|
|
23.11.2007 12:05:32 | Ольга Кондик
Згідно з положеннями Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”) (1) національне виховання спрямовується на формування у дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Необхідно зауважити, що Україна – держава з поліетничним складом населення. За результатами перепису населення у 2001 році в ній проживали представники більше 130 національностей і народностей, серед яких найбільшу кількість складають українці – 77,8 відсотка, росіяни – 17, 3 відсотка. Найбільш численними після українців і росіян в Україні є білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці та гагаузи. У Києві на момент проведення перепису населення переважну більшість складали українці, росіяни, євреї, білоруси, поляки та вірмени (2). Відповідно до Конституції України Український народ поділяється на українську націю, корінні народи та національні меншини. Стаття 11 Основного Закону України прямо визначає, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України (3). На жаль, як у державі в цілому, так і в освітній сфері зокрема, зазначена стаття Основного Закону реалізується лише фрагментарно. Якщо спитати учня молодшого класу, якої він національності, відповідь отримати буде складно, оскільки більшість з них навіть взагалі не можуть сказати, що таке етнос, національність. Яким же чином можна тоді реалізовувати у школі конституційні положення, тобто зберігати традиції, культуру, розвивати самобутність української нації, а також корінних народів та національних меншин? Та що говорити, якщо сьогодні ми не в змозі сказати, представники яких національностей, що проживають в Україні, належать до корінних народів. І знову таки це при тому, що відповідно до Конституції України права корінних народів визначаються законом. Статтею 5 Закону України “Про загальну середню освіту” визначено одним із завдань загальної середньої освіти виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй (4). На мою думку, для формування принципів національного виховання ряд авторів правильно посилаються на досвід видатних вітчизняних педагогів, зокрема на К. Ушинського, який вважав природним правом кожного народу мати свою національну школу. Він критикував зросійщення українських дітей, відстоював необхідність навчання їх українською мовою. У статті "Рідне слово" К. Ушинський сформулював основні вимоги до вивчення іноземних мов та рідної мови, зазначаючи, що вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини. В Україні для шкіл з поліетнічним складом учнів використання української мови як державної не стало жорстким правилом. Ось і виходить, що на уроках в школі учні, а нерідко і вчителі, спілкуються українською мовою, а на перервах – російською. Це при тому, що українською більшість з них володіє вільно. Це призводить до приниження української мови, формування у дітей розуміння її меншовартості. За таких умов будь-які заходи з національного виховання зводяться нанівець. Важливо також постійно вести мову з дітьми про рівність громадян усіх національностей, що проживають в Україні. В цьому контексті в основу національного виховання в школі та класі повинні бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь, які мають за мету виховувати перш за все людину з найкращими моральними якостями в усіх її загальнолюдських проявах. З урахуванням викладеного, певною мірою уточнюючи позиції керівних документів в галузі освіти, вважаю, що основними шляхами удосконалення національного виховання в сучасній початковій школі повинні стати:
Школа, в якій я працюю, одна з небагатьох у Києві, яка має хороші можливості в силу свого статусу формувати українську національну культуру і вивчення мови для того, щоб молоде покоління вільно володіло державною мовою, увібрало в себе найкращі надбання Українського народу, вчилося на прикладах митців культури, мистецтва, інших галузей як української нації, так і інших націй і народів. Саме школа з поглибленим вивченням української мови та літератури надає можливість формувати не тільки фундаментальні знання з української мови та літератури, але і виховувати патріота, який має власні думку, переконання, любить українську мову не тільки як державну, але й фактично як мову міжнаціонального спілкування. Формування національної свідомості і самосвідомості в школі відбувається через навчальні предмети, різноманітні заходи виховної і позакласної роботи та родинне виховання. Проживаючи в сім’ї дитина успадковує не тільки правила поведінки, які формує родина, але і національний світогляд, культуру, яку родина несе і прищеплює дітям. Адже діти копіюють до неймовірної точності вчинки і висловлювання авторитетних їм людей, насамперед батьків, вихователів, вчителів, а згодом і однолітків. Формування патріота та гуманіста в школі відбувається через такі навчальні предмети як українська мова, українське читання, курс «Я і Україна» (Громадянська освіта), де кожен урок пронизаний гордістю за рідний край, культуру, звичаї та традиції народу, де формується повага до державних і національних символів України. Широко використовується на уроках елементи народної творчості, овіяної національним колоритом, через яку найкраще і найвлучніше можна показати мелодійність і красу української мови, культури. Чи може хоч один народ світу зрівнятися з українським по кількості народних казок, пісень (святкових, обрядових), козацьких дум, прислів’їв, приказок та примовлянь, легенд, ігор, дражнилок (в доброму сенсі цього слова, оскільки з давніх-давен вони мали на меті виховну роль, висміювали різні виховні вади дитини)? За останній час особливо стали помітними зміни у національному складі школи, оскільки приходять діти, які приїхали з різних регіонів України, відповідно кожен учень несе частинку своєї місцевості: Слобожанщини, Буковини, Поділля чи Закарпаття, специфічну мовну культуру свого краю, мистецтво, звичаї. Зазначені можливості розумно використовуються педагогічним колективом школи під час планування та проведення заходів з національного виховання.
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Разработано в «ЦИРТ» |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
© «ВЭС», 2020 |
Разработка и поддержка – Центр интеллектуальных ресурсов и технологий. © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua
|