Формування якісно нових економічних відносин завжди пов’язано з великою кількістю трансформацій економічних систем на різних рівнях економіки (прикладом може бути формування соціально орієнтованого ринку в Україні)
Трансформаціям структури економічних систем різного рівня ієрархії можуть передувати два типи чинників: об'єктивний розвиток суспільства, нерозривно пов'язаний із науково-технічним прогресом, та цілеспрямоване реформування сукупності наявних інституцій, суб'єктів і взаємозв'язків між ними. Ці чинники об'єднує загроза руйнівного впливу на поточний стан цілісної системи, який неодмінно спричинить її дестабілізацію на макро-, мезо- та мікрорівнях. Однак у випадку коректної стратегії національного, регіонального, галузевого розвитку внутрішні зрушення є необхідною складовою удосконалення, інтенсифікації стабільного зростання різних за рівнем ієрархії економічних систем.
Значна частина економістів [1] схильна розглядати розвиток як сукупну зміну у взаємозв'язку кількісних, якісних та структурних категорій у системі. При цьому, кількісні зміни сприймають як збільшення або зменшення складових частин та їх числових значень, які на певних етапах розвитку призводять до якісного стрибка. Щодо структурних змін – це зміни співвідношень складових частин, які не завжди супроводжуються збільшенням або зменшенням їхньої кількості. Навпаки, кількість складових частин може залишатися незмінною, однак структурні зміни призводять до якісного стрибка. Отже, висновок автора про вплив кількісних і структурних змін на якісні можна сформулювати як наявність для їхньої безпеки загрози розвитку. Рушійними силами розвитку будь-якої системи є суперечності, таким чином можна стверджувати, що зовнішні та внутрішні суперечності – це невід'ємна складова діяльності економічних систем і чинник загрози їхньої безпеці. Кількісні зміни зумовлені, передусім, характером суперечностей між існуючою системою та зовнішнім середовищем, структурні – є результатом внутрішніх суперечностей.
Наступним аспектом дослідження є роль категорій „стійкість”, „рівновага”, а також сутності процесу розвитку і подолання загроз безпеки економічних систем. Визначення понять „рівновага (динамічна)” та „рівновага економічної системи” досить чітко сформульовано в „Енциклопедії економічної безпеки” [2]. Категорія „рівновага” визначена як: по-перше, певний стан стабільності під впливом різних протилежних сил; по-друге, стан економіки, при якому усталені в ній кількісні пропорції забезпечують гармонійне поєднання товарних і грошових потоків, стабільність цін та задовільне функціонування економічного апарату. Рівновага може розглядатися як гармонія у співвідношенні економічних одиниць та сил, або як відсутність диспропорцій між ними. Вона може існувати у тій мірі, у якій соціально-економічна сукупність забезпечує прийнятний рівень задоволення інтересів своїх суб'єктів та здатна протистояти кризам; по-третє, такий стан економічної системи, коли жоден з численних її учасників не зацікавлений у зміні цього стану, оскільки при цьому він не може нічого виграти, але може програти. Означені визначення є фундаментальними, але на наш погляд, треба розрізняти: рівновагу економічної системи – це стан економічної системи, який характеризується рівністю попиту та пропозиції всіх ресурсів; макроекономічну рівновагу – єдиний ціновий рівень, при якому величина запропонованої на ринку сукупної продукції дорівнює величині сукупного попиту; динамічну рівновагу – це ситуація, при якій економічна система розвивається так, що при різноманітних діях економічних агентів параметри її розвитку залишаються в межах допустимих величин.
Внутрішня форма (структура) як закон передбачає безперервну зміну змісту [1,с.7-11]. Вона сприймається як рухливість, динамічність змісту в межах відносно сталої форми – закону руху, способу організації суб’єкту. Закон розвитку характеризує способи істотного перетворення об’єкта – такої зміни, при якій наявна не тільки рухливість змісту, але й істотні перетворення безпосередньо внутрішньої форми (структури), тобто зворотних та незворотних змін об’єкта. Якщо закони функціонування впливають на хід розвитку опосередковано, так як вони впливають на з'єднувальні елементи структури, то перетворення внутрішньої структури зумовлене не звичайною, а особливою, екстремальною рухливістю елементів. Вона досягається лише тоді, коли зміна умов зовнішнього середовища призводить не тільки до зміни стану системи, а до такої її перебудови, яка суттєво змінює внутрішню структуру.
Системам, що розвиваються, властиві, з одною боку, сталість структури, з іншого – втрата стійкості, руйнування однієї структури та створення іншої сталої структури (розвиток складних систем є унаочненням закону переходу кількісних перетворень в у якісні). Термін перебування різноманітних систем, що розвиваються, у стабільному стані (що відповідає сталій структурі) може бути різним, тому процес розвитку являє собою послідовність циклів еволюційних змін станів у середині циклу із стрибкоподібним переходом стану наприкінці циклу на новий якісний рівень, що розпочинає початок нового циклу.
Наслідком циклічного розвитку із перестрибуванням наприкінці циклу на якісно новий рівень є незворотність, тобто неможливість переходу від новоствореної структури до старої, зруйнованої структури, – ще одна особливість складних систем, в тому числі й економічних. Незворотність, так само як і втрата стійкості, – обов'язкова властивість будь-якої системи, що розвивається. Причому дуже важливим є суперечності між стабільністю та розвитком: гіперстійка, стабільна система неспроможна розвиватися, оскільки вона руйнує будь-які відхилення від свого гіперстійкого стану. Для переходу у якісно новий стан система обов'язково повинна у певний проміжок часу бути нестійкою. Проте перманентна нестійкість – це інша крайність, що так саме, як і гіперстійкість, є шкідливою для системи, яка розвивається, оскільки вона виключає фіксацію, закріплення у системі характеристик, необхідних для взаємодії із зовнішнім середовищем та утворення сталої структури. Отже, розвиток економічних систем складає загрозу їхній безпеці, заперечуючи наявну їхню структуру та провокуючи не незворотні її зміни для утворення нової структури.
Наступним аспектом дослідження є економічна безпека. Доцільно почати з того, що класифікація сфер безпеки, за визначенням багатьох науковців [3,4,5], містить такі складові: економічна, соціальна, політична, кримінологічна, військова, інформаційна, ресурсна, екологічна, енергетична, науково-технічна, технологічна. Всі зазначені складові утворюють єдиний комплекс національної безпеки. В Україні результатом розробки проблеми економічної безпеки є прийняття Верховною Радою України 16 січня 1997 р. Концепції національної безпеки України та створення Управління економічною безпекою у Раді національної безпеки та оборони при Президентові України. В Інституті економічного прогнозування НАН України було розроблено «Концепцію економічної безпеки України» [6, с.63-82], на думку авторів якої ознаками економічної безпеки є: стабільність розвитку економіки України та здатність України як незалежної держави захищати свої національні інтереси від зовнішніх та внутрішніх загроз.
На думку більшості економістів [7,с.56-61], найважливішою вхідною інформацією, на якій має базуватися весь процес стратегічного планування економічної безпеки, є сукупність індикаторів, яка характеризує стан фінансово-економічної сфери. До індикаторів фінансово-економічної безпеки можна віднести і критерії участі в Європейському валютному союзі, затверджені Маастрихтською угодою: дефіцит державного бюджету, державний борг, стабільність цін, зближення відсоткових ставок, межі коливань валютних курсів і т.і.
У процесі дослідження кількісних параметрів безпечного функціонування та розвитку економічних систем останнім часом значну увагу приділяють вивченню пропорційних співвідношень результативних макроекономічних показників, проте для комплексного вивчення характеру потенційного впливу загроз на економічні процеси не тільки в межах окремої держави, але й всередині мезосистем, доцільним є вивчення ресурсних складових їх внутрішньої структури.
З цієї точки зору залежні ендогенні індикатори поділяються на: стратегічні, або індикатори довгострокового періоду, тобто довгострокові плани розвитку галузі чи регіону мають бути орієнтованими на досягнення певних «безпечних» значень даних показників. Для регіонів стратегічним індикатором слугує динаміка стабілізації рівня цін, на галузевому рівні (вторинному, інструментальному щодо територіального) – це показник зростання заробітної плати, завдяки позитивним змінам якого опосередковується загроза соціальній безпеці, спричинена інфляційним підвищенням цін. Досягнення подібних параметрів безпеки забезпечується лише в результаті виконання завдань другого порядку, що значною мірою збільшує часовий лаг змін даних індикаторів; тактичні, або середньострокові індикатори, зміна яких формує тактичні завдання другого порядку і є опосередкованим інструментом реалізації стратегічних цілей. Споживчий аспект тактичної безпеки на регіональному рівні визначається зростанням валової доданої вартості у розрахунку на 1 особу. На рівні галузі тактична безпека виявляється переважно у ресурсному аспекті, фінансовим індикатором якого є збільшення власних оборотних коштів. Часовий лаг динаміки показників даної групи зумовлений необхідністю поточних задач, однак він менший стратегічного; поточні індикатори короткострокового періоду визначають напрямки економічної політики, спрямованої на розв'язання нагальних проблем подолання загроз безпеки регіональних чи галузевих економічних систем і відповідно забезпечуються зростанням заробітної плати та рентабельністю продукції.
Оскільки головною умовою економічного зростання є ефективне відновлення капіталу, індикатором регіонального розвитку, який відображає тенденції змін людського капіталу, слугує динаміка макроекономічних показників. Про зміни у процесах відновлення матеріального, фізичного капіталу свідчать індикатори галузевого розвитку, передусім фінансово-економічні показники.
Основними суперечностями розвитку економічних систем, навіть в умовах постіндустріального суспільства, залишається науково-технічний прогрес і пов'язані з ним тенденції інтеграції та диференціації виробничих структур. Якісний стрибок об'єктивного економічного зростання неодмінно супроводжується істотними структурними змінами всередині самої системи, що дає підставу для виділення окремої групи загроз безпеки – загроз розвитку. Керована цілеспрямована діяльність економічних систем, спрямована на послідовну, обґрунтовану зміну індикаторів безпеки в чіткій послідовності від поточних до тактичних і стратегічних є об'єктом дослідження механізму забезпечення безпечного функціонування та розвитку економічних систем різних рівнів ієрархії. Аналіз останніх досліджень у галузі забезпечення благополуччя ієрархічних економічних систем, різних за рівнем складності, переконливо довів пріоритетність фінансової безпеки над іншими її видами. Здатність протидіяти різним за складністю можливих наслідків загрозам фінансової сфери можна виміряти за системою індикаторів, якісний склад яких істотно залежить від особливостей досліджуваного об'єкту та практичних задач дослідження.
Література
1. Кучин Б.Л., Якушева Е.В. Управление развитием экономических систем: технический прогресс, устойчивость. – М.: Экономика, 1990.
2. Экономическая безопасность. Энциклопедия / Автор идеи, руководитель проекта д.ю.н. А.Г. Гаваев и др. –М.: Правовое просвещение, 2001.
3. Губський Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення. – К.: Укрархбудінформ, 2001.
4. Дарнопых Г. Классификация факторов зкономической безопасности государства // Бизнес-Информ.- 1999,- №9-10. – С. 55-57.
5. Економічна безпека бізнесу: Альбом до семінару. – К.: Б.И., 1997.
6. Концепція економічної безпеки України // Економіст.- 1998.- №7-9.
7. Єрмошенко М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001.
Марина Фоміна,
кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної теорії Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції вчених, студентів і практиків
Ласпі, Автономна республіка Крим, 9-10 жовтня 2008 року
| Количество показов: 111 | Автор: Марина Фоміна | Голосов: 5 | Рейтинг: 3.75 |
Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію
