Хотинська битва стала тріумфом української зброї і бойового мистецтва. Порівняно невелике польське військо у спілці з козаками не дало впасти Речі Посполитій і зупинило турецький похід через українські і польські землі в Європу
Хотинська битва 1621 р. – один з ключових етапів історії Європи ХVІІ ст.[1]
Постановка проблеми
Українське козацтво, його видатні провідники, відіграли важливу роль в європейській історії ХV – ХVІІ ст. Вийшовши на історичну арену в 1490-х рр., зробивши своїм осередком Запорожжя, трохи більше як за століття, українське козацтво стало знаним тодішньому світові. Вже перший широковідомий козацький очільник, засновник в середині ХVІ ст. Січі на Хортиці, представник давнього князівського роду Дмитро Вишневецький, від котрого Михайло Грушевський веде відлік українських гетьманів, закроїв великі плани боротьби з татаро-турецькою експансією, пробував залучити до неї військові сили Литви і Московщини, організував походи на Крим. Ідеї Вишневецького про консолідацію козацьких сил, про те, що козацтво, будучи військовою силою народу, може спиратися у своїй політиці на Литву, Московщину, Туреччину, Молдову знайшли своє відображення в подальших часах.
Мета цієї роботи – аналіз Хотинської битви 1621 р., як однієї з ключових етапів історії Європи ХVІІ ст.
Виклад основного матеріалу
Особлива активність українських козаків розпочалася на початку ХVІІ ст. Втягнувшись в московські авантюри Лжедмитріїв, разом з військами польських маґнатів, які підтримували самозванця Отрєп’єва, у 1604 р. вирушили на Москву через Сіверщину. Козаки брали участь і в інших військових об’єднаннях разом з польським королем Жиґмонтом (Сиґізмундом) ІІІ, котрий вперто домагався для себе царської корони, поновили свої морські походи. Року 1606 вони здобули Варну, 1614 р. – Синоп і Трапезунд. Розбивши у 1616 р. турецький флот у гирлі Дунаю і взявши в полон турецького пашу, пригрозили самому Константинополю (Стамбулові). Того ж року під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, взяли Кафу (теперішню Феодосію), де був найбільший невільничий ринок. З неволі визволено тисячі бранців, а по світу розійшлася слава про запорозьких козаків та їхнього провідника – Гетьмана Петра Сагайдачного[2].
Напруга в польсько-турецьких відносинах продовжувала зростати з початком майбутньої Тридцятилітньої війни у 1618 р. між габсбурзьким блоком (іспанські та австрійські Габсбурґи), яких підтримували Папа римський, католицькі князівства Німеччини, та Францією, Швецією, Голландією, до певної міри Англією, які опиралися на протестантських князів Німеччини та антигабсбурзький рух в Чехії. Хоч Річ Посполита формально участі у війні не брала, вона морально підтримувала Габсбурґів. У 1619 р. король Жиґмонт ІІІ скерував на їх підтримку десятитисячний корпус під проводом Александра Лісовського (т. зв. "лісовчиків"), який, ввірвашись у Словаччину, завдав поразки семигородському князеві Бетленові Ґабору, васалові Туреччини. Той змушений був разом з чеським загоном зняти облогу Відня. Дії "лісовщиків", а також козацькі походи отримали негативну реакцію Порти[3].
Попри це, у вересні 1620 р. кварцяне військо разом з маґнатськими загонами під командуванням коронного гетьмана С. Жолкєвського та польного гетьмана С. Конєцпольського увійшли на територію Молдавії, яка з 1617 р. стала повним васалом Туреччини, щоб відновити там вплив Речі Посполитої. Турецьке військо під проводом талановитого полководця Іскандера-паші в урочищі Цецора поблизу столиці Молдавії Ясс 18-20 вересня 1620 р. завдало поразки польському війську. Невдалий відступ в напрямку Могилева допровадив до того, що на лівому березі Дністра навпроти Могилева, 6-7 жовтня 1620 р. польське військо, в складі якого був козацький загін під проводом чигиринського підстарости Михайла Хмельницького, було розгромлено вщент. С. Жолкєвський загинув, С. Конєцпольський з кількома командирами потрапив у полон. Там поліг також батько Богдана Хмельницького Михайло, а сам Богдан опинився в турецькому полоні, з якого був викуплений через два роки.
Ця поразка Речі Посполитої спричинила до подальших дій з боку Порти. Турецький султан Осман ІІ почав готуватися до широкомасштабної війни з Річчю Посполитою. Наступного, 1621 року, він очолив величезне військо, кількість якого в різній історичній літературі різна. Дмитро Яворницький твердить, що армія Османа ІІ налічувала 500 тисяч осіб[4], сучасний британський дослідник польської історії Норман Дейвіс твердить, що поляків з козаками було 55 тисяч, а турків втричі більше[5], – отже, 165 тис. Відомий польський історик Владислав Сєрчик взагалі про чисельність турецької армії промовчує, а твердить, що поляки виставили 35 тис. вояків і запросили 20 тис. козаків[6]. Авторитетні львівські дослідники Л. Зашкільняк та М. Крикун, узагальнивши всю польську історіографію з цього питання, оцінюють османську армію в 120 тис. – 100 тис. турків та 20 тис. татар. Натомість поляків – 35 тис., козаків – 40 тис., а разом – 75 тис.
Розставимо зразу крапки на «і» щодо чисельності козаків. Як пише І. Крип’якевич, зберігся детальний реєстр війська, яке під проводом Сагайдачного прийшло під Хотин – 41520 козаків, артилерія – 22 гармати[7]. Польських вояків, які прибули під Хотин у вересні 1621 р., як свідчать ухвали сейму, було таки 35 тис. Щодо турецького війська, то цифра Д. Яворницького певно перебільшена, але з султаном на війну йшло значно більше осіб, аніж 120 тис. турків і татар – тут явно опущена численна обслуга падишаха разом з особистою охороною, гаремом, погоничами верблюдів, слонів і т. ін. Окрім турків та татар, в армії Османа ІІ були араби, греки, представники інших народів, які захопила Туреччина на Балканах та Близькому Сході[8]. За оцінними даними українських істориків на підставі різноманітних архівних джерел турецька армія мала до 300 тис осіб. До позиції Н. Дейвіса ще повернемося, а тепер перейдемо до перебігу подій під Хотином у вересні-жовтні 1621 р. – рівно 390 років тому.
Про те, що Туреччина готується до війни з Річчю Посполитою, Петро Сагайдачний знав вже наприкінці 1620 р. – на Запорожжя про це надходила інформація від місцевих жителів та козацької розвідки, яку Гетьман добре налагодив. Від того часу П. Сагайдачний став головним промотором подій. Як і передбачив Сагайдачний, польський уряд був змушений звернутися по допомогу до запорожців. Сагайдачний висунув вимоги до королевича Владислава – по перше, польський уряд мав визнати владу Гетьмана в Україні, по друге, скасувати всі обмеження проти козацтва. До того ж, польський король Жиґмонт ІІІ звернувся за посередництвом до єрусалимського патріарха Феофана, який в той час перебував в Україні. Патріарх видав грамоту до козаків, в якій закликав послужити Речі Посполитій, здобути славу в боротьбі з "бусурманами".
Від 15 до 17 червня в урочищі Суха Діброва, відбулася козацька рада, в якій взяв участь і виступив митрополит Іов Борецький, були також представник короля та польського духовенства. Петро Сагайдачний зачитав грамоту патріарха Феофана. Козаки погодилися послужити королеві, висунувши умову – визнати на митрополії та владицтвах ієрархів, яких затвердив Феофан[9]. У липні козацькі делегати на чолі з Сагайдачним у Варшаві зустрічалися з королем Жиґмонтом ІІІ, який обіцяв їм виконати вимоги після закінчення війни. На початку серпня Сагайдачний вирушив під Хотин, а король скерував командувачу урядових військ Янові Каролю Ходкевичу листа, в якому наполягав усунути від гетьманства Якова Бородавку, з котрим були запорожці. З приїздом Сагайдачного на козацькій раді Бородавку позбавили влади і стратили, а гетьманом вибрали Сагайдачного, який взявся безпосередньо керувати воєнними діями[10].
Добре розуміючи військове мистецтво, Сагайдачний ще перед приходом під Хотин зробив усе можливе, щоб перешкодити туркам здійснити заплановані воєнні приготування. Один з козацьких загонів був скерований в гирло Південного Бугу і перешкодив кримським татарам облаштувати переправу для походу в Молдавію, а інший – проти татарської орди в район Акермана. Внаслідок присутності тут запорожців татари були змушені втікати під захист турецької армії аж до Ізмаїла. Це привело до того, що турецька армія затрималася, а польське військо прибуло в район Хотина на три дні швидше і зайняло вигідні позиції. Вже 1 вересня польське військо розмістилося фронтом на захід і південний захід, з тилу табір прилягав до Хотинської фортеці і берега Дністра, що унеможливлювало оточення. Попереду табору місцевість була важкодоступна для ворога.
Козацьке військо отаборилося окремо, попереду шляхетського. Козаки захистили табір глибокими ровами і високими валами, а їх праве крило прикривали польські загони, які очолював В. Любомирський, а ліве – сам коронний гетьман Я. Ходкевич. По суті, козацьке військо було в найнебезпечнішому, але ключовому у військовому розумінні місці. Сагайдачний вирішив шляхом активної оборони виснажити вороже військо, а потім перейти до раптового наступу.
Під Хотин турецька армія прибула 2 вересня. Вже 3 вересня турецьке військо напало на козацький табір, розуміючи, що від перемоги над ними залежить результат війни, татари ж напали на польське військо. Після довгого бою були змушені відступити, зазнавши важких втрат. Козаки їх почали переслідувати і загналися аж до султанського табору.
Наступного дня султан скерував на козаків свої відбірні частини, однак Сагайдачний розгадав план атаки, зосередив гармати на флангах, козаки вийшли з центру, куди скеровано удар турецької артилерії. Це не лише вберегло козаків, а й дозволило їм перейти в контратаку. У турків розпочалася паніка, командири кинулися втікати, однак Ходкевич не подався на допомогу Сагайдачному і козаки повернулися в табір.
Отримавши 8 вересня значні підкріплення, турки знову розпочали наступ, проте влучним рушничним вогнем козаки завдали значних втрат турецькій стороні, наступ знову захлинувся.
Після 10 вересня ситуація змінилася – козаки перейшли до наступальних дій. У ніч проти 12 вересня Сагайдачний завдав сильного удару з центру і з крил, що мало не привело до оточення турків, а султан зі своїм оточенням втік аж за 20 км. від Хотина. Однак королевич Володислав та коронний гетьман не погодилися на переслідування, і козаки повернулися.
Султан почав нервувати, карати на смерть своїх воєначальників, а це не додавало звитяги турецькому війську. Запорожці робили сміливі вилазки зі свого табору, доходили аж до турецьких наметів, знищили туркам гармати, брали велику здобич і бранців. Козаки проявили таку величезну відвагу і погорду до смерті, що один із сучасників, очевидець битви маленького козацького відділу з турками, записав так: "Ці люди значно перевищили славою спартанців, тамтих були триста під Термопілами, козаки ж, числом тільки шістдесят, у чистому полі стримали військо, силою рівне Ксерксовому".
Після успішного нападу на турецькі позиції, які козаки провели 28 вересня, турки втратили 10 тис. вбитими, багато було поранених і полонених. Козацькі перемоги під Хотином , на думку Д. Яворницького, остаточно зламали волю турецького командування щодо продовження війни. Уже 2 жовтня, на пропозицію Османа ІІ, розпочалися переговори, на яких Туреччина прийняла всі умови Польщі, а 8 жовтня сторони підписали мирну угоду – турки обіцяли не дозволяти татарам нападати на Україну, а поляки обіцяли не дозволяти запорожцям організовувати походи на Чорне море.
За своїми масштабами, кількістю учасників і за наслідками Хотинська битва 1621 р. була однією з найбільших воєн у середньовічній Європі. З обох сторін в ній взяло участь за найновішими даними приблизно 350 тис. чоловік. Загальні втрати склали: з боку Туреччини – понад 80 тис. чол., з боку Польщі приблизно 14,5 тис. чол., з боку України – до 5 тис. козаків. Такі порівняно невеликі втрати свідчать про військову майстерність запорожців і про воєнний талант Гетьмана Сагайдачного.
Український Гетьман, як підкреслюють історики О. Гуржій та В. Корнієнко, правильно зрозумів стратегічну ситуацію, яка вимагала перемоги. Щоб не допустити ворога на українські землі, Сагайдачний зосередив на кордоні з Молдавією в районі Хотина майже всі наявні сили в головному районі воєнних дій – в напрямку головного удару противника. З іншого боку Сагайдачний правильно оцінив можливості свого війська та здеморалізований стан супротивника, що істотно знецінювало його чисельну перевагу[11]. Може саме тому польські[12] і пропольські історики не дуже люблять згадувати про цей тріумф Гетьмана Сагайдачного та українських козаків під Хотином, а наші вчені не можуть належно пропаґувати цю битву у світі, довести на беззаперечних фактах це англомовному світові, зокрема й таким історикам як Н. Дейвіс.
Висновки
1. Одна з найважливіших битв на теренах Цетрально-Східної Європи – Хотинська, 1621 р. – до сьогодні не є належно оцінена і польськими, і назагал європейськими істориками. На карту була поставлена доля держав континенту. Саме на таку оцінку вона заслуговує, і, що дуже важливо, треба визнати в цій вікторії роль і місце українського народу, українських військ в особі козацтва, наші аспірації до державотворення.
2. Феномен воєнних і політичних успіхів Гетьмана Петра Сагайдачного, видатного українця, полягає в тому, що він, як і його наступники Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, мав блискучу освіту – закінчив Острозьку академію, яка була в той час на рівні найкращих університетів Європи. Петро Сагайдачний великою мірою спричинився до того, що вже в перші десятиріччя ХVІІ ст. українське козацтво бере на себе величезну відповідальність за відродження української державності, потоптаної частково Литвою, а далі, особливо тяжко, Польщею, в захисті рідного краю від спустошення татарами і турками.
3. Хотинська битва стала тріумфом української зброї і бойового мистецтва. Порівняно невелике польське військо у спілці з козаками, завдяки воєнному талантові Гетьмана Петра Сагайдачного перемогло другу велику турецьку навалу (перша була 1498 р.), що не дало впасти Речі Посполитій і зупинило турецький похід через українські і польські землі в Європу.
4. Якби польська маґнатерія, королівський уряд змогли тоді по-справжньому оцінити значення і роль українського козацтва, задовольнили вимоги козаків, спробували би перетворити Річ Посполиту в трисуб’єктну державу, надавши права українському народові через козацьку верхівку та духовенство, не було б гострого протистояння в наступні два десятиліття. Здійсненню стратегічних планів Сагайдачного великою мірою завадила його передчасна смерть, яка настала в березні 1622 р. від рани отруєною стрілою під Хотином. А зарозумілість поляків щодо козацтва, нехтування їхніми правами, недотримання обіцянок, які вони давали козакам, привели до вибуху Хмельниччини. Це стало початком кінця самої Речі Посполитої, яку внаслідок трьох поділів Польщі у ХVІІІ ст. розділили Австрійська монархія та Російська імперія.
__________________________
1. В основі статті – доповідь автора, виголошена на прохання начальника Академії сухопутних військ Міністерства оборони України, генерал-лейтенанта, професора Павла Петровича Ткачука до ювілею Хотинської битви перед особовим складом Академії у Львові в листопаді 2011 р.
2. Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – С.193.
3. Дейвіс Н. Боже ігрище. Історія Польщі. Київ: В-во С.Павличко "Основи", 2008. – С. 385; Зашкільняк Л. Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002. – С.146.
4. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: У 3-х т. – Львів: Світ, 1991.– Т.2. – С.133.
5. Дейвіс Н. Цит пр.. – С.386.
6. Serczyk W. A. Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku. – Kraków, 1984/ - S. 190.
7. Крип’якевич І. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). – Львів: Світ, 1992 – С.187.
8. Алекберли М. А. Хотинская война. – Черновцы, 1957. – С.64.
9. Історія українського козацтва: Нариси у 2 т. /Ред кол. В. А. Смолій (відп. ред). та ін. –Київ, 2006. – Т.1. – С.389.
10. Там само.
11. Гуржій О., Корнієнко В. Доба героїчних походів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного// Ukraina – terra cosacorum – Україна – козацька держава/ Керівник проекту, автор-упорядник, художник. фотограф, ілюстратор В. Недяк. – Київ: В-во «Емма». 2004, С.125.
12. Наприклад. в статті М. Ліпської з Люблина про звитяги українських козаків під Хотином практично нічого не сказала, використавши лише обтічну фразу про спіівпрацю польсько-козацьку. (Див.Lipska M. Problem kozacki w Rzeczypospolitej do powstania Chmelnickiego//Polska-Ruś-Ukraina =Польща-Русь-Україна: одинадцять століть сусідства. – Lublin;Львів, 2002. –S.76)
Богдан Якимович,
доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка
Подано сучасну оцінку однієї з найбільших в Європі битв ХVІІ ст., з’ясовано її масштаби та значення для тодішнього буття і майбутнього всього континенту.
Ключові слова: Хотинська битва 1621 р., Річ Посполита, Україна, Запорозьке козацтво, султан Осман ІІ, Гетьман Петро Сагайдачний, коронний гетьман Я. К. Ходкевич.
Донецький вісник наукового товариства ім. Т. Шевченка (Т. 34: Історія. Філософія)
