Аналіз моделей фінансових систем

Фінансові системи успішно працюють тільки там, де розкривається інформація компаніями і достатньо захищені інтереси інвесторів. Банки можуть існувати і в умовах, коли і те, і інше знаходиться на примітивному рівні

У даний час існуюча обширна наукова література, розглядає переваги і недоліки переважно двох моделей фінансових систем. З погляду прихильників (bank-based view) позитивна роль банків в мобілізації капіталу відображається у визначенні кращих інвестиційних проектів, жорсткому контролі менеджерів корпорацій і умілим управлінням ризиками. В процесі своєї посередницької діяльності банки знижують витрати, пов'язані з контролем за діяльністю фірм і їх менеджерів і, тим самим, підвищують ефективність перерозподілу ресурсів і ефективність корпоративного контролю. При цьому банки встановлюють тісні довгострокові відносини з компаніями, що полегшує процедуру отримання останніми грошових коштів для розширення виробництва. Як наслідок, прихильники цієї концепції відзначають, що знижуючи інформаційні і транзакційні витрати, банки сприяють розвитку існуючих компаній і створенню нових.

Проте прихильники концепції "bank-based view" не тільки стверджують про позитивну роль банків, але і виступають з критикою ринків цінних паперів, підкреслюючи переваги банківського фінансування в порівнянні з емісійним. Автор роботи [1] виступив з наступним аргументом. На його думку, розвинені ринки акцій породжують так звану проблему "безбілетника" (free rider). Він вважає, що інформація на ринках цінних паперів більш доступна дрібним інвесторам, що, у свою чергу, не стимулює їх до пошуку найперспективніших компаній. Тим самим знижується вірогідність того, що саме найефективніші проекти одержать фінансування. Це у свою чергу відображається на темпах економічного зростання.

Прихильники цієї моделі також відзначають, що ліквідність властива ринкам акцій, і вона може негативно відображатися на розподілі ресурсів в масштабах суспільства. Ліквідні ринки акцій, на думку авторів робіт [2], полегшують злиття і поглинання, проте призводять до збагачення корпоративних піратів, вони можуть породжувати негативні соціальні явища. Крім того, висока ліквідність призводить до "короткозорості" інвесторів. На ліквідних ринках інвестори можуть швидко і без великих втрат продати свої акції, що, знову ж таки, знижує стимули займатися корпоративним управлінням.

Таким чином, концентрована власність (властива країнам з банківською моделлю), із їхньої точки зору, може перешкодити менеджерам діяти врозріз з інтересами власників. Більш того, на думку прихильників "банківської" системи, високий рівень розвитку ринку акцій не сприяє ефективному корпоративному управлінню і призводить до неефективного розподілу ресурсів.

Прихильники "банківської" концепції вважають, що банки краще, ніж ринок цінних паперів, справляються із задачею отримання інформації про компанії і контролю менеджерів. Банки позбавлені фундаментальних недоліків, властивих ринку цінних паперів. "Банківська концепція" підкреслює позитивну роль банків в забезпеченні зовнішніх джерел фінансування, особливо для молодих фірм.

З погляду прихильників моделі (market-based view), все відбувається з точністю до навпаки. Вони виділяють, в першу чергу, позитивну роль ринку цінних паперів в економічному розвитку. Знову ж таки, як і у випадку з попередньою концепцією, "ринкова" має дві сторони: з однієї, вона підкреслює позитивну роль ринку цінних паперів, з іншої - відносні переваги ринку цінних паперів в порівнянні з банками.

Аргументування, що приводиться прихильниками цієї моделі, полягає в наступному. Крупні і ліквідні ринки цінних паперів дозволяють зібрати всю інформацію про нові технології і відобразити їх в ринкових цінах. Крім того, на ліквідних ринках економічні агенти, одержуючі цінну інформацію про компанії, можуть швидко одержати виграш шляхом купівлі-продажу їх цінних паперів, що якраз стимулює пошук нової інформації.

Ринок акцій також краще забезпечує корпоративний контроль за рахунок наявності механізму поглинань і можливості кращої ув'язки винагороди менеджерів з результатами діяльності компанії.

Прихильники моделі "market-based view" також підкреслюють переваги емісійного фінансування в порівнянні з банківським.

Емісійне фінансування, по-перше, усилює конкуренцію, створює більше стимулів для розвитку підприємництва, ніж банківське фінансування. По-друге, банки виявляються неефективними корпоративними контролерами через своє інсайдерське положення. В "банківських" системах банки часто є власниками акцій та/або голосують за акціями інших акціонерів. Тим самим банки можуть вступати в змову з іншими менеджерами в збиток інтересам зовнішніх інвесторів, що знижує конкуренцію і ефективність корпоративного контролю.

Крім того, у результаті відсутності ясних ринкових цінових сигналів банки часто продовжують фінансувати фірми, що здійснюють низькорентабельні проекти. Таким чином, в порівнянні з "ринковими" системами "банківські" менш орієнтовані на надання ресурсів в новітні і самі прибуткові проекти.

Прихильники "ринкової" концепції також зосереджуються на проблемах, які породжують могутні і впливові банки. На їх думку, величезний вплив, яким володіють банки в "банківських" фінансових системах, може надати негативну дію на економіку країни. Наприклад, одержуючи важливу "внутрішню" (не доступну іншим акціонерам) інформацію про компанію, банки мають нагоду викачувати з неї своєрідну інформаційну ренту. В цьому випадку компанії вимушені платити більше вільного доступу до капіталу. Ця здатність витягувати частину майбутніх прибутків може, як відзначає автор роботи [3], негативно позначитися на бажанні компаній здійснювати інноваційні, прибуткові проекти.

Банківська система особливо невдала з погляду фінансування молодих компаній. Банківська модель, вважають автори роботи [4], дає менше шансів новачкам на отримання фінансування. Не дивно, що середній вік компаній, що зробили IPO, на Франкфуртській фондовій біржі за 1960-1990 рр., складав 57 років. Такий вік для корпорацій США визнали б стародавнім. "Банківська" система є гальмом в період радикальних технологічних змін, вважають автори роботи [4]. Ще один недолік автори бачать в тому, що в країнах з банківською моделлю, як правило, банки надають надмірну підтримку фірмам, що провалилися або мають ускладнення. При звичних обставинах це додає системі стабільність. Проте в періоди радикальних перетворень подібна підтримка означає дуже довге неефективне використовування ресурсів.

Приведемо приклад. В першій половині 1970-х років, після першої нафтової кризи банк Сумітомо прийшов на допомогу автомобільній компанії "Мазда", яка входила в кейретсу "Сумітомо" . Банк не тільки гарантував борги "Мазда", але і організував порятунок компанії, зокрема, примушуючи робітників і службовців цієї кейретсу купувати автомобілі "Мазда" [4].

Доцільність цієї акції не така очевидна. Звичайно, положення справ у фірмі покращало. Проте, можливо, було б помилково ігнорувати ринкові сигнали, пов'язані з діяльністю цієї компанії. Можливо, краще було б, щоб компанію поглинула інша, більш успішна фірма. Адже на початку 1990-х вона знову потрапила в біду і на цей раз її рятувала американська компанія "Форд". Можливо, її було слід закрити, ліквідував надмірні потужності автомобільної промисловості Японії, які стали особливо помітні в 1990-ті роки.

Крім того, непрозорість банківської системи також надає більше можливостей для втручання у фінансову систему уряду, оскільки вона дозволяє краще приховувати реальну вартість цього втручання. Так в 30-х роках минулого сторіччя японський уряд використовував банківську систему, яку раніше воно ж допомогло консолідувати, для перерозподілу ресурсів на користь військово-промислового комплексу. Банки часто процвітають в умовах політики обмеження конкуренції, що проводиться урядом, а інтервенціоністські уряди мають більше свободи дій саме в "банківській", а не "ринковій" системі.

Ще один напрям критики пов'язаний з роллю банків в корпоративному управлінні і в цілому з організацією корпоративного управління в країнах банківської моделі.

Слід зазначити, що банківські системи можуть бути найефективнішими на певних етапах економічного розвитку і неадекватними на інших. До 1970-х років банківські економіки Німеччини, Японії і Франції розвивалися помітно швидше, ніж ринкові економіки Великобританії і США. В 1990-ті роки ситуація змінилася на 180 градусів. Середньорічні темпи зростання ВВП в США склали 3,1%, Великобританії – 2,6%, Франції – 2,1%, Німеччини – 1,7%, Японії – 1,1%. Ці системи краще всього працюють на ранніх стадіях індустріалізації, в умовах фінансування капіталомістких об'єктів, при неефективності правової системи і коли роль наукоємких галузей відносно невисока. Вони також краще проявляють себе в невеликих, закритих, однорідних економіках.

На думку авторів роботи [4], ринкові фінансові системи успішно працюють тільки там, де розкривається інформація компаніями і достатньо захищені інтереси інвесторів. Банки можуть існувати і в умовах, коли і те, і інше знаходиться на примітивному рівні. Тому навіть в країнах із слабкими судово-правовими системами, стандартами звітності, могутні банки в змозі одержати об'єктивну інформацію від компаній і примусити їх дотримувати свої зобов'язання, тим самим сприяючи розвитку економіки [5]. Відповідно, звідси витікає, що в країнах із слабкою правовою системою банківське фінансування не тільки переважне, воно єдино можливо.

Література

Stiglitz J. E. Credit Markets and Control Capital// Journal Money, Credit and Banking, 1985 №17, pp. 133-152.
Levin r. finance and growth: theory and evidence/Working Paper 10766. September 2004. national bureau economic research. P.28 (www.nber.org);
Rajan R. G. Insiders and Outsiders: Choice Between Informed and Arms Length Debt// Journal Finance №47,2002.
Rajan R., Zingales L. Banks and markets: changing character European finance// national bureau economic research Working Paper 9595 March 2003. P.23 (www.nber.org)
Beck Т, Demirguc-Kunt А., Levine R., Maksimovic V. Financial Structure and Economic Development: Firm, Industry, and Country Evidence. June 14,2000. World Bank, mimeo (www.worldbank.org)

Тетяна Кублікова,
кандидат економічних наук, доцент кафедри „Інформаційні системи та обчислювальна техніка”, проректор з навчально-педагогічної роботи Одеського державного економічного університету

Матеріали міжнародної науково-практичної конференції вчених, студентів і практиків
Ласпі, Автономна республіка Крим, 9-10 жовтня 2008 року