04.08.2009 08:07:30 |
Події дня:
1704 – під час війни за іспанську спадщину (1701 – 1714) англійський флот захопив фортецю Гібралтар; у 1713 р. за умовами Утрехтського миру ця територія на півдні Піренейського півострова увійшла до складу Британської імперії.
1914 – (за ст. ст.) у Львові вийшла постанова Головної української ради про створення у складі австро-угорської армії українського добровольчого легіону (Українські січові стрільці). Цього ж дня Д. Донцовим, В. Дорошенком, А. Жуком, М. Залізняком та ін. було створено Союз визволення України, що ставив своїм завданням досягнення державної самостійності України через поразку Росії у світовій війні.
1914 – Німеччина оголосила війну Бельгії, Англія оголосила війну Німеччині, а США заявили про свій нейтралітет. Перша світова війна набирала обертів.
1924 – Мексика першою з країн Західної півкулі встановила дипломатичні відносини з СРСР (розірвані в 1930 р., відновлені у 1942 р.).
1934 – на Криворізькому металургійному комбінаті ввели в дію першу доменну піч.
1944 – гестапо була арештована 14-річна єврейська дівчинка Анна Франк, що переховувалась від терору в Нідерландах. Загинула у концтаборі. "Щоденник Анни Франк" був опублікований у 1947 р. Перекладений багатьма мовами світу.
1958 – в аеропорту Ле Бурже (Париж, Франція) приземлився радянський пасажирський літак Ту-104, який відкрив регулярне пряме сполучення між Москвою і Парижем.
1963 – на конференції міністрів фінансів африканських країн у Хартумі (Судан) підписано договір про створення Африканського банку розвитку.
1978 – газета “Правда” повідомила про вихід у світ першого видання Червоної книги СРСР.
1993 – уряди Литовської Республіки та України підписали угоду про співробітництво в галузі освіти, науки та культури та угоду про співробітництво у боротьбі з порушеннями митного законодавства.
Цього дня народились:
1757 – Володимир Лукич Боровиковський, український і російський живописець, портретист, іконописець, мініатюрист, академік петербурзької АМ. Молодший сучасник Левицького і Рокотова народився в Миргороді де й жив до 30-ти років (був значковим товаришем Миргородського полку). Живопису навчився у батька – Луки Івановича Боровиковського, відомого українського іконописця. У Миргороді молодий художник писав ікони і портрети у традиціях українського живопису 18 ст. Серед них – портрети П. Руденка, О. Капніст, ікони "Богоматір з немовлям", "Богоматір на троні", "Цар Давид", плащаниця. 1787 р. на замовлення В. Капніста виконав кілька картин для палацу в Кременчуці, в якому мала зупинитися Катерина ІІ під час подорожі у Крим (згоріли в 1788 р.). У 1788 р. Боровиковський оселився в Петербурзі, де навчався у І. Лампі. Найвідомішим його твором петербурзького періоду є портрет М. І. Лопухіної (1797 р.). Російський поет Яків Полонський написав вірші про цей портрет:
"Она давно прошла, и нет уже тех глаз,
И той улыбки нет, что молча выражали
Страданье, тень любви и мысли, след
печали,
Но красоту ее Боровиковский спас…"
Мистецтвознавці вважають Боровиковського художником дещо одноманітним, але тонким.
1854 – Марія Костянтинівна Заньковецька, видатна українська актриса. "Заньковецкая – страшная сила", – так лаконічно визначив сутність артистичного таланту Марії Заньковецької Антон Чехов. Видатні сучасники, свідки сценічних тріумфів геніальної української актриси, не скупились на захопливі відгуки і усілякі компліменти цій дивовижній жінці. Її порівнювали то з Елеонорою Дузе, то з Сарою Бернар, то з Марією Єрмоловою. Істина ж полягала в тому, що вона не була схожа на жодну з цих актрис – вона була Марією Заньковецькою. Панас Саксаганський з благоговінням сказав: "Вона могла затопити театр сльозами" – і це була щира правда – під час гри Заньковецької дехто з надто чутливих глядачів і дійсно втрачав свідомість. Її коронними ролями була Наталка в "Наталці Полтавці" Котляревського, Харитина і Софія в "Наймичці" і "“Безталанній" Карпенка-Карого, Одарка і Олена в "Дай серцю волю, заведе в неволю" і "“Глитай, або ж павук" Кропивницького, Аза і Цвіркунка в "“Циганці Азі" і "Чорноморцях"” Старицького. Заньковецька ніколи спеціально не навчалась акторській майстерності, та й якоїсь екстраординарної зовнішності теж не мала. Просто, як сказав один з критиків, "…Господь нагородив її колосальною інтуїцією і унікальним драматичним темпераментом". Вона не складала партитури ролей, а начебто серцем розуміла сутність своїх героїнь і – без штукарства – починала жити їхнім життям. Актриса залишилась байдужою до класичного театрального репертуару – не зіграла а ні античних трагіків, а ні Шекспіра, чи Мольєра. Незручно почувалася в романтичних ролях. Саме тому й відмовилась від пропозиції перейти на помпезну імператорську сцену, хоча це й обіцяло їй чимало благ… Коханням усього її життя був Микола Садовський, з яким вона дебютувала у жовтні 1882 р. в "Наталці Полтавці" на єлизаветградській сцені. Але ще більшою любов’ю був театр, якому вона присвятила всю себе до останку.
1859 – Кнут Гамсун (Кнут Педерсен), норвезький письменник, драматург і поет, лауреат Нобелівської премії з літератури (1920). Один із найбільших представників неоромантизму в норвезькій літературі. Автор романів "Голод", "Пан", "Вікторія", "Соки землі".
1874 – Володимир Михайлович Артоболевський, український зоолог, зоогеограф, популяризатор біологічних знань, громадський діяч. Закінчив 1901 року Київський університет, де і працював до кінця життя. Автор ряду наукових праць, присвячених головним чином фауні птахів Чернігівської і Київської областей, колишньої Пензенської губернії та Чукотського півострова.
1874 – Шарль Луї Філіпп, французький письменник. Автор оповідань і романів про життя паризького "дна" ("Бюбю з Монпарнаса", "Крокіньоль", та ін.).
1904 – Вітольд Гомбрович, польський письменник, один з найяскравіших представників літератури авангарду ХХ ст. У 1939 – 1963 рр. – в еміграції в Аргентині, потім у Франції. Автор романів "Фердидурке", "Транс-Атлантик", "Порнографія", "Космос", п’єс "Івона, герцогиня Бургундська", "Шлюб", "Оперетка", збірки оповідань "Спогади періоду дозрівання", "Щоденника".
1929 – Ясір Арафат, лідер палестинського визвольного руху; один із засновників і з 1969 р. лідер Організації визволення Палестини (ОВП); глава Палестинської національної адміністрації, лауреат Нобелівської премії миру (1994). Помер у листопаді 2004 р.
1929 – Ігор Іванович Лемний, український літературознавець, перекладач у Румунії.
1954 – Анатолій Кирилович Кінах, український громадський і політичний діяч.
Цього дня померли:
1875 – Ганс Крістіан Андерсен, датський письменник, автор просякнутих гуманізмом казок, які принесли йому світову славу.
1919 – Дмитро Вітовський, визначний український військовий і державний діяч, полковник Української Галицької армії (один з її організаторів), перший державний секретар військових справ ЗУНР.
1989 – Жорж Сіменон, французький письменник, всесвітньо відомий автор детективно-психологічних романів.
1994 – Євген Порфирович Пономаренко, український актор, народний артист СРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Чоловік Н. Ужвій. На початку кар’єри працював в Одеському українському музично-драматичному театрі; з 1936 р. – в Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка. Знімався у кіно ("Кармелюк", "Нескорені").
| Источник: |
Всеукраїнський прес-центр |
| Ссылка: |
http://presscenter.ukrinform.ua/history.php?hist_id=874 |
Возврат к списку
