На главную страницу
 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

База знаний / Аналитика / Политика

Знищення ТУМу було першим потужнім ударом по національному рухові в Україні

Версия для печати Версия для печати

Двадцятилітня відстань є достатньою для тверезого безпристрасного аналізу подій, пов’язаних із заснуванням та нетривалою діяльністю Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (ТУМ) як надпотужної тоді масової всеукраїнської організації

Досі її членами залишаються чимало українців у всіх куточках планети. У період свого розквіту вона налічувала понад 450 тис. членів, як брати до уваги й колективні. Це була феноменальна проява українства як вияв спротиву багатовіковому пригніченню, вибух справжнього народного потенціалу, що дав світові вершини космічних досягнень, кібернетичних таїн і багато чого вперше.

Всяка спроба збагнути цей феномен неможлива без розуміння його суспільно-політичних передумов, причин і рушійних сил, а також перебігу подій і їх наслідків. Викладене нижче є спробою непасивного учасника подій того часу оцінити явище Товариства української мови з погляду сьогодення.

Коли горбачовська «перестройка» сягнула масштабів і тенденцій незворотності, я проміняв тепле місце завідувача чималого відділу науково-дослідного інституту, з відповідною зарплатою, на низькооплачувану посаду лектора товариства «Знання». Впродовж 2-х років у безперестанних відрядженнях Україною було прочитано сотні лекцій за проблематикою: «Культура, мораль, релігія в Україні: історія та перспективи». Ця напружена робота (до 7-ми публічних лекцій за день на виїзді!) в умовах конаючої, проте ще стійкої совєтської атмосфери була потужною школою. Уся палітра настроїв від селянина до партійного посадовця у процесі публічних дискусій, часто аж зашкальних, переживалася й аналізувалася, вибудовуючись у системне полотно проблеми й орієнтовних шляхів її розв`язання. Тут чи не вперше стало зрозумілим, що визначальним чинником є статус мови. Попри численні академічні визначення цього явища вона має тлумачення метафоричне: «універсальна клеюча речовина польової природи, яка з окремих індивідів, людей творить щось особливо потужне, вищого ціннісного ґатунку, ім`я якому – народ». Знищивши мову – знищиш народ. Ліна Костенко підкреслює: «Народ вмирає не відразу. Спочатку йому відбирає мову».

Недарма ж комуністичний режим, цей вишколений ідейний майстер спускати пару за вибухонебезпечних обставин, змушений був прийняти «Закон про мови в Українській РСР». За всієї його недолугості закон виконав роль всенародного стимулятора масового руху за українську мову.

Таким чином, очевидним було перше надзавдання – донесення до масової свідомості справжньої сутності феномену мови. Водночас – пробудження історичної пам`яті, очищення справжнього змісту народної культури, моралі, способу життя як вищих життєвих цінностей.

Одночасно відкрилася друга істина: проти масових рухів, як втіленні волі народу, працювали високопрофесійні спецслужби (і не лише КДБ!), які досконало володіли методами нейтралізації, дезорієнтації, дезінформації масових рухів, одне слово – системою спеціальних знань та навичок, наукою знешкодження, придушення всіляких найширших протестних спонук. Зауважмо, що вже тоді під виглядом захисту прав і свобод людини, боротьби з радянським тоталітаризмом в Україні активно діяли зовнішні сили. З огляду на сьогоднішні постпомаранчеві події викладені тези не лише підтверджуються, а й акцентовано актуалізуються.

Одним із найпоширеніших методів знешкодження протестних організацій був і є метод очолювання їх виконавцями, які позиціонують себе безмежно відданими патріотами із табору націонал-демократів. Показовим може бути відомий факт викриття голови секретаріату Руху як спецслужбіста, якого відразу ж по тому поставили на високу посаду в КДБ, ще один екс-керівник секретаріату Руху – один з теперішніх керівників Верховної Ради України – уособлює політично протилежні до правих орієнтацій сили. Крізь призму викладеного варто оцінювати увесь перебіг подій періоду державної незалежності. Особливо це злободенно сьогодні в умовах нового витка колонізації України, адже влада в Україні українцям таки ж не належить.

Працюючи у товаристві «Знання», я ініціював створення там осередку Руху. Тоді ж в рамках програми фестивалю «Червона Рута» у Чернівцях керував чотириденними публічними диспутами з проблем української духовної культури. Такі та подібні дії було розцінено як антирадянські: мене було звільнено з роботи і лише через суд відновлено.

Спостерігаючи кволість і малорезультативність пропагандивних зусиль керівництва Руху у справі донесення своїх ідей до кожної осібної людини і водночас маючи дворічний досвід роботи у професійному товаристві «Знання», я розробив положення про інформаційно-аналітичний відділ Руху. Але Рух, пам’ятається, довго не реєстрували, а їздити від незаконної за радянськими мірками, організації було співвимірним з антирадянською діяльністю. Тому ми з тодішнім головою секретаріату Руху Михайлом Горинем вирішили утворити такий підрозділ у вже зареєстрованому Товаристві української мови.

Уже з перших практичних кроків почало виникати чимало запитань. Наприклад, на основі згаданого вище положення я випрацював новий документ «Статут лекційно-мистецького об’єднання «Сурма» як структурного підрозділу ТУМу. Впродовж півроку (жовтень 1989 – квітень 1990) цей документ пильно вивчався у секретаріаті ТУМу, й особисто Дмитром Васильовичем Павличком, здійснювалися смішні редакційні правки, перероблялися якісь абзаци… тощо. Навіщо це?!! Адже дорогим є кожен день, ідеологічна контрпропаганда компартії України на чолі з Л. Кравчуком підривала у масовій свідомості уявлення про справжній зміст національного відродження, спотворювала його сутність до невпізнання. Терпець увірвався, і я змушений був категорично поставити питання перед Д. В. Павличком. Виконав останню умову: документ завізував юрист – член правління Сергій Головатий. Нарешті статут було затверджено на правлінні Товариства і тим самим одержано дозвіл на системно організовану лекційно-пропагандивну роботу Товариства (!).

Окремо слід наголосити: для організації такої потужної структури як «Сурма» з каси Товариства не було взято ані копійки (навіть ніяково було думати про таке – адже то благодійні кошти небагатих свідомих українців). Цікаво зауважити, що на тому ж засіданні правління було прийнято ухвалу про утворення комерційно-просвітньої фірми «Гетьман», і для її діяльності з рахунку Товариства було виділено 20 тис. ще не інфльованих карбованців. Єдиною умовою залежності новоствореної фірми від ТУМу було відрахування 4% від прибутків фірми на користь Товариства. За ввесь час моєї причетності до Товариства мені не відомо жодного факту такого відрахування… Постало ще одне спантеличуюче питання.

Отже, «Сурма» стартувала без жодної копійки, не маючи свого рахунку, а лише субрахунок у складі рахунку Товариства. Мало того, для такої важливої справи не було виділено навіть робочого столу. За щастя була шухлядка у столі п. Марії Погребняк, завідувачки приймальні. Незважаючи на це, через півроку у штаті «Сурми» було 5 працівників, умебльована коштами «Сурми» кімната, і станом на вересень 1990-го на рахунок ТУМу було зароблено чистих 16 тисяч карбованців прибутку.

Проте головний капітал цього лекційно-мистецького об’єднання – близько 1800 найрізноманітніших освітньо-пропагандивних заходів: від звичайних публічних лекцій (зокрема, Д. Яневського, В. Марочкіна, інших науковців Академії наук та університетів) і до проведення одно-тримісячних курсів української мови у різних комбінаціях (з паралельним вивченням українознавства, англійської, історії України тощо). Було проведено велику кількість концертів, різних народних жанрів (від «Сурми» виступала, зокрема, тоді ще маловідома чоловіча хорова капела «Чумаки» під орудою преславного п. Василя Триліса). Саме за цю організаційно-лекційну діяльність Другою звітно-виборчою конференцією ТУМу у вересні 1991 року мене було обрано на штатну посаду першого заступника Голови Товариства.

Як же виглядають успіхи та прорахунки центрального штабу Товариства і якою мірою його діяльність відповідала суспільним потребам. Сьогодні очевидно, що організація слабувала на більшість недугів, властивих громадським утворенням. Плаксивість, декларативність дій керівних органів, уникнення всім набридлих чиновницьких форм управління виливалися переважно у справжню вседозволеність, недисциплінованість, аморфність, безвідповідальність.

Наприклад, на тій же Другій конференції було чотири співдоповіді (голови і трьох заступників), які майже не містили у собі конкретного звіту про виконання завдань Установчої конференції Товариства, а більше – щирі й палкі заклики, гасла. Про фінансовий стан Товариства взагалі не йшлося, не було звіту ревізійної комісії Товариства, що є неодмінною умовою будь-яких звітно-виборчих заходів. З гіркотою слід відзначити, що конкретні програми діяльності Товариства також не розглядалися.

Виходячи з такої ситуації і було організовано роботу Секретаріату. Я зажадав від тодішнього відповідального секретаря Ю.А. Огульчанського письмового звіту роботи Секретаріату з викладом стану фінансових і матеріальних цінностей. Незважаючи на всі зусилля, зокрема ухвалу правління Товариства з цього приводу, звіт так і не було подано, а Ю.А. Огульчанський звільнився з роботи.

У той самий час ведення господарства справляло сумне враження: не було навіть обліковано матеріальних цінностей (комп’ютери, множильна техніка тощо, такі коштовні на той час). Валютні надходження, що накопичувалися, переважно, у вигляді пожертв української діаспори, ніяк не обліковувалися, а їхні розміри досі залишаються невідомими. Одне слово, необхідно було починати від нуля створювати життєздатну організацію. Незважаючи на значні кошти на рахунку Товариства (понад 300 тис. крб.), фінансові операції здійснювалися бухгалтером, який працював на… чверть ставки. Тому найперше, з чого довелося відновлювати роботу Секретаріату, це елементарний облік цінностей (двох комп`ютерів на той час так і не вдалося повернути Товариству), наведення ладу з фінансами і, найголовніше, – жорстке планування роботи секретаріату зі щоденними планово-звітними оперативками.

Це істотно мобілізувало колектив, забезпечило зрозумілість завдань і піднесло відповідальність за їхнє виконання. Було розроблено пріоритетні напрями і форми діяльності Товариства в центрі та областях, районах. До них було віднесено освітню сферу (завідувала відділом надзвичайно віддана справі, високоосвічена та енергійна Марія Овдієнко), культурницьку (зав. відділу – відомий український поет асірійського походження» Євген Варда). Багато енергії та часу було покладено на юридичне забезпечення застосування «Закону про мови…», адже він не передбачав жодної відповідальності за його невиконання… Майже піврічне борюкання з Мінюстом залишилося безрезультатним. Чимало здійснено було для свідомісного переорієнтування організацій та членів ТУМу з традиційно протестних настроїв на позиції державницькі, адже після прийняття "Закону про мови" ми від імені держави домагалися утвердження української мови в Україні. Це виявилося непростим завданням.

Одначе особлива увага надавалася лекційно-мистецькій діяльності, здійснюваній «Сурмою» і аналогічними структурами в крайових (обласних) Товариствах. Власне, такого типу рупором національної ідеї мали б бути всі підрозділи Товариства. Камертоном і орієнтиром для нас був, звичайно ж, «Закон про мови в Українській РСР». Забезпечення, тобто озброєння, текстами цього Закону не лише кожного тумівця, а й усіх бажаючих з наступним неухильним контролем за його виконанням (функція держави, яка її не здійснювала!) належало до позачергових завдань нашої організації.

Тут доречно згадати, що на вже згаданій Другій конференції ТУМ Дмитра Васильовича Павличка було обрано почесним президентом Товариства, а головою Товариства був обраний Павло Михайлович Мовчан, поведінка якого від моменту обрання нам видавалася щонайменше дивною. Наприклад, відразу після конференції він загадково зник і з’явився десь через місяць, нічого не пояснюючи. До нас доходили чутки, що він десь мав закордонні мандрівки… У перші місяці його роль у Товаристві цілком відповідала «весільному генералові» – інколи з’являвся. При цьому Голова виявляв якусь дивну інертність, наприклад, до такого важливого питання як безлад з фінансами Товариства. Водночас виявлялися інші «дивацтва», жертвами яких ставали все частіше серйозні і вкрай потрібні справи. Наведу декілька конкретних прикладів.

Скажімо таке. Розуміючи важливість справжнього впровадження Закону про мови, пересвідчившись у свідомому саботажі публікації його текстів владою, Товариство взялося за цю справу. У той час ми одержували численні прохання і навіть вимоги, особливо від керівників підприємств, установ, наших активістів про забезпечення текстами Закону. Тут ми знову зустрілися з алогічними діями голови Товариства П. Мовчана. У чому ж їхня сутність? Дякуючи практичній допомозі надзвичайно порядної та відданої нашій справі людині, тодішнього підприємця-поліграфіста К. Бражника, вдалося видати його коштом і зусиллями 1000 примірників «Матеріалів про розвиток мов в УРСР», куди ввійшли текст Закону та державна програма розвитку української мови та інших національних мов в УРСР.

У цих урядових документах містилися конкретні завдання з визначенням обсягів, термінів, передбаченням планових джерел фінансування заходів впровадження української мови впродовж 10 років. Дуже важливим було цю книжечку у жовто-блакитній палітурці (видану у квітні 1991 року!) покласти на стіл кожному керівникові. Для цього було потрібно близько 100 тис. примірників. К. Бражник готовий був власним коштом здійснити це видання (гранки зберігали протягом 8 місяців), потрібно було лише забезпечити папером. І тут втрутився П. Мовчан. Не дам коштів – і квит! Хай, мовляв, держава, що нищила мову, забезпечує папером, я про все домовлюся у Раді Міністрів... Тяганина з листами – відповідями тривала до кінця року і справа скисла. Втім, йшлося про зовсім дрібні кошти як для такої вагомої справи. Наголошую: названі урядові документи з моменту їхнього виходу єдиний раз були видані у кількості 1000 примірників. У той же час соціально-психологічна і політична ситуації були такими, що, забезпечивши керівників цим директивним документом, дієво проконтролювавши та притиснувши на той час потужними можливостями ТУМу, можна було б істотно змінити ситуацію на краще. Як треба розуміти таку позицію П. Мовчана? Хтось потаємно диригував цим процесом? Що стояло і хто ще ховався за його вчинком? Ці запитання у такому контексті – це, зрозуміло, вже результат комплексного аналізу з відстані часу. Але й тоді ми не розуміючи мінімум неприпустимої пасивності голови ТУМу, намагалися скомпенсувати її активною діяльністю секретаріату, Головної Ради, Правління ТУМу, ініціативами окремих активістів, роботою крайових організацій.

Дивну відстороненість демонстрував П.Мовчан не в одній ключовій події у долі Товариства. Так, Президія Київської міської ради народних депутатів рішенням № 106 від 06.09.1991 р. передала Товариству прекрасну триповерхову споруду у центрі міста, у якій до того розташовувався Ленінський райком КПУ. Ні до складної процедури прийняття (а точніше вибивання) рішення, а тим паче до його реалізації П. Мовчан з повноваженнями нардепа навіть не доторкнувся. Чому?

Подібне повторилося з виданням підручників для початкових класів. Маючи вкрай обмежені кошти і технічні можливості, Товариство уклало ділову угоду з заснованим чотирма демократичними організаціями малим поліграфічним підприємством в особі Віталія Неліна і досягло домовленості про видання книжок на замовлення Товариства майже без затрат, за рахунок оренди множильної техніки. У першу чергу було здійснено комп’ютерний набір чотирьох книжок – підручників для початкових класів, написаних авторитетними авторами Дмитром Чередниченком та Галиною Кирпою. Це були перші зразки справді українських підручників для початківців. Тут знову П. Мовчан знайшов нікому незрозумілу зачіпку й після тривалих принизливих екзекуцій, доскіпувань зупинив справу на цілий рік… Після чого зусиллями добродіїв з діаспори було створено організаційно-видавничий комітет у складі авторів книжок і членів активу ТУМу і книжки таки видали. Кому це було на користь, бо ж зрозуміло, не українській справі.

Приклади подібних «алогізмів» можна продовжити, зокрема стосовно фінансових справ. Скажімо, часті поїздки зарубіжжям вже у статусі голови такої поважної організації, як усім відомо, супроводжувалися збиранням пожертв на користь Товариства, проте я, як посадова особа, що мала право підпису фінансових документів, а отже контроль фінансових справ, не знаю жодного випадку поповнення каси Товариства П. Мовчаном після його тривалих зарубіжних турне. Мало того, діаспорянами засвідчені випадки безсоромного «недовезення» коштів.

Так, спеціальним листом голові було доручено забрати для Товариства 600 доларів (у тодішньому еквіваленті то були чималі гроші!), зароблених на користь Товариства Дмитром Гнатюком у США, але Мовчан «забувся» про них, а після нагадування повернув… звичайним телефонним апаратом, мовляв, так з ним розрахувалися, проте цей прецедент розкрутився у справжній скандал під час несподіваного приїзду зі США директора «Українського дому» у Нью-Йорку. Як його залагоджував голова – нікому не було відомо.

Щоб виявити справжню кількість жертводавців Товариства, я запропонував через нашу газету «Слово» відгукнутися всіх жертводавців, щоб скласти «Книгу вдячності жертводавцям». У такий спосіб я наївно сподівався не лише виявити добродіїв у персоналіях, але й, можливо, щось таки повернути до каси Товариства, адже багато хто одержував для Товариства кошти, які, як уже зазначалося, ніяк не облікувалися. Проте така моя ініціатива навіть не була допущена П. Мовчаном до обговорення на правлінні… Чому?

Вже через кілька років після знищення ТУМу мені потрапив до рук акт перевірки Товариства «Просвіта» контрольно-ревізійним управлінням при КМ України (див Додатки). У документі на 41 сторінці було наведено численні приклади фінансових зловживань і завдання збитків державі понад 100 тис доларів! Перевірку не було завершено, а згаданий акт ліг під сукно тодішньому прем`єрові Павлу Лазаренку.

Немає потреби далі наводити приклади – таке й подібне замішане на особистісних рисах голови (амбітність, істеричність, неврівноваженість) є ілюстрацією стилю керівництва, дивної ієрархії пріоритетів, а також відверто дворушних позицій, які все поглиблювали прірву недовіри до П. Мовчана з боку всіх працівників секретаріату ТУМу. Найповнішою мірою справжність П. Мовчана розкрилася у часи серпневого 1991 року т. зв. горбачовського путчу. Після оголошення ГКЧП особливого стану в державі ми звичайно ж чекали репресивних дій у відношенні до національних сил.

Приїхавши до Києва з відрядження у перший день путчу 19 серпня, я прямо з вокзалу прибув до Товариства, але там не знайшов голови. Застосував найрізноманітніші методи, включаючи телеграми і посильних до всіх трьох відомих нам квартир, де міг проживати П. Мовчан, та пошуки були марні. Я зібрав екстрене засідання правління, ми розробили план дій на випадок репресивних дій влади, нишком домовилися про адреси, куди заховати комп’ютерну і множильну техніку, щоб продовжувати роботу у нелегальних умовах – саме так ставилося питання. Як відомо, 24 серпня проголошено Декларацію про Незалежність України, проте П. Мовчан з’явився у Товаристві лише через два тижні, ніяк не пояснюючи своєї відсутності. Пізніш він дав знати що… його не випускав з Криму Багров (тодішній секретар обкому компартії). Це викликало у нас зливу неприхованого глуму.

Невдовзі, вже після провалу путчистів і прийняття Декларації про незалежність вказівка голови зібрати Правління ТУМ для обговорення «дуже важливого питання» нас насторожила передусім своєю утаємниченістю, особливо в атмосфері недовіри голові. Такого ніколи не практикувалося, члени правління за правило наперед повідомлялися про основні питання порядку денного, а тут… Утаємниченість була підступною й добре прорахованою – не дати отямитися. Йшлося, як виявилося вже під час засідання Правління, звичайно, не про ліквідацію, а реорганізацію ТУМу у «Просвіту». Маніпулюючи абсурдними аргументами (наприклад, «соромно мати у незалежній Україні Товариство української мови», «Товариство виконало свої статутні завдання» тощо), легковажними обіцянками, зокрема захопити товариство «Знання» зі всією матеріальною базою, та іншими фантастичними прожектами, кілька членів правління (з 25) під відвертим тиском таки схилилася на такий вчинок (див. їхні аргументи в «Літературній Україні» від 14 листопада 1991 року). Це було наприкінці вересня, а вже на 12 жовтня було призначено нараду, оголошену по тому конференцією. Звертаю увагу на виняткову поспішність і утаємниченість П. Мовчана у "переформатуванні", а по суті знищенні Товариства.

Намагаючись зберегти організацію, ми у секретаріаті вирішили діяти. Передусім звернулися до організацій-засновників Товариства. Я мав зустрічі з головою Спілки письменників Ю.Мушкетиком, з головою Фонду культури Б.Олійником, з головою Руху і Товариства «Україна-Світ» І. Драчем, звернувся до Лариси Масенко, яка тоді очолювала осередок ТУМ в Інституті мовознавства АН УРСР, говорив з багатьма іншими відомими і впливовими людьми. Більшість обурювалася, дехто, зокрема Л. Масенко, довірливо казала: «Мовчанові, мабуть, видніше…» Невдовзі дехто поміняв довірливу думку на протилежну, але… За день до ліквідації ТУМу мені вдалося зв`язатися з його почесним президентом – Дмитром Павличком, тодішнім головою Комісії в закордонних справах Верховної Ради України. Його здивуванню й обуренню не було меж : «Я ж Павла бачу тут щодня по кілька разів, він про це навіть не заїкався! Я післязавтра прийду на зібрання і не дозволю цього! Це так підступно й непорядно!». Ми втішилися, але Дмитро Васильович на зібрання не з`явися з невідомих досі причин. Чому? Чому кинув на поталу ТУМ? Невже хтось вищий, як багато хто тоді поговорював у кулуарах, диригував цим процесом?

Кожному зрозуміло, що конференція не могла відбутися, особливо з такого питання, оскільки його, за статутом, мали обговорити у районних та обласних організаціях, прийняти ухвали, визначити делегатів на конференцію. Натомість за вказівкою голови у жовтні до Києва приїхали представники без повноважень від своїх організацій, які навіть до пуття не розуміли мети приїзду, сприймаючи це зібрання як чергову неформальну нараду.

Провідними тезами доповіді П. Мовчана були (дослівно): «ТУМ виконав свої статутні завдання, штучно продовжувати українізацію – тільки дратувати населення… Мова – лише маленька ділянка у національному відродженні… Ми набуватимемо прихильників «Просвіти» і українського відродження не лише на заході, а й на сході, півдні України. Хай і російськомовною літературою, але про українців». І подібне в такому дусі.

Водночас Мовчаном розпочалися масштабні дії блокування лекційно-мистецького об`єднання «Сурма» – терору і залякування його працівників, поширення інсинуацій про якесь примарне комерційне підприємство під ширмою «Сурми» та ін. Зрештою, він заборонив головному бухгалтерові приймати кошти на рахунок Товариства для проведення лекційно-просвітньої діяльності «Сурмою». Дійшло до прямих порушень законодавства. Так, Василь Лаптійчук, який разом з колегою за офіційною угодою проводив заняття на курсах української мови, залишилися без зарплати впродовж двох місяців (а це в межах тодішніх 400 доларів), бо Мовчан наказав не видавати кошти, вже на той час перераховані Товариству. Я змушений був позичити зазначену суму й розрахуватися з викладачами. Чи треба кваліфікувати такі, і багато подібних дій, П. Мовчана? Якщо це не є злочинним до українства, то тоді яке воно те зло? Адже було знищено чітко організовану, дієздатну освітянсько-пропагандивну структуру, стрижень діяльності ТУМу на всеукраїнському рівні.

Далі у січні 1992 року була таємна реєстрація нової спілки в Мін’юсті. Коли таємне стало явним, звідусіль посипалися протести. 17 обласних організацій рішуче відгородилося від наміру П. Мовчана. 13 послало протести ще й у Мін’юст. Неодностайні були і члени правління. Не згоден був заступник голови Анатолій Мокренко, категорично проти – Василь Яременко, Роман Іваничук та інші члени правління.

11 квітня 1992 року в залі спілки письменників України зібралася Головна рада ТУМ. Нарада нагадувала розбуджений бджолиний вулик, або масову маніфестацію на зразок тієї, що проводилася під гаслами «Геть Масола-Кравчука!» або «Кучму геть!» Не маючи підтримки більшості, переляканий, але впертий П. Мовчан, упродовж тривалого часу буквально не випускав з рук мікрофона, надаючи слово лише своїм прихильникам. Зала вирувала, на адресу П. Мовчана звідти неслося «Зрадник!», «Фашист!», «Запроданець!» тощо. За сфальшованими матеріалами, підробною кількістю учасників зібрання П. Мовчан оголосив про ухвалу реорганізації ТУМу. В умовах заблокування нормального обговорення більшість, зокрема керівники багатьох обласних організацій та більшість членів правління залишили залу, склали текст звернення до членів ТУМу, ухвалили широко обговорити проблему розколу Мовчаном Товариства у низових організаціях й зібрати надзвичайну конференцію, на якій затвердити оновлений статут ТУМу, програму дій організації в нових умовах. Було створено оргкомітет і призначено дату проведення конференції – 6–7 червня 1992 року. Також було випрацювано план заходів для підготовки до надзвичайної конференції, Ми напружено готувалися, настрій низових організацій був однозначний – звільнити ТУМ від П. Мовчана, організувати роботу Товариства на оновлених засадах. При тому ніхто й ніколи не заперечував проти паралельного з діяльністю ТУМу процесу відновлення «Просвіти» – організації з давніми традиціями і непересічними набутками.

Тим часом ще у січні 1992 р. 9 працівників секретаріату ТУМу звернулися з відкритим поширеним листом до Дмитра Павличка (копії Л. Танюку, О.Ємцю, Олесеві Гончару, І.Драчу, Ю. Мушкетику), де зокрема писалося: «Атмосфера підозріливості, відвертого хамства у ставленні до працівників, зокрема до жінок, інформаційна блокада Секретаріату, публічні приниження, нехтування елементарними моральними нормами, інтриги, навіть підробка документів стали нормою… Необхідне термінове хірургічне втручання. Один з найдієвіших шляхів – скликання надзвичайної конференції. Віримо, що Ви, наш Почесний Президенте, не залишитесь байдужим до долі Товариства» (див. у Додатку 1 повний текст). Впродовж 2-х місяців ми намагалися зустрітися з Д. Павличком, бодай зв’язатися телефоном, але даремно. Лист за адресою Хрещатик, 13 таки потрапив, його передали через руки дружини адресата. Чергове питання – чому відмовився зустрітися Дмитро Васильович Павличко?

У червні сталося непередбачене. Напередодні планованої конференції, яка повинна була все поставити на свої місця, по республіканському радіо, без узгодження з оргкомітетом, несподівано виступив письменник Р. Іваничук і ніби від оргкомітету (а насправді самочинно!) повідомив про недоцільність проведення конференції… під час жнив. Мовляв, тому цей захід переноситься на осінь. Можна лише здогадуватися, що відбувалося в кулуарах перед тим виступом. До осені майстер інтриг П. Мовчан удався до кадрових усунень і переміщень, блокування рахунків, розколів тощо. У нашому розпорядженні є численні документи, що свідчать про руйнівні дії П. Мовчана у найскладніших районах сходу та півдня України.

Всілякі тривалі спроби повернути статут ТУМові у правовому полі завершувалися нічим, оскільки контролювалися нардепом Мовчаном. Це при тому, що Мінюстові було подано неспростовні документальні свідчення незаконності вчиненої Мовчаном так званої «реорганізації». Офіційні висновки члена київської колегії адвокатів С. Захарченка містять 7 серйозних порушень законності при ліквідації ТУМу. Висновок Мінюсту також був однозначний: оскільки ліквідацію ТУМу проведено зі статутними порушеннями, то необхідно зібрати чинну конференцію й прийняти відповідну ухвалу, у реєстрації «Просвіти» відмовити. Відповідний лист Мінюсту за підписом заст. Міністра є у нашому розпорядженні (див. Додатки).

Окремо наголошую тут на доказовій базі викладених вище звинувачень фактично кримінального ґатунку. Їх у нашому розпорядженні є достатньо, хоча ми так само розуміємо, що це лише незначна частина того, що залишається нерозкритим. У додатках ми подаємо фотокопії лише окремих з них: листи, доповідні Голови контрольно-ревізійної інспекції Товариства, фрагменти акту перевірки Товариства Головним контрольно-ревізійним управлінням України, яке не було завершено за наказом «згори», проте обсяг акту розпух до 41 сторінки, завдані державі збитки обраховуються станом на січень 1996 року в 43130,6 млн. крб. Подаємо фотокопію Доповідної Заступника Міністра фінансів, начальника ГоловКРУ України В.Є.Тахтая, у якій стисло подані «попередні наслідки ревізії товариства «Просвіта» з деталізацією багатьох привласнень матеріальних цінностей та фінансів.

Преса тих часів рясніла публікаціями із заголовками на зразок «Троянський кінь, або ж чужий серед своїх», «Української мови вже немає!» тощо.

Оскільки в Україні продовжує свою діяльність низка товариств української мови, включаючи й обласні, то вони 1999 року об’єдналися в Асоціацію товариств української мови, яка існує й донині. Проте в умовах неприхованого тотального наступу не лише на мову, а на все українське, такий формат діяльності цієї організації вимагає істотного зміцнення свого потенціалу на рівні ТУМу.

Схематичне викладення лише деяких моментів тих драматичних подій наводить на численні роздуми, зокрема про «цукерку та її обгортку», про лідерів і «лідерів» українського національного руху, про підстави для довіри багатьом, хто сьогодні продовжує уособлювати життєвизначальні сподівання й домагання народу. І зрозуміло, що мова вінчає піраміду цінностей. Це означає, як уже стверджувалося на початку, що нас роз`єднаних штучно за численними ознаками зовсім легко уярмити вкотре, що й здійснюється на практиці. Мова ж – цементуюча, організуюча субстанція, без якої народ, держава неможливі. Недарма ж мудрий єврейський народ з утворенням держави Ізраїль підняв з 1700-літнього небуття свій іврит на рівень державної, хоча, природно, до того вони ж спілкувалися іншою мовою. Для чого, спитаєте? Щоб була держава, відповідаю!

У цих болючих роздумах постійно стоїть у свідомості постать Дмитра Васильовича, наголошую – не сторонньої особи, а Почесного президента Товариства української мови імені Тараса Шевченка, обраного повноважною конференцією. Цей палкий, поетичний символ шляхетного українця, духовного лідера, здобутки якого не зміряти ні «Двома кольорами», ні «Гранословом», несподівано для усіх зник з поля зору, лишив на розп`яття Товариство. До нині! Що це? Чому так?

Відтворюю в пам`яті політичні орієнтації цієї знакової постаті в українському визвольному рухові. Пам`ятаю спроби пояснення багатьох неоднозначних, непослідовних його вчинків «валенродизмом». З розумінням і болем ставлюся до змісту першої поетичної збірки 23-річного поета (1952 р.) з промовистою назвою «Любов і ненависть», де наскрізним є замилування «зорями кремля» і ненависть до протилежного. Зламали, залякали, обдурили, заманили?

Від самого автора публікованих пояснень мені не траплялося. Проте у тому пеклі МГБ й збожеволіти можна було, тому лише з розумінням і… співчуттям. Але коли через 23 роки по тому вже зрілий 46-річний, знаний усьому світові, поет вже у 1975 році, на третьому році катування-розпинання України режимом Щербицького, а точніше В.Ю. Маланчуком (тодішнім секретарем ЦК КПУ з ідеології) видає грубезний том під такою ж назвою і вміщує до нього ті ж поезії-пасквілі супроти святого українського, то отут задумуєшся вже на іншому аналітичному виткові. Виникає аж занадто багато питань, щоб хоч щось зрозуміти, зокрема: чим таким примусили закулісні ляльководи усунутися й замовкнути Д.В. Павличка? Вказівкою «верховних режисерів», підбіркою компроматів? А може нагадали Дмитру Васильовичу про загадкову долю унікального подарунку для Товариства від жертводавця з Канади українця Бориса Вжисневського. Йдеться про сучасну друкарню вартістю в 25000 доларів, розмитнену мною за участю жертводавця 10.10.1991 року, за два дні перед ударом по Товариству. Документи на друкарню одержав Дмитро Васильович, а Товариство її так і не побачило. Потужність тієї друкарні дозволяла випускати денний наклад, скажімо, партійної газети «Радянська Україна» всього лиш за дві години.

Ще й ще раз звертаюся до майже невідомих рядків такого осяйно-пророчого Василя Симоненка. Може така метафора щось прояснить…

Я вийшов з комбайном на лан
Посіяв буряк і гичку
Були там Франко і Галан
І я серед них – Павличко

Як невимовно тяжко борсатися серед двох непримиренних символів, як пережити розривання себе на демонстративного й усамітненого «сам на сам», обтяженого смертельно небезпечним досвідом повоєнних юнацьких років, коли таких молодих хлопців або нищили, або пригодовували, або готували яничарів.

Досі йшлося про публічних фіґурантів драматичних для українського руху подій, але ж висить у повітрі гостре питання про закулісу, про тих, хто поки що залишається за межами досяжності української спільноти. На часі системний аналіз не лише описаних подій, правдивість яких можуть засвідчити десятки живих свідків – не менш важливі й справжні причини наших поразок починаючи від 1917-го. Масова суспільна свідомість досі приречена орієнтуватися на своїх живучих антигероїв у позолочених обгортках назв вулиць, населених пунктів, тисячних постаментів. Очищенням, поверненням до істини займаються окремі персоналії, державні ж інституції у більшості залишаються малоефективними. Тому ключовим, серед інших, залишається питання: ми не спромоглися, чи нас вправно обвели? І чи такі вже правдиві кольори «червоних», «білих» та ін. відомих як ляльководів. Так, час збирати каміння, але перед тим очиститися, бо каміння може знову полетіти в наш бік… Вчімося на помилках минулого, адже все це було:

Зробилась звичайною зрада,
І зрадник усюди гуляє,
І зрадника чесна громада,
Як чесного наче, вітає!..

(Б.Грінченко «Як все відмінилось!»)

Зараз все частіше лунають голоси за повернення ТУМу і це неспроста. Бо з відстані часу все зрозумілішим стає драматичність його втрати, якою відлунює сучасний, до непристойного упосліджений, статус нашої державної мови. То ж думаймо, шануймося, гуртуймося заради майбутнього наших дітей, заради майбутнього української держави.


ДОДАТКИ

 Скачати Додаток № 1
 Скачати Додаток № 2
 Скачати Додаток № 3
 Скачати Додаток № 4
 Скачати Додаток № 5
 Скачати Додаток № 6
 Скачати Додаток № 7
Скачати Додаток № 8



Всі матеріали круглого столу "20 років Товариству української мови ім. Т.Г. Шевченка" можна СКАЧАТИ ТУТ


| Количество показов: 3864 |  Автор (привязка):  Куєвда Володимир Терентійович |  Голосов:  38 |  Рейтинг:  4.28 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку



Отзывы 1 - 10 из 15
Начало | Пред. | 1 2 | След. | Конец

Володимир Богайчук, 29.04.2009 20:00:31 Цитировать Имя

Україна досі під окупацією, а окупанти без холуїв ніщо. це я про "героїв" статті Володимира Куєвди. Та й РУХ, на мою думку, створювався для знищення у зародку національно-визвольної війни.


kmosum, 22.04.2009 12:45:53 Цитировать Имя

smile8)
Ось, пан Володимир, передрукували:
http://www.maidan.org.ua/static/narne...56035.html
http://groups.google.com/group/sum-pr...fc007a3153
Прохання, виправити лінки на додатки 3, 4 й 6 (в передруку ми повиправляли). А також, рекомендуємо "ЧЕСТЬ УКРАЇНИ": http://narodna.pravda.com.ua/politics/49e8372538755/


vika lira, 09.04.2009 22:20:07 Цитировать Имя

Вітаю, інформація вразила, але не здивувала. Я вважаю що подібні драматичні процеси нищення української мови та організацій постійно почнаються "видатними українцями".Щкода що навіть призупинити ці злочини проти пересічних україців неможливо.


Петро Іваненко, 01.04.2009 13:30:24 Цитировать Имя

Перечитав матеріал. Факти вражають. Дискусія, на жаль, не дає шляху подальших дій. З Kenskin не повністю згоден. Куєвда вчинив правильно видрукувавши такий матеріал (тільки чому так пізно). Все ж хочу поставити декілька запитань:

- Дмитру Павличку - ХТО ВИ, ПАНЕ ПАВЛИЧКО?
- Яворівському, Драчу і ін. до кого зверталися з відкритим листом шевченківці 1990-х - ДЕ ВИ БУЛИ, ЧОМУ МОВЧАЛИ І МОВЧИТЕ, ПАНОВЕ?

Історія то вже відповідає на запитання "ху із ху". Але що робити далі - ось головне питання. У матеріалах круглого столу заявлено, що буде конференція. Може там щось визначиться?

Мабуть творити те що вже було не зовсім доцільно. У сучасних умовах треба більш практичну організацію. Думаю, що своє слово повинна сказати діаспора. Чому вона мовчить?


Ківа Пєрсіков, 31.03.2009 13:33:37 Цитировать Имя

Стаття В.Т.Куєвди є видатною аналітичною роботою. Критичний метод, застосований ним для дослідження суто української проблеми, є конструктивний. Блискучий інтелект та стилістика автора вражають. Ще на додаток абсолютне володіння матеріалом, - все це робить працю автора рідкісним явищем в українській публіцистиці, що почасти є розбещеною грантоїдством з його протягуванням ідеологічних ікон на наші терени, брутально нав"язаних вже спільнотам Заходу, а з іншого боку - віддана на поталу відвертим агентам впливу сусідньої держави, таким собі маленьким негідникам з "Русского общества Украины": Шуровим,Доценкам, Вассерманам, що створили мережу по всій Україні та своєю деструктивною діяльністю нищать Державу і оглуплюють громадян "бузинівщиною".
Браво, д. Куєвдо!!!!


Василь Шусть, 30.03.2009 18:35:35 Цитировать Имя

Сумно і страшно.Вірніше, більш страшно, ніж сумно, бо зрадників і угодовців масово плодить і сучасна Україна, можливо, навіть більше, ніж Україна 90-х. 30 срібників, чи 30 доларів,а якщо пряника мало, то й кнута на додачу. І маячать на політичному небосхилі "куклы" без любові до Батьківщини,її мови і її культури.І віддають ключові пости в громадських організаціях в кращому випадку "весільним генералам" або ж манкуртам-яничарам.Людям, позбавленим не тільки національної свідомості,але і елементарної людської гідності.Людям, позбавленим духовних цінностей, любителям "золотого тільця".


Kenskin, 28.03.2009 17:34:07 Цитировать Имя

Цитата
Василь Федорчук пишет:
Очолювати Рух стали люди, які жодного дня не перебували в членах(наші екс-МЗСи),як і В.Чорновіл!

Як раз Чорновіл був членом оргкомітету Руху! Він пішов з Руху на ознаку протесту проти Драчів і Яворівських.


Serg Kostiuk, 28.03.2009 12:44:32 Цитировать Имя

Велика подяка п. Куєвді за те що привернув увагу до наболілого.
Поляк тому є поляк, що говорить польською. Німець, француз, швед так само. А Українці?
Для того, щоб знищити наш народ, треба найперше знищити нашу мову, і наші вороги це чудово розуміють. Звідси і приниження нашої мови і пропаганда "двуязичія" і вимоги зробити російську другою державною. Активна та ефективна діяльність Товариста Української Мови була великою загрозою для здійснення їхніх планів. Дійсно нема кращого способу знищити добру справу, як її очолити. От вони і поставили на цю роль ПАДЛІКА МОЛЧАНА - афериста та злодюжку. Не так шкода тих грошей, що він вкрав, а того, він та компанія понищили наснагу тисяч людей до змагань за утвердження нашої мови на її достойне місце в суспільному бутті.
Не краще на тлі цих подій виглядають і "отцы нации" - ПАДЛИЧКИ, ЯВОРІВСЬКІ та іже з ними. Вони багато красивих слів говорять з різних трибун, а насправді своєю бездіяльністю, та імітацією бурхливої діяльності наносять непоправної шкоди справі збереженяя нашої мови, а отже і нашого народу - українців. І не треба говорити, що вони зі своїх висот не розуміють проблеми! Чому? - тому-що давно служать ворогам нашим. Згадайте вони чудово жили при комуністичному режимі - брали їжу з їхніх рук, та й зараз почувають себе непогано. За що їм така ласка? - та за зраду. Давно вони вже "за шмат гнилої ковбаси" попродавали свої душі дияволу. Прикро це все!
А Товариство Української мови варто відродити!


Володимир Білецький, 27.03.2009 16:10:53 Цитировать Имя

Шановний Пане "Київ. Поділ"!

Вище є рядок

"Всі матеріали круглого столу "20 років Товариству української мови ім. Т.Г. Шевченка" можна СКАЧАТИ ТУТ". Саме там Ви можете знайти матеріали по регіонах, зокрема по найбільш "проблемних" Донбасу, Криму та ін.


Київ Поділ, 27.03.2009 14:40:31 Цитировать Имя

Може хтось прокоментує матеріал з регіонів. Дуже хотілося б почути думку всієї України.


Отзывы 1 - 10 из 15
Начало | Пред. | 1 2 | След. | Конец


Перейти к обсуждению на форуме >>



Статьи по разделам
АПК (19) 
Демография (97) 
День в истории (49) 
Здравоохранение (196) 
Книжный мир (22) 
Культура (360) 
Лица эпохи (162) 
Молодежная политика (142) 
Наука и технологии (280) 
Образование (553) 
Общество (472) 
Политика (1059) 
Право (360) 
Социология (126) 
Экология (47) 
Экономика (544) 
Энергетика (60) 

ПОДПИСКА

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Борисов Олег Григорьевич

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

Придністровський дайджест № 61

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua