На главную страницу
 

От редактора
Правила портала
Защита интеллектуальной
собственности
Эксперт-Новости
Эксперт-Анонсы
Дайджест СМИ
Дайджест TV
Помощь
Эксперт-Поиск

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу









nsjewels.com.ua - ювелирный магазин

Що несе світові ера Дональда Трампа?

Версия для печати Версия для печати

23.01.2017 12:45:16 | Юлія Курнішова 
Зовнішня політика президентів США давно перестала бути турботою самих лише американців  

Але останні вибори у США вивели цю особливість на принципово новий рівень, — непередбачуваність Трампа, яку він неодноразово довів і під час передвиборної кампанії, і після перемоги, робить нечіткими контури зовнішньополітичного курсу нової адміністрації й примушує нервувати як союзників, так і противників США. 

Певна річ, зовнішня політика Трампа відрізнятиметься від зовнішньої політики Обами. Кожен новообраний президент прагне означити власні пріоритети і вказати шляхи досягнення поставленої мети — інші й правильніші, ніж ті, що використовувалися до нього. І Трамп у цьому сенсі не виняток. Найістотніша відмінність зовнішньої політики Трампа від зовнішньої політики попередника — не в нових пріоритетах, а в іншій її культурі, в основі якої — три принципових моменти. 

По-перше, Трамп планує поставити зовнішню політику на службу політиці внутрішній. Ефективність тих чи інших дій на міжнародній арені він оцінює безпосередньою вигодою, часто — матеріальною, для американської економіки. Приміром, Трамп незадоволений укладеними багатосторонніми торговельними угодами, оскільки поступки партнерам, необхідні для досягнення угод — на загал вигідних для США, він сприймає як недоробки американської дипломатії. 

Для нього головне — усунення торгового дисбалансу тут і тепер, і тому він заявляє про необхідність домовитися на вигідніших для США умовах, ігноруючи той факт, що без компромісу угод, швидше за все, не досягти. 

По-друге, уже в перехідний період команда Трампа продемонструвала нетрадиційний підхід до вирішення кадрового питання — зокрема і в зовнішньополітичному блоці майбутньої адміністрації. Новий президент віддає перевагу бізнесменам та відставним військовим, оминаючи увагою передусім представників численних вашингтонських мозкових центрів, у яких сконцентровано чималу частину кадрового резерву американської політики. Для Трампа цей кадровий пул — уособлення "вашингтонського болота", боротьба з яким стала одним із найбільш хльостких гасел президентської кампанії. Однак у такої позиції є наслідки. Кадровий обмін між керівними структурами країни й академічними інститутами забезпечує високий рівень стратегічної культури та професійної кваліфікації адміністрації. Альтернативою йому стане звуження горизонту планування зовнішньополітичних кроків і втрата стратегічної ініціативи. 

По-третє, Трамп привнесе в зовнішню політику США свій неповторний стиль поведінки — грубий, напористий, агресивний. Зрештою, він приніс йому успіх на виборах. Ще простим американським мільярдером Трамп підкреслював, що в комерційних переговорах прагне приголомшити контрагента, вивести з рівноваги, щоб ослабити його позиції й домогтися переваги. Швидше за все, він перенесе цей самий підхід із власної практики бізнесмена в зовнішню політику США. У перехідний період він уже встиг випробувати його на КНР (поставивши під сумнів "політику одного Китаю"), на Ізраїлі (запропонувавши перенести посольство в Єрусалим) і ще на низці держав. Персоналістський і реактивний стиль поведінки Трампа свідчить про очевидне домінування тактичного підходу в його майбутній політиці. А це — найістотніший і найнебезпечніший елемент у культурі міжнародної політики. 

Тактичний підхід означає велику ймовірність оформлення компромісів, які дають негайний результат, але при цьому в далекосяжній перспективі матимуть негативний ефект. Таким може стати розмін вирішення конфлікту на Сході України й статусу Криму на спільні зусилля США і Росії в боротьбі з тероризмом. Тактичний успіх — зниження рівня напруженості — супроводжуватиметься стратегічними втратами у сфері безпеки, заохочуючи Росію до подальшої ескалації напруженості у Східній Європі. 

Але чи є у Трампа зовнішньополітична стратегія? Поки що, швидше за все, можна говорити лише про наявність кількох окремих стратегічних завдань. Насамперед для Трампа і його команди багато важить забезпечення американського лідерства у світі. 

Адже ні Трамп, ні його найближчі радники — насправді не ізоляціоністи. Слоган кампанії Трампа "Америка передусім" — це давня дискусія, що ведеться з часів позаминулого століття, про те, як використовувати американське лідерство на користь США, зменшивши при цьому власний тягар. Це не суперечка між ізоляціонізмом і залученням. Це — спроба відійти від лідерства на межі перенапруги (коли США стають "затичкою в кожній бочці"), замінивши його моделлю "лідера-арбітра", що оберігає своєю потугою статус-кво, підтримуваний абсолютною більшістю держав світу. 

Однак у такого лідерства є чимала ціна. США муситимуть стримувати ревізіоністів, порушників світового порядку, що вибудовується Вашингтоном останні чверть століття. І якщо США відступлять від постійного і прямого втручання в усі більш-менш значні міжнародні конфлікти, на чому й наполягає Трамп, вони неодмінно виявлять, що на їхнє місце прагнуть прийти інші. Після холодної війни реального противника у США не було, але за останні роки "підросли" КНР і Росія, що ставлять нині під сумнів американське лідерство. Активне стримування обох — надмірне і тому непотрібне навантаження навіть для США. Тому перед адміністрацією стоїть питання вибору пріоритетного противника. 

Поки що Трамп вважає головним противником Китай. Варто очікувати реанімації "китайської загрози", яка було зійшла нанівець у період Обами, повернення ідеї стримування Китаю. Із семи пунктів економічного відродження Америки, прописаних у програмі Трампа, три спрямовані проти Китаю. На слуханнях із нагоди затвердження своєї кандидатури в Сенаті Рекс Тіллерсон заявив, що створення Китаєм штучних островів у Південно-Китайському морі — те саме що анексія Криму Росією. Тобто рухи стосовно Китаю набирають системного характеру. 

Китай на роль головного противника для Трампа кращий насамперед тому, що він сильніший і, відтак, небезпечніший ворог, який — коли США витрачатимуть сили на слабшу в цьому тріо Росію — скористається часом, аби накопичити ще більше сил. Трамп може піти саме цим шляхом — виштовхнути КНР із зони комфорту і примусити діяти в цейтноті, подивитися, чи готові до цього в Пекіні. Років 10 тому дослідник американсько-китайських відносин Дж. Манн відзначав, що блискуча, по суті, ідея "залучення" Китаю має одну ваду: незрозуміло, чи США інтегрують Китай у ліберальний економічний порядок, чи ж Китай втягує США в політичну модель відносин, де демократія більше не є пріоритетом". Прозірливість цього зауваження стає зрозумілою тільки тепер, після приходу Трампа в Білий дім. 

Росія поки що бачиться Трампу партнером тому, що вона набагато слабша, отже має набагато менше важелів тиску на США. Трамп розраховує, що, знявши з Москви частину санкцій, накладених після 2014-го, він забезпечить російський нейтралітет у протистоянні, яке розгортається з Китаєм. Цей розмін Трамп бачить тим більше вигідним, що він, фактично, поверне Росії відібране, а від США не вимагатиме додаткових витрат або поступок. Крім того, в оточенні Трампа небезпідставно вважають, що Росія з часом тільки слабшатиме. Отже, тепер, на піку своїх можливостей і в умовах конфронтації, вона може піти на кроки, небезпечні для США, тоді як в умовах конструктивного діалогу від цих кроків утримається. Пізніше проблем із боку Росії позбавить уже логіка історичного розвитку, за якою, на думку оточення Трампа, Росія неминуче випаде з когорти великих держав. 

Однак і сам Трамп, і ключові постаті його адміністрації усвідомлюють складність та неоднозначність діалогу з Москвою. Російське керівництво не прагне тимчасового замирення, його мета — переформатування міжнародної системи таким чином, аби зайняти в ній місце одного з полюсів і закріпити його за собою формально. Якщо ця позиція Росії не зміниться, зближення не відбудеться і співпраця обмежиться дуже вузьким колом питань — боротьбою проти Ісламської держави, корейською ядерною проблемою та, можливо, Іраном. Прагматизм нової адміністрації щодо Росії чудово проілюстрував кандидат на посаду міністра оборони Дж. Меттіс на слуханнях у Конгресі, зазначивши, що між двома країнами залишається все менше сфер для співпраці і виникає дедалі більше суперечностей. 

Утруднення на російському напрямі безпосередньо пов'язані з поглядами Трампа на міжнародну безпеку — питання, мабуть, найбільш складне й заплутане в його зовнішньополітичних планах. Причина цього — його нехтування колективними зусиллями. Мережа багатосторонніх інститутів завжди була основою американської політики, але новий президент віддає очевидну перевагу одностороннім діям. Для нього має сенс безпека США, а ось колективна безпека, очевидно, залишається порожнім звуком. Гучну фразу Трампа про те, що НАТО застаріло, слід сприймати у контексті уявлень самого президента про користь, — Альянс, яким його бачить Трамп, не відповідає його уявленням про розподілення тягаря; на його думку, він складається з країн, котрі експлуатують США для власного блага, не віддаючи нічого натомість. Ентоні Скарамуччі, ще один бізнесмен, який приєднується до нової адміністрації радником, каже, що Трамп вважає застарілими деякі елементи НАТО. Мабуть, він має намір ініціювати дискусію про зменшення витрат США і збільшення внеску союзників, а також про оптимізацію самої структури альянсу за рахунок скорочення тих сфер співпраці, які не дають, на його думку, вигоди Сполученим Штатам. 

Такий підхід обіцяє найбільші випробування трансатлантичним зв'язкам США. А перший же рік нової адміністрації буде для Європи критично важливим. Вибори у Франції, Німеччині, можливо і в Італії проходитимуть під знаком підйому правого популізму і взаємно впливатимуть одні на одних. Як свідчить досвід референдуму щодо асоціації ЄС із Україною в Нідерландах, позиція принаймні однієї країни може посилити позиції інших скептично налаштованих країн. Росія також докладає чималих зусиль до дезінтеграції ЄС підтримкою лівих і правих націоналістичних сил. Скептицизм Трампа стосовно європейських союзників ще більше посилить політичні проблеми Старого світу, а фрагментація простору ЄС призведе до ослаблення інтересу окремих країн до глобальних процесів і повороту їх всередину себе, що зробить союзників Вашингтона ще менш цінними й надійними в категоріях матеріальної користі, які застосовує до Європи новий президент. 

Стурбованість викликає ставлення Трампа до ролі ядерної зброї і ядерної безпеки у світовій політиці. Непослідовність Трампа, який спершу закликав до зміцнення американського ядерного потенціалу, а тепер став прихильником скорочення ядерних сил, лише додає побоювань. Адже нових угод із роззброєння в ядерній сфері нині навряд чи варто всерйоз очікувати: в цьому не зацікавлена Росія, та й у США будь-які подальші кроки на шляху взаємного з Москвою скорочення стратегічних озброєнь можливі лише в ув'язці з тактичною ядерною зброєю, а навіть розробка технічних підходів до вирішення такого завдання обіцяє затягнутися на багато років. 

Прагнення "здешевити" міжнародне співробітництво для США позначиться й на ставленні Трампа до глобальних інститутів. Досить довго Сполучені Штати мали визначальний вплив на процес прийняття рішень у МВФ чи Світовому банку. Саме завдяки цьому чиннику у вересні 2016-го Україні вдалося отримати згоду МВФ на надання кредиту, незважаючи на 3 млрд дол. боргу Росії. У світлі трампівського підходу вдруге таке навряд чи можливе. Та й сама ідея міжнародної допомоги розвитку буде істотно переглянута у бік її скорочення. "Америка передусім" не терпітиме невиправданих витрат. Що стосується "великої сімки", то її ефективність також може зійти нанівець в умовах, коли економічна, не кажучи вже про стратегічну, солідарність її членів піддасться ревізії. Нарешті, думка Трампа про неефективність ООН, яку поділяють чимало американських політиків, загрожує ослабленням активності в цій організації, що неминуче позначиться на підтримці американських починань із боку країн світового Півдня. Тут можна погодитися з думкою представника США в ООН Саманти Пауер, що активність в ООН робить Америку сильнішою, а її лідерство — незаперечним. 

Близький Схід, як і раніше, буде пріоритетом зовнішньої політики США. Трамп планує дати бій міжнародному тероризмові. Крім Іраку й Сирії, відкритим залишається питання ядерних домовленостей з Іраном, які Трамп встиг обізвати "найгіршими домовленостями, укладеними будь-коли". Те, що ці домовленості не стали проривом американської дипломатії, пояснюється навіть не так наявністю високих ризиків продовження ядерної програми Іраном. Їхня вада передусім полягає в тому, що вони так і не змогли "відірвати" Іран від Росії. Чи ризикнуть США анулювати домовленості у світлі майбутніх виборів в Ірані та посилення ризиків отримати ще одне джерело протистояння на Близькому Сході? Запитання, відповідь на яке для нової адміністрації США лежить у площині ефективної протидії коаліції Асад—Росія—Іран. 

Решта світу поки що залишається поза межами уваги Трампа, а це може означати, що він віддасть його на відкуп держдепартаментові та іншим відомствам своєї адміністрації. Питання, пов'язані з Україною, може успадкувати віце-президент Майк Пенс, який прийме естафету у свого попередника Джо Байдена. Пенс мислить у дусі республіканського мейнстріму, зокрема дотримується жорсткішої позиції стосовно Росії, ніж його шеф, тому перспектива отримати його в куратори — добра новина для Києва. Але загалом нова адміністрація стане для нас складним партнером. Складнощі випливають із комбінації двох рис зовнішньополітичних поглядів Трампа — прагматизму (цинічного, послідовного, часом навіть надмірного) і небажання тягати каштани з вогню власноруч. А Україна не вписується в категорію корисних партнерів: нам потрібна підтримка США для забезпечення нашої безпеки, а ось відплатити чимось істотним ми, по суті, не в змозі. Тому максимум, на що ми можемо розраховувати, — залишатися об'єктом американської політики, голос якого навряд чи братиметься до уваги. Історія внутрішнього успіху України менше цікавитиме Вашингтон, — "вітрина демократизації" не є в очах Трампа матеріальним виграшем, отже перебіг наших реформ важитиме для американської адміністрації лише тією мірою, якою вони забезпечуватимуть цілісність держави. 

Ситуація може змінитися, якщо нормалізація з Росією провалиться повністю. Тоді Україна стане точкою докладання зусиль США у конфронтації з Москвою, а Трамп не просто повернеться до політики попередника, а й піде далі. 
Автор:  Юлія Курнішова
Источник:  Дзеркало тижня
Ссылка:  http://dt.ua/

Возврат к списку




Дайджест по разделам
АПК (106) 
Демография (285) 
День в истории (375) 
Здравохранение (1177) 
Книжный мир (93) 
Культура (1422) 
Лица эпохи (869) 
Наука и технологии (983) 
Образование (1666) 
Общество (3283) 
Политика (6880) 
Право (612) 
Социология (230) 
Экология (418) 
Экономика (5501) 
Энергетика (800) 

НОВОСТИ

Українців визнали найкращими в сфері кібербезпеки
Просмотров: 194

АНОНСЫ

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИРЖЕВАЯ АНАЛИТИКА

Всеукраинская экспертная сеть
Разработка ВОНО «Эксперты Украины»
Всі матеріали Леоніда Сосницького

© «ВЭС», 2007
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua