Головна  /  Аналітика

Окремі питання кваліфікації злочинів, що посягають на економічну безпеку

Конкуренція загальної та спеціальної норм характеризується тим, що одна норма передбачає певне коло діянь, а інша – окремі випадки з цього кола. [7;211]. Не можна погодитися, що виділення спеціальної норми відбувається на підставі застосування за “спеціальний” злочин більш суворої чи м’якої санкції оскільки це є наслідок, а причиною є конкуренція ознак складу злочину, в результаті чого встановлюється підвищена чи знижена суспільна небезпека складу злочину і тільки тоді, відповідно до його суспільної небезпеки, призначається санкція, відмінна від санкції загального складу

 До думки про визначальну роль об’єктивної сторони для конкуренції цього виду у своїх наукових працях вищезгадані автори наближаються неодноразово. С.А. Тарарухін зазначає, що крім спільних ознак, властивих усім злочинам цього виду, спеціальні норми містять притаманні тільки їм специфічні ознаки, що стосуються способу посягання, характеру наслідків тощо. [11;46] Як бачимо, це є ознаками об’єктивної сторони складу злочину. Конкретизація об’єктивної сторони, як підстави виділення загальної-спеціальної конкуренції норм випливає і з прикладу Кудрявцева, який порівнює три склади злочинів: зловживання службовим становищем → підроблення документів → дописування в державній звітності про виконання планів. В усіх трьох складах можливо виділити однакові ознаки складів високих рангів абстракції, але більш низькі ранги є тільки в спеціальних нормах. В об’єктивній стороні складу зловживання службовим становищем містяться ознаки лише одного, першого, рангу; в складі підроблення документів – двох і в складі дописування – трьох рангів. При цьому кожний наступний ранг конкретизує ознаки попереднього. Якщо зі складу дописування забрати певну ознаку, то він перетвориться на склад підробки документів, а якщо забрати також відповідну ознаку з цього складу, то вийде загальна норма зловживання службовим становищем. [7;212].

Проблемного питання не виникає з приводу, якій нормі слід віддавати перевагу при конкуренції цього виду: повинна застосовуватися спеціальна норма. [7;220] Загальна ж норма виступає в якості резервної для тих випадків, коли відповідальність за даний вид злочину спеціальними нормами не передбачена. [11;47] Тим не менше М.Й. Коржанський чомусь змішує цей вид конкуренції із сукупністю і вводить штучне правило: при ідеальній сукупності злочинів, діяння кваліфікується як один злочин за спеціальною кримінально-правовою нормою, оскільки загальна і спеціальна норми не можуть утворювати ідеальної сукупності злочинів. [5;57] Однак при ідеальній сукупності скоюється два злочини, а при конкуренції – один, тому за наявності ідеальної сукупності діяння (два злочини) кваліфікується за двома нормами. Підемо далі і зазначимо, що поняття ідеальної сукупності і конкуренції є взаємовиключними і кваліфікацію за ідеальною сукупністю слід застосовувати у разі відсутності будь-яких видів конкуренції. Для правильного вибору спеціальної норми перед загальною необхідно: по-перше, визначити, що це є саме конкуренція загальної і спеціальної норми, тобто відбувається передусім за об’єктивною стороною складу злочину; по-друге, віднайти, об’єктивна сторона якого складу злочину розписана більш конкретно й охоплює меншу кількість випадків, порівняно з об’єктивною стороною конкуруючого складу. Для конкуренції загальної-спеціальної норм за об’єктивною стороною уявляється можливим застосовувати виняток, що вже наводився нами для конкуренції частини і цілого: якщо спосіб вчинення діяння є більш небезпечним, ніж злочин, який вчиняється способом, то скоєне слід кваліфікувати за сукупністю про відповідальність за спосіб і за остаточний злочин.

Щодо конкуренції загальної і спеціальної норм, то це правило може бути сформульовано так: якщо наслідки, передбачені в загальній нормі, є більш тяжкими, ніж у спеціальній, то у разі вчинення об’єктивної сторони спеціального діяння і досягнення таких наслідків скоєне слід кваліфікувати за сукупністю загальної і спеціальної норм. Для прикладу наведемо співвідношення ст.1482 (212) і 1485 (222). Не викликає сумніву їх співвідношення, як загальної та спеціальної норм, що випливає з п.15 Постанови ПВС: ”Надання недостовірних даних про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання за відсутності відповідних підстав слід кваліфікувати за ст.148−5 КК. Утому ж разі, коли пільги з оподаткування були надані платнику на законних підставах, але на час подання декларації право на них було втрачено, дії особи, яка це приховала, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст..148−2 КК УРСР як ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів шляхом приховання або заниження об’єкта оподаткування”. [2] Оскільки це є загальна (ст.212 КК України) і спеціальна норма (ст.222 КК України), то за визначенням В.Р. Мойсика, у разі ухилення від оподаткування шляхом надання неправдивої інформації з метою одержання пільг з оподаткування можливим є три варіанти конкуренції:

1) коли матеріальна шкода хоч і перевищує 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, проте є меншою від 3000 неоподаткованих мінімумів, тобто має значний розмір, передбачений ч.1 ст.212 – застосовується спеціальна норма (ч.2 ст.222);

2) коли така шкода перевищує 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, проте є меншою від 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто становить великий розмір, передбачений ч.2 ст.212 – застосовується спеціальна норма. (ч.2 ст.222);

3) коли матеріальна шкода має особливо великий розмір, передбачений ч.3 ст.212, або перевищує його – дії потрібно кваліфікувати за ч.1 ст.222 і ч.3 ст.212 КК України. Оскільки злочин, передбачений останньою з цих норм, є більш тяжким, аніж той, що передбачено першою, вони мають інше співвідношення: ч.2 ст.222, навпаки, є загальною нормою, а ч.3 ст.212 КК – спеціальною щодо неї в частині, що стосується заподіяної шкоди. [8;28−29]

Складами злочинів, які мають абстрактно сформульовану об’єктивну сторону і найбільшу кількість спеціальних норм, є ст.203 ( “Зайняття забороненими видами господарської діяльності”) і ст.ст.364, 365 ( “Зловживання владою” і “Перевищення влади”).

Об’єктивна сторона злочину, сформульованого у ст.203 КК (ст.148 КК УРСР) передбачає зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона. Також диспозиція статті містить штучне обмеження застосування ст.203 у разі наявності спеціальної норми: “… крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу”. Виходячи з тлумачення диспозиції норми та іншого законодавства, яке регулює порядок зайняття різними видами господарської діяльності, М. Короткевич зазначає, що стаття встановлює відповідальність за здійснення певних видів діяльності суб’єктом, який а) взагалі не має права їх здійснювати або б) не може одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення без зміни свого правового статусу. [6;35] Спеціальні норми Кримінального кодексу в своїй об’єктивній стороні передбачають як варіант а) (ст.389 ч.1 “ухилення від позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цього виду покарання”), так і варіант б) (ст.ст.263, 307, 311, 321 КК України). Розглянувши усі спеціальні норми стосовно ст.203 (див. Додаток №1), бачимо, що в них здійснена конкретизація саме об’єктивної сторони (злочинного діяння, як частини об’єктивної сторони). Допомагають зрозуміти цю конкретизацію стосовно об’єктивної сторони спеціальної норми також і роз’яснення Верховного Суду. Так у Постанові ПВС від 26.04.2002 року №3 у п.13 пояснюється, що “під незаконним виготовленням холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей”. [3]

Статті 364 і 365 КК України є загальними статтями, з яких виокремлено досить велику кількість спеціальних норм ( з конкретизованою об’єктивною стороною). Цьому послугувала, так само, як і для ст.203, надзвичайна абстрактність їхньої об’єктивної сторони, а також, як наслідок, охоплюваність нею максимально можливої кількості видів зловживання або перевищення влади. Наприклад, різноманітними є форми перевищення влади, передбачені в загальній нормі: а) здійснення дій іншої посадової особи даного відомства; б) здійснення дій, що входять до компетенції посадової особи іншого відомства; в) здійснення дій, які могли би бути здійснені лише колегіально; г) здійснення дій, які посадова особа могла би здійснити лише за наявності вказаних в законі або іншому нормативному акті умов; д) здійснення дій, які не має права здійснювати жодна посадова особа ( що є спірним питанням, чи є це форма перевищення влади). [4;30−31] Аналіз спеціальних щодо ст.ст.364 і 365 норм показує, що спеціальними вони є внаслідок конкретизованої об’єктивної сторони (див. Додаток №1). Проте, дотримуючись нашої класифікації видів конкуренції, маємо сказати, що не всі склади, які є конкретизацією ст.364, 365 належать до спеціальних норм за об’єктивною стороною. Вкажемо тут на непослідовність у роз’ясненнях Верховного Суду стосовно термінології. В Постанові ПВС від 27 грудня 1985 року №12 у п.10 звертається увага судів на те, що злочини, передбачені статтями 130, 173, 174, 175 та ч.2 ст.176−1 КК (УРСР), являють собою спеціальні види перевищення влади або посадових повноважень, відповідальність за які можуть нести лише точно вказані посадові особи. [1] Якщо звернути увагу на ч.2 ст.176−1, то можна зрозуміти, що вона передбачає складений злочин, який утворений завдяки поєднанню диспозицій ч.1 ст.176−1 і ч.1 ст.166, а тому ч.2 ст.176−1 і ч.1 ст.166 перебувають у співвідношенні цілого і частини, а не загального і спеціального складу злочину. Так само і ч.2 ст.162 КК України (ст.130 КК УРСР) є складеним злочином, що включає в себе ч.1 ст.162 і ч.1 ст.365. Таким чином, перш ніж відносити норму до спеціальної завдяки її конкретно виписаній об’єктивній стороні, то слід встановити відсутність більш повного зв’язку, такого як конкуренція складеного злочину зі своїми частинами, що є підвидом конкуренції частини і цілого.

Спеціальні норми в більшості випадків мають відмінний, ніж у загальної норми, об’єкт. О.І. Перепелиця окрім родового об’єкту для злочинів у сфері господарської діяльності виділяє ще видовий об’єкт – категорію, вужчу за родовий, але ширшу за безпосередній. Видовий об’єкт відображає ті невеликі групи суспільних відносин, на які посягають злочини у сфері господарської діяльності одного виду. Загальний склад (ст.203) належить до злочинів, що посягають на суспільні відносини, які регулюють підприємницьку та іншу господарську діяльність суб’єктів господарювання. Спеціальні склади мають різні видові об’єкти: ст.199 – відносини, які регулюють кредитно-фінансову діяльність держави і суб’єктів господарювання; ст.204 – відносини, які регулюють порядок обчислення і сплати податків та інших платежів тощо. [10] З усього вищенаведеного випливає, що навіть всередині одного розділу КК можливо виділити велику кількість об’єктів нижчого рівня, не кажучи вже, скільки об’єктів можна нарахувати, досліджуючи конкуруючі норми з різних розділів. Тому встановлення щоразу при конкуренції загальної і спеціальної норм об’єктів цих складів, а надалі і визначення який об’єкт “повно” відображає вчинений злочин, призведе до надзвичайного ускладнення, якщо за критерій визначення спеціальної норми брати об’єкт. Як ми зазначали в попередніх підрозділах, об’єкт у ролі критерію вибору потрібної норми має слугувати лише тоді, коли об’єктивні та суб’єктивні сторони конкуруючих складів тотожні; при формулюванні диспозицій статей це проявляється в конкретизації предмета злочину, суб’єкта або потерпілого. в цих випадках має місце конкуренція безпосередніх об’єктів; а для конкуренції загальної і спеціальної норми роль критерію, за яким визначається потрібна норма, добре виконує об’єктивна сторона.

Не в усіх випадках конкретизація спеціальної норми за об’єктивною стороною свідчить про пріоритет її застосування перед загальною. Для прикладу А.А. Музика  подає 2 статті: 209 і 306, які передбачають відповідальність за відмивання “брудних” грошей. Перша співвідноситься з другою як загальний і спеціальний склади злочинів. Однак при формулюванні їхніх диспозицій допущено невиправдане порушення вимог щодо побудови загальних і спеціальних кримінально-правових норм, що в окремих випадках може призводити до необхідності додаткової кваліфікації використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотиків, ще й за ст.209 КК (наприклад, у разі “створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна”, здобутого від незаконного обігу наркотиків). [9] Таким чином, для злочинів, що посягають на економічну безпеку, є характерним вид конкуренції загальної і спеціальної норм. Цей вид потребує застосування відповідних правил кваліфікації задля того, щоб боротьба з економічними злочинами здійснювалася в рамках додержання закону і прав людини, зокрема недопустимості подвійного вмінення: посягання не може кваліфікуватися за нормою Особливої частини кримінального закону, якщо інша норма з числа вмінених цій же особі повністю охоплює скоєне.

Додаток № 1 

Таблиця конкуренції загальних і спеціальних кримінально-правових норм Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. [1] (стосується злочинів, що посягають на економічну безпеку)

(задля спрощення і кращого розуміння після номеру частини і статті диспозиція норми подається не дослівно, а лише за змістом; таблиця подається по розділах Кримінального кодексу, в яких розміщені загальні норми).

Розділ VI. Злочини проти власності

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності

Список використаних джерел та літератури:

I. Джерела

1. Постанова ПВС від 27.12.1985 №12 “Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень”.
2. Постанова ПВС від 26.03.1999 №5 “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. // Вісник Верховного Суду України. – 1999. — № 3.
3. Постанова ПВС від 26.04.2002 №3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”. // Вісник Верховного Суду України. – 2002.– 07. – №4.

II. Література

1. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации. – М., «Юрид. лит.», 1978. – 96с.
2. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер,1998. – 416с.
3. Короткевич М. Відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької діяльності та відмежування цього складу злочину від суміжних складів. // Право України. – 2000. – №7. – С.35−38.
4. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2−е изд., перераб. и дополн. – М., «Юристъ», 2001. – 304с.
5. Мойсик В.Р. Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від інших злочинів у сфері господарської діяльності. // Вісник Верховного суду України. – №4.– С.26−30.
6. Музика А.А. Проблеми кримінальної відповідальності за “наркотичні” злочини в Україні. //http://www.ojp.usdoj.gov/nij/international/programs/
7. Перепелиця О.І. До питання про систему злочинів у сфері господарської діяльності, за новим Кримінальним Кодексом України. //http://www.ojp.usdoj.gov/nij/international/programs/
8. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – Киев: «Юринком», 1995. – 208с. Научно-практическое издание.

Назад  | 

Розробка і підтримка – Центр інтелектуальних ресурсів і технологій.
© Всі права захищені. Використання матеріалів порталу дозволяється за умови посилання (для Інтернет-видань – гіперпосилання) на www.experts.in.ua
З правилами користування порталом можна ознайомитися тут

Редакція порталу "Всеукраїнська експертна мережа" може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність та аутентичність фактів, наведених в публікації, несе її автор

Україна, Київ, 01001, вул. Костьольна 4, оф. 8
Тел: +38 (044) 494-24-61, Факс: +38 (044) 494-24-62
E-mail: