від того, що на 200 балів математику в УФМЛ виконали 8 учнів, а у ФТЛ лише два.

Витратимо трохи часу на подібний аналіз результатів ЗНО-2008 з фізики (тренди інноваційного змісту третього тисячоліття ставлять акцент саме на фізико-математичному та інформативному рівні грамотності сучасної молоді). Тестування з фізики пройшли 66 учнів УФМЛ і 103 учня ФТЛ. Процентні показники якості помітно кращі у УФМЛ: на 173-200 балів написали 78,8 %, а з них на 184-200 балів – 56,07% (у ФТЛ відповідно: 58,25% та 23,75%). Це «відсоткова призма» видає суттєву різницю, але за показниками «ВВП освітньої якості» різниці практично ніякої: на 173-200 балів в УФМЛ справились 52 учня, а у ФТЛ – 60 випускників, з них на 184-200 балів – 37 та 25 учнів в УФМЛ та ФТЛ відповідно. Знову можемо зробити висновок: «Поєднання середнього класу з природно обдарованою елітою справі не шкодить».

Розділяй та владарюй?

Поява інноваційних шкільних закладів в Україні здійснювалась як автономно, так і на основі традиційних шкіл. При цьому навіть у густо населених містах, а тим паче у сільських районах зовсім не велася мова про ліцейську мережу як таку: за межі загального поняття «шкільна мережа» думка організаторів шкільного простору не виходила.

- І це є причиною хаотичного, несистемного подрібнення ліцейської мережі?

- Так, але не єдиною: кожен район міста захотів мати свій ліцей і звісно не один.

- Але ж люди лише сплять у своїх районах, а ЖИВУТЬ у місті.

- То прості громадяни так живуть, а керівники районів сприймають життя інакше. Один високопрофесійний вчитель математики розповідав про випадок, коли відкрили ліцей спеціально для онука високопосадовця, запросили до нього кращих вчителів, добре їм платили додатково, а потім усе полишили напризволяще.

Порівняння коефіцієнта корисної дії педагогічних «інвестицій» вже тільки на первинному рівні результатів ЗНО вказує на перспективність практики укрупнення до розумних меж закладів профільної загальної середньої освіти. Поняття «розумні межі» більшістю з нас поки що оцінюється через призму керованості закладом у стилі ручного управління, бо звикли керувати не процесами опосередковано, а прямолінійно людьми. Тільки це вже вчорашній історичний день у сфері управління системами та підсистемами: сучасність змінює не тільки ієрархії на мережі, а й контровертує піраміду «ідеологія ? технології життя». Прикладом може слугувати випадок з нашої новітньої політичної історії – масова доступність електронних інформаційних технологій поступово формує нову суспільно-ідеологічну парадигму: «Розчарування у демократах не є рівнозначною характеристикою самої демократії». А від цього й недалеко до розуміння як демократія через розчарування демократами буде еволюційно-оптимістично трансформуватись у постдемократію.

Та частина еліти, котра складається виключно з природно обдарованих сприймає життя легко і зосереджується на ескалації споживання. Паралельно існує так званий «середній шкільний клас», представники котрого опиняючись серед природно обдарованих часто стають більш успішнішими за них завдяки роботі над собою. Набувши досвіду успішного розвитку своєї власної особистості вони націлюються вже не стільки на споживання як на здійснення інноваційних перетворень самого суспільства. Часто їх називають диваками. Звісно, що ментально здорове суспільство замість з ними боротися буде їх підтримувати. Тому майбутнє наших як ліцеїв, так і університетів в їхньому укрупненні задля збільшення «питомої ваги» профілізації освіти на кінцевих її етапах як прямого ресурсу до вищої суспільної якості. До речі, середній клас характеризує не стільки певний матеріальний рівень життя, котрий йому хтось (держава, фірма і т.п.) надає. Головним є те, що середній клас складають люди здатні здобувати отой матеріальний рівень завдяки особистісній порядності, моральності та професійності, тобто здобувати чесно. Саме вони складають життєвий базис, про котрий мовлять: «Сіль землі». Без добре організованого освітнього поля такого у державних масштабах не здобути, бо виховання – це не розмови про чесноти, а насичення чеснотами поточного життя громади, що починається зі шкільної звички навчатися без списування та без шпаргалок. Чи виявимося ми, українці, здатні на таке? Скажемо собі чесно, що поки не здатні.

Впровадження принципу масового доступу до середовища якісної освіти через ліцейські профільні технології навчально-виховної роботи є «ягідкою» саме з цього поля подальшого суспільного розвитку. Першою причиною слугуватиме економічний чинник: масовий СПРАВЖНІЙ (тобто профільний) ліцей – це більш ефективне витрачання коштів громади ніж прямолінійна орієнтація на ліцей як систему елітного відбору обдарованих учнів. Не відбором та підтримкою задатків, а й їх розвитком у « звичайних» дітей може і має жити сучасна ПРОФІЛЬНА освіта старшокласників.

Звісно, що по-сучасному організована шкільна мережа потребує більше коштів ніж теперішня декоративна профілізація традиційної пострадянської школи. Тому багатьом видається доречним сказати «Ідей у нас завжди було багато – грошей лише не вистачає». Тільки не менш доречним буде відповісти: «А грошей ніколи і не буде вистачати, якщо й надалі у нас, наприклад, односторонній світлофор (це коли лампи встановлені лише з одного боку) коштуватиме громаді набагато більше, ніж сам автомобіль (читайте інформацію про вартість «Народного світлофора» у м. Херсоні).

P.S. Внутрішній голос підсвідомості запитує: "А для чого це ти безперестанку пишеш? Тобі що, ні з ким його обговорити?» Зовнішній голос свідомості відповідає: «Як не дивно, а ні з ким. Наші організатори суспільного життя успішно постарались зробити його таким, щоб суєтність поглинала як час, так і майже всю нашу увагу. Лише ввечері, вдома можна віднайти шпаринку часу для вдумливості між вечерею та сном». Дай, Боже, не втратити хоча б цього, бо як відомо, «сон розуму породжує чудовиськ».